Роль класифікацій в економічній статистиці
 Скачать 1 Mb.
|
|
46. Зведені індекси цін, запропоновані Ласпейресом та Пааше  Автором формули індексу фізичного обсягу продукції з базисними вагами є німецький економіст Е.Ласпейрас, запропонований ним в 1864 р. Агрегатний індекс цін з вагами звітного періоду був запропонований німецьким статистиком Г.Пааше в 1874 р. Індекс цін Ласпейреса з вагами базисного періоду має вигляд:  Індексованою величиною обох індексів цін Пааше і Ласпейреса є ціни. Вагами ж у індексу цін Пааше виступає кількість продукції звітного періоду, а в індексі цін Ласпейреса - кількість продукції базисного періоду. Ці індекси не ідентичні. Значення індексів цін Пааше і Ласпейреса для одних і тих самих даних не збігаються як мають різний економічний зміст. Індекс Пааше характеризує зміни цін у звітному періоді порівняно з базисним по продукції (товарам і послугам), реалізованих у звітному періоді, і фактичну економію (перевитрати) від зміни цін, тобто індекс цін Пааше показує, на скільки продукція у звітному періоді стала дорожче (дешевше), чим у базисному. Індекс Ласпейреса показує, на скільки змінились ціни у звітному періоді порівняно з базисним, але по тій продукції, яка була реалізована в базисному періоді, і економію (перевитрати), які можна було б одержати від зміни цін, тобто умовну економію (перевитрати). Інакше кажучи, індекс цін Ласпейреса показує у скільки разів продукція базисного періоду подорожчала (стала дешевше) через зміну цін на неї у звітному періоді. Як правило, індекс цін, розрахований за формулою Пааше, дещо занижує, а за формулою Ласпейреса - завищує темпи інфляції. Ця систематична залежність двох індексів відома в статистиці як ефект Гершенкрона. До переходу до ринкової економіки вітчизняна статистика віддавала перевагу індексу цін Пааше. В умовах ж високої інфляції зважування вагами звітного періоду (індекс цін Пааше) потребує щорічного (щоквартального, щомісячного) перерахунку інформації для формування системи ваг, що пов'язано з великими затратами праці, матеріальних і трудових ресурсів, тому починаючи з 90-х років XX ст. органи державної статистики України визначають зміну загального рівня цін на товари і послуги за формулою Ласпейреса, якій віддається перевага і в зарубіжній статистиці. При обчисленні індексу цін за формулою Ласпейреса ваги на рівні базисного періоду залишаються незмінними протягом деякого проміжку часу. Проте мірою віддалення від базисного року товарний кошик (товари-представники по яких визначають індекс цін) за видами, кількістю і якістю все менше відповідає структурі і складу обсягу продукції поточного року. Тому склад товарного кошика, а отже, і система ваг мають періодично переглядатися. Особливо це важливо в період різких змін в економіці країни. Якщо підходити до принципів побудови індексів з формально-математичних позицій, то орієнтуючись на принцип елімінування впливу інших факторів, крім досліджуваного, можливо при обчисленні індексів фізичного обсягу продукції і цін спиратися на ваги базисного періоду (формула Ласпейреса) або ж на ваги звітного періоду (формула Пааше). Орієнтуючись на ці два варіанти американський економіст І.Фішер запропонував розраховувати середню геометричну з двох агрегатних індексів, назвавши її "ідеальною формулою". 47.Характеристика та побудова індексу споживчіх цін Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді[1]. ІСЦ є найважливішим показником, який характеризує інфляційні процеси в економіці країни і використовується для вирішення багатьох питань державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, рішення правових спорів, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни. Побудова ІСЦ складається з наступних етапів:
48.Характеристика та побудова індексу цін виробників. Індекс цін виробників промислової продукції (ІЦВ) є показником зміни цін у часі у сфері промислового виробництва. ІЦВ дозволяє відслідковувати та визначати тенденції змін цін як за видами економічної діяльності, так і виробництві конкретної продукції. Він використовується при створенні інформаційної бази для прогнозування і управління процесами ціноутворення у промисловості, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни та забезпечує можливість проведення міжнародних співставлень. Побудова ІЦВ складається з наступних етапів:
49. Методика розрахунку зведеного індексу цін в капітальному будівництві  Рис. 4.1. Схема визначення зведеного індексу цін у будівництві Індекс цін у капітальному будівництві визначається як сума зважених індексів цін на частку обсягів будівельно-монтажних робіт, на частку вартості машин та обладнання, на частку вартості інших капітальних робіт та витрат в усіх капітальних вкладеннях, тобто  .Індекс цін на будівельно-монтажні роботи обчислюється Держкомстатом України на основі щомісячного обстеження цін на будівельні матеріали, вироби і конструкції, включаючи вартість придбання, транспортні та заготівельно-складські витрати, а також фактичних розмірів інших калькуляційних витрат (сума нарахованої амортизації, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, інші витрати) у вибірковому колі будівельно-монтажних організацій. Для розрахунку усереднених індексів цін на машини та обладнання використовуються щомісячні індекси цін виробників на продукцію машинобудування з подальшим зважуванням їх на структуру споживання цієї продукції в капітальному будівництві в кожній галузі. Для визначення індексу цін для інших капітальних робіт та витрат, у складі яких значну частину займають витрати на проектно-вишукувальні роботи, використовується індекс зростання заробітної плати працівників, зайнятих у цій сфері. 