екзамен кпр. Засада недоторканості житла і приватного життя
 Скачать 282.43 Kb.
|
|
Кримінально-процесуальні витрати. Пiд процесуальними витратами розумiють витрати на забезпечення кримінального провадження, відшкодування яких покладається на певних суб`єктів процесу. Більшу частину матеріальних витрат у зв`язку із кримінальним провадженням держава бере на себе, іншу частину відшкодовують певні суб`єкти процесу. Процесуальні витрати - це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінальним процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов`язаних з кримінальним провадженням, але не передбачених статтею 118 КПК України, недопустимо. Процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів. Суд, враховуючи майновий стан особи (обвинуваченого, потерпілого), за власною ініціативою або за її клопотанням має право своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати процесуальних витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату процесуальних витрат на визначений строк. Якщо оплату процесуальних витрат відстрочено або розстрочено до ухвалення судового рішення, витрати розподіляються відповідно до судового рішення. У разі зменшення розміру належних до оплати процесуальних витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково відповідні витрати компенсуються за рахунок коштів Державного бюджету. Якщо ж витрати, пов`язані з передачею засудженого в Україні іноземця для подальшого відбування покарання в державу його громадянства, крім тих, що виникли на території України, то їх покриває держава, громадянином якої є засуджена особа. Витрати, пов`язані з переданням засудженого в іноземній державі громадянина України, здійснюються органом, що виконує перевезення, за рахунок Державного бюджету України (ст. 613 КПК України). Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Мова йде лише про відшкодування за рахунок обвинуваченого процесуальних витрат потерпілого. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбаченому ст. 1177 Цивільного кодексу України. У кримінальному провадженні щодо неповнолітнього суд може покласти процесуальні витрати на батьків, опікунів або піклувальників. Ухвалення судом обвинувального вироку зі звільненням від покарання не є підставою для звільнення засудженого від відшкодування процесуальних витрат на користь держави. У разі засудження в одному кримінальному провадженні кількох осіб процесуальні витрати підлягають стягненню у частковому порядку з урахуванням вини, ступеня відповідальності і майнового стану кожного. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з оголошенням перерви у судовому засіданні (ст. 72 КПК). Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані. Розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України), при чому обов`язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат закон покладає на сторону, що їх надає (ч. 2 ст. 92 КПК України). Ухвалити остаточне рішення щодо розміру процесуальних витрат має право лише суд. Учасники кримінального провадження мають право звернутися до суду із клопотанням щодо визначення розміру процесуальних витрат. Суд вправі вимагати від цих учасників надання документів на підтвердження розміру таких витрат. Визначенню розміру процесуальних витрат сприяє вимога, адресована слідчому і прокуророві (п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК України) щодо необхідності зазначити їхній розмір в обвинувальному акті. Витрати на правову допомогу Правова допомога - це надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Право на правову допомогу мають захисники обвинувачених і представники потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів. Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, а витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач. Водночас, допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого. КПК України регламентоване право підозрюваного, обвинуваченого на надання правової допомоги і послуг перекладача безоплатно за рахунок держави. Про право адвоката отримувати оплату праці за рахунок держави йдеться у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у разі його участі в кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість. Якщо підозрюваний, обвинувачений відмовився від адвоката, а участь останнього як захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою, то кошти для відшкодування витрат на оплату праці такого адвоката з його підзахисного не стягуються. Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Витрати, пов`язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження Витрати, пов`язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв`язку із відривом від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження підозрюваного, обвинуваченого, він несе самостійно. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження захисника, несе підозрюваний, обвинувачений. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження представника, несе особа, яку він представляє. Щодо витрат представника - особа, яку він представляє. Верховний Суд України визначив, що до судових витрат не повинен включатися середній заробіток, який зберігається за місцем роботи за свідками, потерпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами, понятими за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 p. № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат». Витрати, пов`язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів Витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених КПК. Витрати, пов`язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України. Потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Їм повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу, якщо це не є їх службовим обов’язком. Проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України. Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень у кримінальному провадженні державними спеціалізованими установами, судово-медичними та судово-психіатричними установами на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного представника, потерпілого, його представника здійснюється за рахунок замовника. Право потерпілого безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, передбачене п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК України. Розмір процесуальних витрат, необхідних для екстрадиції, у певних випадках може бути підставою для відмови від екстрадиції. Так, якщо видача особи іншій державі буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції, уповноважений (центральний) орган України має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави (ч. 4 ст. 573 КПК України). Витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів Усі витрати, пов’язані зі зберіганням і пересиланням речей і документів слідчими, прокурорами і суддями покладає на себе держава. Зберігання і пересилання речей і документів іншими учасниками процесу, зокрема стороною захисту, здійснюється за власний рахунок. У разі, якщо витрати органів досудового розслідування, прокуратури і суду із забезпечення спеціальних умов зберігання речових доказів є співрозмірними з їх вартістю, зазначені органи повинні діяти у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 100 КПК України. Відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Відповідно до ст. 127 КПК існують 3 способи захисту прав потерпілих від кримінального правопорушення: 1) добровільне відшкодування завданої шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою; 2) стягнення відшкодування на підставі судового рішення за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні; 3) відшкодування потерпілому шкоди за рахунок Державного бюджету України. Добровільне відшкодування завданої шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою передбачає добровільність виконання відшкодування (компенсації) збитків потерпілому та є правом підозрюваного чи обвинуваченого, а не його обов’язком. Суб’єктом добровільного відшкодування виступають фізичні і юридичні особи. Останні вправі відшкодовувати за підозрюваного (обвинуваченого) майнову чи моральну шкоду лише якщо вони є приватними юридичними особами. Способом добровільного відшкодування заподіяних збитків зазвичай є грошова компенсація. В той же час, за згодою потерпілого можливе натуральне відшкодування, наприклад, ремонт пошкоджених речей, передача цінностей тощо. Відшкодування шкоди добровільно можливе одразу після скоєння кримінального правопорушення, але в деяких випадках воно відбувається після роз’яснення слідчим чи прокурором таких положень: п. 2 ч. 1 ст. 66 КК (відшкодування шкоди є обставиною, що пом’якшує покарання); п. 3 ч. 1 ст. 65 КК (можливість часткового відшкодування шкоди, що буде враховано судом як обставина, що характеризує обвинуваченого); ст. 286 КПК і ст. 45, 46 КК (під час вчинення кримінального правопорушення невеликої тяжкості вперше можливе дійове каяття, елементом якого є, зокрема, відшкодування збитків, що має наслідком звільнення особи від кримінальної відповідальності). Добровільне відшкодування шкоди за загальним правилом, що склалося на практиці, підтверджується розписками потерпілих осіб чи іншими фінансовими документами. Разом з тим про компенсацію шкоди на досудовому розслідуванні може бути зроблено запис у протоколі допиту потерпілого чи підозрюваного. Відшкодування шкоди в кримінальному провадженні можливе і на підставі судового рішення за результатами розгляду цивільного позову. Це є другий спосіб відшкодування (компенсації) шкоди. Цивільний позов - це заявлена у кримінальному провадженні вимога фізичної або юридичної особи про відшкодування їй матеріальної чи компенсацію моральної шкоди, що завдана безпосередньо кримінальним правопорушенням чи іншим суспільно небезпечним діянням до підозрюваного, обвинуваченого або до особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або суспільно небезпечними діяннями малолітньої, неосудної чи обмежено осудної особи. Ця вимога може бути заявлена до початку судового розгляду. Відшкодування шкоди потерпілому за рахунок Державного бюджету (ч.3 ст.127 КПК) є новелою кримінального процесуального закону, однак порядок та умови реалізації такого відшкодування визначаються спеціальним законом. Цивільний позов у кримінальному провадженні. Цивільний позов - це заявлена у кримінальному провадженні вимога фізичної або юридичної особи про відшкодування їй матеріальної чи компенсацію моральної шкоди, що завдана безпосередньо кримінальним правопорушенням чи іншим суспільно небезпечним діянням до підозрюваного, обвинуваченого або до особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або суспільно небезпечними діяннями малолітньої, неосудної чи обмежено осудної особи. Ця вимога може бути заявлена до початку судового розгляду. У ч.1 ст.129 КПК передбачено, що цивільний позов про відшкодування шкоди може бути заявлений не лише про кримінальні правопорушення, а й у провадженні про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Предметом цивільного позову є матеріально-правова вимога щодо відшкодування майнової та компенсації моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Така вимога пред’являється: 1) підозрюваному, обвинуваченому; 2) фізичній чи юридичній особі, яка за законом несе юридичну відповідальність за шкоду, що завдана діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудною особою. Цивільний позов може бути пред’явлений: 1) особою, якій завдано кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням майнової або моральної шкоди, її представником (ч. 1 ст. 128 КПК). Повноваження представника цивільного позивача підтверджуються такими обов’язковими