Розвиток соматичної і вегететивної нервової системи. Розвиток соматичної та вегетативної нервової си... Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи
 Скачать 303.88 Kb.
|
|
1 година. Багато хто в цей час вже спить. Наступає та фаза сну, коли легко прокинутися. Від години до двох ночі людина особливо гостро відчуває біль. Причому можна обійтися і без ліків, якщо з”їсти протягом 20-30 хвилин (в три прийоми) 2-3 зубчика частника; постояти декілька хвилин, притулившись лобом до віконого скла (воно нейтралізує електричний заряд, що скупчився на шкірі); прикласти до хворої ділянки голови листя свіжої капусти або бузку ( з груздями бузкового кольору, але не махрової); випити гарячого солодкого чаю і зав”язати голову шерстяною (краще червоною) хусткою, так щоб вузол знаходився в області самого гострого болю; прикласти на скроні свіжу лимонну корку, видаливши білий шар, і тримати, поки не утвориться червона пляма, яка буде горіти і свербіти. 2 години. Більшість органів працює економічно за винятком печінки. Вона використовує хвилини спокою, щоб очистити організм від токсичних речовин. Все тіло зазнає “великого прання”. У цей час не можна вживати каву, чай і особливо спиртне, інакше ми погубимо клітки, які відповідають за очисну функцію (потім вони не відновляються). Якщо хочеться пити, випийте склянку води або молока. 3 години. Тіло відпочиває. Якщо ви пильнуєте, постарайтеся повністю зосередити увагу на роботі. Зараз у вас самий низький кров”яний тиск, саме повільне дихання. 4 години. Тиск ще низький. Мозок мінімально забезпечується кров”ю. Слух загострений, ми можемо прокинутися від найменшого шуму. Організм працює на самих малих оборотах. У цей час частіше за все вмирають. 5 годин. Минуло вже декілька фаз сну від легкого (зі сновидіннями) до глибокого (без них). Той, хто встане в цей час , швидко прийде в стан бадьорості, передусім “жайворонки”. 6 годин. Тиск підвищується, серце б”ється швидше. Тіло прокидається, навіть якщо нам хочеться спати. 7 годин. Імунологічний захист особливо сильний. Зараз у нас максимум шансів перемогти віруси і бактерії. Тим, хто простуджений, відчуває себе погано, раджу вмитися водою, з вечора налитої в тазик, так ми скористаємося її енергією (це краще, ніж приймати ліки). А потім випити склянку води, чаю, компоту така нехитра процедура убереже від каменів в печінці, жовчних шляхах. 8 годин. Пам”ятайте: в цей час ні в якому разі не можна приймати алкоголь. Тим , у кого печінка “з підмоченою репутацією”, каву краще замінити чаєм. 9 годин. Підвищується психічна активність, зменшується чутливість до болю, серце працює з повним навантаженням. 10 годин. Ми в самій кращій формі: готові гори скрутити, будь-яка робота по плечу.Такий ентузіазм збережеться до обіду. Хто в цей час сидить за чашкою кави, розмовляє про дрібниці просто розпилює свою енергію. Це година, щоб постукати в кабінет начальника і без конфлікту, швидко вирішити важливе питання або провести в лабораторії самий складний експеримент. 11 годин. Психологічно ми готові взяти будь-який бар”єр. Цей час наших особистих рекордів., не відволікайтеся на пусті бесіди. Серце продовжує працювати ритмічно. Той, у кого воно хворе, нехай прийме потрібні ліки. 12 годин. Наступає момент мобілізації всіх сил організму. Відмовтеся від багатої їжі, можливий легкий ленч - чай або кава, фрукти, хліб з якими-небудь овочами (але не з ковбасою,сиром або маслом). 13годин. Час обіду. Печінка відпочиває, тому не приймайте ліків, призначених для її лікування. Перший період денної активності минув, відчувається втома. 14 годин. Крива енергії знижується. Наступає друга, сама низька її точка в добовому циклі. Реакції сповільнюються. Не вирішуйте ніяких важливих проблем, ні з ким не з”ясовуйте відношення. Невипадково за кордоном з двох до трьох годин дня влаштовують перерви - для відпочинку, приємного спілкування з людьми і природою. Тим , у кого нерви не в порядку, потрібно прийняти заспокійливе. 15 годин. Тонус починає підійматися, загострюються нюх і смак. Тому гурмани вважають за краще сідати за стіл саме в цю годину. Якщо є можливість, послухайте хорошу музику, почитайте цікаву книгу. Так ви дасте відпочити своїй нервовій системі. 