Білет 1 Джерела земельного права. Джерелами земельного права
 Скачать 1.42 Mb.
|
|
3.Порядок набуття права власності на с/г землі юридичними особами. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1%; для багаторічних насаджень - 0,03%. Громадяни України мають право засновувати юридичні особи. Тож розглянемо деякі аспекти права власності на землю юридичних осіб (заснованих громадянами України або юридичними особами України), які можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності. Юридичні особи набувають право власності на землю для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання землі за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Нагадуємо! Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Особливістю набуття землі у власність юридичними особами є те, що земельні ділянки у власність їм надаються тільки для підприємницької діяльності, тобто для здійснення безпосередньої самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Зауважимо! Землі сільськогосподарського призначення мають право придбати у власність тільки юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Приватними несільсько-господарськими підприємствами, установами та організаціями, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян землі сільськогосподарського призначення можуть бути придбані у власність тільки з метою ведення підсобного господарства. Договір відчуження земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню! У випадку, якщо продавцем виступають державні або комунальні органи, вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за відповідною методикою. Якщо продавцем земельної ділянки виступає юридична або фізична особа, вартість земельної ділянки визначається за згодою сторін, але не може бути меншою, ніж її грошова експертна оцінка. Обов'язковою умовою для набуття іноземною юридичною особою права власності на земельну ділянку є реєстрація постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України. Для здійснення угод на придбання у власність земельних ділянок, які перебувають у державній власності, іноземними юридичними особами потребується погодження Верховної Ради України. Для придбання земельних ділянок, які є у комунальній власності, потребується погодження Кабінету Міністрів України. ! 4.Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів. Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів 1. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. 2. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. Правосуб'єктність, у тому числі земельна, житлово-будівельних (житлових) та гаражно- будівельних кооперативів визначається ЗУ "Про кооперацію", положеннями актів господарського та цивільного законодавства про юридичну особу та підприємство, статутами відповідних кооперативів. Слід наголосити, що у ч. 1 ст. 41 ЗКУ йдеться саме про приватизацію ділянок кооперативами як юридичними особами. Системне тлумачення ст. 41 ЗКУ у поєднанні з положенням ЗКУ про приватизацію земель громадянами не дає підстав вважати, що земельні ділянки кооперативів можуть бути приватизовані громадянами - членами кооперативу. Ч. З ст. 116 кодексу ("Підстави набуття права на землю") серед різних видів передачі земельних ділянок громадянам не згадує можливість отримання громадянами земельних ділянок житлово-будівельних (житлових) та гаражних кооперативів. Надання житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок в оренду. Положення коментованої статті щодо можливості оренди земельних ділянок кооперативами мають суто інформаційне значення, наголошуючи на існуванні можливості отримання кооперативами земельних ділянок в оренду. ! 5.Чи має право Прем’єр-міністр України на земельну частку (пай) ? Початок паювання земель в Україні цілком справедливо пов’язують з прийняттям Президентом України в середині 90-х років двох указів – про прискорення земельної реформи та “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 8 серпня 1995 р. Ст. 25 ЗКУ: пай мають право одержати працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, працівники державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю), тому Прем’єр не має на це права. + Ні, оскільки новий Земельний кодекс України не передбачає можливості надання земель у колективну власність, а отже й паювання земель через механізм їх передачі в колективну власність. Фактично отримані в результаті паювання колективних земель земельні частки (паї) є свого роду залишком колишнього інституту права колективної власності на землі сільськогосподарського призначення. Білет ххх2 1.Плата за землю. Плата за землю – це «загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності». Згідно із ПКУ, земельний податок – це «обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів» (пп.14.1.72 ст.14 ПКУ); орендна плата [за земельні ділянки державної і комунальної власності] - це «обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою» (пп. 14.1.136 ПКУ). Платниками цього податку можуть бути лише зазначені у ст.301 ПКУ суб’єкти (визначальний критерій – отримання доходу переважно (понад 75%) за рахунок виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції). Перехід на оподаткування фіксованим податком відбувається на добровільній основі за бажанням платника, податок характеризується особливими правилами обчислення та порядком справляння тощо. Об’єкти оподаткування. Ст.270 ПКУ визначає об’єктами плати за землю земельні ділянки, а також земельні частки (паї). Ці положення вступають у суперечність із ч.1 ст.206 ЗКУ («[о]б’єктом плати за землю є земельна ділянка»), проте саме вони підлягають застосуванню, оскільки ПКУ прийнятий пізніше від ЗКУ. Слід з жалем констатувати, що, таким чином, встановлюється подвійне оподаткування: земельний податок слід платити і за земельну ділянку, і за право на земельну частку (пай), об’єктом якого є ця земельна ділянка. Платниками податку ст.269 ПКУ називає (1) власників земельних ділянок, (2) власників земельних часток (паїв) та (3) землекористувачів. Останню позицію слід розглядати звужено, з урахуванням наведеного у пп.14.1.72 ст.14 ПКУ визначення земельного податку, згідно з яким податок повинні сплачувати лише постійні землекористувачі. Ставки земельного податку визначаються ст.ст.272-280 ПКУ. Ставки встановлюються диференційовано щодо різних категорій земель, причому диференціація не повною мірою співпадає із передбаченим чинним ЗКУ (ст.19) поділом земель за категоріями. Зокр., встановлюються окремі ставки для оподаткування земель у межах населених пунктів (див. ст.ст.275, 276 ПКУ). У переважній більшості випадків земельний податок встановлюється у певному процентному відношенні до нормативної грошової оцінки земельних ділянок (ст.201 ЗКУ), що оподатковуються, або оцінки одиниці площі ріллі по області. ! 2.Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення. Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення 1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель (ч.1 ст.48 ЗКУ). Більш детальний перелік обмежень та заборон вміщений у ст.ст.31-33 ЗУ «Про курорти», які визначають правовий режим різних зон округу санітарної (гірничо- санітарної) охорони курорту: «Стаття 31. Перша зона (зона суворого режиму) Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів. Стаття 32. Друга зона (зона обмежень) Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод Стаття 33. Третя зона (зона спостережень) Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.» ОСОБЛИВОСТІ 1.Безпосереднє відношення до визначення правового режиму земель оздоровчого призначення також мають положення законодавства, що стосуються режиму територій оздоровчих закладів, напр., Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом МОЗ України від 19.06.1996 №172. 2.Особливий порядок оголошення місцевостей курортами (ст.ст.7-11 ЗУ «Про курорти»). Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВРУ за поданням КМУ (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, Верховна Рада АРК за поданням державних адміністрацій обласного рівня, РМ АРК. Оголошенню передує достатньо складна процедура, що включає подання клопотання, його розгляд, погодження та експертизу; 3.Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані (ст.26 ЗУ «Про курорти», ст.ст.83-84 ЗКУ); 4.Зонування території курортів (див. вище); 5.Пільговий режим оподаткування земельним податком земель оздоровчого призначення. Земельні ділянки деяких санаторно-курортних закладів звільняються від земельного податку (пп.282.1.4, 282.1.6 ПКУ). З іншого боку, землі курортних населених пунктів оподатковуються за спеціальними, більш високими, ставками (п.275.2 ПКУ); у разі використання земель оздоровчого призначення не за цільовим призначенням оподаткування здійснюється за підвищеними ставками (п.275.2 ПКУ). ! 3.Право власності на землю територіальних громад. 1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. 2. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. 3. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико- культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів; 4. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; ! 4.Система земельного права. Система земельного права як галузі права включає в себе правові норми, що об´єднуються в інститути. Норми, що складають правовий інститут, регулюють не будь-які окремі дії, а цілісну однорідну спільність земельних відносин. Так, наприклад, правовий інститут орендних земельних відносин регулює порядок передачі земель в оренду, умови оренди, права і обов’язки орендодавця і орендаря. Правові інститути, в свою чергу, групуються в загальну та особливу частини. Загальна частина включає в себе такі інститути: • права власності на землю; • права землекористування; • правового забезпечення земельної реформи; • правового регулювання набуття прав на землю; • правового регулювання плати за землю; • правового забезпечення управління в галузі використання, відтворення та охорони земель; • правової охорони земель; • юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. Правовими інститутами Особливої частини є: групи правових норм, що установлюють наявність у державному земельному фонді окремих категорій земель та їх правовий режим (ч. 1 ст. 19 ЗКУ), форми і види землекористування, права і обов'язки окремих власників землі і землекористувачів — сільськогосподарських підприємств, організацій, установ колективного, кооперативного, корпоративного та державного типу, а також різних категорій громадян ! ! ! ! ! ! ! ! ! Білет ххх3 1.Підстави виникнення, зміни, припинення земельних відносин. Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на землю залежать від суб’єктного складу правовідносин. Відповідно до ст. 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно їх правосуб’єктності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Ст. 82 ЗК: Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Відповідно до ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах здійснюється у формі аукціону. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Ст. 83: |