Тема початки державотворення на теренах
 Скачать 0.55 Mb.
|
Українська гетьманська державаПолітична влада та територія. У ході Національно-визвольної війни українського народу проти Польщі на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств відбувся процес формування Української націона- льної держави. Оскільки державний апарат тут створювався на зразок уста- нов, що існували в Запорізькій Січі, то Українська держава за формою прав- ління й устроєм основних інститутів політичної влади істотно відрізнялася від тогочасних монархій Європи — вона була республікою. Враховуючи про- відну роль козацтва в її утворенні, можна з повною підставою вважати нову державу, яка з'явилася на політичній карті Європи в середині XVII ст., Украї- нською козацькою республікою. Розглянемо найхарактерніші ознаки цієї держави. Перша ознака державності - це наявність повноцінної політичної дер- жавницької влади. Вона перейшла до рук козацької старшини - нової генера- ції української еліти. На вершині її ієрархії був гетьман. Обраний військовою радою на Запорожжі (січень 1648 р.) на невизначений строк (фактично довіч- но), він здійснював керівництво військовими силами, очолював старшинську адміністрацію, визначав напрями внутрішньої політики, вів переговори з урядами інших держав, міг скасовувати рішення Генерального суду тощо. Зо- середження основних політичних, адміністративних, судових та військових керівних функцій у руках гетьмана призвело до того, що він став рідко скли- кати не тільки військові ради, а й навіть ради старшин, найважливіші питання вирішував самостійно, фактично перетворившись на військового очільника. Гетьманові належала законодавча ініціатива, яку він реалізовував шляхом видання універсалів, наказів, листів тощо. Підписував він їх «рукою влас- ною». Атрибутом гетьманської влади продовжувала залишатись, як і в попе- редні роки, булава. Отже, в його руках зосереджувалася практично необме- жена виконавча та законодавча влада, яка наближалася до монархічної. Наступна ознака держави – це її територія. Б. Хмельницький визначив межі української етнічної території на заході — кордон з Річчю Посполитою — по р. Вісла. Історик І. Крип’якевич приблизно змалював державні межі «козацької території» - з Польщею так: Яруга — Чернівці — Мурафа — Кра- сне — Вінниця — Прилуки — Самгородок — Паволоч — Каменеброд — Макарів — Чорнобиль — Карпилівка; з Росією — традиційним кордоном, а з Туреччиною і Кримом — через так зване Дике Поле. Політико- адміністративний устрій як ознака нової держави. На визволеній території було ліквідовано органи влади Речі Посполитої. Замість воєводств і повітів створено полки і сотні (полків у різні часи було 36, 26, 165 а пізніше — 10). Виникло нове правління — своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрації, курінні і горо- дові отамани. Магістрати і ратуші здобули право самоврядування. Найви- щим органом влади в Українській державі була загальновійськова рада, до участі в якій допускали всіх повстанців. Залежно від складу, порядку скли- кання та значення питань, обговорюваних на загальновійськових радах, їх на- зивали «чорними» (коли вони збиралися за ініціативою рядового козацтва), «генеральними», «явними» (коли в їх роботі, крім козацтва, брали участь представники магістратів і ратуш, духівництва та ін.). Загальновійськова рада розглядала здебільшого питання війни й миру, відносин з іншими державами, обрання гетьмана, генеральної старшини та генерального уряду, вручення їм атрибутів влади. Рішення ради здійснювалися гетьманською владою та гене- ральним урядом. Другою за значенням владною структурою, створеною Б.Хмельницьким, була рада генеральної старшини. До її складу, крім гетьма- на, входила генеральна старшина, а також полковники й інші особи на вибір гетьмана. У роки визвольної війни в її складі переважали однодумці Б.Хмельницького з числа генеральної старшини та полковники, які брали ак- тивну участь у боротьбі проти іноземних загарбників. Козацька старшина взяла в свої руки розв'язання найважливіших проблем, що постали перед но- воствореною державою. Вона керувала Україною, охоплюючи різні сфери суспільного життя: цивільну адміністрацію, судочинство, земельні справи, фінанси тощо. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною за- гальновійськовою радою, вона готувала її роботу, особливо в тих випадках, коли Б. Хмельницькому потрібна була підтримка у вирішенні складних внут- рішньо- і зовнішньополітичних питань. На засіданнях ради генеральної стар- шини розглядали кадрові питання, схвалювали рішення генерального уряду або генеральної військової канцелярії, розв'язували суперечки між генераль- ними старшинами і полковниками, фінансові та адміністративно - поліцейсь- кі справи, судові справи генеральної старшини, а також апеляції на рішення генеральної військової канцелярії чи суду. Функції виконавчого органу вико- нував генеральний уряд. Його обирали разом з гетьманом на військовій раді. До складу генерального уряду входили генеральні старшини: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, ге- неральні осавули, хорунжі та бунчужні. Найважливішою структурною части- ною генерального уряду була генеральна військова канцелярія, яка здійсню- вала військове, адміністративне, фінансове й судове керування. Тут розгляда- ли всі документи, що надходили від полковників і сотників, магістратів і ра- туш, укладали гетьманські універсали та інші акти гетьманської влади, вели дипломатичне листування, складали проекти міжнародних договорів. Місцеву адміністрацію – полк - очолював полковник, який здійснював керівництво округою за допомогою полкової адміністрації: обозного, писаря, осавула, хо- рунжого. Сотню очолював сотник. При ньому діяла сотенна адміністрація на зразок полкової. У кожному полковому, сотенному місті був також міський отаман. На селі громада обирала війта, а справами козаків відав отаман, який обирався козаками. Суд і судочинство, соціально – економічний устрій. У цей період на те- риторії України склалася своєрідна правова система. Зберегли свою силу Ли- товські статути, Магдебурзьке право та інші правові джерела, що діяли до 1648 р., оскільки їх норми відповідали характеру відносин, які склалися на той час, захищали інтереси шляхти, козацької старшини тощо. Водночас зро- став вплив козацького звичаєвого права, яке в період Національно-визвольної війни регулювало широке коло відносин і, в першу чергу, військову організа- цію, систему судочинства тощо. З'явилося й нове джерело права - гетьманські універсали, які були актами, обов'язковими для всього населення України. Козацьким судам за часів Хмельницького відводилася провідна роль. Зокре- ма, було значно розширено їх компетенцію, надано значення загальностано- вих судів. Гетьман України заснував Генеральний військовий суд, який вва- жався найвищою судовою інстанцією. Цей суд, як правило, розглядав апеля- ційні справи полкових і сотенних судів, а також справи прохачів, які зверта- лися до гетьмана безпосередньо. Напередодні та на початку Національно- визвольної війни Б.Хмельницький ще не мав конкретної програми радикаль- ної перебудови економічного устрою України, але вже в ході її розгортання на українських землях відбулися глибокі зміни у відносинах земельної влас- ності та землекористування. Вищий клас старого суспільства було фактично ліквідовано. Частина магнатів і шляхти загинула, інші втекли до Польщі або “розчинилися” в козацькому середовищі. Внаслідок цих змін козацтво стало провідним, привілейованим станом українського суспільства. Гетьманськими універсалами, підтвердженими пізніше царським урядом, за ним закріплюва- лося право власності на землю, звільнення від податків, особлива юрисдик- ція, необмежена участь у політичному житті держави тощо. Головним обов'я- зком козака була військова служба. Козацтво, безперечно, користувалося особливою увагою з боку Б. Хмельницького та його уряду. Усі суспільно- політичні та економічні акції гетьмана України фактично підпорядковувалися інтересам козацького стану. Крім козацтва, серед інших верств населення Української держави ви- ділялися: шляхта (дещо обмежувалася в праві на володіння землею, мала окремий суд і користувалася правом самоуправління), духовенство, міщанст- во, селянство. Події 1648—1676 рр., як відомо, суттєво порушили станові пе- регородки, які існували в Україні. Внаслідок цього, відбувалася значна „міг- рація” представників одних категорій населення в інші. Міщани, селяни, шляхта часто-густо ставали козаками. Як результат, на волості спостерігалося масове покозачення. Згодом на територіях, де складалися умови для мирного життя, спостерігався і зворотний процес. Визначилися дві основні групи на- селення: «товариство» (козаки) і «поспільство» (міщани, селяни). Останні в ході війни вибороли всю повноту громадянських прав, зокрема, чимало з них стали особисто вільними й власниками своїх земельних ділянок тощо. У ході війни значні землі були захоплені рядовими козаками і селянами. Отже, на зміну великому феодальному землеволодінню прийшло дрібне землеволодін- ня козаків, міщан і вільних селян. Отже, істотні зміни в структурі землеволо- діння були зумовлені, насамперед, безпосередньою участю у національно- визвольній війні широких народних мас, які нерідко самотужки розв'язували земельне питання «козацькою шаблею». Свої земельні ділянки селяни могли не тільки передавати у спадщину, а й закладати, продавати тощо. Будучи особисто вільними, селяни мали змогу в будь-який момент піти з маєтку. На той час це було однією з важливих передумов для розвитку капіталістичного фермерства. Отже, економічна політика Б. Хмельницького привела до того, що ос- новною формою господарювання в Україні стало вільне дрібне землеволо- діння. Між козаками і селянами не існувало істотної економічної різниці. Ті та інші були дрібними землевласниками, жили за рахунок власної праці. Фінансова система та податки. Одне з центральних місць в економічних заходах Б. Хмельницького в 1648—1654р. займала фінансова політика. У надзвичайно скрутних умовах війни гетьманському урядові вдалося забезпе- чити порівняно стабільне фінансове становище України. Для цього гетьман- ське керування протягом тривалого часу вишукувало нові постійні джерела фінансових надходжень, організовувало фінансовий апарат, намагалося ви- конати бюджет з перевищенням прибутків над видатками і забезпечити обіг повноцінними грішми. Усі витрати гетьманської адміністрації здійснювалися, як правило, за рахунок селян, ремісників і купців (податних станів), а також частково рядових козаків. Прибутки української шляхти, козацької старшини, православного духовенства залишалися незайманими. Існували, зокрема, такі види податей: «стації», «подимна подать», «побор» тощо. Їх сплачували се- ляни і міщани. Крім того, міщани сплачували ще й внутрішнє мито за право торгувати. З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана показен- щина. Найважливішими джерелами фінансових надходжень були: 1)земельний фонд гетьманського керування, частина якого продавалася, по- повнюючи вирученими при цьому коштами скарбницю; 2)промисли, виноку- рні, шинки і млини, що здавалися в оренду; 3)митні збори від зовнішньої тор- гівлі, 4)плата за користування судом і ратушею, штрафи. За своїм цільовим призначенням податі збиралися для потреб гетьманської скарбниці й на міс- цеві потреби окремих міст і містечок. Для збирання податей і реалізації фі- нансових надходжень було створено фінансовий апарат. Б. Хмельницький був організатором військової скарбниці й керував фінансами. Безпосередньо ними відав гетьманський підскарбій, в якого був помічник, котрий відав оре- ндами. Відповідно на рівні полків і сотень їхні керівники також здійснювали керівництво місцевими фінансами підпорядкованих їм адміністративно- територіальних одиниць і військових підрозділів. Економічна політика Б. Хмельницькою реалізовувалася через бюджет, який ще був не досить розвинутим. Він не складався заздалегідь і ніким не затверджувався. Його доходні та видаткові статті визначалися потребами й можливостями моменту, а також завданнями визвольної війни. Розвиток то- варно-грошових відносин у зв'язку з розгортанням торговельно-промислової діяльності в Україні, зростання грошової ренти, необхідність сплати населен- ням грошових податей, воєнні та інші державні видатки потребували більшої кількості грошей, яких в обігу було ще недостатньо, Б.Хмельницький це доб- ре розумів і всіляко сприяв нагромадженню в країні металевих (золотих і срі- бних) грошей, зокрема обмежував вивезення золота і срібла. На початку виз- вольної війни в Україні в обігу була та сама монета, що й у Польщі. Але зго- дом, й особливо після 1654 р., помітною стає тенденція до збільшення кіль- кості російської монети в грошовому обігу України. Існує версія, що в листо- паді 1649 р. гетьман розпорядився карбувати в козацькій Україні свою власну монету. Здійснювалася політика активного втручання держави в господарсь- ке життя. Заохочувалося ввезення золота й обмежувалося його вивезення, ек- спорт товарів тощо. Українські