Розвиток соматичної і вегететивної нервової системи. Розвиток соматичної та вегетативної нервової си... Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи
 Скачать 303.88 Kb.
|
|
Внутрішні: Спадковість. Конституційні. Стан здоров'я - екстрагенітальні захворювання, які послаблюють організм і гальмують нормальний перебіг періоду статевого дозрівання. Маса тіла (при більшій масі тіла менархе настає раніше, ніж у ровесниць, позагонодний синтез естрогенів, який відбувається в жировій тканині призводить до зростання рівня естрогенів, що беруть участь у процесах фемінізації). Зовнішні чинники: Кліматичні. Харчування. Отже, перша овуляція є кульмінаційним моментом ПСД, але не ототожнюється із статевою зрілістю. Зрілість настає до 16-17 років, коли не тільки РС, але й організм жінки до кінця сформований і готовий до зачаття та виношування вагітності. Віковізмінистатевогоапарату вчоловіківтажінок. Механізмклімаксу Клімактеричний період — закономірний етап розвитку людини. Розрізняють поняття фізіологічного і патологічного клімаксу. У разі фізіологічного клімаксу поряд зі згасанням функцій розвиваються компенсаторні механізми. Патологічний клімакс має перебіг з важкими проявами, він порушує фізіологію старіння людини. Клімактеричні прояви у жінок поділяють на генітальні та екстрагенітальні, до останніх належать серцево-судинні, нервово-психічні, ендокринні порушення. За терміном розвитку розрізняють такі види клімаксу: • ранній — до 45 років; • пізній — після 55 у жінок і після 60 років у чоловіків. Ранній клімакс має важкий перебіг і належить до патологічного, що зумовлено порушенням менструального циклу, постменструальними кровотечами, причиною яких можуть бути рак тіла матки, міоматоз, метрит, ендометрит, пухлини яєчників, спричинені гормонами. До патологічних станів належать клімактеричний синдром і дисфункціональні маткові кровотечі. Відбувається вікова перебудова вищих вегетативних центрів з порушенням циклічної гонадотропної діяльності гіпофіза, циклічної діяльності яєчників з припиненням овуляції і репродуктивної здатності організму в жінок, значним зниженням функції яєчок у чоловіків. Клімактеричний синдром включає такий симптомокомплекс: • серцево-судинні порушення — гіпертензія, тахікардія, мігрень, парестезії, ангіоспазм, пітливість, припливи жару, біль у ділянці серця; • нервово-психічні порушення — збудливість, втомлюваність, депресія, плаксивість, почуття страху, безсоння. У патологічному клімаксі виділяють 3 форми психоневрологічних порушень: • гіперстенічна — збудливість, підвищена втомлюваність, вазомоторні реакції — гіперактивні й астенічні; • гіпостенічна — послаблення процесів збудження і гальмування в корі, млявість, сонливість, зниження емоцій, загальмованість, послаблення пам'яті, депресія; вазомоторні реакції такі самі; • ендокринні порушення — порушення обміну білків, жирів, вуглеводів, відзначають обмінні артрити, екземи, дизуричні явища. У чоловіків більше, ніж у жінок, виражений серцево-судинний синдром, що пов'язано з атеросклеротичними змінами (вони розвиваються у чоловіків на 10 років раніше, ніж у жінок). Розрізняють три симптоми серцево-судинних порушень: 1) гіпертензивний (48,2 %); 2) стенокардичний (19,4 %); 3) вазорегуляторно-астенічний (82,4 %). Гіпертензивний тип — артеріальний тиск швидко підвищується і знижується, спостерігається діастолічна гіпертензія, що знижує пульсовий тиск. Стенокардичний тип — важкість за грудниною, біль у серці, задишка. У чоловіків напади пов'язані з фізичним навантаженням серед повного здоров'я. Ці порушення погано лікуються без застосування тестостеронів. Вазорегуляторно-астенічний синдром — втомлюваність, м'язова слабкість, яка не залежить від фізичного навантаження. Це пов'язано з порушенням периферійного кровотоку (зниження швидкості кровотоку, неадекватність його розподілу). Сечові та статеві порушення характерні для патологічної клініки у чоловіків і пов'язані зі зниженням тонусу сечового міхура, зменшенням кількості статевих гормонів. Біль тупий у ділянці сечового міхура, зменшення струменя сечі, утруднення початку сечовиділення, зниження потенції, що призводить до конфлікту між бажанням і можливостями статевого життя. На статеве життя впливає не тільки зниження діяльності статевих залоз, а й зміни психічної і фізичної діяльності. Ендокринні порушення, характерні для патологічного клімаксу: 1. Відсутня фаза овуляції, не утворюється жовте тіло. Зберігається естрогенна функція яєчників. Ступінь порушення різний. Може швидко розвиватися виснаження функцій яєчників. Перший прояв — затримка менструації на 2—3 міс, що може бути пов'язано з постменструальною кровотечею і проявом клімактеричного синдрому. 