Поняття про культуру. У матенадарані музеї рукописів Вірменії зберігається величезний ста

• Название: У матенадарані музеї рукописів Вірменії зберігається величезний ста
• Анкор: Поняття про культуру.doc
• Дата: 18.03.2018
• Размер: 34.73 Mb.
• Имя файла: Поняття про культуру.doc
• Тип: Документы; #16836
• страница: 9 из 39

Серед найвидатніших римських лікарів варто згадати Галена, який певний час був навіть особистим лікарем імпе­ратора Марка Аврелія. Він відомий не тільки як знаний діагност і лікар, але р вчений, автор трактатів, серед яких вирізняється «Про призначення частин людського тіла». Гален доводить, що всі артерії починаються з серця, а голов­ний мозок є початком усіх нервів. Варто також згадати, що римські лікарі досягай значних успіхів у встановленні діаг­нозу за пульсом та серцебиттям.

У Римській імперії було навіть визначено певну кіль­кість лікарів, яку потребувало місто залежно від його роз­міру: 10 — для великих міст, 7 — для міст із середнім рівнем населення та 5 — для маленьких. Цих лікарів


2.7.4. Годинник (за Вітрувієм)
.58

місто утримувало на свої кошти—.

Серед технічних винаходів римлян заслуговує уваги передусім так званий «римський бетон», завдяки якому стало можливим споруджувати висотні будівлі (за висотою вони приблизно дорівнювали сучасним п'яти-, шестиповерховим будинкам). «Римський бетон» виготовляли таким чином: «Насипавши шар ка­меню, заливали його розчином вапна з вулканічним попелом — пуццоланою, Потім трамбували та давали застигнути. Після цього знову насипали шар каме­ню і знову заливали розчином. <-..> Затверділий бетон не боявся негоди та часу <...> Грубу поверхню бетону можна було облицювати мармуровими плитами, тесаним каменем або шаром спеціальної штукатурки з гіпсу з додаванням мар­мурової пудри».

2.7.5. Мистецтво та література римлян. Провідним мистецтвом Ста­родавнього Риму була монументальна архітектура.

Римляни культивували віддавна круглий храм {ротонда), дуже архаїчний тип культової споруди. З винаходом бетону вони навчилися зводити великий стаціонарний купол, якого не знали ні греки, ні інші народи давнини. Яскравим прикладом купольної споруди може служити величний Пантеон — храм усіх богів (рис. 2.7.5).

Пантеон, що вважається шедевром римської архітектури, побудований Аполлодором з Дамаска (ІІ ст. н-е.)- Храм являє собою гігантський циліндр, покритий куполом, в центрі якого містився великий круглий отвір, через який проникало


2.7.5. Пантеон



2.7.6. Великий цирк (реконструкція)

світло. Величезний купол, який сприймався як подоба небосхилу, всередині був поділений на чіткі, декоровані прямокутною рамкою, фрагменти, які, воче­видь, мали абстрактно символізувати численність божеств. Той, хто входив до храму, опинявся всередині грандіозного напівсферичного простору, оздоблено­го мармуром. Пантеон с найвизначнішою купольною спорудою і сьогодні.

На підміну від Греції, де храм був головним типом архітектурної споруди, у Римі основним архітектурним типом стають споруди світські, що втілюють ідею могутності Римської держави, а в період імперії — імператора: форуми (площі, де збирався народ), тріумфальні арки, амфітеатри та ін. Видатною ар­хітектурною пам'яткою періоду республіки буй Римський форум — центральна площа столиці. Імперська епоха залишила по собі чимало монументальних споруд.

У 1 ст. н.е. у Римі збудовано розкішний палац — Золотий будинок Нерона. Стеля їдальні у ньому оберталася і була викладена пластинками зі слонової кіст­ки. Під час бенкету стеля розсувалася і звідти сипалися квіти. Стіни кімнат були облицьовані мармуром і так рясно прикрашені позолотою, що палац стали називати «Золотим».

