Поняття про культуру. У матенадарані музеї рукописів Вірменії зберігається величезний ста

• Название: У матенадарані музеї рукописів Вірменії зберігається величезний ста
• Анкор: Поняття про культуру.doc
• Дата: 18.03.2018
• Размер: 34.73 Mb.
• Имя файла: Поняття про культуру.doc
• Тип: Документы; #16836
• страница: 5 из 39

сатрап (намісник царя в облас­ті) як синонім свавільної тиранії. Покарання жорстокою смертю (наприклад, здирання шкіри з живих людей) було тут звичним явищем.

Водночас в аристократичних колах існував культ шляхетності й справедливості,

Ось кілька характерних написів царя Дарія: «Каже Дарій цар: «О ти, хто буде з часом царем, міцно оберігай себе від брехні. Людину, яка буде брехуном, суворо карай, якщо хочеш, аби твоя країна була неушкоджена.

Цікавим е вислів, який передає атмосферу політичного життя в стародав­ньому Ірані: найбільшії наближених до царя людей, які наглядали за сатрапами, називали «очі й вуха царя».

У царських архівах Ірану знайдено чимало документів різними мовами імпе­рії, в яких зафіксовані всілякі господарські витрати; «396 бар борошна [:і того], яке знаходиться у розпорядженні Упіррада у Персеполі. фарнік отри­мав [у якості] зарплатні за 22 дні; день за день по 18 бар борошна він отримував. 23-й рік, 5-й місяць. Іртена написав [документ], Маннуда повідомив його зміст.

2.4.4. Наука та освіта. «В архаїчних уявленнях іранських народностей панував культ природи, усвідомлення нероздільності людини і тваринного сві­ту..,. За етичними максимами Заратустри, слід удосконалювати духовну й тілесну природу людини, плекати як величезне культурне досягнення хлібо­робство та скотарство (характерно, що лихий Ангроманью — бог кочівлі, голоду та зими). Кочівників потрактовано як розбишак і вбивць. Заборонено криваві пожертви худоби — головного багатства людини. Закликано шанувати таких тварин, як корова та собака. «Хто сіє хліб, той сіє правду», — твердить «Авеста» -

.

Засуджується нечесність, безшлюбність, все «протиприродне», що затьмарює

чистий дуалізм.

Оригінальним був утворений у VI ст. до н.е. місячний календар персів, що відповідав землеробському циклу. Він поділявся на 12 місяців по 29—30 днів, що вимагало долучати що чотири роки додатковий місяць (цікаві самі назви:

місяць збору часнику, місяць лютого морозу, місяць поклоніння вогню тощо). Згодом його було впроваджено як офіційний зороастрійський календар.

Велику роботу було проведено в Стародавньому Ірані з кодифікації тексту «Авести» та створення коментаря до неї («Зенд») як системи законів і приписів.

Загалом в «Авесті» піднесено вченість, яка характеризується як «найпрямі-ша й свята». Але подібно, що пошана до вченості в Стародавньому Ірані тим і вичерпувалася. Це, можливо, пояснюється відсутністю власного письма. Іранці засвоїли писемність Урарту, згодом стали широко користуватися еламською та вавилонською писемністю. Щоправда, вони значно спростили вавилонський кли­нопис — використовували лише 43 знаки, на відміну від аккадців, які мали 600 знаків. Зазначимо, що в місцевостях, які перебували під владою іранців, наука часом розвивалася інтенсивно і без утиску (Вавилонія, грецька колонія Іонія у Малій Азії тощо).

2.4.5. Мистецтво та література. Оригінальні літературно-мистецькі твори Стародавнього Ірану, окрім «Авести», — царські написи. За розпоряджен­ням царя Дарія І у 520 р. до н.е. був вирізьблений Бехистунський напис — най­більший скельний «літопис» у світі. Висота його — близько 8 м, ширина — 22 м. Напис, зроблений трьома мовами (давньоперською, еламітською, аккадською), розповідає про справи та плани Дарія. Над написом розташований рельєф; бог Агура-Мазда простягає ліву руку з перснем (символом влади) до Дарія, а піднятою правою рукою благословляє царя. Дарій зображений на весь зріст. Права рука його простягнута до Агура-Мазди, в лівій він тримає лук, лівою ногою топче ворога. За спиною — почет Дарія, а за ворогом — бунтівники, скуті ланцюгом.

У VI—IV ст. до н.е. цар Дарій та його син Ксеркс починають будувати столицю Ахеменідської Імперії — Персеполь, «візитну картку» давньоіранської культури, Персеполь повинен був продемонструвати велич імперії, Місто збуду­вали на підвалинах зі скелі висотою понад 12м. З трьох боків його обгородили подвійною стіною з цегли, з четвертого боку воно прилягало до скелі.

