1 Історія медицини як наука і предмет викладання. Періодизація історії медицини і джерела її вивчення
 Скачать 0.79 Mb.
|
|
15) Давньокитайська медицина, особливості розвитку і досягнення. Організація медичної справи в країні. Профілактичний напрямок. Китайці, як і інші стародавні народи, розглядали організм людини як зменшений світ, що в ньому здійснюється постійний взаємообмін між п'ятьма основними елементами, з яких складається світ: вогнем, землею, водою, деревом і металом. Сили цих процесів концентруються в двох протилежних началах — полюсах, від взаємовідношення яких і залежить рівновага чи порушення її як в усьому світі, так і в житті організму. Одне з цих протилежних начал розглядалося як чоловіче (ян) і вважалося активним, світлим, друге — як жіноче (інь) — пасивне, темне. Всі хвороби поділялися відповідно на дві групи: з пере-вагою начала ян, що проявляється симптомами збудження функцій організму, і з перевагою інь — з ознаками пригнічення всіх функцій. У Китайській імперії в період її найбільшого посилення існувала державна медична установа — медичний приказ. Основним його призначенням було обслуговування потреб імператорського двору і передусім особисто імператора. Але у функції його входили також деякі аспекти медичної справи, що були в компетенції державної влади (наприклад, при епідеміях). Підготовка лікарів у Стародавньому Китаї мала фамільний характер, медичні знання передавалися з роду в рід. З утворенням царства, посиленням впливу релігії почалася й шкільна підготовка лікарів при храмах; керівна роль у медицині перейшла до жерців. В епоху Чжоуської династії (XI—III ст. до н. е.) лікарі за кваліфікацією, яка визначалась відповідними комісіями, поділялись на розряди. Емпірична народна медицина почала поповнюватись великою кількістю засобів містичного характеру. В усі часи поруч з жерцями працювало багато лікарів-емпіриків типу ремісників. За XI—VII ст. до н. е. в лі-тературних пам'ятках Китаю «Шицзін» знаходимо численні відомості медичного характеру. З лікарів Стародавнього Китаю особливою славою користується Бянь Цю, який жив у VI— V ст. до н. е., автор відомого «Трактату про хвороби». За загальною глибокогуманістичною спрямованістю його наукових праць, клінічною спостережливістю Бянь Ціо справедливо вважають китайським Гіппократом; визнають як творця вчення про пульс. Терапевтичні засоби китайської медицини дуже різноманітні. Більшість медикаментів становлять ліки рослинного походження. Фармакопея XVI ст. складається з 52 томів. Найкращим з рослинних ліків вважається корінь женьшеня, якому приписувалася чудодійна дія при різних захворюваннях. Сучасними дослідами доведено, що він містить алкалоїди тонізуючого характеру. З ліків тваринного походження застосовувалися панти— роги молодих плямистих оленів; мускус — для лікування захворювань серця, печінки; кістковий мозок — для лікування гемералопії. В особливій пошані були кров і нутрощі тигра. З мінеральних речовин використовувалися ртуть — від сифілісу, сірка — від корости та ін. Особливістю суто китайської медицини є метод лікування уколами — чжень-цзю (акупунктура) і припіканнями — моксами. Особливу трудність для китайських лікарів становило лікування жінок, яких за звичаєм вони не могли досліджувати безпосередньо, звільнивши від одягу. Лікар, ідучи до хворої жінки, завжди мав при собі ляльку жіночої статі, на якій жінка показувала лікареві хворі місця. Цим та ще визначенням пульсу й оглядом сечі обмежувалося все об'єктивне дослідження хворих жінок. Стародавня медицина Китаю знала багато засобів лікування ран, переломів, вивихів, виготовлялися протези для ампутованих. Уже в V ст. до н. е. у військових частинах були штатні лікарі. Із стародавніх хірургів особливо відомий був Хуа Ту (V ст. до н. е.), який робив порожнинні операції із знеболюванням, використовуючи для цього вино, опій, сік конопель. У Китаї до нашої ери вже застосовувалися запобіжні засоби проти віспи. 