екзамен кпр. Засада недоторканості житла і приватного життя
 Скачать 282.43 Kb.
|
|
Засади кримінального процесу України. Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) вперше закріпив в окремій главі засади кримінального провадження. Така позиція законодавця показує, наскільки він надає велике значення основним положенням кримінального процесу. Проте КПК не визначив чітко саме поняття «засади кримінального провадження». Значення засад кримінального процесуального права полягає у тому, що їх виконання є: – гарантією дотримання прав і законних інтересів особи в кримі- нальному процесі; – гарантією прийняття законних і обґрунтованих рішень у кримі- нальному провадженні; – вихідними положеннями для тлумачення окремих кримінальних процесуальних норм; – засобом, завдяки якому досягається упорядкованість у вирішенні питань щодо яких є прогалини в праві, та у випадках застосування кри- мінального процесуального права за аналогією; – підґрунтям для вирішення всіх суперечностей, що виникають під час кримінального провадження. Ч. 1 ст. 7 КПК визначає, що зміст та форма кримінального прова- дження повинні відповідати загальним засадам кримінального прова- дження. Правила визначені у передбачених КПК засадах визначають по- будову кримінального процесу за формою та змістом. Закон визначає такі загальні засади: – верховенство права; – законність; – рівність перед законом і судом; – повага до людської гідності; – забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; – недоторканність житла або іншого володіння особи; – таємниця спілкування; – невтручання у приватне життя; – недоторканність права власності; – презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; – свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї; – заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; – забезпечення права на захист; – доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень; – змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; – безпосередність дослідження показань, речей і документів; – забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій або бездіяльності; – публічність; – диспозитивність; – гласність і відкритість судового провадження та його повне фік- сування технічними засобами; – розумність строків; – мова, якою здійснюється кримінальне провадження. Не зважаючи на це, в ст.7 КПК передбачено, що засади криміналь- ного провадження, передбачені Главою 2, їх перелік не є вичерпним. Зазначені засади є загальними – такі, яким мають відповідати і можливі похідні правила в кримінальному процесі. Усі засади кримінального процесу пов’язані між собою, взаємно обумовлюють один одного, а тому утворюють систему. Тобто це взаємо- пов’язана одна з одною система засад, що є взаємообумовленою та ви- значальною кримінальною процесуальною формою. Своєю чергою, в цій системі можна виокремити засади, що мають однакові (однокореневі) ознаки. В процесуальній літературі залежно від певних ознак засади кримінального процесуального права поділяють на кілька груп. За юридичною силою джерела, в якому їх закріплено: – конституційні – в Конституції України (головно у Розділі 2 та ст. 129 Конституції України); – спеціальні (інші) – в інших законах, передусім, у КПК. Поділ засад процесу на конституційні та спеціальні зовсім не озна- чає, що одні з них (конституційні) є головними, а інші (спеціальні) – дру- горядними. Всі вони мають у кримінальному процесі однакові юридичну силу і значення. Залежно від поширеності на функціональні частини криміна- льно-процесуальної діяльності розрізняють засади: – обвинувачення – визначають зміст функції обвинувачення в кри- мінальному процесі; – захисту – відповідно, розкривають змістовне розуміння інституту функції захисту; – правосуддя (вирішення справи) – регулюють основу здійснення правосуддя в кримінальному провадженні в Україні. Залежно від поширеності на галузі права засади поділяють на: – загально правові, тобто ті, що діють у всіх галузях права (напри- клад, засада законності), але виявляються з певними особливостями в кримінальному процесуальному праві; – міжгалузеві – діють у кількох галузях права (наприклад, засада змагальності) і також по-особливому – в кримінальному процесуаль- ному праві; – галузеві – діють лише в межах кримінального процесу (напри- клад, засада розумності строків). Засада гласності, публічності судового розгляду. Засада гласності та відкритості судового провадження та його повне фіксування технічними засобами полягає насамперед у тому, що розгляд справ у всіх судах є відкритим, крім випадків, передбачених законом. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами Конституцією віднесено до основних засад судочинства (п. 7 ч. 3 ст. 129), при цьому Основний закон держави вживає «гласність судового процесу» як синонім «відкритого розгляду справи». Статтею 27 КПК передбачено, що учасники кримінального провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків установлених законом. Кримінальне провадження у судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках: 1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі п. 3 ч. 2 ст. 27 КПК. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених КПК. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники судового провадження. Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому КПК. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення. Таким чином, сутність засади полягає в тому що кожен громадянин держави (крім неповнолітніх) може взяти участь у судовому розгляді кримінального провадження; ЗМІ можуть висвітлювати перебіг судового процесу, а також іншими засобами повідомляти про його результати. Так, відповідно до ч.2 ст. 328 КПК представники ЗМІ мають пріоритетне право бути присутніми під час відкритого судового засідання. Учасники судового провадження, а також особи, які в кримінальному провадженні не брали участь, але судом вирішено питання про їх права, свободи, інтереси, обов’язки, мають право одержати інформацію про хід і результати судового розгляду та отримати копії прийнятих процесуальних рішень. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства. Отже, закон розглядає засаду гласності як правило, а закритий судовий розгляд – як виняток з цього правила і лише у випадках, передбачених законом. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно, їх зміст може бути доведено до відома населення і засобами масової інформації. Однак вироки у справах, які слухалися в закритих судових засіданнях, не повинні містити відомості, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду. Дія засади може мати обмежений характер у випадках, коли без дозволу суду свідок, перекладач, експерт, спеціаліст, присяжний не можуть розголошувати відомості, які стали їм відомі в результаті виконання своїх обов’язків під час кримінального провадження (п.3 ч.2 ст.66; п.4 ч.3 ст. 68; п.4 ч.5 ст. 69; п.3 ч.5 ст. 71; п.6 ч.2 ст. 386 КПК). На потерпілого також поширюється це правило, якщо відомості, що стали йому відомі, становлять охоронювану законом таємницю (п.3 ч.1 ст. 57 КПК). Для дотримання цієї засади кримінального процесу суд може ухвалити рішення про здійснення судового провадження у режимі відеоконференції, зокрема, якщо мова йде про безпеку осіб; проведення допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка, потерпілого (ст.ст. 336, 354 КПК). Гласність судового розгляду забезпечується офіційним записом судового засідання – технічним записом ( ч. 5 ст. 27 КПК України) та передбаченим ст. 129 Конституції України повним фіксуванням судового процесу технічними засобами на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду. Одним із аспектів дії засади є публікація судових рішень. Ст.1 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Цим Законом передбачено ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. У Законі закріплено положення, що кожен має право на доступ до судових рішень (ст.2). Воно забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України, а також такі рішення можуть публікуватися в друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі. Засада публічності кримінального процесу виявляється: – як вимога закону до державних органів, що уповноважені здійс- нювати кримінальне судочинство, вести процес від імені держави (ех оffiсіо); – як вимога закону до цих органів керуватися законом, діяти в ме- жах своїх повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах держави, незалежно від інтересів, бажань та уподобань будь-яких інших державних органів, службових осіб, політич- них партій і громадських організацій, окремих громадян; – заінтересовані громадяни та організації мають право звертатися до уповноважених державних органів за захистом своїх прав та законних інтересів, що охороняються законом, а останні зобов’язані вжити заходи щодо захисту їхніх прав та законних інтересів. Аналіз визначення цієї засади вказує насамперед на державно- владний, публічний характер кримінальної процесуальної діяльності, ві- дображає ознаки, які визначають владну сутність правозастосування, а також вимоги, що забезпечують його суб’єктів слідувати службовому обов’язку в забезпеченні прав і свобод особи. Зміст засади публічності визначають такі правові положення: імперативні положення щодо обов’язків: – органів, які ведуть кримінальний процес, у межах своєї компетен- ції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосеред- нього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключен- ням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви про учинення кримінального правопорушення, а також – жити всіх передба- чених законом заходів для встановлення події кримінального правопо- рушення та особи, яка його вчинила; – уповноважених органів встановити всі суттєві обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази незалежно від клопотань сторін прова- дження; – органів, які ведуть процес, здійснити процесуальну діяльність протягом певного строку; – державних органів, що ведуть процес, за наявності відповідних підстав надати певний статус тим або іншим його учасникам; – слідчого, прокурора і слідчого суддю щодо забезпечення прав усіх учасників кримінального процесу; заборони: – на здійснення слідчим, прокурором і слідчим суддею проваджен- ня у випадках, якщо у них з’являються інші, окрім інтересів справи (за- гальносуспільних), інтереси; – домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, шляхом насильства, погроз та ін- ших незаконних заходів. Закон передбачає і деякі винятки із засади публічності – про- вадження приватного обвинувачення. Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути роз- почате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелік яких передбачений ст. 477 КПК. Засада таємниці спілкування. Засада таємниці спілкування є формою втілення у кримінально-процесуальне законодавство положень статей 31 Конституції України, а також узгоджується із ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, яка передбачає: 1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи неза¬конних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань па його честь і репутацію. 2. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань. Таким чином, право особи на таємницю спілкування тісно зв’язане з правом на невтручання у особисте і сімейне життя. Але не обмежується тільки цим, бо поширюється і на сферу службових, ділових та інших суспільних відносин. Спілкування – це передача інформації від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою технічних засобів. Воно є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб (ч.3 ст. 258 КПК). У параграфі 2 «Втручання у приватне спілкування» глави 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії» в ст. 258 зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді, за винятком випадків проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді, передбачених ст. 250 КПК. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому ст. 248-250 КПК, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. У разі постановлення слідчим суддею ухвали про відмову у втручанні в приватне спілкування нове клопотання може бути подане прокурором, слідчим лише з новими відомостями. Втручання в приватне спілкування є: 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем. Мета втручання у спілкування – виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину. Умова його застосування – є неможливість у інший спосіб досягти названої мети. Легітимність втручання – наявність ухвали слідчого судді. Використовувати інформацію, отриману в результаті втручання у спілкування, можна лише для вирішення завдань кримінального провадження. Відомості (інформація) та її носії, в разі їх невикористання у кримінальному провадженні або які прокурор не визнає необхідними для подальшого розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення (ст.255). Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене. Засада розумності строків. Засада розумності строків вперше знайшла своє відображення у КПК відповідно до положень ратифікованої Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у ч.1 ст.6 якої закріплено право кожної людини, проти якої висунуто кримінальне обвинувачення, на справедливий і відкритий його розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Засада діє в усіх стадіях кримінального процесу. В розумні строки кримінального провадження повинні бути виконані процесуальні дії або прийнято відповідне процесуальне рішення. Такі дії і рішення повинні бути виконані без невиправданої затримки і в межах строків, визначених в КПК. Поняття «розумні строки» не має чіткого визначення. Проте в законі вказано критерії, за якими визначаються розумність строків: обсяг і складність провадження; кількість слідчих дій, число підозрюваних (обвинувачених), потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором, судом своїх повноважень. Такий строк визначається в кожному випадку окремо, але він не повинен перевищувати чітко встановлені законодавством строки. Проведення досудового розслідування в розумні строки забезпечують прокурор, слідчий суддя, а судового розгляду – суд. При цьому підозрюваний (обвинувачений), потерпілий мають право звертатися до них з обґрунтованим клопотанням про проведення провадження у більш короткі строки, ніж ті, які передбачені КПК. Законом передбачено, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, та неповнолітнього повинно здійснюватися невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Проте і інші особи мають право на розгляд обвинувачення проти них в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КПК підозрюваний, обвинувачений, потерпілий недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування можуть оскаржити прокурору вищого рівня. Службові особи, винуваті у недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом (ч.3 ст.308 КПК). Законодавець вперше з метою скорочення строків судового розгляду ввів спрощене провадження щодо кримінальних проступків та кримінальне провадження на підставі угод: про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) та про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим). |