Роль класифікацій в економічній статистиці
 Скачать 1 Mb.
|
|
19.Сутність та методи розрахунку валового внутрішнього продукту. Одним з найважливіших показників системи національнихрахунків є ВВП країни. Він є узагальнювальним показником економічного розвитку держави, який відображає кінцеві результати діяльності резидентів країни, що виробляють товари та послуги. ВВП містить первинні доходи, що створюються учасниками виробництва та розподіляються між ними. Головною особливістю ВВП є те, що він охоплює вартість тільки тих товарів і послуг, які вироблені на території даної країни. Показник ВВП характеризує можливості економіки щодо забезпечення добробуту суспільства в трьох аспектах: ефективності розподілу виробництва на продукти проміжного та кінцевого призначення; структури кінцевого попиту (споживання, нагромадження, зовнішньоторговельне сальдо); первинних доходів. ВВП є також основою вимірювання структури виробництва, міжнародних порівнянь якості життя, оцінки дефіциту державного бюджету, грошової емісії та ін. Розраховується ВВП як у фактично діючих цінах, так і в цінах попереднього року, які дають змогу вилучити вплив цінового фактора на зміну обсягу ВВП і визначити темпи зростання (падіння) його фізичного обсягу. Для оцінки впливу на величину ВВП цінового фактора розраховуються індекси-дефлятори (відношення обсягу ВВП у фактичних цінах поточного періоду до обсягу ВВП у цінах попереднього періоду). Для якіснішої оцінки рівня економічного розвитку країни крім загального обсягу ВВП визначається обсяг ВВП у розрахунку на одну особу. Важливе значення показник ВВП у розрахунку на одну особу має насамперед під час проведення міжнародних зіставлень. Для розрахунку ВВП використовуються три методи:
Виробничим методом визначається обсяг ВВП на стадії виробництва. Це основний метод в Україні для визначення обсягу ВВП, він найповніше забезпечений статистичною інформацією. Для кожної галузі економіки (виду економічної діяльності), які виробляють товари та послуги, визначають валову додану вартість, отриману як різницю між валовим випуском та проміжним споживанням. Сума валових доданих вартостей галузей (видів економічної діяльності) і чистих податків на продукти та імпорт дає обсяг ВВП.  ,B.lg = P.1 – P.2, де ВВП — обсяг валового внутрішнього продукту; B.lg — валова додана вартість; P.1 — випуск продукції; P.2 — проміжне споживання; D.2 — податки на виробництво та імпорт; D.3 — субсидії (–). Схема обчислення ВВП виробничим методом дає змогу крім отримання його абсолютної величини розрахувати його структуру (питома вага валової доданої вартості, створеної в кожній галузі (виду економічної діяльності), у загальному обсязі ВВП), а також визначити вв кожній галузі економіки (виду економічної діяльності) питому вагу проміжного споживання та валової доданої вартості у валовому випуску товарів і послуг, що, до речі, є однією з основних пропорцій економічного розвитку будь-якої країни, яка може свідчити про позитивні (зменшення питомої ваги проміжного споживання в обсязі валового випуску свідчить про зменшення матеріаломісткості виробництва) або негативні тенденції в економіці країни. Відповідно до розподільчого методу ВВП розраховується на стадії формування доходів і визначається як сума доходів: D.1 — оплата праці найманих працівників; D.2 — податки на виробництво та імпорт; D.3 — субсидії (–); B.2/B.3 — прибуток та аналогічні доходи / змішаний дохід. Подамо ВВП за допомогою рівняння: ВВП = D.1 + D.2 — D.3 + B.2/B.3. Дані цього методу допоможуть узгодити доходи з досягнутими результатами діяльності за секторами й галузями (видами економічної діяльності), розрахувати показники доходів і виробництва продукції та надання послуг на одного зайнятого. Згідно з методом кінцевого використання на стадії кінцевого використання виробленого продукту ВВП виступає як кінцеві споживчі витрати, валове нагромадження основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, придбання, за винятком вибуття цінностей, та чистий експорт. ВВП подамо за допомогою рівняння: ВВП = P.3 / P.4 + P.51 + P.52 +P.53 +P.6 – P.7, де P.3 / P.4 — витрати на кінцеве споживання / фактичне кінцеве споживання; P.51 — валове нагромадження основного капіталу; P.52 — зміни в запасах матеріальних оборотних засобів; P.53 — придбання мінус вибуття цінностей; P.6 — експорт товарів і послуг; P.7 — імпорт товарів і послуг. 