документами: адвоката-представника - свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордером, договором із захисником або дорученням органу, уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 ст. 50 КПК); керівника юридичної особи чи іншої уповноваженої законом або іншими установчими документами особами - копією установчих документів юридичної особи; працівника юридичної особи, яка є цивільним позивачем - довіреністю (ч. 1, 2 ст. 63 КПК); 2) законним представником неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними (ч. 2 ст. 128 КПК). Відповідно до ст. 44 КПК до законних представників відносяться: батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім`ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Законний представник може бути замінений іншим із числа осіб, зазначених у ч. 2 ст. 44 КПК лише в разі, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє; 3) прокурором, якщо позов заявлено в інтересах держави та громадян, які через свій фізичний чи матеріальний стан чи неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (ч. 3 ст. 128 КПК). Прокурор пред’являє цивільний позов відповідно до п.12 ч.2 ст.36 КПК. Під час подання позову в інтересах громадян у позовній заяві прокурор повинен зробити посилання на правові та фактичні підстави пред’явлення ним позову з повним обґрунтуванням причин, через які громадяни не можуть самостійно захистити свої права (неповнолітній вік, похилий вік, недієздатність тощо). Цивільний позов розглядається судом разом з кримінальним провадженням, що безперечно має процесуальну економію за рахунок відсутності цивільного позову в порядку цивільного судочинства. Крім того, спільний розгляд цивільного позову і кримінального провадження сприяє швидкості та повноті дослідження предмета доказування (п. 3 ч. 1 ст. 91), звільняє цивільного позивача і цивільного відповідача від сплати державного мита. Основними суб’єктами взаємодії з приводу пред’явленого позову виступають цивільний позивач і цивільний відповідач. Якщо цивільний позов пред’явлено потерпілим, то він поєднує одночасно обидва процесуальні статуси, отже, використовує права і несе обов’язки і цивільного позивача, і потерпілого. Цивільний позивач має права та обов’язки, передбачені ст. 55 КПК для потерпілого в тій частині, що стосується цивільного позову. Про прийняті процесуального рішення орган досудового розслідування зобов’язаний надати цивільному позивачеві інформацію, яка стосується цивільного позову. Випадки та порядок повідомлення передбачені у ст. 56, 111, 112 КПК. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства. Якщо особі відмовлено у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства, то вона позбавляється права пред’являти той же позов у кримінальному провадженні. Якщо такий позов пред’явлено, то слідчий, прокурор повинні винести постанову, а суд - ухвалу про повернення позову з наведеної підстави. Цивільний позивач може відмовитися від позову до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. З моменту заявлення позову цивільним позивачем автоматично виникають права й обов’язки і цивільного відповідача. Цивільними відповідачами можуть бути батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в межах закону несуть матеріальну та моральну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного (обвинуваченого) або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов згідно з гл. 9 КПК. Цивільний позивач вправі в установленому порядку клопотати перед судом про вжиття заходів забезпечення пред’явленого ним цивільного позову. До заходів забезпечення цивільного позову відносяться: а) тимчасове вилучення майна підозрюваного під час вчинення окремих слідчих (розшукових) дій (ст. 167-169); б) арешт майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в межах закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану їх діями (ст. 170-175); в) передача майна, на яке накладено арешт, на зберігання. Цивільний позов не може бути розглянутий під час закриття кримінального провадження: 1) прокурором (слідчим) під час досудового провадження згідно з умовами ч. 1 ст. 284 КПК; 2) судом у підготовчому судовому засіданні у разі затвердження угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (п. 1 ч. 3 ст. 314КПК) та встановлення підстав, що передбачені п. 4-8 ч. 1 ст. 284 КПК; 3) судом під час судового розгляду у випадках - встановлення обставин, що передбачені у п. 5-8 ч. 1 ст. 284 КПК; - відмови прокурора та потерпілого від підтримання обвинувачення в суді; -звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 288 КПК); -затвердження вироком угоди про примирення чи угоди про визнання винуватості (ст. 475 КПК). Якщо кримінальне провадження підлягає закриттю за наведених підстав, то особа, яка веде провадження, зобов’язана роз’яснити право пред’являти позов в порядку цивільного судочинства. Рішення, що приймаються судом за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні: 1) задовольнити цивільний позов повністю або частково; 2) відмовити в позові; 3) залишити позов без розгляду. Рішення про повне або часткове задоволення позову може бути винесене лише в разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного чи медичного характеру. У цьому випадку не має значення звільняє суд обвинуваченого від покарання чи призначає його, або застосовує запобіжні заходи. Суд задовольняє цивільний позов повністю або частково, якщо в судовому засіданні були доведені підстави цивільного позову. Суд відмовляє у позові в разі ухвалення виправдувального вироку на основі відсутності події кримінального правопорушення. У випадку виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також неприбуття цивільного позивача (його представника, законного представника) в судове засідання суд залишає позов без розгляду (ч. 3 ст.129, ст. 326 КПК). |