Етнопедагогіка XX ст. 45 Розділ III 50
 Скачать 20.37 Mb.
|
|
§ 3. Етнопедагогіка XX ст. З кінця XIX — початку XX ст. на сторінках періо дичної преси все частіше почали з’являтись заклики взя ти участь у створенні етнографії дитинства, прагнення створити узагальнену фундаментальну працю про народ ні засоби виховання дітей у сім’ї від народження до од руження. Дещо новий підхід до вивчення народної педа гогіки означився в період діяльності С. Ф. Русової. Вона постійно стверджувала думку про необхідність будува ти систему національного виховання дітей, починаючи з дошкільного віку, на традиціях і з урахуванням народ ної педагогічної мудрості. На початку XX ст. вона уваж но вивчає погляди народу на виховання дітей, наголо шує на українській ментальності й обов’язковості її ура хування в роботі навчально-виховних закладів для дітей. Адже, на думку С. Русової, на дитину впливають природа і клімат краю, народні звичаї і традиції, суспіль ний устрій і становище матері та дитини в сім’ї. У педагогічній спадщині С. Русової чітко окреслився абсолютно сучасний погляд на проблему використання народознавства, його конкретні завдання, форми і мето ди організації дошкільного виховання в Україні. У праці «Нові методи дошкільного виховання» у розділі «Розви ток свідомості» вона зазначає: «...Якщо ми будемо лише пасивно спостерігати, як росте, розвивається дитина, то сама дитина буде шукати активного впливу авторитету, без якого вона почуває себе безпомічною та безпорад ною. І тоді замість вашого впливу може прийти фактор, який лише позитивно діятиме на дитину. Ні, ми мусимо з мужністю брати на себе відповідальність, користати зі впливу свого на дитину, дорожити нахилом дитини, під порядковуватися ним і шукати засобів, щоб якнайкраще скерувати дитину на добрий шлях. Ця наша сучестія ра зом із тим не повинна обмежувати волі дитини, її са мостійне поступування. Наша відповідальність тут дуже велика, бо майже виключно від нас залежить, куди саме ми направимо волю ще мало свідомої істоти. А тому треба насамперед якнайкраще придивитися, пізнати ду шевний та фізичний стан дитини, розібратись у тому, до чого вабить дитину та від чого її відвертає. Треба пе стливо викликати її довір’я, її відверті признання, щоб у відносинах між педагогом і дитиною не було страху...» Привертають до себе увагу і роздуми С. Русової про місце народної гри та іграшки у дитячому садку. Так, у розділі «Гра» Русова пише, що іграшки «на Україні про даються по ярмарках зроблені самими дітьми або для дітей селянськими майстрами. Вони й дуже забавні, й характеристичні для даної місцевості, рівно як і дуже бажані для національного дитячого садка... Усі народи мають свої стародавні ігри, що на певних порах мали ха рактер ритуальних відправ, лише згодом набрали харак теру гри... Як, наприклад, наші веснянки, перейняті вони національним духом, який треба вносити в життя кожної дошкільної організації» 39. Цінними є результати дослідження С. Русової кон цепції українського національного дитячого садка, в якій на перше місце вона ставить такі умови: виховання індивідуальне, пристосоване до природи дитини, вихо вання національне; виховання повинно відповідати со ціально-культурним вимогам часу; виховання вільне, не залежне від тих чи інших урядових вимог. С. Русовій належить пріоритет у розробці системи принципів побудови українського дитячого садка, серед яких вона виділяє й обгрунтовує необхідність створення національного дошкільного виховання на новітніх поло женнях психології і педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини, про найдоцільніші методи вихо вання з урахуванням багатовікового досвіду народної педагогіки. Одним із цінних є висновок С. Русової про те, що ви ховання дітей «має бути позначене народним мистец твом, естетичними сприйманнями і емоціями. Мусять бу ти хати чепурно, чисто вбрані, діти охайно одягнені, їх увага звернута на красу оточення, але спостереження їх мають бути вільними, незалежними» С. Русова, аналізуючи різні аспекти проблем націо нальної етнографії, надзвичайно тонко описує особли вості розуміння дітьми релігійних постулатів. Адже кожна релігія включає в себе певні звичаї, обряди, які є надбанням і народної педагогіки. В українців релігія тісно пов’язана з культом природи, тому вона і є такою близькою дитячій душі. На думку С. Русової, релігійне виховання дітей бажано переводити в їхнє життя у зго ді з народними звичаями, з родинними нахилами. А в праці «Нова школа», розглядаючи організацію дитячих садків, вона ще раз звертається до питання морально- релігійного виховання і дає рекомендації щодо організа ції свят у дитячому садку: «В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультур ним і давати щось естетичне, прекрасне, радісно весе ле» 40. Важливим завданням дошкільного виховання вважа ла С. Русова розвиток творчих здібностей дитини. При цьому вона віддавала перевагу таким засобам, як націо нальне мистецтво — вироби з глини, дерева, декоратив ний розпис, вишивка тощо. «А ще,— писала С. Русова,— в садку має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова — у творах словесних самих дітей і в розпо відях виховательки» 41. Педагогічна спадщина С. Русової входить сьогодні невід’ємною частиною у скарбницю педагогічної думки в Україні кінця XIX — початку XX ст. Перерва у вивченні української народної педагогіки тривала до 60-х рр., і лише з середини 70-х дослідження проблеми одержало повий поштовх новаторським пошу ком В. О. Сухомлинського. Він стверджував, що про на родну педагогіку до цього часу ніхто серйозно не думав, і, мабуть, це принесло педагогіці багато шкоди. Він був переконаний, що народна педагогіка — це зосередження духовного життя народу, що в ній розкриваються особ ливості національного характеру. Мудрість народної педагогіки стала одним із най важливіших джерел його педагогічної творчості. Власне педагогіка