20.Виробничий метод розрахунку валового внутрішнього продукту. Виробничим методом визначається обсяг ВВП на стадії виробництва. Це основний метод в Україні для визначення обсягу ВВП, він найповніше забезпечений статистичною інформацією. Для кожної галузі економіки (виду економічної діяльності), які виробляють товари та послуги, визначають валову додану вартість, отриману як різницю між валовим випуском та проміжним споживанням. Сума валових доданих вартостей галузей (видів економічної діяльності) і чистих податків на продукти та імпорт дає обсяг ВВП. ,B.lg = P.1 – P.2, де ВВП — обсяг валового внутрішнього продукту; B.lg — валова додана вартість; P.1 — випуск продукції; P.2 — проміжне споживання; D.2 — податки на виробництво та імпорт; D.3 — субсидії (–). Схема обчислення ВВП виробничим методом дає змогу крім отримання його абсолютної величини розрахувати його структуру (питома вага валової доданої вартості, створеної в кожній галузі (виду економічної діяльності), у загальному обсязі ВВП), а також визначити вв кожній галузі економіки (виду економічної діяльності) питому вагу проміжного споживання та валової доданої вартості у валовому випуску товарів і послуг, що, до речі, є однією з основних пропорцій економічного розвитку будь-якої країни, яка може свідчити про позитивні (зменшення питомої ваги проміжного споживання в обсязі валового випуску свідчить про зменшення матеріаломісткості виробництва) або негативні тенденції в економіці країни. 21.Розподільний метод розрахунку валового внутрішнього продукту. Відповідно до розподільчого методу ВВП розраховується на стадії формування доходів і визначається як сума доходів: D.1 — оплата праці найманих працівників; D.2 — податки на виробництво та імпорт; D.3 — субсидії (–); B.2/B.3 — прибуток та аналогічні доходи / змішаний дохід. Подамо ВВП за допомогою рівняння: ВВП = D.1 + D.2 — D.3 + B.2/B.3. Дані цього методу допоможуть узгодити доходи з досягнутими результатами діяльності за секторами й галузями (видами економічної діяльності), розрахувати показники доходів і виробництва продукції та надання послуг на одного зайнятого. Оплата праці найманих працівників являє собою винагороду в грошовій або натуральній формі, яка має бути виплачена роботодавцем найманому працівнику за роботу, виконану у звітному періоді незалежно від того, резидентами чи нерезидентами є дані працівники. Оплата праці складається з трьох компонентів:
До складу заробітної плати не входять: відшкодування працівникам витрат виробничого характеру; допомоги із соціального страхування; матеріальна допомога та інші трансфертні виплати. Фактичними внесками наймачів на соціальне страхування є відрахування підприємств та організацій до фондів соціального страхування, пенсійного забезпечення та зайнятості. Умовно обчислені внески наймачів на соціальне страхування — це допомоги із соціального забезпечення, що виплачені безпосередньо підприємствами й організаціями своїм працівникам та іншим особам, які мають на це право (доплати до пенсій, виплати у зв’язку з виробничими травмами, професійними захворюваннями або загибеллю на виробництві; пенсії військовослужбовцям; інші виплати, для яких не проводилися фактичні відрахування на соціальне страхування). Інформація про оплату праці доповнює аналіз економіки, що його дозволяють провести складові елементи виробничого методу розрахунку ВВП. Можна, наприклад, проаналізувати рівень оплати праці за галузями (видами діяльності) й секторами економіки, а також визначити частку оплати найманих працівників у ВВП. Співвідношення валової доданої вартості та заробітної плати характеризує продуктивність живої праці, величину кінцевого результату на одиницю затрат, його ефективність. Податки на виробництво та імпорт ураховують усі податки та мита, які належать до виробничої діяльності. Вони розподіляються на дві групи:
