Білет 1 Джерела земельного права. Джерелами земельного права
 Скачать 1.42 Mb.
|
|
Білет ххх5 1.Метод земельного права. Метод правового регулювання у правовій доктрині прийнято визначати як правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини, поведінку їх учасників, їх певну сферу, соціальне середовище. У доктрині земельного права існують погляди, за якими для земельного права характерна низка специфічних (галузевих) методів правового регулювання. Так, на думку В. В. Носіка, галузевими методами земельного права є «визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок» та ін. Такий підхід є вираженням існуючої у теорії права тенденції, за якою для виділення галузі права обов´язкова наявність свого специфічного методу (методів) правового регулювання. Проте більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод субординації), де перевага надається приписам та заборонам. Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи. Відповідно, для земельного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання - адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного), виділення окремого «земельно-правового методу» є недоцільним. Приєднуючись до такого підходу, вважаємо, що визначальною для визнання земельного права окремою галуззю права є наявність специфічного кола однорідних земельних суспільних відносин (предмету правового регулювання), що на спільних засадах врегульовані системою правових норм. ! 2.Правові форми набуття права землекористування. Підставами виникнення права землекористування є певні юридичні склади, які мають багато спільного із підставами набуття права власності. Процедура виникнення права землекористування регламентується ст. ст.. 123, 126, 151 ЗКУ, ст. ст.. 50, 56 ЗУ «Про землеустрій», ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», ПКМ від 04.03.2004 № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», ПКМ від 26.05.2004 № 677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», наказами Держкомзему від 03.12.2004 №391 «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації», від 07.02.2003 № 174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», від 04.05.1999 № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі». Стаття 116. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності 1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. 2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Стаття 125. Виникнення права на земельну ділянку Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. ! 3.Правовий режим зв’язку. Суб’єкт – дана категорія земель може перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Об’єкт - земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. Існує думка, що землі зв’язку включає в себе поняття «землі телекомунікацій», а також землі поштового зв’язку. До земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій. Значна частина об’єктів зв’язку не потребує відведення для них окремих земельних ділянок. Об’єкти поштового зв’язку не вимагають встановлення специфічного правового режиму для земель, на яких вони знаходяться, і зазвичай розташовані в межах земель житлової та громадської забудови. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони. Окрім охоронних зон, навколо об’єктів зв’язку встановлюються також санітарно-захисні зони. ! 4.Грошова оцінка (поняття). Правові засади проведення оцінки земель визначені Законом України “Про оцінку земель” (далі - Закон). Відповідно до статті 5 Закону грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об’єкта оцінки. Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно- правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами. Статтею 15 Закону визначено, що підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду. Згідно із статтею 18 Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України “Про землеустрій”. Експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до вимог цього Закону, Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, а також інших нормативно-правових актів та державних стандартів, норм і правил (стаття 19 Закону). Відповідно до вимог статей 20, 23 Закону за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населеного пункту складається технічна документація, яка затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. За результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. У пункті 2¹ Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 визначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки видається територіальним органом Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує семи робочих днів з дати надходження відповідної заяви. Згідно із додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 р. № 835 “Деякі питання надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами адміністративних послуг” ця послуга надається на безоплатній основі. ! 5. Там была тупость мол на какой высоте в Карпатах гуцулам разрешено займатись сіл гос (что то в этом плане) там ответ 1348 м. ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! Білет ххх6 1.Етапи реформ земельного права в України. Основу землеволодінь феодального суспільства в Україні становили землі української старшини, шляхти і духовенства. Поряд феодальною існувала одноосібна власність селян та козаків, заснована на їхній особистій праці. Визвольна війна 1648-1654 років та приєднання України до Росії призвели до перерозподілу землі та формування певних земельних відносин. 19 лютого 1861 Державна Рада опублікувала "Маніфест про звільнення". Основними принципами реформи були: • кріпосне право на поміщицьких селян скасовується назавжди і їм надається особисте та майнове право сільських жителів. • усі землі, що перебувають у користуванні поміщика, так і селянина, визнаються власністю поміщика. Реформа 1861 р., не будучи достатньо економічно та екологічно обґрунтованою, призвела до утворення економічно неефективних господарств, що не були здатні забезпечити раціональне використання земель. Реформа, що отримала назву «столипінської», була спрямована на ліквідацію недоліків у землекористуванні за допомогою сприяння виходу з общини, заохочення купівлі та оренди земель селянами, заохочення переселення й ін. заходів. 