Мікроба екз. 1. Медична мікробіологія та предмет її вивчення
 Скачать 0.66 Mb.
|
Морфологія та ультраструктура грибів. Класифікація. Патогенні для людини види.архіміцети (Archimycetes);> фікоміцети (Phykomycetes) із трьома групами:— хітридіоміцети (Chitridiomycetes),— ооміцети (Oomycetes), — зигоміцети (Zygomycetes); > аскоміцети (Ascomycetes); > базидіоміцети (Basidiomycetes); > дейтероміцети (Deuteromycetes). Патогенні для людини гриби — збудники мікозів (від грец. mykes — гриб) відносять до різних систематичних груп ботанічної класифікації. Гриби розрізняють за величиною, будовою, місцями зростання і фізіологічними функціями. їх розміри варіюють від мікрометрів (мікроскопічні гриби) до метрів (шапинкові). Виходячи з особливостей живлення і місць зростання сформовані різні екологічні групи: ґрунтові, фітопатогенні, ентомофіли, зоофіли, антропофіли і т. ін. Основу клітинної будови більшості з них складає маса тонких, розгалужених трубчастих ниток, названих гіфами, а вся ця маса гіф називається міцелієм (рис. 3). Діаметр гіф варіюється від 1 до 10 мкм, а їхня довжина — від 4—6 до 80—100 мкм і більше. Кожна гіфа оточена тонкою твердою стінкою, основним компонентом якої є хітин — азотовмісний полісахарид, що є, як відомо, структурним компонентом зовнішнього кістяка членистоногих. Гіфи не мають клітинної будови. Протоплазма гіф або зовсім не розділена (в одноклітинних), або розділяється поперечними перегородками, названими септами (у багатоклітинних). Такі септи поділяють уміст гіф на окремі ділянки, зовні схожі на клітини, при цьому утворення септ не пов'язане з діленням ядер. У центрі септи, як правило, залишається невеликий отвір (пора), через яке протоплазма може переходити з одного компартмента в інший. У кожному компартменті можуть знаходитися одне, два чи кілька ядер. Гіфи, що не мають перегородок, утворюють несептований міцелій, а ті, що мають,— сеп-тований. У дріжджових і дріжджоподібних грибів утворюється псевдомі-целій, який на відміну від справжнього міцелію, що являє собою гіллясту трубку, розділену у вищих грибів поперечними перегородками, не має спільної стінки, є ланцюжком із клітин, що формується в процесі розмноження брунькуванням. Основою клітинної стінки грибів на відміну від бактерій є полісахариди. Патогенні для людини мікроскопічні гриби належать до зигоміцетів, аскоміцетів, дейтероміцетів. Морфологія та ультраструктура патогенних для людини найпростіших. Основні видиНайпростіші (Protozoa) представлені одноклітинними еукаріотичними організмами, що належать до тварин. Вони досить поширені в природі (майже 2500 видів) і ведуть вільний або паразитичний спосіб життя.Найпростіші - одноклітинні організми розмірами від 3 до 150 мкм, що знаходяться на більш високому рівні організації з порівнянні з бактеріями, мають диференційоване одне або кілька ядер, спеціалізовані травні і скоротливі вакуолі. Цитоплазма розділена на внутрішній шар - ендоплазму, що містить всі структури клітини, і щільний зовнішній шар - ектоплазму. Поверхневий шар ектоплазму утворює еластичну, ригідність мембрану-пелліклу, що покриває тіло найпростіших. Іноді поверх пеллікули утворюється жорстка оболонка (кутикула). Багато найпростіші мають органами руху - джгутиками, віями, псевдоподии. При розмноженні проходять складні цикли розвитку в організмі основного хазяїна -- переносника інфекції, і проміжного хазяїна - людини, тварини. Особливості розмноження і будівлі органів руху дозволили об'єднати патогенні для людини види в 4 класи: клас I - Ffogellata (жгутикові); клас II - Sporozoa (споровікі); клас Ш - Sarcodina (саркодовие); клас IV -- Infusoria (інфузорії). Найпростіші, складаються з єдиною еукаріотичної клітини. Зовні тіло найпростіших