Податки на продукти стягуються пропорційно кількості або вартості товарів та послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею-резидентом. До них належать: податок на додану вартість, імпортні та експортні мита, акцизні збори, надбавки до цін на окремі товари. Інші податки, пов’язані з виробництвом, охоплюють платежі підприємств та організацій до державного й місцевих бюджетів і державні цільові та позабюджетні фонди у зв’язку з використанням ресурсів і одержанням дозволів на специфічні види діяльності: податок на перевищення фактичного фонду споживання над розрахунковим; відрахування на геологорозвідувальні роботи; лісовий податок; державне мито; плату за видачу ліцензій; плату за воду; податки з підприємств — власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; плату за землю; ринковий збір; внески до Фонду дорожнього господарства та інших позабюджетних фондів; надходження до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; міс- цеві податки та збори тощо. Показник «податки на виробництво та імпорт» дає значні аналітичні можливості. Так, він дозволяє визначити обсяг податків порівняно з валовим випуском, а також валовою доданою вартістю — податкове навантаження секторів і галузей економіки, тобто скільки на кожну одиницю результату сплачено податків; порівняти розмір податків, що виплачуються окремими інституційними одиницями. Розклад узагальнювального показника податків надає інформацію про види, джерела надходження податків та дає змогу зробити висновок про те, хто несе податкове навантаження. Органи державного управління в цьому разі одержують можливість проаналізувати свою податкову політику, визначити, наскільки оптимально податкові платежі розподілені між секторами, як вони пов’язані з їхніми доходами та внесками до економіки. Субсидії на виробництво та імпорт поділяються на:
Субсидії на продукти — це передусім субсидії, які надаються пропорційно кількості або вартості продуктів і послуг, проданих на внутрішньому ринку або експортованих виробничою одиницею-резидентом. До інших субсидій, пов’язаних з виробництвом, належать такі, що надаються для виконання певної економічної та соціальної політики щодо використання ресурсів. Споживання основного капіталу визначається як зменшення протягом поточного періоду вартості основного капіталу, який наявний у виробника, унаслідок його фізичного й морального зносу або випадкових ушкоджень. Споживання основного капіталу розраховується на підставі фактичних цін та орендних платежів за основний капітал, які діють на час поточного періоду. Використання даних про середньорічний обсяг основного капіталу дає можливість розрахувати і проаналізувати такі показники, як фондовіддача та фондомісткість. На практиці розподільчий метод використовується для визначення чистого прибутку, змішаного доходу відніманням від отриманої виробничим методом величини оплати праці найманих працівників, податків на виробництво та імпорт, за винятком субсидій (визначаються валовий прибуток, змішаний дохід) та споживання основного капіталу. Отже, розподільчий метод надає інформацію для органів та осіб, які здійснюють так звану фіскальну політику, тобто перевіряють правильність сплати податків з доходів, що дуже актуально, оскільки, за підрахунками окремих фахівців, майже половина всіх доходів в Україні на даному етапі її розвитку не оподатковується. Цей метод дозволить проаналізувати ступінь охоплення секторів оподаткуванням чи проаналізувати певний тип податку, наприклад, податок на додану вартість. 22.Метод кінцевого використання розрахунку валового внутрішнього продукту. Згідно з методом кінцевого використання на стадії кінцевого використання виробленого продукту ВВП виступає як кінцеві споживчі витрати, валове нагромадження основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, придбання, за винятком вибуття цінностей, та чистий експорт. ВВП подамо за допомогою рівняння: ВВП = P.3 / P.4 + P.51 + P.52 +P.53 +P.6 – P.7, де P.3 / P.4 — витрати на кінцеве споживання / фактичне кінцеве споживання; P.51 — валове нагромадження основного капіталу; P.52 — зміни в запасах матеріальних оборотних засобів; P.53 — придбання мінус вибуття цінностей; P.6 — експорт товарів і послуг; P.7 — імпорт товарів і послуг. Кінцеві споживчі витрати складаються з витрат на кінцеве споживання домашніх господарств та органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств дозволяють зробити висновок про те, в якому обсязі має місце споживання в домашньому господарстві продукції та послуг власного виробництва та наскільки великим є обсяг доходу, що його одержують домашні господарства від такої продукції. Це забезпечує вимірювання різниці між затратами на споживання та фактичним споживанням; останнє в цьому разі відображає загальний обсяг споживання населення. Витрати на кінцеве споживання органів державного управління й некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, охоплюють вартість:
Для визначення споживчих витрат вартість випусків бюджетних організацій зменшується на обсяг ринкових (платних) послуг, наданих іншим секторам економіки (наприклад, часткову оплату путівок, оплату за навчання, платежі за перевірку вимірювальних приладів тощо). Валове нагромадження основного капіталу являє собою вкла-дання інституційними одиницями резидентами коштів у об’єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому використанням їх у виробництві та враховується на момент передавання прав власності на нього інституційній одиниці, яка має намір використати його у виробництві. До основного капіталу належать матеріальні та нематеріальні активи (фонди), які є результатом виробництва й повторно або багаторазово використовуються понад рік у процесі виробництва товарів та надання ринкових і неринкових послуг. Запаси матеріальних оборотних засобів охоплюють усі товари, які є в даний час у господарських одиниць. До них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція і товари, запаси сільськогосподарської продукції, незавершене с/г вир-во, лісонасадження, державні матеріальні резерви. З приросту запасів, обчисленого на підставі даних бухг. балансів, вилучено збільшення вартості, що викликано підвищенням цін під час заощадження (холдинговий прибуток). Показник нагромадження основного капіталу дозволить визначити, які сектори економіки здійснили інвестиції на придбання основного капіталу та оборотних засобів і в яких розмірах; які сектори та інституційні одиниці використали заощадження для подальшого фінансування своєї діяльності та інших під-ств. Чистий експортрозрах. як різниця між обсягом експорту та імпорту. Метод кінцевого використання дає можливість дослідити ще одну важливу характеристику розвитку країни — співвідношення у використаному ВВП кінцевих споживчих витрат і валового нагромадження основного капіталу, які повинні входити до складу ВВП у певних оптимальних пропорціях, що сприяють розвитку ек. потенціалу країни. Інформація по основних показниках, які є складовими всіх трьох методів розрахунку ВВП, міститься у статистичних збірниках Держкомстату України «Національні рахунки України» за окремі роки, починаючи з 1989 р. Розглянуті вище показники можна також знайти і в «Статистичному щорічнику України» Держкомстату України за окремі роки. Джерелами інформації з зазначених показників є статистична, бухгалтерська звітність, дані Державного бюджету України, банківська звітність і т. ін. 23.Номінальний і реальний ВВП. Залежно від того, за якими цінами визначено обсяги кінцевого виробництва, вирізняють номінальний і реальний ВВП. Номінальний ВВП характеризує обсяг виробництва у фактичних цінах поточного року, а реальний - у постійних цінах, якими є середні ціни року, взятого за базу порівняння. Індикатором розвитку чи спаду економіки та коливань економічної кон'юнктури в міжнародній статистиці визнано індекс реального ВВП, який розраховується за відомою формулою фізичного обсягу:  У чисельнику індексу - реальний ВВП поточного періоду (за цінами базисного), у знаменнику - номінальний ВВП базисного періоду. Основною проблемою при визначенні цього індексу є переоцінка у постійні ціни (ціни базисного періоду) фізичних обсягів поточного періоду. З-поміж різних підходів визначення реального ВВП найпростішим є ділення номінального ВВП на індекс загального рівня цін – дефлятор:  Дефлятор ВВП Іррозраховується як середньозважена з індексів споживчих цін та цін виробників промислової продукції, кожен з яких показує зміну вартості певного набору товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним. Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну вартості репрезентативного ≪споживчого кошика≫ - набору товарів та послуг, що їх споживають домашні господарства. Джерелом інформації є статистичне спостереження за змінами цін і тарифів на споживчому ринку. На основі постійної вибірки, до якої входять підприємства торгівлі та сфери послуг усіх форм власності, а також ринки, обчислюються середні ціни на товари і послуги, що входять до споживчого кошика. Індивідуальні індекси середніх цін агрегуються, відповідно, в субіндекси продовольчих товарів, непродовольчих товарів, послуг. На основі цих трьох індексів розраховується ІСЦ. 24.Визначення національного багатства та його склад. У СНР національне багатство подається як сума нагромаджених у країні нефінансових і чистих фінансових активів станом на певний момент часу (як правило, на початок і кінець року). Активи — це економічні об’єкти, щодо яких інституційні одиниці індивідуально або колективно здійснюють право власності та від володіння якими або внаслідок використання яких можуть бути отримані економічні вигоди протягом деякого періоду. Важливою ознакою такої вигоди є здатність активу приносити дохід у майбутньому. Такі активи, як будівлі, споруди, обладнання і т. ін. використовуються у виробництві та роблять внесок в отримання доходу одиницею, що їх використовує. Фінансові активи й земля можуть давати дохід від власності, належний власникам таких активів. Інші активи не слугують джерелом доходу, але є засобам збереження багатства, наприклад дорогоцінні метали. Вигоди, які можна отримати з активу, поступово можуть зменшуватися до нуля, особливо якщо актив фізично використовується в процесі виробництва. Однак у будь-який момент вигоди, що залишаються, які можуть бути отримати з активу, є запасом вартості. Їх можна реалізувати продажем активу іншій інституційній одиниці. У СНР до активів належать тільки ті, які використовуються в економічній діяльності або є об’єктом прав власності. У СНР не враховуються в національному багатстві екологічні активи (моря, повітря тощо), деякі споживчі товари тривалого користування, інтелектуальний потенціал (досвід, знання, здібності людей і т. ін.). Статистика колишніх республік Радянського Союзу поки що використовує поняття національного багатства згідно з методологією балансу народного господарства, яке охоплює національне майно й залучені до економічного обігу природні ресурси. За натурально-речовим складом НБ являє собою сукупність цілого ряду споживчих вартостей таких як природні ресурси, предмети і засоби виробництва, готова продукція, майно громадян, суспільних організацій тощо. Вартісна оцінка НБ та її динаміка характеризують результативність функціонування національної економіки (НЕ), її можливості, а також рівень життя населення. НБ країни розподіляється за видами таким чином: 1)створені нефінансові активи(а)основні засоби галузей, що виробляють товари і надають послуги;б)запаси матеріальних оборотних засобів;в)запаси готової продукції (засобів виробництва і предметів споживання) на складах підприємств, у системі постачання, на біржах;г)державні резерви засобів виробництва і предметів споживання;д)цінності (предмет, що з часом дорожчають і не втрачають своєї вартості)); 2)нестворені нефінансові активи(а)матеріальні нестворені активи (природні ресурси, );б)нематеріальні нестворені активи (патенти, торгові марки, ноу-хау…)); 3)фінансові активи(а)монетарне золото;б)валюта і депозити;в)кредити і позики;г)цінні папери;д)акції;е)інші активи і пасиви); 4)споживчі товари довготривалого використання; 5)прямі іноземні інвестиції(ПІІ). 25.Склад фінансових активів. Економічні активи поділяють на фінансові та нефінансові. Фінансові активи (зобов’язання) виникають, коли одна інституційна одиниця (кредитор) надає кошти й отримує платіж від іншої одиниці (дебітора) відповідно до умов договірних відносин, укладених між ними. Таке фінансове зобов’язання є фінансовимактивом для кредитора і фінансовим пасивом для боржника. Майже всі фінансові активи виникають з фінансових зобов’язань, але монетарне золото і спеціальні права запозичення Міжнародного валютного фонду також розглядаються як фінансові активи, хоча для них немає відповідних фінансових пасивів. Фінансові активи існують у різних формах. Це може бути валюта, депозити, векселі, акції та інші цінні папери, позики Фінансові активи – запаси фінансових ресурсів у суб’єктів господарювання в галузях економіки або сектора та в країні в цілому. Вони мають форму фінансових вимог і фінансових зобов’язань. В СНР фінансова вимога – актив, що надає права його власникові на отримання платежів від іншої сторони(дебітора) на умовах договору. Монетарне золото може розглядатися тільки як актив, це централізований запас золота в злитках або монетах, що зберігається в державних грошово-кредитних установах і завдяки йому створюється резерв купівельної спроможності країни. Спеціальні права запозичення – міжнародні резервні платіжні засоби, які створюються МВФ і поширюються між його членами. Валюта – грошові кошти, які знаходяться в обороті. Цінні папери – грошові документи, що засвідчують права власності (векселі, облігації) Страхові технічні резерви – фінансові активи, які виникають тільки в результаті проведення страхових операцій, тобто тимчасовий розрив між страховими внесками і страховими виплатами дає можливість страх. організаціям накопичувати певні суми у формі технічних резервів. 26.Класифікація нефінансових активів. Економічні активи, не включені в сукупність фінансових активів, називаються нефінансовими активами. Вони можуть виступати як матеріальні активи, що відтворюються, й активи, що не відтворюються. Активи, що відтворюються, поділяються, у свою чергу, на основний капітал (основні фонди), запаси матеріальних оборотних коштів і цінності. Невироблені активи можуть бути матеріальними і нематеріальними. Активи, що відтворюються, є результатом праці. Активи, що не відтворюються, не є результатом праці людини, однак необхідні для процесу виробництва. Основний капітал (основні фонди)— це активи тривалого користування, що відтворюються, які багато разів використовуються в процесі виробництва. Матеріальний основний капітал охоплює житлові та нежитловібудівлі, споруди; машини й обладнання, зокрема транспортне та інше обладнання, за винятком військового, яке не використовується багато разів і постійно; так звані активи, що «культивуються» (продуктивна, робоча і племінна худоба, дерева й чагарники, які культивуються заради отримання з року в рік продуктів). Нематеріальний основний капітал охоплює геологорозвідувальні роботи, які ведуться для того, щоб відкрити нові поклади мінералів або палива для подальшого розроблення; комп’ютерне програмне забезпечення, яке мають намір використати у виробництві протягом одного або більше років; оригінальні розважальні програми літературних і художніх творів. Запаси матеріальних оборотних коштівохоплюють запаси сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів у споживача; запаси готової продукції на складах у виробників і на підприємствах сфери обертання; товари в дорозі; державні матеріальні запаси; незавершене виробництво в усіх галузях економіки. Цінності — це товари значної вартості, які в основному не використовуються з метою виробництва або споживання, а зберігаються тривалий час як засіб зберігання, оскільки їхня вартість не зменшується щодо загального рівня цін. Це дорогоцінні метали й камені, ювелірні вироби, твори мистецтва і т. ін. Матеріальні активи, що не відтворюються, є природними факторами. Як і основний капітал, вони використовуються в процесі виробництва і приносять дохід виробнику, що використовує активи. Якщо користувач не є власником, то платежі власнику від користувача становлять дохід від власності. Матеріальні активи, що не відтворюються, включаютьземлю, поклади корисних копалин, біологічні ресурси, що не культивуються, водні ресурси (водоймища, озера, ріки, підземні води). Нематеріальні активи, що не відтворюються, наявного права, що дозволяють їх власникам займатися конкретними видами діяльності або виробляти товари і послуги. До таких прав належать: право на розроблення корисних копалин, рибальство або полювання; право на виробництво і продаж копій наявного унікального товару; переважне право (опціон) на закупівлю або продаж фінансових активів або товарів на узгоджених умовах і т.ін. Ці права можуть бути втілені в патентах, торгових марках, авторських правах тощо. Національне багатство розраховується на підставі даних балансу активів і пасивів СНР. 27.Баланс активів і пасивів. Баланс активів і пасивів має форму двосторонньої таблиці, у лівій частині якої фінансові та нефінансові активи, у правій - фінансові зобов'язання. Перевищення вартості активів (вимог) над величиною фінансових зобов'язань представляє собою чисту вартість власного капіталу. Схема балансу активів і пасивів на початок (кінець) періоду наведена в табл. 3.1. Баланси активів і пасивів складаються за секторами і галузями економіки і в цілому по економіці. Балансувальною статтею зведеного балансу активів і пасивів є національне багатство. Отже, обсяг національного багатства можна визначити за даними балансу активів і пасивів як різницю вартостей усіх економічних активів і фінансових зобов'язань.  