Тема початки державотворення на теренах
 Скачать 0.55 Mb.
|
Терміни:Арсенал - склад зброї та боєприпасів. Денаціоналізація - в контексті лекції - відчуження від інтересів власної нації. Дискримінація - утиски, обмеження в правах. Інтеграція - об’єднання. Колонізація - заселення й господарське освоєння земель. Компроміс - згода на основі взаємних поступок. Конфесія - віросповідання, релігія. Магнат - знатна людина, великий феодальний землевласник. Міщани - мешканці міста. Полонізація - ополячування. ТЕМА 5. КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА В ЧАСИ НАЦІОНАЛЬНО- ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУПІД ПРОВОДОМ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1648 - 1657 рр.)
Причини та передумови. Час золотого спокою (так у Польщі називали десятиріччя 1638—1648 pp. після придушення повстання під керівництвом Я.Остряниці) виявився оманливим. Антипольські настрої в українському се- редовищі не згасли, відтак вже на початку 1648 р. спалахнуло полум'я великої національно-визвольної війни. У ній український народ виявив від- чайдушну хоробрість і незламну мужність, пізнав радість перемог і гіркоту невдач, його полководці вражали своїми військовими та організаторськими здібностями тощо. Головними причинами війни були: нестерпне соціальне, національне та релігійне гноблення, жорстока політика полонізації, - що їх зазнавав український (руський) народ з боку польської феодальної держави й особливо її магнатів. Усе це створювало смертельну небезпеку для самого іс- нування власне української людності. Достатньо послатися на людинонена- висницький наказ коронного гетьмана Польщі: «Якщо не можна дістатися ко- заків, відтак карати їх дружин та дітей й хати руйнувати. Краще на тому місці кропива роститеме, ніж ці зрадники будуть розмножуватися!». Сторонній свідок, французький інженер Г. Боплан, стверджував, що селяни, залежні від панів, перебувають у становищі, гіршому, ніж гребці на галерах, пани живуть як у раю, а селяни - в чистилищі. Збройна визвольна боротьба була справді всенародною, у ній брали участь усі соціальні верстви українського суспільства, за винятком ополяче- ної та окатоличеної частини українського соціуму (світські та духовні феода- ли). Всенародний характер війни переконливо відображено у літописі Само- видця: «Так усе, що живо, піднялося у козацтво...». Воєнні події 1648—1654 pp. були продовженням виступів окремих розрізнених рухів різних соціаль- них груп проти польського панування в Україні. Польща ці виступи характе- ризувала глумливо – «розбоєм бидла» - і називала розбійницькими. І хоча на- справді війну розпочали козаки, котрі домагалися поновлення усіх прав і вільностей, все ж поступово, в міру того, як влітку 1648 р. (червень-липень) до них почали приєднуватися широкі маси народу, вона перетворилося на загальнонаціональну. Її завдання були виразно проруськими (проукраїнськи- ми). Правильне уявлення про них дають офіційні, певною мірою програмні заяви Б. Хмельницького, сформульовані ним уже на переговорах з комісара- ми польського уряду в Переяславі в лютому 1649 р. Досі всі соціальні групи населення України, які брали участь у війні, палко бажали позбутися залеж- ності від Польщі та польських феодалів і створити власну православну украї- нську, тобто національну, державу. Прагнучи вигнати польських магнатів з території України і спираючись на підтримку українського народу, Б. Хмель- ницький заявив: «Виб’ю з лядської неволі народ руський, спочатку я воював за шкоду та кривду свою, тепер буду воювати за нашу православну віру... Ставши над Віслою, скажу ляхам: сидіть та мовчіть, ляхи! Дуків та князів ту- ди загоню, а будуть і за Віслою брикатися, найду там обов’язково. Не зали- шиться тут, в Україні, ноги жодного князя чи шляхтича, а якщо хтось з них зажадає хліб з нами їсти, хай же буде слухняним Запорізькому війську...». Сучасні дослідники розглядають цю та інші подібні заяви гетьмана як перші ознаки