Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
 Скачать 4.65 Mb.
|
|
1.11. Засоби, що впливають на аферентну іннервацію. |
| Засоби, що діють у ділянці закінчень аферентних (чутливих) нервів, поділяють на дві групи: 1. Засоби, що знижують чутливість закінчень аферентних нервів або захищають їх від подразнювального впливу різних агентів: а) адсорбуючі; б) обволікаючі; в) пом'якшувальні; г) в'яжучі; д) засоби для місцевої анестезії. 2. Засоби, що стимулюють закінчення аферентних нервів: а) подразнювальні; б) гіркоти; в) блювотні; г) проносні; д) відхаркувальні. За ступенем посилення здатності пригнічувати збудливість закінчень аферентних нервів засоби першої групи можна розташувати у певній послідовності: адсорбуючі, обволікаючі, пом'якшувальні, в'яжучі, засоби для місцевої анестезії. Щодо засобів другої групи, то в цьому розділі розглянуто лише подразнювальні засоби, інші представлено в розділах 2 і 6 — засобів, що впливають на систему дихання і травлення. |
| 1.11.1. Адсорбуючі засоби. |
| Адсорбуючі засоби (адсорбенти, сорбенти) — це речовини з високою поверхневою активністю, що поглинають (адсорбують) різні хімічні сполуки, запобігаючи подразненню нервових закінчень. Адсорбенти — це досить подрібнені речовини, що набувають корпускулярної будови (силікагель, вугілля активоване). Ефект адсорбції зумовлений фіксацією молекул різних речовин на поверхні сорбенту. До адсорбуючих засобів відносять дві 1 групи речовин: нейтральні сорбенти (вугілля активоване, альмагель, алюмогель) і спеціальні — йонообмінні смоли (йоніти різного походження) та ін. Адсорбуючі властивості мають також І сферичне азотовмісне вугілля — сферичний карбоніт (СКН), кокосове активоване вугілля (КАВ), сферичний і вуглецевий сорбент (СВС), активовані вуглецеві волокна (ABB). Спеціальні сорбенти використовують для видалення токсичних речовин із крові (гемосорбція), лімфи (лімфосорбція), плазми крові (плазмосорбція) та інших рідин організму. В основі гемосорбції лежать процеси адсорбції і абсорбції. У 1964 р. одночасно Bock і Vatzidis показали можливість вилучення деяких метаболітів з крові пропусканням її через вугілля активоване, що було з успіхом використано під час лікування хворої з уремією. У подальшому для проведення гемосорбції стали використовувати мікрокапсульовані вугільні 1 частинки, оточені напівпроникними мембранами. Сьогодні з цією метою використовують набір різних смол з підвищеною аніоно-катіонообмінною ємністю, що забезпечує 1 можливість видалення з крові певних сполук (селективна гемосорбція). Гемосорбція є ефективним засобом боротьби з інтоксикацією різного походження: екзогенною (при отруєнні фосфороганічними сполуками, хлорованими вуглеводнями, барбітуратами, транквілізаторами, спиртами, речовинами, що містяться в отруйних грибах тощо); ендогенною (уремія, печінкова кома, гострий панкреатит, перитоніт, опікова хвороба). Гемосорбція також сприяє ремісії деяких аутоімунних процесів і захворювань (кропив'янка, бронхіальна астма, системний червоний вовчак, псоріаз), оскільки дає змогу видаляти комплекси антиген — антитіло, комплемент, клітинні популяції. Поряд з гемосорбцією використовують адсорбенти для ентеросорбції, тобто введення сорбенту в травний канал, що забезпечує дезінтоксикацію ксенобіотиків та ендогенних токсинів. Адсорбенти, зокрема вугілля активоване, призначають у випадках метеоризму, а також для ослаблення дії хлороводневої кислоти хворим на гіперацидний гастрит. Дуже дрібні порошки (тальк, біла глина) захищають від механічних подразнень ушкоджені ділянки шкіри (попрілість, запальні процеси). |
| 1.11.2. Обволікаючі засоби. |
| Обволікаючі засоби — це високомолекулярні сполуки, що утворюють у воді колоїдні розчини. Покриваючи тонким шаром поверхню шкіри і слизової оболонки, вони захищають нервові закінчення від подразнювальних впливів. Крім того, обволікаючі засоби мають адсорбуючі властивості, внаслідок чого запобігають контакту шкідливого агента з нервовими закінченнями. При запальних процесах травного каналу обволікаючі засоби через усунення подразнень слизової оболонки сприяють ослабленню больового синдрому, рефлекторної дисфагії, нудоти, блювання, печії, діареї. Сповільнюючи абсорбцію (всмоктування) токсичних речовин, вони виявляють дезінтоксикаційний ефект. Як обволікаючі засоби використовують слиз крохмалю (1: 5), який готують із різної сировини (зерен кукурудзи, пшениці, рису, бульб картоплі), насіння льону, алюмогель. Обволікаючі речовини містяться в багатьох лікарських рослинах: алтеї лікарській, гравілаті річковому, різних видах зозулинця, вівсі посівному, перстачі прямостоячому, солодці голій тощо. |
| 1.11.3. Пом'якшувальні засоби. |
| До пом'якшувальних засобів належать ліпіди, які, покриваючи тонким шаром поверхню шкіри чи слизової оболонки, захищають рецептори від подразнень. При цьому вони надають тканинам еластичності. Ці засоби, до яких належать вазелін, ланолін, свинячий жир, лляна та маслинова олія тощо, використовують також як основу для виготовлення мазей, паст, лініментів. Деякі пом'якшувальні засоби (свинячий жир, ланолін) легко проникають у глибокі шари шкіри, і їх використовують для полегшення резорбтивної дії лікарських речовин, інші (вазелін) вглиб шкіри не проникають, а виявляють місцеву дію |
| 1.11.4. В'яжучі засоби. |
| До групи в'яжучих засобів належать речовини, які реагують з тканинними білками (ексудати клітинних мембран, слиз), утворюючи альбумінати, викликають перетворення золю на гель і часткову коагуляцію білка. Альбумінати, які у вигляді плівки покривають поверхню шкіри чи слизової оболонки, захищають таким чином нервові закінчення від подразнень, зменшуючи патологічну імпульсацію, в тому числі больового (ноцицептивного) характеру. Крім того, еластична плівка механічно стискує судини, внаслідок чого зменшується проникність їх стінки і сповільнюється процес ексудації. При цьому пригнічується активність ферментів і утворення медіаторів запалення. Таким чином, місцева дія в'яжучих засобів спрямована на зменшення запального процесу. В'яжучі засоби поділяють на дві групи: неорганічного і органічного походження. До в'яжучих засобів неорганічного походження належать солі деяких металів: бісмуту нітрат основний, свинцю ацетат, міді сульфат, цинку сульфат, срібла нітрат та ін. (докладніше див. «Протимікробні засоби»). В'яжучі речовини органічного походження отримують з лікарської рослинної сировини. Вони містяться у витяжках кори дуба звичайного, коріння дягелю лікарського, трави споришу звичайного, вовчуга польового, звіробою звичайного, квіток цмину піскового, трави та коріння чистотілу звичайного, листя скумпії, брусниці, суцвіть ромашки лікарської, листя та незрілих плодів горіха волоського, плодів ялівцю звичайного, чорниці, листя та насіння каштана звичайного, кореневища перстачу прямостоячого, змійовика та ін. Хоча хімічний склад лікарських рослин різний, більшість з них містять дубильні речовини, які мають в'яжучі властивості. Особливо широко лікарські рослини застосовують у народній медицині, проте деякі препарати (кора дуба, листя шавлії, суцвіття ромашки лікарської та ін.) входять до арсеналу лікарських засобів офіційної медицини. В'яжучі засоби застосовують місцево при запальних процесах різної локалізації (стоматит, гінгівіт, риніт, кон'юнктивіт, цистит, вагініт, дерматит, ентерит), призначають хворим на виразкову хворобу шлунка (бісмуту нітрат основний, таблетки «Вікалін»), опіках (танін). Розчином таніну промивають шлунок у випадках отруєння солями алкалоїдів і важких металів (з цими речовинами танін утворює нерозчинні сполуки, які майже не абсорбуються). |
| 1.11.5. Засоби для місцевої анестезії. |
| Засоби для місцевої анестезії (грец. an — заперечення і aesthesis — чутливість) (місцевоанестезуючі засоби, місцеві анестетики) — це лікарські засоби рослинного походження або отримані синтетичним шляхом, які викликають оборотну втрату спочатку больової, а потім інших видів чутливості внаслідок прямого контакту з електрозбудливою мембраною нервових клітин, зокрема їх відростків, а також синапсів. В основі анестезуючої дії лежить пригнічення здатності мембрани генерувати потенціал дії сповільнення транспорту йонів і проведения імпульсу нервовими волокнами, а також гальмування аксонного транспорту білків. Історія місцевого знеболювання сягає глибини століть, коли з цією метою застосовували охолодження льодом, здавлення тканин за ходом нервів, а також різні витяжки з рослин. Лише у 1859 р. Німан і Веклер вилучили з кущової рослини кока алкалоїд кокаїн, який згодом стали використовувати в медичній практиці для місцевої анестезії. Першим анестезію кокаїном запропонував російський лікар В. К. Анрен, який у 1879 р. спостерігав властивості кокаїну в експериментах на тваринах і на собі. Через кілька років перші хірургічні операції із застосуванням кокаїну