Інфекційні захворювання у дітей в амбулаторній практиці лікаря. Інфекційні захворювання у дітей в амбулаторній практиці лікаря
 Скачать 6.04 Mb.
|
|
Печінкові Вірусні гепатити Інфекційні гепатити (герпітичний, цитомегаловірусний, ентеровірусний, ієрсиніозний, лептоспірозний, хламідійний, при інфекційному мононуклеозі, сальмонельозі, лістеріозі, при вроджених токсоплазмозі, краснусі, сифілісі, сепсисі, амебіазі, жовтій лихоманці) Медикаментозні (еритроміцин, хлорпромазин, протитуберкульозні препарати, цитостатики, препарати, що використовуються при холецистографії) Фокальні ураження печінки (саркоїдоз, туберкульоз, ехінококоз, рак печінки) Порушення споживання білірубіну клітинами печінки (синдром Жильбера) Порушення кон҆югації білірубіну (синдром Кріглера-Найара) Зміни цитоплазми гепатоцитів (хвороба Вільсона, гемахроматоз) Аномалія секреції білірубіну (синдром Дубіна-Джонсона) Підпечінкові інтраканальні Синдром дуктулярної гіпоплазії Сімейний холестаз (хвороба Байлера) Доброякісний сімейний холестаз (хвороба Саммерксила) Спадковий внутрішньопечінковий холестаз (синдром Аженеса) Вторинний холестаз у вірусних гепатитах Медикаментозні холестази (цефтріаксон, хлопромазин) Інфекційні холестази (шистосоміаз, цитомегалія) Імунологічний холестаз (первинний міліарний цироз печінки, склерозуючий холангіт) Синдром згущення жовчі Кісти, пухлини жовчних шляхів Паразитарне закупорювання жовчовивід- них каналів Екстраканальні Стиснення жовчних шляхів пухлинами, рубцями, гіпертрофованим пілорусом лімфатичними вузлами 9 8 Синдроми, що потребують диференційної діагностики Інфекційні захворювання у дітей в амбулаторній практиці лікаря АРТРАЛГІЇ Захворювання Захворювання Інфекційні Скарлатина Ієрсиніози Бруцельоз Содоку Краснуха Сальмонельоз Сепсис Черевний тиф Дизентерія Хламідіоз Лістеріоз Сифіліс Гонорея Туберкульоз Хвороба Лайма Епштейна-Барр вірусна інфекція Неінфекційні Переломи кісток Перелом ключиці Дисторзії Синдром Ейтера Ревматизм Захворювання сполучної тканини Псоріаз Алергічні Травматичні артрити Хвороба Крона Геморагічний васкуліт Гемофілії Саркоїдоз Асептичні некрози кісток Целіакія Пухлини, кісти кісток Вивихи суглобів Остеомієліт Крововилив у суглоб Лейкози Остеохондрози Виражене викривлення ніг Звичний вивих надколінника Травми МІАЛГІЇ Захворювання Захворювання Інфекційні Грип Ентеровірусна інфекція Токсоплазмоз Черевний тиф Паратифи Лептоспіроз Бруцельоз Трихінельоз Цистицеркоз Інфекційний токсикоз Неінфекційні Травматична гематома Дерматоміозит Склеродермія Системний червоний вовчак Міозит Пухлини м’яких тканин Хронічна неінфекційна інтоксикація ЕКЗАНТЕМИ Захворювання Плямистий-папульозний Кір Післявакцинальна реакція після щеплення проти кору Інфекційний мононуклеоз Краснуха Ентеровірусна інфекція Алергічні дерматози Інфекційні еритеми Лептоспіроз Трихінельоз Сифіліс Кліщові рикетсіози Синдром Джанотті-Крості при вірусному гепатиті В Захворювання сполучної тканини Субсепсис Фанконі-Віслера Гістіоцитоз Х Септичний ендокардит Глистні інвазії Геморагічна Інфекційні хвороби Менінгококкемія Висипий тиф Кір Скарлатина Грип Геморагічні лихоманки Лептоспіроз Сепсис Жовта лихоманка Вроджена краснуха Цитомегаловірусна інфекція Тромбоцитопенії і тромбоцитопатії Хвороба Верльгофа Гемолітичне захворювання новонародже- них Аплазія променевої кістки Анемія Фанконі Після замінного переливання крові ДВЗ-синдром Лейкози Алергічні дерматози Спадкові коагуляпатії Гемофілія Хвороба Віллебранда Спадкові дефіцити факторів згортання крові Васкулопатії Геморагічний васкуліт Хвороба Ранд҆ю-Ослера Синдроми Елерса-Данлоса, Казабаха-Мерріта, Рейлі Вузликовий периартериїт Гіповітамінози С, PP Медикаметозні Ацетилсаліцилова кислота Індометацин Захворювання Мефенамінова кислота Гепарин Папаверин Антикоагулянти Нікотинова кислота Пеніцилін Ізоніазид Гіпертонічні розчини натрію Суфаніламіди Хлорамфенікол Крупно- та середньомолекулярні декстрани Дрібноточкова (Розеольозна) Висипний тиф Краснуха Скарлатина, стафілодермія Черевний тиф Паратифи Хвороба Кавасакі Алергічні дерматози Псевдотуберкульоз Пітниця Інфекція, викликана вірусом Герпесвірусна інфекція, викликана вірусом 6 типу (раптова екзантема) Плямиста Інфекційні еритеми Хвороба Лайма Бешиха Алергічні дерматози Дерматоміозит Склеродермія Багатоформна ексудативна еритема Везикульозна (бульозна) Вітряна віспа Простий герпес Герпес зостер Стрептодермія Стафілодермія Везикульозний