16 годин. Рівень цукру в організмі підвищується. Деякі лікарі називають це “післяобіднім діабетом”. У цей час марно робити аналізи: відхидення від норми не будуть говорити про захворювання. 17 годин. Починається фізіологічний спад, хоч наша продуктивність ще досить висока. Наприклад, спортсмени показують хороші результати. Це час відробляння навичок, освоєння професії, швидкого запам”ятовування слів при вивченні іноземних мов. 18 годин. Ми починаємо наближатися до стану “у мене щось болить”. Їдемо в транспорті і говоримо: “Я розвалююся на шматки, мені погано”. Бадьорість зменшується , хочеться їсти. Треба більше рухатися, щоб зняти напруження від сидячої роботи. 19 годин. Тиск крові підвищується на 10-15 одиниць. Психічна стабільність на нулі, сварка може виникнути навіть через дрібні гроші. Алергикам в цю годину не варто їсти, краще перенести вечерю на годину уперед або назад (навіть звичні, нешкідливі продукти можуть викликати алергічну реакцію). 20 годин. Наша вага досягає добового максимуму. Реакції дивовижно швидкі. Водії знаходяться в прекрасній формі, аварій майже не буває. Це ще один пік бадьорості. Якщо хочете швидко нейтралізувати конфлікт, сказати комусь добрі слова, бути ніжною і ласкавою - вибирайте цю годину. 21 година. Психічний стан нормальний. Вечірня пам”ять загострюється. Про це потрібно знати школяреві, студенту, артисту. Якщо зараз почати завчати слова, формули, тексти, прочитане надовго друкуватиметься в клітках мозку, відповідальних за запам”ятовування. 22 години. Кров переповнена білими кров”яними тільцями, температура знижується. (Якщо людина в цю пору попаде в лікарню і їй терміново зроблять аналізи, існує небезпека помилкової діагностики). Серцево-судинна система працює по максимуму. Якщо у вас є захворювання нервової системи, пошалює серце, якщо ви знаєте, що таке болі при варикозному розширенні вен, випийте склянку теплої води з 1/4 ч.ложки меду. Почекайте хвилин десять і стільки ж меду покладете під язик. Ефект буде більшим, ніж від прийому хімічних препаратів протягом дня. 23 години. Наш організм готується до відпочинку. Продовжується робота по відновленню, заміні віджилих кліток новими, молодими. 24 години. Не тільки тіло, але і мозок підводить підсумки минулого дня. Він аналізує і збирає в клітках пам”яті все корисне, відкидає непотрібне. За негідні думки і вчинки мозок карається поганими снами, або безсонням. Якщо ви ніяк не можете заснути, то перш ніж прибігти до таблеток, покладіть у вухо шматочок вати, злегка змоченої одеколоном, духами або борним спиртом; провітріть кімнату, а в ноги вмістите гарячу грілку: покладіть поруч з подушкою полотняний мішечок з шишками хмелю (вдень його потрібно зберігати в целофановому кульку); зробіть легкий масаж подушечки великого пальця лівої ноги (протягом 40-50 секунд); випийте 2/3 склянки гарячого молока з 1 ч. ложкою меду, але прослідіть, щоб він не повністю розчинився. Можна також за 40 хвилин перед сном випити 1/2 склянки свіжого капустяного соку або чай з мелісою (1 ст. ложку залити 1 склянкою кип”ятку, настоювати 10 хвилин); прийміть 3-5-хвилинну теплу сидячу ванну. Стрілки наших індивідуальних “годин” рухаються відповідно до місцевого часу (по меридіану земної кулі).Тому перехід на літній і зимовий час небайдужий організму, але ми до цього пристосовуємося. Психологія людей геронтологічного віку. Психічне на рівні індивіда є явищем, онтогенез якого зумовлений освоєнням дитиною культури. Серед звичайної кількості теорій, що простежують цей процес, системно-діяльнісному підходу до аналізу психічного розвитку на цьому рівні відповідає схема періодизації психічного розвитку в дитячому віці, запропонована Д.Б.Ельконіним (таблиця). Схему побудовано на виділенні двох систем стосунків, через які дитина освоює культуру: “дитина - суспільний дорослий” і “дитина - суспільний продукт”. При цьому освоєння має вигляд сукупності діяльностей, одна з яких у певні проміжки життя стає провідною - реалізує характерний тип ставлення дитини до дорослих або до речей. У першому випадку провідними послідовно виступають: безпосередньо-емоційне спілкування, сюжетно-рольова гра, інтимно-особистісте спілкування, у другому - предметно-маніпуляційна діяльність, навчальна діяльність, навчально-професійна діяльність. Відповідно, психічний розвиток іде двома лініями, що перехрещується: лінією освоєння суспільних норм та лінією освоєння операцій з речами. Перша веде до формування сфери потреб та мотивів дитини (П-М), друга - її операційно-технічних можливостей (О-Т) - здібностей, інтелекту. У будь-якому разі те нове, що з”являється в онтогенезі, є психічним новоутворенням. Таблиця Схема періодизації психічного розвитку в дитячому віці (за Д.Б.Ельконіним)
За Д.Б.Ельконіним , “до першої групи входять види діяльності ,в середині яких відбувається інтенсивна орієнтація в головних смислах людської діяльності і освоєння завдань, мотивів і норм стосунків між людьми... Другу групу становлять діяльності, всередині яких відбувається засвоєння суспільно вироблених способів діяльності з предметами й еталонів, які виділяють в предметах ті чи інші їх сторони між діяльностями, що належать до різних ліній розвитку - періоду. Криза у відношеннях між ними є початком епохи дитинства - найзагальнішого осередку періодизації. Ця схема береться за основу аналізу психічного розвитку на рівні індивіда, мета якого - змістовно, з використанням емпіричного матеріалу психології розвитку, охарактеризувати початкові періоди життя людини. При цьому психічні новоутворення співвідноситимуться з функціями психіки. Вік немовляти (від 0 до 3 років) характеризується домінуванням активності , орієнтованої на дорослого. Взаємодія з дорослим становить зміст соціальної ситуації психічного розвитку у цей час - своєрідного поєднання його зовнішніх і внутрішніх умов. Дослідження засвідчують, що така взаємодія має вигляд спілкування (комунікативної діяльності) - узгодження і об”єднання зусиль для налагодження стосунків і досягнення спільного результату. Уже 2-4- місячні немовлята після 2-3-х недовгих пестощів експериментатора, побачивши його вдруге, пожвавлюються і заклично вокалізують. Отже, дорослий є для них джерелом нових вражень, конче необхідних для психічного і фізичного розвитку дитини. Ці процеси грунтуються на дозріванні, бо немовлята починають посміхатися через 48 тижнів з моменту зачаття незалежно від того, доношені вони чи ні. Вони активніше реагують на голос, ніж на інші звуки такої самої сили. Немовля вже має чуттєвий образ свого оточення. Завдяки дорослому у двомісячних немовлят складається комплекс пожвавлення (співуче лопотання, рухова активність), на підставі якого формується потреба в спілкуванні. Вже в цей час дитина надає перевагу дорослому перед іграшкою. Спілкування набуває ситуативно-особистістої (орієнтованої на дорослого) форми, яка триває від двох до шести місяців і грунтується на потребі в доброзичливій увазі дорослого: відсутність останньої викликає у немовляти пригнічений стан. Але немовля ще не відрізняє одного дорослого від іншого, а незадоволення з приводу незнайомого виявляє приблизно у вісім місяців. Засобом спілкування стає лопотання - вокалізація голосних звуків, через яке проходить навіть глухі діти. Після дев”ятого місяця немовля повторює звуки, які чує від дорослого, досягає помітних успіхів у слуханні і розумінні його мовлення. Наприкінці першого року воно вимовляє перші слова. У другому півріччі життя дитина переходить на нову фазу психічного розвитку, зміст якої складають зародки предметно-маніпуляційної діяльності: навички дотягування та хапання їх окремі компоненти є вже у 14-15-тижневого ембріона, але розгорнуте формування відбувається внаслідок об”єднання зв”язків: “доторкання - схоплювання”, “око - предмет”, “око - рука” і під впливом контактів немовляти зі своїм оточенням. На кінець першого року дитина вже володіє широким спектром дій: 6-8 -місячні немовлята можуть маніпулювати двома руками з двома предметами, а 9-12-місячні - трьома. Ця діяльність прогресує, коли дитина починає ходити. Новоутворенням цього віку є психіка. Вона виникає у системах стосунків: “немовля - дорослий” і “немовля - предмет” і виявляється в елементарних процесах спілкування і предметної діяльності. При цьому немовлята по-різному виявляють свою активність: вже з моменту народження вони демонструють різну динаміку індивідуального стилю свого життя (від урівноваженої до стрімкої). В цей час зароджуються всі