провели І. Н. Кацауров, А. І. Лукашевич, С. П. Коломніи, В. Ф. Войно-Ясенецький та ін. Проте недостатнє знання токсичності й дозування стало причиною тяжких ускладнень, а в деяких випадках і загибелі хворих. Це спонукало до пошуків менш токсичних аналогів кокаїну. Після того як у 1892 р. було виявлено, що місцевоанестезуючі властивості кокаїну пов'язані з наявністю в його структурі бензойної кислоти, яка утворює складний ефір з аміноспиртом, синтезовано кілька тисяч аналогів кокаїну за структурою: де Аг — ароматичне або гетероциклічне кільце з різними замісниками атомів водню чи без них;-NC — вторинна або третинна аміногрупа з R2 алкіловим (піперидиновим, морфоліновим та ін.) циклічним радикалом;- х зв'язок між ароматичним ядром та аміноалкільною групою, який може бути ефірним Отже, для всіх найважливіших місцевоанестезуючих засобів спільним у структурі є: 1) ароматичний залишок з ліпо-фільними властивостями; 2) аміногрупа, що забезпечує гідрофільність речовини; 3) проміжна ланка, яка з'єднує оптимально збалансовані ліпофільну і гідрофільну частини молекули. Відповідно до хімічної природи, засоби для місцевої анестезії класифікують на дві основні групи: складні ефіри і заміщені аміди кислот. Складні ефіри Заміщені аміди бензойної кислоти та ацетаніліду (лідокаїн, аміноспиртів (кокаїн) тримекаїн, ультракаїн, параамінобензойної бупівакаїн) кислоти (новокаїн, анестезин, дикаїн) Фармакокінетика. Місцевоанестезуючі речовини практично не проникають крізь неушкоджену шкіру; неоднаково проходять ісрізь слизову оболонку різних органів: швидше крізь оболонку трахеї, ніж гортані, і повільніше — сечового міхура; легко абсорбуються при нанесенні на ранову поверхню зі свіжими грануляціями. Використовуючи шлях інфільтрації тканин, абсорбцію (резорбцію) місцевого анестетика можна сповільнити за допомогою судинозвужувальних засобів типу адреналіну. Біотрансформація місцевоанестезуючих речовин, як правило, залежить від їх хімічної будови. Складні ефіри досить швидко метаболізуються шляхом гідролізу псевдо-холінестеразою у плазмі крові й печінці. Заміщені аміди повільно руйнуються мікросомними ферментами в печінці. Шляхи перетворення місцевих анестетиків у нервових волокнах до кінця не з'ясовано. Можливо, в цьому процесі беруть участь оксидази змішаної функції нервової та інших тканин. Через наявність у молекулі засобів для місцевої анестезії азоту (в аміноалкільній групі) всі вони є основами, які з кислотами утворюють розчинні солі (рН 4,6). Для реалізації анестезуючого ефекту потрібний гідроліз солі місцевого анестетика з вивільненням основи. Цей процес відбувається у лужному середовищі тканин (у звичайних умовах рН 7,4): N = R • НС1 + NaOH -> N = R + NaCl + Н20 Сіль анестетика Основа анестетика При запальних процесах у тканинах активність місцевих анестетиків зменшується, оскільки в кислому середовищі (у зоні запалення рН 5-6) гідроліз солей пригнічується, і фармакологічно активна частина молекули (основа), від якої зілежить специфічність ефекту, вивільнюється меншою мірою. Важливою умовою дифузії засобів для місцевої анестезії з місця введення чи аплікації до місця дії є розчинність їх хлоридів у воді. Фармакодинаміка. Нервова тканина містить велику кількість ліпідів, тому ліпофільність основ місцевих анестетиків, які вивільняються, забезпечує проникнення їх у мембрани нервових клітин. Вважають, що взаємодія з ліпідною фазою мембран визначає гепералізовану {неспецифічну), а зв'язування з протеїнами мембран — вибіркову (специфічну) дію кожного місцевого анестетика. У мембрані нервової клітини основа перетворюється на йонізовану катіонну форму, після чого набуває здатності зв'язуватися з рецептором. Внаслідок взаємодії місцевих анестетиків з рецепторами мембран нервових клітин заряд мембрани (потенціал спокою) стабілізується. На цю ділянку фіксованого спокою і «наштовхується» хвиля збудження (деполяризації) у нервовому волокні. Стійке місцеве збудження, яке переходить у гальмування {парабіоз, за М. Є. Введенським), і є фізіологічною основою місцевої анестезії. Нервові структури при цьому втрачають збудливість і провідність. Особливого значення в механізмі місцевої анестезії надають порушенню проходження Na+ крізь мембрану всередину неврона. Анестезуючі речовини у вигляді заряджених катіонів зв'язуються з рецепторами натрієвих каналів, які містяться на зовнішній поверхні мембрани. Рецептор для місцевого анестетика