Білет 1 Джерела земельного права. Джерелами земельного права
 Скачать 1.42 Mb.
|
|
4.Землі енергетики. Правовий режим визначається ЗК і ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів». До земель енергетики відносяться землі, надані в установленому законом порядку у власність та користування для розміщення, будівництва і експлуатації об'єктів з виробництва і передачі електричної та теплової енергії, об'єктів альтернативної енергетики, об'єктів технологічної інфраструктури об'єктів енергетики, в тому числі адміністративних та виробничих будівель підприємств, що здійснюють таку діяльність. Земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду) для потреб енергетики за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Для будівництва, розміщення та експлуатації об'єктів передачі електричної або теплової енергії земельні ділянки всіх форм власності, за договором з власником чи користувачем земельної ділянки, можуть використовуватися також шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового призначення цих земельних ділянок. Підприємства, які будують чи експлуатують об'єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки для розміщення об'єктів, зазначених у частині четвертій цієї статті, на праві постійних або строкових земельних сервітутів. Постійні земельні сервітути можуть встановлюватися для розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів, пристроїв і споруд. Строкові земельні сервітути можуть встановлюватися на період будівництва чи проведення планових ремонтних робіт об'єктів передачі електричної енергії. Постійні або строкові земельні сервітути можуть встановлюватися для: будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв; проходу, проїзду, а також перевезення будівельних та інших матеріалів через земельну ділянку для будівництва і експлуатації ліній електропередачі; розміщення на земельній ділянці інформаційних щитів, попереджувальних знаків, які стосуються будівництва та експлуатації ліній електропередачі; проведення вишукувальних, дослідних та інших робіт для будівництва ліній електропередачі. ! 5.Чи можна приватизувати земельну ділянку 25.000 кв.м. в Ялті? 1 га = 10 000 кв. м. Тому 25 000 кв. м. = 2,5 га. Цей обсяг перевищує будь-який обсяг, встановлений нормами приватизації однієї земельної ділянки одного цільового призначення, передбаченими ст. 121 ЗКУ. ! ! Білет 19 1. Методи земельного права. Відповідно, для земельного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання - адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного), виділення окремого «земельно-правового методу» є недоцільним. У доктрині земельного права існують погляди, за якими для земельного права характерна низка специфічних (галузевих) методів правового регулювання. Так, на думку В. В. Носіка, галузевими методами земельного права є «визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок» та ін. Такий підхід є вираженням існуючої у теорії права тенденції, за якою для виділення галузі права обов´язкова наявність свого специфічного методу (методів) правового регулювання. Проте більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод субординації), де перевага надається приписам та заборонам. Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи. ! 2. Державний контроль за використанням та охорона земель. Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель. Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами,організаціями і громадянами земельного законодавства України. Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель. 1. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 було утворено новий центральний орган виконавчої влади — Державну інспекцію сільського господарства України (далі — Держсільгоспінспекція). Також Указом Президента України «Про Державну інспекцію сільського господарства України» від 13.04.2011 № 459/2011 повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, які раніше виконувала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель, передані до відання Держсільгоспінспекції Стаття 6. закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель»: Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать» Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належать: а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині» До повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань аграрної політики при проведенні моніторингу родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення належать»; 3. Підстави та порядок приватизації зем. ділянок громадянами. Широкий підхід передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення закріплене у ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного майна», який відносить до об´єктів приватизації «земельні ділянки, на яких розташовані об´єкти, які підлягають приватизації» (ч. 1 ст. 5). Виходячи із такого розуміння викладені й норми ст. 4 та ін. ЗУ «Про особливості приватизації об´єктів незавершеного будівництва» (який також передбачає приватизацію земельних ділянок), деякі Укази Президента України із земельних питань. Порядок: Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Розробляється проект землеустрою. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. 4. Особливості земель природоохоронного фонду. Відповідно до ст. 43 ЗКУ, землі природно-заповідного фонду - «це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об´єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об´єктів природно-заповідного фонду.» Слід звернути увагу, що землі природно-заповідного фонду одночасно можуть бути землями історико-культурного (див. ст. 6 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»), лісогосподарського призначення, водного фонду тощо. Склад земель природно-заповідного фонду Відповідно до ст. 44 ЗКУ, «До складу земель природно-заповідного фонду входять природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об´єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).» Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: • заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; • пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду: 1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об´єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (зокрема, див. ст. ст.. 7, 9 та ін. ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»); 2. деякі об´єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність (див. ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а також положення ст. ст.. 83, 84 ЗКУ щодо об´єктів, що не можуть приватизуватися). Але це правило поширюється не на всі землі природно-заповідного фонду. Більшість із них може перебувати у недержавній власності; 3. встановлений особливий порядок оголошення територій об´єктами природно- заповідного фонду (ст. ст.. 51-55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»); 4. передбачене внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (наприклад, відповідно до ст. 18 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об´єкти природно-заповідного фонду; 5. передбачене влаштування навколо об´єктів природного-заповідного фонду охоронних зон. Розмір охоронних зон визначається ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень» та ін. нормативними документами тощо. Поняття, склад та особливості правового режиму земель іншого природоохоронного призначення Ч. 1 ст. 46 ЗКУ визначає землі «іншого природоохоронного призначення» дуже нечітко: «До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.» Ст. 55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести території, що резервуються, до земель іншого природоохоронного призначення. «2. На територіях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України житлове, господарське, дачне будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та заліснення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об´єктів.» Н. Р. Малишева відносить до земель природоохоронного призначення також водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення (див. тему «Землі водного фонду»). В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа). Відповідно, включені до її складу землі, що не належать до земель природно-заповідного фонду, можна розглядати як землі іншого природоохоронного призначення. «екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні;» Складовими екомережі є: «а) території та об’єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ї) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; е) інші природні території та об´єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам´яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об´єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.» ! ! ! Білет 23 1. Повна процедура приватизації землі. При «повній моделі» йдеться насамперед про приватизацію державних та комунальних земель, що перебувають у запасі, та земель резервного фонду. Землі резервного фонду спеціально призначаються для перерозподілу в порядку приватизації (див., зокр., ч.10 ст.25 чинного ЗКУ). Проте значна частина таких земель свого часу була надана у постійне користування або оренду попереднім користувачам, тобто не належать до земель запасу. У разі подання заяви про їх приватизацію автоматичного припинення права користування такими землями не відбувається, для припинення необхідна добровільна відмова користувача (ст.142 ЗКУ) або розірвання договору оренди земельної ділянки (ст.ст.31, 32 ЗУ «Про оренду землі»). У разі такої відмови можлива приватизація земельних ділянок за повною процедурою. «Повна» процедура приватизації застосовується при отриманні земельних ділянок для (1) ведення ФГ, (2) ОСГ, (3) садівництва, (4) будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (5) індивідуального дачного будівництва, (6) будівництва індивідуальних гаражів (ч.6 ст.118, ст.121 ЗКУ), а також (7) при приватизації земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) громадянами України, евакуйованими із зони відчуження, відселеними із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерами з їх числа, які проживають у сільській місцевості (право на приватизацію цих осіб передбачене ст.1 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», ч.3 ст.35 ЗУ «Про соціальний та правовий статус осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС»). Можна виділити наступні основні стадії повної процедури: подача клопотання до «відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування … У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.» (ч.6 ст.118 ЗКУ). розгляд відповідним органом «клопотання у місячний строк» і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняття «мотивованого рішення про відмову» (ч.7 ст.118 ЗКУ). замовлення (заявником) і виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗКУ, ст.50 ЗУ «Про землеустрій»). Термін виготовлення регулюється договором (з урахуванням встановленого п.«г» ч.2 ст.28 ЗУ «Про землеустрій» граничного 6- місячного строку складання документації із землеустрою). Типовий договір про розроблення проекту затверджено ПКМ від 04.03.2004 №266. погодження проекту землеустрою згідно із ст.186-1 ЗКУ. державна землевпорядна експертиза проекту (необхідність такої експертизи у разі «відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» передбачена ст.9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації»). Порядок проведення експертизи визначається ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» та наказом Держкомзему від 03.12.2004 №391 «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації»; затвердження проекту відповідною радою або адміністрацією (у двотижневий строк) (ч.9 ст.118 ЗКУ), яке одночасно є рішенням про передачу земельної ділянки у власність заявнику; державна реєстрація земельної ділянки (ст.79-1 ЗКУ, ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»). Відповідно до ч.1 ст.16 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «[з]аява про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності за письмовою заявою правонабувача може подаватися державним кадастровим реєстратором, який здійснив державну реєстрацію такої земельної ділянки»; державна реєстрація права власності на земельну ділянку за набувачем (заявником). Відповідно до ст.125 ЗКУ, право власності на земельну ділянку виникає «з моменту державної реєстрації» цього права. Правові засади реєстрації визначаються ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». ! |