У палацовий ансамбль Персеполя можна було потрапити лише одними сходами, що складалися зі 110 сходинок.

Піднявшись по них, відвідувач опинявся перед парадно оформленими во­ротами з чотирма фігурами гігантських (близько 8 м висотою) крилатих биків (рис.2,4.3). За воротами був храм «Ворота всіх святих», біля входу якого вста­новлено десятиметрові статуї биків. Центром палацового ансамблю була ападана Дарія-Ксеркса — величезна приймальна зала, піднята над іншими частина­ми палацу, прикрашена колонами, зробленими із каменів різних відтінків і вкритими позолотою. Ападана з'єднувалася спеціальними входами з особис­тими палацами Дарія І та Ксеркса. До неї вели двоє сходів, обрамлені числен­ними рельєфами. уздовж одних сходів розташований рельєф із зображенням професії представників 33 народів, підкорених Ахеменідами, що несуть по-


дарунки перському цареві, причому пере­дано характерні риси вигляду, одягу та озброєння різних народів і племен. Весь персепольський ансамбль вкрито рельєфа­ми, які забарвлені здебільшого чотирма ко­льорами — червоним, зеленим, синім та жовтим. Рельєфи були доповнені елемен­тами із бронзи та різнобарвних паст. фор­ми всіх зображень вирізані дуже точно і всі сцени створені за єдиним зразком (ка­ноном) — незважаючи на те, що викону­вала рельєфи велика кількість майстрів. Тут знаходиться рельєф, що відтворює будів­ництво самого ансамблю, і рельєфи з зо­браженням царя Дарія на троні перед жертовником Агура-Мазди та ін. Для рель­єфів ахеменідського періоду характерні ретельно виписані деталі одягу і типів, але в них відсутня індивідуальність, не про­стежується інтерес до людської особистос­ті. Це природно випливало із завдання усла­влення могутності держави та Ті правителів.






2.4.3. Капітель у вигляді бика (Персеполь)

Уславленню правителів слугував і палац у Сузах, побудований у VI—IV ст.

до н.е. царями Дарієм, Ксерксом та Артаксерксом III. Багато в чому він нагаду­вав палацовий ансамбль Персеполя. Деякі приміщення палацу також були зве­дені на кам'яних платформах. Елементом палацової архітектури Суз були керамічні панно, виконані синім, жовтим, зеленим, бі­лим та чорним кольорами. На панно зобра­жені шеренги воїнів царя з незворушними, одноманітними обличчями, в пишному одязі (рис. 2.4.4).




2.4.4. Перські воїни
У Сузах була знайдена статуя Дарія І, яка колись стояла біля воріт його палацу. Цар зо­бражений у вигляді одного з єгипетських со­нячних божеств Атума (далася взнаки влада над підкореним Єгиптом), але в перському одязі, Перси визнавали політеїзм — за умо­ви поділу божеств на воїнів Агура-Мазди та Ангроманью, і ця статуя повинна була за­безпечити Дарію милість з боку єгипетських богів.

Ахеменідське мистецтво поєднало парадні багатоколонні палаци, тип надзвичайно струн­кої колони та систему оформлення в єдиний ансамбль архітектури, скульптури, та кераміч­них панно.

Образотворче мистецтво ахеменідського Ірану зазнало впливу багатьох наро­дів, які увійшли до складу імперії: тип колони перси запозичили з Єгипту, звичай прикрашати вхід до палацу рельєфними зображеннями фантастичних напів-людей-напівтварин прийшов із Ассирії, а сама архітектура нагадує малоазіатську.

Більш оригінальне ахеменідське мистецтво карбування по металу (^чеканка) та різьблення по напівкоштовному (або коштовному) камінню — торебпшка — були тут одними з провідних видів мистецтва. Сюжети в ній часто повторюють­ся — це зображення правителя біля жертовника з вогнем, боротьба царя з різними фантастичними чудовиськами, сцени перемог, полювання царів та їхніх вельмож (рис. 2.4.5). Сюжети ці також символізу­ють ідею могутності та величі царської влади.




Досконалу скульптуру, на якій позначився вплив Ста­родавньої Греції (зображення божеств і царів у характерно­му іранському одязі, але за елліністичними художніми нор­мами), створила Парфія. Парфянами був відкритий новий тип архітектурної споруди — айван (склепінчаста зала, від­крита на фасад або у двір будівлі⁴¹). Парфянська архітекту­ра вирізнялась особливим колоритом — використовувались три кольори: білий, червоний та чорний. Такі споруди вла­стиві для архітектури всього Середнього Сходу.




Сасанідський період характеризується потужним міс­тобудівництвом, в якому широко використовувалися купо­ли. Особливу популярність в сасанідську епоху отримали рельєфи, що, як і раніше, уславлювали царів. Типовий рельєф Ардашира І, першого царя сасанідської династії, вирізьбле­ний над гробницею ахеменідського царя Дарія. Він зобра­жає сцену передачі Агура-Маздою символу влади цареві. Бог і цар зображені як вершники, що топчуть бога пітьми Ангроманью. У статуї останнього парфянського царя Арта-бана V простежується те ж прославлення земного волода­ря, що й у мистецтві класичного Ірану.


2.4.5. Ювелірні прикраси давніх іранців
Значного розвитку сягає у сасанідському Ірані прикладне мистецтво, особ­ливо славилися художні тканини та вироби зі золота й срібла. Сасанідські шов­кові тканини були прикрашені візерунком з зображенням рослин, тварин і птахів. Для царя та знаті виготовляли предмети із дорогоцінних металів. Посуд зі срібла та золота оздоблювали зазвичай сценами з полювання, бенкетів, зобра­женнями богів і міфічних істот.

Сасанідське мистецтво, спираючись на традиції ахеменідської культури і адап­тувавши почасти уроки грецького мистецтва, зуміло виробити свій особливий стиль, для якого характерне нове для східної архітектури оформлення простору палацових зал, об'ємні рельєфи на скелях та високомайстерні вироби ужитково­го призначення.

Стародавній Іран відійшов від політеїзму, узагальнивши в «Авесті» дуалістич­ну картину світу як боротьбу Добра і Зла. Іранці вшановували хліборобство
і скотарство, вважаючи це за природну норму буття; вони цінували чесність і справедливість, закони та порядок, хоча останні забезпечувалися засобами ти­ранічного пригнічення особистості. Не створивши чогось особливо оригінально­го в сфері мистецтва, запозичивши чимало культурних досягнень Месопотамії (клинопис та арамейську мову як міждержавну), іранський світ, однак, став реальним мостом між культурами Заходу та Сходу. Він об'єднав західні та східні впливи, переробивши їх в єдину культуру, яка, в свою чергу, впливала, на сусідні країни, передусім на Месопотамію та Індію, частково на давнє єврейство, а також на прадавнє слов'янство.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

І. Особливості історичного шляху іранських аріїв. Який релігійний кон­флікт розділив їх у давнину з індоаріями?

2. Що вам відомо про релігійну реформу Заратустри та. книгу «Авеста»? Чим релігійний дуалізм зороастризму відрізняється бід політеїзму язич­ницьких суспільств давнини?

3. Охарактеризуйте соціально-політичний та правовий стан. Стародав­нього Ірану.

4. Що вам відомо про літературу та мистегупво давньоіранського суспіль­ства?

5. Які риси іранського менталітету були успадковані стародавніми слов'я­нами?

2.5. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ .

2.5.1. Китайське суспільство 6 давнину. Витоки культури Китаю сяга­ють IV—III тис. до н.е. Для цього часу характерні виліплені від руки або на гончарному колі посудини. Вони схожі на неолітичну кераміку інших народів, водночас нанесені на посуд ромби, трикутники, зиґзаґи та кола становлять не лише систему знаків, характерну для всього неоліту, але й являють собою поча­ток китайської писемності.

Період Шань-Інь отримав свою назву від імені племені, що заселяло доли­ну ріки Хуанхе в II тис- до н.е.

Наступний етап, що охоплює XI—IX ст. до н.е., називається Чжоу — від імені племені, що завоювало державу Шань-інь.

У період Хань (111 ст. до н.е. — III ст. н.е.) особливо розвивається культу­ра, що пояснюється об'єднанням розрізнених царств в єдину імперію під вла­дою династії Цинь (221—207 рр. до н.е.) та Хань (206 р. до н.е. — 220 р. н.е.). Із назви царства Цинь у східних мовах утворюється назва Чин, а пізніше в західних — Хина, Шин, Чайна (China), звідки Й виникає назва «Китай».

Правителю царства Цинь вдалося перемогти суперників, і він приєднує до свого імені титул «хуанді». Відтоді він називає себе Ши Хуанді, тобто Перший

імператор. Була створена централізована імперія, з власним письмом, єдиними мірами, єдиною грошовою одиницею.

За наказом Ши Хуанді, а потім і його спадкоємців, із землеробних районів на будівництво зганяли все більше селян, солдат, перетворюючи їх на рабів або оголошуючи злочинцями. Почались повстання, і Цинської імперії не стало. Була заснована нова династія та імперія — Хань.

Тривалий час ця цивілізація розвивалася в умовах свідомої ізоляції, симво­лом чого стала Велика Китайська стіна, якою правителі Китаю — «Піднебесної» країни — колись хотіли відгородитися від «варварів».

Особливе значення для розвитку Китаю мала Цинь-Ханська епоха. Тоді було закладено основи культурних традицій, які стали фундаментом для подальшої багатовікової культури Китаю та Східної Азії, що підпала під китайський вплив.