у натрієвому каналі має аніонну ділянку — для фіксації катіонної частини молекули місцевого анестетика; дипольну структуру — для взаємодії з поляризованою карбонільною групою; гідрофобну ділянку — для підвищення спорідненості з ароматичним кільцем. Молекула місцевого анестетика, зв'язуючись з рецепторами натрієвого каналу, конкурентно витискує Са2+, які беруть участь у регуляції проникності мембрани для Na+. Це викликає гальмування активності кальційзалежних фосфоліпаз і АТФ-ази, зниження концентрації продуктів фосфоліпазної активності — жирних кислот і лізоформ. Змінюється характер білково-ліпідної взаємодії в мембрані, а отже, структура і функція натрієвого каналу. Місцеві анестетики блокують не тільки натрієву, кальцієву, а й калієву провідність. Йони магнію посилюють мембраностабі-лізуючу дію місцевих анестетиків. Поряд з впливом на мембрану аксона, анестезуючі засоби блокують також провідність на рівні синапсу, гальмуючи транспорт медіаторів і Na+. У результаті порушується основна функція електрозбудливої мембрани — здатність генерувати імпульси і проводити збудження. На біохімічному і фізико-хімічному рівнях речовини цієї групи порушують окисно-відновні процеси за рахунок пригнічення активності ферменті (цитохрому С, цитохромоксидаз, дегідрогеназ), утворюють комплекси з АТФ, що зменшує енергозабезпечення процесів обміну речовин. Місцеві анестетики блокують насамперед дрібні нервові волокна, які мають більшу поверхню мембрани на одиницю об'єму. Спочатку блокується функція автономних нервових волокон, потім волокон больової й температурної чутливості; волокна дотикової (тактильної) чутливості й рухові волокна блокуються останніми. Відновлення функції відбувається у зворотному порядку. Місцевоанестезуючі речовини, потрапляючи до системного кровообігу, впливають па функції інших систем організму: стимулюють центральну нервову систему, викликають неспокій, тремор, а в токсичних дозах — судоми, після чого може розвиватися депресія, навіть смерть внаслідок пригнічення дихання. Кардіодепресивний ефект місцевих анестетиків зумовлений зниженням збудливості і сповільненням провідності у міокарді — зменшується частота і сила скорочень серця. Так, новокаїнамід і лідокаїну гідрохлорид застосовують у клініці як активні антиарит-мічні засоби. Місцеві анестетики (крім кокаїну) викликають артеріальну гіпотензію головним чином за рахунок прямої дії на стінку судин, а також шляхом блокади судинозвужувального ефекту норадреналіну, ангіотензину, простагландинів. Спазмолітичний ефект препаратів зумовлений їх впливом на гладкі м'язи внутрішніх органів. У великих дозах місцеві анестетики викликають нервово-м'язову блокаду. Засоби для наркозу, снодійні, транквілізатори, невролептики і наркотичні анальгетики посилюють дію місцевих анестетиків (потенціювання — фармакологічний синергізм), а стимулятори нервової системи, навпаки, зменшують. Похідні пара-амінобензойної кислоти (новокаїн, анестезин, дикаїн) знижують протимікробну активність сульфаніламідних препаратів. Антихолінестеразні засоби підвищують анестезуючу дію новокаїну, сповільнюючи руйнування його псевдохолінестеразою плазми крові. Види місцевої анестезії. Залежно від мети і способу застосування засобів для місцевої анестезії розрізняють такі види місцевої анестезії. 1. Поверхнева, або термінальна, анестезія. Місцевий анестетик, нанесений у вигляді розчину чи мазі на слизову оболонку або шкіру, викликає втрату насамперед больової чутливості. Широко застосовують у стоматології, офтальмології, урології, дерматології, при захворюваннях вуха, горла, носа. Засіб можна наносити також на виразкову, опікову поверхню. 2. Провідникова, або регіонарна, анестезія. Місцевий анестетик вводять поблизу великого нервового стовбура. При цьому втрачається чутливість у ділянці тіла, яка іннервується цим нервом. Застосовують у стоматологічній, хірургічній, травматологічній практиці, при невралгії. Різновиди провідникової анестезії: а) епідуральна (перидуральна) — місцевий анестетик вводять в епідуральний простір — над (навколо) твердою оболонкою спинного мозку; б) субарахноїдальна (спинномозкова) — препарат вводять під павутинну оболонку спинного мозку, що блокує передачу збудження в чутливих, а потім і в рухових корінцях спинномозкових нервів і в синапсах задніх рогів частини спинного мозку. Провідникову анестезію застосовують у 20-50 % операцій і деяких хірургічних маніпуляцій. |