функції психіки: пізнавальна (немовля будує чуттєвий образ світу), регулятивна (комплексом пожвавлення емоційно оцінює свої взаємини з дорослим) та інструментальна (індивідуальним стилем заявляє про себе як про суб”єкта свого життя). Наприкінці цього віку з”являються афективні реакції - спрямовані на дорослого бурхливі емоції, які супроводжують прагнення до бажаного предмета. Це ознака кризи - суперечності між досягнутим дитиною рівнем психічного розвитку і стосунками з дорослим, що склалися на цей час. Вона зумовлює перехід до наступного періоду розвитку. Ранній вік характеризує ситуативно-ділова форма спілкування, що обслуговує провідну для цього віку предметно-маніпуляційну діяльність. Підтверджується закономірність, що діяльність, провідна на попередній стадії розвитку, стає другорядною на наступній. Ситуативно-ділове спілкування виникає з потреби в співробітництві з дорослим, яка породжує прагнення до наслідування - повторення його дій. Дитина переходить від простих маніпуляцій з предметами до використання їх як засобів виконання власних дій: намагається їсти ложкою, пити з чашки. Далі йде наростання відтворення дій дорослого в ігровій формі (годує, вкладє спати, заколисує ляльку), перенесення дій із справжніх предметів на іграшкові. На другому році життя дитина вже наслідує дії, які їй спеціально не показують, але які вона бачить). Діючи з речами за допомогою дорослого, дитина водночас розпредметнює закодовану в них практику, привласнює значення, які вони несуть у собі. Це відбувається шляхом оволодіння дитиною матеріальним носієм значень - операціями. При цьому рухи дитячої руки підпорядковуються вимогам предмета, який стає для неї знаряддям впливу на дійсність. Фактично, з цього часу дитина починає освоювати надбанні культури. Це відбувається за допомогою мовлення, для розвитку якого настає сенситивний період - період підвишеної чутливості до засвоєння мови. У трирічному віці словник більшості дітей налічує 1200-1600 слів, серед них до 60% іменників, 25-27% дієслів, 10-12% прикметників. Дитина починає говорити реченнями. Наприкінці другого року, очевидно, у зв”зку зі становлення предметних дій, швидко засвоюються відмінкові форми, що фіксують зв”язок між діями. Наприкінці третього року мовлення поступово стає засобом елементарного планування власних дій. Проте дитина ще залишається у полоні ситуації, в якій перебуває: наприклад, ще не здатна знайти захований предмет, користуючись підказкою “холодно- гаряче” Мовні надбання спонукають зрушення в розвитку основних пізнавальних процесів: відчуття, пам”яті і, головне, сприймання. Затримка ж мовлення негативно позначається на психічному розвитку дітей. Мовлення також є чинником становлення самосвідомості: на третьому році життя дитина починає вживати займенник “Я” (до цього вона говорить про себе у третій особі). На цей час припадає й ототожнення дитиною свого зображення у дзеркалі з собою. Самосвідомість - психічне новоутворення цього віку.Виникає й відповідний цьому новоутворенню клас дій, пов”язаних з прагненням до самостійності, що виявляється у відомому “я сам”. Нерідко це є ознакою кризи раннього віку (кризи трьох років), в основі її можливостей. Дитина не слухається дорослого, порушує заборони, наполягає на задоволенні своїх бажань. Власне, це реакція на дорослого, що знаменує перехід до нового періоду розвитку. Як і у віці немовляти, психіка виявляє різноманітні функції, але особливого значення набуває пізнавальна - образ світу отримує свій “центр”, яким стає “Я” дитини. Відповідно, заявляє про себе егоцентризм її зосередженість на власних потребах. Дошкільний вік (4-6 років) характеризується позаситуативно-пізнавальним спілкуванням, яке відповідає пізнавальній потребі. Дошкільник звертається до дорослого з безліччю запитань, ставиться до нього , як до “істини в останній інстанції”. При цьому його цікавить уже не безпосереднє оточення, а світ у цілому. В цей час виникає і потреба у повазі дорослого, його зауваження сприймаються як образа. Наприкінці цього віку з”являється позаситуативно-особиста форма спілкування дорослий стає для дитини носієм соціальних норм, і саме в цій якості його цікавить. Формується потреба у взаєморозуммі і прагне досягти з