Споруджували й великі цирки, в яких відбувалися на розвагу народові бої гладіаторів, боротьба озброєних людей з дикими звірами й навіть морські бої, коли арену заповнювали водою (рис. 2.7.6). Вражає Колізей (в перекладі коло­сальний), величезний овальний цирк, побудований у І ст. н.е. на місці знесеного Золотого будинку Нерона, який займає цілий квартал міста.

Колізей — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, розрахований на Р 56 тисяч глядачів. Навколо арени, поступово здіймаючись, облицьовані марму­ром, розташовувалися місця для глядачів. Ззовні Колізей являв собою чотири­ярусну споруду. Кожен ярус прикрашали колони: перший — дорійські, другий — іонійські, третій — коринфські. Четвертий ярус був глухою стіною зі спеціаль­ними пристроями, на яких тримався величезний тент, натягнений над усім Колізеєм. В арках перших трьох ярусів стояли статуї. Арки нижнього ярусу були входом до амфітеатру.

До цього часу на колишніх територіях Риму функціонують кількаярусні водогони (акведуки), зразок гармонії інженерно-технічної думки та архітектур­ного рішення. До І ст. н.е. належить грандіозний акведук Клавдія, що частково зберігся до нашого часу.

Образотворче мистецтво періоду республіки мало світський характер. У грець­кому мистецтві величезну роль відігравала міфологія, римська ж релігія була бідною на образи, прагматичною, боги уявлялися чимось абстрактним, їх, як пам'ятаємо, спочатку навіть не зображали. Отже, релігії у Римському мистецтві не відводилася така визначальна роль, як у грецькому. Якщо у Греції основними темами мистецтва були історії про богів чи героїв, домінували міфологічні сюже­ти, то в Римі переважав інтерес до історичних подій, причому особливо популяр­ного була воєнна тематика. Характерний архітектурний стиль Риму — тріумфальна арка, пишна брама, яку зводили на честь воєначальника, переможця у війні. Збереглася арка імператора Тита на честь його перемоги над непокірною Юде-єю. Вона прикрашена барельєфами, на яких зображені римські солдати, що несуть трофеї (зокрема, монументальний семисвічник з Єрусалимського храму), полонена юдейська знать тощо. Вся ця грандіозна споруда була задумана як постамент для статуї Тита.

Обов'язковими для римських міст були громадські лазні — терми. Найрозкішніші та найвідоміші з них — терми Каракали (III ст. н.е.) — вміщали до 3200 осіб (рис. 2.7.7). Це були великі бу­дівлі, в приміщеннях яких зна­ходились басейни, ванни з гаря­чою водою, парильні, зали для занять гімнастикою та ін. Тут були й бібліотеки, галереї для бе­сід та диспутів. Усередині терми вражали багатством архітектури:




2.7.7. Терми Каракали

стіни оздоблені кольоровим мар­муром, підлога — мозаїкою, сте­лі — розписами. У залах терм сто­яли мармурові та бронзові статуї.

Публічною спорудою широ­кого призначення була базиліка, що зазвичай складалася з трьох

розділених колонадами приміщень (нефів), центральний неф переважно був трохи ви­щим за інші. У Стародавньому Римі у ви­гляді базилік будували приміщення для суду, торгівлі та ін. Структура базиліки була ви­користана в християнську епоху в церков­ній архітектурі.




Із скульптури найдавнішим твором пе­рших десятиліть республіки є бронзова Капі­толійська вовчиця, яку вважали рятівницею Ромула та Рема, згодом вона стала симво­лом Риму. Стиль цієї скульптури ще близь­кий до етруського мистецтва (рис. 2.7.8).


2.7.8. Капітолійська вовчиця з Ромулом та Ремом
У ранньому Римі розвивається і скульптурний портрет, для якого властиве точне відтворення всіх деталей без ідеалізації (на відміну від скульптурних пор­третів Стародавньої Греції).

