1 Історія медицини як наука і предмет викладання. Періодизація історії медицини і джерела її вивчення
 Скачать 0.79 Mb.
|
|
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця Гуманність Рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, породжене прагнення надавати допомогу всім пораненим на полі бою без винятку або переваги, намагається за будь-яких обставин, як на міжнародному, так і на національному рівні запобігати або полегшувати страждання людини. Рух покликаний захищати життя та здоров'я людей і забезпечувати повагу людської особистості. Воно сприяє досягненню взаєморозуміння, дружби, співробітництва і міцного миру між народами. Неупередженість Рух не проводить ніякого, розрізняючи за ознакою раси, релігії, класу чи політичних переконань. Воно лише прагне полегшувати страждання людей, і в першу чергу тих, хто найбільше цього потребують. НЕЙТРАЛЬНІСТЬ Щоб зберегти загальну довіру. Рух не може приймати чию-небудь сторону у збройних конфліктах і вступати в суперечки політичного, расового або ідеологічного характеру. НЕЗАЛЕЖНІСТЬ Рух незалежно Національні суспільства, надаючи своїм урядам допомогу в їх гуманітарної діяльності та згідно законів своєї країни, повинні, тим не менш, завжди зберігати автономію, щоб мати можливість діяти відповідно до принципів Червоного Хреста. ДОБРОВІЛЬНЕ У своїй добровільній діяльності за вказівкою допомоги Руху ні в якій мірі не керується прагненням до отримання вигоди. ЄДНІСТЬ У країні може бути тільки одне Національне товариство Червоного Хреста або Червоного Півмісяця. Воно повинно бути відкрито для всіх, і здійснювати свою гуманітарну діяльність на всій території країни. УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ Рух є всесвітнім. Всі національні Товариства користуються рівними правами і зобов'язані надавати допомогу один одному. КОДЕКС ПОВЕДІНКИ МІЖНАРОДНОГО РУХУ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА І ЧЕРВОНОГО ПІВМІСЯЦЯ та неурядовими організаціями (НУО) ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ОПЕРАЦІЙ ДОПОМОГИ У РАЗІ стихійних лих і катастроф Підготовлено спільно Міжнародною Федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та Міжнародним Комітетом Червоного Хреста Цілі Мета цього Кодексу - зберегти наші норми поведінки. Він не містить оперативних - інструкцій, наприклад, про те, як розрахувати продуктову норму або розбити табір для біженців. Завданням Кодексу є підтримка високого рівня незалежності, ефективності та результативності, до якого прагнуть здійснюють надання допомоги при стихійних лихах і катастрофах НУО та Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Це добровільний Кодекс, дотримання якого забезпечується прагненням приєдналася до неї організації підтримувати викладені в ньому норми. У разі збройного конфлікту цей Кодекс поведінки буде тлумачитися, і застосовуватись згідно з положеннями міжнародного гуманітарного права. 53. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ). Історія створення та основні напрямки діяльності цієї організації. Міжнародні гуманітарні рухи із участю медичних працівників (наприклад, «Лікарі світу проти насильства і тероризму» (2003) тощо) та їх призначення Всесвітня організа́ція охоро́ни здоро́в'я (ВООЗ) (англ. World Health Organization (WHO)) — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 194 країни. 1945 року на Конференції у Сан-Франциско ухвалене рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров'я. 1946року Міжнародна конференція охорони здоров'я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). День набуття чинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Світовий день здоров'я. Всесвітня асамблея охорони здоров'я (ВАОЗ)- вищий керівний орган ВООЗ щорічно (у травні) проводить свої сесії, як правило у Женеві. Виконавча рада — виконавчий орган ВООЗ — до складу якої входить 52 країни, проводить свої сесії двічі на рік (у січні та травні). Генеральний директор ВООЗ — доктор Маргарет Чен (КНР), обрана на другий термін строком від 1 липня 2012 р. по 30 червня 2017 року. Головна мета ВООЗ — сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст Статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси. Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро). З метою повнішого врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення тіснішого зв'язку з потребами національних систем охорони здоров'я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах. 54. Медична етика, медичний етикет і деонтологія. Історія їх виникнення та значення у підготовці та наступній повсякденній діяльності медичних працівників різного профілю Своєрідність медичної етики полягає в тому, що в ній, всі норми, принципи та оцінки орієнтовані на здоров'я людини, його поліпшення та збереження. Своє вираження ці норми спочатку були закріплені у Клятві Гіппократа, яка стала відправною точкою для створення інших професійно-моральних медичних кодексів. Етичний фактор має в медицині традиційно велике значення. Понад вісімдесят років тому за аналогією з лікарською Клятвою Гіппократа була створена сестринська Клятва Флоренс Найтінгейл. 2. Етичні норми і явища Поняття моралі У етичних явищах присутні два моменти: 1) особистий момент (автономія індивіда і самосвідома мотивація ним правил моральної поведінки та моральних оцінок); 2) об'єктивний, внеособовий момент (що склалися в даній культурі, соціальній групі, спільності моральніпогляди, цінності, звичаї, форми і норми людських відносин). Перший із зазначених моментів відноситься до характеристики моралі, другий - моральності. Відмітна особливість моралі полягає в тому, що вона висловлює автономну позицію індивідів, їх вільне і самосознательной вирішення того, що є добро і зло, обов'язок і совість у людських вчинках, взаєминах і справах. Коли говорять про мораль соціальних груп, спільнот і суспільства в цілому, мова по суті йде проморальність (про груповий і загальносоціальних моралі, цінностях, поглядах, відносинах, нормах і установленнях). Етика -наукапро мораль Етика як філософська теорія моралі виникає не стихійно, як мораль, а на основі свідомої, теоретичної діяльності з дослідження моралі. Реальні моральні явища іморальна діяльність людей виникли значно раніше етики як науки, формування якої пов'язано з виникненням системи наукових знань про мораль. Прийнято вважати етику однією з філософських наук. Професійна етика допомагає фахівцю уникати помилок, вибирати найбільш правильну, високоморальну лінію поведінки в різних ситуаціях трудової діяльності. Завдання професійної етики не дати готові рецепти на всі випадки життя, але навчити культурі морального мислення, дати надійні орієнтири для вирішення конкретних ситуацій, впливати на формування моральних установок у фахівця у відповідності зі специфічними вимогами професії, пояснення і оцінку вироблених адвокатською практикою стереотипів поведінки в областях , не врегульованих правом. Етичної основою професійної діяльності медичної сестри є гуманність і милосердя. Найважливішими завданнями професійної діяльності медичної сестри є: комплексний всебічний догляд за пацієнтами і полегшення їхніх страждань; відновлення здоров'я та реабілітація; сприяння зміцненню здоров'я та попередження захворювань. Етичний кодекс дає чіткі моральні орієнтири професійної діяльності медичної сестри, покликаний сприяти консолідації, підвищення престижу і авторитету сестринської професії в суспільстві, розвитку сестринської справи в Росії. 55 Історія медицини України: періодизація, хронологія. Із яких джерел пізнаємо історію медицини України? Врачування в період Трипільського періоду. . Періодизація історії медицини та фармації. Загальновизнаною є така періодизація історії медицини та фармації, яка співпадає із загальноісторичною періодизацією розвитку людства. 1. Історія медицини та фармації доісторичних часів. Обіймає період від шестисот мільйонів років до чотирьох тисяч років до нашої ери (відкриття календаря і письма). 2. Антична медицина. Обіймає період від чотирьох тисяч років до нашої ери до чотириста сімдесят шостого року нашої ери, коли впала Римська імперія. 3. Медицина епохи середньовіччя (476р. – кінець 17 ст.). 4. Медицина 18 сторіччя. 5. Медицина 19 сторіччя. 6. Медицина 20сторіччя. Кожен з цих періодів розпадається на підперіоди, наприклад, епоха середньовіччя поділяється на раннє (V-X ст), середнє середньовіччя (XI – XVст), епоха Відродження (XVI – XVIIст.). Медичною та ветеринарною допомогою на території стародавньої України займалися переважно волхви, ведуни і кметі. Кметями називали всебічно обдарованих людей, що вміли допомогти і навчити. Ці люди переважно не одружувались, бо в одружених відчуття й зв’язок із небесами дещо притуплювався, реакція у відповідальні моменти сповільнювалася, ставала поверховою, холоднокровною, нещирою, недалекоглядною, без відчуття завбачливості та відповідальності перед своїм обов’язком народного місіонера, провідника і рятівника. Набутий досвід лікувальників нерідко передавався із покоління в покоління. Лікувальник за спадковістю називався в народі «вченим лікарем», його народ шанував і ретельно виконував його приписи. 