покриває ригідні мембрана - пеллікула. До неї прилягає зовнішній більш щільний і гомогенний шар цитоплазми - ектоплазму. У деяких видів пеллікула може містити опорні фібрили і навіть мінеральний скелет. Набір органел, розташованих у більш рідкої ендоплазме, ідентичний клітинам багатоклітинних тварин організмів; винятком може бути наявність у деяких видів кількох ядер. Багато найпростіші здатні активно пересуватися за рахунок псевдоподии (виростів цитоплазми), джгутиків або вій. У несприятливих умовах життєві процеси у найпростіших різко сповільнюються, вони втрачають органели і покриваються товстої і міцної оболонкою, утворюючи цисти. Патогенні найпростіші представляють крайній випадок паразитизму еукаріотів відносно організму-господаря. Їх паразитичні властивості в основних рисах аналогічні таким у паразитичних прокаріотів - паразит використовує хазяїна як джерело живлення. У людини вони здатні викликати різні гострі (наприклад, африканська сонна хвороба) і хронічні (наприклад, гіардіоз) захворювання. Життєвий цикл паразитичних найпростіших нерідко містить освіта проміжних форм у тілі різних господарів, що дає їм можливість більш ефективно інфікувати сприйнятливі організми. Для ідентифікації за допомогою світлової мікроскопії найпростіших фарбують за методом Романовського-Гимзе або Райта (цитоплазма забарвлюється в синій, а ядро - в червоний колір). Найпростіші включені в царство Protozoa, в якому виділяють 7 типів; до складу 3-х з них - Apicomptexa, Ciliophora, Sarcomastigophora входять патогенні для людини види. Основні методи дослідження морфології бактерій. Темнопольна, імерсійна та електронна м-скопія.Темнопольна: Об‘єкт досліджується при боковому освітленні. Використовують для дослідження рухливості мікроорганізмів.Відрізняється від звичайної імерсійної світлової способом освітлення препарату. У звичайному мікроскопі об’єкт досліджують при світлі, яке проходить, у темнопольному – при боковому освітленні. Для мікроскопії в темному полі використовують замість конденсора Аббе спеціальний параболоїд-конденсор (кардіоїд- конденсор), у якому бокова поверхня дзеркальна а центральна частина нижньої лінзи затемнена, в результаті чого утворюється темне поле зору. Яскраві бокові промені, відбиваючись від дзеркальної поверхні, фокусуються в площині об’єкта, але в очі мікроскопіста не потрапляють. В об’єктив проникають лише ті промені, які відбиваються частинками препарату завдяки заломленню або дифракції. Отже, на темному полі зору мікробні клітини й інші дрібні частинки виглядають дуже яскравими. Картина нагадує миготливі зірки на темному небі. Темнопольний мікроскоп дає змогу розглядати об’єкти розміром 0,02-0,04 мкм, тобто значно менші, ніж під звичайним світловим мікроскопом. Тому темнопольний мікроскоп часто називають ультрамікроскопом. Мікроскопію в темному полі зору використовують для дослідження рухливості бактерій, виявлення збудників сифілісу, лептоспірозу, поворотного тифу. Але при цьому не можна добре вивчити внутрішню структуру мікроорганізмів. Для цієї мети запропоновані видозмінені методи оптичної мікроскопії: фазово-контрастна, аноптральна та люмінесцентна. Фазово-контрастна: Спосіб мікроскопічного дослідження прозорих, не поглинаючих світла об’єктів, який базується на підсиленні контрасту зображення. Можна розглядати живі клітини. Не збільшує роздільної здатності, дозволяє вивчити деталі внутрішньої структури бактерійної клітини,дослідити окремі стадії її розвитку, поділ, вплив хіміотерапевтичних препаратів. полягає в тому, що живі клітини (бактерії), слабо поглинаючи світло, все ж таки здатні змінювати фазу проникаючих променів. У різних ділянках клітини товщина, щільність, а, отже, й показники