Державна установа інститут фармакології та токсикології намн україни
 Скачать 0.69 Mb.
|
|
5.2 Карбамазепін Досліди проведені на білих мишах. З метою формування толерантності до протисудомної дії карбамазепіну препарат водився в дозі 125 мг/кг, в/ч, щоденно, один раз в день, протягом 14 днів. На 15-й день за 1 год до коразолу (100 мг/кг, в/ч) одній групі вводився карбамазепін в дозі 125 мг/кг, другій групі – у півтора рази більше, тобто 187,5 мг/кг. В обох групах оцінювалася антикоразолова дія препарату. Результати дослідів наведені в таблиці 5.2. Отримані результати показали, що карбамазепін в дозі 125 мг/кг, введений тваринам, толерантним до дії карбамазепіну (на відміну від нетолерантних), не чинить протисудомного впливу. При підвищенні дози препарату в 1,5 рази (до 187,5 мг/кг) також не спостерігалося протисудомного ефекту. Більше того, в цьому випадку реєструється більш висока летальність, оскільки в цій групі загинуло 6 тварин з 7, тобто у 87,5%. У групі тварин, яким карбамазепін вводився на фоні толерантності в дозі 125 мг/кг, летальність склала 57,1%. Таким чином, при підвищенні дози карбамазепіну в 1,5 рази (з 125 до 187,5 мг/кг), введеного тваринам, толерантним до дії карбамазепіну, протисудомний вплив препарату не тільки не збільшується, а й спостерігається підвищення токсичності. Таблиця 5.2 Протисудомна ефективність карбамазепіну, введеного толерантним тваринам (М±m; n=7-10)
Примітки: * – у чисельнику – кількість тварин з наявністю судом, у знаменнику – кількість тварин в досліді; ◊ – р< 0,05 відносно контролю II. 5.3 Вальпроат натрію Толерантність до дії вальпроату натрію формувалася шляхом щоденного внутрішньочеревного введення препарату білим мишам в дозі 155 мг/кг, протягом 14-й днів. На 15-й день одній групі толерантних тварин вальпроат натрію вводився в дозі 155 мг/кг, другій – в півтора рази більше (232,5 мг/кг). В цих дослідах вальпроат натрію вводився за 1 год до коразолу. Результати наведені в таблиці 5.3. Отримані результати показують, що вальпроат натрію, введений толерантним тваринам, на відміну від нетолерантних тварин, в дозі 155 мг/кг не проявляє протисудомної дії. У цих умовах не спостерігається також протисудомний ефект вальпроату натрію в дозі 232,5 мг/кг, що на 50% перевищує дозу препарату, яка у нетолерантних тварин проявляє виражену протисудомну дію. Таблиця 5.3 Протисудомна ефективність вальпроату натрію, введеного толерантним тваринам
Примітки: * – у чисельнику – кількість тварин з наявністю судом, у знаменнику – кількість тварин в досліді; ◊ – р <0,05 відносно контролю II. 5.4 Топірамат Толерантність до дії топірамату формувалася щоденним, внутрішньочеревним введенням препарату білим мишам в дозі 300 мг/кг, протягом 14 днів. На 15-й день одній групі тварин топірамат вводився в дозі 300 мг/кг, другій групі – 450 мг/кг. В цих дослідах в якості хемоконвульсанта використовувався тіосемікарбазид, який вводився внутрішньочеревно в дозі 20 мг/кг зразу після топірамату. Протисудомний ефект оцінювався через 1 год після введення хемоконвульсанта і антиконвульсанта. Результати наведені в таблиці 5.4. У нетолерантних тварин топірамат в дозі 300 мг/кг повністю попереджує розвиток тіосемікарбазидних судом. Препарат, введений в цій же дозі толерантним тваринам, хоча і не попереджує розвиток судом, але вираженість судомного синдрому знижується з 4,0±0,0 в нетолерантних тварин до 2,8±0,3 балів в досліді (р<0,05). Таблиця 5.4 Протисудомна ефективність топірамату, введеного толерантним тваринам (М±m; n=7-10)
Примітки: * – у чисельнику – кількість тварин з наявністю судом, у знаменнику – кількість тварин в досліді; # – р<0,05 відносно контролю I; ◊ – р <0,05 відносно контролю II. Проте сам факт наявності судом та їх вираженість достовірно відрізняється від групи тварин (контроль II), яким топірамат вводився в дозі 300 мг/кг. Аналогічна картина спостерігається при підвищенні дози топіратату в півтора рази, тобто до 450 мг/кг. У толерантних тварин ця доза препарату також не попереджувала розвиток тіосемікрбазидних судом, хоча і знижувала їх вираженість з 4,0±0,0 балів в контролі до 2,5±0,6 (р<0,05) у досліді (табл. 5.4). Висновки до розділу 5 Підвищення доз фенобарбіталу, карбамазепіну, вальпроату натрію і топірамату на 50% відносно ефективних протисудомних доз у нетолерантних тварин не попереджують розвиток судомного синдрому у толерантних тварин. Підвищення доз антиконвульсантів, до яких розвинулася толерантність, з метою подолання терапевтичної резистентності, не сприятиме підвищенню ефективності фармакотерапії малих клінічних форм епілепсії. Публікації в наукових виданнях за результатами експериментальних досліджень, наведеними в даному розділі дисертаційної роботи: 1. Мовчан О.Д. Протисудомна активність підвищених доз антиконвульсантів на тлі сформованої толерантності / О.Д. Мовчан // Фармакологія та лікарська токсикологія. – 2015. – № 3 (44). – С. 35-39. 2. Мовчан О.Д. Розвиток толерантності до дії антиконвульсантів / О.Д. Мовчан // Медичні та фармацевтичні науки: аналіз сучасності та прогноз майбутнього: міжнародна науково-практична конференція, 1-2 листопада 2013 р.: матеріали конференції. – Дніпропетровськ, 2013. – С. 72-75. РОЗДІЛ 6 ФАРМАКОДИНАМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО ДІЇ ПРОТИСУДОМНИХ ЗАСОБІВ Розвиток толерантності до протисудомної дії антиконвульсантів визначає завдання розробки шляхів подолання терапевтичної резистентності в проблемі лікування епілепсії. Теоретичною основою пошуку таких підходів можуть бути дослідження, пов’язані з вивченням механізмів розвитку толерантності до дії протиепілептичних препаратів. Резистентність, толерантність до дії ксенобіотиків, до яких, в тому числі, відносяться протисудомні засоби, є системною реакцією організму, спрямованої на нейтралізацію впливу чужорідних речовин. Тому в цей процес можуть залучатися різноманітні захисні механізми. Відомо, що «епілептизація» нейронів мозку при епілептичній хворобі пов’язана зі зниженням гальмівних і превалюванням на цьому фоні активуючих нейромедіаторних систем. До інгібуючих медіаторів центральної нервової системи, в першу чергу, відносяться ГАМК, гліцин, серотонін, до збуджуючих – глутамат. У зв’язку з цим механізми протисудомної дії антиконвульсантів пов’язані, головним чином, з їх впливом на різні ланки синаптичної передачі нервового імпульсу. Тому можна припустити, що одна з альтернативних причин формування толерантності до дії протисудомних препаратів обумовлена змінами у функціонуванні нейромедіаторних систем мозку. Серед методичних підходів визначення функціонального стану нейромедіаторних систем є фармакологічний аналіз з використанням селективних агоністів і антагоністів різних типів рецепторів. У контексті даного дослідження були застосовані антагоністи ГАМК-рецепторів (пікротоксин, бікукулін, пентилентетразол (коразол), а також блокатор ГАМК – тіосемікарбазид), агоніст глутаматних рецепторів – каїнова кислота, антагоніст гліцинових рецепторів – стрихнін і лібератор серотоніну з пресинаптичного депо – резерпін. При цьому порівнювався вплив досліджуваних антиконвульсантів на ефекти вказаних аналізаторів у нетолерантних тварин і у тварин, у яких попередньо була сформована толерантність до протисудомних засобів. 6.1 Фенобарбітал Досліди проведені на білих мишах. Фенобарбітал застосовувався в протисудомній дозі, 20 мг/кг, внутрішньочеревно. Для формування толерантності до дії фенобарбіталу препарат вводився щоденно, протягом 7 днів, в дозі 20 мг/кг. На 8-й день, тобто на фоні сформованої толерантності, визначався вплив фенобарбіталу на ефекти відповідних аналізаторів нейромедіаторних систем. Попередньо були встановлені основні ефекти використаних аналізаторів і вплив на них досліджуваних антиконвульсантів у нетолерантних тварин. Неконкурентний антагоніст ГАМК-рецепторів пікротоксин вводився внутрішньочеревно в дозі 6 мг/кг, що викликало у інтактних тварин розвиток клоніко-тонічних судом у 100% тварин. Фенобарбітал (20 мг/кг), введений в/ч за 1 год до пікротоксину, в 100% попереджує розвиток судомного синдрому. Проте в аналогічних умовах досліду, але на фоні попередньо сформованої толерантності до фенобарбіталу, цей антиконвульсант не проявляв протисудомного впливу відносно пікротоксинових судом (табл. 6.1). Отримані результати дають підставу для висновку про те, що розвиток толерантності до дії фенобарбіталу супроводжується зниженням чутливості пікротоксин-зв’язуючої ділянки ГАМКА –рецептора. Таблиця 6.1 Вплив фенобарбіталу на судомну дію пікротоксину у нетолерантних і толерантних тварин
Коразол є неконкурентним блокатором ГАМКА – рецепторів, який в дозі 100 мг/кг, в/ч у 90% білих мишей викликає клоніко-тонічні судоми. Фенобарбітал (20 мг/кг, в/ч) у 100% попереджує розвиток коразолових судом. Разом з цим при введенні цієї ж дози фенобарбіталу толерантним тваринам антикоразолової дії не спостерігається (рис. 3). Конкурентний антагоніст ГАМК-рецепторів бікукулін в дозі 20 мг/кг, в/ч у 100% білих мишей призводить до появи клонічних і у 75% тонічних судом. Фенобарбітал, введений в/ч в дозі 20 мг/кг, попереджує розвиток судомного синдрому у 87,5% тварин. У тварин, толерантних до дії фенобарбіталу, протисудомна активність препарату нівелюється (табл. 6.2). Протисудомна активність фенобарбіталу проявляється і відносно блокатора синтезу ГАМК – тіосемікарбазиду, який в дозі 20 мг/кг, в/ч у 100% білих мишей викликє клоніко-тонічні судоми. При сумісному введенні тіосемікарбазиду (20 мг/кг) і фенобарбіталу (20 мг/кг) протисудомний ефект спостерігається у 70% тварин. Проте при введенні цієї ж дози фенобарбіталу толерантним тваринам тіосемікарбазидні судоми реєструються у 80% випадків (рис. 4).  Рис. 3. Антикоразоловий (протисудомний) вплив фенобарбіталу у нетолерантних тварин і тварин, толерантних до дії антиконвульсанта Позначення: 1. Коразол, 100 мг/кг, в/ч (контроль); 2. Фенобарбітал, 20 мг/кг, в/ч + коразол, 100 мг/кг, в/ч; 3. Фенобарбітал, 20 мг/кг, в/ч, на фоні толерантності до цього препарату + коразол, 100 мг/кг, в/ч. Примітка: * – р<0,05 відносно контролю. Таблиця 6.2 Протисудомна активність фенобарбіталу на моделі бікукулінових судом у нетолерантних тварин і тварин, толерантних до дії фенобарбіталу
Примітки: * – р<0,05 відносно контролю I; ◊ – р<0,05 відносно контролю II.  Рис. 4. Протисудомна ефективність фенобарбіталу на моделі тіосемікарбазидних судом у нетолерантних тварин і тварин, толерантних до дії фенобарбіталу (n=10) Позначення: 1. Тіосемікарбазид, 20 мг/кг, в/ч (контроль); 2. Фенобарбітал, 20 мг/кг, в/ч + тіосемікарбазид, 20 мг/кг, в/ч; 3. Фенобарбітал, 20 мг/кг, в/ч, введений толерантним тваринам + тіосемікарбазид, 20 мг/кг, в/ч. Примітка: * – р<0,05 відносно контролю і толерантних тварин. Таким чином, проведені досліди з використанням неконкурентних (пікротоксин, коразол), конкурентних (бікукулін) блокаторів ГАМК-рецепторів та інгібітора синтезу ГАМК (тіосемікарбазид) показують, що при формуванні толерантності до протисудомної дії фенобарбіталу спостерігаються суттєві зміни у функціонуванні ГАМК-ергічної нейромедіаторної системи мозку. При цьому відзначається зниження активності цієї системи як на рівні різних популяцій (субодиниць) ГАМК-рецепторів, так і на рівні біосинтезу гамма-аміномасляної кислоти. Стрихнін є селективним антагоністом гліцинових рецепторів, який у дозі 1,5 мг/кг при внутрішньочеревному введенні білим мишам в 100% випадків викликає розвиток клоніко-тонічних судом. Фенобарбітал у дозі 20 мг/кг, введений в/ч за 1 год до стрихніну, проявляє виражену протисудомну дію. У наступній серії дослідів фенобарбітал в дозі 20 мг/кг вводився щоденно, протягом 7 діб. На 8 добу, на фоні толерантності, фенобарбітал (20 мг/кг) вводився за 1 год до стрихніну. Виявилося, що при цих умовах досліду антистрихнінова дія фенобарбіталу зберігається в повному об’ємі, що свідчить про те, що гліцинергічна система не приймає участі в механізмах формування толерантності до фармакологічних ефектів даного антиконвульсанта (табл. 6.3). Таблиця 6.3 |