В. О. Сухомлинського орієнтована на вихо вання у дітей і молоді відданості Батьківщині, любові до рідної матері, батька, рідних, поваги до старших, до людей праці, старанності в роботі тощо. У своїх працях, а також у процесі практичної нав чально-виховної роботи В. О. Сухомлинський використо вував перла народної творчості — казки, прислів’я, ле генди, бувальщини, прикмети, гумористичні етюди та мі ніатюри. В останні роки інтерес до народної педагогіки пос тійно зростає. Свідченням цього є видання цілого ряду статей в періодичній пресі, в яких однозначно назива ються найвагоміші прорахунки сучасної педагогіки. Од ним з них є свідоме нехтування загальнолюдськими цін ностями, які викристалізувалися в народній педагогіці протягом віків, на основі яких формувались моральні принципи цілих поколінь українського народу. В. Г. Скуратівський підготував і видав збірки ху дожніх розповідей і новел «Берегиня», «Світоч», «По- світ», які повністю присвятив темі українського народ ного побуту, традицій і звичаїв, становлення і розвитку нових свят і обрядів тощо. Важливе значення для подальшого дослідження ак туальних аспектів родинного виховання мають праці академіка М. Г. Стельмаховича Автор теоретично ос мислив і на конкретних фактах довів принципи і шляхи використання досягнень народної педагогіки в розвитку наукової теорії і практики родинного виховання дітей у сім’ї на сучасному етапі. Значна увага приділяється пи танням підвищення педагогічної культури батьків шля хом прилучення їх до спадщини народної педагогіки в практиці родинного виховання. Вихователі на сторінках журналу «Дошкільне вихо вання» знайдуть чимало народознавчого матеріалу, до бірки оповідань В. Скуратівського та О. Волосюк. Запитання для повторення
Практичні завдання
РОЗДІЛ III ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ВИТОКАМИ НАРОДОЗНАВСТВА § 1. Завдання ознайомлення дітей з витоками народознавства Сьогодні ми повертаємось до забутого, відроджуючи, пробуджуючи до життя національні традиції, національ ний дух нашого народу. Починати цю роботу потрібно з раннього віку, в сім’ї, в дитячому садку, в школі. Організовуючи народознавчу роботу з дошкільника ми, вихователі повинні в комплексі розв’язувати пізна вальні, навчальні, виховні та мовленнєві завдання. Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, багатства. Дітей спочатку ознайомлюють з найближчим оточен ням, з яким вони контактують щодня. Поступово стежин кою рідного краю ведуть дитину до столиці України — Києва, інших міст та пам’ятних місць Батьківщини. На заняттях з народознавства малюк вперше при лучається до державних символів (герба, прапора, гім ну) та народних національних оберегів (калини, верби, віночка, рушника тощо). Предметом обговорення у дитячому товаристві ма ють бути й родинні корені кожної сім’ї, кожної родини. Вихователь повинен стимулювати й заохочувати дітей до пізнання свого родоводу. Упродовж перебування дітей у дитячому садку по трібно ознайомити їх з побутом нашого народу як у ми нулому, так і на сучасному етапі. Діти повинні знати (впізнавати, розрізняти) українські національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взут тя, посуд, предмети побуту та хатнього інтер’єру, под вір’я. Треба розвивати у дітей інтерес до української на ціональної обрядовості, народних свят, ігор, народних прикмет, народної творчості, національного мистецтва, народних промислів. Не можна обійти увагою й україн ську національну кухню. Пізнавальні завдання реалізуються й у пізнанні діть ми природи рідного краю (ліси, степи, моря, гори, за казники та ін.). Навчальні завдання передбачають формування пер ших наукових народознавчих та історичних понять, у май бутньому— основи наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології. Вихователь повинен: розвивати пізнавальну активність дітей, прагнення якомога глибше пізнати свій народ, свої національні ко рені; формувати стійкий інтерес до народознавчого мате ріалу, бажання пізнати його глибше, навчити викорис товувати його в побуті, у своєму дитячому житті, запа м’ятовувати вірші, прислів’я, приказки, казки загадки; прищеплювати дітям елементарні трудові навички, пов’язані з народними ремеслами. Вчити малюків виши вати, витинати, розписувати за українськими мотивами писанки, іграшки, посуд; виготовляти різні вироби: іг рашки, глиняний посуд, вибійки, витинанки, аплікації тощо. Розвиваючі завдання передбачають розвиток усіх пси хічних процесів у дитини: запам’ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого й сучасного, ві докремлювати місцеве, регіональне від загальнотрадиційного національного. Мовленнєві завдання є супутніми на кожному наро дознавчому занятті. Наприклад, дітям приготували обід з українських національних страв, з назвами яких діти іце не обізнані. Отож, під час обіду вихователь поповнює словник дітей новими словами: куліш, пампушки, деруни чи крученики. Мандруючи до української оселі прадідів, діти впер ше чують слова стріха, тин, перелаз, скриня, ослін, до лівка. Словник дітей також поповнюється образними вира зами, коли вони слухають фольклорні твори та твори ук раїнських письменників. Діти на прохання вихователя пригадують знайомі прислів’я, приказки, примовки. Кож не заняття супроводжується розповідями дітей про ба чене, почуте, пережите. Виховні завдання мають на меті прищепити дітям нана самперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національ них звичаїв та оберегів. Природними національними рисами характеру укра їнців вважаються щирість, гостинність, доброта, муд рість, щедрість, добре почуття гумору. Отож, ці риси особистості потрібно виховувати у дитини, використову ючи для цього багатий народознавчий матеріал. Заняття з народознавства сприяють вихованню у ді тей духовності на національному ґрунті, доброзичливос ті, чесності, взаємоповаги, чемності, скромності, товари ськості, поваги до