16. Принципи тібетської медицини (сім сходинок), їх актуальність для сучасного суспільства. Традиційні методи діагностики і лікування давньокитайської медицини. Тибетська медицина , В тому вигляді, в якому вона відома зараз, бере початок в 7-му столітті, з приходом до Тибету буддизму. Разом з буддистськими текстами, на тибетський були переведені праці з медицини з Китаю, Індії, Непалу, Персії та інших країн. Вони також знайшли відображення в цілісному медичному знанні, яким і є тибетська медицина. Основні принципи тибетської медицини лежать в буддистській філософії, в розумінні того, що всі явища, в тому числі і хвороби пов'язані з розумом (розумом). Таким чином духовне, магічне і фізичне здоров'я людини визначається його гармонією у духовній, магічної та фізичної сферах життя. Всі ці сфери є тісно взаємопов'язаними, і в тибетській традиції, людина розглядається як цілісна система. Знання про тибетській медицині містяться в трактаті "Джуд-Ши", записаному в 11-му і переведеним в 17-му столітті. Оповідання ведеться від імені Будди Шак'ямуні, вірніше його "медичного втілення". У "Джуд-ши" велика увага приділена профілактиці і довголіттю. Окремі розділи присвячені сну, харчування та їжі, причин виникнення хвороб, зачаттю плоду і вагітності, повчанням про статеве життя і правилам здорового життя взагалі. З трактатом "Джуд-ши" і коментарями до нього, Ви можете познайомитися в нашій бібліотеці. Знайомлячись з ним, ви будете приємно здивовані, наскільки раціональний підхід до здоров'я в тибетській медицині. Особисто я, знайшов там для себе кілька актуальних рад ... Вважається, що фізичне здоров'я визначається балансом трьох основних систем в організмі: вітру, жовчі і слизу. Відсутність балансу означає передумову або хвороба. Найпоширенішими і ефективнішими є пульсодіагностіка і аналіз сечі. Досвідчений тибетський лікар, може поставити правильний діагноз всього за кілька хвилин вимірювання пульсу. Однак не слід думати, що діагноз визначається тільки по частоті і силі пульсу. Під час прийому, лікар уважно оглядає пацієнта, отримуючи масу інформації про стан його здоров'я навіть при простому погляді, по загальному тонусу, станом шкіри, очей та іншими ознаками. Згідно тибетській медицині, не може бути хвороби якогось тільки одного органу. Всі процеси в людському організмі взаємозв'язані і будь-яка хвороба служить проявом якого-небудь дисбалансу в тілі в цілому. Таким чином, лікування завжди проводиться до всього організму в комплексі. За формою, це можуть бути лікарські препарати (тільки природні, як правило гомеопатичні), бесіди і повчання про правильний спосіб життя і побуту (адже більшість хвороб йде від голови:), масаж. У Лхасі, інших тибетських містах і Катманду, є можливість відвідати лікарів тибетської медицини, зробити діагностику за пульсом, отримати рекомендації і при необхідності ліки. Існують курси тибетської медицини. Оскільки навчання базується на особистому досвіді лікаря, навчання в класичному варіанті займає роки. Для того, щоб навчитися чомусь корисному особисто для себе і друзів/рідних, достатньо кількох тижнів. Перші позитивні результати навчання, вже можна спостерігати у себе через лічені дні. Давньокитайська медицина використовувала понад 2000 лікарських засобів (женьшень, камфору та ін.), застосовувала метод голкотерапії. Відносно високого рівня досягли встародавній Індії анатомія і хірургія. 