1 Історія медицини як наука і предмет викладання. Періодизація історії медицини і джерела її вивчення
 Скачать 0.79 Mb.
|
|
58. Монастирська і світська медицина Русі. Санітарна справа. Медична література. Спеціалізація руських лікарів. Регламентація медичної діяльності в Русі. Медиками були і ченці у монастирях. Серед них відомий лаврський ченець Даміан та найвидатніший медик домонгольської Русі Агапіт (кінець XI - перша половина XII ст.), який прийняв постриг у Печерському монастирі і діяв там до кінця життя, здобувши велику славу і популярність у народі. Внучка Володимира Мономаха Ганна, склала лікарський порадник "Мазі" у якому розповідається про гігієну тіла, вплив клімату на організм, про сон, лазні, їжу, різні хвороби і лікування ран. Найпопулярнішою перекладною старозавітною книгою на Русі був Псалтир. Він використовувався як книга богослужебна, навчальна, для домашнього душе спасенного читання і як магічна книга для ворожіння. Медицина Київської Русі була доволі розвинена й не відставала від загальнолюдських середньовічних канонів. А народне цілительство випередило свій час й успішно застосовується й зараз. Лікарі (від кельтського "лейкер"), гойцої (ті, що гоят), знахарі були вельми популярні й займалися практикою професійно. Своїх лечців мали князівські двори, а монастирі – власні богадільні. Які ж методи використовувала давньоруська медицина? По-перше, хірургічні – війни вимагали великої кількості фахівців з лікування ран. Була для хірургів робота й у мирний час – у літописах згадуються навть операції по видаленню пухлин. Важливою "галуззю медицини" було, звісно, акушерство. З покоління в покоління передавалися в Київській Русі знання по фітотерапії. Не лише "народні цілителі", але й кожна господарка знала лікувальні властивості рослин і уміла готувати "зілля" – відвари, настої, чаї. Популярна в народі була "домашня фізіотерапія" – лазні, компреси, розтирання, масаж, укутування, "банки", клістири. Одна з найбільш складних наукових проблем вивчення медицини Київської Русі – час виникнення і характер діяльності перших монастирських лікарень. Ще в історичній науці XIX ст. склалася традиція зв’язувати відкриття першої лікарні з ім’ям Феодосія Печерського. Н.А. Богоявленський, виходячи з «Житія Феодосія Печерського», написаного Нестором, також вважає, що для лікарні було відведено особливе місце, відгороджене забором від інших будівель, що додавало їй характер ізолятора. Хворим надавалася стаціонарна допомога. У монастир приводили і приносили людей з різними хворобами. Серед них були і діти, і дорослі. Кількість звертань досягала великих цифр. Більше за все було незаможних, але зверталися і представники вищого стану. 59. Розвиток медицини у Галицько-Волинському князівстві. Реміснича (цехова) медицина. Стан громадської та монастирської медицини і фармації. Гігієна та санітарний стан міст. Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Ру́ське королі́вство (лат. Regnum Russiæ) — східноєвропейська середньовічна руськадержава. Існувала в 1199 – 1349 роках. Керувалася монархами із династій Рюриковичів, П'ястів та Ґедиміновичів. Утворена волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок об'єднання Волинського князівства із Галицьким. З середини 13 століття, післякоронації Данила Романовича, стало королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських руських політичних і культурних традицій. 60. Медицина в Україні в період входження її земель до Великого Литовського князівства і Польщі. Утвердження ренесансно-реформаційних ідей в Україні. Виникнення братств, друкарської справи та їх вплив на розвиток медицини В 40-х роках ХІV ст. українські землі зазнали розчленування. Після війни 1351-1352 рр. між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави. Поставши в середині XIII ст., Литовська держава поступово посилює свій вплив і розширює територію. Так, за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357-1358 рр.), Поділля (1363 р.), Київщину (1362 р.). Відтепер історія українських земель стає пов'язаною з історією феодальної Литви. Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. 61 Медична освіта в Україні. Роль Острозької, Києво-Могилянської та Замойської академій у підготовці медичних кадрів для України. Острозька слов'яно-греко-латинська школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа[3]. Заснована у 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця — княжна Гальшка Острозька (6000 коп.). 