2.5.4. Наукова думка та освіта. Разом з міфами накопичувались і наукові уявлення про світ. Виникають філософські системи — даосизм та конфуціанство, які вперше поставили питання про призначення людини, її взаємодію з природою та іншими людьми. Час їх виникнення — VI—V ст. до н.е.
Основоположником конфуціанства був Кунцзи, Кун Фуцзи (в лат. транскрипції — Конфуцій) — мандрівний проповідник, якого пізніше обожнили (рис. 2.5,1). Конфуціанство всі свої сили спрямувало на обґрунтування соціальної ієрархії, Воно пропагувало традиційні давні вірування в надприродну силу Неба як верховного божества, а також священний характер влади земного правителя як Сина Неба, який повинен бути батьком для своїх підлеглих. Послідовники конфуціанства вчили, що Небо визначає поділ на шляхетних людей, здатних до морального самовдосконалення, та
2.5.1. Конфуцій
простих людей, яким призначено виконувати лише фізичну працю. Завдяки цим міркуванням конфуціанство підтримувалося знаттю та тривалий час залишалося державною релігією- Проте центральними поняттями у Конфуція були незалежні від соціальних спекуляцій Небо, як символ справедливості і добра, та жень — гуманність: мудрець розумів волю Неба як вияв прихильності до людини, а закони й ритуали — як гарантію цієї' волі.
Вчення даосизму повязують із ім'ям легендарного мудреця Лаоцзи. Легенда розповідає, що народився він із сивим волоссям, а тому назвали його Лао — «старий». Свою назву цей філософський напрям отримав від фундаментального поняття — дао-, яке означає вічну мінливість світу, що підпорядковується необхідності природи, рівновага якої забезпечується шляхом взаємодії чоловічого та жіночого начал —- ян та інь. Світ в уявленні даосиста складається з дрібних неподільних часток і постійно змінюється, де все безкінечно переходить у свою протилежність. Даосисти виступали проти обожнення неба, вчили, що небо, як і земля, — всього лише частини природи. Соціальним ідеалом даосизму була рівність, яку розглядали як повернення до природного стану.
Великий вплив на освіту мали ідеї Конфуція, який хотів бачити людину розвиненою духовно й фізично. Так, у конфуціанській «Книзі ритуалів» стверджувалося, що кожна освічена людина повинна опанувати ритуал поведінки, грати на музичних інструментах, стріляти з лука, їздити верхи, гарно писати та лічити.
У Китаї існували приватні й державні школи, що готували чиновників. За пізньоханськоЇ доби в столичній школі Тайсюе — першому китайському вищому навчальному закладі — навчалося до ЗО тис. учнів!
Освіта не обмежувалася школою, У Стародавньому Китаї існувала дуже сувора система екзаменів на чин — люди, які претендували на державні посади й кар'єру, мусили, наприклад, вміти самостійно написати літературний твір.
Ханські астрономи помітили існування сонячних плям, вміли передбачати місячні та сонячні затемнення, появи комет. Наприклад, в 613 р. до н.е. давньокитайські астрономи вперше зареєстрували появу комети Галлея.
Ханські математики знали десятковий дріб та. вперше в історії винайшли від'ємні числа. Вже в епоху Шань китайці вміли рахувати до ЗО тисяч.
Досягненням світового значення був винахід компаса у вигляді квадратної залізної пластини з магнітною «ложкою», яка вільно оберталася на її поверхні;
ручка “ложки” завжди вказувала на південь. Винайдено перший в світі сейсмограф.
Медичний каталог І ст- налічує 35 трактатів з різних хвороб. Були розроблені методи пульсової діагностики та лікування епідеміологічних захворювань.
Імперія Хань стає всесвітньо відомою завдяки виробництву шовку. Шовк виготовляли в Китаї ще в епоху Інь, але завозити його в інші країни стали лише після відкриття Великого шовкового шляху. Китай був єдиною країною стародавнього світу, яка освоїла культуру шовкопрядіння. В імперії Хань розведення шовкопряда було домашнім промислом землеробів. Вивіз шовкопрядів за межі країни карався смертю, Вивідати таємниці виготовлення шовку не вдавалося нікому. Про Його походження робилися найрізноманітніші припущення. У творах Вергілія та Стратона, наприклад, говорилося, ніби шовк росте на деревах та з них «зчісується».
Порох (для феєрверків), порцеляна (рис. 2.5,2) та паперові гроші — теж китайські винаходи,
Винахід паперу став важливим етапом у розвитку не лише китайської культури. Виробляти його з відходів коконів шовку почали ще до нашої ери, але шовковий папір був дуже дорогим. Та коли був відкритий спосіб виготовлення паперу із деревного волокна, він зробився дешевим матеріалом для письма. Виготовлення дешевого паперу й туші сприяло вдосконаленню китайської писемності: в ханські часи був створений стиль письма, що заклав основу сучасного накреслення ієрогліфів.
2.5.2. Виробництво порцелянового начиння
Писемність (ієрогліфи} у Стародавньому Китаї було створено рано. Ієрогліфи відображали особливості китайської мови, де немає слова в нашому розумінні: китайська мова складається з численних окремих «коренів», з комбінації яких зиникає те чи інше нове поняття. Ієрогліфів тут тисячі, і знають усі лише вчені.. У найдавніший період для письма використовували панцирі черепах та кістки тварин. Перші малюнки виглядали незвично — складалися з багатьох рисочок. У давніх переказах говориться, що легендарний винахідник цих малюнків, імператорський чиновник Цан Чі створив Їх, взявши за зразок сліди пташиних лапок.
усі винаходи давньокитайської культури дійшли до нас завдяки записам, зробленим в період Хань.
2.5.5. Література та мистецтво. Великого розвитку набула в стародавньому Китаї література. Ще у період Хань створюються перші словники. З'являються масштабні за обсягом твори історичної прози. Сим Цянь пише «Історичні записи» («Шицзи») — 130-томну історію Китаю від міфічного предка Хуанді до свого часу, у якій яскраво змальовано побут та звичаї стародавніх китайців.
Рання проза представлена збіркою філософських творів «Чжуанцзи» (III ст. до н.е.), куди входять притчі та байки, в яких осміяно глупоту, жадібність та інші пороки.
Паралельно з розвитком релігійних та філософських жанрів створюються поетичні та прозаїчні художньо-літературні форми. Наивідоміший твір — «Книга
пісень» («Ши цзін») — зібрання ліричних, історичних та інших народних пісень, написаних з XII по VI ст. до н.е., у яких викладено думки та почуття людини Стародавнього Китаю, що страждає, сподівається й долає життєві перешкоди. Пісні розповідають про горе покинутої чоловіком дружини, передають скарги землероба, якого війна відірвала від поля; чимало з них присвячено громадянським темам, спрямовано проти тих, хто «подає погані поради цареві», які зароджуються «у неправді та злі»,
В образотворчому мистецтві Стародавнього Китаю найсвоєріднішим було бронзове лиття. Вже в сиву давнину для жертвопринесень виплавляли бронзові посудини зі складним орнаментом. Поширеними мотивами орнаменту стають птах і дракон, що втілюють небо й воду, цикада, яка віщує добрий врожай, бик та баран, які є символами благополуччя. Іноді звірі набувають збірного вигляду, узагальнюючи риси найважливіших тварин-покровителів — тигра, барана, дракона, які нібито слугували для магічного захисту від зла. Тому звірів на виробах зображали, з колючими зубами та гострими плавниками. Однак поступово стиль бронзових посудин, які втрачають свій магічний смисл, змінюється. Їхні форми спрощуються, стають більш обтічними (рис. 2.5.3), скульптурний орнамент замінюється тонкого інкрустацією коштовним камінням та металами.
2.5.3- Начиння з бронзи
Окрім бронзових посудин, з'являються й інші ритуальні та побутові предмети: бронзові дзеркала, інкрустовані зі зворотного боку сріблом та золотом, прикрашені розписом музичні інструменти, оздоблені художньо побутові речі з різного дерева та каменю.
Для живопису, який виокремився на той час у самостійний вид мистецтва (про це свідчить знайдена в похованні поблизу міста Чаиша картина), використовується туш та шовкова тканина. На згаданій картині зображена жінка з драконом та феніксом. Ймовірно, ці чарівні істоти символізували вічне життя людини.
Архітектура Стародавнього Китаю поєднує монументальні та скромні форми. Більшість будівель були з дерева й до нашого часу не дійшли. Проте в період Хань для захисту імперії від нападів ворогів починається будівництво Великої Китайської стіни, цю стала найвеличнішою спорудою Стародавнього Китаю. Довжина її — більше 5000 кілометрів, ширина — понад п'ять метрів, а висота сягає семи-восьми метрів. На будівництво Китайської стіни примусово зганяли воїнів, землеробів, перетворених на рабів, і навіть жінок, які повинні були готувати їжу. Будівництво здійснювалось найжорстокішими методами. Багато легенд і пісень збереглося про це. Одна з них — «Плач Мен Цзян-нюй біля Великої стіни». Селянка Мен Цзян-нюй, яка десять років чекала чоловіка, вирушає до стіни на розшуки, але не знаходить його. Її плач потряс стіну, обвалилася глиба, де виявився труп живцем замурованого чоловіка.
Найважливіше місце в образотворчому мистецтві періоду Хань посідає настінний рельєф та живопис (ілюстрації міфів та історичних легенд), якими оформлюють поховання.
Свій вираз у мистецтві знаходить похоронний культ — споруджуються похоронні склепи знаті. Багатих людей ховали в підземних спорудах, до яких вела так звана «Алея духів» — охоронців могил, що була обрамлена скульптурами звірів та кам'яними пілонами (вежами, які прикрашали вхід до архітектурного комплексу). Часто споруджувались також і наземні святилища — цитати. Таким чином, похоронний культ об'єднував архітектуру, скульптуру, живопис. У похованнях знайдено також чимало розписних глиняних моделей садиб, будинків та веж, дзеркала, бронзовий та глиняний посуд, глиняні фігурки танцюристок, музикантів, прислуги. Але чільна роль належить рельєфам, що вирізьблювалися по цеглі та каменю й заповнювали гробниці до стелі; З'являються паростки портретного живопису, а розкопки могили Цинь Шихуанді (де було знайдено «глиняне військо» імператора, що складалося із трьох тисяч воїнів, виконаних в натуральний розмір) дають змогу говорити про появу портретної скульптури.
Під музикою стародавні китайці розуміли дещо інше, ніж сьогодні ми, а саме — ритуальний танок під акомпанемент музичних інструментів. Кожна нота, кожен музичний ритм, найменший жест танцюриста щось символізували. Китайська гама, на відміну від нашої, будується на п'яти нотах. Поряд із класичною існувала тут і розважальна музика, причому в різні періоди перемагала то одна, то інша. За часів імператора У Ді було створено «Музичне бюро», яке мало розробити стиль музики, призначений для світських розваг. Чиновники збирали народні пісні, переробляли у тогочасні модні пісеньки. Але у VII ст. до н.е. конфуціанці домоглися ліквідації цього інституту, який, на їхню думку, розбещував народ, і таким чином класична музика отримала перемогу.
Доволі різноманітними були музичні інструменти китайців — гуслі, лютні, кам'яні та шкіряні барабани, металеві дзвони, гонги, дерев'яні цимбали, глиняні окарини та ін,
Стародавній Китай заклав основи своєрідної культури, яка визначила національний характер китайця, сформувала глибоке почуття природи, зорієнтувала на поглиблене вивчення її законів. Водночас створюється світ людини, який ґрунтується на суворій ієрархії та виконанні численних ритуалів («китайські церемонії»). Успадковану від первісних часів жорстокість, на якій трималися влада й судочинство, намагалися гуманізувати мудреці на зразок Конфуція, з яким дехто повязує становлення гуманізму й «ренесансної свідомості» взагалі. Допитливість і працелюбність китайського народу спричинилася до низки важливих і оригінальних винаходів, без яких сьогодні не може обійтися людство.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Які міфи давньокитайської релігії вам запам'яталися? Які сюжети в них нагадують сюжети інших давньосхідних міфологій?
2. Як трансформувався світогляд стародавніх китайців у філософських системах Конфуція та Лаоцзи?
3. Що дозволяє нам характеризувати владу китайського імператора як тиранію? Що вам відомо про законодавство Стародавнього Китаю та його методи
4. Які науково-технічні досягнення стародавніх китайців мають світове значення? Яку роль посідали наука та освіта у житті давньокитайського суспільства?
5. У чому полягають особливості давньокитайської літературної творчості? Назвіть найвизначніші літературні пам'ятки.
6. Охарактеризуйте архітектуру, скульптуру, живопис та музичне мистецтво Стародавнього Китаю.
2.6. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
2.6.1. Витоки культури Стародавньої Греції. Культура Греції виникла
на ґрунті крито-мікенської культури, створеної корінними жителями Середземномор'я, яку греки зруйнували після завоювання цієї місцевості (пам'ять про ті війни збереглася в поемі Гомера «Іліада»), Але греки створили власну культуру з урахуванням досягнень крито-мікенців.
Культура Греції пройшла стадії архаїки, класики та еллінізму.
Архаїка (VII—VI ст. до н.е.) характеризується занепадом родової аристократії та піднесенням ролі міста (поліса) з його торговельно-ремісничим життям;
економічно-політичні контакти зі Сходом визначили вплив релігії, філософії, монументального мистецтва і подальший пошук власного, грецького образу світу.
Класика (У—ІУ ст. до н.е.) — період, коли греки закладають основи, незалежні від релігії, філософії, наук, літератури й мистецтва. У художніх пам'ятках цієї пори спостерігається пондерація — пошук стильової гармонії між архітектурою, живописом та іншими мистецтвами.
Цей період завершується завоюванням Греції Александром Македонським і змінюється епохою еллінізму (334 до н.е. ЗО н.е.), тобто поширенням грецької культури у світовому масштабі: завойовник світу Александр був палким шанувальником усього грецького.
2.6.2. Давньогрецька релігія. Без характеристики релігійних уявлень давніх греків важко зрозуміти античну культуру. Спочатку в них існувала народна релігія й міфи про богів, демонів та напівбогів (героїв). Вони мають багато спільного з уявленнями інших давніх індоєвропейців, але подекуди на них позначився східний вплив.
Світ створено було, за давньогрецькими уявленнями, з первісного Хаосу;
існувала й версія походження всього зі срібного яйця. Архаїчна Греція вшановувала богів не менш страхітливих і звіроподібних, ніж Схід. Початком всього вважали Гею-землю, яка народилася з Хаосу разом з Еросом, силою любові, Мороком та Ніччю, що народили Світло і День. Гея породила Урана, Бога Неба, який став її чоловіком, а від них пішло все суще. Але народжених Геєю сторуких титанів Уран не випускав з її надр, лише наймолодший їх син Кронос (Час) оскопив батька і забрав у нього владу. Кронос позжирав своїх дітей, і лише Зевс, потай врятований матір'ю, примусив його виригати їх назад, коли виріс. Вірили стародавні греки і в існування жахливої безодні під землею — Тартар, де панує вічна пітьма. Вірили і в існування кентаврів та змієлюдей, у тритулубну Гекату — богиню чаклунства, володарку всіх страховиськ і при-
мар тощо. Тривалий час практикувалися у давніх греків і людські жертвоприношення.
Очевидно, пережиті самими стародавніми греками надзвичайні катаклізми (на зразок вибуху вулкану Санторін, який зруйнував найдавнішу крито-мікенську цивілізацію, і породили міф про Атлантиду), а відомості, запозичені від сусідніх народів (перекази про всесвітній потоп, від якого врятувалися лише Девкаліон і Пірра), стимулювали вшанування божеств природи як грізних і невблаганних. Таким є козлоногий, страховидний Пан, божество природи, яке насилає на людей невимовний жах.
Починаючи з Гомера, народні міфи переспівують поети. Вони підносять роль богів «молодшої генерації», дітей Кроноса. Поети змальовують богів людиноподібними і щедрими, проте наділяють Їх негативними людськими рисами, чим релігійні мислителі — від Піфагора до Платона — були незадоволені. У поемах Гомера боги зображені такими, як реальні люди: вони радіють» сумують, сердяться, заздрять, ревнують; їх можна улестити, підкупити їх прихильність жертвою і т.д.
Та як би там не було, олімпійська релігія (поети «поселили» богів на гору Олімп, увінчану увесь рік сніговою шапкою) принципово відмінна від архаїчної. Тут людина й справді стає «мірою всіх речей».
Верховним божеством олімпійського пантеону вважали Зевса — бога грому, й блискавки, володаря стихій. Дружиною Зевса була красуня Гера — покровителька шлюбу. усього ж головних божеств оуло 12. Окрім Зевса та Гери, особливо могутніми вважали греки братів Зевса: Посейдона — володаря морів та Аїда — володаря підземного царства. Шанували і сестер Зевса: Гестію — богиню домашнього вогнища і Деметру — богиню плодючості та землеробства (рис. 2.6.1).
Серед олімпійських богів були також діти Зевса: Афіна — богиня мудрості, Аполлон — покровитель мистецтв, Артеміда — богиня Місяця, рослинного й тваринного світу, Арес — бог війни, Гермес — бог та покровитель купців, мандрівників, Гефест — бог вогню та ковальської справи.
Окрім олімпійських богів, вшановували «менші» божества, які народилися в атмосфері поклоніння природі. В уяві греків кожний куточок землі, моря, неба, підземного світу мав своїх богів і богинь. У деревах жили |
Скачать 34.73 Mb.