17. Храмова медицина Стародавньої Греції. Грецька міфологія про лікарську діяльність і міфічних героїв-лікарів (Аполлон, Асклепій, інші). Храмова медицина була представлена методами лікування при храмах. Храми, зведені на честь Асклепія і Аполлона, знахо¬дилися в місцевостях зі сприятливим кліматом, поряд з цілющи¬ми джерелами. Лікування полягало в розробленій системі гіпно- іу. Тиша, спокій, хороша їжа благотворно діяли на хворого; піст, молитви і відповідна музика готували до таїнства. Біля підніжжя божества хворому давали зілля, що містить наркотичні речови¬ни, які викликали яскраві галюцинації. Далі був сон хворих у спе¬ціальному приміщенні. Зміст сну вважався «одкровенням» богів. Завдання жерців — тлумачити його, з'ясовувати причини хворо¬би і призначати лікування. Окрім тлумачень снів, жерці ворожи¬ли за зовнішнім виглядом органів тварин, за контурами краплі олії на поверхні води, за летом птахів. 18. Медичні школи Греції (Коська, Кротонська, Кнідська та інші) і їх роль у розвитку медицини й медичної науки. У Стародавній Греції існувало декілька лікарських (медич¬них) шкіл: родоська, кротонська, піфагорійська, кнідська, коська, сицілійська і школа Платона. Кротонська школа була заснована Алкмеоном Кротонським у м. Кротоні (Південна Італія, на той час грецька колонія). Розквіт її припав на кінець VI — початок V ст. до н. е. За Алкмеоном, організм складається з протилеж¬ностей: вологого і сухого, холодного і теплого. При рівновазі сил організм здоровий. Панування однієї з протилежностей — при¬чина хвороб. Згідно з ученням, якщо одна з протилежностей шкодить, то протилежне є ліками для нього. Принцип «Сопігагіа сопігагіез сигапіиг» ліг в основу практичної терапії всіх наступ¬них медичних шкіл. У Кротоні була заснована філософом і видатним математи¬ком Піфагором школа для обдарованих учнів, покликана не тіль¬ки давати знання, але й виховувати юнацтво. Піфагор розробив систему добродійного життя: «Будь-яким способом слід уникати і відсікати вогнем, залізом, усіма доступними засобами від ті- /і.і — хворобу, від душі — неуцтво, від шлунка — надмірність, від (іудинку — незгоду, від міста — смуту, від усього в цілому — не¬помірність». Піфагор надавав великого значення невибагливості її їжі й питті, а також підтриманню помірно радісного настрою. 19. Гіппократ, його діяльність і значення в історії медицини. Чому Гіппократа називають батьком медицини? Вчення Гіппократа. Гіппократа (460- (72 рр. до н. е.). Гіппократ народився в сім'ї лікаря, його рід упродовж 18 по¬колінь займався медициною. Як і більшість лікарів того часу, він став мандрівним лікарем. Під час своїх подорожей відвідав Лі¬пно, Єгипет, Малу Азію, ознайомився з природою і народами, що населяли ці країни. Результатом спостережень став трактат «Про і ювітря, води і місцевості», в якому він виклав учення про чотири основні типи статури людей і їх темперамент. На світогляд Гіппократа великий вплив мало вчення Демо¬крата, згідно з яким природу людини «робить» фізична природа, що її оточує, — «фізис», а суспільство потім перебудовує людську природу, що вийшла з рук «фізис». Гіппократ звільнив медицину від переважаючого в ній впливу релігії, перший намагався зібрати воєдино медичні спостережен¬им, привести їх в систему і дати філософське обґрунтування. Гіппократ поклав початок методу лікарського спостереження у ліжка хворого в різних станах: під час сну і неспання. Його метод іводився до «мислячого» спостереження хворого, висвітлення досвіду розумом і перевірки теорії практикою. Цікавий афоризм І пшократа: «У будь-якій хворобі не втрачати присутності духу і іберігати смак до їжі — добра ознака, протилежне — погана». Гіппократ надавав великого значення лікознавству. Вважав, що гігієнічний режим і лікарське лікування необхідні однаковою мірою. Особливу увагу він приділяв лікуванню травами і