7 лютого 1577 р. — перша згадка про школу в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего».[3] В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, Василь Суразький, Іван Лятос, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький та педагоги із Краківського та Падуанського університетів. О. Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі (нині Володимир-Волинський). Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький та ін. видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. в Острозі єзуїтської колегії О. Ш. занепала і 1636 р. припинила своє існування. Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного[4]. У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польської та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна. Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року[5]. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною[6]. Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито[7]. Натомість 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія. Замойська академія (пол. Akademia Zamojska; лат. Hippaeum Zamoscianum) — навчальний заклад у місті Замостя, заснований Яном Замойським 1595 року. Того року папа Климент VIII затвердив створення академії у формі відповідної булли. З 1669 року університет. Ян Замойський - засновник академії Була першим приватним університетом, четвертим відкритим вищим навчальним закладом — після Кракова (1364 р.), Люблянської в Познані (1519 р.), Вільнюса (1578 р.) на території Речі Посполитої. У перше десятиліття свого існування (до смерти гетьмана Яна Замойського) академія отримала значну популярність в Речі Посполитій, у всій Європі. Завдяки Замостю на рубежі 16 століття та 17 століття Польща була одним з основних центрів наукової думки. Важливу роль у створенні академії грав культурний діяч Шимон Шимонович. У 1641–1642, 1654–1655, 1655–1656 рр. ректором був львів'янин Андрій Абрек Навчальний заклад мав чотири віділення: філософське, богословське, медичне та правове. Лекції проходили в грецькою і латинською мовами. Як університет припинив своє існування у 1784 році. Сьогодні вона стала середньою школою. Митрополит Петро Могила - випускник академії. 62 Болонський, Падуанський, Краківський, Празький і Віденський університети та їх вплив на культуру і медицину України. Юрій Дрогобич (1450-1495) як один із видатних лікарів України і як ректор Падуанського університету. Боло?нський університе?т — найстаріший університет Європи, в місті Болонья (Північна Італія), заснований в 1088 році як юридичний навчальний заклад. Медичний, філософський та теологічний факультети створені в 14 столітті. Серед викладачів Болонського університету були видатні анатоми — Везалій і Мальпігі. В Болонському університеті зробив своє знамените відкриття Луїджі Гальвані. Одним із ректорів університету був українець-русин за походженням Юрій Дрогобич. До Болонського університету приймали вчитися жінок, а в 14 — 15 століття почали з'являтися і жінки-професори. Віденський університет (нім. Universitat Wien, лат. Alma Mater Rudolphina Vindobonensis) — державний університет, розташований у Відні, Австрія. Університет було засновано у 1365 році, і він вважається одним із найстаріших університетів Європи. У Віденському університеті навчається близько 72000 студентів. На вибір студентів університет пропонує більш ніж 130 курсів. Окрім офіційної назви, заклад має назву Хауптуні (нім. Hauptuni — Головний університет). Яґеллонський університет (пол. Uniwersytet Jagiellonski), часто Краківський університет — вищий навчальний заклад в Кракові, найдавніший і один з найбільших в Польщі, один з найстаріших в Європі. Грамота про заснування університету була видана 12 травня 1364 року Казимиром III[1], він став другим в Центральній Європі після Празького університету, відкритого в 1348 році. Реорганізований 1400 року Владиславом II Ягайлом (назва була надана університетові у 19 столітті щоб підкреслити зв'язок з династією Яґеллонів). Цей вищий навчальний заклад є найдавнішим у Польщі і одним з найдавніших у Європі, сьогодні має 15 факультетів. Після розквіту в другій половині 15 — на початку 16 століть занепав у 17 столітті за часів приналежності Кракова до Австрії став осередком польської науки. Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, відоміший як Юрій Дрогобич — лат. Georgius Drohobicz de Russia, Magister Georgius Drohobicz de Russia (*бл. 1450 у Дрогобичі; †4 липня 1494 у Кракові) — український філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Перший український автор друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету. 7 лютого 1483 у Римі видав книгу Прогностична оцінка поточного 1483 року (Iudicium pronosticon Anni MCCCCLXXX III), яка є першою відомою друкованою книгою українського автора. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, філософії, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. Видавав Юрій Дрогобич також трактати з астрології. Зберігся один виданий примірник його праці, що містить згадки про Україну - «Прогностик». З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню. У бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Дрогобича, а у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на 1478 р., переписаний німецьким гуманістом Г.Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Дрогобича з античною і середньовічною літературою. Відомі учні[ред. • ред. код] Серед його студентів був і майбутній видатний астроном Миколай Коперник, автор трактату «Про обертання небесних сфер», що поклав початок нового — геліоцентричного погляду про будову Сонячної системи. 63 Медицина України в період гетьманського правління (Козацької держави). Медичне обслуговування населення й забезпечення походів козаків. Більш-менш докладні відомості про лікувальні звичаї запорізьких козаків знаходимо у рукописах французького інженера Боплана, який прожив на Україні 17 років і свої спостереження виклав у окремій книзі, надрукованій у 1650 р. Він пише: «Я бачив козаків, які, щоб позбутись гарячки, розбавляли у чарці горілки півзаряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати і на ранок просинались в доброму стані. Часто бачив я, як козаки, поранені стрілами, коли не було хірургів, самі засипали свої рани невеликою кількістю землі, яку перед цим розтирали на долоні слиною. Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в сутичках з ворогом або від старості... Від природи наділені вони силою та ростом високим...» Боплан зазначає також, що під час зимових походів серед козаків великих втрат від холоду не було, оскільки вони тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем. З походів запорізькі козаки поверталися з великою кількістю поранених, частина яких залишалась назавжди інвалідами. З цих причин козаки змушені були мати свої шпиталі. Перший такий шпиталь було засновано в Дубовому лісі на острові між річками Старою і Новою Самарою. Там були споруджені будинки й церква, оточені захисними ровами. На прохання козаків з Києва в цей шпиталь було запрошено ієромонаха Паїсія, на якого крім духовних обов'язків покладався Запорізький Спас»—головний козацький шпиталь в Межигір'ї коло Києва. Наприкінці XVI ст. головним шпиталем козаків стає шпиталь в Трахтемирівському монастирі на Дніпрі нижче Канева. Полин, чебрець, м’ята, борщівник – такі компоненти входили до вмісту козацької люльки, саме тому запорожці майже не хворіли на астму і бронхіти, до того ж вважається, що таке куріння було здатне знизити тиск, заспокоїти нерви, поліпшити апетит, сон і навіть зір. Тож сучасний курець не може порівнюватися із козаком! А щодо алкоголю, то п’яниць на Січі не було, хоч у мирний час козаки не відмовлялися від чарочки. Та вжити міцний напій, наприклад, у морському воєнному поході означало покинути палубу посеред неосяжного моря. П’яничку просто викидали за борт. Тож кожний запорожець протягом тривалого часу не вживав алкоголю взагалі – поки займався своєю професійною справою, тобто перебував на війні. Горілка використовувалась у походах лише як ліки. Від лихоманки допомагав напій з горілки і гарматного пороху чи попелу. В незнайомій місцевості козак не пив сирої води, доки не прокип’ятив її і не додав би полину чи звіробою – трави, що справляє антимікробну дію. Цей нехитрий засіб не залишав шансів холері й дизентерії. Коли ж доводилось пити болотяну воду за відсутності іншої, то перед вгамуванням спраги, ковтали вугілля з багаття. Для попередження епідемій вапном пересипали відходи у сміттєвих ямах. На Кубані, куди перейшла згодом запорізька спільнота, було незмінне правило: їсти тільки щойно приготовлені страви, а їх рештки ні в якому разі не зберігати. Тож козаки розумілися на питаннях охорони здоров’я і дбали про свою силу, адже від неї залежала доля. Українське козацтво вшановувало волю, мужність і уміння тримати шаблю. Отже, кожен український воїн знав, що таке відповідальність. За своє здоров’я у тому числі. Це дає підстави говорити про розвиненість важливої сфери життя козаків - медицини. 