1 Історія медицини як наука і предмет викладання. Періодизація історії медицини і джерела її вивчення
 Скачать 0.79 Mb.
|
|
1) Історія медицини як наука і предмет викладання. Періодизація історії медицини і джерела її вивчення. Історія медицини (IМ) – джерело медичних знань, “сховище” славних традицій, які створюються та передаються із покоління в покоління. Як наука і предмет викладання вона відіграє велику роль у системі підготовки лікаря: вихованні в нього почуття патріотизму, національної гідності, історико-діалектичного мислення, попередженні помилок минулого, формуванні прогресивного наукового світогляду та активної соціально-політичної позиції, підвищенні рівня загальної і професійної культури, моральності, біоетичних принципів, поглибленні спеціальних медичних знань. Для інтерпретування розвитку медицини в історичній ретроспективі, трактування основних історико-медичних подій особливе значення має знайомство з історичним методом, який є основним при проведенні історико-медичного дослідження та обов’язковим спеціальним у групі методів сучасних медичних досліджень, а також розуміння необхідності при вивченні ІМ акцентувати увагу на залежність рівня і характеру світової, вітчизняної та регіональної медицини, системи охорони здоров’я (ОЗ), суспільного здоров’я від соціально-політичних і матеріальних умов, світогляду, рівня розвитку культури і науки конкретних історичних періодів. Історія медицини: наука та предмет викладання.ІМ – це наука, яка вивчає розвиток медичної діяльності, та медичних знань у зв’язку з розвитком і зміною суспільно економічних формацій, у нерозривному зв’язку із загальною історією культури народів. При розкритті питання – ІМ як наука – треба охарактеризувати теоретичні основи IМ, об’єкти та методи їх дослідження(історичний, експериментальний, графічних зображень, інтерв’ювання та ін.), суб’єкти дослідження, матеріально-технічну наукову базу. ІМ – наука про виникнення, розвиток і сучасний стан медицини, яка спроможна прогнозувати майбутнє. Вона складається з двох частин: загальної та спеціальної ІМ. Загальні питання історичного розвитку медицини, виявлення характерних особливостей, закономірностей цього розвитку, головних проблем, складають предмет загальної ІМ, яка вивчається в окремому курсі на кафедрах соціально-медичного профілю. Спеціальні питання історії окремих медичних дисциплін, історико-медичні відомості, які належать до окремих галузей медицини, вивчаються у відповідних курсах: анатомії та фізіології, терапії та хірургії, очних хвороб, невропатології та ін. Основні принципи ІМ: історизму, головного і другорядного, історичної достовірності. Важливим є історичний підхід до всіх явищ у світі, включаючи медичну науку і практику: дивитись на кожне відоме явище з точки зору того, як в історії воно виникло, які головні етапи розвитку проходило, якого рівня досягло у теперішній час. Основний метод ІМ – історичний (історико-літературний, історико-бібліографічний, історико-архівний пошук та ін. спеціальні напрямки). Загальна ІМ як предмет викладання є самостійною дисципліною. Окремі відомості про розвиток медичних дисциплін надаються у курсі спеціальної історії медицини на теоретичних медичних, клінічних та профілактичних кафедрах. При цьому деталізуються і доповнюються матеріали курсу загальної історії медицини: життя та діяльність видатних вчених-медиків, лікарів, досягнення наукових медичних шкіл, історія ряду відкриттів. В основу періодизації у загальній ІМ покладена періодизація загальної (громадської) історії. За формаційним підходом розрізняється медицина таких періодів: 1) докласового суспільства: більше 2 млн років тому – V тис. до н. е. (первіснообщинна формація як основна); 2) давнього світу: V тис. до н.е. – V ст. (рабовласництво); 3) середньовіччя: V ст. – 1 чврт. XVII ст. (феодалізм); із 3 підперіодами – раннього: V – Х-XI ст.; класичного: Х-XI ст. – XV ст.; пізнього, або епохи Відродження XV – І пол. XVII ст.;4) нового часу: XVII – XIX ст. (капіталізм);5) новітнього часу: XX початок ХХІ ст.; (соціалізм; індустріально розвинений капіталізм). ІМ як наука і предмет викладання відіграє велику роль у системі підготовки лікаря, формуванні у нього прогресивного наукового світогляду і соціально-політичної позиції, підвищенні рівня його загальної професійної культури. 