Тема початки державотворення на теренах
 Скачать 0.55 Mb.
|
Стан, проблеми росту та перспективи соціально-економічного роз- витку незалежної УкраїниЗа роки незалежності економіка держави зазнала небувалих потрясінь та криз (в їх класичному розумінні) і революційних перетворень. Перехід від соціа- лістичної планової економіки з монопольною державною і колективною (колгос- пною) формами власності на засоби виробництва до ринкової, побудованої пере- важно на приватній власності, – ось транспортна магістраль, по якій рухалася в ці роки економіка, а роздержавлення і приватизація стали головними механізмами і засобами її перебудови. Домінантою цих трансформацій було створення ефективної економіки держави, на основі якої базувалася б реальна політична незалежність. Стратегічно завдання було вкрай важливе, адже без його вирішення важко уявити суверенність країни. До того ж створення принципово нової незалежної економіки (наскільки в умовах сучасного світу це можливо, бо стовідсотково та- ких нині практично немає, хоча б з точки зору, наприклад, постачання енергоносіїв чи зерна) на принципово новому фундаменті ринкових відносин потрібне було для насичення ринку достатньою кількістю товарів і ліквідації їх дефіциту. Такі кроки мали б, за задумом реформаторів, зняти економічне напру- ження в державі. Щоправда, згодом виявилося, що це ще не гарантує економічної стабільності в державі, більше того, не оберігає країну від економічних світових криз і не дає соціального та політичного миру. Економічні трансформації в Україні в 90-х роках ХХ ст. проходили в дуже складних умовах. Таку ситуацію спричинила низка факторів. Найважливішими серед них були такі: економіка України в роки радянської влади була складовою економіки усього СРСР, вона була тісно інтегрована в неї і багато в чому залеж- ною від останньої, а відтак такою, що 80% усього її виробництва залежали від по- ставок комплектувальних і сировини із–за меж України, а до того ж ще й не мали завершеного циклу. Лише 20% продукції української промисловості були кінце- вим продуктом (товаром). Розрив зв’язків між колишніми союзними республіками негативно позначився на економіці України і викликав різке падіння виробництва в промисловості. Окрім того, вона була (та ще й досі залишається) дуже енергомі- сткою, особливо у видобувних і переробних галузях, а технологічно – відсталою і, як для ринкових відносин, вкрай неконкурентоспроможною. Не останню роль ві- діграв і той факт, що українське промислове виробництво, в основному, працюва- ло на військово–оборонний комплекс, і лише 28% його підприємств виробляли товари для народу. Потужно впливав і російський чинник: особливо в перші роки незалежності Росія активно використовувала майже повну залежність України від поставок російської нафти. Усе це серйозно позначилося на господарстві респуб- ліки. “Економічна криза” – ось найточніше визначення стану усієї сфери вироб- ництва в Україні в 90–ті роки ХХ ст. Найбільш яскраво її характеризують такі приклади: з 1990 по 1994 рр. валовий національний продукт в Україні зменшився на 44%, а національний доход ще більше – на 54%. Для порівняння: у СРСР в ро- ки війни 1941–1945 рр. промислове виробництво впало на 30%, а в Україні за 1991–1994 рр. - на 41%. Рівень же інфляції в 1993 р. в Україні був одним з найви- щих на той час у світі: у 1993 р. гроші знецінилися у 103 рази. Купоно– карбованці отримували мільйонами, але ж і ціна товарів вимірювалася теж міль- йонами… Економіка країни стояла на межі повного колапсу (розвалу), а незалеж- ність держави – під знаком запитання. Проте тотального розвалу її вдалося запо- бігти, а в кінці 90–х навіть стабілізувати. Яким шляхом пішла Україна і вирвалася з економічної прірви та зупинила кризове падіння економіки, а відтак зберегла свою незалежність? Перш за все, шляхом проведення ринкових реформ та збільшення податків на прибутки (у деяких випадках до 90%, що згодом призвело до тінізації економі- ки); одночасно було налагоджено економічні зв’язки з новоутвореними країнами СНД і, перш за все, з Росією; здійснено лібералізацію цін та малу приватизацію; введено жорстку систему економії бюджетних коштів, активізовано зовнішньое- кономічну торгівлю тощо. Щоправда, експортувала Україна головно сировину та металопродукцію тощо. У 1996 р. з введенням у дію національної грошової одиниці – гривні - було практично створено каркас власне української економіки. До цього в нього вже було вмонтовано фінансово–платіжні, податкові, банківські, митні, інвестиційні, кредитні та інші структури. Разом із цим утвердилася багатоукладна економіка, що зрештою і призвело до утвердження в Україні ринкових відносин та відповід- ної інфраструктури. І хоча будівництво такої економіки в кінці 90–х ще не було завершене, все–таки завдяки активним і цілеспрямованим зусиллям усіх гілок влади в 1999р. вперше за роки незалежності з’явилися перші ознаки стабілізації в економіці дер- жави. Це певною мірою позначилося на соціальному становищі населення: воно поступово знову почало стабільно