національних українських інтересів та паростки формування національної державної ідеї, яка передбачала створення незалежної держави в етнічних межах України. Коли ж така держава постала, пріоритетними ста- ли інші завдання: розбудова держави та відстоювання самого її існування. Національно-визвольна боротьба була тісно пов'язана з боротьбою соціальною. І кожна з соціальних груп поряд із загальонаціональними зав- даннями дбала ще й про свої власні — класові (станові) інтереси. Феодали — козацька старшина, шляхта — боролися з Польщею, щоб примножити свої права, зміцнити панівне становище, адже в умовах польського панування українські феодали змушені були віддавати частину прибутків магнатам та польським державцям. Посполитий люд України — наймані працівники, залежні селяни, міські низи — прагнули національного та соціального визво- лення від гніту як польських феодалів, так і українських. Вони бажали здобу- ти козацький імунітет, а тому самодіяльно масово покозачувалися. Зрештою, вже в ході української національної революції Б. Хмельницький висунув вла- сну програму будівництва Української козацької держави, в основі якої ле- жала ідея української соборності, й тим самим на практиці синтезував ідею старої України-Руси з ідеєю нової козацької державності. Отже, націо- нально-визвольну війну вело суспільство, яке було соціально різнобарвне. Проте спільні антипольські та антикатолицькі інтереси об'єднували учасни- ків війни й різні класові групи населення і, як наслідок, сприяли консолідації національних сил. Рушійні сили війни. Вирішальну роль у війні і перемозі над Річчю По- сполитою відіграли козацтво та феодально залежне селянство. Останні були не тільки основою військової сили, а й єдиними годувальниками українського суспільства в ті тяжкі роки. Цю роль селянського населення у війні добре уявляли Б. Хмельницький та його оточення. Починаючи визволь- ну боротьбу проти поневолення українців чужинцями, Б.Хмельницький мав усі підстави сподіватися, що у вигнанні з земель України польських магнатів йому допоможе «...вся чернь, по Люблін та Краків, од якої я не одступаю і не одступлю, бо це права рука наша...» Гетьман же багато зробив у справі зміцнення союзу козацтва і селянства. Козацтво (запорізьке та реєстрове), а також українська шляхта стали ядром збройних сил України; вони вносили організуюче начало в їхній устрій та діяльність, а також у господарсько-політичне життя. Козаки утворили пе- редову бойову частину армії українського народу і зробили вагомий внесок у перемогу над умілим, добре озброєним противником – армією Польщі, війсь- ково вишколеною, такою, що мала найкращу кінноту на всю Європу. Запорі- зька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, ва- жливою тиловою базою повстанців, одночасно залишаючись передовою за- ставою у боротьбі з агресивними планами кримських феодалів. У 1652 р. у зв'язку з воєнними діями Січ було перенесено на нове, зручніше місце і на- звано Чортомлицькою. На цьому місці вона проіснувала до 1709 р. Про роль козацтва у визвольній війні яскраво свідчить таке явище: народ переніс назву «козак» на всіх учасників збройної боротьби з Річчю Посполитою. На українських міщан покладалося матеріальне забезпечення ведення бойових дій, а православне духовенство - ідеологічно обґрунтовувало справедливість визвольної боротьби українського народу, переважно право- славного, проти католицької Польщі. Загальновизнаним керівником українського народу у війні став Зіновій-Богдан Хмельницький. Виходець із сім'ї українського православного шляхтича, добре освічений, він обіймав високі посади у реєстровому війську, був відомий своїми військовими та дипломатичними здібностями. «...Богдан Хмельницький - козак розторопний у справах козацьких воєнних,» - писали про нього. Не випадково він виріс до ролі заганальнонаціонального лідера. Навіть вороги визнавали, що поміж козаків не було рівного Б.