2.5.2. Вірування стародавніх китайців. Найдавніші вірування Китаю ґрунтувались на обожненні сил природи, цю пов'язано з землеробством.

За віруваннями стародавніх китайців, світ було створено пращуром усього живого Паньгу, який зародився у велетенському яйці: коли він розрубав те яйце зсередини, то все легке й чисте піднеслося вгору і стало небом, а важке та брудне утворило землю. Паньгу помер, а дихання його стало вітром, голос — громом, очі — сонцем та місяцем, кров — ріками, плоть — ґрунтом, волосся — горами, піт — дощем та росою.

Земля ж від початку була населена рослинами й'тваринами, але безлюдна. Жіноча творча душа Нюйва виліпила людей з глини й призначила їх господа­рями світу.

Коли ж. злий дух води Гунгун, переможений духом вогню, в розпячі вдарив головою у велетенську гору, що підпирала небо, гора зруйнувалася й небо про­валилося; почалася велетенська повінь. Люди стали гинути. Тоді Нюйвй відрубала лапи велетенській черепасі і підперла ними небо — потоп скінчився.

В основі всього існуючого, за китайськими уявленнями, лежать два начала:

ян та інь, Ян — активне, чоловіче, а інь — пасивне, жіноче. Саме завдяки взаємодії цих двох сил народився міфологічний Паньгу, який був творцем землі і неба. Земля і небо, в свою чергу, також обожнювались. Небо було найвищим духом природи — Шанді. Йому підвладні усі інш-і духи, воно дарувало владу імператорові, якого саме тому й називали «Тяньзи» — «Син небао). На честь Шанді віддавна споруджувались храми Неба, де жертви міг приносити лише сам імператор. Володарем землі був бог війни Хоуту, якому складали пожертву до та після успішного завершення воєн. У давньокитайській свідомості існувало чимало богів, які вимагали вшанування й мислилися незмірне більш значущими, ніж людина. Принесення в жертву людей були звичними — як, наприклад, описане істориком Симом Цянем «весілля» бога ріки з найкрасивішою дівчи­ною міста, яку топили жерці, ще й збираючи з населення для цього весілля величезну суму грошей.

.

Людина, на думку давніх китайців, має дві душі — душу тіла та душу розуму. Перша гине зі смертю тіла, друга — піднімається на небо. Після смерті, залежно від вчинків, померлий перетворюється або на чорта (чуй), або на бо­жество (шень). Разом з покійним в могилу клали їжу, зброю, вбивали рабів та дружину померлого для того, щоб у потойбічному житті він мав ті ж блага, що й у земному.

Розвинувся культ предків. У кожній родині для них будували жертовник, на якому померлим у дар приносили їжу та пахощі, спалювали спеціальні папе­рові гроші. Створювалися великі гробниці у вигляді розташованих один над одним підземних залів, прикрашених розписом, які охоронялися біля входу фігурами напівлюдей-напівхижаків — тотемними стражами.

Поширене було ворожіння', спочатку ворожили на розтрісканих у вогні пан-цирях черепах та листі деревію; потім особливу роль стала відігравати «Іцзин» — «Книга перемін», ворожіння на трьох рисках, що по-різному комбінуються, символізуючи взаємодію ян-інь.

2.5.3. Політика-юридична структура. Владу імператора — Сина Неба — вважали божественною, й лише він мав право одягати жовте, кольору Сонця, вбрання (золоті кульки на шапках вищих сановників, за які європейці непо­штиво прозвали їх «мандаринами», символізували відблиск імператорської вели­чі). Небо сповіщає імператорові свою волю, а підлеглі мусять сприймати слова імператора як волю Неба. Це була необмежена монархія, що утверджувала свою владу вкрай жорстокими методами. Так, імператор Цинь Ши Хуанді на­казав закопати живцем у землю 100 000 вчених, щоб у державі його вчинки перестали критично осмислювати. Особливо тяжкою була доля простого земле­роба, який зазвичай мусив наймитувати у багатія, бо не мав власної землі; він їв те, що їли «свині й собаки», носив одежину зі соломи чи очерету. Порівняймо це з трапезами зодягнених у шовк «мандаринів», що налічували до 60-ти пере­мін страв, серед яких такі своєрідні, як мозок мавпи. Численні народні повстан­ня в історії' Китаю свідчать, що влада трималася на тотальному насильстві.

Законодавство Стародавнього Китаю було доволі розвиненим, хоча постула­ти китайських юристів цієї пори вражають жорстокістю.

«П'ять [видів покарань]: татуювання, відрізання носа, кастрація, відрізання ноги й смерть, [кожним з яких] каралося 500 злочинів, — ось що назива­ється «Зводом середніх [покарань]», які уживалися для покарання областей, що живуть мирно.

Всіх [засуджених на] смерть страчували на ринковій площі...»

(Законодавство Чжоу)