Главная страница
Навигация по странице:

  • Осмоти́чний ти́ск

  • Фізичні властивості розчинів, дифузія, осмос.

  • Неорганика. Закон сталості cкладу


    Скачать 0.55 Mb.
    НазваниеЗакон сталості cкладу
    Дата12.01.2023
    Размер0.55 Mb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаНеорганика.docx
    ТипЗакон
    #884028
    страница4 из 12
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

    Загальна характеристика


    Міра розчинності речовини у даному розчиннику – концентрація його насиченого розчину при певних температурі та тиску. Розчинність газів залежить від температури та тиску, розчинність рідких та твердих тіл від тиску практично не залежить. Розчинність обумовлюється фізичною і хімічною спорідненістю молекул розчинника і розчинюваної речовини (виконується принцип: “подібне розчиняється у подібному”). Деякі рідини можуть необмежено розчинятися в інших, тобто змішуються у будь-яких пропорціях (наприклад, спирт і вода). Інші взаєморозчиняються тільки до певної межі (наприклад, при перемішуванні пари “вода–ефір” утворюється два шари: верхній насичений розчин води в ефірі, нижній — насичений розчин ефіру у воді).

    Осмоти́чний ти́ск (або дифу́зний ти́ск) — термодинамічний параметр, що характеризує прагнення розчину понизити свою концентрацію при зіткненні з чистим розчинником внаслідок зустрічної дифузії молекул розчинника та розчиненої речовини.

    Якщо розчин відділений від чистого розчинника напівпроникною мембраною, то можлива лише одностороння дифузія — осмотичне всмоктування розчинника крізь мембрану в розчин. У цьому випадку осмотичний тиск стає доступною для прямого вимірювання величиною, що дорівнює надлишковому тиску, що треба прикласти з боку розчину для вирівнювання кількості розчинника з обох боків напівпроникної мембрани при осмотичній рівновазі. Осмотичний тиск зумовлений зниженням хімічного потенціалу розчинника в присутності розчиненої речовини.

    Тенденція системи вирівнювати хімічні потенціали у всіх частинах свого об'єму та переходити до стану з нижчим рівнем вільної енергії викликає осмотичний (дифузійний) перенос речовин.

    Осмотичний тиск в ідеальних та сильно розбавлених розчинах не залежить від природи розчинника та розчинених речовин; при постійній температурі він визначається тільки числом «кінетичних елементів» — іонів, молекул, асоціатів або колоїдних часток — в одиниці об'єму розчину.

    Перші виміри осмотичного тиску провів В. Пфефер у 1877 році, досліджуючи водні розчини очеретяного цукру. Його дані дозволили Я. Г. Вант-Гоффу встановити (у 1887 р.) залежність осмотичного тиску від концентрації розчиненої речовини, яка збігаєтся за формою з законом Бойля-Маріотта для ідеальних газів. Виявилось, що осмотичний тиск чисельно дорівнює тиску, який би завдавала розчинена речовина, якщо б вона при даній температурі знаходилось в стані ідеального газу та займала об'єм, що дорівнює об'єму розчину.

    Для дуже розбавлених розчинів недисоціюючих речовин знайдена закономірність, що досить точно описується рівнянням:



    де   — число молей речовини в розчині об'єму VR — універсальна газова стала; Т — абсолютна температура (в Кельвінах), p — величина осмотичного тиску.

    У випадку дисоціації речовини в розчині на іони в праву частину рівняння вводиться множник і > 1, що називається коефіцієнтом Вант-Гоффа і відповідає кількості кінетично-активних елементів в розчині; при асоціації розчиненої речовини і < 1. Так, наприклад,хлорид кальцію CaCl2 при розчиненні дисоціює на три іони, тож для обчислення кількості осмотично-активних кінетичних елементів (в молях) кількість цієї речовини треба помножити на три; отже в даному випадку і = 3.

    Осмотичний тиск реального розчину ( ) завжди менший, ніж ідеального (p«), причому відношення р' / р» = g, що називаєтьсяосмотичним коефіцієнтом, зростає при збільшенні концентрації.

    Розчини з однаковим осмотичним тиском називаються ізотонічними або ізоосмотичними. Так, різноманітні кровезамісники та фізіологічні розчини ізотонічні відносно серединних рідин організму. Для всіх хребетних тварин (в тому числі і людини) ізотонічним відносно рідин їхнього організму є 0,9 % розчин солі (NaCl) у воді.

    Якщо один розчин порівняно з іншим має більш високий осмотичний тиск, його називають гіпертонічним, а якщо менший осмотичний тиск — гіпотонічним.

    Дифу́зія — процес випадкового невпорядкованого переміщення частинок під впливом хаотичних сил, зумовлених тепловим рухом і взаємодією з іншими частками.

    Дифузія — перенесення речовини, зумовлене вирівнюванням її концентрації (точніше, хімічного потенціалу) у спочатку неоднорідній системі.

    Наслідком дифузії є переміщення часток із областей, де їхня концентрація висока, в області, де їхня концентрація низька, тобто вирівнювання концентрації часток у термодинамічній системі, встановлення рівноваги за складом.

    Дифузія дуже розповсюджене явище, яке відіграє велику роль у функціонуванні живих організмів. У легенях молекули кисню дифундують у кровоносні судини, завдяки процесам дифузії відбувається обмін речовин у клітинах.

    Дифузія широко використовуються у техніці. Наприклад, робота біполярного транзистора основана на дифузії неосновних носіїв заряду через p-n перехід. Вибіркове перенесення певних компонентів у пори речовини — інфільтраційна дифузія. Дифузія має особливе значення в шахтах, де вона сприяє рівномірному розподілу шкідливих газів в атмосфері гірн. виробок, попередженню їх небезпечних скупчень. Суттєве значення відіграє дифузія в технологічних процесах при застосуванні реагентів.

    Фізичні властивості розчинів, дифузія, осмос.

    Дифузія - це самодовільне проникнення молекул одної речовини між молекулами іншої речовини. Дифузія краще за все проходить в газах, гірше - у рідинах. Рушійною силою дифузії є кінетична енергія молекул чи ентропійний фактор. З підвищенням температури дифузія збільшується. Дифузія має велике значення для харчової промисловості. Дає можливість забезпечити повноту смаку, кольору, аромату харчових продуктів. Велике значення має однобічна дифузія - дифузія крізь проникливу перегородку, що називається осмосом.

    Напівпроникними називають мембрани, які пропускають маленькі частки (іони), а великі молекули не пропускають. Вони бувають: природні і синтетичні. Природні - оболонки клітин організмів. Штучні - пергамент, целофан.

    Коли осмотичний тиск підвищується - це явище називають гіпертонією, такий тиск називають гіпертонічним.

    Коли осмотичний тиск знижується - це явище називається гіпотонією, тиск - гіпотонічним.
    Гіпотонічний тиск може починатися, якщо у внутрішньому сосуді помістити воду, а в зовнішньому - концентрований розчин цукру. Коли концентрації розчинів у сосудах однакові, то тиск не змінюється і називається ізотонічним.

    Для нормального існування клітини у ній повинен бути ізотонічний тиск. Осмос і осмотичний тиск відіграють велику роль у житті на землі. Шляхом осмосу здійснюється харчування, дихання та обмін речовин. Відіграє велику роль у харчовій промисловості, де має справу з різними видами мікроорганізмів. У хлібопеченні використовують дріжджі, для того щоб вони в процесі життєдіяльності виділяли фермент зимазу, для прискорення бродіння цукру в борошні, з метою отримання СО2. Осмос дає можливість регулювати технологічний процес. 

    Рівняння для визначення осмотичного тиску:
    ПV = nRT 

    П = nRT/V
    де, n - кількість молей розчиненої речовини 

    V - об'єм розчину

    R - газова постійна

    Т - температура по Кельвіну

    П - осмотичний тиск.

    Для розчинів електролітів в рівнянні Вант-Гоффа використовують ізотонічний коефіцієнт:
    П = іnRT/V
    12.

    Тиск пару розчинів. Закон Рауля. Замерзання та кипіння розчинів. Залежність від концентрації.
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


    написать администратору сайта