Хмельницькому за здібностями і розумом. Але все це аж ніяк не захистило його від переслідувань з боку польської адміністрації. Проте не особисті образи при- мусили його очолити визвольну війну. Його історична заслуга полягає в то- му, що він зрештою піднявся до розуміння потреб України, її людності й усіх верств. Розгортання подій. Конфлікт, який почався у 1648 р. як типове ко- зацьке повстання, невдовзі перетворився на війну українського народу та, перш за все, козаків і частини селянства проти Речі Посполитої. Козацьке військо здобуло ряд перемог у ході війни: під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Цей відтинок воєнної кампанії закінчився Зборівською угодою від 8 серпня 1649 р., якою не були задоволені обидві сторони (було введено 40-тисячний реєстр, хоча гетьман сподівався на необмежений; влада гетьмана поширювалася на Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства; правос- лавному митрополиту було обіцяно місце в сенаті; питання щодо долі уніат- ської церкви залишалося не вирішеним; знову вводилося кріпосництво тощо). Тобто за цією угодою Україна отримувала певний статус державності у формі автономії у складі Речі Посполитої. Втім, цей мир, як і сам статус України, виявився надто несталим. Адже більшість польських аристократів і шляхти вважали його умови невигідними для Речі Посполитої, а самі україн- ські повстанці, які не ввійшли до реєстру («випищики»), – несправедливими. Водночас з обох боків боротьба ставала дедалі непримиреннішою через релі- гійну нетерпимість, яка набула ознак фанатизму. Тим часом, коли козаки були зайняті у Молдавії, польське військо не- сподівано (20.02.1651 р.) напало на козацьке містечко Брацлав. У червні відбувся головний бій біля м. Берестечка (сучасна Рівненська обл.) на Волині. Козацьке військо, зраджене кримськими татарами, зазнало поразки. Втомлені війною, обидві сторони почали переговори, які закінчилися укладенням вкрай невигідої для Б. Xмельницького Білоцерківської угоди (28.09.1651 р.). Вона передбачала лише 20-тисячний реєстр, підвладне гетьманові єдине Київське воєводство, скасування права вести гетьманові самостійну зовніш- ню політику, повернення панів-шляхтичів до своїх маєтків тощо. Зокрема, польський сейм не ратифікував навіть ці незначні поступки. Такою великою була ненависть до «схизматів», як називали поляки православний українсь- кий народ. І хоча козаки згодом і здобули деякі перемоги над поляками, втім, з’явилися перші ознаки ослаблення та зневіри, що змусило Б. Xмельницького шукати допомоги за межами України. Протягом 1651-1652 рр. він посилив зв'язки з Кримом та Оттоманською Портою; у той же час навесні 1652 р. ви- слав сина Тимоша з великим козацько-татарським військом до Молдавії. Ця країна посідала не останнє місце в зовнішньополітичних планах гетьмана: він планував застосувати перевірений у всі часи політичний засіб – династичний шлюб. Під Батогом (02.06.1652 р.) відбувся бій з 30-тисячним польським вій- ськом, з якого Б. Xмельницький, котрий прийшов синові на допомогу, ви- йшов з блискучою перемогою, і у серпні 1652 р. Тиміш побрався з Розандою, донькою молдавського володаря (монарха) В. Лупула. Але навесні 1653 р. молдавські бояри, підтримані Валахією і Семигороддям, повстали проти В. Лупула і козаків, а у вересні Тиміш загинув під час битви. Смерть гетьманича (15.09.1653 р.) поклала кінець молдавській орієнтації Б.Xмельницького. Майже від початку повстання Б. Xмельницький підтримував диплома- тичні зв'язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович уникав підтримки пов- стання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте польські поразки в Україні і загроза, що Б. Xмельницький визнає зверхність Оттоман- ської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом (1653 р.), які закінчилися укладенням Переяславської угоди (у січні - березні 1654 р.). За цією угодою, Україна визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою автономію і дістаючи військово-політичну допомогу Москви. |