50. Характеристика територіальних індексів цін і тарифів Територіальні індекси цін та тарифів призначені для порівняння рівня цін і тарифів у просторі в конкретні моменти або періоди часу. Такі порівняння дають змогу кількісно оцінити співвідношення цін на окремі товари, їх групи та в цілому по всіх товарах та послугах, що має практичну цінність для організації процесів виробництва та обігу. Міждержавні порівняння цін забезпечують ефективне взаємовигідне торговельне партнерство між країнами. При цьому слід зазначити, що такі порівняння насамперед стосуються номенклатури товарів і послуг, що виробляються й споживаються у великих обсягах на порівнюваних територіях. Територіальні індекси цін розраховують за економічними райо нами, областями, населеними пунктами. Під час їх побудови постає питання вибору ваг індексу. Наприклад, у разі порівняння цін на продовольчі товари у двох населених пунктах потрібно визначити, структуру реалізації товарів якого населеного пункту використати як ваги в розрахунку зведеного індексу цін на товари. Найпоширенішою в економічній практиці міжнародних та регіональних порівнянь є оцінка динаміки цін у структурі товарів країни (регіону, області, населеного пункту), що порівнюється з іншими. У разі міжнародних порівнянь рівень місцевих цін перераховують у вільно конвертовану валюту (наприклад у долари США). Проте цей перерахунок призводить до певних труднощів, пов’язаних з проблемами визначення паритету національної валюти (докладніше див. підрозд. 17.4). Існують три методи міжнародного порівняння цін і тарифів. Перший метод полягає у порівнянні національних цін із так званими світовими цінами. Практична складність таких порівнянь зумовлена багатоваріантністю світових цін, що суттєво відрізняються за рівнем для кожної зовнішньоторговельної операції. Окрім того, зовнішньоторговельний оборот не охоплює всієї номенклатури товарів і послуг. Другий метод передбачає використання системи зважування рівнів цін, перерахованих у вільноконвертовану валюту за структурою товарної маси країни, з якою виконують порівняння. Труд нощі при цьому полягають у суттєвих особливостях структури виробництва за складом та обсягом, що притаманні практично кожній державі світу. Третій метод полягає у використанні методики побудови індексу І.Фішера, в якому за ваги беруть структуру товарів та послуг конкретних країн. Зауважимо, що хоча цей метод знайшов своє місце в практиці міжнародних порівнянь, наведена формула, як і традиційний індекс цін Фішера, не має економічної інтерпретації і обмежена колом товарів та послуг, що виробляються в обох порівнюваних країнах. 51.Система індикаторів, що характеризують рівень життя населення. Рівень життя населення — це соціально-економічна категорія, яка характеризує можливості суспільства щодо забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку. Він виражається сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-культурний розвиток людей, їх свободу та правову захищеність. Рівень життя населення — це одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх суб'єктів економічних відносин. Його підвищення (соціальний прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної соціально-економічної стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої ринкової економіки. Категорія "рівень життя" акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, котрі виявляються через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Цю категорію можна розмежувати на три взаємозалежні поняття: умови життя, власне рівень життя, якість життя (рис. 9.6). Умови життя (середовище існування) — це сукупність показників, які характеризують розселення, екологію, умови життя, умови праці, розподіл бюджету часу, наявність закладів охорони здоров'я, освіти, побутового та комунального обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок і систему комунікацій, культуру обслуговування тощо. Власне рівень життя — це рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг. Якість життя — ступінь відповідності умов і рівня життя певним стандартам чи нормативам. Згідно з нормативами чи стандартами виокремлюють такі рівні життя населення:  Рис. 9.6. Взаємозалежність понять категорії "рівень життя — достаток — це рівень життя, який дає змогу користуватись усіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини; — нормальний рівень життя — забезпечує раціональне споживання відповідно до науково обґрунтованих норм та нормативів, що дає можливість людині відновлювати свій фізичний та інтелектуальний потенціал; — бідність — це життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил. Бідність характеризується низкою показників: — межа бідності — це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб; визначається як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць (за її допомогою визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних); — рівень бідності — це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності; — глибина бідності — це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності; — опікуваний державою дохід — це рівень доходу, що до 10 % перевищує межу бідності та обумовлює ймовірність сім'ї потрапити до категорії бідних; — крайня форма бідності — це бідність щодо стандартів цивілізації; вона асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання); — злиденність — характеризує рівень життя, що забезпечує мінімально припустимий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини. Для того щоб управляти процесом підвищення рівня і якості життя населення, необхідно оцінювати їх компоненти, а це вимагає конкретизації переліку елементів, що входять до складу тієї або іншої компоненти. Аналізуючи праці науковців, котрі займаються теоретичними проблемами потреб і цінностей людини, зокрема І.І. Проніної, визначають такий перелік елементів, що входять до тієї або іншої компоненти рівня й якості життя населення, а також систему показників оцінки рівня життя населення України (рис. 9.7).  Рис. 9.7. Склад компонент рівня й якості життя населення Запропоновані елементи компонент рівня й якості життя населення можна виміряти за допомогою відповідних показників, застосовуваних в офіційній статистиці. Загальна система показників оцінки рівня й якості життя населення України зображена на рис. 9.8.  Загалом систему показників можна згрупувати таким чином (рис. 9.9).  Рис. 9.9. Система кількісних і якісних показників рівня життя населення 52. Макроекономічні показники, як індикатори життєвого рівня населення. Розрахунки макрофінансових індикаторів ґрунтуються на макроекономічних і макрофінансових показниках. Основними макроекономічними показниками, як було показано вище, є обсяги валового внутрішнього (національного) продукту і національного доходу, а головними макроекономічними індикаторами — рівень ВВП (ВНП) на душу населення і темпи економічного зростання. Макрофінансовими показниками виступають кількісні вираження фінансових ресурсів: маса грошей в обігу; обсяги кредитних ресурсів; бюджет держави; фонди цільового призначення; обсяги ресурсів, що обертаються на фінансовому ринку, тощо. Ці узагальнюючі показники можуть розкладатись на окремі складові: готівкова і безготівкова грошова маса; доходи бюджету, у тому числі податки; окремі групи його видатків та ін. Суть макрофінансових індикаторів полягає у зіставленні макрофінансових показників з макроекономічними і між собою. Основним у зіставленні двох видів показників є рівень бюджетної централізації ВВП (ВНП). Це — визначальне співвідношення у характеристиці фінансової політики держави. Характерною ознакою сучасності є поступове зростання рівня бюджетної централізації ВВП. Рівень бюджетної централізації ВВП — дуже важливий критерій, але навряд чи він може виконувати функції макрофінансового індикатора, оскільки відображає суть і напрями фінансової політики держави, але не характеризує її ефективність. З одного боку, одних і тих же результатів можна досягти за різних рівнів централізації ВВП у бюджеті. При цьому не існує критерію, за яким можна оцінити, яка ж з типів фінансової політики є більш раціональною. З іншого боку, за одного й того самого рівня бюджетної централізації, різні держави можуть мати різні результати. Тому оцінити результативність функціонування фінансової системи за допомогою рівня державної централізації ВВП неможливо. Однак і проводити макрофінансовий аналіз, ігноруючи цей рівень, теж неприпустимо. Необхідно як визначати, оцінювати і прогнозувати його, так і аналізувати вплив на суспільство, економіку, людину. Одним з найважливіших макрофінансових індикаторів є макроекономічна платоспроможність, яка проявляється в двох аспектах. По-перше, як інтегрована платоспроможність всіх суб’єктів господарювання і банків, котрі обслуговують їх розрахунки. По-друге, як платоспроможність суб’єктів макроекономіки, до яких належить держава та інституції фінансового ринку. Макроекономічна платоспроможність є надзвичайно важливим фінансовим індикатором. Це — визначальний елемент нормального функціонування економічної і фінансової систем. Криза неплатежів, яка до цього часу не подолана в економіці України, вкрай негативно впливає на фінансову систему та результативність її функціонування. 53.Показники доходів і витрат населення для оцінки рівня матеріальної забезпеченості. Характеристикою матеріального становища населення є доходи та забезпеченість майном. Доходи населення оцінюються за: системою національ-них рахунків (СНР); річним балансом грошових доходів і витрат населення; вибірковими обстеженнями умов життя домогоспо-дарств. В СНР наводиться механізм утворення первинних дохо-дів, їх розподіл та перерозподіл, а також використання доходів. Доходна частина балансу грошових доходів та витрат населення складається з таких статей: оплата праці та доходи від підприємницької діяльності; виручки від продажу продуктів сільського господарства; пенсії та допомоги; стипендії; доходи від продажу іноземної валюти тощо. Вибіркові обстеження умов життя домогосподарств проводяться в Україні