2. Поступово приходить стійка менопауза, екскреція гормонів знижується, але повного припинення немає. Найбільш виражене зниження гормонів спостерігається через 3 роки менопаузи. Розвиваються компенсаторні реакції, які замінюють нормальну тканину в разі загальної атрофії. Компенсація здійснюється завдяки естрогенам з інших залоз. Різко виражений клімактеричний синдром. Велике значення має ЛГ і кора надниркових залоз — головні адаптивні реакції. З віком підвищується секреція гонадотропінів — лютеїнізувального і фолікулостимулювального гормонів (ЛГ і ФСГ). Ще в період правильного менструального циклу у віці 40 років добова екскреція з сечею ЛГ і ФСГ збільшується майже в 4 рази . З віком, як тільки зменшується продукція естрогенів, підвищується продукція ФСГ. Продукція естрогенів поступово знижується, особливо у віці 40 років, і різко зменшується в період менопаузи. Збільшення концентрації гонадотропінів у крові призводить до надмірної стимуляції яєчників і до гіперплазії інтерстиціальної тканини. У період менопаузи у жінок спостерігається високий рівень у крові естрону. Естрон постачається в кров завдяки біотрансформації андро-стендіолу в інтерстиціальній тканині яєчника і в корі надниркових залоз, процес відбувається в жировій тканині. Тому в жінок у період менопаузи паралельно з підвищенням естрогенів збільшується маса тіла. Таким чином, на зміну естрадіолу в менопаузі з'являється естрон. Добова продукція естрадіолу в менопаузі 6 мкг (у зрілому віці — 80— 500 мкг), а естрону — 400 мкг (98 % естрону постачається завдяки біотрансформації). Таким чином, підвищення рівня гонадотропінів у крові спричинюється до зниження продукції класичних естрогенів. Цей механізм у розвитку клімаксу іноді можна ліквідувати і відновити у жінок ритмічну функцію яєчників, якщо циклічно застосовувати 5—6 курсів естрогенів (прогестинів), які забезпечують зниження рівня гонадотропінів у крові. У чоловічому організмі репродуктивна система працює в циклічному, постійному режимі. Синтез і секреція тестикулярних андрогенів регулюється ЛГ, а сперматогенез — ФСГ. Продукція тестостерону і секреція ЛГ, ФСГ саморегулюється за механізмом зворотного зв'язку. Секреція тестостерону, ФСГ, кортизолу має добовий ритм, а продукція ЛГ — постійна, не змінюється протягом доби. Концентрація тестостерону в крові залишається постійною у віці від 16 до 50 років, але після 60 років продукція гормону знижується (табл. 3). Вікові зниження екскреції 17-КС із сечею пов'язані з гіпофункцією яєчок, а також із гіпофункцією надниркових залоз, яка зумовлена підвищенням вмісту в крові гонадотропінів . У чоловічому організмі відбуваються зміни в тонічному центрі гіпоталамуса, але сперматогенез не припиняється. Якщо розглядати клімакс як виключення репродуктивної функції, то тоді в чоловічому організмі клімакс відсутній. Зниження секреції тестостерону обмежує репродуктивний потенціал. У старечому віці у чоловіків паралельно збільшується кількість у крові естрогенів, особливо естрадіолу. З віком в організмі налагоджується стабільне продукування глюкокортикоїдів. Андрогени надниркових залоз чинять патогенну дію на передміхурову залозу. З віком у чоловіків збільшується частота аденокарцином передміхурової залози. Збільшення маси тіла, зниження толерантності до вуглеводів, холес-теринемія формують клімакс вікових змін, які можна визначити як хворобу компенсації в період старіння організму в чоловіків. Вплив різних факторів на ріст та розвиток ембріона, плода, дітей та дорослих людей різних вікових груп: фізичних хімічних, біологічних, екологічних, а також нікотину, алкоголю, наркотиків та ін” Відомо понад 400 агентів, які здатні викликати ураження плода на різних етапах його розвитку. Серед них фізичні та екологічні (забруднення навколишнього середовища, ультразвук, вібрації, іонізуюча радіація, тощо), хімічні (лікарські препарати, продукти побутової хімії, нікотин,алкоголь, наркотики), аліментарні (кількісне і якісне голодування вагітної), біологічні (віруси, бактерії, гриби та ін.). Проте кінцевий результат шкідливої дії визначається не стільки специфічністю чинника, скільки періодом розвитку зародка в момент ураження .