Мікроба екз. 1. Медична мікробіологія та предмет її вивчення

• Название: 1. Медична мікробіологія та предмет її вивчення
• Дата: 02.01.2022
• Размер: 0.66 Mb.
• Имя файла: Мікроба екз.docx
• Тип: Документы; #322965
• страница: 14 из 60

Микрофлора воздуха и методы ее исследования.

Микробиологический контроль возду¬ха проводится с помощью методов естест¬венной или принудительной седиментации микробов. Естественная седиментация (по методу Коха) проводится в течение 5—10 мин путем осаждения микробов на поверхность твердой питательной среды в чашке Петри. Принудительная седиментация микробов осуществляется путем «посева» проб воздуха на питательные среды с помощью специаль¬ных приборов (импакторов, импинджеров, фильтров). Импакторы — приборы для при¬нудительного осаждения микробов из воздуха на поверхность питательной среды (прибор Кротова, пробоотборник аэрозоля бактерио¬логический и др.). Импшджеры — приборы, с помощью которых воздух проходит через жидкую питательную среду или изотоничес¬кий раствор хлорида натрия.

Санитарно-гигиеническое состояние воз¬духа определяется по следующим микробио¬логическим показателям:

1. 
   Общее количество микроорганизмов в 1 м3 воздуха (так называемое общее микробное число, или обсемененность воздуха) — коли¬чество колоний микроорганизмов, выросших при посеве воздуха на питательном агаре в чашке Петри в течение 24 ч при 37 °С, выра¬женное в КОЕ;
   
2. 
   Индекс санитарно-показательных микро¬бов— количество золотистого стафилококка и гемолитических стрептококков в 1 м3 воздуха. Эти бактерии являются представителями мик¬рофлоры верхних дыхательных путей и имеют общий путь выделения с патогенными микроор¬ганизмами, передающимися воздушно-капель¬ным путем. Появление в воздухе спорообразу-ющих бактерий — показатель загрязненности воздуха микроорганизмами почвы, а появление грамотрицательных бактерий — показатель воз¬можного антисанитарного состояния.
   

Для оценки воздуха лечебных учреждений мож¬но использовать данные из официально рекомен¬дованных нормативных документов

.МІКРОФЛОРА ГРУНТУ

Учення про грунт створили С. М. Виноградський, В. В. Доку-чаєв, П. А. Костичев, В. Р. Вільямс та інші вчені. Родючість грунту залежить не тільки від наявності неорганічних та органічних речовин, а й від різних видів мікроорганізмів, що зумовлюють якісний склад грунту. У грунті є необхідні для розвитку бактерій поживні речовини і волога, внаслідок чого їх кількість в 1 г грунту досягає величезних кількостей: від 200 мли у глинястому грунті до 5 млрд у чорноземному. В 1 г орного шару грунту міститься 1 —10 млрд бактерій.

Мікрофлора родючого грунту складається з популяцій водоростей, актиноміцетів, нітрифікуючих, денітрифікуючих, целюлозорозкла-даючих бактерій, сіркобактерій, пігментних мікроорганізмів, грибів і найпростіших. Особливо велике значення мають азотфіксуючі бактерії, які можуть жити не тільки в коренях бобових, а й на тютюнових рослинах. У збагаченні грунту азотом важливу роль відіграють синьо-зелені водорості. Ступінь обсіменіння грунту мікроорганізмами залежить від його характеру та хімічного складу (табл. 6).

Найбільше (1 009 000 з 1 мм³) бактерій у верхньому шарі грунту— на глибині 5—15см. У глибоких шарах (1,5—б м) трапляються одиничні особини; їх виявлено і в артезіанській воді. У родовищах нафти живуть нафтові бактерії. Живлячись парафінами (відходи нафти), вони перетворюють частину нафти в густу асфальтоподібну масу, внаслідок утворення якої закупорюються природні резервуари нафти. В орному шарі окультуреного грунту товщиною 15 см на площі 1 га може бути 5—6 т бактеріальної маси.