ним спільності у поглядах. Формується образ людини: дитина вимагає від батьків оцінити героя кінофільму за допомогою категорій “поганий-гарний” чи “добрий-злий”. Значно розширюється зміст свідомості: предметом стає відношення “Я і світ”. На цьому тлі зростає прагнення дитини до самостійного освоєння світу. Її провідною діяльністю стає гра - відтворення дійсності в умовній ситуації за допомогою специфічних засобів. Гра має свою логіку, яка виростає з предметно-маніпуляційної діяльності. Використання предмета в різних якостях (ложка як ударний, різальний, копальний інструмент) приводить до появи предметів-замінників (палиця-зброя), узагальнення їх функцій, переходу від використання в одній ситуації до іншої. Схематично розвиток гри можна подати таким чином: їсти ложкою - годувати ложкою ляльку - годувати ляльку як мама. Якщо спочатку це реальна ложка, то далі вона стає іграшковою, а пізніше її заміняє паличка. Це етап предметної гри, на якому дитина освоює значення різноманітних предметів. Наступним етапом є рольова гра. Це вже відтворення стосунків між людьми. Дитина тепер менше уваги звертає на ігрові предмети і, граючись разом з іншими дітьми, бере на себе роль - певну соціальну функцію дорослого. У рольовій грі інтенсивно освоюються соціальні норми, що їх несе в собі сюжет гри, який визначається культурою, до якої належить дитина. Граючи, діти, особливо старші дошкільники, суворо дотримуються правил, що випливають з ролей, і виключають з гри дітей, які їх порушують. Виконуючи роль, діти вчаться підпорядкувати свою поведінку соціальним нормам, брати участь у спільній діяльності. При цьому в них поступово формується емпатія - орієнтація на емоційні стани інших учасників гри. У грі розвиваються також пізнавальні процеси, насамперед уява, бо роль передбачає уявну ситуацію і уявні засоби втілення. Разом з мовленням, яке вже випереджає предметні дії, уява є свідченням появи внутрішніх, власне розумових дій. Завдяки уяві гра у своїй розвиненій формі підпорядковується образу ситуації. Цей образ має емоційний характер і його функція полягає в емоційному передбаченні смислу виконуваних дій. Водночас закладаються підвалини довільних - свідомо регульованих дій: дошкільник уже може відмовитись від власних бажань на користь правил гри. Отже, довільність - новоутворення цього віку, яке є наслідком ускладнення мотиваційної сфери дитини. Це означає, що в її діяльності з”являються провідні і другорядні мотиви. Конфлікт між ними породжує таке явище, як совість - моральний самоконтроль. Спілкування і рольова гра не єдині види діяльності дошкільника. Він ліпить, будує, конструює, дивиться книжки з картинками, захоплено слухає казки, дивиться “мультики”, заучує вірші. Значну роль відіграє дитячий малюнок, який і характеризує особливості психічного розвитку дитини, і є своєрідною формою засвоєння соціального досвіду. До того ж, він несе у собі також несвідоме дитини - реальний зміст її стосунків з оточуючими, яких вона не усвідомлює. Це також форма творчості, яка заявляє про себе у цьому віці. Це показав експеримент, у першій серії якого дитину просили скласти розкидані по кімнаті іграшки для того, щоб її товариші потім могли там гратися. Через 20 хвилин її запитували, чи хоче вона і далі складати іграшки, чи краще піде гуляти. Тільки четверо з 20-ти чотири-п”ятирічних дітей і шість з 12-ти п”яти-шестирічних віддали перевагу складанню. У другій серії дітям давали таку саму інструкцію, але додатково показували фотографії хворих дітей, які не можуть гратися через безладдя в кімнаті. У цьому випадку більшість дітей відмовилися від прогулянки і залишилися завершувати розпочату справу. Тобто, здійснюючи емоційне передбачення в плані уяви, дитина з”ясовує собі смисл власних дій. Але це ще соціальний смисл - смисл, який задається відношенням виконуваних дій до дій інших дітей,і, відповідно, соціальні емоції. В експериментах О.М.