Скульптура І ст. до н.е. — І ст. н.е. (особливо скульптурний портрет) сильно відрізняється від республіканської. Значно вплинули на становлення скульптурно­го портрету грецькі зразки. Обличчя конкретних осіб мають ознаки ідеальної, класичної вроди, водночас вони зберігають індивідуальні риси: головним завдан­ням скульптора є не прикрашання, а характерність образу. Такий, наприклад, скульптурний бронзовий портрет Брута, суворого, стриманого римлянина, якого тривалий час вважали вбивцею Юлія Цезаря. Таким є мармуровий бюст Цицерона (рис. 2.7.9), видатного оратора» який загинув у боротьбі за республіканські права. Цей портрет при всій точності передачі зовніш­ності лисуватого, огрядного літнього чоловіка є водно­час справжнім образом натхненного державного мужа.




Римляни у II ст. н.е. захоплювалися грецьким ми­стецтвом, навчалися у грецьких майстрів. Саме завдя­ки зробленим у цю пору численним копіям з грецьких оригіналів маємо доволі широке уявлення про скульп­туру Стародавньої Греції.


2.7.9. Цицерон (мармуровий бюст)
На початку нової ери в скульптурі римлян починає переважати декоративний монументалізм. Він позна­чається навіть у прикладному мистецтві. 'Звичайні канделябри, столи, консолі тощо набувають величного вигляду, прикрашаються примхливими візерунками, фігурками і т.п. (рис. 2.7.10).

У цю пору сягає розквіту римський живопис. Будинки багатих римлян прикрашають стінні розписи. І тут не обходиться без впливу Стародавньої Греції — улюбленою темою розписів II—І ст. до н.е. були грецькі міфи. Під шаром вулканічного попелу вціліли фрески у м. Помпеї (точніше, у віллах, розташова­них навколо Везувія). На цих фресках зображено численних богів і героїв, жі­ночі містерії на честь божеств та ін.; дійшло до наших часів чимало декоратив­них елементів на зразок намальованих колон, пейзажів, що начебто збільшують простір кімнати, декоративних фонів тощо. В зображеннях дивно поєднуються




артистизм та деяка скутість: очевидно, над ними пра­цювали провінційні майстри, що старанно наслідува­ли столичні зразки розпису.

Світове значення має римська література, за­початкована греком Лівієм Андроніком. Її перші оригінальні твори (драматургія Плавта та ін.) є лише безпосереднім наслідуванням грецького літературного мистецтва. Прагнучи наблизитися до грецької» рим­ська література створює яскраві епос і лірику. Харак­терно, що лірикаї у Римі виникає не після епосу, як у Греції, а паралельно з ним: римляни враховують грецький досвід.

Сильним і оригінальним ліриком був Катулл (І ст. до н.е.), в поезії якого відбилося становлен­ня індивідуальності римлянина нової епохи, що зо­середжений виключно на житті душі, світі влас­них непростих почуттів;

В серці кохання і ненависть. «Чому?» — ти спитаєш.. — «Не знаю.

Та відчуваю в собі біль цей. і мучусь, терплю»,

(Переклад М.Зерова)

Особливо підноситься римська література у «зо­лотий вію>, в епоху Августа (І ст. до н.е. — І ст. н.е.).

Намагається буквально «продовжити» Гомера й створити римський епос Вергілій. Його поема «Ене-їда» (названа так за іменем головного героя — Енея, троянського царевича, що після падіння Іліону опиняється, за версією поета, в Лаціумі), покликана зобразити історію Римської держави та водночас просла­вити імператора Августа, родовід якого поет зводить до богів. Віргілій вдається до шокуючого стилю, широко використовує міфологічну традицію.


2.7.10. Прикладне мистецтво римлян
Споконвічні ідеали римського народу втілив поет Горацій, що оспівував тихе сільське життя у циклах поезій «Георгіки» та «Буколіки». В його творах начебто оживає світовідчуття римського селянина-язичника, що живе в гармонії з природою, яку боготворить в образах «менших богів»:

ДО ФАВНА

Фавне, коханче німф прудких і полохливих,'

На сонячних моїх і благодатних нивах Ретельно наглядай годованців брикливих, Останній плід моїх отар.