культури інших народів, вшанування їхніх традицій, оберегів. Прилучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь у національних святах виховують у них естетичні почуття, розвивають художнє світобачен ня, наповнюють емоційну сферу дитини радощами, під німають настрій, формують естетичний смак. § 2. Зміст ознайомлення дітей з українським народознавством Перспективна програма розвитку освіти в Україні у XXI ст. орієнтує педагогів дотримуватись принципу ва ріантності програм виховання та навчання дітей у до шкільному закладі. Сьогодні для дошкільних закладів нашої держави видано декілька різних програм, підго товлених як науковими колективами, так і окремими ав торами. Розгляньмо, як реалізуються в існуючих програ мах принципи народності, регіональності, краєзнавства в ознайомленні дітей з рідним краєм, історією та сього денням національної культури. Програма «Малятко» 42 містить розділ «Дитина і нав колишній світ», в якому визначено теми ознайомлення дітей з навколишнім. На другому році життя автори пропонують дві теми — «Найближче оточення» і «Дитя чий садок», на третьому — «Моя сім’я», «Наш дитячий садок», «Праця дорослих». У другій молодшій та серед ній групах додається ще одна тема — «Наша вулиця, місто (село), Батьківщина». Лише дітям старшої та під готовчої груп пропонується тема «Витоки народознавст ва». Відповідно до програми лише на шостому році жит тя дітей вперше ознайомлюють з народними традиціями українського народу, які необхідно знати і шанувати. Безперечно, це занадто пізно. Дитина, яка виховується на відповідному національному ґрунті, повинна прилу чатись до народних звичаїв і традицій з першого року свого життя. Розділ «Художня література» передбачає широке оз найомлення дітей з усною українською народною твор чістю з раннього дитинства. Розділи «Образотворче мис тецтво» й «У світі музики» містять завдання ознайом лення дітей з українським національним мистецтвом, на родними промислами, українськими народними піснями, танцями, хороводами, іграми, музикою. Зональна програма «Українське дошкілля» 43 вміщує чимало народознавчих відомостей у розділі «Рідний край». Так, уже на четвертому році життя пропонуєть ся ознайомити дітей з будинками і спорудами, збудова ними в національному стилі, з виробами місцевих уміль ців, з народними звичаями, святами, державними симво лами. Дітей старшого дошкільного віку ознайомлюють з історією України, радять дотримуватись давніх укра їнських традицій, таких, наприклад, як: «Український народ на знак глибокої поваги дітей до своїх батьків учить звертатись до батьків на Ви. Це прадавня народна традиція, якої необхідно дотримуватись». Стосовно цьо го можуть бути різні підходи, сьогодення вносить свої корективи у сімейні взаємостосунки. Схвальним у змісті цієї програми є ознайомлення ді тей старшого дошкільного віку з сімейними стосунками, сімейними традиціями в Україні. Ось деякі з них: уро чисте завершення будівництва оселі, зведення даху, ба тьківське благословення. За уявленнями українського народу, поява дитини на світ знаменується появою нової зірки. На честь новонародженого влаштовують свято — зорини. У першу купіль новонародженого кладуть різні ароматні квіти і трави (любисток, руту, м’яту), вислов люють маляті різні добрі побажання. За українським звичаєм дитину називають на ім’я старших: дівчинку — ім’ям бабусі, прабабусі або матері, хлопчика — ім’ям діда, прадіда, батька. У програмі пізнавально-навчальні завдання тісно по в’язані з виховними та мовленнєвими. Так, любов та по вагу до батьків пропонується висловлювати дітям ніжни ми словами-зверненнями: батечко, батенько, батейко, батіночко, татко, таточко, татонько, татуньо, татусенько, татунечко, татусь; мати, мама, неня, ненька, матуся, ма тінка, мамочка. Народ дбає про те, щоб у родині була щира співдружність, заснована на взаєморозумінні бать ка і матері, дружбі і повазі між старшими і молодшими. Старша дитина в сім’ї завжди є першим помічником батьків у піклуванні про менших дітей. Хрещені мати й батько (куми) допомагають рідним батькам виховува ти дитину від народження до. зрілості. Автори програми радять виховувати у дітей риси май бутніх дбайливих матерів та батьків: у дівчаток — ла гідність, ніжність, хазяйновитість, щирість, прагнення мати дітей, любити, годувати їх; у хлопчиків — шанува ти сім’ю, вміти її захищати, бути добрим, щирим, пра цьовитим господарем, дбати про сім’ю, виховувати ді тей. Формуючи особистість, слід, на думку авторів, при щеплювати дітям риси, властиві українському народові гуманізм, працелюбність, чуйність, доброзичливість; ук раїнцям здавна притаманна набожність; вони — люди щирі, правдиві, великодушні, безкорисливі, скромні, спі вучі, з добре розвиненим почуттям гумору. В Україні з роду в рід передаються настанови, які зобов’язують не залишати людину в біді: голодного на годувати, спраглого напоїти, дати притулок подорожньо му, співчутливо поставитися до скривдженого й допомог ти йому, відвідати хворого, застерегти людину від лихого вчинку, відвернути від неї біду. Все це потрібно вихову вати у дитини змалечку. Програма «Дитина» 44 вміщує народознавчі завдання у розділі «Любій малечі — про цікаві речі». Матеріал розділу подано згідно з тематичним планом. Це такі теми, як: «Наш дитсадок», «Родйна», «Культура родин них відносин», «Наш дім (квартира)», «Предмети побу ту та вжитку», «У нашої Оксаночки таке хороше вбран нячко», «Смачного вам», «Золоті руки», «Вони живуть поряд з нами», «У світлиці природи», «Мій рідний край», «Ми подорожуємо», «Народна берегиня», «Свята». У старшому дошкільному віці додаються й конкрети зуються ще такі теми: «Про сталевих коней, килими-лі- таки і чоботи-бігунці», «Фольклорні символи». У розділі «Чарівні фарби і талановиті пальчики» пе редбачається ознайомлення дітей з картинами українсь ких художників як класиків, так і сучасників, народним декоративним