Леонтьєва це проявилось таким чином: коли експериментатор незаслужено нагородив дитину цукеркою (всупереч забороні вона встала з місця і взяла предмет, який не могла дістати),то дитина заплакала. Леонтьєв назвав таку поведінку ефектом “гіркої цукерки” - цукерка стала “гіркою”, бо в діяльності дитини з”явився принципово новий мотив- дорослий. Він показав дитині негативний смисл її дії, що й спричинило негативні емоції. Досягнення психічного розвитку дошкільника виявляються у психологічній готовності до навчання - здатності в організованій формі освоювати надбання людства. Непересічне значення цього віку в психічному розвитку дає підставу назвати його “золотою добою”, “дивовижним дарунком культури”. Однак кризові явища в культурі мають своїм наслідком кризи дитинства, що супроводжується порушенням зв”язків дитини з дорослим, процесу соціалізації в цілому. Відповідно частішають випадки ненормативного психічного розвитку. Молодший шкільний вік (7-12 років) характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних стосунків, а , отже , новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї “послом суспільства”. Провідна роль учителя зумовлює його винятковий авторитет для учнів, особливо у перший рік навчання. Під його впливом дитина активно й усвідомлено оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми формами. Проникнути у сутність справжніх стосунків мідж людьми вона ще нездатна. Звідси її сенситивність до правил поведінки та до тих її зразків, які демонструє авторитетний дорослий. Звідси ж відсутність у дитини моралі як інтеріоризованих норм, незважаючи на те, що вона має ідеальні еталони “правильної” і “неправильної” поведінки. Провідною у цей час є навчальна діяльність - організоване вчителем оволодіння способами пізнання. Пізнавальні процеси дитини( сприймання, уява, пам”ять, мислення) поступово стають довільними діями, підпорядкованими цілям діяльності. За правильної організації навчання є вагомим чинником психічного розвитку: “веде його за собою”. Підставу для цього дає зона найближчого розвитку: на грунті взаємодії з дорослим у дитини формуються вміння вчитись. При традиційному навчанні, що йде від конкретного до загального, навчальна діяльність часто має формальний хараткер: перше класникові важливіше правильно засвоїти навчальні дії, які демонструє вчитель, ніж зміст, на оволодіння якого вони спрямовані. У цьому разі мотивом його навчальної діяльності є оцінка вчителя сама по собі і тому вона важливіша за власні реальні досягнення. Лише у 3-4 класах над оцінкою починає домінувати самооцінка. І відбувається це в зв”язку з подальшим розвитком самосвідомості школяра. Так формується здатність до саморегуляції - психічне новоутворення розглядуваного віку. Воно засвідчує значущість регулятивної функції психіки: починаючи з дошкільного віку, йде наростання процесів, що відповідають за організацію діяльності дитини та адекватність її вимогам навколишнього середовища. Інтенсивне становлення саморегуляції супроводжується зниженням відповідального ставлення дитини до навчання. Уже у 2-3 класі дітей обтяжують шкільні обов”язки, вони радіють, коли “вчителька захворіла”, зменшується їхня старанність, знижується авторитет учителя. У такий спосіб, напевно, заявляє про себе потреба дитини цього віку в самостійності. Принаймі для неї важливо не стільки щось самостійно зробити, скільки самостійно вирішити, що саме зробити. Ця потреба суперечить реальним мождивостям її задоволення, що закладає підвалини кризи, яка знаменує початок нового періоду життя. Підлітковий вік (13-17 років) є перехідним між дитинством і дорослістю і це визначає своєрідність соцільної ситуації його розвитку. Цікаво, що як окремий вік він виділяється в історії культури лише в останні століття, а його психологічних критеріїв немає у сучасних культурах, ізольованих від світової цивілізації. Напевно, саме ця обставина зумовила появу значної кількості досліджень, що вивчають закономірності цього віку. Центральним новоутворенням віку є почуття дорослості - усвідомлення підлітком свого права на оволодіння раніше недоступними способами життя. У цьому зв”язку частішають його конфлікти з оточуючими, насамперед з батьками, з приводу одягу, зачіски, часу повернення додому, успішності навчання, норм, проголошуваних дорослими тощо. Зростає кількість проявів реакції емансипації (лат.