56. Медицина на теренах України в родово-племінні часи. Медицина скіфів. Впливи античної медицини й медицини Сходу на народну медицину України Слово «ліки» походить від санскритського «лікі» — потаємний дух чогось. Лікар — від санскритського «лікіті, лікітар» — мудрець, митець, той, що вміло пише, протинає, різьбить. Незнаних лікувальників народ боявся, називаючи їх «врачя», що дослівно означає «приблуда, волоцюга, дуросвіт, заброда». Вибір учня на лікаря був особливий. Батьки учня повинні були бути чесні й порядні. Дитина мала бути старанна, кмітлива, здібна, білява та синьоока. Бо такі діти вважалися здібніші, легше і швидше навчалися, а найголовніше — були більш здатні відчувати на віддалі. Різноманітними були лікувальні засоби. Вживалися мазі з живих рослин, насіння, кореня, цвіту й зародків. Чародійна сила приписувалася «дереву з небес» — яблуні. Крім овочів і фруктів, виготовлялися ліки з бруньок, із молодого листя, з пелюсток квіток, із шкірки яблука та робилася олія із зерняток. Все це мало окреме застосування і різну дію. Лікування рослинами вивчалося до тонкощів. Іван Огієнко (митрополит Ілларіон), вивчивши дохристиянські вірування українського народу, повідомляє, що за трипільських часів наші лікарі мали в достатній кількості олії троянди, лілеї, липи, горіха, бука, гірчиці, абрикоса і сливи, а також із насіння дикої груші та яблуні. Грушева олія давала дивний косметичний ефект. Робили порошки не лише з рослин та їх різних частин, але й із мінералів та кісток. Тодішнім лікарям були відомі стимуляційні, протизапальні, заспокійливі та знеболювальні трави. Комбінація останніх застосовувалась в різних пропорціях (валеріана, блекота, мак, дурман, красавка). Це дозволяло тодішнім лікарям робити оперативні втручання на кінцівках, черевній порожнині і черепі. Із стародавніх народів, які населяли наші степові південні землі, найбільше пам’яток залишили по собі скіфи. Скіфи в VII ст. до н.е. населяли Крим і територію між Дніпром і Дунаєм. Вони створили велике об’єднання племен. У V–IV ст. до н.е. частина скіфів-кочівників починає переходити до осідлості, в них утворюється примітивна держава з пережитками первіснообщинних відносин. Скіфи мали торговельні й культурні зв’язки з грецькими містами-колоніями: Ольвією — в гирлі Дніпровсько-Бузького лиману, Тірою — в гирлі Дністра, Херсонесом — біля сучасного Севастополя, Пантікапеєм — на місці нинішньої Керчі. Зазначимо ще деякі особливості медичних знань скіфів та інших племен і народів Північного Причорномор’я. Скіфська медицина — народна медицина. Протягом довгих сторіч самобутня, а в ряді випадків цілком оригінальна, вона нагромадила великий і багатий досвід в лікуванні хвороб та їхньому запобіганні. Проте в її арсеналі поруч з дуже цінними значились також засоби, доцільність яких вельми сумнівна. Це свідчить про те, що скіфська медицина виросла на базі одвічного досвіду — емпірії і містила у собі раціональні основи. Представники скіфської народної медицини здобували свої знання з безпосереднього знайомства з предметами навколишньої природи. Розвиток умов повсякденного життя був основною причиною виникнення і розвитку лікування. Найважливішу ланку скіфської медицини становлять лікувальні засоби рослинного походження. Це випливало не тільки зі способу життя як кочових, так і землеробських скіфів, але й з рослинного багатства земель, ними заселених. Україна, Кавказ і суміжні з ними землі славились споконвіку своїми рослинними багатствами. Скіфський люд знайшов багато лікарських рослин серед степів і лісів. Зокрема античні мандрівники відмітили, що скіфські пастухи, спостерігаючи дію рослин на тваринах, переносили свої знання на людину. Значна кількість відкритих скіфами цілющих рослин не втратила свого значення і до сьогодні. От хоч би горицвіт, солодкий корінь, ревінь, подорожник, не кажучи вже про цибулю, часник та багато інших. Серед цілющих рослин в