купці каралися за посередницьку торгівлю. Вводилися захисні ввізні та вивізні мита. Ремісникам і купцям надавалася фі- нансова підтримка в підприємницькій діяльності. Об'єктивно така політика сприяла зародженню і розвиткові в надрах феодалізму нових, прогресивних, буржуазних відносин. А це, у свою чергу, мало стати економічною основою державної незалежності України. Військова та зовнішня політика Б. Хмельницького як ознака держави Б. Хмельницький став творцем української армії, яка нічим не поступа- лася її європейським аналогам, багато в чому й перевершувала їх. Гетьман, зокрема, запровадив ряд новацій в організації війська, у тактиці ведення бою, домігся створення низки допоміжних служб. З його ім'ям пов'язане створення козацької кінноти та артилерії як родів військ. Він збагатив фортифікаційне мистецтво, активно застосував «табір» - такий самодіяльний та популярний серед козаків бойовий порядок. Збройні сили України виступали як само- стійна, незалежна від інших урядових структур інституція, для них були при- таманні деякі елементи самоуправління. Формувалися вони з представників різних соціальних верств населення, тобто є підстави стверджувати про їх за- гальностановий характер. Після 1654р. козацьке військо, яке налічувало 60 тис. осіб, становило автономну частину російської армії. Б. Хмельницький прагнув створити мобільну регулярну армію на зразок тих, що існували в бі- льшості тогочасних європейських країн. Перші кроки в цьому напрямі було здійснено гетьманом ще в 1648 р. Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Гетьман установив дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансильванією, Молдавією. У подальші роки уряд Б. Хмельницькою визнали Венеція, Валахія, Швеція та інші країни. Незважаючи на політичну протидію шляхетської Польщі та її союзників, Україна закріпилася на міжнародній арені як суверенна, незалежна держава. У процесі створення державних органів влади Б. Хмельницький спира- вся, безперечно, на традиції Запорізької Січі та реєстрового козацтва. Проте це не було механічним перенесенням суспільно-політичних та військових структур, що існували на Запорожжі, на новий грунт. Ситуація, що склалася на політичній арені в цей період, вимагала внесення певних змін у справу державного будівництва. Тому, наприклад, гетьман поступово відмовився від скликання загальновійськових рад, як надто громіздкого та малоефективного інструмента законодавчої влади. Відповідно до структури адміністративного поділу істотно ускладнилася система судових органів, які дедалі ширше ви- користовували законодавчі акти Литовської держави, Магдебурзького права. Є припущення, що Б. Хмельницький планував зробити свою владу спадко- вою, а це також суперечило демократичним звичаям і традиціям українського козацтва. І все ж, на думку вітчизняних істориків, українська державність з яскраво вираженими етнічними рисами в середині XVII ст. існувала вже у завершеному вигляді. Цей життєздатний суспільно-політичний організм став визначальним засобом у важливій справі мобілізації всіх сил суспільства для ліквідації польсько-шляхетського режиму на українських землях та укладен- ня Переяславсько-Московської угоди з Росією. Ознаки української державності. За всіма ознаками державності геть- ман Б.Хмельницький збудував суверенну Українську державу.
Отже, головним підсумком національно-визвольних змагань українсь- кого народу протягом 1648 – 1657 рр. було створення національної держави з козацьким устроєм, зі своєю територією в межах етнічних земель, державни- ми кордонами, населенням, політичною владою, армією, законами, міжнаро- дним визнанням. По суті, вперше постала національна держава українського народу (Військо Запорізьке). Однак, виникнення нової держави підштовхну- ло сусідні країни – Росію, Польщу, Туреччину, Крим – до зазіхань на україн- ські землі. Тому вони зробили все, аби перешкодити самостійному розвиткові Гетьманату. У самій Україні глибокий розкол справили, по-перше, різні зов- нішньополітичні орієнтації в середині еліти, по-друге, соціальне та майнове розшарування та накопичення злиднів протягом самої війни (скорочення на- селення внаслідок війни, голод, повернення кріпацтва). Гетьман Б. Хмельни- цький помер у 1657 р., залишивши Українську державу на роздоріжжі істо- ричних шляхів. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
|