Обсіменіння грунту мікроорганізмами залежить під ступеня забруднення його фекаліями і сечею, а також від характеру обробітку та удобрення. Наприклад, в орному шарі грунту в 2,5 раза більше мікроорганізмів, ніж у лісовому. У грунті довго зберігаються спори сапрофітів (В. сегеиз, В. те^аіегіигп та ін.).

Патогенні, що не утворюють спор, бактерії внаслідок нестачі потрібних поживних речовин, а також в результаті згубної дії світла, висихання, бактерій-антагоністів і фагів зберігаються у грунті від кількох діб до кількох місяців.

У здійсненні профілактичних заходів санітарна мікробіологія враховує втастивість багатьох видів ґрунтових бактерій (В. зІІЬііІіз, В. Ьгеуіз, В. іЬегторпіІиз та ін.) пригнічувати ріст і розмноження патогенних і умовпо-патогенпих мікроорганізмів.

Звичайно грунт є несприятливим середовищем для більшості патогенних видів бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Проте як фактор перед-ічі низки збудників інфекційних захворювань він відіграє важливу роль. Тривалість збереження деяких патогенних бактерій показана в табл. 7. У грунті довго залишаються життєздатними спори бацил сибірки, клостридії правця, анаеробної інфекції, ботулізму і багатьох ґрунтових мікроорганізмів. Так, наприклад, бацили сибірки, потрапляючи в грунт, перетворюються в спори, які зберігаються в ньому протягом багатьох років. У каштанових і чорноземних грунтах за сприятливих умов спори здійснюють повний цикл розвитку: влітку вони проростають у вегетативні форми, а потім знову утворюють спори.

Особливо велика роль грунту в розповсюдженні гельмінтозів (аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомідозу та ін.). У грунті живуть гриби, які спричиняють аліментарно-токсичну алейкію, ерготизм, аспергільоз, пеніцмліоз, гісгошіазмоз, хромомікоз та ін.

Виживання в грунті епгеровірусів коливається в широких межах (15—90 діб), воно залежить од виду грунту, його вологості, температури. Ентеровіруси довго зберігаються на овочах, вирощених на ділянках, зрощуваних стічними водами. Доведено, що сирі овочі з полів зрошування можуть бути фактором зараження в результаті потрапляння

енгеровірусів на їх поверхню. Ентеровіруси були виділені в 5,8 % випадків із грунтів і в 8 % — з овочів, їх виявляли в поливних стічних водах, осаді стічних вод, грунті полів зрошування і змивах з овочів, вирощених на зрошуваних ділянках.

У зв'язку з ним треба робити систематичні санітарно-вірусологіч-ні дослідження грунту, поливних стічних вод і продукції землеробських полів зрошування на наявність у них ентеровірусів.

Важливим показником санітарного стану грунту є загальна кількість наявних у ньому сапрофітів, термофільних мікроорганізмів, ентеробактерій (Е. соїі, протей), анаеробів (С. регГгіп£єпз та ін ). Грунт вважають чистим, якщо його колі-титр* становить 1,0 і вище, титр С. ркгітіпйепз — 0,01 і вище, а кількість термофільних бактерій в 1 г досягає 100—1000. За епідеміологічними показаннями грунт досліджують на наявність патогенних мікроорганізмів (сальмонели, шигели, ентеровіруси), спор клостридій правця, ботулізму, сибірки, гістоплазм та ін.

Для мікробіологічного дослідження грунту, заселеного найрізноманітнішою мікрофлорою, використовують селективні методи, за допомогою яких можна виявляти численні види бактерій, що потребують певного поживного субстрату.

У зв'язку з певною епідеміологічною роллю грунту як фактора розповсюдження деяких інфекційних захворювань тварин і людини санітарно-протиепідемічпа практика охоплює здійснення комплексу заходів, спрямованих па захист грунту від забруднення та інфікування його патогенними видами мікроорганізмів.