Психология семьи. Тема Предмет та стан розвитку психології сімї
 Скачать 0.91 Mb.
|
|
Порушення у функціонуванні сім’ї – це такі особливості життєдіяльності сім’ї, які частково або повністю унеможливлюють виконання сім’єю основних функцій. Сприяти таким порушенням може цілий ряд факторів: особистісні особливості членів сім’ї; проблеми взаємостосунків; певні зовнішні умови та обставини. Наприклад, причиною порушень виховної функції сім’ї можуть виступати і відсутність у батьків відповідних знань і навиків, і розлад стосунків між ними. 3. Дослідження життєвого циклу сім’ї передбачає використання лонгітюдного підходу, тобто сім’я в своєму розвитку проходить ряд стадій, через які проходить у своєму житті індивід. Стадії життєвого циклу сім’ї пов’язані із створенням сім’ї, із появою нових членів сім’ї та зникненням інших. Саме ці зміни істотно змінюють і рольове функціонування сім’ї. Картер та Мак Голдрінг (1980) виділяють 6 стадій життєвого циклу сім’ї в залежності від появи дітей: 1) позасімейний статус (неодружені та незаміжні люди, які ще не створили сім’ю); 2) сім’я молодят; 3) сім’я з маленькими дітьми; 4) сім’я з підлітками; 5) вихід дорослих дітей із сім’ї; 6) сім’я на пізній стадії розвитку. В.А. Сисенко за характеристикою стажу спільного життя виділяє: 1) зовсім молоді шлюби (0-4 р.); 2) молоді шлюби (5-9 р.); 3) середні шлюби (10-15 р.); 4) похилі шлюби (більше, ніж 20 р.). Е.К.Васильєва (1975р.) виділяє п’ять стадій життєвого циклу: 1) зародження сім’ї з моменту закладення шлюбу до народження першої дитини. До моменту появи першої дитини молода сім’я вирішує ряд проблем: психологічна та сексуальна адаптація подружжя, вирішення житлових проблем, набуття спільного майна, формування внутрішньосімейних і зовнішньосімейних стосунків, зближення звичок, уявлень, цінностей подружжя і інших членів сім’ї. 2) народження і виховання дітей. Ця стадія завершується з моменту трудової діяльності хоча б однієї дитини. В житті сім’ї це період найбільшої господарсько-побутової активності. У жінок не введення домашнього господарства приходиться значна частина позаробочого часу. Одночасно з тривалістю зростає напруженість домашньої праці, трудності поєднання домашніх обов’язків з трудовою діяльністю. В умовах завантаження подружжя домашніми і трудовими обов’язками духовні і емоційна спільність значно більшою мірою проявляється у прагненні допомогти один одному, взаємному співчутті і емоційній підтримці. Особлива значима на цьому етапі виховна функція – забезпечення фізичного і духовного розвитку дітей. Не випадково проходження дітьми основних періодів розвитку ряд дослідників використовують в якості основ для більш детального поділу даного етапу: сім’я з дітьми в перші роки їх життя, період перебування в дитячому садку, сім’я школяра і т.д. 3) завершення виконання сім’єю виховної функції. Включає період з початку трудової діяльності дитини до моменту, коли на опіці батьків не залишається ні однієї дитини. Спроби продовжити виховну функцію викликають саме тепер частіше всього опір дітей. 4) діти живуть з батьками і хоча б один з них не має власної сім’ї; 5) подружжя живуть одні або з дітьми, які мають власні сім’ї. Завершення життєвого циклу, трудової діяльності, і вихід на пенсію, звуження кола можливостей – все це загострює потребу у визнанні, повазі, особливо зів сторони дітей. Забезпечення цього відношення до себе, почуття своїх потрібності, значимості на цьому етапі починають відігравати вирішальну роль. Г. Навайтис (1999 р.) розглядає наступні етапи життєвого циклу сім’ї: 1. Дошлюбне спілкування. На даному етапі досягається часткова матеріальна та психологічна незалежність від генетичної сім’ї, набувається досвід спілкування з людьми протилежної статі, обирається шлюбний партнер, набувається досвід емоційного та ділового спілкування з ним. 2. Взяття шлюбу – а саме, фіксація його офіційно. Характеризується прийняттям подружніх соц. ролей. 3. Етап медового місяця. Відбуваються зміни у інтенсивності почуттів, встановлення психологічної та просторової дистанції з генетичними сім’ями, набувається досвід взаємодії у вирішенні питань організації щоденного побуту, створення внутрішньо сімейної інтимності та первинне узгодження сімейних ролей. 