Шпора. 1 1 Поняття міжнародного права як особливої системи права Поняття міжнародного права як особливої системи права
 Скачать 1.64 Mb.
|
|
Види міжнародних договорів Представниками науки міжнародного права розроблені критерії, що можуть бути покладені в основу класифікації. Насамперед міжнародні договори можна класифікувати за формою укладання на письмові та усні. До форми міжнародного договору належать всі способи та засоби, за допомогою яких узгодження волі суб’єктів міжнародного права набуває виразу угоди. Форма конкретного договору залежить від згоди сторін. Договори можуть укладатися в письмовій та усній формі. Більш поширені письмові договори і саме до них застосовуються положення Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., що ні в якому разі не принижує значення і не впливає на юридичну силу договорів, які укладаються в усній формі і іноді називаються „джентльменськими угодами”. Усні договори не мають формального договірного тексту, не підписуються і не скріплюються печатками. Прикладом джентльменської угоди було укладення Лондонської джентльменської угоди у 1946 р. між СРСР, США, Великою Британією та ін. державами про принцип справедливого географічного розподілу місць для непостійних членів Ради Безпеки ООН. Всі міжнародні договори можна класифікувати за назвою, а саме: міжнародні договори, угоди, акти, протоколи та ін. Як зазначалось, назва договору не визначає його юридичної сили та значення. Поширеною є класифікація договорів як домовленостей держав. В цьому випадку головною підставою їх розподілу є кількість суб’єктів міжнародного права, що брали участь в укладанні договору. Розрізняють двосторонні договори (у договірному процесі беруть участь дві держави) та багатосторонні (беруть участь більше як дві держави) договори. Необхідно в цьому контексті відзначити, що така класифікація може викликати неоднозначне розуміння певного кола питань. Йдеться, зокрема, про ситуації, схожі з такою: в 1947 році було укладено мирний договір з Угорщиною. Його сторонами, як зазначалось у тексті договору, з одного боку виступали: СРСР, Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії, США, Австралія, БРСР, Чехословаччина, Індія, Нова Зеландія, УРСР, Африканський Союз, ФНРЮ „як держави, які перебувають в стані війни з Угорщиною” та, з іншого боку – Угорщина. При використанні критерію кількості держав, що беруть участь у підписанні міжнародного договору, має братися до уваги не загальна кількість держав, що приймають участь у договірному процесі, а кількість сторін договору. Прикладом двосторонньої угоди може бути Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами 1994 р. Крім того, необхідно відзначити, що Віденська конвенція 1969 р., як зазначається в ст.1, поширюється на договори між державами. Хоча міжнародний договір є результатом узгодження воль держав, при укладенні договорів беруть участь конкретні державні органи, які уповноважені державою на укладання від її імені міжнародних договорів. Тому в тексті Конвенції не проводиться різниця між договорами залежно від того, який орган держави його уклав. Всі договори розглядаються як такі, що укладаються між державами. Міжнародний договір, укладений будь яким уповноваженим органом держави розглядається саме як договір держави. Багатосторонні міжнародні договориподіляють на загальні багатосторонні та обмежені багатосторонні, хоча такі види договорів прямо не передбачені у Віденській конвенції. Особливе значення в сучасному світі відіграють загальні багатосторонні договори чи договори універсального характеру. На Віденській конференції з права міжнародних договорів до Конвенції не вдалося включити положення, що стосувалися договорів цього виду, однак їх існування було підтверджено у Віденській декларації про універсальність, яка була включена як складова частина до Заключного акту Конференції ООН з права договорів. В цій Декларації містилось визначення загальних міжнародних договорів як міжнародних договорів, що стосуються кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права або об’єкти та цілі яких, являють собою інтерес для міжнародного співтовариства у цілому. У загальних багатосторонніх договорах можуть брати участь всі без винятку держави, оскільки для їх характеристики першочергове значення має не кількість учасників, а об’єкт та мета договору. Особливою рисою загальних міжнародних договорів є перш за все те, що їх об’єкт та цілі становлять інтерес для міжнародного співтовариства у цілому. Як зазначала Н.М. Ульянова, такі договори укладаються з питань, що стосуються інтересів всіх держав та потребують регулювання на універсальній основі. Це такі міжнародні договори, що становлять інтерес для людства. А саме: договори про забезпечення миру, безпеки, заборони зброї масового знищення, прав і свобод людини, охорони природи та навколишнього середовища та ін. Зокрема, Загальна декларація прав людини. До такого виду договорів належать також договори щодо кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права, у тому числі і права міжнародних договорів (Віденська конвенція про право міжнародних договорів). Обмежені багатосторонні договори – це договори з невеликою, порівняно з загальними, кількістю учасників, участь нової держави в якому залежить від згоди його учасників. Прикладом такого договору для України може бути Угода про створення Співдружності Незалежних Держав 1991р. Наступною підставою для класифікації міжнародних договорів є сфера дії міжнародного договору. За цим критерієм розрізняють універсальні, регіональні та локальні договори. Застосовуючи цей критерій необхідно пам’ятати, що в тому випадку, коли до договору приєдналися не абсолютно всі держави світу або регіону, їх характер від цього не змінюється. Головним є те, чи відповідає договір інтересам всіх держав, всіх людей нашої планети (йдеться про універсальні договори), чи держав та їх населення певного регіону (регіональні договори). Прикладом універсального міжнародного договору, учасником якого виступає й Україна, є Загальна декларація прав людини, Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього [90] та ін. До регіональних договорів належить, зокрема, Європейська угода про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини, Європейська хартія місцевого самоврядування та ін. Всі інші договори можна вважати локальними, серед яких у сучасному світі переважають двосторонні міжнародні договори. Деякі автори виділяють за цим критерієм не локальні міжнародні договори, а субрегіональні, підкреслюючи тим самим, що у таких договорах приймають участь держави у середині певного географічного регіону. Джерелами конституційного права є як універсальні, так і регіональні міжнародні договори. За характером розрізняють відкриті, напіввідкриті та закриті міжнародні договори. Учасником відкритого міжнародного договору (наприклад, Віденської конвенції про право міжнародних договорів) може стати будь-яка держава, незалежно від згоди (або, навіть, заперечень) інших держав-учасників. Якщо згода держав-учасників є обов’язковою для набуття членства в міжнародному договорі, договір вважається напіввідкритим. Прикладом такого міжнародного договору для України може бути Статут СНД. Закритим вважається такий міжнародний договір, у якому беруть участь тільки держави, що укладали договір, можливість збільшення учасників договору в тексті документа не передбачається. Важливим критерієм класифікації міжнародних договорів виступає їх об’єкт, за яким розрізняють мирні, політичні, економічні міжнародні договори, а також міжнародні договори із спеціальних питань. А.М.Талалаєв зазначав, що всі об’єкти можна розділити на політичні, економічні та адміністративно-правові. Автор виділяв і види міжнародних договорів. Подібний розподіл суттєвого значення не має, втім, полегшує облік та систематизацію договорів, особливо – кожної окремої країни. Така об’єктна класифікація застосовувалась МЗС СРСР у діючих Збірниках міжнародних договорів СРСР. Політичні договори регулюють відносини по підтримці миру та безпеки, наданню взаємної допомоги у межах різних союзів, про нейтралітет, з територіальних питань. Прикладом такого договору може бути Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Литовською Республікою від 8 лютого 1994 р. та ін. Економічні договори направлені на регулювання відносин у торгівельно-економічній сфері і являють собою угоди про економічне співробітництво, про поставки товарів, надання послуг, про кредити, позики та ін. Прикладом такого договору може бути Гарантійна угода (Кредитна лінія малих та середніх підприємств) між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку 16 грудня 1994 р. Договори із спеціальних питань являють собою різноманітні двосторонні та багатосторонні угоди з питань науки і техніки, транспорту, зв’язку, культури, освіти, інформації, спорту, правової допомоги, соціального забезпечення та ін. Наприклад, Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 р. За строком дії міжнародні договори поділяються на строкові та безстрокові. Строкові міжнародні договори укладаються на певний строк. На противагу ним, безстрокові міжнародні договори укладаються на невизначений строк без вказівки строку дії чи безстрокового характеру міжнародного договору. З кінця ХХ ст. постійно зростає кількість міжнародних організацій, зростає їх роль в правовому регулюванні міжнародних відносин. Залежно від того, хто виступає стороною міжнародного договору, можна виділити міжнародні договори між державами, міжнародні договори між державами та міжнародними організаціями, договори між міжнародними організаціями. Наведені підстави класифікації міжнародних договорів є традиційними, загальноприйнятими в міжнародному праві. Поряд з цим, можна виділити також „внутрідержавні” критерії для класифікації міжнародних договорів України. Залежно від суб’єкта укладення міжнародних договорів України в Законі України „Про міжнародні договори України” виділяються (ст. 3):
а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України; б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації; ґ) про використання території та природних ресурсів України; д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер.
Залежно від того, який орган був уповноважений на укладання міжнародного договору, можна виділяти (ст. 3 Закону):
На основі Закону „Про міжнародні договори України” можна виділити також міжнародні договори, які підлягають чи не підлягають ратифікації. Ратифікації підлягають міжнародні договори України (ст. 9): а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні; б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань; д) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об'єктів права державної власності України; е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України; є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України. Всі інші міжнародні договори України ратифікації не потребують. Залежно від ініціатора проведення переговорів та підписання міжнародних договорів, виділяються договори, які:
Доступ до інформації про міжнародні договори України ускладнений відсутністю повного "Зібрання діючих міжнародних договорів України". Тому класифікація міжнародних договорів України, їх упорядкування за сучасних умов є справою нелегкою. 11.4. 11.3. Сторони договору 11.3. Сторони договору Сторона або учасник договору - держава або міжнародна організація, які погодилися на обов'язковість для них договору і для яких він набув чинності. Сторони - найважливіший елемент договірних правовідносин. Склад і характер сторін визначають зміст і роль договору. Із зміною складу сторін може мінятися реальний зміст і значення договору. Кожна держава має рівне суверенне право на участь в договорах. Проте реальні можливості у них неоднакові. Тому за обсягом і значенням договірне право США істотно відрізняється від договірного права, наприклад, Гватемали. Суб'єкт федерації в порядку виключення може брати участь в договорах, якщо це передбачено федеральною конституцією. Стороною в договорі є держава в цілому. Разом з тим залежно від органів, що представляють державу, розрізняють міждержавні договори (полягають на вищому рівні і від імені держави), міжурядові (від імені уряду), міжвідомчі (від імені відомств). Відомі випадки, коли стороною є група держав або навіть держав і міжнародних організацій, наприклад Угода про партнерство між Україною, з одного боку, і європейськими співтовариствами і їх державами-членами - з іншої, 1994 р. Збільшується кількість договорів за участю міжурядових організацій. Оскільки організації володіють спеціальною правосуб'єктністю, можливості їх участі в договорах обмежені їх функціями і визначаються їх статутами. Договори зобов'язують тільки учасників. Для третіх держав (які не беруть в ньому участь держав), вони не створюють ні прав, ні обов'язків. Договір може створювати правові наслідки для третіх держав тільки у разі їх згоди. Якщо така держава користується витікаючими з договору правами, то вона має дотримуватися і пов'язаних з цим обов'язків. Так, держава, що користується правами по Конвенції про судноплавство по Дунаю, повинна дотримуватись встановлених нею правил. Сторони мають право змінювати зміст договору без згоди третіх держав, що користуються витікаючими з нього правами. Держави - члени організації можуть шляхом загальної угоди створювати для неї права і обов'язки. Особливу категорію представляють договори, що встановлюють об'єктивний режим. Прикладом можуть служити договори про режим Антарктики, в яких бере участь обмежене коло держав. Проте встановленого ними режиму зобов'язані дотримуватись всі держави. Більш того, часом такі договори зобов'язують учасників робити необхідні заходи з тим, щоб треті держави не порушували встановлений режим. У Протоколі про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику йдеться: "Кожна Сторона докладає належні зусилля, сумісні із Статутом Організації Об'єднаних Націй, з тим, щоб ніхто не здійснював діяльність, що суперечить даному Протоколу". 11.5. 11.4. Укладення договорів 11.4. Укладення договорів Основними стадіями укладення договорів є ухвалення тексту, встановлення автентичності, згода на обов’язковість міжнародного договору. Першою стадією є ухвалення тексту. Текст багатостороннього договору приймається більшістю в дві третини учасників конференції і не накладає юридичних зобов'язань. Проте сам факт ухвалення тексту багатостороннього договору здатний робити вплив як на політику, так і на міжнародне право. Так, в 1984 р. Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів схвалила резолюцію, що підкреслила історичне значення ухвалення Конвенції по морському праву "як важливий внесок в підтримку миру, справедливості і прогресу для всіх народів земної кулі". Друга стадія- встановлення автентичності, тобто достовірності тексту, яке здійснюється шляхом підписання, повного або попереднього, самого тексту або заключного акту, що містить текст договору. Третя стадія - згода на обов'язковість договору, яка може бути виражена підписанням, ратифікацією, ухваленням, затвердженням або приєднанням залежно від порядку, передбаченого договором. Держава, що завершила оформлення своєї участі в договорі, незалежно від того, чи вступив він для неї в силу, називають "договірною державою". Державу, яка погодилася на обов'язковість договору і для якої він набув чинності, називають учасницею договору. Повноваження Для участі в будь-якій із стадій укладення договору представник держави або організації повинен мати повноваження. Вищі посадові особи (глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ або генеральний секретар міжнародної організації) володіють такими повноваженнями в силу займаної посади. Не потребують спеціальних повноважень керівники відомств при укладанні міжвідомчих угод. Інші особи повинні мати спеціальні повноваження. Повноваження видаються органом держави, від імені якої укладається договір. Ці загальноприйняті положення закріплені Законом України «Про міжнародні договори України». При підготовці двостороннього договору проводиться обмін повноваженнями. У разі багатостороннього договору повноваження пред'являються для перевірки. Участь в укладенні договору без повноважень не породжує правових наслідків, за винятком випадків, коли відповідні дії надалі підтверджуються державою або організацією. Порушення уповноваженим інструкцій свого уряду можуть служити підставою недійсності вираженої згоди лише в тому випадку, якщо вони були доведені до відома іншої сторони. Держава може посилатися на порушення свого внутрішнього права як на підставу недійсності її згоди лише в тому випадку, якщо мова йде про норми щодо компетенції укладати договори і якщо порушення було явним і стосувалося норми внутрішнього права особливо важливого значення. |