04.03.1906 було видано Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету по землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій. На комісії покладено сприяння селянам у купівлі земель за допомогою Селянського банку, продаж та надання в оренду селянам казенних земель, сприяння переселенню на казенні землі Азіатської Росії, сприяння покращенню селянського землекористування, сприяння ліквідації черезсмужжя. Радянський період. Одним з перших актів радянської влади став Декрет «Про землю» від 26.10.1917 (передбачив скасування права власності на землю та запровадив принцип безоплатного землекористування; згодом став тлумачитися як такий, що запровадив націоналізацію всіх земель). У 1970 р. ухвалений новий ЗК УРСР. 10.06.1977 прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про порядок ведення державного земельного кадастру». На її підставі створена єдина загальносоюзна методика з оцінки земель. Наступна реформа в Україні відбулася в 1917-1918 рр., коли був проголошений Дефект про землю. Згідно з ним ліквідовуються поміщицькі і церковні землі, а також державні, створюються передумови для розвитку індивідуального, артільного, кооперативного селянського господарства. В 1918-1921 рр. продовжувалась соціалізація сільського господарства. Реформи 1921-1928 рр. характеризувалися новою економічною політикою (НЕП). При ньому набули розвитку всі форми господарювання: індивідуальні, артільні, дрібноселянські, збереження елементів общинного. Цей період характеризується активним зростанням аграрного виробництва, рівня благополуччя в селі і місті. Найбільш тривалою і ганебною реформою (1929-1935 рр.) була колективізація. Вона передбачала створення державного феодального ладу в селі на основі формування великих державних систем (державні господарства – радгоспи, колективні господарства – колгоспи), закріпачення в них селян з невеликими присадибними ділянками. У 70–80-х роках розвиток земельного законодавства почав спрямовуватися у бік кооперування селян. Поступове колгоспне законодавство затіняє земельне. У 1970 р. ухвалений новий ЗК УРСР. 10.06.1977 прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про порядок ведення державного земельного кадастру». На її підставі створена єдина загальносоюзна методика з оцінки земель. Сучасну земельну реформу умовно можна поділити на такі основні етапи (дуже тісно пов ´язані із перебігом аграрної реформи): (1) передача земель у колективну та приватну власність, (2) паювання (т. з. «сертифікація») земельних ділянок, переданих у колективну власність, (3) розпаювання земель, переданих у колективну власність (виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) в рахунок паїв). На даному етапі земельна реформа з реформування відносин власності перетворюється на землевпорядну та кадастрову. Станом на 2013 рік набрав чинності Закон «Про Державний земельний кадастр», Закон «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відбувається інформаційне наповнення Державного земельного кадастру, усуваються проблеми з накладанням і некоректним відображенням земельних ділянок. У свою чергу землі державної та комунальної власності вважаються розмежованими. ! 2.Засади правової охорони земель. Ст. 162 ЗКУ: «Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.» ст. 164 ЗКУ: «1. Охорона земель включає: а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; Ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.» «Система заходів у галузі охорони земель включає: • державну комплексну систему спостережень; • розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; • створення екологічної мережі; • здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; • економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів. ! 3.Договір оренди: поняття, зміст, передумови укладання. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства» (ст. 13 ЗУ «Про оренду землі»). За юридичною природою договір оренди землі є різновидом договору майнового найму (глава 58 ЦКУ), тому, якщо земельне законодавство не передбачає спеціальних положень про оренду землі, можуть застосовуватися положення цивільного законодавства. Договір оренди є консенсуальним (тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі), ошатним, двостороннім та строковим. Форма договору є письмовою (ст. 14 ЗУ «Про оренду землі»). Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, що пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Якщо особа не звертається за укладенням договору оренди земельної ділянки, проект відведення щодо якої затверджено належними чином, то орган місцевого самоврядування як сторона договору, повинен діяти наступним чином, а саме: надіслати контрагенту пропозицію укласти договір оренди землі. Так, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття. Законом України «Про оренду землі» визначено наступні умови договору оренди: • об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); • строк дії договору оренди; • орендна плата із зазначенням її розміру, індексацію, форм платежу, строку, порядку ї внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; • умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; • умови збереження стану об’єкта оренди; • умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; • умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; • існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; • визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; • відповідальність сторін; • умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Невід’ємною частиною договору оренди землі є: • план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; • кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; • акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); • акт приймання-передачі об’єкта оренди; • проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. ! ! ! ! |