Шпора. 1 1 Поняття міжнародного права як особливої системи права Поняття міжнародного права як особливої системи права
 Скачать 1.64 Mb.
|
|
12.4. 12.3. Міжнародні конференції 12.3. Міжнародні конференції Міжнародна конференція - тимчасовий колективний орган, що створюється суверенними державами і покликаний обговорювати поставлені перед ним питання і ухвалювати узгоджені рішення. Цілі і діяльність будь-якої міжурядової конференції мають відповідати загальновизнаним принципам міжнародного права. Відмінності в найменуваннях міжурядових конференцій (з'їзд, конгрес, конференція, нарада) юридичного значення не мають. Міжнародні конференції поділяються на:міжурядові, неурядові. Міжурядові конференції є формою багатосторонньої дипломатії і одним з головних засобів міжнародних переговорів. За колом учасників поділяються на :Універсальні:в роботі має право ,брати участь будь-яка держава світу; Регіональні :учасниками є держави, що належать до певного регіону Нерідко на конференції, особливо на ті, які скликаються ООН, як спостерігачі допускаються представники зацікавлених міжурядових і неурядових організацій, а також держав, що не беруть участь в конференції. Крім того, на деякі сучасні міжурядові конференції як спостерігачі запрошуються представники національно-визвольних рухів. Залежно від рівня проведення конференції, який визначається важливістю питань або ступенем їх підоготовленості для обговорення і врегулювання, делегації на міжурядових конференціях очолюються главами держав і урядів, міністрами закордонних справ або іншими офіційними особами. Важливе те, що у будь-якому випадку глава делегації уповноважений виступати від імені держави або уряду. Міжурядові конференції скликаються або міжнародними організаціями (в рамках останніх або під їх егідою), або державами-ініціаторами. Скликання конференції в рамках або під егідою міжурядової організації не змінює її характеру як самостійного міжнародного органу. Деякі конференції є періодичними і тривають по кілька років (наприклад, Нарада з безпеки і співробітництва в Європі продовжувалась з 1973г.). За цілями скликання поділяються на: мирні, політичні, економічні, дипломатичні, змішані. Конференції скликаються для:
Наради з небагатьма учасниками обмежуються вибором голови і створенням секретаріату. Конференції з широким представництвом мають досить складну організаційну структуру: голова, комітети, підкомітети, робочі групи, секретаріат. Основні організаційні питання вирішує генеральний комітет, що складається з голови конференції і голів комітетів. Особливий комітет займається перевіркою повноважень. Відзначимо також редакційний комітет, від якого значною мірою залежить формулювання ухвалюваних рішень. Правила процедури визначають порядок голосування, ухвалення рішень. Рішення зустрічей обмеженого складу зазвичай оформлюються спільною заявою або комюніке. Ширші конференції приймають заключні акти, що містять підсумки роботи і тексти ухвалених рішень. Ці акти підписуються учасниками. Підписання акту, що містить текст прийнятого договору, означає встановлення його автентичності. Резолюції конференцій не є юридично обов'язковими, але через принцип сумлінності передбачається, що вони поважатимуться учасниками як морально-політичні зобов'язання. Юридично обов'язкову силу мають рішення, оформлені у вигляді договору. Відомі випадки, коли положення резолюцій конференцій придбали юридичну силу в результаті того, що договір зобов'язував ними керуватися. Роль конференцій і актів, що приймаються ними, незмінно зростає. Міжнародне співтовариство потребує все активнішої координації політики держав із глобальних проблем. Розвиток міжнародного життя вимагає все більш активного нормативного регулювання. Розробка відповідних договорів займає багато часу. Тому на допомогу приходять резолюції міжнародних конференцій, що є актами "м'якого права". Вони швидше формуються, держави погоджуються з ними легше, ніж з жорсткими зобов'язаннями за договорами. Кількість і обсяг прийнятих конференціями актів також постійно росте. Вони визначають цілі взаємодії держав для вирішення загальних проблем, встановлюють правила, яких для цього слід дотримуватись. У числі таких конференцій - Всесвітня конференція з прав людини 1993 р., Міжнародна конференція з населення і розвитку 1994 р., Зустріч у верхах НАТО - Росія 2002 р. В порівняно короткі терміни названі конференції визначили шляхи вирішення широкого кола найважливіших проблем економічного, соціального і гуманітарного характеру. Резолюції конференцій не тільки безпосередньо регулюють відносини держав, але й готують грунт для відповідних правових норм. Істотне їх значення і при тлумаченні останніх. Характеризуючи роль конференцій слід відзначити велику вісімку (G-8) промислово розвинених країн (Великобританія, Італія, Канада, Росія, США, Франція, ФРН). Основна мета її нарад - вирішення глобальних економічних проблем. Крім того, обговорюються і політичні проблеми: ООН і багатостороння співпраця, контроль над озброєнням і роззброєння, ситуація в регіонах, міжнародний тероризм та ін. Вісімка діє сесійно на постійній основі. 12.5. 12.4. Міжнародні організації 12.4. Міжнародні організації Міжнародна організація – створене міжнародним договором об’єднання держав, покликане на постійній основі координувати дії держав-членів відповідно до наданих їй повноважень. Організації мають самі різні найменування: організація, фонд, банк, союз (Всесвітній поштовий союз), агентство, центр. Відомо, що ООН іншими мовами йменується "Об'єднані Нації". Все це не впливає на статус організацій. Характерні риси міжнародної організації:
Всім цим визначається міжнародна правосуб'єктність організації, воля якої не обов'язково співпадає з волею кожного з її членів. Міжнародні організації є органом співпраці держав, вони, як правило, не мають наддержавного характеру. Міжнародний суд ООН не одноразово підкреслював, що в природі міжнародних організацій немає нічого такого, що дозволило б розглядати їх як щось подібне наддержаві. Організація володіє тільки тією компетенцією, якою її наділили держави (Див.: ICJ. Reports. 1980. P. 89, 103). Разом з тим сьогодні існують і наднаціональні, наддержавні організації. Таким організаціям державами передано здійснення своїх суверенних прав. З певних питань вони можуть ухвалювати рішення, що безпосередньо зобов'язують фізичних і юридичних осіб. Наднаціональними повноваженнями володіє, зокрема, Європейський Союз. Установчий акт організації є міжнародним договором. Тому до нього застосовується право міжнародних договорів. Разом з тим статут - це договір особливого роду. Згідно Віденським конвенціям про право договорів 1969 р. і 1986р., їх положення застосовуються до договору, що є установчим актом організації, без шкоди для будь-яких відповідних правил даної організації (ст. 5). Під правом організації слід розуміти не тільки сам статут, але і ухвалені відповідно до нього рішення і резолюції, а також стала практика організації. Специфіка статуту як договору стосується насамперед порядку участі в ньому та припинення участі. Особливий статус в міжнародному праві посідає Статут ООН, який розглядається як своєрідна конституція світової спільноти. Згідно Статуту, в разі невідповідності йому інших зобов'язань держав-членів, переважну силу мають зобов'язання за Статутом ООН (ст. 103). Зростання потреби в підвищенні рівня керованості міжнародною системою визначає розширення повноважень організацій, які в основному визначені статутами. Перегляд статутів - справа складна. Як вихід використовується реальний розвиток їх змісту. З цією метою вдаються до двох основних засобів: повноваженням, що маються на увазі, та динамічному тлумаченню статутів. Повноваження (implied powers), що маються на увазі, - додаткові повноваження організації, які прямо її статутом не передбачені, але необхідні для досягнення поставлених цілей. Міжнародні договори посилаються на такі повноваження. Вони знайшли підтвердження і в актах Міжнародного суду. В Консультативному висновку за запитом ВОЗ про законність застосування державою ядерної зброї в збройному конфлікті (1996 р.) Суд, спираючись на попередню міжнародну судову практику, визначив: "Потреби міжнародного життя можуть зробити необхідним, щоб організації задля досягнення своїх цілей володіли додатковими повноваженнями, які прямо не передбачені в основних актах, що регулюють їх діяльність. Загальноприйнято, що міжнародні організації можуть здійснювати повноваження, відомі як повноваження, що "маються" на увазі" (п. 25). Динамічне тлумачення означає таке тлумачення статуту, яке розвиває його зміст відповідно до потреб організації в ефективному здійсненні своїх функцій. Види міжнародних організацій:
Сьогодні більшість організацій є саме міждержавними. Вони не володіють надгосударственной владою, їх члени не передають їм своїх владних функцій. Завдання таких організацій полягає в регулюванні співпраці держав. Разом з тим існують і наднаціональні, наддержавні організації, яким держави передали здійснення своїх суверенних прав. Міждержавні та міжнародні організації є загальної компетенції та спеціальної компетенції. За порядком прийняття членів існують: відкриті- членом може бути будь-яка держава ; закриті - прийом нових членів відбувається за запрошенням первинних членів Існують й інші критерії для класифікації міжнародних організацій. Правосуб'єктність міжнародних організацій Міжнародні організації, як правило, володіють правосуб'єктністю як за міжнародним правом, так і за внутрішнім правом держав-членів. Їх міжнародна правосуб'єктність визначається статутом і міжнародним правом. Констатуючи наявність у міжнародної організації правосуб'єктності, Міжнародний суд визначив її як "здатність володіти міжнародними правами і нести міжнародні обов'язки" (Консультативний висновок від 11 квітня 1949 р. про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН // ICJ. Reports. 1949). Разом з тим Суд вказав на відмінність правосуб'єктності організації від правосуб'єктності держави: "Суб'єкти права в будь-якій правовій системі не обов'язково ідентичні за своїм характером і за обсягом своїх прав; при цьому їх характер залежить від потреб співтовариства". Нерідко в засновницьких актах організацій містяться спеціальні положення про правосуб’єктність організації. Угода про Міжнародну організацію супутникового зв'язку (ІНТЕЛСАТ) 1971 р.: a) ІНТЕЛСАТ володіє правосуб'єктністю. Вона користується повною мірою правоздатністю, необхідною для здійснення своїх функцій і досягнення своїх цілей, зокрема здатністю:
Що ж до правосуб'єктності за внутрішнім правом, то організація неминуче вступає в правовідносини на території держав (придбання товарів і послуг, оренда, власність, трудові відносини тощо). Аналіз судової практики держав показує, що правосуб'єктність організації визнається навіть на території держав, що не є її членами. Укладаючи угоду, організація несе цивільно-правову відповідальність так само, як і звичайні юридичні особи. Вона несе відповідальність і з недоговірних зобов'язань, наприклад в результаті дорожнього інциденту. Реалізація цієї відповідальності може бути ускладнена внаслідок того, що організація володіє імунітетом. У таких випадках їй слід відмовитися від імунітету, яким вона володіє, на користь здійснення своїх функцій. Організація не повинна перешкоджати здійсненню правосуддя. Але якщо такої відмови немає, то справа вирішується на дипломатичному рівні. Позов до організації може бути пред'явлений на міжнародному рівні відповідно до міжнародного права. Функції міжнародних організацій Суть процесів, що відбуваються в міжнародній організації схожий на ті, що відбуваються в представницькому політичному органі. Він полягає у виявленні і узгодженні інтересів членів, виробленні на цій основі загальної позиції, загальної волі, визначенні відповідних завдань, а також методів і засобів їх вирішення. Специфіка визначається тим, що членами організації є суверенні держави. Це обумовлює специфіку функцій і механізму їх реалізації. Основні фази діяльності організації полягають в обговоренні, ухваленні рішення і контролі за його виконання. Регулююча функція є сьогодні найбільш важливою, вона полягає в ухваленні рішень, що визначають цілі, принципи, правила поведінки держав-членів. Такого роду рішення наділені морально-політичною обов'язковою силою. Проте їх дія на міждержавні відносини і на міжнародне право не можна недооцінювати. Будь-якій державі важко протистояти рішенню міжнародної організації. Резолюції організації безпосередньо не створюють міжнародно-правових норм, але роблять серйозний вплив як на правотворчий, так і на правозастосовчий процес. Багато принципів і норми міжнародного права було спочатку сформульовано в резолюціях. Досить пригадати роль резолюцій Генеральної Асамблеї ООН в утвердженні основних принципів міжнародного права і в розкритті їх змісту. У спеціальних сферах співпраці (фінанси, зв'язок, транспорт та ін.) норми міжнародного права створювалися головним чином за допомогою організацій. Резолюціям належить важлива функція актуалізації міжнародно-правових норм шляхом їх підтвердження, конкретизації стосовно реальностей міжнародного життя. Застосовуючи норми до конкретних ситуацій, організації розкривають їх зміст. Не тільки у резолюціях, але і в ході дискусій з'ясовуються необхідні зміни в праві. Функції легітимації і делегітимації. Перша полягає в підтвердженні значення норми, що підсилює її ефективність. Друга - у визнанні норми що не відповідає вимогам життя. Досить вказати на резолюції ООН, делегітимацію цілого комплексу звичаєвих і договірних норм, що були покладені в основу колоніальної системи. Контрольні функції полягають в здійсненні контролю за відповідністю поведінки держав нормам міжнародного права, а також резолюціям. З цією метою організації мають право збирати і аналізувати відповідну інформацію, обговорювати її і висловлювати свою думку в резолюціях. У багатьох випадках держави зобов'язані регулярно готувати доповіді про виконання ними норм міжнародного права і актів організації у відповідній сфері. Особливо розвинена ця система в галузі прав людини. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. зобов'язує учасників надавати звіти про виконання ними положень Пакту Комітету з прав людини. За наслідками обговорення Комітет представляє доповідь Економічній і Соціальній Раді ООН. З метою контролю на місця прямують наглядові місії організацій. У практиці ООН набули поширення наглядові місії за дотриманням умов мирного врегулювання. Місія ООН контролювала процес ліквідації засобів масового знищення в Іраку і докладала про це Раді Безпеки. Серйозні заходи контролю, включаючи інспекцію, передбачені Статутом Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Оперативні функції полягають в досягненні цілей власними засобами організації. У переважній більшості випадків організація впливає на реальність через суверенні держави-члени. Разом з тим поступово зростає роль і безпосередньої діяльності. Організації надають економічну, науково-технічну і іншу допомогу, надають консультаційні послуги. Значний розвиток отримали операції ООН по підтриманню миру тощо. Членство в міжнародних організаціях Характерна особливість міжнародних організацій полягає в тому, що їх членами є тільки суверенні держави, саме держави, а не їх органи, не дивлячись на те що такі організації зазвичай іменують міжурядовими. Не можуть бути членами міжнародної організації частини держави. Всі члени рівноправно беруть участь в роботі органів організації і несуть відповідальність за її діяльність, роблять внески до її бюджету. Після Другої світової війни колоніальні країни не відповідали вимогам, що пред'являються до членів міжнародних організацій, але були зацікавлені в діяльності організацій. Для вирішення проблеми було використано асоційоване членство. Від повного членства воно відрізняється відсутністю права брати участь в голосуванні і бути обраними до виконавчих органів, у наш час асоційоване членство використовується в тих випадках, коли з тих або інших причин повне членство тимчасово або постійно неможливе. Так, країни Східної Європи пройшли через етап асоційованого членства в Раді Європи. Існує статус спостерігача. Він надається державам-членам або державам-членам, які не увійшли до складу органу організації. Наприклад Швейцарія була представлена спостерігачами на багатьох сесіях Генеральної Асамблеї ООН. Більшість членів ООН направляють своїх спостерігачів на засідання Ради Безпеки. Статус спостерігача був наданий ООН ряду національно-визвольних рухів. Нерідко спеціалізовані установи і регіональні організації направляють своїх спостерігачів в органи ООН. Вони володіють правом бути присутнім на основних засіданнях і отримувати документи. Часто неурядовим організаціям надається консультативний статус, який близький статусу спостерігача. Така практика типова для Економічної і Соціальної Ради ООН. Членство припиняється з ліквідацією організації або самої держави-члена, воно не переходить в порядку правонаступництва. Росія зайняла місце СРСР не як правонаступник, а як держава - продовжувач СРСР. Членство може бути припинене в результаті виходу з організації, що передбачено статутами багатьох організацій. Держави мають право на вихід з організації. Статути багатьох організацій передбачають можливість виключення з числа членів. Якщо ж в статуті відповідне положення відсутнє, виключення неприпустимо. У такому разі можна усунути державу, що порушує статут, від участі в роботі організації, відмовившись визнати повноваження його представників, зрозуміло, тимчасово, що рівносильно припиненню членства. Органи міжнародних організацій Для здійснення своїх функцій організації володіють відповідним механізмом. Його основу складають органи організації. Організації володіють найвищим органом, в якому представлені всі члени. Називається він по-різному: асамблея, конференція, конгрес та ін. "Генеральна асамблея" буквально означає "загальні збори". В універсальних організаціях ці органи численні і покликані ухвалювати рішення лише з основних питань. Збираються вони періодично. Генеральна Асамблея ООН працює щорічно (вересень - грудень), може скликатися на надзвичайні сесії. В інших організаціях пленарний орган скликається кожні два роки (ЮНЕСКО) і навіть раз в п'ять років (Міжнародний союз електрозв'язку). Для підготовки резолюцій пленарного органу створюються комісії і комітети загального складу, що працюють під час сесії найвищого органу. Генеральна Асамблея ООН приймає резолюції, підготовлені її шістьма комітетами, може створювати допоміжні органи. Пленарний орган обирає органи обмеженого складу, в числі яких