туризм. 1. Туризм як сфера господарської діяльності у статті 1 Закону України Про туризм
 Скачать 397 Kb.
|
|
27. Види туризму за критерієм сезонності - за сезонністю (літній, зимовий та міжсезонний туризм); Постійний туризм (цілорічний туризм) - це рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року. Сезонний туризм - це відвідування туристської місцевості у певний час року. Сезонний туризм поділяють на два підвиди - односезонний і двосезонний. Односезонний туризм поширений у тих районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку. Двосезонний туризм характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку. Прийнято розрізняти чотири сезони туристичної активності: 1. Сезон пік - період, найбільш сприятливий для організації рекреаційної діяльності людей, що характеризується максимальною щільністю туристів і найбільш комфортними умовами для рекреації. 2. Сезон високий - період найбільшої ділової активності на туристичному ринку, час дії найбільш високих тарифів на туристський продукт і послуги. 3. Сезон низький - сезон зниження ділової активності на туристичному ринку, для якого характерні найнижчі ціни на туристський продукт і послуги. 4. Сезон "мертвий" - період, максимально несприятливий для організації рекреаційної діяльності (наприклад, дискомфорт-ні погодні умови). Головним чином сезонність у туризмі визначається місцевими природно-кліматичними умовами та ресурсами загалом, порою року (шкільні та студентські канікули, масові відпустки) та іншими факторами. 28. Сутність туризму як економічного явища Туризм – одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, що підпорядковане дії об’єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності туризм активно розвивається, в майбутньому його значення безсумнівно зростатиме. Туризм – найдинамічніша галузь сфери послуг. З економічного погляду туризм – це особливий вид споживання матеріальних і духовних благ, послуг і товарів, що відокремлюються в самостійну галузь господарства . У деяких країнах туризм став вагомою статтею доходів держави, належить до найперспективніших галузей національної економіки. В Україні туризм визнано однією з галузей, що потребує пріоритетного розвитку. У законі України „Про туризм” зазначено, що туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. Сучасний міжнародний туризм є одним із найважливіших чинників економічного та соціального розвитку суспільства. Він впливає на темпи економічного зростання, поліпшення показників торгового балансу, зменшення безробіття та стабільність валютного курсу в державі. Переважна більшість робочих місць у туризмі належить малим і середнім підприємствам. Дослідження показують, що в туризмі нові робочі місця створюються в 1,5 раза швидше, ніж у будь-якій іншій галузі. При цьому нові робочі місця та туристичні підприємства з'являються здебільшого в найменш розвинених регіонах країни, що сприяє вирівнюванню економічної ситуації в країні, заохочує жителів не полишати сільські зони мешкання. Роботу отримують представники найрізноманітніших професій та рівня кваліфікації — від державних службовців та менеджерів вищого рангу до працівників турагентств і покоївок готелів. Туризм також сприяє розвитку малого та середнього бізнесу, що, своєю чергою, стабілізує економіку будь-якої країни, й особливо важливо для країн з високим рівнем безробіття. Міжнародний туризм є активним джерелом надходжень іноземної валюти. Наприклад, значною є частка доходів від міжнародного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг в Іспанії — 35 % Австралії та Греції — по 36 %, Швейцарії — 12 %, Італії — 11 %, Португалії — 21 % і на Кіпрі — 52 %. У більшості країн, що розвиваються на іноземний туризм припадає 10—15 % доходів від експорту товарі] і послуг. Проте в деяких країнах цей показник значно вищий, наприклад у Колумбії він становить 20 %, Ямайці — ЗО %, Панамі — 55 % і на Гаї ті — 73 %. Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства будівництва, торгівлі, сільського господарства, виробництво товарів народного споживання. 29. Туристична політика та її види Туристична політика є одним із видів соціально–економічної політики держави. Туристична політика держави – це діяльність держави з розвитку туристичної індустрії та суб'єктів туристичного ринку, вдосконалення форм туристичного обслуговування громадян і закріплення на їх основі свого політичного, економічного та соціального потенціалу. Туристична політика є системою методів, впливів і заходів соціально-економічного, правового, зовнішньополітичного, культурного та іншого характеру, яка здійснюється парламентами, урядами, державними приватними організаціями, які відповідають за туристичну діяльність з метою регулювання та координації туристичної галузі, створення умов для розвитку туризму. Головне в туристичній політиці – це вплив на розвиток туризму уповноважених органів. У залежності від рівня, на якому вона визначається і реалізується, розрізняють: державну туристичну політику, регіональну і туристичну політику окремих підприємств, які займаються туризмом. Державна туристична політика являє собою своєрідний спектр загальної політики держави. Необхідність впливу державних органів на розвиток туризму доведена світовою практикою. В Гаазькій декларації з туризму, прийнятій у квітні 1989 року, сказано: "Туризм повинен плануватися державною владою, а також владою і туристичною індустрією на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена" Створення нормативно-правової бази, що врегульовує і впорядковує відносини в галузі туристичної індустрії, є пріоритетним і найбільш важливим напрямком державної політики в галузі туризму. Злагоджена туристична політика має охоплювати всі ланки так званого туристичного циклу, у який входить: - дослідження туристичного ринку; - планування розвитку туризму; - створення туристичної і паратуристичної інфраструктури; - підготовка фахівців для потреб туризму; - конструювання оптимальної організаційної моделі туризму; - розвиток туристичної індустрії; - туристична популяризація; - дослідження результатів реалізованої політики і формування висновків на майбутнє. Основними напрямками державної політики в галузі туризму є: - залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико–культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; - забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму, як високорентабельної галузі економіки України, або створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; - створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного митного, прикордонного та інших видів контролю; - створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; - запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів і малозабезпечених верств населення; - заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії; - встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; - визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; - створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; - забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів і майна; - підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статуту окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовка та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; - розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двох- і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації. Регіональна політика — це діяльність держави, спрямована на забезпечення комплексного економічного, політичного, соціального та культурного розвитку окремих територій країни. Тактичним завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів, створення сприятливих умов для успішного функціонування господарських об'єктів та проживання населення, для розвитку ринкових відносин. Стратегічним завданням регіональної політики є макросоціоекономічне обґрунтування та розробка оптимальної перспективної територіальної структури життя населення. Головною передумовою ефективної регіональної політики є динамічний розвиток національної економіки, що дає змогу перерозподіляти розміщення виробництва на користь менш розвинутих районів та областей, а її найважливішими аспектами — конкретний зміст, наукове і кадрове забезпечення. Основним засобом реалізації довгострокової стратегії регіональної політики у сфері туризму є створення регіональних програм туристичного розвитку окремих районів та областей. 30. Види туризму за критерієм спрямування туристичних потоків В залежності від місця проведення подорожі туризм ділять на міжнародний та внутрішній, який може бути далеким й близьким в залежності від відстані. Міжнародний туризм в свою чергу поділяється на в'їздний (іноземці на Україну) та виїзний (громадяни України - за кордон). Внутрішній туризм передбачає подорожі громадян в межах своєї держави. Як міжнародні, так і внутрішні подорожі можуть проводитися з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною, релігійною та спортивною метою, що організовуються для дітей, молоді, сімей тощо. 31. Види та хар-ка програмних заходів. Програма обслуговування туристів – перелік історико-культурних об'єктів, визначних місць, а також перелік туристичних послуг, що надаються туристам у визначеній послідовності, часі, місці та умовах обслуговування. Програма перебування – це набір запланованих послуг, розподілений по днях та годинах їх надання. До складу програм входять такі елементи, як цільові – заходи, обумовлені метою подорожі: додаткові – заходи, які включаються до програми з метою її урізноманітнення; супутні – час, що відводиться на сон, їжу, відпочинок, самостійну діяльність туристів; технологічні – час на очікування і т.д. Програми можуть бути створені на тривалий термін ( декілька тижнів, місяць) і включати такі види заходів:
Види програмних заходів
32. Поняття туризму та його види. Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького «tour» (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку. Поняття «туризм» визначається в законі України «Про туризм» як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (стаття 1). Такий виїзд людини робить її туристом. Туристом вважається особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін. Будь-яке визначення поняття "туризм" виключає момент отримання прибутку під час туристичної подорожі. Отже, туризм є популярною формою організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни. Головним є поділ туризму на міжнародний і внутрішній. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни. Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Як і у міжнародному туризмі, мета та категорія учасників можуть бути різноманітними. Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі існують такі види туризму: - дитячий;- молодіжний; - сімейний; - для осіб похилого віку;- для інвалідів. Залежно від мети подорожі туризм поділяють на такі види: - спортивний;- пізнавальний (екскурсійний) - діловий - релігійний - рекреаційний;- реабілітаційний;- професійно-прикладний;- учбовий;- краєзнавчий; - пригодницький;- експедиційний;- комерційний;- культурно-освітній;- лікувально-оздоровчий;- екологічний (зелений). Також існують ще такі групи видів туризму: - за характером туристичного маршруту існують такі види туризму: рівнинний, гірський, водний, спелео, повітряний, космічний, змішаний; - залежно від засобів пересування: пішохідний, лижний, кінний, автомобільний, велосипедний, водний, автобусний, залізничний, авіаційний, комбінований; - за діяльністю - туризм з активними (веслові судна, плоти, катамарани, велосипеди та інші) і пасивними (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах, яхтах, тощо) засобами пересування; - за способом організації подорожі (організований і неорганізований, плановий та самодіяльний); - за туристичною програмою (традиційний, екзотичний та екологічний); - за сезонністю (літній, зимовий та міжсезонний туризм); - за рівнем доступності й соціальної значимості в житті суспільства туризм ділиться на соціальний, що має масовий характер у зв'язку з його доступністю широким колам населення, й елітарний, доступний з тих або інших причин (за ціною, за фізичним навантаженням тощо) обмеженому контингенту. 33. Умови та правила здійснення тур. діяльності на ринку України (правила ліцензування). Основним документом, який регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України, є Закон «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР (зі змінами та доповненнями), спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав під час здійснення туристичних подорожей. Закон також установлює засади раціонального використання туристичних ресурсів і регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України. Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі та майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями) та Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. № 436-IV (зі змінами та доповненнями) з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 324/95-ВР. Здійснення туроператорської та турагентської діяльності відповідно до ст. 17 Закону № 324/95-ВР можливо лише за наявності ліцензії на право здійснення туроператорської та турагентської діяльності. Цю норму визначено також Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775-III (зі змінами та доповненнями), який є основним у сфері ліцензування і визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Для отримання ліцензії на право здійснення туроператорської та турагентської діяльності суб'єкти господарювання повинні звернутися до Держтурадміністрації України із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. До такої заяви додаються копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа, та додаткові документи згідно з п. 27 Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756 (зі змінами та доповненнями). Суб'єкт господарської діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність. |