отримувати заробітну платню, купівельна спроможність його стала зростати, було підвищено мінімальну заробітну плату та пенсії, розширено пільги окремим категоріям населення тощо. Особливе місце в українській економіці займає сільськогосподарський сек- тор. Споконвічно він посідав тут провідну роль. Україна була житницею Росії і Європи – у XVII ст. – XIX ст. та СРСР – у ХХ ст. Проте в 80–90–ті роки минулого століття колгоспно–радгоспна система не задовольняла потреби суспільства у сільськогосподарській продукції. І це при тому, що землезабезпеченність в Украї- ні є найвищою в Європі: тут на кожного її громадянина припадає 0,65 га орної зе- млі! Вихід з кризи бачився у зміні форм господарювання та власності на землю. Відповідно до прийнятих Верховною Радою законів, починаючи з 1991 р., поча- лося перетворення колгоспів та радгоспів в асоціації або колективні господарські товариства (КСП), а колгоспникам надавалося право на вихід з колгоспів та ство- рення приватних господарств або входження до КСП. Так, в Україні почалося створення фермерських господарств, асоціацій або господарських товариств (у тому числі й акціонерних). У 1995 р. вже 94% усіх колгоспів України провели па- ювання землі (тобто наділення колгоспників землею), або акціонування, і, отже, змінили свій статус. На їх базі виникло близько 7 тис. КСП з правом власності їх членів на пай (частку майна), понад 1 тис. селянських спілок, кооперативів і акці- онерних товариств. Але ці реформи не зачіпали головного – землі, як основного засобу виробництва та права приватної власності на неї. Потрібний був Закон про приватизацію землі та створення її ринку. Його відсутність значно гальмувала ре- організацію і реформування сільського господарства. У 1996 р. було завершено 1–й етап реформи: землю “роздержавили” і пе- редали у власність юридичних осіб. З 1997 р. розпочався 2–й етап: землю почали передавати селянам у приватну власність. Це створило нові умови господарюван- ня на селі. У цілому, завдяки їм сільськогосподарський сектор економіки в кінці ХХ ст. - на початку XXI ст. поступово став виходити з кризи. Принаймні, одне з головних завдань він виконав: український ринок продуктів харчування вдосталь заповнився високоякісною сільськогосподарською продукцією, вирощеною на власних ланах. Імпорт харчів в Україну порівняно з 80–ми роками ХХ ст. знизив- ся в декілька разів. Отже, економічні перетворювання на селі в кінці ХХ - на початку XXI ст. свідчать про спроби створення і розбудову нового аграрного сектора – докорінно відмінного від радянських часів, головною ознакою якого є приватна власність на землю та інше майно й орієнтація його на ринкову економіку. Попри певні позитивні зрушення в процесі розбудови і зміцнення економі- ки суверенної України, все ж їх (ці процеси) супроводжувала й ціла низка усклад- нюючих елементів, найтиповішими серед яких були такі:
мали станом на кінець 2008 р. 10–12% працездатних громадян, за неофіційними – значно більше – до 40%, бо в державі існує ще й так зване “приховане” безробіття та виїзд на заробітки за межі держави; (у 2004-2008 рр. від 2 до 7 млн українців працювали за кордоном; в Україні знову, як і на межі XIX і ХХ ст., намітилася не- гативна тенденція – трудова еміграція та заробітчанство за кордоном, а це – озна- ка зубожіння населення і показник стану економіки держави);
Усі ці негативні чинники були і є реальністю, що потужно впливає на пос- туп України та політику її владних структур. І йдеться тут не лише про економіку України, але й про усі сфери її життя. Підбиваючи підсумки розвитку української економіки за роки незалежності, покажемо лише те, що суттєво змінило її сутність. Перш за все, за ці роки відбулася революційна і кардинальна трансформація: економіка України з планової, соціалістичного типу, перетворилася на ринкову. По-друге, ці процеси потужно вплинули на стабільність і темпи розвитку економіки; ВВП України різко впав і ли- ше починаючи з 2000 р. почалося поступове його зростання, але, як виявилося, не- тривале; з кінця 2008 р. Україна потрапила в лещата світової економічної кризи; на жаль, тут вона (криза) проявила себе в найбільш жорстоких формах: ціна національ- ної валюти гривні впала майже удвічі, інфляція сягнула за 20%, стрімко впала вся виробнича сфера економіки, почалося масове звільнення найманих робітників, ріст лав безробітних, катастрофічне зменшення фінансування усієї бюджетної сфери держави. По-третє, стан в економіці позначився на рівні життя населення, соціальній сфері, розшаруванні суспільства і появі нових прошарків суспільства (від не баченої ще у 80–ті роки верстви безробітних до нуворишів), зниженні рівня життя більшої частини населення тощо. І нарешті, останнє: попри всі негаразди, в Україні в кінці ХХ - на початку ХХІ ст. все-таки було створено власну економіку незалежної держа- ви з усіма належними атрибутами: власною валютою, податками, банківською ін- фраструктурою, промисловим і сільськогосподарським комплексом та іншими скла- довими, які працюють у ринкових умовах. |