Білет 1 Джерела земельного права. Джерелами земельного права
 Скачать 1.42 Mb.
|
|
2. Земельні спори. Земельні спори – це цивільно-правові спори, що виникають із земельних відносин. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ). Будь-які інші органи розглядати та вирішувати земельні спори не мають права. Виключно судами вирішуються земельні спори щодо таких питань : - володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб; - розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей (див. ч. 2 ст. 158 ЗКУ). ОМС вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо таких питань :- меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян; - дотримання громадянами правил добросусідства; - розмежування меж районів у містах (див. ч. 3 ст. 158 ЗКУ) Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо таких питань: - меж земельних ділянок за межами населених пунктів; - встановлення обмежень у використанні земель та земельних сервітутів (див. ч. 4 ст. 158 ЗКУ). Зазначимо, що ОМС та органи з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори в позасудовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 159 ЗКУ земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін. Це означає, що заява зацікавленої особи є підставою для порушення провадження щодо вирішення земельного спору. Причинами подання заяви про вирішення земельного спору можуть бути : - порушення прав та законних інтересів власників землі або землекористувачів; - територіальний земельний спір; - уявлення, що невірно склалось у заявника щодо належного йому права або про порушення його права (заявник добросовісно помиляється). Чинним ЗКУ процедура розгляду земельних спорів регламентована недостатньо. Зокрема таку процедуру визначають декілька положень ст. 159 ЗКУ. Але ці положення в сукупності не дають змоги уявити порядок розгляду земельного спору навіть у загальних рисах. Так, частини 2 і 3 вказаної вище статті лише передбачають таке : - земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору; - під час першої спроби вирішити питання, у разі відсутності однієї із сторін і офіційної згоди на розгляд, питання розгляду спору переноситься; - повторне відкладання розгляду спору може бути лише з поважних причин; - відсутність однієї із сторін без поважних причин під час повторного розгляду земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. Проте, незважаючи на відсутність чіткої регламентації розгляду земельних спорів, на практиці зазвичай земельні спори розглядаються за процедурою, яка складається з п’яти стадій: 1) порушення земельного спору; 2) підготовка до його розгляду; 3) розгляд та розв’язання земельного спору; 4) виконання рішення; 5) оскарження рішення щодо земельного спору. Порядок виконання рішення щодо земельного спору – це сукупність заходів та дій, що здійснюються органами та їх уповноваженими посадовими особами, у межах наданих законодавством повноважень щодо відновлення порушеного суб’єктивного права чи охоронюваного інтересу шляхом виконання прийнятого уповноваженим органом у позасудовому порядку рішення про розв’язання земельного спору. Земельним законодавством не визначається перелік заходів, необхідних для забезпечення виконання рішень щодо земельних спорів та суб’єктів їх здійснення. Серед положень глави 25 ЗКУ не міститься правил про порядок виконання рішення щодо земельного спору. Однак, як випливає із ст. 159, 161 ЗКУ, орган, що розглянув земельний спір та ухвалив щодо нього рішення, визначає не тільки порядок його виконання, але й має вживати заходів для виконання свого рішення. ! 3. Право оренди землі. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.… що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом…що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом…. що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.Із легального поняття права оренди землі випливає 4 істотних умови відповідного договору: 1) об’єкт (земельна ділянка), 2) строк, 3) плата за користування, 4) спосіб використання («ціль»). Проте насправді ст.15 ЗУ «Про оренду землі»: Істотними умовами: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата; умови використання та цільове призначення земельної ділянки,яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди;умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; Форма договору є письмовою (ст.14 ЗУ «Про оренду землі»). Але якщо в договорі оренди землі передбачено оренду будівель та інших капітальних споруд строком на 3 роки та більше – договір підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.793 ЦКУ).Існує й типова форма (постанва КМУ 2004),але не відповідає ГК(типова форма і типовий договір) Моментом виникнення права оренди землі відповідно до ст.125 ЗКУ, ч.2 ст.20 ЗУ «Про оренду землі» є момент державної реєстрації права оренди землі. Переважне право купівлі: Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону. ! 4. Правовий режим земель зв’язку. Суб’єкт – дана категорія земель може перебувати у державній, комунальній та приватнійвласності. Об’єкт - земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. Існує думка, що землі зв’язку включає в себе поняття «землі телекомунікацій», а також землі поштового зв’язку. До земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій. Значна частина об’єктів зв’язку не потребує відведення для них окремих земельних ділянок. Об’єкти поштового зв’язку не вимагають встановлення специфічного правового режиму для земель, на яких вони знаходяться, і зазвичай розташовані в межах земель житлової та громадської забудови. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони. Окрім охоронних зон, навколо об’єктів зв’язку встановлюються також санітарно-захисні зони. ! ! ! Білет 18 1.Зміст земельних правовідносин. Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Законодавством використовуються особливі способи визначення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий і приватноправовий. Публічно-правовими способами є: визначення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обмежень прав власників. Приватноправовим способом визначення змісту прав та обов'язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства. Встановлюючи правила добросусідства, власники земель та землекористувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними. На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини: 1) основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус. Усі землі мають різну якість, різняться природними характеристиками і показниками, мають різне економічне й соціальне значення. Враховуючи ці обставини, для організації раціонального використання і охорони земель усі землі поділяються на різні категорії. Ці категорії виділяють залежно від основного цільового призначення відповідних земель. Перебування земельної ділянки у складі тієї чи іншої категорії визначає зміст та обсяг правта обов'язків відповідного суб'єкта, що використовує землю на законних підставах. Так, якщо на землях сільськогосподарського призначення основним обов'язком суб'єктів є підвищення родючості ґрунтів, то на землях промисловості — максимальна економія земель, які відводяться під об'єкти будівництва. Правовий статус земельної ділянки залежить також від розташування на ній окремих об'єктів. За цією ознакою земельні ділянки незалежно від категорії земель, до яких вони належать, поділяються на: земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших природних і майнових об'єктів; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані природні об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані нерухомі майнові об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості і природні об'єкти; 2) правовий статус суб'єктів земельних правовідносин. Так, іноземні громадяни і юридичні особи не можуть бути власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення. ! 2.Земельні аукціони. Стаття 135. Земельні торги 1. Земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. 2. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі. Продаж земельних ділянок державної власності разом з розташованими на них об'єктами, що підлягають приватизації, на земельних торгах здійснюється державними органами приватизації у порядку, встановленому цим Кодексом, з урахуванням вимог законодавства з питань приватизації. Продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів. Звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей підготовки до проведення та проведення земельних торгів, визначених цим Кодексом. 3. Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, або державний виконавець у разі виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів. Виконавцем земельних торгів є суб'єкт господарювання, який має ліцензію на проведення земельних торгів та уклав з організатором земельних торгів договір про їх проведення. Учасником земельних торгів є фізична або юридична особа, яка подала виконавцю земельних торгів документи, зазначені в частині сьомій статті 137 цього Кодексу, сплатила реєстраційний та гарантійний внески, зареєстрована у книзі реєстрації учасників земельних торгів і відповідно до закону може набувати право власності чи користування земельною ділянкою, яка виставляється на земельні торги. 4. Проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі- продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги. 5. Земельні торги проводяться відповідно до договору між організатором земельних торгів та виконавцем земельних торгів за рахунок коштів, що сплачуються організатором як винагорода виконавцю, та реєстраційних внесків учасників торгів. Після опублікування оголошення про проведення земельних торгів виконавець може відмовитися від договору лише у випадках, якщо проведення земельних торгів стало неможливим з незалежних від нього причин. 6. Винагорода виконавцю земельних торгів, яку встановлює організатор земельних торгів, складається з видатків на організацію та проведення земельних торгів і прибутку виконавця. Винагорода виконавця земельних торгів встановлюється у розмірі 5 відсотків ціни, за якою здійснюється купівля-продаж земельної ділянки, або 50 відсотків річної плати за користування земельною ділянкою (у разі продажу прав на земельну ділянку (оренди, суперфіцію, емфітевзису), але не більш як 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний лот. 7. Розмір реєстраційного внеску визначається виконавцем і не може перевищувати 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати на дату публікації оголошення про проведення земельних торгів. 8. Розмір гарантійного внеску за лотом становить 5 відсотків стартової ціни продажу земельної ділянки або стартового розміру річної плати за користування земельною ділянкою (у разі продажу прав на земельну ділянку (оренди, суперфіцію, емфітевзису). 9. Реєстраційний та гарантійний внески сплачуються учасниками земельних торгів на окремі рахунки виконавця земельних торгів, відкриті в банку. 10. Сплачені суми реєстраційних внесків поверненню не підлягають, крім випадку, визначеного частиною третьою статті 138 цього Кодексу. 11. Сплачені суми гарантійних внесків (крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 138 цього Кодексу) повертаються виконавцем земельних торгів усім учасникам земельних торгів, які не були визнані переможцями, протягом трьох банківських днів з дня проведення земельних торгів. 12. Умови, оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки. ! 3.Моніторинг. Стаття 191. Призначення моніторингу земель 1. Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. 2. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. 3. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. 4. Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним. 5. Ведення моніторингу земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. 6. Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 192. Завдання моніторингу земель Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. Постанова КМУ від 20 серпня 1993 р. № 661 «Про затвердження Положення про моніторинг земель» На локальному рівні моніторинг земель проводять районні, міські відділи, управління земельних ресурсів, на регіональному - Рескомзем Автономної Республіки Крим, обласні, Київське, Севастопольське міські головні управління земельних ресурсів, на національному - Держземагентство. Інформаційне забезпечення моніторингу земель складається з даних, які мають необхідну повноту для об'єктивної оцінки ситуації, її моделювання та прогнозування. Ведення моніторингу земель здійснює Держземагентство за участю Мінприроди, Мінагрополітики, Національної академії аграрних наук та ДКА. Основою технічного забезпечення моніторингу є автоматизована інформаційна система. Інформація, одержана під час спостережень за станом земель, узагальнюється по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь земельних ресурсів та Рескомзему Автономної Республіки Крим. Форма та порядок надання інформації з моніторингу земель затверджується Мінагрополітики. За результатами оцінки стану земель складаються звіти, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держземагентства для вжиття заходів до запобігання і ліквідації наслідків негативних процесів. ! |