Вартість активів (пасивів) протягом року змінюється внаслідок дії різних чинників. Балансове рівняння активів можна подати таким чином:  Вартість пасивів на кінець періоду визначають аналогічно:  Абсолютна зміна вартості активів і пасивів (приріст, зменшення) відбивається в СНР на рахунку операції з капіталом тана фінансовому рахунку. Таким чином, баланс активів і пасивів пов'язаний з рахунками нагромадження. 28.Статистична оцінка стану та руху На основі даних балансів як за повною, так і за залишковою вартістю обчислюють показники руху та стану основних засобів. Для характеристики процесу оновлення основних засобів визначають коефіцієнти надходження, оновлення та вибуття. Це моментні величини, розрахунок їх здійснюється за повною балансовою вартістю:
 - коефіцієнт оновлення показує частку лише нових засобів (N), що надійшли за звітний період, в їх загальному обсязі: 
 Основний капітал включає різнорідні елементи, які з різною інтенсивністю беруть участь у виробничому процесі і, відповідно, по-різному зношуються. Тобто рівень зносу характеризує як технічний стан засобів виробництва, так і ту частину вартості, яка перенесена на готовий продукт. Абсолютну суму зносу визначають як різницю між повною первісною (V) і залишковою вартістю (2) основних засобів. На основі відповідних вартісних оцінок розраховують якісні характеристики стану основного капіталу: • коефіцієнт придатностніхарактеризує ту частину вартості засобів, яка ще не перенесена на створюваний продукт; визначається відношенням залишкової вартості до повної; • коефіцієнт зносу характеризує ту частину вартості засобів, яка перенесена на готовий продукт при їх використанні; визначається відношенням суми зносу до повної вартості засобів або як різниця між 100% і коефіцієнтом придатності. Обидва коефіцієнти розраховують на початок і на кінець року. 29.Баланс основного капіталу як елемента національного багатства. Наявність і рух основних засобів підприємств і організацій вивчаються за допомогою річних балансів, побудованих за первісною та залишковою вартістю основних засобів. В основу балансу основних засобів за повною первісною вартістю покладено таку рівність: ОЗп + ОЗн = ОЗв + ОЗк, де ОЗп, ОЗк — основні засоби за первісною вартістю відповідно на початок і кінець року; ОЗн — основні засоби за первісною вартістю, що надійшли протягом року; ОЗв — основні засоби за первісною вартістю, що вибули протягом року. Взаємозв’язок між наявністю і рухом основних засобів за залишковою вартістю може бути схарактеризований за допомогою балансового рівняння: ОЗ′п + ОЗ′н – ОЗ′в – А = ОЗк, де знак «′» означає залишкову вартість. Тобто залишкова вартість основних засобів на кінець звітного періоду дорівнює залишковій вартості на початок періоду плюс залишкова вартість ведених основних засобів мінус залишкова вартість основних засобів, що вибули, і мінус сума нарахованої амортизації за звітний період. Первісна й залишкова вартість основних засобів відображаються як у статистичній звітності ф. № 11-03, так і в балансі підприємства (ф.№ 1). Для визначення залишкової вартості треба знати суму зносу основних засобів. Її визначають за даними бухгалтерського обліку підприємства. Баланс за первісною вартістю характеризує зміну обсягу основних засобів як матеріального ресурсу, а за залишковою — зміну їх реальної (ринкової) вартості. 30.Показники використання основного капіталу. Ступінь використання основних засобів залежить від множини взаємопов'язаних факторів організаційно-технічного характеру: технічного стану основного капіталу, рівня механізації та автоматизації виробничого процесу, ступеня завантаження обладнання, кваліфікації робітників і т.