1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
 Скачать 2.78 Mb.
|
|
Законодательная власть - это делегированная народом своим представителям в парламенте государственная власть, которая имеет исключительное право принимать законы. Она осуществляет и финансовой (право ежегодного утверждения бюджета страны), и учредительную (участие парламента в формировании высших исполнительных и судебных органов), и контрольную функции. В Украине, согласно ст. 75 Конституции Украины, единственным органом законодательной власти является парламент - Верховная Рада Украины. Исполнительная власть - это власть, которая обладает правом непосредственного управления в государстве. Носителем этой власти в масштабе страны есть правительство, которое обеспечивает выполнение законов и других актов законодательной власти, ответственный, подотчетный и подконтрольный ей. Исполнительная власть призвана отрабатывать пути и средства реализации законов, заниматься текущим управлением, осуществлять распорядительную деятельность. Согласно разделу VI Конституции Украины органами исполнительной власти является Кабинет Министров Украины (высший орган в системе органов исполнительной власти), центральные органы исполнительной власти и местные государственные администрации (осуществляют исполнительную власть в областях и районах). Судебная власть - это независимая власть, которая охраняет право, выступает арбитром в спорах о праве, осуществляет правосудие. Судебная власть ограничена нормами и принципами права, осуществляется в форме судебной процедуры и не может зависеть от субъективного влияния других ветвей власти. Юрисдикция судов распространяется на все правовые отношения, которые возникают в государстве. Высшим судебным органом в системе судов является Верховный Суд Украины. Система судов в Украине строится по принципам территориальности (местные, апелляционные суды) и специализации (суды общей юрисдикции и специализированные: хозяйственных, административных). Принцип разделения властей дополняется системой сдержек и противовесов, которая предусматривает конкуренцию различных органов власти, наличие средств для взаимного сдерживания и поддержания относительного равновесия сил. В то же время власть в государстве должна оставаться целостной и единой, потому ветви власти должны взаимодействовать. Юридически это проявляется в том, что:• органы государственной власти в совокупности обладают компетенцией, необходимой для осуществления функций и выполнения задач государства; • различные органы государства не могут приписывать одним и тем самим субъектам при одних и тех же обстоятельствах взаимоисключающие правила поведения. Поэтому разделение власти следует воспринимать как общий принцип осуществления государственной власти. 27. Верховна Рада України: склад, компетенція, організаційні 4 діяльності, акти. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України як єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (статті 75-76 Конституції). Верховна Рада складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому ЗУ порядку. До повноважень та завдань ВРУ належать: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції; призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначення виборів ПУ у строки, передбачені цією Конституцією; заслуховування щорічних та позачергових послань ПУ про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошення за поданням ПУ стану війни і укладення миру, схвалення рішення ПУ про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; усунення ПУ з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності КМУ; надання згоди на призначення ПУ Прем’єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю КМУ відповідно до цієї Конституції; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням ПУ; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України; призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням ПУ; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України. У своїй діяльності Верховна Рада України керується Конституцією України, Законами України, Регламентом Верховної Ради України (який приймається відповідним законом), ЗУ про вибори народних депутатів, а також міжнародними Актами. Верховна Рада України може здійснювати свої повноваження за умови обрання до її складу не менше двох третин від її конституційного складу, тобто не менше 300 народних депутатів. Верховна Рада України працює в сесійному режимі. Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, що починають свою роботу у встановлені Конституцією України строки (першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року), і позачерговими, які можуть скликатися на вимогу не менше як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу ПУ. Засідання Верховної Ради проводяться відкрито, а за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради можливе також проведення закритих засідань. З метою організації своєї роботи Верховна Рада України обирає зі складу народних депутатів Голову, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, які в разі потреби можуть бути відкликані. Важлива роль у законодавчому процесі, у здійсненні контрольних функцій Верховної Ради України належить комітетам, які працюють постійно. Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. До складу комітетів Верховної Ради обираються народні депутати (10—30 осіб) на першій сесії Верховної Ради нового скликання на строк її повноважень. Комітети Верховної Ради України утворюються з важливих питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва, наприклад: з питань правової реформи; соціальної політики і праці; науки й освіти; культури і духовності; бюджету; фінансів і банківської діяльності; промислової політики; будівництва, транспорту і зв’язку; аграрної політики і земельних відносин; національної безпеки й оборони; свободи слова та інформації; регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України та ін. Щоб підготувати й попередньо розглянути питання, Верховна Рада України в межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії. З метою проведення розслідувань з питань, що становлять суспільні інтерес, Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина депутатів від конституційного складу Верховної Ради (150 народних депутатів). Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. У законодавчому механізмі Верховної Ради України важливе значення мають фракції та депутатські групи. Відповідно до регламенту Верховної Ради України фракції та депутатські групи реєструються на першій сесії Верховної Ради України нового скликання до початку розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України й утворення органів Верховної Ради України. Фракції є групами депутатів, які сформовані на основі партійної приналежності депутатів. Депутатські групи — це групи депутатів, які об’єднуються на підставі спільних цілей, як на партійній, так і на позапартійній основі. Депутатські групи (фракції) мають право на пропорційне представництво у всіх органах Верховної Ради та офіційних парламентських делегаціях. Порядок діяльності Верховної Ради України та її органів визначається її Регламентом. Робочим органом Верховної Ради України є апарат Верховної Ради України, який здійснює організаційне, правове, інформаційне, методичне і матеріально-технічне забезпечення. До складу апарату Верховної Ради України входять 20 підрозділів: керівництво апарату, секретаріати, головні управління й управління, відділи та управління справами. Стаття 91 КУ - Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Організаційні форми роботи Верховної Ради України можна умовно поділити на основні та допоміжні. У межах основних організаційних форм здійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собою способи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями. а допоміжні – забезпечити парламент повною і вірогідною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих, зважених рішень, а також довести зміст прийнятих рішень до відома громадськості. До основних організаційних форм діяльності Верховної Ради України належать: сесія; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимчасових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; парламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та виборчих округах. Серед допоміжних організаційних форм діяльності можна виділити особистий прийом громадян і посадових осіб; роботу з заявами, скаргами і зверненнями громадян; проведення прес-конференцій та інтерв’ю; організаційні форми діяльності, пов’язані з участю в міжпарламентських заходах, а саме – Загальні збори Національної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національної парламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентських щорічних та спеціалізованих конференціях і зустрічах; закордонні візити делегацій депутатів і парламентського керівництва та ін. Матеріально-технічні форми діяльності (діловодство, стенографування, бухгалтерський облік та ін.) здійснюються безпосередньо апаратом Верховної Ради України. Серед організаційних форм діяльності Українського парламенту головною безумовно є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу ПУ. Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань Верховної Ради і засідань комітетів та спеціальних тимчасових комісій Верховної Ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями. Комітет Верховної Ради або її робоча група може проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради в тому випадку, коли законопроект визнаний невідкладним, або за дорученням Верховної Ради, якщо в цей час пленарне засідання не пов'язане з прийняттям рішень, проведенням виборів, призначенням або затвердженням посадових осіб. Завданням парламентської реформи в Україні є не тільки побудова раціональної системи законодавчої діяльності, формування оптимальної структури Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, єдиного представницького органу Українського народу, а й удосконалення його правового статусу. Під час парламентської реформи має бути розв’язане широке коло питань, пов’язаних зі становленням Верховної Ради України передусім як професійного парламенту. Водночас слід займатись і створенням науково обґрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, яка забезпечувала б планомірність, послідовність і системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні. Здійснення організаційних заходів парламентської реформи або ж розробку та подальше прийняття конкретних законодавчих актів, внесення змін до чинного законодавства безпосередньо передбачають і деякі норми чинної Конституції 1996 р. Якщо вести мову про організаційні заходи, то тут насамперед слід оптимально вибудувати систему комітетів Верховної Ради України, раціонально розмежувати їх компетенцію. Адже наявна кількість комітетів теоретично не обґрунтована. Нині у складі комітетів існує одразу чотири так званих «правових» комітети, а саме: 1) з питань правової політики; 2) з питань державного будівництва та місцевого самоврядування; 3) з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; 4) з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Потребує перегляду й нинішня система комітетів, які займаються економічними та іншими питаннями. Заслуговує на увагу й пропозиція підвищити продуктивність роботи Верховної Ради України шляхом укрупнення існуючих в Україні партій, створення політичних блоків, появи правлячих коаліцій, які, маючи більшість у парламенті, формували б уряд. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — орган Верховної Ради України, що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні (омбудсмен). У структурі державного механізму України, згідно з Конституцією України і ЗУ "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 p зі змінами від 2012., з'явилась нова інституція - Уповноважений Верховної Ради з прав людини, який у багатьох країнах світу називається омбудсманом. Згідно із ЗУ Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів України та посадових осіб, що має суттєве значення для визначення місця і ролі цього інституту в правозахисному механізмі нашої держави і для забезпечення його незалежності під час реалізації своїх функцій. Його повноваження не можуть бути припиненні чи обмежені у разі закінчення строку повноважень парламенту України або його розпуску (саморозпуску). Стаття 3. Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України. Уповноважений має право: 1) невідкладного прийому ПУ України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами; 2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів; 3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням: про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів ПУ, актів КМУ, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, про офіційне тлумачення Конституції України та законів України 4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях; 5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. 6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків; 7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; 8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покараньта установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; 9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим; 10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом; 11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; 12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; 13) здійснювати контроль за забезпеченням рівних прав таможливостей жінок і чоловіків. Формою реагування Уповноваженого на факти порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина є акти Уповноваженого, які він має право направляти у відповідні органи для вжиття цими органами необхідних заходів. Такими актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб. При цьому конституційне подання Уповноваженого - це акт реагування до Конституційного Суду щодо вирішення питання про відповідність Конституції України закону чи інших нормативно-правових актів відповідних державних органів, а також тлумачення Конституції України та законів України. Подання Уповноваженого - це акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненням громадян, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників, за зверненням народних депутатів України, за власною ініціативою. Уповноважений приймає та розглядає їх звернення відповідно до ЗУ "Про звернення громадян". Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. 28. Народний депутат України: правовий статус (права, обов'я відповідальність), правові і соціальні гарантії здійснення депута- повноважень. Статус народного депутата і порядок здійснення ним депутатських функцій і повноважень визначається насамперед Конституцією України і ЗУ "Про статус народного депутата України", прийнятим 17 листопада 1992 р. з наступними змінами і доповненнями від 2012, ЗУ «Про вибори народних депутатів» від 17. 11. 2011, Регламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами. Народні депутати України є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні функцій Верховної Ради, насамперед законодавчої та контрольної. Народний депутат України - це виборний представник Українського народу у Верховній Раді України, покликаний відповідно до Конституції та законів України здійснювати функції парламенту і Українського народу. Нині народний депутат має вільний депутатський мандат. Він має право підтримувати тісні зв'язки з виборцями, інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді України та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, про реалізацію своєї передвиборчої програми та здійснювати інші колишні депутатські функції, але не зобов'язаний це робити. За чинною Конституцією України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі, тобто є парламентаріями. Вони не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі. Відповідно до Конституції України (ст. 78) і ЗУ "Про внесення змін до Конституції України", народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимога щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюється законом. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у 20-денний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України. Народний депутат України користується парламентським імунітетом. Відповідно до ст. 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком образи чи наклепу. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до юридичної відповідальності, затримані чи заарештовані. Для здійснення своїх функцій народний депутат має широке коло повноважень у Верховній Раді України та її органах. Насамперед народний депутат як член Верховної Ради (парламенту) має право ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить. До пріоритетних прав народного депутата у Верховній Раді належать також його права обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України (комітетів та ін.) та пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами. Одним із головних прав народного депутата України є право законодавчої ініціативи. Це право передбачене Конституцією України (ст. 93) і ЗУ "Про статус народного депутата України". Відповідно до цих правових актів право законодавчої ініціативи у Верховній Раді означає насамперед передбачену ЗУ можливість вносити до Верховної Ради законопроекти, обов'язкові для розгляду. Поряд з правом законодавчої ініціативи народний депутат має ряд споріднених прав, зокрема право ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про внесення його на народне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції та поправки до проектів законів та інших законодавчих актів, а також пропозицій щодо порядку голосування. Багатогранними є також повноваження народних депутатів установчого (організаційного, державотворчого) характеру. Поряд з правом обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України, вони мають право висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України та ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено Верховною Радою України. Серед головних, найважливіших прав контрольного характеру народний депутат має право звернутися Із запитами, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданнях, вимагати відповіді на запит. Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ "Про статус народного депутата України" депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до ПУ, до органів Верховної Ради України, до КМУ, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції |