1 Історія медицини як наука і предмет викладання. Періодизація історії медицини і джерела її вивчення
 Скачать 0.79 Mb.
|
|
Ятрохі́мія (від грец. ἰατρός - хімія) — напрям у природничих науках та медицині 16-18 століть, представники якого розглядали процеси, що відбуваються в організмі, як хімічні явища,хвороби — як результат порушення хімічної рівноваги і ставили задачу пошуку хімічних засобів їхнього лікування. Зародження і розвиток ятрохімії, яка набула найбільшого поширення у Німеччині та Нідерландах, пов'язане з діяльністю Парацельса, Я. Б. ван Гельмонта, лікаря й анатома Ф. Бое (Сільвіуса, 1614-72), який сформулював основні положення ятрохімії і відкрив при Лейденському університеті першу хімічну лабораторію для аналізів. Представники ятрохімії приділяли особливу увагу вивченню процесів травлення, а також статевих та інших залоз; розрізняли «кислотні» і «лужні» хвороби. Власне кажучи, ятрохімія підводила наукову (хімічну) основу під теорію гуморальної патології. Критикуючи ятрохімію, Роберт Бойль вказував, що хімія має самостійну задачу «визначення складу речовин, що дозволить збагатити і медицину». Зігравши позитивну роль у боротьбі з догмами схоластичної середньовічної медицини, ятрохімія у 2-й половині 18 ст. перестала існувати як напрямок у медицині. Ятрофизика, иатрофизика (от греч. iatrós — врач и физика), иатромеханика, направление в медицине 16—18 вв., сводившее все явления жизни здорового и больного организма к законам физики (механики). Так, согласно учению римского врача Дж. Бальиви (1668—1707), видного представителя Я., рука действует как рычаг, грудная клетка подобна кузнечным мехам, сердце — насосу, а железы — ситам. Ятрофизики обогатили медицину многими достоверными сведениями относительно различных функций организма, предложили (С. Санторио и др.) ряд приборов для их измерения. Идеи Я. развивали Дж. А. Борелли, основоположники научной анатомии (А. Везалий) и физиологии (У. Гарвей); Р. Декарт в трактате "Описание человеческого тела..." (1648) уподоблял жизнь организма действию часов и других механизмов. Свидетельство значения Я. дано Б. Рамаццини. "В наш век вся медицина, можно сказать, сведена к механике" (1700). На определенном этапе развития медицинских знаний Я. сыграла положительную роль, поскольку пыталась поставить медицину на естественнонаучную основу. К конце 18 в., в связи с развитием химии, биологии и других естественных наук, выявилась односторонность Я. и она утеряла прежнее исключительное влияние. О применении физических методов в современной медицине см.Медицина. 37. Падуанський університет і роль його науковців (Везалій, Коломбо, Гарвей, Батіста Монтано, Фракасторо Джованні Морганьї, Рамацціні) у розвитку медичної науки й в підготовці лікарів. Cт. 70, 77 Падуа́нский университе́т (итал. Università degli Studi di Padova) — один из старейших университетов Европы и Италии, открыт в Падуе в1222 году. Девиз — Universa universis patavina libertas «Свобода Падуи, всеобщая и для всех». Основан преподавателями и студентами, оставившими Болонский университет из-за конфликта с начальством. В Средние века в Падуе учились студенты со всей Европы, разделённые на «нации» (землячества) по месту происхождения. С 1339 по 1813 годы разделён на две организации — Universitas Iuristarum, где преподавалось гражданское и каноническое право и богословие, и Universitas Artistarum, где преподавались астрономия, диалектика, философия, грамматика, медицина и риторика. Падуанский университет стал одним из центров науки (астрономия, медицина, право) эпохи Возрождения, ему покровительствовала Венецианская республика, обеспечивавшая дух независимости от схоластической догматики и влияний Рима. Здесь учились или работали такие деятели первой величины Возрождения и раннего Нового времени, как Пико делла Мирандола, Николай Кузанский, Коперник, один из основателей итальянского литературного языка Пьетро Бембо, Торквато Тассо, Галилей, Везалий, белорусский первопечатникФранциск Скорина. В 1678 году степень доктора философии впервые в мире получила женщина — Елена Корнаро Пископия. В начале XVIII века доктором медицины и философии Падуанского университета был Пётр Васильевич Постников (ок. 1670 — ок. 1730). В XIX—XX вв. наблюдалась тенденция к децентрализации университета и к возникновению лабораторий и кампусов за пределами Падуи. 8 февраля 1848 года во время революции 1848—1849 гг. произошло восстание студентов против австрийского владычества, университет был закрыт до 1850 года[1]. В 1995 году принят новый устав, давший университету больше независимости. 38. Розвиток медичної науки в період Відродження. Становлення анатомії, фізіології, ембріології як наук. Початок мікроскопії і її значення в медицині. Сьогодні анатомія і фізіологія як науки, що відіграють основну роль у медицині, набули значного розвитку. Вивчення будови тіла людини та її життєдіяльності проводиться не лише за системами, а й як єдиного цілого, що перебуває у зв'язку з навколишнім середовищем. Тільки завдяки такому підходу (методу) можна вдосконалювати будову і функції організму людини, зробити його міцнішим і здоровішим, загартувати для боротьби з шкідливими факторами і навколишнього середовища, домогтися збільшення його довголіття. 1. Особливості розвитку анатомії як науки Анатомія є однією з найдавніших природничих наук. Першу книжку, в якій були відомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е. китайський імператор Гванг Ті. Великий внесок у подальший розвиток цієї науки зробили вчені Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції, такі як Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален (211—131 рр. до н.е.), Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін. Є історичні відомості про те, що вже починаючи з X-XII ст. монахи-цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні, від покоління до покоління. Після організації Києво-Могилянської академії (1694 р.) в Україні розпочалася підготовка кадрів, які багато зробили для розвитку анатомії на науковій основі. Засновником наукової анатомії був професор Падуанського університету Андреас Везалій (1514—1564), який на підставі численних розтинів трупів у 1543 р. видав книжку «Про будову людського тіла» з систематизованим описом органів тіла людини. Численні достовірні факти про будову тіла людини, встановлені А. Везалієм і його послідовниками, є загальновизнаними і сьогодні. Класичну працю А. Везалія перекладено російською мовою і видано в колишньому Радянському Союзі в 1950 р. (1-й том) і в 1954 р. (2-й том). Уявлення А. Везалія про будову тіла людини були революційною подією в природознавстві і передбаченням великих анатомічних відкриттів XVI ст., зроблених його послідовниками (Фалопій, 1523—1562рр.; Евстахій, 1510— 1574рр.; Варолій, 1543—1575рр., та ін.). Вони досконало вивчили не лише кістки та м'язи, а й внутрішні органи, органи чуття, спинний та головний мозок, нерви. Виникнення функціонального напрямку в анатомії пов'язано з ім'ям Уїльяма Гареея (1578—1657 рр.), який на підставі проведених спостережень та експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю («Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин») про кровообіг від серця через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком фізіології. Трохи згодом (1661 р.) Марчело Мальпігі (1628—1694рр.) на підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени з'єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про існування замкнутої системи кровообігу. Розвитку анатомії та її функціонального напрямку в XVII—XVIII ст. допомагали легалізований в ряді країн розтин трупів, поширення досконаліших методів дослідження, відкриття університетів у країнах Європи, введення анатомічної термінології. Серед вчених-анатомів цього періоду слід відзначити Ф. Рюйша (1638—1731рр.), А. Галера (1708—1777рр.) та ін. Ф. Рюйш першим організував постійний музей анатомічних препаратів, удосконалив бальзамування трупів тощо. А. Галер розвивав фізіологічний напрямок у морфології. Він об'єднав анатомічні та фізіологічні знання свого часу в багатотомній праці «Elementa physiologiae corporis humani» («Основи фізіології тіла людини»). В Росії та Україні анатомія починає свій розвиток за Петра І. Першим викладачем анатомії був Микола Бідлоо (1669— 1735рр.), який очолював лікарську школу при московському генеральному госпіталі, заснованому в 1707р. Петром І. У його визначній рукописній книзі «Повчання для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі» описано всі хірургічні операції від «голови до п'ят», а також приведено програму викладання і послідовність вивчення тіла людини. Розвиток матеріалістичного природознавства в Росії пов'язаний з працями геніального російського вченого-енциклопедиста М.В. Ломоносова і його учнів: С.Г. Зибеліна (1735—1802 рр.) — першого російського професора медичного факультету Московського університету, О.П. Протасова (1724—1796 рр.) — першого російського академіка-анатома та ін. Перший оригінальний посібник з анатомії «Скорочена анатомія, або керівництво до, пізнання будови людського тіла .» написав у 1802 р. П.О. Загорський (1764—1846) — засновник анатомічної школи в Петербурзькій медико-хірургічній академії. На цей період (кінець XVII ст. — початок XVIII ст.) припадає відкриття і розвиток кафедр анатомії на медичних факультетах університетів ряду великих міст України, які 2. Коротка історія розвитку фізіології Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.). Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіології на матеріалістичній основі мало відкриття «про відображену діяльність організму», зроблене в XVII ст. французьким ученим Р. Декортом (1596—1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в динаміці, а в стані спокою. Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпочатий у XVIII ст. Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIII і першої половини XIX ст., які стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв'язку і розвитку. До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В. Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р., еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в 1859р., яке розв'язало також питання про походження людини. Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін. У першій половині XVIII ст. розпочався розвиток фізіології в Україні та Росії. У 1725 р. в Петербурзькій академії наук було засновано кафедру анатомії і фізіології, а в 1776 р. в Московському університеті відкрито самостійну кафедру фізіології. Перший російський підручник «Фізіологія, видана для керівництва своїх слухачів» написав професор Московського університету О.М. Філомафітський (1807—1849рр.). У 1848 р. він опублікував «Трактат про переливання крові (як єдиний засіб у багатьох випадках врятувати згасле життя), складений в історичному, фізіологічному і хірургічному відношеннях». Батьком російської фізіології називають І.М. Сєченова (1829—1905 рр.). У своїй праці «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І.М. Сєченов сформулював матеріалістичне уявлення про діяльність головного мозку, яка відбувається за принципом рефлексу і підлягає не лише спостереженню, а й вивченню. Учений відкрив також явища центрального гальмування і сумації збудження в нервових центрах. Висунуті ним ідеї дістали подальший розвиток у працях його учнів і послідовників І.П. Павлова (1849—1936рр.), О.О. Ухтомського (1875—1942 рр.), М.Є. Введенського (1852—1922 рр.) та ін. Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. І.П. Павлов є творцем нового аналітично-синтетичного напрямку у фізіології, який базується на трьох засадах: 1) організм — єдине ціле; 2) єдність організму і середовища; 3) принцип нервізму. Вершиною творчості І.П. Павлова є його вчення про сигнальні системи кори великого мозку. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кровообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст. 39. Розвиток хірургії в епоху Середньовіччя. Довгополі і короткополі цирульники. Цехова організація хірургів – ремісників. Амбруаз Паре і його значення в історії хірургії та медицини. Сторінка 84 40. Медична система Парацельса. Роль Парацельса у розвитку клінічної медицини, фармації, медичної хімії, токсикології, деонтології. Ст..73-74 Натурфілософія Античне вчення про те, що тіло складається з чотирьох соків крові, слизу, чорної і жовтої жовчі, він вважав марнослів'ям. Людина, за Парацельсом, створена із землі, і тіло її побудоване з тих самих складових частин, що й грунт. Зближуючи хімію і медицину, Парацельс розглядав|розглядував| функціонування живого|жвавого| організму як хімічний процес, а покликання алхіміка знаходив|находив| не в добуванні золота і срібла, а|та| у виготовленні ліків, що дають людям зцілення. Він учив|вчив|, що живі|жваві| організми складаються з тих же речовин ртуть, сірки, солі|соль| які утворюють всі інші тіла природи; коли людина здорова, ці речовини знаходяться|перебувають| в рівновазі один з|із| одним; хвороба означає переважання або, навпаки, недолік|нестача| одного з них.Усі процеси в організмі мають хімічний характер. Дотримуючись такого погляду, Парацельс почав у медичній практиці широко застосовувати мідь, залізо, олово, миш'як, сірку, мінеральні води. Парацельс звертав особливу увагу на дозування призначуваної хворому лікувальної речовини. «Все є отрута, вчив він, ніщо не позбавлене отруйності. Лише доза робить отруту непомітною». Рівень тогочасних знань не давав змоги навіть бунтівному розумові Парацельса повністю звільнитися від містики. 41. Медицина Нового часу (18 – 19 ст.). Загальна характеристика новочасної доби. Чому лікарні та тюрми стають центральною темою тогочасних салонних дискусій? Які фактори цього періоду найбільше вплинули на розвиток медицини? Ст.. 89 42. Які великі наукові відкриття кінця 18 та першої половини 19 століть і як вплинули на розвиток медичних теорій та медицину в цілому? В епоху Відродження в Італії, у період розквіту багатющої Венеціанської республіки, що веде велику торгівлю між сходом і заходом, відкривається медичний факультет Падуанского університету. В його стінах А. Везалием і його школою вперше був даний точний опис будови людського тіла, створюються передумови для відкриття В. Гарвеем кровообігу. Тут же Морганьи і засновує патологічну анатомію, тут же Д. Фракасторо розробляє вчення про контагіозні хвороби. Слідом за тим, у XVII сторіччі, у Голландії відкривається медичний факультет Лейденского університету, у стінах якого царить схоластичний, книжковий підхід до вивчення медицини. М. Бургавом проповідується положення, що відроджує стародавній принцип Гіппократа - вчитися в постелі хворого (клінічний метод). Французький матеріалізм XVII-XVII вв. - породження важливих соціально-економічних зрушень. Він був одним з аспектів ідейної підготовки французької буржуазної революції 1789 р. Суттєву роль у його розвитку відіграли лікарі. Лікар Леруа є фундатором цієї школи, в “особі лікаря Кабаніса, вона досягає свого кульмінаційного моменту, лікар Ламетрі є її центром”. Лікар Леруа дає початок цій школі, в особі лікаря Кабаніса вона досягає своєї кульмаційної точки, лікар Ламетрі є її центром.Декарт був ще живим, коли Леруа переніс декартовську конструкцію тварини на людину (дещо подібне в ХVIII ст. зробив Ламетрі ) і проголосив душу модусом тіла, а ідеї - механічними рухами. Леруа думав навіть, що Декарт приховав свою справжню думку. В кінці ХVIII ст. Кабаніс завершив картезіанський матеріалізм в своїй книзі ’’Співвідношення фізичного та морального в людині’’. Кабаніс писав у кінці ХVIII ст.:’’Все в нинішньому стані медицини передбачає її наближення до великої революції. Швидкі покращення, що мали місце ... в багатьох галузях природничих наук, передбачають нам, що повинно трапитись і що трапиться з медициною’’. Дещо пізніше, в 1804 роціб в творі ’’Революція і реформи медицини’’ Кабаніс писав: сов, 1748 р., А.Лавуаз’є ,1773 р.,). Синтез сечовині (Ф.Велер ,1828р.). Єдина клітинна будова рослинних і тваринних організмів (М.Шлейден, 1838р., Т.Шванн, 1839р.). Еволюційне вчення Ч.Дарвіна і його книжка ’’Про походження видів’’ (1859р.). ’’Пізнання взаємних зв’язків процесів, здійснюючих в природі, рухалось великими кроками вперед... По-перше, завдячуючи відкриттю клітини... По-друге, завдячуючи відкриттю енергії... По-третє, завдячуючи вперше представленому Дарвіном пов’язаному доказу того, що всі оточуючі нас зараз організми виникли в результаті процесу розвитку. Завдячуючи цим трьом великим відкриттям основні процеси природи пояснені, зведені до природничих причин... Таким чином, матеріалістичне бачення на природу зберігається тепер на ще більш великому фундаменті, ніж в минулому столітті’’ . Ці відкриття сприяли розвитку діалектичного погляду на природу. В природі був відкритий зв’язок явищ і в природничому знанню міцно увійшла ідея розвитку. Вони багато чого зробили для повалення ідеалізму, закликали до експериментальних методів в дослідженнях, вивченню фізіологічних механізмів, критикували пануючу медичну теорію Шталя. Останній підтверджував, що хвороба - прямування душі, лихоманка - допомагає душі, лікування повинно допомагати душі рухатися в потрібному напрямку. Завдання лікаря - зміцнювати душу. Висміюючи його, Ламетри писав: «Говорити ніби «душа» є єдиною причиною всіх наших зрушень, притаманно скоріше фанатику, ніж філософу... Шталь наділяє душу абсолютною володаркою, у нього вона створює усе, аж до геморою». Головний твір Ламетри носить знаменну назву «Людина-машина»(1747 р.) Ф. Велер у 1828 р. вперше синтезував органічну речовину - сечовину в пробірці, чим перекинув місток через здавалося б непрохідну пропасть між неорганічним і органічним світом. Т. Шванн остаточно сформулював закон про єдність будови тваринних і рослинних організмів, показав, що елементарною часткою цієї будови є клітина. У такий спосіб була зруйнована здавалася б непрохідна стіна між тваринним і рослинним світом. Ч. Дарвін, у розробленії ним еволюційної теорії показав, що людина є ні що інше, як одна з щаблів загального еволюційного розвитку тварин на землі, чим зруйнував здавалося б непрохідну стіну між твариною і людиною. І навіть здавалася б непорушність хімічних речовин була похитнутою. Істотну роль у цьому відіграло відкриття будови атомів, відкриття Д. И. Менделєєвим (1869 р.) закону періодичності будови речовин, що надало можливості пророкувати властивості невідомих до того часу, речовин, можливість їхнього переходу з одного в інше. Ці відкриття не залишали місця для ідеалістичних поглядів, які змушені були, під тиском неспростовних фактів, відступити на більш вузькі позиції. Відомий, наприклад, внесок російських вчених – К.А. Тімірязєва, И.И. Мечникова, А.О. Ковалевского й ін. у розробку, пропаганду і підтримку еволюційного вчення Ч. Дарвіна. Відомо, що в США в 1923 р. відбувся «мавпячий процес», внаслідок якого і до сьогоднішнього дня у федеральних школах Америки заборонене викладання дарвінізму. В середині XIX в. ідеалістичні погляди ще твердо гніздилися в уявленнях про процес мислення. Перемога над цими помилками - ще одна блискуча сторінка, що ілюструє продуктивні зв'язки медицини з передовою матеріалістичною філософією. 43. Які найважливіші відкриття та нові теорії появились у Новочасну добу в анатомії, фізіології, гігієні, біології, хімії, мікробіології? Що вони дали для подальшого розвитку клінічної медицини? З приходом 19 століття наука починає розвиватися з небаченою досі швидкістю. Наукових відкриттів здійснюється стільки, що важко детально їх відстежити. Медицина і біологія в цьому не відстають. Найбільш значний внесок у цій області зробили німецький мікробіолог Роберт Кох, французи медик Клод Бернар і хімік-мікробіолог Луї Пастер. Бернар заклав основи ендокринології — науки про функції та будову залоз внутрішньої секреції. Луї Пастер став одним з основоположників імунології та мікробіології. На честь цього вченого названа технологія пастеризації — це спосіб термічної обробки в основному рідких продуктів. Ця технологія застосовується для знищення вегетативних форм мікроорганізмів для збільшення терміну зберігання харчових продуктів, наприклад пива і молока. Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу, бацилу сибірської виразки і холерний вібріон. За відкриття туберкульозної палички він був нагороджений Нобелівською премією. |