Бо ж обертає рік свої чотири зміни — ! жертва в честь тобі приноситься цапина, Венері приязні, у кубки ллються вина, І дише ладаном вівтар...

{Переклад М.Зерова)

Варто згадати про третього великого поета епохи Августа — Овідія та його легковажно-життєрадісну поему «Мистецтво кохання», за яку автора було ви­слано з Риму. Овідій виявляв цікавість і до фундаментальних речей. Його поема «Метаморфози» була написана за грецькими міфами про перевтілення богів і сьогодні є цінним джерелом знань з античної міфології.

Надзвичайної сили та виразності набула римська сатира, породжена духом громадянського, публічного життя (Персій, Ювенал, Марціал та ін.). Вона була політичною й побутовою, але неодмінно таврувала людську порочність з точки зору морального ідеалу:

Геллія на самоті не оплакує батька, ніколи:

Прийде хто-небудь чужий -— так і зайдеться плачем. Гелліє, той не смуткує, хто слави на тім заживає,

Тужить правдиво, чий сум. свідків для себе не жде.

{Переклад М.Зерова)

Окрім художньої літератури (зазвичай віршованої), у Римі розвивалася й багата риторична література — починаючи з творів ораторських — політич­них та судових промов, тобто з риторики як мистецтва красномовства взагалі, й закінчуючи утилітарними жанрами на зразок історичної прози. Наприклад, Плутарх в своїх «Паралельних життєписах» дає порівняльні біографії грецьких і римських історичних діячів, намагаючись виявити ідеальні риси державного мужа. Згадуються імена Тацита, Плінія та ін. «Римська історія від заснування міста», написана Тітом Лівієм, має на меті відтворити традиційну римську доб­лесть, патріотизм і благочестивість, які, на думку автора, піднесли рейтинг мале­нького міста до статусу володаря світу. В історичній прозі звучить гімн могутно­сті імператора та імперії.

Риторика, започаткована ще в Стародавній Греції, набула у римлян харак­теру філософської дисципліни, «мудрості» як такої; ритор користувався такою пошаною, цю йому поступалися місцем і високі державні урядовці. Існували також численні риторичні школи, де навчали античній елоквенції — мистецтву красномовства.

З поширенням християнства та занепадом традиційної ідеології римська імпе­рія повільно втрачає монолітність. Врешті, вона розпадається на дві частини — Західну (з центром у Римі) та Східну (з центром у Константинополі). Якийсь час у цих столицях, які ще вважали двома частинами єдиного організму, прав­лять два імператори; до кожного з них звертаються на «Ви», начебто — до двох одразу.

Але у V ст. н.е. Західна Римська імперія впала під ударами германців, і почалася нова історична епоха — середньовіччя, на формування культури якої тривалий час мала хоча й прихований, але значний вплив епоха антич­ності.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Порівняйте грецький та римський пантеони богів і характер релігійного культу у двох країнах,

2. Що ви знаєте про римську політичну культуру?

З- Що ви знаєте про римське право та судочинство?

4. Які причини зумовили панівну роль Риму в стародавньому світі? Прига­дайте найвидатніші постаті римської історії.

5. Яких вчених Риму ви знаєте? Як тут було поставлено освітянську справу?

6. Що ви знаєте, про римську поезію? Назвіть найвидатніших епічних по­етів Стародавнього Риму.

7. Що нового внесли римляни в архітектурне мистецтво?

8. Чим характеризується римський портрет?

9. Які видовища полюбляли римляни?

2.8. БІБЛІЯ ЯК ФОРМАНТА СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

2.8.1. Історичні відомості про стародавніх євреїв.

Нечисленний народ Стародавнього Сходу — ізраїльтяни — походять з вавилонян, їхні предки на якийсь час знайшли притулок у Єгипті; хабірі, або іврі, означає єгипетською мовою «захожа людина», «прибулець», що й дало ґрунт для слова «євреї».

