ЦПП (шпори). 1. Поняття цивільного процесуального права
 Скачать 1.04 Mb.
|
|
за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; за формою нормативного закріплення – закріплені Конституцією України і в законодавстві про судочинство; за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин – на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду, та на принципи, що визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу; за предметом регулювання – на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні – принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об’єктивна істина та ін.), і принципи, що визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); за їх значимістю – на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою нормативного закріплення. 10. Характеристика конституційних принципів цивільного процесуального права. До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі принципи:
Здійснення правосудця виключно судами. Конституція (ст. 124) визначила, що правосудця в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції закріплено у ст. 125 Конституції України. Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до Закону «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів. Спеціалізованими судами загальної юрисдикції будуть господарські суди, які здійснюють правосудця в господарських відносинах (ст. 1 Закону України «Про господарські суди»). В Україні діють Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, місцеві господарські суди — господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 5). Ознаки спеціалізованих судів мають військові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, що розглядають цивільні справи, пов’язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (ст. 123 ЦПК). Спеціалізованими судами є адміністративні суди. Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, закріплений у ч. 4 ст. 124 Конституції України та ч.3 ст.5 Закону України «Про судоустрій України». Відповідно до ч.2 ст. 18 ЦПК у випадках, передбачених ЦПК, цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді та двох народних засідателів, які користуються усіма правами судді. Наприклад, відповідно до ч. 4. ст. 234 ЦПК розгляд справ в окремому провадженні проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів у наступних випадках:
Принцип виборності і призначуваності суддів закріплений у ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому законом. Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ закріплений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддею одноособово і колегією суддів. Відповідно до ст. 18 ЦПК:
Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. 3 Закону «Про статус суддів»). Здійснення судочинства державною мовою. Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про судоустрій» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою. Здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вишу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді (ч. 3 ст. 7 Закону «Про статус суддів»). Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції). Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правовому становищі визначеної законом процесуальної фігури — позивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такими суб’єктами процесуальні права і обов’язки. Законність. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції). Основними засадами судочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Відповідно до ст. 8 ЦПК суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв’язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб’єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Висловлення міркувань і оспорювання доводів, міркувань та заперечень протилежної сторони – є зовнішньою формою цивільного процесу. Доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Принцип недоторканності людини. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції). Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції). Недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла або до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за мотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції). Цей принцип характеризує демократичний характер правового статусу особи в суспільстві і є гарантією охорони матеріальних інтересів та особистого життя громадян. Принцип недоторканності житла притаманний і цивільному судочинству, але його дія по-різному поширюється на учасників процесу і реалізацію різних процесуальних дій та судових актів. Житло як об’єкт, на котрий можуть бути спрямовані цивільні процесуальні дії або який тісно пов'язаний з місцем їх виконання, має значення для реалізації процесуальних дій: 1) по здійсненню судового виклику і повідомлення; 2) приводу учасників процесу; 3) виконання судових рішень і ухвал. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується кожному (ст. 31 Конституції). Листування, телефонні розмови, телеграфна та інша кореспонденція, якщо вона вміщує інформацію про обставини (фактичні дані), котрі мають значення для справи, належать до письмових доказів. За своїм походженням вони мають офіційний і неофіційний характер. Офіційні – службове листування, службові телефонні розмови, телеграфні повідомлення та інші. Неофіційні – походять від громадян. Дослідження листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції здійснюється в судовому засіданні в усній і безпосередній формі. Вони оголошуються в судовому засіданні і пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також експертам і свідкам. Охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32 Конституції). Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. За порушення недоторканності приватного життя передбачена кримінальна відповідальність (ст. 182 КК). Публічність. Як державно-правовий принцип публічність закріплена у ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121, статтях 124, 129 Конституції України. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Суд, органи прокуратури, органи державного управління як органи держави здійснюють процесуальну діяльність у цивільному судочинстві в публічних, державних 11. Система принципів цивільного процесуального права, закріплених в законодавстві про цивільне судочинство. До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать:
Диспозитивність (від лат. dispono — розпоряджаюся) полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів. Принцип диспозитивності характеризується такими положеннями:
Об’єктивна істина. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, зобов’язаний створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Об’єктивне з’ясування обставин справи – це обґрунтованість висновків суду дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору. Процесуальна рівність сторін. Чинний ЦПК встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов’язків (ст. 27, 31, 130 (п.5 ч.6), 137 (ч.4), 10 (ч.4), 174 (ч.4,5), 140 (ч.2,5), 74, 168 ЦПК), а не тотожність прав позивача і відповідача. Зміст даного принципу обумовлюється характером спірних матеріальних правовідносин, підвідомчих суду, і є відображенням загальноправового, закріпленого Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом (ст. 154). |