визна¬чив способи зберігання рослин. Так, Гіппократ рекомендував і оки, вичавлені з рослин, зберігати в скляних посудинах; листя, квіти і коріння — в глиняних банках, добре закритих, щоб під шіливом провітрювання не пішла сила ліків. Стверджував, що за- і госовувати рослини з лікувальною метою слід у такому вигляді, нк їх створила природа. Був переконаний, що «лікар повинен дотримуватися шляху, накресленого природою», тільки у ви¬няткових випадках удаватися до «сильних ліків». Говорив про необхідність дотримуватися обережності при призначенні ліків, ираховувати реакцію організму і не поспішати швидко заміню- пати одні ліки на інші. Для лікування хвороб Гіппократ викорис¬товував лікарські засоби рослинного і тваринного походження. Основний принцип лікування Гіппократа: «Иоп посеге» — «Не нашкодь» 20-21. «Гіппократів збірник» як перша медична енциклопедія: його структура, зміст і значення в історії медицини. «Гіппократів збірник» про медичну етику. Клятва Гіппократа, її зміст і значення в історії медицини. Яких принципів за Гіппократом зобов'язаний дотримуватись лікар у своїй повсякденній діяльності? Загальна кількість книг Збірника визначається по-різному. У залежності від того, чи вважати деякі книги самостійними або продовженням інших; Літтре, наприклад, налічує 53 твори в 72 книгах, Ермерінс-67 книг, Дільс - 72. Кілька книг, мабуть, загублені; інші заведено підкладені. Розташовують ці книги у виданнях, перекладах і історіях медицини в самому різному порядку - загалом, слідуючи двом принципам: або за їх походженням, тобто передбачуваному авторству - таке, наприклад, розташування Літтре в його виданні і Фукса в «Історії грецької медицини», - чи з їх змістом. Твори гыпократа хранилися в быблыотеы Олександра македонського Картина буде неповною, якщо ми не згадаємо про авторів книг Гиппократова збірки. Що він в цілому не є твором однієї особи - Гіппократа II Великого, буде ясним для кожного, хто в змозі переглянути весь Збірник якщо не в оригіналі, то хоча б у доброму перекладі. Перш за все, впадає в очі, що стиль, манера письма,вибір слів у різних книгах трохи різні, що справляють враження, розмови з абсолютно різними особами. Є твори, написані простою і трохи великоваговим мовою, насичені діловим змістом; твори, написані з метою захистити відоме положення загального характеру людиною, не чужим риторики; є блискучі зразки софістичного красномовства в гогріанском стилі і, нарешті, пишномовні трохи туманні вислови, сильно нагадують манеру Геракліта. Далі, відмінності в основних погляди на кількість і характер визначальних хвороба факторів: в одній книзі такими визнаються слиз і жовч; в іншій - кров, слиз, жовта та чорна жовч; в третій - кров, слиз, вода і жовч; ще далі ми зустрічаємо в якості основного діяча пневму, або повітря і т.д. Ясно, що один і той ж людина, навіть беручи до уваги можливі зміни поглядів і стилю в різні віки її життя, не міг бути автором всіх цих різних книг. Є, крім того, в Збірнику повторення, витяги з інших книг, їх скорочення з більшими чи меншими додаваннями, ясно вказують на першоджерела і запозичення. Грецькі рукописи протягом середніх століть не мали поширення в Західній Європі. Вони з'явилися в Італії після падіння Константинополя (1453).. У зазначеній статті Фукс резюмує всю наукову роботу XIX століття і дає класифікацію Гиппократова збірки. У статті «збірники Гіппократа» класифікуються за належністю до різних шкіл і групам лікарів - софістів, при цьому вирішити визначено, які книги належать до Гіппократу, які ні, Фукс не береться. Підводячи підсумки всьому пошукам справжнього Гіппократа майже за 22 століття, можна зробити висновок: у 60-ти творах Гиппократова збірки принаймні 6 є його справжніми творами. Книги ці найбільше гармоніюють з особистістю Гіппократа, як вона збереглася в доданні. 