скіфській медицині було чимало сильнодіючих, а то навіть і отруйних. Вони також використовувались скіфами для лікування. Для зменшення токсичної дії сильнодіючих та отруйних рослин скіфська народна медицина додавала до них різні домішки та вивари, такі як мед, бобові рослини тощо. Різнотрав’я, що буяло на скіфських просторах, давало багато меду, з якого скіфи варили медовуху, додаючи до неї відвар коноплі і тим самим підсилюючи її наркотичну дію. З коноплі тепер добувається наркотик, відомий під назвами гашиш або маріхуана. Широке застосування в скіфській медицині мали також засоби тваринного походження (боброва струмина, жири, мозок). Скіфській медицині були відомі «панти» — цінний медичний товар з висушених рогів молодого плямистого оленя. Щодо санітарно-гігієнічних заходів у скіфського населення, то тут необхідно підкреслити особливе значення парової «скіфської лазні». Скіфська народна медицина користувалася з давніх-давен також хірургічними методами лікування і тут досягла значних успіхів. Виникла вона з подання хірургічної допомоги свійським тваринам і скеровувалась, очевидно, тільки на лікування органів і тканин, доступних без розтину порожнин людського тіла. Такі операції, як вправляння вивихів, лікування переломів, розрізування абсцесів, трепанація черепа, ампутація кінцівок, не кажучи вже про виривання зубів, були звичними у скіфів. При хірургічному лікуванні скіфи застосовували такі знеболюючі засоби: сп’яніння, опій, мандрагора тощо. Для лікування застосовували зміїну отруту. Слід відмітити, що скіфські лікарі та їх лікувальні засоби і методи мали свій вплив на грецьких лікарів, можливо, що і на Гіппократа. 57. Медицина на теренах України в княжий період. Медицина Київської Русі та впливи на її розвиток медицини Візантії і Арабських Халіфатів Важливий розділ біологічних знань становила медицина. Ця галузь у Київській Русі (як і у всьому середньовіччі) була добре розвинена, подекуди навіть краще за сучасну, так звану народну, медицину. На той час монастирі були своєрідними академіями, де концентрувалися основні кадри інтеліґенції, в тому числі й медичні. Зокрема, при Печерській лаврі було створено шпитальний монастир св. Миколи. Процвітала й аптечна справа. Найдавнішими розділами медицини були акушерство та хірургія. Народження дитини є дуже складним, важким і небезпечним процесом, тому й з'явилися баби-повитухи. Існували і своєрідні хірурги, які лікували травми, якими нерідко супроводжувалися лови, а ще більше — збройні сутички. Набагато складніше було лікувати внутрішні хвороби, особливо — інфекційні. Численні пошесті чуми, холери, віспи час від часу викошували цілі країни. Однак ці хвороби супроводжували людство до XIX ст. включно. Лікування "зелієм", тобто ліками рослинного походження, теж було поширене з найдавніших часів і в Київській Русі. Тогочасні лікарі володіли знаннями, нагромадженими протягом століть. Наші предки знали лікувальні властивості численних рослин і вміли успішно оперувати своїми знаннями. Третім найпоширенішим лікувальним чинником давніх епох була фізіотерапія — застосування різного роду процедур з тими або іншими наслідками. Це — різноманітні компреси й пов'язки, масаж, мастила й протирання, клістири, кровопускання, лазня тощо, які широко застосовувалися середньовічними лікарями. У письмових джерелах (літописи, агіографічні твори тощо) знаходимо згадки про клінічні випадки, а подекуди й докладний опис, що дозволяє дослідникам поставити точний діагноз. Так, під 1076 р. в "Повісті минулих літ" описується смерть чернігівського князя Святослава Ярославича, що сталася під час операції по видаленню пухлини (певно, злоякісної). У Печерському патерику, в розділі, присвяченому славетному живописцю Алімпію (який, крім малярства, займався й лікуванням), описано випадок прокази, вилікуваної знаменитим ченцем. Згадки про хворих на проказу (трудоватих) знаходимо в ряді стародавніх текстів: у Лаврентіївському літопису під 1237 р., Ізборнику 1076 р., в Житії Феодосія Печерського та ін. У Галицько-Волинському літописі під 1288 р. описується тяжка хвороба волинського князя Володимира Васильковича (рак нижньої щелепи), що тривала чотири літа. Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що наука в Київській Русі була адекватною загальному стану позитивних знань європейського, а почасти й східного середньовіччя |