2) Методи і принципи історико-медичних досліджень. Значення історії медицини у підготовці лікаря Цілі викладення ІМ як вивчення закономірностей розвитку світової медицини, медичних знань, медичної діяльності за всіма періодами історії людства в інтеграційному зв’язку з розвитком і зміною суспільно-економічних формацій, загальною ходою культури народів; простежування в історичній послідовності розвитку вітчизняної медицини. Джерела вивчення ІМ – речовинні (матеріальні):археологічні знахідки –черепи доісторичних людей з трепанацій ними отворами, хірургічні інструменти, медична апаратура та ін.;– письмові: клинопис та ієрогліфічне письмо давніх шумерів, вавилонян, єгиптян (медичні папіруси); гли-няні таблички бібліотеки Ашшурбаніпала, висічені на кам’яній стелі закони царя Хаммурапі, сучасні друковані праці вчених;– етнографічні: вивчення обрядів, звичаїв, вірувань, традицій народів, пов’язаних зі збереженням здоров’я(профілактичний характер), лікуванням хвороб;– усні (фольклорні): бувальщина, казки, легенди (“Легенда про діву Февронію”), приказки, прислів’я народів відображають погляди народу на причини хвороб, методи їх попередження, збереження здоров’я, розвитку методів і засобів лікування;– лінгвістичні (мовні): з’ясування термінів і назва взаємовпливів у медичній теорії та практиці народів за допомогою лінгвістичних досліджень;– фонодокументи: звукозаписи – фонограми (механічні, магнітні, оптичні);– витвори мистецтва, фото-, та кінодокументи: “Урок анатомії лікаря Тульпіуса” (Рембрандт).Сучасні фото-кіно документи, звукозаписи, включаючи комп’ютерні технології – теле-відео-аудіо комунікативні, дають можливість побачити та почути великих попередників. 3) Визначення поняття «медицина», складові медицини та зміст медичної діяльності. Що визначають поняття «народна медицина», «традиційна медицина», «класична медицина», «біомедицина»? Медицина - це система наукових знань і практичних дій, що об'єднані єдиною метою розпізнати, або діагностувати захворювання. Медици́на —галузьнаукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмілюдини, різноманітнізахворювання,патологічністани, методи їх запобігання та зміцненняздоров'ялюдини. Слово «медицина» походить відлатинськогословосполученняarsmedicina(«лікувальне мистецтво») і має той самий корінь, що й дієсловоmedeor(«зцілюю»). Розрізняють такі галузі медицини:Клінічна медицина — розділ медицини, який займається безпосередньо діагностикою та лікуванням хворих на відміну від розділу медицини, що займається вивченням змін в різних органах і тканинах при різних захворюваннях (патологічна анатомія), а також від лабораторних досліджень (лабораторна діагностика);
4)-5) Періодизація і основні етапи становлення первісного суспільства та первісного лікування. На якому етапі розвитку людства зародилась медицина, і які чинники спонукали появу лікувальної справи? Виникнення зачатків медичної діяльності у первісному суспільстві. Перші емпіричні засоби і навички лікування. Становлення народної медицини і гігієни. У історії первісної ери виділяють три етапи: становлення первісного суспільства (понад 2 млн. років 40 тис. років тому назад); розквіт первісного суспільства (40 тис. років тому X тисячоліття до н. е.); розкладання первісного суспільства (з XV тисячоліть до н. е.) Відповідно історичним етапам умовно визначаються три періоди в розвитку первісного лікування: 1) становлення людини, первісного суспільства і первісного лікування, коли відбувалося первинне накопичення і узагальнення емпіричних знань про природні лікувальні засоби (рослинного, тваринного і мінерального походження); 2) лікування в період розквіту первісного суспільства, коли розвивалося і затверджувалося цілеспрямоване вживання емпіричного досвіду колективного лікування в соціальній практиці; 3) лікування в період розкладання первісного суспільства, коли разом із зародженням класів і приватної власності йшло становлення культової практики лікування (що зародилася в період пізньої родової общини), продовжувалося накопичення і узагальнення емпіричних знань лікування (як колективного досвіду общини і індивідуальної діяльності лікаря). Джерела по історії первісної ери і первісного лікування Вивчення розвитку лікувальної діяльності людини в різні періоди історії не однакова і, як правило, знаходиться в зворотній залежності від давності епохи. Найбільш складна реконструкція історії первісного суспільства: воно не залишило письмових джерел, а осмислення археологічних і етнографічних даних має сповна обєктивні труднощі і вимагає того, що постійного передивляється наших вистав у звязку з новими науковими відкриттями.Достовірні наукові знання про лікування первісної ери базуються на даних археології і етнографії, палеопатології і палеоботаніки, палеоантропології і палеопсихології. Дані археології. Основними речовими джерелами первісної історії є: знаряддя праці, залишки первісних споруд, святилища, поховання і останки людини, предмети первісної культури. Археологічні знахідки, що є у розпорядженні учених, складають лише нікчемну частину тих предметів, якими користувалася первісна людина. Причини цього двоякого роду. По-перше, археологичєєкая вивчена на різних континентах неоднакова. По-друге, надбанням археології стає лише те, що зберігається в землі протягом тисяч і мільйонів років (предмети з дерева, шкіри, кори або рослин не зберігаються). Дані палеопатології. Палеопатологія вивчає патологічні зміни останків первісної людини, точніше, його скелета. До виникнення палеопатології, яка як наука сформувалася близько ста років тому, існувало уявлення про те, що первісна людина була абсолютно здорова, а хвороби виникли пізніше як результат цивілізації. Подібної точки зору дотримувалися вельми освічені люди, наприклад Жан-Жак Руссо, який щиро вірив в існування золотого, століття на зорі людства. Деякі хвороби людини, такі як силікоз або променева хвороба, безумовно, є продуктом ноосфери і повязані з діяльністю людського розуму (і деколи безрозсудною його діяльністю). Але це справедливо лише відносно обмеженого числа захворювань. Концепція золотого століття не ставила в центрі своєї уваги здоровя людини. Проте дані палеопатології певною мірою сприяли її спростуванню. Вивчення останків первісної людини показало, що його кістки несуть на собі незгладимі сліди травматичних пошкоджень (мал. 1) і важких хвороб (таких як артрити, пухлини, туберкульоз, викривлення хребта, карієс зубів і ін.).У 1892 р. під час археологічних розкопок біля селеща Трініль на о. Ява голландський лікар і анатом Ю. Дюбуа (Eugene Dubois) виявив ліву стегнову кість прадавньої людини пітекантропа. У Франції в печері Ла Шапель-о-сіна знайдений скелет древнього чоловіка неандертальця (Homo neander-thalensis), шийні хребці якого зрослися в єдину кість (свідоцтво артриту). Декілька десятків тисяч років тому назад. від цього захворювання страждала кожна четверта доросла людина. Наслідки артриту виявлені і на кістках гігантських ящерів бронтозаврів, які жили на Землі задовго до появи людини. Сліди захворювань на кістках первісної людини зустрічаються набагато рідше, ніж травматичні дефекти, які найчастіше повязані з пошкодженнями мозкового черепа. Одні з них свідчать про травми, отримані під час полювання, інші про пережиті або не пережити трепанації черепів, які стали виробляти приблизно в XII тисячолітті до н.е. (переважно в ритуальних цілях). Робити виводи про хвороби мяких тканин значно складні е вони не зберігаються навіть в муміях. Проте атеросклерозні бляшки, виявлені в муміях древніх аборигенів Північної Америки, похованих на території сучасного штату Кентуккі (США), свідчать про існування у них атеросклерозу. Палеопатологія дозволила також визначити середню тривалість життя первісної людини: вона не перевищувала 30 років. До 50 років (і більш) доживали у виняткових випадках. Первісна людина гинула в розквіті сил, не встигаючи постаріти, гинув в боротьбі з природою, яка була сильніша за нього. (Поважно відзначити, що середня тривалість життя людини зберігалася на цьому рівні аж до період середньовіччя.) Отже, хвороби існували ще в первісному суспільстві в е р б будь-якою епохою історії людства були, з одного боку, явище біологічне, оскільки розвиваються вони на ґрунті людського організму в тісному звязку з довколишньою природою, а з іншої явище соціальне, оскільки визначаються конкретними устевіямі суспільного життя і діяльності людини. 