д. Узагальнюючим показником використання основних виробничих засобів є капіталовіддача- відношення результату виробничої діяльності:  Капіталовіддача показує кількість виробленої продукції в розрахунку на одиницю вартості виробничих засобів. У статистичній практиці використовують також обернену до капіталовіддачі величину - капіталоємністьпродукції:  На рівень капіталовіддачі та капіталоємності значною мірою впливає ступінь капіталоозброєності праці:  де Т- середньоспискова чисельність працюючих. Капіталоозброєність та капіталовіддача функціонально пов'язані з продуктивністю праці L, звідси капіталовіддача:  У практиці економіко-статистичного аналізу важливими є не лише значення показників, але й їх динаміка. Підвищення ефективності виробництва передбачає випереджаюче зростання обсягів виробництва порівняно зі збільшенням основного капіталу, або зростання продуктивності праці порівняне зі зростанням його капіталоємності. Динаміку рівня капіталовіддачі по сукупності підпрємств (галузі) вивчають за допомогою системи індексів середніх величин:
зміну середнього (по галузі, регіону) рівня капіталовіддачі:  Де f1, f0- рівень капіталовіддачі окремих підприємств галузі в поточному і базисному періодах;d1, d0 - частка вартості основних засобів окремих підприємств у загальному їх обсязі по сукупності підприємств галузі в поточному і базисному періодах; - індекс капіталовіддачі фіксованого складу показує, як у середньому змінився рівень капіталовіддачі по окремих підприємствах галузі: 
 31.Оборотні активи, їх склад та показники використання та оборотності. Оборотні активи підприємств(крім банків і бюджетних установ) — це гроші та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші оборотні активи, призначені для реалізації або споживання впродовж операційного циклу або протягом дванадцяти місяців від дати балансу. Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та одержанням грошей від реалізації виробленої з них продукції. Інформація про оборотні активи підприємства надається щокварталу і щороку (на початок і кінець звітного періоду) згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» форма № 1, розділ ІІ «Оборотні активи». У статистичній практиці оборотні активи підприємства групуються за такими ознаками: а)за джерелами формування — власні та прирівняні до власних, залучені, інші; б)методами регулювання — нормовані, ненормовані. До нормованихоборотних активів належать: виробничі запаси, незавер-шене виробництво, запаси готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні активи охоплюють: готову продукцію відвантажену, гроші на рахунках у банках, дебіторську заборгованість; в)видами економічної діяльності; г)видами промислової діяльності; ґ)перехресно за видами економічної діяльності та формами власності; д)перехресно за видами економічної діяльності, формами власності та регіонами. Прискорення оборотності оборотних засобів є одним з важливих факторів нарощування економічного потенціалу виробництва. Вивчення оборотності проводять за допомогою показників: -швидкість обертання (число оборотів) є узагальнюючим показником використання оборотних засобів. Він показує, скільки разів протягом періоду обернувся у виробництві середній залишок оборотних засобів, обсяг виробленої або реалізованої продукції чи послуг Q; у чисельнику відношення:  = -середня тривалість одного обороту в днях – час, протягом якого відбувається кругообіг засобів:  Де D – число днів у періоді; s– середньодобова потреба в запасах. -коефіцієнт закріплення (завантаження) оборотних засобів показує середню вартість запасів, яка припадає на кожну гривню реалізованої продукції:  На основі цього показника можна визначити додаткову потребу в оборотних запасах залежно від зміни обсягу реалізації продукції:  Чим більше оборотів здійснюють оборотні засоби, тобто менша величина їх завантаження, тим менша їх сума необхідна для виконання програми виробництва:  Результатом прискорення (або уповільнення) оборотності засобів є вивільнення (-) або додаткове залучення (+) певного їх обсягу з обігу. 32.Сутність ЗЕД. Класифікації та групування в статистиці ЗЕД. Сутністю зовнішньої торгівлі є економічний обмін із закордонними країнами, вивезення товарів та послуг із країни (експорт) та їх увезення у країну (імпорт). Зовнішня торгівля активно впливає на економіку країни. У зовнішньоторговельних операціях обліковуються окремо товари, послуги, кредити. Оборот зовнішньої торгівлі окремої країни й оборот світової торгівлі визначаються за календарний період в натуральному і вартісному виразі у національній валюті та в доларах США. |
характеризує відносну