4. Етап молодої сім’ї - планування та народження дітей, повернення жінки до професійної діяльності, дитина починає відвідувати ДВЗ. 5. Етап зрілої сім’ї. Це така сім’я, яка виконує всі свої функції. Діти стають повноправними особистостями і приймають участь у вирішенні внутрішньо сімейних питань. Відповідно змінюються ролі батьків, їх здібності опікуватись дитиною повинні доповнюватись виховними та навчальними здібностями, вмінням організовувати соціальні зв’язки дитини. Даний етап завершується тоді, коли діти досягають часткової незалежності від батьківської сім’ї. Позитивним можна назвати вирішення емоційних задач сім’ї тоді, коли психологічний вплив батьків і дітей один на одного рівномірний, кожен член сім’ї умовно автономний. 6. Сім’я людей похилого віку. На даному етапі відновлюються, а деколи навіть реанімуються подружні стосунки, надається новий зміст сімейним функціям (напр., виховна полягає у допомозі виховання онуків). Кожна сім’я проходить через ряд стресогенних етапів, так званих криз. Найбільш складною є 3 етап (коли з’являється 1 дитина) та 5 етап (коли структура сім’ї нестабільна у зв’язку із приходом та уходом членів родини). Працюючи над даною тематикою Д.Леві зазначав, що існують наступні типи змін в сім”ї: 1) вибування – втрата членів сім’ї з різних причин (повна (помер) та тимчасова (період навчання, заробітки)); 2) приріст – поповнення складу сім’ї новими членами (народження дітей, усиновлення, приїзд бабусі, поява невістки (зятя), прихід з військової служби); 3) зміни під впливом соціальних обставин (соціальні (економічна інфляція) та природні, фізичні (землетрус)); 4) біологічні зміни (статева зрілість, клімактеричний період); 5) зміни стилю життя (усамітнення, переїзд, безробіття); 6) насильство (крадіжка, зґвалтування. побиття). Сімейні легенди та сімейні правила. Сімейна домовленість Сімейні легенди (міфи) являють собою сукупність добре інтегрованих, хоча малоймовірних упереджень, які підтримують всі члени родини. Ці упередження зазвичай стосуються взаємостосунків у сім’ї і не піддаються сумніву і тиску з боку оточуючих. Легенди - це гомеостатичний механізм, їх мета у підтриманні „стійкого, рівномірного стану”, вони захищають індивідуума від об’єктивного, критичного погляду на світ. В.Сатір зазначала, що порушення у функціонуванні сім’ї частково провина сімейних легенд. Зазвичай легенди культивуються на телебаченні, в худ. літ та ін. Ось перелік найбільш часто виникаючих легенд:
Існує ряд легенд, які набагато тісніше пов’язана із виникненням дисфункціональних сімей:
Сім’я є системою яка функціонує за певними правилами. Тобто члени родини поводяться відповідно до певної організаційної, яка повторюється моделі взаємин між собою. Можна виділити відкриті та приховані правила. Відкриті – ті правил, на яких члени родини наголошують відкрито і вимагають від інших дотримання останніх. Напр.: „діти не повинні розмовляти, коли розмовляють старші”, „стукай у двері перед тим як увійти”, „не можна бити дівчаток”... Приховані правила – вираховуються з часто повторюваних ситуацій, які відбуваються в сім”ї. Саме ці правила дуже сильні. Тому, що є негласними напр..: „не говори про щось сексуальне, бо можеш розстроїти маму”, „дівчатка привчаються до ведення хатньої роботи, хлопчики до виконання чоловічої”. Найчастіше причиною дисгармоній в сім’ї є саме приховані правила, відкрити і усвідомити їх члени родини можуть або при роботі із консультантом, або при спілкуванні із іншою сім’єю у якій існують інші правила. Усвідомлення прихованих правил дозволяє або видозмінити деструктивні правила, або взагалі від них відмовитись. Правила усвідомлено чи ні передаються у нову сім’ю. Це може стосуватися ведення дом. господарства, конфліктів та способів їх вирішення, сімейного бюджету, розподілу ролей в сім’ї та.ін. Сімейна домовленість. Багато авторів, які займаються подружніми конфліктами та терапією сім’ї великого значення надають сімейній домовленості (контракту). Сімейна домовленість – неоформлена індивідуальна домовленість, яка включає в себе надії, очікування та обіцянки, які приносить в молоду сім’ю кожен партнер. Ця домовленість носить двосторонній характер. Martin (1974р.) визначає наступні види домовленості: усвідомлена та вербалізована; усвідомлена, але невербалізована; неусвідомлена. Домовленість може стосуватись усіх сфер діяльності сім’ї. Напр.: умови просування на службі, фізичне здоров’я, секс, проведення вільного часу, грошей, виховання дітей та ін. Особливості договору залежать від потреб та бажань індивіда, як, в свою чергу, можуть бути: здорові та реалістичні; невротичні та конфліктні. Певні показання до виникнення дисгармоній існують в сім’ях, де взаємні очікування дуже відрізняються, внаслідок чого виникає відчуття обману та тривожності. При різного роду змінах в сім’ї (втрата члена сім’ї, позашлюбний зв’язок) є необхідність „перезаключення контракту”, треба знайти нову основу для подружнього союзу. 