6) Зародження культів і релігійних вірувань: тотемізм, фетишизм, анімізм, магія. Використання культових методів лікування. Чи можна віднести культові методи лікування до медицини? До ранніх форм релігії належать: магія і фетишизм, тотемізм і анімізм, землеробський культ і шаманізм, які виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Цей родоплемінний лад пройшов три основні фази: ранній та пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень: ранньому матріархату - тотемізм, пізньому - землеробський культ, патріархату - шаманізм. Але всі ці форми вірувань супроводжувалися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом. Встановлено, що у первісних людей дуже поширеним вшанування різних предметів, які відводили небезпеку і приносили удачу. Ця форма релігійних вірувань отримала назву фетишизм (від португ. feitico - амулет, магічна річ, або лат. factitius- магічно майстерний) - це віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів. Предмети поклоніння вперше були знайдені португальськими моряками в Західній Африці у XV ст., а потім численні аналоги фетишизму виявлені в релігіях майже всіх народів. Вперше феномен фетишизації описав французький дослідник Шарль де Брюс (1709-1777) у роботі "Культ богівфетишів". Він вважав, що фетиші - це предмети неживої природи, які привертали увагу людини якимись особливими рисами. Об' єктом поклоніння, або фетишем, міг стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: каміння дивної форми, шматок дерева, зуб тварини тощо. Цьому предмету приписували не властиві йому функції (здатність лікувати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні). Так, у давніх германців наймогутнішим фетишем вважалася ялина. У пізніших формах релігії фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам - наділеним таємничою силою впливу матеріальним предметам з рисами людини або тварини. У сучасних релігіях він існує у вигляді вшанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок - у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, з точки зору марновірних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя (підкови, ладанки, кулони тощо). Іншою ранньою формою релігійних поглядів можна вважати тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) ot-totem - його рід) - віра у надприродну спорідненість людських колективів (рід, плем' я) з певними видами тварин та рослин (рідше - явищами природи та неживими предметами). Термін тотемізм з'являється у науковій мові на початку XVIII ст. й закріплюється на межі ХIХ-ХХ ст. в працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрейзера (1854-1941). Першою фундаментальною роботою з тотемізму стала його книга "Тотемізм і екзогамія" На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захисників, помічників у розв' язанні всіх конфліктів, вони вважали їх братами і сестрами. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемів. Наприклад, північноамериканські індіанці-оджибве у XVII ст. мали п'ять родових колективів, які носили назву журавля, сома, гагари, ведмедя, куниці. Спочатку тотемом вважалася тільки справжня тварина, рослина, птах або комаха. Потім стало вистачати його більш-менш реалістичного зображення, кінець-кінцем люди стали задовольнятися будь-яким символом, словом або звуком, яким вони позначали власний тотем. Виникнення тотемізму тісно пов' язане з господарською діяльністю первісної людини - збиральництвом та полюванням. Рослини і тварини, які дали людині можливість існувати, ставали об' єктами поклоніння.. Поряд з тотемізмом і табу визначне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. mageia - чаклунство, ворожба) - віра в існування надприродних способів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та релігією не існує поділу, неможливо протиставляти релігію магії, тому що кожний культ включає магічну практику - молитви, починаючи з первісних і до сучасних релігій. Людина - продукт матерії, і тому він повністю у її владі. Магія поділяється на шість видів: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія погоди) та військову. Ця видова класифікація далеко не повна, оскільки в кожному її виді можна виділити багато підвидів. Так, виробнича магія, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна, землеробська, гончарна, навчальна, спортивна, ковальська тощо. Іноді також говорять про "чорну", шкідливу, та "білу", позитивну магії. Шкідлива магія переслідувала мету завдати шкоди надприродними засобами окремій особі. Військова магія близька до шкідливої своїми цілями і завданнями. Різниця полягає лише у тому, що шкідлива - таємна і однобічна, а військова - публічна необхідність подолати активний опір жертви. Любовна магія мала подвійну спрямованість: викликати потяг або навпаки, знищити його ("приворожити" чи "відворожити","присушити" чи "відсушити"). Любовну магію слід вважати чи не найдавнішим видом чародійства. Її поява пов'язана з тим, що саме в цій сфері було дуже багато незрозумілого для людини. Лікувальна магія відрізнялася від інших видів магії виключним різноманіттям обрядів. Зрозуміло, що це - народна медицина. Межу між медициною та магією провести дуже складно: натирання хворого бджолиним воском практикувалося для відлякування духів лісу, хоча й було хорошим зігріваючим засобом. Виробнича магія - її виникнення зводиться до раціональної господарської діяльності людей, які використовують маскування, переодягання, підманювання тварин, наслідуючи їхні голоси. Давніші форми виробничої магії зафіксовані у наскельних малюнках. Метеорологічна магія - це єдиний вид магії, який не залежить від людської волі та дій. У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістичні уявлення. Анімізм (від лат. аnima - душа) - віра в духів та душі як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Детальніший аналіз анімістичних вірувань був описаний англійським антропологом, етнологом та релігієзнавцем Едуардом Тейлором (1832-1917) у роботі "Первісна культура". Він був упевнений, що відправною точкою для анімізму послужили роздуми первісної людини над такими питаннями: у чому полягає різниця між живим та мертвим тілом, причина сну, екстазу, хвороби, смерті, а також переживання трансу і галюцинацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, вона формує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Далі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, загробний світ тощо. 7) Народна медицина як джерело традиційної і наукової медицини. Особливості української народної медицини Народна або традиційна медицина — набір знань з медицини, що виникли до сучасної медицини та продовжують розвиватися паралельно з нею в якостіальтернативної медицини. За визначенням ВООЗ, народною медициною є «практики, знання та вірування з охорони здоров'я, що включають використання рослин, тварин, мінералів, духовних практик, терапії руками, вправи, застосовані окремо або разом, з метою лікування, діагнозування та запобігання хворобам та підтримки здоров'я».[1] Найпоширенішою формою народної медицини є траволікування, але також існує велике число її систем, пов'язаних з культурами окремих народів, наприклад Аюрведа, традиційна китайська медицина, акупунктура та багато інших. Одним з невичерпних джерел пізнання зародків медичної допомоги в Україні є вивчення заходів і засобів народної медицини. Вона також є ...основою для проведення порівняльних досліджень, виявлення генетичних і етнокультурних зв'язків між народами (З.Болтарович). Народна медицина далекого минулого відтворює зв'язок між елементами матеріалістичного та містичного пізнання світу, глибинний взаємозв'язок між матеріальною та духовною культурою наших предків, тисячолітні автохтонні традиції, яких ми не сміємо забувати і зобов'язані примножувати все те, що відповідає нашому сьогоднішньому баченню та розумінню світу. Історія народу, нації, держави інтегрує в собі, крім взаємозв'язаних політичних, соціально-економічних аспектів, і аспекти культурницькі. Українські народні цілителі минуло вирізнялися з-поміж інших людей передусім своєю мудрістю. Вони ніколи не лікували окремий орган людини, а всю її в цілому: тіло і душу. Тому обов'язково шептали молитви та давали людині духовні настанови. Крім того, треба сказати, що всі народні цілителі були дуже чистими, гармонійними особистостями. В далеку давнину на території сучасної України (і не тільки) Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше поєднувалися. Архаїчне мислення наших пращурів було засноване на філософії возвеличення сил природи. Природа взагалі, таємничі небеса, земля, вода були персоніфіковані й одухотворені. Сказати б по-сучасному, екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфоепічними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж епох. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджували пріоритет екології. Космографічні міфи про походження Всесвіту, людини, міфи сонячного кола — ось передумови до розгадки первісних витоків лікувальної магії праукраїнців. Навіювання шляхом замовлянь, сугестія, — традиційний, узвичаєний у нашому народі засіб лікування. Він не терпить агресивності, примусу.Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. Історія української народної медицини є складовою частиною історії української культури. Особливих доказів цей постулат не вимагає хоча б тому, що медицина є частиною культури. Справа не тільки у формальному виділенні відповідного розділу та вивченні, розгляді, оцінці явищ та фактів медицини через призму їх інтегрального сприйняття як феномена культури - у взаємозв'язках, взаємовпливах, взаємозумовленості. 8) Коротка характеристика епохи Стародавнього Світу. 10 ознак цивілізації і як вони могли вплинути на розвиток медицини у країнах Стародавнього Світу (5 тис. до н. е. – 5 ст. н. е.). Стародавній світ - термін, що описує історію людства з початку писаної історії доСередньовіччя. Частково цю тему покривають статті Стародавній Єгипет, Стародавня Індія, Стародавній Китай, Стародавня Греція, Стародавній Рим та Месопотамія. В історію Стародавнього світу входить період античності, який охоплює час, починаючи з перших Олімпійських ігор у Греції, тобто з 776 року до Христа, чому приблизно відповідає також дата заснування Рима — 753 рік до Христа. Стародавньому світу передують доісторичні часи, описані в статті Первісне суспільство. Точної дати завершення періоду Стародавньої історії немає. Границя переходу до Середньовіччя умовна. Наприклад, щодо Америки вважається, що стародавня історія тривала до відкриття континенту Колумбом, щодо Індії, до стародавньої історії включають період Серединних держав та держави Гуптів, щодо Китаю, вважається що стародавня історія тривала до кінця Династії Цінь, тобто завершилася ще за 200 років до Христа. Із трьох класичних віків історія Стародавнього світу включає Бронзову добу і Залізну добу, а також епоху записаної історії, що прийшла на зміну Залізній добі. До середини 4 тисячоліття до Христа людство розселилося на всі континенти, поряд із традиційними мисливством тарибальством, освоїло скотарство й землеробство. В залежності від району земної кулі та від місцевих природних умов переважали ті чи інші види занять. Людські племена поділилися на кочові та осілі. Кочівники займалися переважно скотарством, а осілі - землеробством або рибальством, і ті й інші доповнювали свої харчові запаси полюванням (дивіться, наприклад, Трипільська культура). Ліси були майже незаймані, ріки чисті, простору багато, життя коротке і небезпечне. Племена вже тоді торгували між собою, обмінюючи те, що було в них у надлишку на те, чого їм бракувало, але ніколи не відмовлялися від можливості відібрати чуже силою. Між племенами точилися війни за мисливські угіддя та за пасовища, рухливі швидкі кочівники нападали на осілі племена. Осілим племенам, прив'язаним до своїх полів, доводилося захищатися, а, отже, будувати укріплені поселення - перші міста. У двох місцях на Землі, де умови були особливо сприятливі для землеробства: в Месопотамії, тобто долині між річками Тигрта Євфрат, яку називають колискою цивілізації, та в долині річки Ніл, в середині 4 тисячоліття місцеві племена збагнули переваги організованої праці великого масштабу, якої вимагала іригація, а також те, що організовану працю можна отримати за допомогою інституту рабства. Так зародилися перші цивілізації на Землі - Шумерська та Єгипетська. Іригаційні роботи - спорудження каналів і дамб вимагали багато рабів, але допомагали отримати більші врожаї, необхідні не тільки для прогодування цих рабів, а й для утримання держави - апарату насильства, необхідного для підтримання рабовласницького ладу. Потреби управління вимагали винаходу писемності для обліку та листування, і перша писемність в історії людства, клинопис, з'явилася в Шумері в 34 столітті до Христа. Інші цивілізації, що існували ще в 4 тисячолітті до Христа: Хараппська цивілізація в долині Інду та стародавня китайська цивілізація. Міста, оборонні споруди, велика густота населення створювали найкращий захист від нападів кочівників, але цей захист не був абсолютно надійним - кочівникам потрібно було згуртувати більші загони. Внаслідок таких нападів давні цивілізації час від часу гинули, але потім відроджувалися знову, часто вже під владою племен, які їх завоювали. |