Найуразливішими (критичними) періодами є такі: імплантації (7 - 12-й день), утворення органів у зародка (3 - 6-й тиждень), формування плаценти (12-й тиждень). Фетальний, або плідний період характеризується зниженням чутливості плода до шкідливих чинників. У цей період ембріоксичний, або тератогенний, ефект спостерігається рідко. Дія шкідливих чинників проявляється частіше затримкою розвитку плода. Критичним терміном у цей період слід вважати 20- 24-й тиждень вагітності, коли відбувається становлення і функціональне дозрівання різних систем і органів до рівня новонародженої дитини. Проте морфологічна і функціональна перебудова гіпофіза надниркових, щитовидної залоз, статевих органів відбувається пізніше, критичним періодом для них є 27 - 33-й тиждень вагітності. Дія несприятливих факторів на плід є опосередкованою організмом матері. Під їх впливом в організмі вагітної виникає ланцюг складних компенсаторно-пристосованих реакцій, котрі сприяють збереженню оптимальних умов для розвитку плода. Особливе значення має стан плаценти, яка виконує захисну, видільну,дихальну, трофічну, інкреторну функції. Ряд лікарських препаратів, нікотин, алкоголь, наркотики ушкоджують плаценту, підвищують її проникність, знижують захисну функцію. Хочеться підкреслити, що алкогольна і наркотична інтоксикація, як чинник всебічного несприятливого впливу на перебіг вагітності та її завершення набуває особливого значення, бо її частота серед жінок має тенденцію до зростання. Якщо вагітна зловживає алкоголем у неї відзначається схильність до викиднів, недоношування, порушення диференціації та визрівання ембріонів і плодів, збільшення перинатальної смертності на 17%. Особливо небезпечним є вживання алкоголю на 3 - 8 тижнях вагітності. Алкоголь може проявити виражену ембріетропну і ембріолетальну дію як у разі постійного так і одноразового вживання, особливо перед зачаттям. Алкогольна інтоксикація може виникнути навіть від систематичного вживання пива. При алкогольному синдромі плода (АСП) спостерігається затримка фізичного і розумового розвитку, черепно-лицеві аномалії і вади інших органів. У новонароджених з алкогольним синдромом інколи в першу добу спостерігається синдром абстиненція (тахіпное, апное, тремор, корчі, опістотонус, блювання). З віком провідним проявом АСП стає відставання в розумовому розвитку аж до ідіотії, психозу, епілепсія, емоційна лабільність, агресивність. Відзначається висока захворюваність і смертність в усі вікові періоди. Діти від матерів-алкоголіків і наркоманів в 10 разів частіше страждають на олігофренію, у них часті аномалії зорового і слухового апарату, мовні розлади, неврози, енурез. Великий практичний інтерес мають дані про вплив нікотину на розвиток плода. Нікотин може чинити мутагенну дію, збільшує кількість мимовільних абортів і недоношування вагітності. Під впливом нікотину виникають морфологічні і функціональні зміни плаценти, її судин, що спричиняє хронічну гіпоксію плода. Інтенсивне паління збільшує ризик розвитку синдрому раптової смерті новонароджених на 52%. Відзначається менша маса, окружність голови у новонароджених, удвічі збільшується ризик виникнення природжених аномалій розвитку, особливо ЦНС. Токсичний вплив нікотину триває і після народження дитини в тому разі, якщо мати продовжує палити, нікотин та його метаболіт котинін виявляються в молоці матері. Клінічна картина цього отруєння така: відмова від грудей, блювання, парез кишок, сірувато-землистий колір шкіри, млявість, брадикардія, затримка випорожнень та сечі. В подальшому у таких дітей підвищена нервово-психічна збудливість, зниження інтелектуальних здібностей, висока захворюваність шкіри, дихальних шляхів, нервової системи. Екологічні, фізичні, хімічні фактори зовнішнього середовища суттєво впливають на ріст і розвиток, захворюваність дітей різних вікових груп, на фізіологічні й морфологічні основи органів і систем дорослих людей. Це може бути як позитивний вплив : прискорення розвитку, підвищення імунітету тощо, так і негативний: мутагенний, канцерогенний, алергенний та інший. Серед інших чинників навколишноьго середовища, що впливають на людину , їжа є найскладнішим, мультикомпонентним чинником. За допомогою їжі можна змінювати функцію і трофіку тканин, органів систем і організму загалом у бік їх посилення або послаблення. Через їжу людина тісно контактує з навколишнім середовищем. Їжа в певних умовах може стати причиною захворювань мікробної і немікробної природи. Фактори зовнішнього середовища впливають на сроки настання старості і смертність. За даними Б.