основний виконавчий орган і органи з головних напрямів діяльності організації. При формуванні таких органів враховуються певні критерії, перш за все представництво основних регіонів і груп держав. Відомі і інші критерії. В Раді ІКАО забезпечується належне представництво держав, що вносять найбільший внесок в навігаційне обслуговування цивільної авіації. У більшості організацій органи складаються з представників держав. В деяких випадках створюються органи, членами яких є не держави, а фахівці, що обираються в особистій якості. Найчастіше це судові органи. Таким же чином формується і Комісія міжнародного права ООН. У деяких організаціях існують парламентські органи. У випадках, коли держави передають здійснення частини своїх владних повноважень міжнародним організаціям, національні парламенти втрачають контроль за цими функціями. Парламентські органи створюються з метою такої компенсації. Вони або безпосередньо обираються на виборах в країнах-членах (ЄС), або призначаються національними парламентами (Рада Європи). В більшості випадків ці органи обмежуються обговоренням і ухваленням рекомендацій. Тільки Європейський парламент в рамках ЄС володіє істотними правами. Він може відправити у выдставку Комісію і бере участь в ухваленні бюджету. Особливе місце займають судові органи. Різні їх види можуть вирішувати спори між державами, перевіряти правомірність рішень організації і здійснювати адміністративну юрисдикцію відносно персоналу. Більшість організацій не створюють своїх судових органів і не вважають за необхідне вводити судовий контроль, що визначає правомірність ухвалюваних рішень. У справах, пов'язаних з персоналом, універсальні організації використовують адміністративний суд ООН. В ЄС, органи якого ухвалюють юридично обов'язкові рішення, Суду належить важлива роль в контролі за їх правомірністю. Організації мають секретаріат, який виконує велику роботу по обслуговуванню організації. Очолюється він головною адміністративною особою (генеральним секретарем або генеральним директором), яка обирається найвищим органом на певний термін. Основне навантаження лягає на службовців секретаріату, що працюють на постійній основі. Фінансування організацій здійснюється їх членами залежно від можливостей останніх. Як правило, внесок однієї держави не повинен перевищувати 25% бюджету і бути не менше 0,01%. Багато фінансових організацій формують бюджет за рахунок власних доходів. Регулярний бюджет покриває звичайні витрати. Додаткові витрати, наприклад на миротворчі операції або надання економічної допомоги, покриваються за рахунок добровільних внесків. 12.6. 12.5. Організація Об'єднаних Націй 12.5. Організація Об'єднаних Націй ООН є ядром глобальної системи міжнародних організацій. Її Статут був першим актом, що закріпив основні цілі і принципи міжнародного правопорядку і надав їм імперативної сили. ООН є універсальною міжурядовою організацією. Головними органами ООН є:
Генеральна Асамблея – це представницький орган ООН, в якому представлені всі держави-члени. Вона володіє компетенцією обговорювати будь-які питання або справи в межах Статуту. Крім того, вона може обговорювати питання, що належать до повноважень будь-якого органу ООН. Виняток становлять випадки, якщо Рада Безпеки виконує свої функції відносно якої-небудь спору або ситуації (ст. 12). Генеральна асамблея ООН Генеральна Асамблея, створена в 1945 році відповідно до Статуту ООН , складається з 192 членів ООН. Асамблея є форумом для багатостороннього обговорення всього спектру міжнародних проблем. Вона відіграє також значну роль в процесі встановлення норм і кодифікації міжнародного права. Інтенсивний період роботи чергових сесій Асамблеї припадає на вересень-грудень кожного року, в подальший період вона може збиратися за необхідності. Функції і повноваження Генеральної Асамблеї
Рада Безпеки
Непостійні члени Ради Безпеки обираються на дворічний термін. Вибуваючий член Ради Безпеки не підлягає негайному переобранню. На підставі поправки до статті 23 Статуту, в 1965 році кількість членів Ради Безпеки було збільшено з одинадцяти до п'ятнадцяти. Кожен член Ради має один голос. Рішення з питань процедури вважаються прийнятими, коли за них подані голоси не менше 9 з 15 членів. Для ухвалення рішень по суті потрібно дев'ять голосів, включаючи голоси всіх п'яти постійних членів. Це — правило «одностайності великих держав», яке часто називається «правом вето». Принцип одноголосності постійних членів відображає реальне положення справ в світі. Тільки єдність великих держав здатна забезпечити мир і безпеку. Про усвідомлення цього положення свідчить аналіз результатів голосування в Раді Безпеки, що виявляє певну тенденцію. З 1946 по 1990 рр. постійні члени застосовували вето 279 разів, а з 1990 по 1995 рр. - лише двічі. В даний час спеціальний комітет розглядає питання про розширення складу Ради. ФРН і Японія активно добиваються місця постійних членів, посилаючись, зокрема, на те, що їх внески належать до найбільших. На постійне представництво в Раді претендують і такі країни, як Індія, Бразилія. Згідно Статуту, Рада Безпеки має такі функції і повноваження:
Інші головні органи Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) несе відповідальність за виконання функцій, викладених в гл. IX Статуту ООН "Міжнародне економічне і соціальне співробітництво". Декларація тисячоліття ООН передбачає подальше посилення ЕКОСОС, що спирається на його нинішні досягнення, з тим щоб він міг виконувати функції, викладені в Статуті. 54 держави — члени ЕКОСОР обираються Генеральною Асамблеєю строком на три роки. Місця в Раді розподіляються на основі принципу географічного представництва, при цьому 14 місць відводяться державам Африки, 11 — державам Азії, 6 — державам Східної Європи, 10 — державам Латинської Америки і Карибського басейну і 13 — державам Західної Європи і іншим державам. ЕКОСОР - головний орган, що відповідає за координацію економічної, соціальної і іншої відповідної діяльності 14 спеціалізованих установ ООН, дев'яти функціональних комісій і п'яти регіональних комісій. Рада також отримує доповіді від 11 фондів і програм ООН. Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) слугує центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і вироблення рекомендацій відносно політики для держав-членів і системи Організації Об'єднаних Націй. Він відповідає за:
ЕКОСОР уповноважена проводити або організовувати дослідження і складати доповіді з цих питань. ЕКОСОР також має повноваження сприяти підготовці і організації крупних міжнародних конференцій з економічних і соціальних проблем і пов'язаних з ними питань, а також сприяти здійсненню узгоджених подальших дій за підсумками таких конференцій. Відповідно до її широкого мандата у розпорядженні Ради знаходиться більше 70 відсотків людських і фінансових ресурсів всієї системи ООН. Рада з опіки була створена для контролю за системою опіки. В свою чергу, міжнародна система опіки була створена для управління залежними територіями, які раніше були підмандатними (система мандатів Ліги Націй) і знаходилися під контролем держав-переможиць, а також тими, які можуть бути добровільно включені метрополіями. Остання категорія успіху не мала. Що ж до перших двох, то Рада з опіки зіграла свою роль в отриманні ними незалежності. Вже до 1975 р. всі колишні підопічні території здобули незалежність, за винятком Мікронезії (опіка США). В результаті відпала необхідність в Раді з опіки. Правда, існують наміри зберегти Раду, наділивши його новими функціями. Секретаріат вельми важливий орган ООН. Персонал Секретаріату призначається Генеральним секретарем. При цьому повинна приділятися увага підбору персоналу на можливо ширшій географічній основі. Деколи цю вимогу ускладнює підбір кадрів достатньо високої кваліфікації. Співробітники Секретаріату є міжнародними чиновниками і не повинні отримувати вказівок від урядів. Штаб-квартира ООН і Секретаріату розташована в Нью-Йорку, її крупні підрозділи знаходяться в Женеві і Відні. Головна функція Секретаріату полягає в обслуговуванні діяльності ООН, включаючи підготовку необхідних матеріалів і сприяння реалізації резолюцій її органів. Загалом, від Секретаріату в чималій мірі залежить результативність діяльності Організації. Генеральний секретар подає Асамблеї щорічний звіт про роботу ООН, який містить і пропозиції про її вдосконалення. Він доводить до віданн Ради Безпеки питання, які, на його думку, можуть загрожувати миру. Спостерігається тенденція посилення ролі Генерального секретаря. Він бере участь в постановці актуальних питань перед органами ООН, виступає посередником у врегулюванні спорів між державами, наприклад на півдні Африки, на Близькому Сході та ін. Міжнародний суд - головний судовий орган ООН. Правовою основою діяльності Суду є Статут ООН і Статут Суду, який складає невід'ємну частину Статуту. Члени ООН є за визначенням і учасниками Статуту МС ООН. Держава-нечлен може стати учасником Статуту на умовах, визначеваних Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки Міжнародний суд складається з 15 суддів, які обираються Асамблеєю і Радою Безпеки строком на дев'ять років. Судді повинні володіти високими моральними і професійними якостями. Склад Міжнародного суду в цілому забезпечує представництво найголовніших форм цивілізації і основних правових систем світу. У разі потреби Суд створює камери у складі трьох і більше суддів. Крім розгляду спорів між державами, Міжнародний суд виносить консультативні висновки на запит Асамблеї і Ради Безпеки. За минулі роки було винесено понад 20 висновків. Вони стосувалися членства в ООН, тлумачення договорів, компетенції Асамблеї, статусу Намібії і ін. У своїх рішеннях Міжнародний суд регулярно підтверджує, що відповідно до свого статуту його функція обмежена встановленням існуючого права і не носить правотворчого характеру. Проте фахівці, не тільки теоретики, але і практики, високо оцінюють внесок Суду в розвиток міжнародного права і зміцнення правопорядку. Фактичне розширення повноважень і активізація діяльності Асамблеї і особливо Ради Безпеки робить актуальною проблему ролі Міжнародного суду в цьому процесі. У практиці Суду не раз виникало питання про співвідношення компетенції Ради Безпеки як політичного органу з компетенцією Міжнародного суду як органу судового. У справі "Нікарагуа проти США" останні посилалися на те, що питання про застосування збройних сил не належить до категорії "юридичних спорів" і тому має розглядатися Радою Безпеки (у якій США користуються правому вето), а не Судом. Суд відхилив цей аргумент, заявивши, що "політичні аспекти можуть бути присутніми в будь-якому представленому йому юридичному спорі". В рішенні про тимчасові заходи у справі "Боснія і Герцеговина проти Югославії" (16 квітня 1993 р.) Суд заявив, що "Рада володіє наданими їй функціями політичного характеру, тоді як Суд виконує суто судові функції, і обидва органи тому здійснюють свої різні, але взаємодоповнюючі функції відносно одних і тих же подій". З цього виходить, що на Суд не поширюється ст. 12, що забороняє Асамблеї приймати резолюції зі спорів, що знаходяться на розгляді Ради Безпеки. Стало актуальним також питання про можливість контролю з боку Міжнародного суду за правомірністю актів Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки. Статут не передбачає такої можливості, але і не виключає її. Міжнародний суд визнав, що він не володіє правом здійснювати судовий контроль або бути апеляційною інстанцією відносно рішень інших органів ООН. Разом з тим він не раз висловлював свою думку про відповідність міжнародному праву рішень тієї ж Ради Безпеки. При розгляді конкретних справ Суд не може уникнути оцінки правомірності резолюцій органів ООН, що стосуються справи. Активний політичний орган - Рада Безпеки вимагає доповнення у вигляді неупередженого судового органу. Як відомо, разом з Міжнародним судом спори між державами розглядаються міжнародними арбітражами. Виникає питання про координацію їх діяльності. Юридично вони не підпорядковані Міжнародному суду, але практично його рішення беруться ними до уваги. В цілому авторитет і роль Міжнародного суду останніми роками зросли. У 1981 р. він розглядав лише одну справу, а зараз на його розгляді знаходиться приблизно 20. Істотне значення для підвищення авторитету Суду мала його принципова позиція в таких справах, як "Нікарагуа проти США". У своєму рішенні у справі Суд не зупинився перед тим, щоб визнати США правопорушником. Враховуючи позицію Суду, США відмовилися від визнання його обов'язкової юрисдикції. В даний час з п'яти постійних членів Ради Безпеки лише одна Великобританія визнає обов'язкову юрисдикцію Суду. Інтереси зміцнення міжнародного правопорядку вимагають подальшого підвищення ролі Міжнародного суду. У Декларації тисячоліття ООН виражений намір "укріплювати Міжнародний суд з тим, щоб забезпечити правосуддя і верховенство права в міжнародних справах". Спеціалізовані установи ООН Система ООН характеризується широким обсягом видів співпраці. До неї входить значна кількість спеціалізованих міжнародних організацій і органів, що займаються питаннями економічного і соціального співробітництва, охорони здоров'я, екології, зв'язку, транспорту і ін. Вони обговорюють відповідні питання, організовують співпрацю держав, надають їм допомогу, беруть участь у формуванні норм, що регулюють ту або іншу сферу співпраці. Деякі з них, наприклад Міжнародна організація цивільної авіації, приймають резолюції, які вельми близькі до обов'язкових рішень. Розширення діяльності спеціалізованих установ є ознакою розвитку організаційної структури міжнародного співтовариства і підвищення рівня керованості в ньому. Не можна, проте, не відмітити, що чисельність органів і організацій породжує складну проблему координації їх діяльності. В економічної сфері створюються міжнародні органи і організації поза системою ООН. Найбільш важливою з таких організацій є Світова організація торгівлі. Проте і такі організації зобов'язані діяти відповідно до цілей і принципів Статуту ООН. 13.2. 13.1. Право зовнішніх зносин 13.1. Право зовнішніх зносин Поняття та джерела права зовнішніх зносин Право зовнішніх зносин - галузь міжнародного права, принципи і норми якої регулюють офіційні відносини, учасниками яких є держави і міжнародні організації. Під правом зовнішніх зносин іноді розуміють сукупність норм внутрішнього права, що регулюють здійснення зовнішніх зносин держави. Кількість таких норм постійно зростає. Право зовнішніх зносин— одна з давніх галузей міжнародного права. Наприклад, інститут консулів з'явився в глибокій давнині а норми про їх недоторканність стали початком консульського права. Декілька пізніше з'явилося дипломатичне право. Особливо активно право зовнішніх зносин почало розвиватися в XVI в., коли у Європі почали створюватися постійні дипломатичні представництва. Право зовнішніх зносин включає підгалузі: 1) право внутрідержавних органів зовнішніх зносин; 2) дипломатичне право; 3) право дипломатичного протоколу; 4) консульське право. Міжнародно-правова концепція права зовнішніх зносин у вітчизняній літературі була розроблена К.К. Сандровським (Див. Сандровський К.К. Право зовнішніх зносин. Київ, 1986). Інститутом цієї галузі є право на зовнішні зносини, що грунтується на суверенітеті держави, право на участь в житті міжнародного співтовариства на основі суверенної рівності. Право держави на зовнішні зносини засноване на міжнародно-правових нормах і існує незалежно від внутрішнього права. Відповідно до принципу суверенної рівності, всі держави мають рівні суверенні права і обов'язки, є рівноправними членами міжнародного співтовариства. Держави зобов'язані поважати право один одного визначати і здійснювати на свій розсуд відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права. Вони мають право належати або не належати до міжнародних організацій, бути або не бути учасниками тих або інших договорів. Згідно принципу невтручання, держави не можуть втручатися не тільки у внутрішніх, але і в зовнішніх справи іншої держави, що входять в його суверенну компетенцію. Держава не може застосовувати або заохочувати застосування економічних, політичних або інших мір з метою підпорядкування іншої держави при здійсненні нею своїх суверенних прав. Разом з тим міжнародне право зобов'язує держави співробітничати одна з одною для досягнення цілей ООН (принцип співробітництва). Основним джерелом права зовнішніх зносин є загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Багатосторонні і інші договори уточнюють норми загального міжнародного права в конкретних сферах права зовнішніх зносин (дипломатичне, консульське право та ін.). Основні джерела права зовнішніх зносин:
Окрім універсальних джерел права зовнішніх зносин існують і регіональні угоди (наприклад, Гаванська конвенція про дипломатичних чиновниках, підписана 20 країнами Латинської Америки у 1928 р. чинна дотепер). Першим багатостороннім договором права зовнішніх зносин став Віденський протокол (Віденський регламент) про ранги дипломатичних представників 1815 р. 13.3. 13.2. Система органів зовнішніх зносин 13.2. Система органів зовнішніх зносин Для здійснення зовнішніх зносин з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин Органи зовнішніх зносин поділяються на:
У свою чергу, внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин діляться на дві групи органів: 1) загальної компетенції і 2) спеціальної компетенції. До органів загальної компетенції належать органи, що представляють державу у всіх питаннях зовнішніх зносин, так звані органи політичного керівництва (глава держави, парламент, уряд, глава уряду і відомство зовнішніх зносин (Міністерством закордонних справ), глава відомства зовнішніх зносин). До органів спеціальної компетенції належать органи, що представляють державу в певній сфері її зовнішніх зносин. Звичайно прийнято вважати, що до них належать всі міністерства (крім Міністерства закордонних справ) і центральні відомства, тому що у відповідності зі своєю профільною компетенцією здійснюють визначені зовнішні функції, для чого в них створюються відділи (управління) зовнішніх зв'язків. Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин загальної компетенції визначають основи зовнішньої політики держави, розробляють її тактичні і стратегічні цілі і задачі, формують мережу органів зовнішніх зносин держави за кордоном, здійснюють підготовку кадрового складу для цих органів. Правовий статус внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин України закріплено в Конституції України, законах, положеннях про міністерства і відомства. Систему внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин України утворюють:
|