64 Становлення вищої медичної освіти в Російській імперії у 18 ст. Вклад українських лікарів і науковців у цю справу (М.М.Тереховський, О.М.Шумлянський, П.А.Загорський, Н.Максимович-Амбодик та інші). Етап зародження вітчизняної вищої школи був самим важким і тривалим, він охоплював час правління кількох імператорів - від Петра I до Павла I. У ньому можна виділити наступні періоди і знаменні події: передісторія вищої школи України (імператор Петро I), відкриття Петербурзького академічного університету (імператриця Єлизавета Петрівна), створення Гірського училища (імператриця Катерина II), освіта Медико-хірургічної академії (імператор Павло I). Перший етап зайняв майже сто років, його роль важко переоцінити в економічному, військово-політичному і соціально-культурному становленні Російської імперії. Завдяки створенню основ освітньої системи, особливо вищої сили, Росія отримала інтелектуальну незалежність від світових держав. У XVIII столітті вітчизняні світські вищі навчальні заклади підготували кілька сотень високоосвічених людей, які склали ядро ??нової соціальної групи - інтелігенції (цей термін в Росії став вживатися пізніше). Разом з тим, треба зауважити, головним призначенням перших вищих навчальних закладів була підготовка кваліфікованих чиновників для державної служби. У кінці XVIII століття Московський університет і Гірське училище складали серйозну конкуренцію спеціальним військово-навчальним закладам, які вважалися раніше найбільш престижними для молодих дворян. Навчання у світських вузах давало можливість різночинної молоді змінити свій соціальний статус через отримання класних чинів і офіцерських звань. Перші вищі навчальні заклади виникли в столицях, що закріпило їх роль навчально-наукових центрів Російської імперії. Марти?н Матві?йович Терехо?вський (1740 — 1796), біолог і лікар, один з перших дослідників-мікроскопістів, родом з м. Гадяча (Полтавщина). Син священика. Закінчив Київську Академію (1763) і Школу при Петербурзькому Генеральному шпиталі (1765), одночасно вивчав ботаніку. 1765 — 1770 — науковий співробітник Ботанічного саду в Петербурзі, з 1783 його директор. 1775 оборонив докторську дисертацію у Страсбурзькому університеті «Про Наливковий хаос Ліннея», у якій доводив (незалежно від Ладзаро Спалланцані) неспроможність теорії довільного зародження найпростіших. Вперше в науці застосував методи вивчення впливу електричних іскор на риб та інфузорій у воді. 1776 — 1779 — викладач у Кронштадтському морському шпиталі, з 1780 — у Петербурзькому Генеральному шпиталі (з 1783 — професор). Олекса?ндр Миха?йлович Шумля?нський (* 1748 — † 1795) — лікар-учений, медичний діяч, засновник гістологічної науки в Росії. Брат Павла Шумлянського. Родом із села Малі Будища на Полтавщині. Закінчив Київську Духовну Академію і до 1773 був перекладачем у Московському державному архіві. Згодом закінчив медичну школу при Петербурзькому адміралтійському шпиталі (1776). Захистив у Страсбурзькому Університеті дисертацію про будову нирок (1782), в якій на 60 років раніше В. Бовмена описав капсулю навколо судинного клубочка нирки. Професор вищих медичних шкіл у Петербурзі й Москві, де керував організацією медичної освіти. У 1744 обраний почесним членом Медичної Колегії. Автор низки праць, у тому числі книги: «Мнение одного истиннолюбца о поправлений наиполезнейшей для людей науки» Закінчив Київську Духовну Академію і до 1773 був перекладачем у Московському державному архіві. Згодом закінчив медичну школу при Петербурзькому адміралтійському шпиталі (1776). Захистив у Страсбурзькому Університеті дисертацію про будову нирок (1782), в якій на 60 років раніше В. Бовмена описав капсулю навколо судинного клубочка нирки. Професор вищих медичних шкіл у Петербурзі й Москві, де керував організацією медичної освіти. У 1744 обраний почесним членом Медичної Колегії. Автор низки праць, у тому числі книги: «Мнение одного истиннолюбца о поправлений наиполезнейшей для людей науки» (1787). |