заломлення світла будуть неоднакові. Ці різниці у фазах ні орган зору, ні фотоплівка не помічають. Але їх можна зробити видимими за допомогою спеціального фазово-контрастного пристрою. Він включає в себе конденсор з набором кільцевих діафрагм, які забезпечують освітлення препарату повним конусом світла, та фазово-контрастні об’єктиви. Вони відрізняються від звичайних об’єктивів тим, що в їх головному фокусі розташовується напівпрозора фазова пластинка у вигляді кільця. Саме вона викликає здвиг фази світла, що проходить через неї. Це дозволяє зробити незабарвлені препарати чітко видимими. При роботі з фазовоконтрастним пристрієм клітини можуть виглядати темними (позитивний фазовий контраст) або світлими (негативний контраст) у порівнянні з оточуючим фоном. Цей вид мікроскопії не збільшує роздільної здатності, але дозволяє виявити нові деталі внутрішньої структури живих бактерій, стадії їх розвитку, зміни під впливом антибіотиків та інших хіміопрепаратів. Він має й деякі недоліки: слабка контрастність зображень, наявність сяючих ореолів навколо досліджуваних об’єктів. Значні переваги перед фазовоконтрастним пристрієм має аноптральний мікроскоп. Люмінесцентна: Базується на використанні явища флюоресценції. Переваги: кольорове зображення, висока контрастність, можливість досліджувати як живі, так і вбиті мікроорганізми. Електронна: Збільшене зображення отримують за допомогою потоку електронів. Переваги: висока роздільна здатність, збільшення від 20 тис. до 5 млн. разів. Імунофлюоресценція (прямий та непрямий метод), використання в діагностиці інфекційних хвороб.Люмінесцентнамікроскопіяостаннім часом широко використовується в мікробіологічних дослідженнях. Цей метод дозволяє спостерігати первинну або вторинну люмінесценцію (світіння) мікроорганізмів, клітин, тканин та окремих їх структур. Зображення в люмінесцентному мікроскопі виникає із-за світіння самого препарату, яке виникає при освітленні його короткохвильовою частиною спектра. Метод оснований на використанні явища флуоресценції. Так як більшість хвороботворних мікробів не мають первинної (власної) люмінесценції, їх спочатку обробляють слабкими розчинами спеціальних барвників (флуорохромів), які зв’язуються певними структурами живих бактерій, не завдаючи їм шкоди. Найчастіше застосовують такі флуорохроми: акридиновий оранжевий, аурамін, корифосфін, ізотіоціанат флуоресцеїну, трипафлавін та ін. Промені світла від сильного джерела, наприклад, ртутної лампи надмірного тиску, пропускають через синьо-фіолетовий світлофільтр. Під дією такого опромінення забарвлені флуорохромом бактерії починають світитися червоним, зеленим, жовтим або іншим світлом. Так, при забарвленні дифтерійних паличок корифосфіном вони набувають жовто-зеленого світіння, а при обробці аурамін-родаміном збудник туберкульозу світиться золотаво-оранжевим кольором. Метод люмінесцентної мікроскопії набагато чутливіший порівняно з іншими мікроскопічними дослідженнями. Він дозволяє виявити таку малу кількість збудника, яку іншими методами не знаходять. За характером люмінесценції можна диференціювати окремі хімічні речовини, що входять до складу мікробних клітин. Використання люмінесцентного мікроскопа має ряд переваг: кольорове зображення, висока контрастність, можливість досліджувати як живі, так і вбиті мікроорганізми. Люмінесцентну мікроскопію широко застосовують для виявлення антигенів і антитіл (метод імунофлуоресценції). За її допомогою можна побачити мікроби, які містять певні антигени. Для їх виявлення необхідно мати специфічні люмінесцентні сироватки, які викликають флуоресценцію саме даного антигена. Цей метод успішно використовують для експрес-діагностики багатьох бактерійних і вірусних захворювань. |