4. Структура сім’ї – це склад сім’ї, а також сукупність взаємостосунків в ній. Аналіз структури сім’ї дає можливість з’ясувати яким чином і в якій мірі реалізуються функції сім’ї. Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособових стосунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім'ї умовно поділяють на кілька полярних типів. Вчені виділяють наступні структури сім’ї в залежності від їх складу: 1) неповна сім’я (є лише один з батьків – або в результаті смерті, або в результаті розлучення, або в результаті дошлюбного народження дитини чи усиновлення одинокою жінкою чужої дитини. Даний тип сім’ї у соціальному плані найменш ефективний – 50% правопорушників складають вихідці саме з цих сімей; 2) нуклеарна (від слова “нуклеа” – ядро; складається з чоловіка, дружини і дітей, тобто 2 покоління. У даній сім’ї створюються найкращі умови для самовираження, прояву здібностей, особистісних якостей кожного із подружжя. Однак, серед цих якостей є не тільки позитивні, а й негативні); 3) розширені (важкі) сім’ї (2 або більше нуклеарних сімей ведуть спільний побут – кожен член сім’ї більш уважно ставиться до думки інших членів сім’ї. Початкові сварки, як правило, згортаються у самому зародку за допомогою старших членів сім’ї, які прагнуть примирити подружжя); 4) велика сім’я (дана сім’я складається з трьох і більше подружніх пар (наприклад, батьківська сім’я, декілька дітей із своїми сім’ями) – у всіх членів сім’ї, як правило, достатньо чітко розподілені обов’язки у відношенні до всієї сім’ї, стихійно складається послідовність тих чи інших сімейних справ. Д. Леві структурував сім’ї на: нуклеарну; поповнену (подружжя, діти, батьки подружжя та ін.); змішану (вона утворюється в результаті шлюбу розведених людей, нерідні діти, та ін.); сім’я батька (матері) одиночки утворюється у разі розлучення чи якщо батьки дітей взагалі не вступали в шлюб). За ступенем включення членів родини в сімейні стосунки, їх емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз'єднані (дезінтегровані) сім'ї. У згуртованих кожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір'я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз'єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем згуртованості. Це так звані суперінтегровані сім'ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати — дитина). За ступенем роз'єднаності виділяють частково дезінтегровані сім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою. За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності. Лічко Е.А. виділив: гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Гармонійні, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів сімейної групи. Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у системах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов'язки в таких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює психологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий грунт для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів. За ознакою комунікативних установок членів родини розрізнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У корпоративних спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує покладені на нього обов'язки лише за умов, якщо інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов'язків. Сімейна група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов'язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою «жити для себе». Спілкування в альтруїстичних сім'ях ґрунтується на свідомому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за принципом «жити для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях. За кількістю і характером комунікативних зв'язків розрізнюються відкриті і закриті сім'ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім'ї включені в різні соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім'ї є прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захисний потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу. Закриті сім'ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасімейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне — це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все інше - тло, на якому проходить життя. Власна сім'я посідає перше місце в ієрархії родинних цінностей. Залежно від адаптивних ресурсів сім'ї, її здатності пристосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкий тип сім'ї характеризується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім'ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки. За характером розподілу влади |