методом триступеневого 0,5% відбору за територіальним принципом. Обстеження здійснюється щоквар-тально, кожне відібране домогосподарство обстежується протя-гом двох тижнів за квартал. За програмою вибіркових обстежень встановлюють ос-новну статистичну характеристику матеріального добробуту населення - сукупні ресурси домогосподарств. Вони складають-ся з двох частин: загальні доходи та використані заощадження, позики та повернені борги. Загальні доходи в свою чергу розподіляються на грошові та натуральні надходження (у вартісній оцінці). Грошові доходи є основною частиною загальних доходів і включають: оплату праці; доходи від підприємницької діяльності; доходи від влас-ності; доходи від продажу сільгосппродукції; доходи від прода-жу майна; пенсії, стипендії, аліменти; грошові допомоги. Нату-ральні надходження у вартісній оцінці складаються з вартості спожитої продукції, вартості допомоги (продовольчими товара-ми) пільг та субсидій. На підставі даних вибіркових обстежень населення та домогосподарств обчислюються середні та відносні показники; що вивчаються статистикою бюджету сімей. До середніх показників матеріального добробуту насе-лення відносяться: • середньомісячний грошовий дохід на душу населення (розраховується діленням загального розміру грошових доходів за місяць на середню чисельність населення); • середньомісячна номінальна заробітна плата (розра-ховується діленням нарахованого місячного фонду праці на се-редньомісячну чисельність робітників та службовців); • середньомісячна реальна заробітна плата (розрахову-ється діленням номінальної заробітної плати на індекс спожив-чих цін). Відносними показниками життєвого рівня населення є: • співвідношення середнього розміру призначених пенсій за віком та середньомісячної заробітної плати; • порівняння середнього розміру місячних пенсій за віком з мінімальним розміром пенсії та ін. Динаміка середньомісячної номінальної та реальної заробітної плати та призначення місячних пенсій вивчається за допомогою індексів. Середні показники доходів населення порівнюються із встановленними в країні стандартами: прожитковий мінімум; межа малозабезпеченості; розмір доходу, який надає право отримання допомоги. Прожитковий мінімум – це вартісна межа набору про-дуктів харчування, достатніх для нормального функціонування організму людини, а також мінімального набору непродоволь-чих товарів і послуг. В Україні в 2006 році прожитковий міні-мум для працездатних осіб становив 505 грн, а мінімальна заро-бітна плата – 463 грн. Частка населення з доходами нижче за прожитковий мінімум є показником рівня бідності. Встановлюється в країні також межа малозабезпечено-сті, як величина середньодушового сукупного доходу, яка за-безпечує непрацездатному громадянину споживання товарів та послуг на мінімальному рівні. У 2006 році ця межа становила для непрацюючих осіб – 155 грн, а для інвалідів - 165 грн. на місяць. Розмір доходу, який дає право на отримання допомоги малозабезпеченим сім’ям – це затверджений мінімум забезпе-чення, який є підставою для отримання допомоги. У 2006 році він становив 110 грн. Доходи в розрахунку на одне домогосподарство обчис-люються за такими показниками: середньомісячні грошові дохо-ди та середньомісячні сукупні ресурси (діленням загальної суми сукупних ресурсів на відібрану кількість домогосподарств) в цілому та окремими джерелами надходжень. Ці показники по-даються по Україні в цілому, а також за областями і містами. Крім охарактеризованих доходів населення його матері-альний добробут оцінюється також забезпеченістю майном та житлом. Забезпеченість майном визначається обсягом накопиче-них товарів тривалого користування в розрахунку на 100 домо-господарств. Забезпеченість житлом характеризується розміром за-гальної (житлової) площі, що припадає на одного мешканця і розраховується діленням відповідної площі житла (м2) на середньорічну чисельність постійного населення. Матеріальне становище населення характеризується не тільки доходами, а й витратами та споживанням матеріальних благ. Статистика оцінює розмір сукупних витрат домогоспо-дарств (населення) за їх складовими: • грошові витрати; • вартість спожитих натуральних надходжень, пільг і субсидій. У свою чергу грошові витрати складаються із спожив-чих витрат (витрати на придбання продовольчих і непродово-льчих товарів та оплату послуг) та неспоживчих витрат (витра-ти на особисте підсобне господарство, допомога родичам та ін-шим особам, купівля нерухомості, будівництво житла, заоща-дження, аліменти, інші витрати). За результатами вибіркових спостережень статистични-ми органами обчислюються: середні душові грошові витрати населення за місяць, модальний та медіанний місячні рівні гро-шових витрат та інші характеристики. Для оцінки матеріального добробуту населення викори-стовують також показники споживання матеріальних благ. Споживання матеріальних благ – це використання насе-ленням товарів та послуг для задовільнення особистих та колек-тивних потреб. До показників споживання матеріальних благ відносять загальний фонд споживання товарів і послуг та серед-ньодушовий рівень їх споживання (загальний фонд споживання, ділений на середньорічну чисельність наявного населення). Обидва показника подаються у вартісній та натуральній формах в середньому за місяць. 