Ц.Урланіс відставання середньої тривалості життя від її максимальної тривалості залежить від ряду факторів, серед яких голод скорочує життя приблизно на 7,8 роки, алкоголізм - на 2,1р., екологічні чинники - на 2,1, низький рівень гігієни та медичне обслуговування - на 5,8 роки, паління - на 1,1 роки, шкідливі чинники виробництва - на 1,3 роки. Тому в центрі уваги медичних працівників стоять такі актуальні питання, як складні екологічні проблеми охорони навколишнього середовища та здоров”я населення від комплексного, поєднаного та комбінованого впливу цілої сукупності несприятливих чинників природного і техногенного характеру, активна профілактика серцево-судинних, онкологічних, алергічних, бронхолегеневих, нервово-психічних захворювань, туберкульозу та інших поширених і соціально-значущих недуг. Здоров”я людини - визначальний критерій громадського розвитку суспільства. Комплексним показником, який характеризує стан будь-якої людської популяції, є рівень здоров”я - це природний стан організму, який характеризується його певною рівновагою з біосферою і відсутністю будь-яких хворобливих змін. За офіційним визначенням ВООЗ: “ Здоров”я - це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання або фізичних дефектів”. Стосовно поняття “хвороба”, то це визначення виходить із визнання того, що хворобу слід розуміти як результат порушення сформованих у процесі філо- й онтогенезу фізіологічних констант в організмі людини та її біологічного і соціального існування в повсякденному житті. Існує чимало визначень поняття “хвороба” 1) “хвороба - це порушення цілісності організму фізіологічного функціонування його органів і систем, сталості його внутрішнього середовища” 2) “хвороба - порушення в механізмах управління, координації та регуляції функцій організму” та інші. Значення гігієнічних факторів розвитку людини, а саме: повітряного середовища, сонячного випромінюваня, чинників мікроклімату грунту, води, вібрації, шуму, електромагнітних полів. Роль особистої гігієни. Життєдіяльність людей завжди відбувається в оточенні середовища, а здоров”я формується залежно від впливу природних чинників на організм. Внутрішнє середовище людини, яке забезпечується гомеостазом організму, тісно пов”язане з навколишнім середовищем. Під поняттям «навколишнє середовище» в медицині слід вважати все те, що оточує людину, що прямо або побічно впливає на її життя і діяльність. В широкому розумінні цього слова до навколишнього середовища входить вся наша планета та космічний простір. У більш вузькому , спрощеному розумінні навколишнє середовище, за визначенням видатного українського вченого академіка В.І.Вернадського, являє собою біосферу. Біосфера - частина атмосфери (до висоти 25 км), літосфери (до глибини 10 км), гідросфери (до глибини 12 км) Землі, в якій існує (або була в минулому) діяльність живих організмів; речовин, які складають біосферу: а) жива - людина, тварини, мікроорганізми, рослини. б) біогенна органічного походження - фітогенна, яка складається в основному із рослинних залишків (кам”яне вугілля, торф, детрит, гумус) і зоогенна, яка складається із залишків тваринних організмів (крейда, вапняк та інші осадові породи); в) косна - гірські породи магматичного неорганічного походження, які складають земну кору; г) біокосна - продукти розпаду і переробки гірських і осадових порід живими організмами (грунт і вода). “Неосфера” - глобальна оболонка планети, куди у вік науково-технічної революції поширюється діяльність людини або наслідки її розумової діяльності (стратосфера, космічний простір, глибокі шари літосфери). Підставою щодо забезпечення оптимальних умов для життєдіяльності людини та адекватного управління якістю середовища є гігієнічне нормування. Теорія гігієнічного нормування базується на наступних принципах: 1) Принцип першочерговості медичних показань, коли беруть до уваги тільки особливості впливу шкідливого чинника на організм людини і санітарні умови життя. 