етапсірасіо -звільнення) - прагнення позбутися опіки батьків. Підліток відчуває себе людиною, рівнозначною дорослому, і очікує відповідного ставлення до себе. Потреба в самостійності, яка домінує під час попереднього періоду, трансформується у потребу в самоствердженні: підліток втілює своє почуття дорослості, часто порушуючи усталеність стосунків з людьми, що його оточують. У цей час відбувається інтенсивне становлення ідентичності (від лат. - однаковий) - характеристики самосвідомості, пов”язаної з відчуттям стабільності свого ”Я”, з відповіддю на питання “яким бути?” і “ким бути?”. Найбільшої інтенсивності цей процес набирає між 11 і 14 роками, коли формується статева ідентичність: підліток усвідомлює себе носієм ознак статі і будує образ свого тіла - тілесне “Я”. Показником статевої ідентичності у дівчат стає зовнішня привабливість, у хлопців - успішність у діяльності: описуючи чоловіків, перші акцентують увагу на рисах, що виявляються у міжособистісних стосунках, другі - на їх компетентності. При цьому і у тих, і в інших позитивна ідентичність передбачає позитивне тілесне “Я”. Підліток встановлює й рольову ідентичність: пробує себе у різних ролях, зокрема ролі лідера і підлеглого. Це відбувається , як правило, в середовищі підлітків, де, шляхом освоєння групових норм, формується також групова ідентичність. Підліток шукає собі референтну групу - реальну або ж умовну спільність, в якій може здійснювати акти самоствердження. Як правило, це коло однолітків, норми якого дають можливість реалізувати “дорослу” поведінку, особливо її “заборонені” атрибути (паління, алкоголь, статева поведінка тощо). В групі він знаходить те місце у системі міжособистістих стосунків, яке не може посісти серед дорослих. У ній же зустрічається зі своєрідною субкультурою (лат. cub- під), нерідко асоціального характеру. Підліток підкоряється нормам групи, до яких ставиться некритично, бере участь в її діях, що нерідко демонструють негативне ставлення до оточуючих. У межах референтної групи нерідко виникає дружба - вибіркове й емоційно насичене ставлення до однолітка, яке грунтується на спільних потребах. За умови ставлення дорослого до підлітка як до рівного, їх співучасті у спільній діяльності, яка не лише відповідає інтересам підлітка, а й забезпечує самоствердження, його соціалізація відбувається без особливих проблем.Почуття дорослості та ідентичність є свідченням якісних змін у самосвідомості підлітка. Він уперше “відкриває Я” - знаходить у самому собі дивний і захоплюючий свт.На цьому грунті виростає потреба в самодосконаленні, ускладнюється самооцінка, яка супроводжується усвідомленням необхідності ”розібратись у собі”. При цьому виявляється екстернальний (зовнішній) локус контролю- позитивні результати своєї діяльності розглядаються як власний успіх, а невдачі - як наслідок об”єктивних причин. Про самоооцінку підлітка свідчить рівень його домагань, що характеризується складністю завдань, які він вибирає (переважно, це завдання, що відкривають можливості для самоствердження) і які , як правило, переважають його можливості. Така невідповідність дістала назву ефекту неадекватності. Розвиток самосвідомості супроводжується становленням підліткової моралі. Якщо в дошкільному і молодшому шкільному віці поведінка людини оцінюється, виходячи з того, чи вдається уникнути покарання і отримати заохочення (доконвенційний рівень моралі), то у підлітковому - залежно від того, як людина виглядає в очах оточуючих (конвенційний рівень). Вони не досягають рівня автономної моралі, коли моральними принципами керуються у власній поведінці. Триває формування емпатії, хоча це не виключає випадків жорстокості підлітків. Значення навчальної діяльності у цей час знижується. Та й школа стає більше місцем спілкування, ніж місцем навчання (провідною для підлітка може бути будь-яка діяльність, аби тільки вона задовольняла потребу в самоствердженні). Істотно змінюються взаємини хлопчиків і дівчаток. Виникає взаємний інтерес. Бажання сподобатись і , як наслідок , розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв”язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості : зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З”являється і , як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв”язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З”являється і увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||