Згуртований навколо ідеї й культу Єдиного Бога Ягве, цей народ, керований Мойсеєм, вийшов з Єгипту, де зазнав репресій. Під час кочування у пустелі закладено було основи релігійно-юридичного Закону, за яким стали жити ізра­їльтяни. Оновлений народ завоював Ханаан, землю свого пращура Авраама (Палестину), створивши тут державу Ізраїль, яка проіснувала кілька століть, набувши розквіту за царів Давида й Соломона. В цей період збудовано величний храм Ягве, створено новий корпус старозавітно-біблійних книг (Писання). Та після Соломона починають поширюватися вільнодумство, культи язичницьких богів, політичні хитання; країна розколюється на Ізраїль та Юдею. В житті Юдеї помітну роль починають відігравати пророки, шо говорять від імені Бога й відстоюють релігію Ягве перед експансією чужої культури. Старозаповітна книга « Пророки» фіксує політичні та духовні перипетії епохи.

Після розорення обох царств ассиро-вавилонянами й двохсотрічного поло­ну євреї повертаються до своєї землі і відновлюють державу вже лише на її пів­денній території (Юдейське царство). Відтепер вони суворо дотримуються нор­ми власної культури, яку ледь не знищив цілковито еллінізованиЙ цар Сирії Ан-тіох Епіфан і яку вдалося відстояти у збройній боротьбі.

Врешті Юдея підпадає під протекторат Риму, але не мириться з римським володарюванням, Римляни ж прагнуть підкорити непокірний народ. Згодом вон:і руйнують Єрусалим і самостійність ЮдеЇ, а після тимчасового успіху повстання Бар-Когби' (Син Зірки.) жорстоко мстяться, виселивши весь народ з Палестини й при­рікши його на двохтисячолітнє існування в діаспорі, аж до утворення сучасної дер­жави Ізраїль у XX ст-




2.8.2. Релігія стародавніх євреїв. Від багатьох народів давнини євреї відрізня­лися тим, що відмовилися від багатобож­жя і визнавали Єдиного Бога (Ягве) як Творця неба й землі, усього живого й не­живого. Богів політеїстичного пантеону євреї вважали злими демонами. За часів Мойсея вони створили закони святого життя — вважалося, що пі закони про­диктував сам Бог. Єдиного Бога славили в кочових умовах у наметовому храмі (скинії); пізніше у Єрусалимі цар Соломон збудував величний, розкішне прикраше­ний храм (рис, 2.8.1), у якому когани та левіти (у християн вони стануть свяще­никами та дияконами) здійснювали богослужіння — зі співом молитов, елеме­нтами танцю, з дозволеними зображеннями ангелів, тварин і рослин'⁴ та чис­ленними жертвопринесеннями тварин, які замінили людські жертви язичників і були покликані пробудити в людині жах і співчуття, а також розуміння того, що це вона, людина, мала 6 так постраждати за свої гріхи проти релігійного Закону (нагадаймо, що єврейство тільки-но виокремилося з язичницького світу, де панували значно жорстокіші звичаї).


2.8,1. Храм Соломона

(реконструкція) (її), храмовий жертовник (б)
Усе це було записано в священній книзі стародавніх євреїв, яку вони самі назва­ли ТаНаХ, і яка відома в християнському варіанті під назвою Старий Заповіт. Прихильники, юдаїзму вважають Святим Письмом тільки Старий Заповіт, тобто частину Біблії, написану до проповіді Ісуса Христа, Остання викладена (разом із подіями його життя) в Новому Заповіті, який склався й був канонізо­ваний протягом 1-го ст. н.е. Для юдаїста Новий Заповіт не є Святим Письмом:

Ісус із Назарету осмислений у нинішньому юдаїзмі не як очікуваний, провіщений
пророками Месія — Спаситель— Помазаник Божий, а як єретик. Сьогодні євреї вважають Ісуса просто яскравою особистістю,