2) Принцип диференціації біологічних відповідей, коли враховується спектр можливих реакцій організму за видами біологічних відповідей на вплив одного чинника, тобто гігієнічний норматив встановлюється з урахуванням найчутливіших сфер населення і має бути нижчим за їх захисно-пристосувальних реакцій. 3) Принцип розподілу об”єктів санітарної безпеки, коли гігієнічні нормативи встановлюють окремо для кожного об”єкта. 4) Принцип урахування всіх можливих несприятливих впливів, коли для кожного об”єкта або чинника навколишнього середовища, для якого встановлюється норматив, ураховуються всі можливі види несприятливого впливу на середовище і організм людини. 5) Принцип пороговості, що враховує межі пристосування організму. 6) Принцип залежності ефекту від концентрації (дози) і часу, що базується на засадах математичного опису, закономірностей впливу чинників залежно від концентрації (дози) і часу. 7) Принцип лабораторного експерименту , коли дослідження порога впливу чинника проводять в лабораторних умовах. 8) Принцип агравації, коли проводять відбір найважливіших на організм людини чинників навколишнього середовища. 9) Принцип відносності гранично допустимих концентрацій, що передбачає перегляд гранично допустимих концентрацій. Гранично допустимо концентрація - це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об”єму або маси, яка при щоденній дії протягом необмеженого часу не викликає будь-яких хворобливих змін в організмі і негативних спадкових змін у нащадків, служить умовною, еталонною, реперною (відрахунковою) речовиною, яка визначена в лабораторних умовах; одиниця масштабу, від якої вимірюють ступінь небезпеки забруднення об”єктів навколишнього середовища. В нашій країні прийнято чимало законодавчих документів про охорону навколишнього середовища. Основні з них, це Закони України “ Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення” (затверджений ВР України № 4004-ХІІ 24.02.94р. зі змінами, внесеними відповідно до Законів України № 607\96-ВР від 17.12.96р., № 331\97-ВР від 11.06.97р., № 642\97 -ВР від 18.11.97р. та №783 - ХІУ від 30.06.99р.). Закон “ Про охорону атмосферного повітря” (1992р) Закон України “ Про екологічну експертизу” (1995р), “ Про захист населення від інфекційних хвороб” (6.02.2000р)., а також Державні стандарти, Державні санітарні правила і норми, що гарантують санітарну охорону джерел водопостачання , повітряного басейну, грунту. Санітарний нагляд , проведення санітарно-профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на захист здоров”я населення від впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, (на) запобігання забруднення довкілля, зниження інфекційної захворюваності, поліпшення санітарних умов праці і побуту здійснює санітарно-епідеміологічна служба. В своїй роботі в сфері збереження і зміцнення індивідуального і суспільного здоров”я вона тісно пов”язана з лікувально-профілактичною службою, основною метою якої є не тільки своєчасна діагностика і лікування різних захворювань, але й профілактика їх. У лікувально-профілактичних закладах праця медичної сестри повинна спрямовуватись на оптимізацію лікарняного середовища, оскільки оптимальні гігієнічні вимоги сприяють швидкому одужанню хворих. Дотримання гігієнічних умов необхідне для попередження госпітальної інфекції. На лікарській ділянці, в дитячій установі діяльність медичних працівників полягає в використанні диспансерного спостереження, поєднанні профілактичної, лікувальної допомоги, протиепідемічної роботи, проведенні гігієнічних заходів. Атмосферне повітря має виняткове фізіологічне і гігієніче значення порівняно з іншими складовими біосфери. Повітря, яке вдихає людина, є практично єдиним постачальником кисню. На відміну від багатьох інших сполук та елементів, організм людини не має внутрішніх депо кисню. Тобто за відсутності доступу екзогенного кисню його запас в організмі (2500-2700 мл) втрачається протягом декіькох хвилин, що призводить до неминучої загибелі. В атмосферному повітрі при тиску 760 мм.рт.ст. парціальний тиск кисню складає 21%. Зниження його вмісту до 10 - 12 % є надзвичайно небезпечним явищем, що спочатку характеризується ослабленням розумової діяльності, нудотою, блюванням, ураженням ЦНС, а при зниженні концентрації кисню до 7 - 8% наступає смерть. В організмі людини вміст кисню становить 65%. Усі органи, тканини, клітини організму безперервно поглинають (до 25л за 1 год) кисень, утилізують його і виділяють у навколишнє середовище (до 22,6 за 1 год) діоксид вуглецю. Діоксид вуглецю міститься в чистому атмосферному повітрі в кількості 0,03 - 0,04%. Він є антогоністом кисню в організмі і головним регулятором дихання. Гігієнічне значення діоксиду вуглецю в тому, що він є важливим відносним показником чистоти повітря. Азот в нормальній газовій суміші відіграє роль розчинника для кисню та підтримує атмосферний тиск. Інертні гази (гелій, неон, ксенон, крипіон) є в атмосфері в незначній кількості і пов”язані з безперервними процесами природного радіоактивного розпаду. В процесі життєдіяльності людини суттєвої ролі не відіграють. Газова оболонка Землі створює постійний тиск на її поверхню. Нормальний тиск за температури 00 С над рівнем моря, на географічній широті 45 становить 760 мм.рт.ст., що дорівнює 1013 мБар або 1013 ,25 Па. Хаотичні аперіодичні зміни атмосферного тиску протягом короткого періоду часу (доби, декількох діб) можуть призвести до виникнення так званих геліометеопатологічних реакцій. Температура атмосфери залежить від температури поверхні Землі, що нагрівається сонячними променями. Коливання температури протягом доби і року різні і залежать від географічної широти місцевості, інтенсивності сонячної радіації, тривалості дня, прозорості повітря. Температура повітря, як і інші чинники навколишнього середовища впливає на процеси теплоутворення і тепловіддачі в організмі. Дія підвищеної температури навколишнього середовища спричиняє низку несприятливих зрушень в організмі і врешті може призвести до теплового удару. Під дією низьких температур настає переохолодження організму. Вологість повітря характеризує вміст водяної пари у повітрі. Повітря з відносною вологістю до 55% вважають сухим, у межах 56 - 70% - помірно сухим, 71 -85% - помірно вологим, вище ніж 85% - дуже вологим. Збільшення вологості повітря утруднює тепловіддачу шляхом випаровування води через шкіру і легені, цим пояснюється погане самопочуття людини під час перебування в теплій і вологій атмосфері. Холодне вологе повітря збільшує віддачу тепла. Сухе повітря викликає сухість слизових оболонок і їх тріщини. Рух повітря охоплює всю атмосферу, здійснюючи таким чином обмін теплом, вологою і домішками, що є у повітрі. Ось чому відповідний режим вітру в кожному конкретному районі суттєво впливає на стан здоров”я населення. У різних точках різних регіонів спостерігається закономірна повторюваність напрямів вітру і це слід враховувати при виборі ділянок під будівництво, тощо. Вітер впливає на формування погоди. Він впливає на терморегуляцію: підвищення швидкості вітру до 0,25м\сек викликає збільшення тепловіддачі на 30% порівняно з втратою тепла при швидкості 0,1 м\сек. Біологічна дія та гігієнічне значення сонячної радіації зумовлені тим, що вона є основним природним джерелом теплової та світлової енергії, без якої неможливе існування органічного життя на Землі. Сонячна радіація безпосередньо впливає на різноманітні фізіологічні функції і біологічні процеси в організмі людини. Завдяки сонячній радіації відбувається атмосферна циркуляція, випаровування та кругообіг води, формуються погода і клімат, здійснюється синтез органічних речовин. Біологічна дія сонячної радіації залежить від довжини хвилі, енергії та тривалості впливу випромінювання на рецептор. Інфракрасна радіація створює поверхневу таплову дію, посилює шкірне дихання, розширює судини, збільшує інтенсивність кровообігу та всмоктування, стимулює продукцію речовин, зменшує пошкоджувальну дію продуктів розпаду. Але занадто інтенсивні інфрачервоне випромінювання може призвести до перегріву, катаракти, місцевого ураження шкіри. Видима радіація впливає на шкіру справляючи тепловий , фотохімічний і фотосенсибілізуючий ефект. Ультрафіолетова радіація - біологічно найактивніша частина сонячного спектра, що справляє