24. Медична система Асклепіада і його принципи лікування. Корнелій Цельс і значення його праці «Про медицину». Визначним римським лікарем-матеріалістом був Асклепіад 9128 56 рр. до н.е.), медичні погляди якого базувались на філософії Епікура. Асклепіад вважав, що людський організм складається з атомів. Якщо вони рахуються в порах безперешкодно і в тканинах розміщуються правильно, то людина здорова. Принципом Асклепіада було “лікувати надійно, швидко і приємно”. Гелен висунув твердження, що в рослинах або тваринних органах є корисні речовини, якими можна користуватися для лікування, і шкідливі, які треба відкидати. Корисні речовини, за методикою Галена, вилучали з рослин вином, оцтом, водою і видавлювали у вигляді соків, олії тощо. Гален пропонував застосовувати для лікування лікарські речовини у вигляді лікарських форм – порошків, пілюль, болюсів, таблеток, мил, мазів, пластирів, гірчичників, зборів, настоїв, соків, олій, примочок, припарок, антидотів, терняків тощо. Авл Корнелій Цельс (лат. Aulus Cornelius Celsus, * 25 рік до н. е. — † 50 рік н. е.) — видатний давньоримський науковець, теоретик медицини часів імператорів Августа та Тіберія. Складові «Про медицину» Книга 1. Історія медицини. Книга 2. Основи патології. Книга 3. Конкретні хвороби. Книга 4. Частини тіла. Книги 5 та 6. Фармакологія. Книга 7. Хірургія. Книга 8. Ортопедія. 25. Гален із Пергама як найвидатніший представник медицини Римської імперії та його значення в історії подальшого розвитку медицини. Гале́н (грец. Γαληνός), чи Гале́н Перга́мський, часто використовується латинізована форма імені Кла́вдій Гале́н (лат. Claudius Galenus; 129 або 131, Пергам — близько 200) — грецький лікар, хірург і філософ римської доби[1][2][3]. Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриття трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла». 26. Становлення християнства і його вплив на розвиток медицини й медичної науки. Благочинність, догляд за хворими і немічними, притулки і перші лікарні при храмах і монастирях. 27. Характеристика епохи Середньовіччя (5 - 15 ст. н. е.). Які чинники раннього і розвинутого середньовіччя найбільше вплинули на розвиток медицини в епоху Середньовіччя? Джерела історії медицини середньовіччя Погане харчування і жалюгідне стан медицини, яка знаходила собі місця між рецептами знахарки і теоріями учених педантів, породжували страшні фізичні страждання і високі смертність. Середня тривалість життя була низька, навіть якщо спробувати визначити її, не приймаючи до уваги жахливу дитячу смертність, і часті викидні в жінок, які погано харчувалися були змушені важко працювати. У середовищі сучасних індустріальних суспільствах середня тривалість життя становить близько 70—75 років, тоді як і середньовіччі вона у разі мала перевищувати 30 років. Гільйом деСен-Патю, перераховуючи свідків на процесі канонізації Людовіка Святого, називає сорокарічного чоловіка «чоловіком зрілого віку», а п'ятдесятилітнього - «людиною похилого віку». Центрами Середньовічний медицини були університети. У університетах Західної Європи панувала схоластика, котра передбачала побудова гіпотез, теорій і ведення різних суперечок лише суворих межах встановлених християнської церквою догматів. У фармацевтичної практиці Середньовіччя знаходили місце, поруч із засобами, добутими медичної практикою, і ті, застосування яких грунтувалося на віддаленому порівнянні, на вказівки алхімії, астрології, які вкрай рідко мали достатній ефект, а більшою мірою, діяли на уяву представників багатих класів. Розглянемо найперших представників центрівЗападноевропейского освіти ( зокрема і медичного). |