мистецтвом, залучення дітей до активної продуктивної діяльності. Так, за програмою діти по винні ліпити декоративні тарілки, таці, миски, глечики, кухлики, куманці, підсвічники, обереги (у вигляді пта- хів, звірів, коней) з наступним розфарбуванням. У пропонованих авторами темах «Барви осіннього лісу», «В гостях у дванадцяти місяців», «Весняний пе респів», «Зимова казка», «Травень на схилах Дніпра» та інших вдало поєднуються виховні, пізнавальні, нав чальні завдання. Тематична подача матеріалу ознайом лює дітей з творами мистецтва, з природою рідного краю й водночас передбачає прищеплення дітям навичок ма лювання, аплікації, вишивання тощо. Наприклад, тема «Мандрівка до Чорного моря». Художник-мариніст. Зна йомство з картинами І. К. Айвазовського «Чорне море», «Буря», «Місячна ніч». Відповідний емоційний настрій збагачується першою частиною 6-ї симфонії П. І. Чай- ковського. Малювання морських пейзажів. В апліка ції — колективна робота «Морська зустріч двох флотів (піратського та королівського)». У ліпленні — кораблі (парусні) з глини, пластиліну, природного матеріалу. Наприклад, зміст теми «Пишається над водою чер вона калина». Образ калини у творчості майстрів деко ративного розпису К. В. Білокур «Калина», В. І. Пав ленко «Калина», Т. О. Пата «Зозуля на калині». В ма люванні, аплікації, ліпленні (барельєф) діти (по двоє) задумують і виконують творчі роботи за мотивами літе ратурних та музичних творів про калину. Тема «Андріївські вечорниці» (свято Андрія) перед бачає виготовлення дітьми малюнків, аплікацій, дрібної пластики з глини (подарунків), ігри в калиту та ін. Набути перших навичок продуктивної творчої діяль ності допоможе малюкам гурткова робота. Автори прог рами «Дитина» пропонують організувати з старшими дошкільниками гуртки за інтересами: флоромозаїка, ап лікація із соломки, художні поплітки, вишивання, вити- нанки. Наприклад, у гуртку «Вишивання» дітей вчать вишивати хрестиком, напівхрестиком, складати ескізи та вишивати за ескізами; ознайомлюють з художніми швами «китиці», «стовпчики», «розкол», «снопики», «коз лики», «павучки». А тих, хто полюбляє художні поплітки, навчають плетінню декоративних виробів із різних мате ріалів: соломки, з кольорового паперу, дротиків, ниток, а також макраме, ткацтву. Зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з укра їнськими національними традиціями викладено у тема тичній програмі «Народознавство». Програма побудо вана за регіональним принципом ознайомлення дітей з рідним краєм та принципом тематичного розміщення ма теріалу. Програма охоплює такі теми: «Україно моя, Батьківщино моя», «Символи України», «Родовід», «Ро динне деревце», «Побут України», «Національні традиції та свята», «Мово рідна, слово рідне», «Народні ігри», «Народна метеорологія», «Українське національне мис тецтво», «Народно-демократичне мистецтво та промис ли», «Рідна природа». У межах кожної теми подаються довідковий матері ал для вихователя, тематичний словник для роботи з дітьми та орієнтовна тематика занять. Наприклад, тема «Україно моя, Батьківщино моя». Зміст: Стежинки та вулиці рідного краю. Рідна вулиця, на якій мешкає дитина. її назва, історія назви вулиці; що розташовано на цій вулиці (сквери, парки, пам’ятники, обеліски, споруди, підприємства, установи, транспорт то що). Вулиці (та рідні стежини), на яких мешкають бли зькі та рідні дитині люди (бабуся, дідусь, тітка, сестри, брати тощо), їхні назви, історія назви цієї вулиці. Вулиця, на якій розташовано дошкільний заклад, її назва, історія, споруди, підприємства, сквери, парки. Головна вулиця міста (селища, села), її назва, істо рія назви, що розташовано на цій вулиці (сквери, парки, пам’ятники, обеліски, споруди, підприємства, установи, транспорт). Проспекти і майдани міста, історія їхніх назв, що цікавого є на кожному проспекті. Бульвари міста, історія їхніх назв, що цікавого є на кожному бульварі. Пам’ятники, історичні споруди, обеліски міста, їхня історія, музеї міста. Парки, сквери міста, історія їхніх назв. Підприємства, установи, навчальні заклади міста, споруди. Транспорт міста (селища, села). Природний ландшафт міста (селища, села): річка, гори, море, озеро, ставок, ліс тощо. Історія рідного міста (селища, села, мікрорайону), його назви, історичні корені поселення, історична назва. Назва області (району), в якій розташоване місто (селище, село), її історичні віхи, природний колорит. Чим славиться область (район), чим багата. Найвідоміші спо руди, підприємства, пам’ятники, заказники, національні герої. Прикордонні до області міста (наприклад, до Оде си — Миколаїв, Херсон). Тема «Україна — моя Батьківщина». Наша Батьківщина — Україна, самостійна незалеж на держава. 24 серпня 1991 р.— день утворення незалеж ної самостійної держави Україна. Столиця України — місто Київ. Київ розкинувся на мальовничих схилах Дніпра-Славутича. У Києві працює Верховна Рада Ук раїни, український уряд, президент. Головна вулиця Ки єва— Хрещатик. У Києві багато парків, пам’ятників, проспектів, е метро. На вулицях Києва росте багато каштанів. Україна багата на хліб, вугілля, цукор. В Україні вирощують льон. Найбільш великі міста України — Хар ків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, Донецьк, Запоріжжя. Заказники України: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Софіївський парк (Умань), Хортиця (Запоріжжя), кар патські ліси, кримські (відповідно до регіону ознайомити дітей із заказниками). Гори України: Кримські, Карпатські. Моря — Чорне, Азовське. Порти України — Одеса, Маріуполь, Бердянськ та ін. Ріки України: Дніпро, Південний Буг, Тиса, Черемош, Дністер (та річки місцевості, де мешкає дитина). Історичні корені України. Карта України. Довідка: історико-етнографічні райони України: По лісся, Волинь, Поділля (басейн Південного Бугу, ліво бережжя Дністра), Наддніпрянщина .(Київська, Чер- кої, західна частина Полтавської та Чернігівської каська, Дніпропетровська, східна частина Кіровоградсь- областей), Карпати, і Прикарпаття, Слобожанщина (Хар ківська, Сумська, Луганська, Донецька області), Пол тавщина, Південь. Заснування міста Києва. Легенди про виникнення міс та (про братів Кия, Щека, Хорива, сестру Либідь). Ки ївська Русь — перша назва України. Русичі, русини — давні предки українців, росіян, білорусів. Правили Київською Руссю князі. Легенди та дитячі оповідання про київських князів (Аскольда, Діра, Оле га, княгиню Ольгу, Святослава Хороброго, Володимира Великого «Ясне сонечко», Ярослава Мудрого, Володими ра Мономаха, Данила Галицького). Україна має багато пам’яток національної історії, храмів, соборів тощо. Київ — Києво-Печерська лавра, Аскольдова могила, Золоті Ворота, Софіївський та Володимирський собори, Андріївський узвіз та ін. Черкащина — Канів, Тарасова гора, собори та інші історичні пам’ятні місця. Запоріжжя—Запорізька Січ, Хортиця, Річище, за токи, плавні, Бердянська коса, Кам’яна Могила. Західна Україна — «Козацькі могили», Почаївська лавра, Олеський замок тощо. Крим — Херсонес, Бахчисарайський комплекс, Лівадія тощо. Кам’янець-Подільський — Стара фортеця та ін. Карпати — Чорна гора, Камінь Довбуша, Криниця Довбуша. Національні герої України: Кармелюк, Наливайко, Олекса Довбуш, Богдан Хмельницький, гетьмани та ко заки (Сагайдачний, Дорошенко, Кішка, Мазепа та ін.). Тематичний словник: країна, батьківщина, Україна, вулиця, стежина, будинок, дім, хата, споруда, підприєм ство, установа, сквер, парк, бульвар, проспект, площа, майдан, мешкання, транспорт, столиця, головна вулиця, обеліск, пам'ятник, музей, річка, озеро, став, заказник, гора, схили, область, район, історія, Київська Русь, ру сичі, русини, Славутич, Дніпро, Південний Буг, Київ, Хрещатик, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Львів, Запо ріжжя, порт, місто, село, селище, князі, собор, храм, лав ра, легенда, замок, плавні, катакомби, Олекса Довбуш, Наливайко, Кармелюк, Сагайдачний. Тематика занять Молодша група (четвертий рік життя): «Рідна вули ця», «Вулиця дитячого садка», «Стежинка додому», «Зе лено-радісно навколо», «Місто (село, селище) моє рідне». Середня група (п’ятий рік життя): «Шлях до рідних» (вулиці, на яких мешкають родичі), «Рідними вулиця ми», «Моя стежинка», «Дитячий садок», «Наше місто», «Парки та сквери міста», «Транспорт міста», «Площі (майдани) міста», «Пам’ятники міста», «Де ми відпочи ваємо», «Що я знаю про своє місто (село, селище)?» Старша група (шостий рік життя): «Вулицями міс та», «Чим багате наше місто?», «Пам’ятні місця міста (села, селища)», «Моя Батьківщина — Україна», «По дорож по Україні», «Чарівні ліси Київщини (Житомир щини)», «Блакитні блюдця озер Волині», «Запрошує гос тинно Львів», «Ми — нащадки запорізьких козаків», «Ле генда про трьох братів та сестричку (історія Києва)», «Куди пливе пароплав?», «У гості до Тараса», «Чом сум ний ти, Богдане?» (легенда про Богдана Хмельницько го), «Пісня про Кармелюка». Підготовча група (сьомий рік життя): «Мій рідний край, моя земля», «Україно моя, Батьківщино моя», «Мандри по Україні», «Чим славне наше місто (селище, село), область, район?», «Про що розповідають вулиці?», «На чому люди їздять?», «Екскурсії до музеїв (заказни ків)», «Заказники України», «У якому місті ми живемо і що воно розповідає про себе?», «Літній та зимовий від починок в Україні», «Витоки наших коренів», «Київська Русь», «Історичні легенди України», «Пам’ятні місця Ук раїни», «Храми, лаври України», «Олекса Довбуш», «На ливайко», «Запорізька Січ». Окремі теми містять як загальнотрадиційний матері ал, так і регіональний. Наприклад, тема «Побут Укра їни». Зміст: Українська національна іграшка. Глиняні (полив’яні, неполив’яні) іграшки: свищики, свистунці, баранці, кі зоньки, конячки, півники, вовчики, зайчики, птахи та ін. Розписи та художні прикраси на іграшках. Місцевість, де виготовляють іграшки. Опішня, Хомутець на Полтав щині. Майстри опішнянської іграшки: О. П. Селюченко (меморіальний музей в с. Опішня), Г. Н. Пошивайло (неглазуровані свистунці малих розмірів, прикрашені зеленими й червоними малюнками), М. Е. Китриш (гла зуровані, жовті та зелено-коричневі іграшки, прикрашені рослинним орнаментохм), І. А. Білик (свистунці зеленого й коричневого кольорів, прикрашені рельєфною ліп кою). Косівська глиняна іграшка, глазурована, рослинні ві зерунки на фігурках тварин, зелені, жовті кольори гла зурі. Відомий майстер на Івано-Франківщині Ю. Ю. Іллюк (червоні зозульки з біло-зеленим розписом). На Черкащині (с. Громи) виготовляють свистунці, по литі чорною смолою з біло-червоно-зеленими цятками. На Вінничині — глазурований дитячий посуд різних розмірів, на Житомирщині — димчастий іграшковий по суд (банячки, макітри, горщики), на Волині — горщики- дійнята, гладишки. У Києві майстер глиняної іграшки Ф. І. Олексієнко, на Хмельниччині — О. Я. Пирожок (горщики, мальова ні ангобами), на Одещині — О. Шиян (неглазуровані свистунці). Дерев’яна іграшка (сопілки, конячки, вітрячки, ко лиски, меблі, посуд, візочки з одним чи двома кониками). У Ковелі на Волині відомий майстер дерев’яної іграшки І. В. Сидорук (вітрячки, візочки, деркачі, шумові іграш ки) . Стара Сіль, Яворів на Львівщині (конячки, качечки, деркачі, вітряки тощо). Солом’яна та м’яка іграшка, їх специфічні регіональ ні особливості. У кожному регіоні області є свої майстри дитячої народної іграшки, діти їх повинні знати й ша нувати. Національний одяг. Традиційний український націо націо нальний одяг. Жіночий: сорочка-вишнванка, спідниця, плахта, запаска, жилетка, корсетка (камізелька), са п’янці (чоботи), фартух, свитка, кожух, вінок (вінець), хустка, очіпок, чоботи, личаки, сукня, серпанок, коралі, намисто. Чоловічий: штани, шаровари, сорочка-вишиванка, корзно (плащ), порти (штани), гачі (штани), жу пан, сердак, постоли, чоботи, бриль, капелюх, свита, жилет, кожух, личаки, ходаки, черес (пояс), кучма (шапка). Регіональні назви та специфіка національного одягу. Гуцульщина: крениці (штани з грубого полотна), кра- шениці, холошні, гачі (штани), чересо (широкий пояс), тобівка (шкіряна торба), киптар, крисені (капелюхи), топірець, палиця, манта (довгий суконний прямоспин ний одяг), уплітка (сплетені парусні червоні нитки), по пружка (пояс), букурія (ремінець), лискавки (скляне намисто), силянка, гердан (прикраса), дзьобия (вовняна торба), дротяні запаски, сукня, ногавиці, доколінниці (бі лі панчохи), сердак-підбілка, капці. Закарпаття: сорочка, сердак, довбанки (чоловіче взут тя), кептар, гаті (штани), піджак, петек (верхній зи мовий одяг), плат (фартух), силянка (пояс), монисто (намисто), уйоша (жіночий плечовий одяг), лейбан (сер дак), згарда (намисто з мідних хрестиків), платина (хустка), парто (коропа трикутної форми), гугля (пла- щоподібна накидка з вовни), бочкари (шкіряне взуття), жакет. Наддніпрянщина: безрукавка, мачерки (шапки), сви та, кирея (плащ), кожух, жупан, пояс, шаровари, бриль, постоли, личаки, черевики, чоботи, сорочка, запаска, дерга (плахта), керсетка, юпка, димка, мальованка (спідниця), намітка (головний убір), кибалка (обруч). Полісся: безрукавка, сорочка, толуб (кожух), свита, личаки, літник (спідниця), фартух, андарак (верхній жі ночий одяг), катанка (безрукавка), семряга, намітка, полотнянка, капота. Буковина: чуганя (плащоподібний одяг із сукна), бунда (хутряна безрукавка), машини (сукняні штани), мазниця (шапка), манта, шуба, обрус (тип рушника), горботка (спідниця), півка (біле вкриття голови), кун туш (суконне покриття кожуха), бурнус (пальто), коди (вінкоподібні жіночі прикраси). Закарпаття: сіряк (довгополий плащ), кожушок (ко роткий), губи (кожух без рукавів з широким коміром), брилі, постоли, чоботи, попередниця (плісирована спідни ця з передньою вставкою), гілат, камізелька (безрукав ка), гуня (оригінальне верхнє вбрання з імітацією рука вів), луб’яний обруч, чуга. Поділля: чугаїни, гуньки (свита), запаска, кунтуш, горботки (поясний одяг), байбараки (сукні), опанча, кобеняк. Степова частина України: пальто, прямоспинні свити, кожух, картуз, черевики, чоботи, конічні шапки, керея, сорочка-та лійка до талії, спідниця, блузка, каптан, коф та, хустка, очіпки, кобеняк, дерга, крайка, манта, чумарка. Національний посуд. Традиційний український посуд: миска, полумисок, макітра, горщик, глечик, куманець, горнятко, казан, тарілка, тарелі, горнець (горщик), ку холь, склянка, кварта, каструля, відро, цебро, діжа, ма когін, сковорідка, ложка (дерев’яна, металева), виделка, дійниця, качалка. Предмети посуду, як і інші побутові речі, мають різні назви в різних регіонах України. Закарпаття: цідило (глиняний посуд), чупор (глечик для молока), силка (горщик), корчага (для зберігання води), жаровня (чавунна), погар (дерев’яний стакан), світич (фігурний стакан), лобал (сковорідка) та ін. Національні страви. Традиційні національні страви: борщ, юшка, затірка, локшина, галушки, вареники, ва- р’янці, смаженя, крученики, кльоцки, куліги, крупник, каша-лемішка (кашоподібна страва з гречки), соломаха (житня), жур (вівсяний кисіль), кваша (житньо-греча ний напій), пампушки з часником, книші з олією, греча ники, перепічки, малаї (Поділля), пундики, млинці, кор жі, деруни, капусняк (квашена капуста з пшоном), уз вар, печеня (м’ясна), душенина (м’ясна страва), драглі, гишки (холодець), товченики, мамалига (Карпати), ва ренуха, сирівець (хлібний квас), пироги. Обрядові страви. Весільна обрядовість: коровай, шиш ки, весільні калачі (Закарпаття), перепійці, качки, верч (Полісся), лежень (Правобережжя), дивень (Південь). Поховальна обрядовість: обід (гобід, вобід), коливо, ка нун (на Сході й Півдні). Різдвяні страви: кутя, узвар. На Великий піст — хрести з тіста. Великодня їжа: паска, кров’янка, книш, ковбаси, крашанки, писанки. У косо вицю та жнива пекли мандрики (печиво з тіста для дітей). На Маковея, Спаса: шулики (коржі з маком та медом). На осінні свята готували балабушки (тісто, замі шане на воді, принесеній з криниць у роті), калиту (ве ликий корж, який підвішували до сволока, символ зимо вого сонцестояння). Навесні: жайворонки (зустріч пта хів) . Предмети побуту: коцюба, рогач, деркач, ціп, граблі, трійчаки, лопата, рало, віник, ніж, сікач, ночви, рубель (праска), праска, брюзгаль (Закарпаття), килимок (тка цький верстат), порти (скатерть), лава, ослін, ослінчик, райбачка (ребриста дошка, яка використовується для прання одягу), кужіль, мотовило. Хатній інтер'єр, споруди на подвір'ї: садиба, хата, оселя, домівка, зимівники, пасіка, стріха, комора, льох, стабка, світлиця, кухня, передпокій, сіни, сінці, теплушка (тепла кімната у сінях), прихаток, ґанок, клуня, хижки (комори), комірчини, прибічка, гюкліть (Волинь), при- боки, притули, причепи (Поділля), захатник, припусниця, суток (Слобожанщина, Карпати), ванкір, алькір (кухня- спальня), піч, покуть (святий кут, червоний кут), дим- ник (Карпати), комин (Полісся), долівка; стіл, лави, ослінники, скриня, шафа, ліжко, ліжник, мисник, виши вані рушники, ковдра, простирадло з мереживом, килим, рядно, хідники, рушники, фіранки (на вікнах). Оздоблен ня печі, стін, сволок. Подвір’я має огорожу — паркан, пліт, тин, мури; во рота, брама. На подвір’ї — хлів (для великої рогатої ху доби) , стайня (для коней), саж, куча, кармник (для сви ней), курник (для птахів), кадуб, вулик, клуня, стодоли, половники (для зберігання зерна), сінники, одрини (для зберігання сіна), коші (для зберігання кукурудзи в ка чанах) , сарай, возовлі, шопи, повітки (для зберігання ре маненту) . Залежно від регіону існували й інші споруди у дво рі: млин, вітряк, олійниця, крупорушка, коптильня, су шарня, стая, заватра, колиба, зимарка. Традиційними на подвір’ї були криниця-журавель, а біля хати на дере ві — лелечине гніздо. Біля кожної української хати — садок (фруктові де рева) , квітник (чорнобривці, любисток, рута, м’ята, ма льви тощо), соняхи, калина коло криниці, дуб на леваді, груша на межі, тополя при дорозі тощо. Словник до цього розділу вихователь добирає самос тійно залежно від регіональних назв предметів. Потрібно ознайомити дітей з повір’ями, які пов’язані з поселенням у дім, визначенням місця для стола, ліжка, дитячої колиски. Тематика занять Молодша група (четвертий рік життя): «Сопілочка, співаночка», «У нас в гостях ляльки Орися та Іванко» (національний одяг), «Одягнімо ляльок», «Погодуймо ляльок» (національні посуд та їжа), «Мис ник», «Діти обідають», «В гостях у бабусі», «Про що роз повідає бабусина хата». Середня група (п’ятий рік життя): «Ви ставка іграшок», «У посудному магазині», «Що постави мо на мисник?», «З бабусиної скрині», «Звідкіля наші гості?», «До святкового столу», «На подвір’ї», «Хата моя мила, хата моя біла», «Лелечине гніздо», «Біла крини ця», «Побудуємо Парасці кімнату». Старша група (шостий рік життя): «Що іграшка розповідає про себе», «Іграшки раніше та сьо годні», «Садок вишневий коло хати...», «Подвір’я дідуся Панаса», «Одарчина хата», «Кожній речі своє місце», «Для чого потрібний посуд?», «Що готують з борошна?», «Приготуємо гостям обід», «До святкового столу», «На виставці одягу та взуття», «Подаруємо ляльці до свя та», «Що краще одягнути?», «Прибирання хати до свя та», «Біля плота, біля кілочка». Підготовча група (сьомий рік життя): «В українському музеї іграшок», «Народні умільці», «Се ло на милій Україні, неначе писанка село», «Поїдем, си ночку, з тобою в село», «У бабусиній світлиці», «Хто що любить», «До святкового столу»,, «Підбери потрібний по суд», «Бабусин одяг», «Одягнемо ляльок до свята», «Що для чого?», «У білій криниці — чиста водиця», «Мандрів ка в минуле», «Як сорочка в полі виросла», «Чоботи мої, чобіточки», «Жіночі головні убори», «Руса коса до пояса», «Ой хустина, хустиночка, мережена, шита,..», «Жі ночі прикраси», «ІДо в макітру кладуть?» та ін. Розділ «Рідна природа» повністю побудовано за регі- ональним принципом на основі довідкового матеріалу. Перераховуються всі види рослин і тварин відповідного регіону, а вихователі самостійно добирають, які два-три види з них доступні (найбільш розповсюджені на даній території) дітям даної групи. Наводимо зміст ознайом лення дітей з рідной) природою для середньої групи. Середня група (п’ятий рік життя). Рослини. Розпіз навати два і більше видів дерев, що ростуть в Україні (наприклад, горобина, береза, ялина та ін.), чотири і омине видів кімнатних рослин (наприклад, бальзамин, аспидистра, колеус, бегонії, герань та ін), два і більше види рослин найближчого природного оточення, харак терних для відповідного регіону, — дерев, ягідних та ін ших кущів, квітучих культивованих і дикоростучих тра в’янистих рослин. Донбас: дуб, клен, сосна, біла акація (робинія звичай на) , ясен, берест, в’яз, гіркокаштан звичайний, шовкови ця, бузина чорна (народні назви — бузина, бугила), глід, шипшина, кизильник чорноплідний, карагана кущова, мигдаль звичайний, горобейник, таволга та ін.; яблуня, груша, слива, вишня, виноград, полуниця, черешня та ін.; троянда, хризантема, жоржина, гіацинт та ін.; дере вій звичайний (народні назви — кривавник, кашка, серпоріз), смілка звичайна, покісниця, астрагал шерстисто квітковий (народні назви — котячі лапки, кошачий го рох), ковила волосиста, волошка синя, цмин пісковий (народні назви — сухоцвіт, жовтушник, сварливець), рут виця мала, воронець (півонія вузьколиста), солодушка, рутка лікарська (народні назви — димниця, дика рута), жовтець багатоквітковий, головатень круглоголовий (на родна назва — крутай), мильнянка лікарська (народні назви — терлич, чистуха), в’язіль барвистий, грицики зви чайні (народні назви—сумочник, куряча гречка, калитник, польова гречка, горобинець), полин солянковидний, безсмертники однорічні (народна назва — скаженюха), люцерна румунська та ін.; капуста, помідори, огірки, морква, цибуля, перець та ін. Таврія північна: біла акація (робинія звичайна), бе- ^ рест, осика, тополя, клен, сосна, гіркокаштан звичай ний, дуб, липа, терен степовий, лох, дереза, глід україн ський, обвійник грецький (лише в Одеській області), чеб рець двовидний (народна назва — чебрик), гордовина, жасмин, троянда та ін.; яблуня, персик, груша, слива, абрикос звичайний (народні назви — абрикос, морелі), зииоград та ін.; жоржина, канна, нагідки лікарські, тюль пан та ін.; цикорій дикий (народні назви — петрові ба тоги, голубий батіжок), рицина, коріандр, деревій зви чайний (народні назви — кривавник, кашка, серпоріз), дивина банатська, цмин пісковий (народні назви — сухо цвіт, жовтушник, сварливець), березка (повійка), гори цвіт весняний (народні назви — жовтоцвіт весняний, ста родубка), звіробій звичайний (народна назва — заяча крівця), м’ята перцева, кульбаба лікарська, подорожник великий, ковила волосиста, стоколос прибережний, будяк гачкуватий, гвоздика бесарабська, герань пагорбкова, пижмо звичайне (народні назви — приворотень, коровай, остуда), дрік скіфський, мак дикий, сиренія сиза, солод ка гола (народні назви — солодець, солодковий корінь), тризубець морський та ін.; помідори, капуста, огірки, морква, цибуля, баклажани та ін. Крим: бук, сосна кримська, дуб, платан, магнолія, ки парис, кедр, ясен, яловець високий, чебрець кримський, бузина чорна (народні назви — бузина, бугила), жасмин кущовий, дерен справжній, шипшина, троянда, глід, миг даль степовий, скумпія звичайна (народна назва — рай- дерево) та ін.; яблуня, груша, слива, вишня, черешні, виноград, полуниця та ін.; айстра, гіацинт, канна та ін.; стоколос прибережний, лаванда, шавлія мускатна, розма рин, ромашка лікарська (народні назви — рум’янок, ро- маниця, хупавка), устели-поле піскове, миколайчики по льові (кримські), ковила волосиста, шавлія поникла, перлівка кримська, громовик кримський, первоцвіт зви чайний, безсмертники однорічні (народна назва — скаженюха), первоцвіт весняний (народні назви — котики, жовтуха, ключики, баранчики), головатень круглоголо вий (народна назва — крутай), буркун кримський (на родні назви — боркань, липка), тонконіг вузьколистий, белладонна звичайна (рослина отруйна), лядвенець кримський, горошок волохатий, самосил гайовий, вінич- чя сланке, горицвіт весняний та ін.; капуста, помідори, огірки, морква, цибуля, перець, гарбузи та ін. Поділля: липа, дуб, сосна, клен, вільха чорна (вільха клейка), верба, осика, черемха звичайна (народна наз ва— черемшина), ільм, чебрець блошиний (народні наз ви — чебрик, чебер), крушина ламка, ожина, верес зви чайний, яглиця, ліщина, чорниця, кизил, бузина чорна (народні назви — бузина, бугила), калина, свидина та ін.; яблуня, груша, слива, вишня, черешня, полуниці та ін.; бузок, цикламен, півники, примула та ін.; холодок тонколистий, зеленчук жовтий, тонконіг лучний, лепеха звичайна (народні назви — татарське зілля, татарник, ле пешняк, пищалка), астрагал шерстистоквітковий (народ ні назви — кошачі лапки, кошачий горох), валеріана лікарська, материнка звичайна (народна назва — душан- ка), конвалія звичайна, переступень білий (народні наз ви— нечіпай-зілля, адамів корінь; рослина отруйна), горобейник лікарський, костриця червона, кульбаба бе сарабська, конюшина, волошка східна, горицвіт весня ний, оман високий (народна назва — дивосил), дурман звичайний (народна назва — корольки; рослина отруй- на), шоломниця висока (весняна), перстач сріблястий (народні назви — дерев’янка, жовтя) та ін.; капуста, по мідори, огірки, морква, цибуля, буряки та ін. Галичина, північна Буковина: дуб, бук, смерека, явір, вільха чорна (вільха клейка), ялиця біла, рододендрон східнокарпатський, сосна, липа, ясен, в’яз, граб, вільха сіра, бузина червона, яловець звичайний (народні наз ви — яливець, боровиця, джареп), черемха звичайна (на родна назва — черемшина), горобина чорноплідна, чор ниця, яглиця, брусниця (народна назва — кам’янка), бу зина чорна (народні назви — бузина, бугила), крушина ламка, глід озброєний, барбарис звичайний (народні наз ви— квасниця, кислянка), верба козяча та ін.; яблуня, груша, слива, вишня, полуниці, малина та ін.; півонія, лілія, кальцеолярія, нарцис, гладіолус; перлівка одно- квіткова, зеленчук жовтий, розрив-трава звичайна, піз ньоцвіт осінній (народна назва — шапра; рослина от руйна), кремена лікарська, веснівка дволиста, сонцецвіт сивий, коронарія зозуляча (народна назва — зозулин цвіт), костриці червона та лучна, сухоцвіт багновий (на родна назва — сухоцвітки), медова трава шерстиста, ос тудник голий (народна назва — собаче мило), зозулині черевички, анемона дібровна, золототисячник малий (зо лототисячник зонтичний), чемерник червонуватий (на родна назва — шпинз), наперстянка великоцвіта (народні назви — наперстниця, жовті дзвоники), лисохвіст, ци буля ведмежа (народні назви — левурда, черемша), скополія карніолійська (рослина отруйна), вовчуг польовий (народна назва — вовцюг), зозулинці та ін.; капуста, ци буля, помідори, огірки, редиска, морква, гарбузи та ін. Українське Полісся: сосна, дуб, граб, липа, вільха чорна (вільха клейка), клен, ясен, черемха звичайна (народна назва — черемшина), ялиця біла, осика, бе рест, верба попеляста, яглиця, чебрець блошиний (на родні назви—чебрик, чебер), верес, чорниця, мучниця звичайна (народні назви — ведмеже вухо, ведмежі яго ди, вовчі ягоди), журавлина, ліщина, бузок, яловець зви чайний (народні назви — яливець, боровиця, джареп), багно звичайне (народні назви — багун, багон; рослина отруйна), брусниця народна (назва — кам’янка), ожина, жостір та ін.; яблуня, груша, слива, вишня, черешня, по луниці, Схмородина, малина та ін.; флокс, жоржина, фре- зія, півники, заяча конюшина, райграс, костриця червона, мати-й-мачуха (народні назви — білтух, ранник), перво цвіт весняний (народні назви — котики, жовтуха, ключи ки, баранчики), синюха голуба, кмин звичайний (народна назва — ґанус), хвощ польовий (народні назви — сосон ка польова, хвойка, лускавець), щавель кінський, вес нівка, зірочник, чаполоч пахуча (народна назва — ча- пула), перстач прямостоячий (народні назви — зав’язник, калган, дубровка), наперстянка великоцвіта (народні назви — наперстниця, жовті дзвоники), коронарія зо зуляча (народна назва — зозулин цвіт), любка дволиста (народні назви — собачки, собачі реп’яхи, причепа, тури ця) та ін.; капуста, помідори, цибуля, огірки, редиска, гарбузи, морква та ін. У дошкільному закладі матеріали з українського на родознавства використовуються на заняттях з ознайом лення дітей з явищами навколишнього світу, рідної при роди, з художньої літератури, образотворчої діяльності, на музичних заняттях. Ці заняття можуть бути різних ти пів. Фронтальні заняття проводяться з усією групою ді тей. Групові заняття (об’єднують не більше 10—15 дітей) проводять з кожною підгрупою окремо. Це можуть бути екскурсії, екскурсії-огляди, мандрівки, спостереження, ігри. Індивідуально-групові заняття об’єднують від п’яти до восьми дітей. Це розігрування малих жанрів фольк лору, заучування забавлянок, віршів, лічилок, скоромо вок, прислів’їв. Індивідуальні заняття проводять з однією дитиною (або трьома — чотирма дітьми) для закріплення або ко рекції набутих знань, умінь, навичок. Заняття народознавчого циклу мають комбінований характер. Упродовж заняття вихователь використовує різноманітні методи навчання: розглядання виробів та бесіда про них, загадки, приказки, вірші, пісні, ігри, кар тини, художні твори, технічні засоби (платівки, діапро ектор, діафільми). Вони можуть бути також комплекс ними, коли на одному занятті розв’язуються програмні завдання з різних розділів: рідний край, образотворча ді яльність, розвиток мовлення, музика, художня літера тура. Запитання для повторення
Практичні завдання
РОЗДІЛ ІV МАЛІ ЖАНРИ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ |