Розвиток соматичної і вегететивної нервової системи. Розвиток соматичної та вегетативної нервової си... Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи
 Скачать 303.88 Kb.
|
|
Основні етапи смерті. Клінічні ознаки смерті. Смерті завжди передує виникнення кризової ситуації. І дуже важливим є для медичної сестри вміння пояснити пацієнтові та його родині психологію кризового стану. Криза має наступні чотири фази: 1. Психологічний шок. Емоційний баланс, або рівновага, індивідуума порушена. Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчуває пустоту, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, що відбувається, з”являються думки про самовбивство. Важко вдається зосередитись, людина часто плаче, кричить або сміється. Для неї характерні зорові і слухові галюцинації, відчуття присутності померлого. 2. Заперечення (відчай). У цій фазі індивід не здатний зіткнутися з реальністю проблеми або ситуації, що постала перед ним. Під час цієї фази, ми чуємо, що люди кажуть так: “Я не можу повірити, що це трапилося”, або “Неможливо, щоб це трапилося”, або ж “”Це нереально”. Ця фаза характеризується відчуттям гніву, вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбувається. Людина починає уникати оточуючих, порушується пам”ять. Особливо важкі перші 6 тижнів. З часом воно замінюється смутком і відчуттям безпорадності. 3. Визнання. Ця фаза відбувається , коли індивід не може більше заперечувати реальні проблеми, що постали перед ним. Людина признається собі та іншим: “Так, це трапилося”. 4. Адаптація (пристосування). Адаптація і депресія. В цей період нерідко з”являється безсоння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів і систем, спровокованих стресом (за пороговим збудженням). У цій стадії індивід визнає проблему або ситуацію, він розпочинає активно справлятися з нею або пристосовуватися до неї для того, щоб послабити наростання стресу та занепокоєння. Тут потрібна допомога медсестри. Мета втручання в кризових ситуаціях Відновити психологічну рівновагу, допомогти пацієнтові набути контролю над собою і над ситуацією. Принципи: - втручання повинно бути своєчасним, активним і рішучим; - створіть атмосферу духовної близкості, боріться з відчудженням; - шукайте підтримки сім”ї та суспільства; - пам”ятайте, що найбільш важкі переживання виникають у перші дні після смерті близької людини; - не посилюйте страждань хворого; - не затягуйте лікування, плануйте курс психотерапії на шість тижнів (одна бесіда в тиждень). 10 порад для тих, хто переживає горе: 1. Дайте вихід хвилюванням, не стримуйте почуттів, не соромтесь плакати. 2. Поговоріть про своє горе з друзями. Не приховуйте того, що сталося. Попросіть поради, але не переобтяжуйте друзів скаргами. 3. Зосередьтесь на сьогоденні. Постарайтесь не думати про нещастя, яке сталося. Дивіться в майбутнє з надією. 4. Не старайтесь вирішувати відразу всі труднощі. 5. Якщо знаєте, що робите, дійте швидко і рішуче. Дійте згідно з розробленим планом. 6. Не залишайтесь на самоті, постарайтесь зайнятись чимось іншим. Будь-яке заняття - спорт, театр, клуби - піде вам на користь. 7. Не зганяйте зла на інших. Стримуйте в собі злість і ворожість, особливо спрямовані на членів сім”ї. 8. Щоденно займайтесь фізкультурою: ходьбою, плаванням, гімнастикою. 9. Дотримуйтесь розпорядку дня. Звичний уклад життя (регулярний прийом їжі, робота в домі) приносить відчуття захищеності. Не засиджуйтесь допізна і постарайтесь перед сном не думати про своє горе. 10. Якщо потрібна допомога, зверніться до лікаря, вам також допоможуть у церкві. Повідомлення про нещастя: - лікар або офіцер міліції повинен повідомити родичів особисто, а не телефоном; - розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті; - якщо ж необхідно повідомити телефоном, то це повинна робити досвідчена людина; - родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причини і обставини смерті хворого, не треба приховувати від них патологоанатомічного обстеження. Рекомендації для людини, яка повідомляє про нещастя. 1. Дайте родичам можливість: - усвідомити те, що сталося; - відреагувати; - вільно висловити емоції; - побути в тиші; - дати запитання; - побачити померлого. 2. Уникайте: - поспіху; - різкості; - брехні; - банальності; - дайте відповіді на всі запитання; - не приховуйте причини смерті. Допомога - реакції можуть бути найрізноманітніші - від вражаючого мовчання і небажання вірити в те, що сталося, до сильного гніву і відчуття провини; - дайте можливість виплакатися; - на знак втіхи візьміть родича за руку чи покладіть руку на плече; - запропонуйте чашку чаю чи води; - запитайте,як співбесідник себе почуває. Помираючий хворий Лікування помираючого хворого - важке випробовування для кожного медичного працівника, тому що важко зрозуміти своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити, не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні , емоційні і духовні потреби, відчувати останні радощі. Медична сестра, доглядаючи за помираючим хворим повинна вміти дати відповідь на такі запитання пацієнта: - В чому суть хвороби? - Що можна зробити для поліпшення загального стану? - Чи будуть у мене страждання? - Скільки я приживу? - Чи зможу я залишитися вдома, чи помру в лікарні? Це найважчі запитання. Для того, щоб обговорювати їх з хворим потрібна чесність, такт і досвід. До захворювань, при яких радикальне лікування не можливе, відносять: злоякісні новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової, дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання. Допомога хворим і їх родичам Медична сестра повинна: - вміти слухати; - розуміти невербальну мову; - надавати емоційну підтримку; - спілкуватися з хворим відкрито, довірливо, ставитись до хворого зі співчуттям; - чесно відповідати на питання, не подавати надій, які не збуваються; - давати можливість запитувати; - розуміти потреби хворого; - старатись задовольнити потреби хворого; - передбачити труднощі і бути готовою до їх вирішення. Хворий хоче відчувати себе захищеним. Він чекає, щоб його заспокоїли, сказали, що він не буде страждати. Хворому важливо знати, що робиться все можливе, він не повинен почувати себе в ізоляції, не повинен відчувати, що від нього щось приховують. Найгірше для хворого - це відмова медичного працівника від допомоги. Найбільш часті проблеми у помираючих хворих: - пригнічений настрій; - тривожність; - біль; - анорексія (відсутність апетиту); - нудота, блювання, закрепи. Основні принципи консультації такі: - будьте завжди готові надати допомогу; - проявляйте терпіння; - дайте можливість виговоритись; - скажіть декілька втішних слів, поясніть хворому, що його відчуття зовсім нормальні; - спокійно ставтесь до його гніву; - уникайте недоречного оптимізму; - порадьте членам сім”ї бути разом. Для людей, які стоять перед обличчям смерті, духовне життя має особливо важливе значення. Віруючі легше миряться з неминучою смертю. Багато невіруючих перед лицем смерті шукають зміст прожитого життя. Оточуючі повинні зрозуміти, наскільки збентеженою є хвора людина, повинні бути готові простягнути руку допомоги. Величезну роль тут відіграє священник. Допомогти хворому обпертись на свої духовні сили - означає допомогти йому піднятись над своєю хворобою. Припинення життя відбувається поступово, навіть при, здавалося б, миттєвій смерті. Отже, смерть є процесом, і в цьому процесі можна виділити кілька стадій: преагонію, агонію, клінічну і біологічну смерть. Преагонія характеризується різною тривалістю (години, доби). В цей період спостерігається задишка, зниження артеріального тиску до 60 мм.рт.ст. і нижче, тахікардія. У людини спостерігається затьмарення свідомості. При розвитку у пацієнта термінального стану необхідно обов”язково проінформувати про це родичів. Агонія (від грецького agonia - боротьба) спочатку спостерігається деяке підвищення артеріального тиску, збільшення частоти серцевих скорочень, іноді навіть відновлення свідомості (недовготривале, до декількох хвилин). Потім за цим, здавалося б, покращанням настає різке падіння артеріального тиску (до 10-20 мм.рт.ст.), серцеві скорочення сповільнюються до 20-40 за хвилину, дихання стає нерівномірним, поверхневим, з рідкими короткими і глибокими дихальними рухами і, нарешті, зовсім припиняється, свідомість втрачається. Відбувається самовільний сечопуск і дефекація. Зіниці розширюються, зникає рогівковий рефлекс. Спостерігаються загальні тонічні судоми, знижується температура тіла. Тривалість агонального періоду в пацієнтів, які помирають від хронічних захворювань - декілька годин. Ця стадія характеризується припиненням усіх функцій організму і водночас надзвичайним напруженням захисних пристосувань, що вже втрачають свою доцільність. Клінічною смертю називають такий стан, коли всі видимі ознаки життя вже зникли (припинилося дихання і робота серця), однак обмін речовин, хоч і на мінімальному рівні,але ще триває. На цьому етапі життя може бути відновлене. Ознаками клінічної смерті є: - відсутність реакції зіниць на світло; - відсутність дихання; - відсутність пульсу на сонній артерії; - відсутність свідомості. Клінічна смерть триває 5-6 хвилин. Саме тому в стадії клінічної смерті проводять реанімаційні заходи з метою повернення людини до життя. Біологічна смерть характеризується незворотними змінами в організмі. Краще не залишати близьких наодинці з помираючим або померлим. Медична сестра повинна бути готова надати їм психологічну підтримку, посадити, дати води. Вмирання - це розпад цілісності організму. Організм перестає бути саморегулюючою системою. Спочатку руйнуються ті елементи, які об”єднують організм у єдине ціле. Це, насамперед, нервова система. Найчутливіша до гіпоксії - кора великих півкуль головного мозку. Спочатку виникає активація клітин головного мозку, яка спричиняє рухове збудження, прискорення дихання і пульсу, підвищення артеріального тиску, а потім настає гальмування. Біологічна смерть супроводжується: - зупинкою діяльності серця; - зупинкою дихання; - розслабленням м”язів; - охолодженням тіла до температури навколишнього середовища. З”являються трупні плями синього кольору на нижніх частинах тіла. Лікар фіксує факт сметрі і записує в карті стаціонарного хворого день і час Внутрішньоутробний період розвитку репродуктивної системи Процес формування статевого фенотипу в людей відбувається протягом усього періоду їх розвитку і дозрівання, однак є два періоди життя: 1-й.- формування плода під час вн.утр. розвитку. 2-й - період статевого дозрівання. Розвиток чоловічих і жіночих статевих залоз починається однаково із загальної первинної гонади, що має кірковий шар і мозкову речовину, на 5-й тиждень ЕР. Первинні статеві клітини гістологічно однакові й мають змогу диференціюватися в двох напрямках протягом двох тижнів –до кінця 7-го тижня. На цьому етапі в ембріона наявні дві статеві протоки: вольфова і мюллєрова. Причиною диференціювання статі є різниця статевих хромосом в ембріона За наявності у хромосомальному наборі Y-хромосоми утворюється клітинний антиген ( Н-антиген). Саме його утворення призводить до формування клітин чоловічої статі. Завдяки активній Y-хромосомі розвивається мозкова речовина первинної гонади і відбувається формування яєчок. Кірковий шар при цьому атрофується (6-7т.) У процесі ембріонального розвитку першими закладаються статеві залози. На 3-4-му тижні на внутрішній поверхні первинної нирки утворюється закладка гонад. Первинна гонада індиферентна за будовою, складається із клітин целомічного епітелію (корковий шар), мезенхіми і статевих клітин (гоноцитів), які мігрують у гонаду за допомогою амебоподібних рухів (мозковий шар) із основи жовточного мішка. Міграція закінчується до 6-7-го тижня ембріонального розвитку, завершується також індиферентна стадія розвитку гонади. Статеве диференціювання індукується статевими хромосомами, які поступили в яйцеклітину в процесі запліднення.Чинник, ген H-Y, який знаходиться в короткому плечі Y хромосоми, детирмінує розвиток яєчка. На 7-му тижні ембріонального розвитку (ЕР) під дією гена H-Y індиферентна гонада перетворюється в яєчки. Синтез стероїдних гормонів(андрогенів) починається з 8-го тижня ЕР вони секретуються гландулоцитами(клітини Лейдига)(6-7т.), їх максимальна кількість стає на 3,5-4 місяці ЕР. Андрогени впливають на реалізацію генетичної програми статі плода. Між 4 і 7-м міс андрогени призводять до структурних змін гіпоталамуса за чоловічим типом, в разі їх відсутності гіпоталамус розвивається за жіночим типом. Андрогени забезпечують розвиток чоловічих статевих органів, без їх впливу зовнішні статеві органи зберігають жіночу будову, незалежно від статі плода. У разі посиленого продукування андрогенів у плода жіночої статі зовнішні жіночі органи розвиваються за чоловічим типом. Андрогени необхідні для опускання яєчок із черевнох порожнини в калитку ( від 3-х міс. до народження), і чинять анаболітичну дію на процеси обміну речовин. У 18-20 тижнів завершується формування ЗСО за чоловічим типом До періоду статевого дозрівання концентрація тестостерону невисока. У 16-18 років концентрація збільшується і доягає рівня дорослих чоловіків, що призводить до збільшення яєчок.Тестостерон разом із гормонами гіпофіза потрібен для утворення зрілих сперматозоїдів. При гіпофункції яєчок відбувається затримка статевого дозрівання, а при гіперфункції – ранній статевий розвиток Присутність двох X-хромосом визначає розвиток яєчника ( 4-й міс.)У 5-6 міс у плода з’являються фолікули . на прикінці ВУР починаютьб утворюватися стероїдні гормони, які не впливають на розвиток статевих органів. Розвиток жіночих статевих органів залежить від гонадотропінів матері, естрогенів плаценти і наднирникових залоз. Внутрішні статеві органи (маткові труби, тіло та шийка матки, а також верхня третина піхви) утворюються з парамезонефральних проток, починаючи з 5-6-го тижнів вагітності. Процес формування закінчується до 18 тижня внутрішньоутробного розвитку. Із верхньої третини парамезонефральних протоків формуються маткові труби, середньої частини – тіло матки і шийка. Розвиток матки починається на 13-14-му тижні внутрішньоутробного розвитку. Спочатку матка дворога, потім набуває сідлоподібної конфігурації, яку часто зберігає до моменту народження. Утворення шийки матки починається на 16-20-му тижні розвитку плода. До 33-го тижня шийка матки складає ¾ загальної довжини матки, до 40-го тижня – 2/3. Нижні відділи парамезонефральних ходів, що злилися, досягають урогенітальний синус і з них утворюється піхва. Зовнішні статеві органи з 4-го по 7-й тиждень мають індиферентний характер. З 17-го тижня починається швидкий розвиток статевих губ із лабіосакральних складок.Таким чином, формування статевих органів проходить через індиферентну стадію. Якщо перший етап (розвиток гонади) детермінований генетично, то розвиток чоловічих статевих органів визначається чинниками, що секретуються яєчками плода. Період новонародженості Яєчники і матка розташовані в черевній порожнині, матка довжиною до 3 см, співвідношення довжини шийки матки до тіла складає 3:1, кут між ними не виражений. Маса матки біля 4 г. В ендометрії спостерігаються проліферативні і навіть секреторні зміни. Приблизно у 3% новонароджених дівчаток відбувається десквамація ендометрія, що супроводжується сукроватими виділеннями із піхви. У новонароджених дівчаток перші 5-7 днів у крові церкулюють материнські гормони. Безпосередньо після народження рівень материнських естрогенів в організмі новонародженої падає, що стимулює виділення ФСГ і ЛГ аденогіпофізом та короткочасне посилення гормональної функції яєчників. З цим пов’язана і короткочасна стимуляція виділення пролактину, що призводить до нагрубання молочних залоз, і навіть виділення молозива із сосків. До 10-го дня життя всі прояви естрогенного впливу зникають. Період дитинства Продовжується до 8 років і закінчується до початку статевого дозрівання. Хоча його називають і "нейтральним періодом" і "періодом спокою" - ці визначення неточні, оскільки в цей час у репродуктивної системи відбуваються зміни, що свідчать хоча і про низьку, проте наявну функціональну активність. Вже в дитинстві аденогіпофіз і яєчники закінчують свій морфологічний розвиток і представляють собою потенційно активні ендокринні залози. За цей період у дівчинки сформовані всі п'ять рівнів системи. - у гіпоталамусі утворюються гонадотропін-релізінг гормон (GnRH) у малих кількостях, проте виділяється епізодично; - секреція нейротрансмітерів незначна; - у гіпофізі утворюються ФСГ, ЛГ; - відбувається поступове дозрівання механізму негативного зворотного зв'язку; - секреція естрадіолу низька, дозрівання фолікулів до антральних відбувається рідко, безсистемно. Стан системи гіпоталамус-гіпофіз-яєчники (ГГЯ) характеризується: незрілістю. Остання проявляється високою чутливістю аденогіпофіза і нейтросекреторних ядер ГТ до естрадіолу, що секретується в яєчнику. Період статевого дозрівання За часом займає 10 років, віковими межами його вважається 7-17 років. Протягом цього часу відбуваються процеси у двох напрямах, що тісно пов'язані між собою: Дозрівання РС. Завершення фізичного розвитку жіночого організму. Складні фізіологічні процеси, що відбуваються в періоді статевого дозрівання, можна представити таким чином: У 7-9 років (препубертатний період) У гіпотоламусі синоптичні зв'язки між нейросекреторними нейронами розвинені слабко. Утворення CnRh має епізодичний характер. Виділення ЛГ і ФСГ має ациклічний характер. Секреція естрогенів низька. У 10-13 років - перша фазу пубертатного періоду Секреція CnRh( гонадотропін-релізінг гормон) - із добовою (циркадною) циклічністю. Синаптичні зв'язки тісні. Збільшується виділення гонодотропінів. Досягнення певного високого рівня екстрадіолу в крові є сигналом до потужного викиду гонадотропінів, який завершує дозрівння фолікула і викид яйцеклітини. Перша менструація завершує першу фазу препубертатного періоду. У 14-17 років (друга фаза пубертатного періоду) - завершується дозріванням гіпоталомічних структур, циклічного характеру набуває нейросекреція ГТ, ГФ і яєчників, менструальний цикл носить овуляторний характер. Розвиток вторинних статевих ознак і фемінізація фігури відбувається під впливом гормонів яєчників і андрогенів надниркових залоз. Також впливають статеві стероїди на "скачок" росту: андрогени прискорюють ріст скелета, і естрогени викликають дозрівання кісткової тканини і окостеніння росткових зон трубчастих кісток. Особливості менструального циклу в період статевого дозрівання: перші 3-5 років після менархе у 30% цикли ановуляторні або ж із недостатністю лютеїнової фази, чим пояснюється частота маткових кровотеч у пубертатному віці. Чинники, які впливають на настання та перебіг статевого дозрівання: |