Білет 1 Джерела земельного права. Джерелами земельного права
 Скачать 1.42 Mb.
|
|
4.Характеристика промислових земель, їх особливості. Суб’єкт – землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Об’єкт - землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затвердженого в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Розміри та внутрішнє зонування земельних ділянок промислових підприємств визначаються проектною документацією на підставі СНиП ІІ-89-80 «Генеральные планы промышленных предприятий», які, зокрема, визначають нормативи мінімальної щільності забудови, що впливає на площу необхідної земельної ділянки, передбачають функціональне зонування території «з урахуванням технологічних зв’язків, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, вантажообігу та видів транспорту» (п.3.3. та ін.), визначають конфігурацію забудови (п.3.22.), відстані між будівлями (п.п.3.25., 3.26., табл. 1-4 та ін.) тощо. Зокрема, п.3.8. норм і правил передбачено виділення на майданчику підприємства таких зон: (а) передзаводської (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), (б) виробничої, (в) підсобної, (г) складської. На території промислового вузла виділяються зони (д) громадського центра, (е) майданчиків підприємств, (є) загальних об’єктів допоміжних виробництв і господарств. Поділ на зони допускається уточнювати з урахуванням конкретних умов підприємства. Зовнішнє зонування земель, прилеглих до промислових підприємств, а саме, встановлення навколо підприємств (точніше, навколо джерел небезпечного впливу на їх території) санітарно-захисних зон, здійснюється на підставі Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затв. проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Відносини щодо «оформлення … прав користування надрами» регулюються гл.2 Кодексу України про надра. «Оформлення прав» передбачає, зокрема, отримання дозволу на користування надрами (ст.16) та гірничого відводу (ст.17 кодексу); деякі види надрокористування вимагають лише наявності дозволу на користування надрами (ст.ст.20, 21 Кодексу України про надра). ! 5.Чи може татар приватизувати землю. Заповідного фонда. Ответ нет. Землі природно-заповідного фонду є землями з особливим режимом охорони і повністю або частково вилучені з господарського обороту. Стаття 45 ЗКУ передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом з тим, основний нормативний акт у сфері земельних відносин не визначає форм власності на землі для кожної з категорій територій та об‘єктів природно-заповідного фонду. Частина 3 статті 83 ЗКУ встановлює, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об‘єктами природно- заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! Білет 12 1.Земля як об’єкт. Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин. Землю, як єдиний державний земельний фонд, або ж землі відповідних категорій можна розглядати як об'єкт права державного суверенітету, тобто територію держави чи місцевого адміністративного територіального утворення, або землі відповідних категорій, на які поширюються охоронно-регулятивні норми. Поняття землі можна розглядати як інтегрований об'єкт, що складається з великої кількості природних компонентів: це "частина земної кори і природного ландшафту, поверхні площі і рельєфу земної кулі, територіального простору і території держави, певної місцевості та місце проживання, ґрунтового шару, засобу господарського використання, просторового базису, природного об'єкта і складової частини довкілля". Землі - як об'єкт земельного права - це природний компонент, не вилучений з довкілля, а такий, що органічно взаємодіє з водами, лісами та іншими природними ресурсами. Проте, земля як об'єкт права власності розглядається як природний компонент обмежений територіально. На практиці об'єктом права власності виступають земельні угіддя, земельні ділянки чи їхні частини, відмежовані одна від одної. У земельному законодавстві земля як об'єкт правового регулювання розглядається у кількох значеннях. Коли землю використовують, враховуючи її застосування для різних потреб у життєдіяльності людей, зокрема, як місце розташування населених пунктів, виробничих і невиробничих об'єктів, то її розглядають як надбання українського народу, національне багатство держави. Коли йдеться про землю як об'єкт права власності чи користування, то для кожного суб'єкта таких прав визначальною є конкретна частка земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами власності або користування. Терміном "земельна ділянка" земельне законодавство позначає певну частину земної поверхні, яку схематично відтворено на мані, відокремлено територіально на місцевості від інших частіш відповідною межею та межовими знаками. Певною мірою так можна говорити про землю, що належить до державної і комунальної власності, зважаючи на їхні великі територіальні площі (особливо це стосується земель державної власності). Щодо земель приватної або спільної власності то тут йдеться про відмежовану від інших частину землі, а також про застосування терміна "право власності на земельну ділянку". Відокремлені земельні ділянки і права на земельні наділи є самостійними об'єктами земельних відносин і об'єктами права власності. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами. Важливого ознакою земельної ділянки як об'єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з численних категорій земельного фонду України, оскільки без такого відокремлення неможливо встановити право власності на цю ділянку. Зазначене відокремлення відбувається шляхом встановлення меж земельної ділянки відповідно до затвердженого проекту її відведення у порядку землеустрою. ! 2. Правовий режим земель транспорту. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. Землі транспорту поділяються на види в залежності від виду транспорту. Суб’єкт - законодавство допускає перебування земель транспорту у власності будь-яких суб’єктів. Разом із тим, п.«б» ч.3 ст.83 ЗКУ передбачена заборона передачі з комунальної власності у приватну земель «під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту». Аналогічно, п.«б» ч.4 ст.84 ЗКУ забороняє передавати у приватну власність державні землі під аналогічними об’єктами державної власності. Об’єкт – основні види земель транспорту зазначені в загальному визначені, а їх конкретизація зазначається в конкретній статті, яка характеризує кожен з видів земель транспорту. Характеризуються тим, що вони використовуються для спеціальних цілей несільськогосподарського характеру. У тексті норми буквально йдеться про надання земельних ділянок відповідного призначення підприємствам, установам, організаціям. Це положення не можна розуміти буквально, а тому до суб’єктного складу можна віднести й різні види фізичних осіб, щодо яких ЗКУ не встановлені прямі обмеження з приводу набуття у власність чи в користування земельних ділянок для зазначених потреб. Порядок використання земель транспорту, встановлюється законом. На підставі законодавства у правовій доктрині прийнято виділяти загальні риси правового режиму земель транспорту. Зокрема:- земельні ділянки даної категорії земель мають спеціальне несільськогосподарське призначення. - розміри відповідних ділянок визначаються на підставі затв. у встановленому порядку норм (для типових об’єктів – залізниць, автомобільних доріг, ліній електропередач, аеродромів, трубопроводів тощо) або затв. у встановленому порядку проектів (для нетипових об’єктів – промислових підприємств тощо), які, проте, також розробляються відповідно до певних норм. Це дозволяє виділити таку ознаку земель спеціального несільськогосподарського призначення, як нормування розмірів відповідних ділянок. - здійснюється внутрішнє та зовнішнє зонування земельних ділянок спеціального несільськогосподарського призначення. - у п е в н и х в и п а д к а х т е р и т о р і ї , щ о п р и з н ач а ю т ь с я д л я с п е ц і а л ь н и х несільськогосподарських потреб, взагалі можуть не відводитися як окремі земельні ділянки. Землі іншого призначення» – це землі, що не охоплюються визначеннями інших категорій земель та інших видів земель в межах даної категорії земель (земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони. ! 3. Охорона земель Законодавче визначення охорони земель встановлено у ст. 162 ЗК: Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення. Охорона земель=правова охорона земель. Зміст охорони земель ( за ст. 164 ЗК) включає: а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь. Проте ЗУ”Про охорону земель”не оперує поняттям”зміст охорони земель”, а натомість, вживає поняття “система заходів у галузі охорони земель”, що виділяються зовсім за іншими критеріями( ст. 22 Закону): а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь. Правове регулювання охорони земель: Конституція України Земельний кодекс ЗУ«Про державний контроль за використанням і охороною земель» від 19 червня 2003 р. ЗУ«Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. ЗУ«Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. Та іншші нормативно-правові акти, які приймаються відповідно до КУ, ЗК, ЗУ«Про охорону земель». ! 4.Землеустрій Землеустрій належить до основних функцій управління в галузі використання та охорони земель. Основними цілями землеустрою є організація раціонального використання та перерозподілу земель в усіх галузях економіки, реорганізація систем землеволодіння і землекористування, створення сприятливого навколишнього середовища, підтримка екологічно сталих ландшафтів і охорона земель. Згідно зі ст. 1 Закону "Про землеустрій" та ст. 181 ЗК землеустрій становить сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Згідно зі ст. 4 Закону "Про землеустрій" суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі. Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, об'єктами землеустрою є територія України; території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки. В обов'язковому порядку землеустрій проводиться на землях усіх категорій та форм власності у разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою; виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель. Відповідно до ст. 184 ЗК землеустрій передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; розроблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель; складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; проведення топографо- геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель Загальне керівництво землевпорядними роботами здійснює Державне агентство земельних ресурсів. Землеустрій провадиться за рахунок коштів державного, республіканського (АРК) і місцевого бюджетів. Землевпорядний процес становить законодавчо встановлений порядок здійснення окремих землевпорядних дій. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення його стадій. На підставі положень ст.ст. 118, 123, 151, 184 ЗК, Закону "Про землеустрій", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок можна виділити такі стадії: ініціювання проведення землевпорядних дій; підготовчі роботи; розроблення прогнозів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, схем, проектів землеустрою; розгляд і затвердження проектної документації; перенесення проектів у натуру (на місцевість); оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів; авторський нагляд за здійсненням проектів землеустрою власниками землі, землекористувачами та орендарями. ! 5. Приватизація водного фонду Особливості приватизації земель водного фонду. Землі водного фонду, як і землі лісового фонду, у переважній більшості випадків приватизації не підлягають. Дана заборона не поширюється на приватизацію невеликих замкнених, тобто відокремлених від інших водних об'єктів, природних водойм загальною площею до 3 га. Громадянин або юридична особа, на наданій у користування земельній ділянці яких знаходиться природна водойма площею до 3-х га, мають право приватизувати цю водойму. Орган влади, який прийняв рішення про виділення заяви (клопотання) про приватизацію водойми, також приймає рішення про відокремлення водойми в окрему земельну ділянку, площа якої разом з водоймою не повинна перевищувати 3 га, та змінити її цільове призначення на «землі водного фонду». Приватизація земель під природними водоймами здійснюється безоплатно. ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! ! |