вітамінотворний, пігментотворний, загальностимулюючий та бактерицидний ефекти. Якщо людина тривалий час перебуває в умовах дефіциту сонячної радіації, в її організмі може виникнути дисбаланс фосфорно-кальцієвого обміну, зниження опірності і працездатності. За певних соціально-побутових, професійних умов, фізіологічних станів (вагітність, годування груддю, рахіт, тривала іммобілізація, праця під землею тощо) виникає нестача УФО або потреба в його збільшенні. В таких випадках використовуються штучні джерела УФ-випромінювання - ртутно-кварцевої лампи. Дозу (біологічну, еритемну) УФО визначають за допомогою дозиметра конструкції Горбачова (планшетка з отворами). Сукупність метеорологічних чинників (сезонна радіація, температура, вологість, рух повітря, атмосферний тиск, електричний стан атмосфери, характер хмарності, наявність опадів , сонячна та геомагнітна активність, тощо- всього 30 показників) , які спостерігаються в приземному шарі атмосфери у короткий відрізок часу називають погодою. Погоді притаманна мінливість. Погода впливає на добовий ритм фізіологічних процесів і на стан організму. Несприятливий вплив погоди проявляється геліомереотропними реакціями, зниженням імунітету, підвищенням захворюваності і смертності. Багаторічний режим погоди, притаманний данній місцевості називають кліматом. Клімат залежить від сонячної радіації, яка у свою чергу пов”язана з географічною широтою, рельєфом місцевості, висотою над рівнем моря, наявністю водних поверхонь, характеру рослинності в данній місцевості. На клімат впливає діяльність людини (осушення боліт, створення водоймищ, вирощування зелених насаджень тощо. У свою чергу клімат впливає на характер діяльності і здоров”я людей. Пристосування організму людини до нових кліматичних умов зветься акліматизація. Під час акліматизації знижується опірність організму до захворювань, загострюються ті, що були, знижується працездатність. Це слід ураховувати при переїзді у місцевість з іншим кліматом, щоб запобігти погіршенню стану здоров”я. Мікрокліматом називають клімат на невеликій території (приміщенні), що характеризується комплексом фізичних чинників, які впливають на теплообмін. Він може бути штучним і природним. Штучний- мікроклімат закритих приміщень, різних районів міста, природний - наприклад, мікроклімат лісової галявини. За допомогою різних заходів людина може змінювати мікро-клімат (орієнтація будинків за частинами світу, з урахуванням “рози вітрів”, озеленення, тощо). Про вплив основних хімічних складників на організм людини вже йшла мова. Хочеться підкреслити, що до складу атмосферного повітря завжди входить певна кількість пилу і мікроорганізмів. Джерело пилу - частки грунту, космічний пил, викиди промислових підприємств тощо. В повітрі пил знаходиться в дисперсному стані , викликаючи ураження органів дихання, шкіри, алергізацію організма. Являючись ядрами конденсації для вологи пил сприяє створенню туманів, поглинає значну частину сонячної радіації. Кількість мікроорганізмів в повітрі теж залежить від його запиленості. Грунт - один з чинників навколишнього середовища. Це пухкий поверхневий шар земної кори, якому властива родючість. Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних частинок та мікроорганізмів, що утворився з гірських порід унаслідок впливу фізичних, хімічних та біологічних чинників. Суттєве гігієнічне значення грунту зумовлено тим, що: - він являє собою субстрат, який забезпечує оптимальне розселення та проживання людини, будівництво різноманітних споруд; - з грунтом тісно пов”язане харчування людини, він визначає кількість, розмаїття і якість продуктів; - від властивостей грунту часто залежить якість питної води; - грунт може бути резервуаром патогенних бактерій, вірусів, гельмінтів; - грунт забезпечує оптимальний перебіг процесів знезараження рідких і твердих відходів. Хімічний склад грунту не є однаковим в різних місцевостях. Нестача або надлишок хімічного елемента, що міститься в грунті може викликати захворювання - біогеохімічні епідемії. Як приклад можна навести ендемічний зоб, який виникає при нестачі в грунті ( а як наслідок і в місцевих продуктах харчування) йоду, необхідного для утворення тироксину. Особливе гігієнічне значення має забруднення грунту екзогенними хімічними речовинами: |