54. Показники споживання матеріальних благ населенням Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'яса, молока, яєць, риби, хлібопродуктів, картоплі, овочів, фруктів) та платних послуг (табл. 12.5). Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м'яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що проводяться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів та витрат населення. Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина споживчого кошика з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та ін. Споживчий бюджет - це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг. Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню з суспільних фондів споживання. Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років. Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою побудови моделі динаміки та структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг. Прогноз споживчого бюджету застосовується для оцінки досягнутого рівня життя населення; пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу; обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг. Мінімальний споживчий бюджет - це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який робить можливим задоволення потреб в їжі, одязі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку. Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється рівнем матеріального виробництва й умовами життєдіяльності людей. Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами: - статистичний: існуюча структура споживання береться за мінімальну і використовується для формування мінімального споживчого бюджету. Метод доповнюється бюджетними обстеженнями, які дають змогу ліпше обґрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат; - структурний: означає використання існуючого співвідношення між видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема між продовольчими та іншими товарами для прогнозування структури бюджету на майбутнє; - нормативний: спирається на використання науково-обґрунтованих нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім'ями матеріальних благ і послуг. Цей метод дає змогу встановити межу бідності, коли відтворення погіршується. За цією межею мінімальний споживчий бюджет уже не збігається навіть із прожитковим мінімумом. Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розрахунки мінімальних споживчих кошиків (продовольчих та непродовольчих). Набори кошиків складають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади. Вартісна оцінка товарів і послуг, які входять до складу споживчих кошиків, може відігравати роль довгострокового соціального нормативу малозабезпеченості лише за достатнього попиту та пропозиції товарів і послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці кошики, як і мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть використовуватись для будь-яких розрахунків. Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці набору відповідних товарів та послуг, а також включає витрати на податки та інші обов'язкові платежі. Мінімальний споживчий бюджет і величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані для регулювання доходів і витрат населення, обґрунтування розмірів оплати праці, оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм, регулювання зростання заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями. Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням всіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження у державній і кооперативній торгівлі та які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних ринках. Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина межі малозабезпеченості, яка розраховується за такою формулою:  де Мт - вартісна величина межі малозабезпеченості, грн; ^ПХ - сума вартості споживання продуктів харчування, грн; Ц - ціна купівлі продуктів харчування фактична, грн; - споживання на одну особу продуктів харчування за тимчасовими нормами, кг на рік; 2^НТ - сума вартості непродовольчих товарів, грн; £.ВЖ - вартість утримання житла, грн (квартплата та комунальні послуги, газ, електроенергія, радіо, телефон, телеантена); ^Пе-сума інших послуг, грн. Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Для розрахунку прожиткового мінімуму (величини вартості; межі малозабезпеченості) необхідно мати набір продуктів харчування. За нормативами, що існували в СРСР, даними різних науково-дослідних інститутів (України, СРСР, СНД, французьких, американських, канадських, німецьких джерел) були отримані усереднені норми харчування, які забезпечують повноцінне харчування людини (табл. 12.6). До системи державного регулювання рівня життя належать, як правило, індексація грошових доходів населення. Головна мета індексації - збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування у разі втрати працездатності. Для індексації грошових доходів населення використовують індекс споживчих цін на товари та послуги, що входять до складу мінімального споживчого бюджету. Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає виплату різниці в цінах громадянам або окремим групам громадян. 55. .Індекс людського розвитку, сутність та методика розрахунку. |