гамазорикетсіоз Бульозна форма рожі Синдром Лайелла Синдром Стівенса-Джонсона Пухирчатка Ексфоліативний дерматит новонародже- них Дерматит Дюринга Вузликові Бруцельоз Туляремія Псевдотуберкульоз Туберкульоз Ревматизм Контагіозний молюск Фурункульоз Лепра Лейшманіоз 10 Інфекційні захворювання у дітей в амбулаторній практиці лікаря 11 Бартонельоз (хвороба котячої подряпини) БАРТОНЕЛЬОЗ (ХВОРОБА КОТЯЧОЇ ПОДРЯПИНИ) Хвороба котячої подряпини (ХКП) – інфекційне захворювання, що викли- кається Bartonella henselae і характеризується одностороннім регіонарним лім- фаденітом на стороні інокуляції збудника, і в рідкісних випадках – при дисемінації інфекції, що протікає з ураженням очей, центральної нервової системи та інших органів. Хвороба котячої подряпини відноситься до групи бартонельозів. Бартонели також можуть викликати цілий ряд менш відомих захворювань: лихоманку Оройя, перувіанську бородавку, траншейну (волинську) лихоманку, бацилярний ангіоматоз, пурпурний (пеліозний) гепатит і спленіт, хронічну лімфаденопатію, ендокардит. Етіологія Збудником ХКП є Bartonella henselae це нерухома грамнегативна паличка, вимоглива до умов культивування (росте тільки в середовищі з 5% кров’яного агару при температурі від 35 до 37 °C, з 5–10% вуглекислого газу і 40-процентною вологістю). Епідеміологія Джерело і резервуар інфекції при ХКП – кішки, у яких В. henselae є представни- ком нормальної мікрофлори порожнини рота. Особлива роль у передачі інфекції належить кошенятам, бо у більшості дорослих кішок є специфічні антитіла до збудника захворювання. В циркуляції B. henselae серед кішок виняткову роль відіграють блохи. Експериментальним шляхом було встановлено, що при відсут- ності бліх інфікування здорових кішок не відбувається. Передача збудника ХКП реалізується переважно контактним шляхом через подряпини, укуси або слину інфікованих кішок. Підйом захворюваності, як пра- вило, відзначається з кінця серпня і триває до березня, що пояснюється особли- востями життєвого циклу у кішок і бліх. Від людини до людини хвороба не передається. Клінічна картина Інкубаційний період триває від 3 до 20 днів (частіше 7–14 днів). За клінічними проявами можна виділити типові форми (близько 90%), які проявляються в появі первинного афекту і регіонарного лімфаденіту й атипові форми, які включають: а) очні форми; б) ураження центральної нервової системи; в) ураження інших органів; г) хвороба котячої подряпини у ВІЛ-інфікованих. Хвороба може протікати як у гострій формі, так і в хронічній. Типове захворювання починається, як правило, поступово з появи первинного афекту. На місці подряпини або укусу кішки, які загоїлися, з’являється невелика папула з обідком гіперемії шкіри, потім вона перетворюється на везикулу або пустулу, в подальшому – на невелику виразку. Іноді пустула підсихає без утворення виразки. Первинний афект частіше локалізується на руках, рідше на обличчі, шиї, нижніх кінцівках. Загальний стан залишається задовільним. Через 15–30 днів після зараження відзначається регіональний лімфаденіт – найбільш постійний і характерний симптом хвороби. Іноді він являється єдиним симптомом хвороби. Підвищення температури тіла (від 38,5 до 41 °C) спостерігається лише у 30% хворих. Лихоманка супроводжується іншими ознаками загальної інтоксикації (загальна слабкість, головний біль, зниження апетиту, нудота, блювання). Середня тривалість лихоманки – близько тижня, хоча у деяких хворих вона може ЛИХОМАНКА Захворювання Захворювання Гострі інфекційні захворювання У всіх вікових групах (бактеріальні, вірусні, грибкові, паразитичні) Діти першого року життя Перегрівання Травми Внутрішньочерепний крововилив у ново- народжених Стоматити Лімфаденіти Омфаліти Отити Синусити Пієлонефрит Пневмонії Менінгіти Остеомієліт Абсцеси Флегмони Гіпервітаміноз Д Зневоднення Перезбудження Переїдання білкової їжі на тлі недостатньо- го споживання води Недостатнє розведення сухих сумішей Надмірне споживання натрієвих солей Реакція на профілактичні щеплення Прорізання зубів Дисбіози Невропатія Транзиторна лихоманка Перитоніт Медикаментозна лихоманка Ампіцилін Цефалоспорини Лінкоміцин Пеніцилін Стрептоміцин Ванкоміцин Хлорамфенікол Нітрофурани Ізоніазид Суфаніламіди Ацетилсаліцилова кислота Інтерфероніи Левомізол Ніфедипін Метилдопа Фенобарбітал Фенітоїн Цитостатики Циметидин Діти старші року Пневмонія Лімфаденіт Отит Синусит Плеврит Апендицит Холецистит Панкреатит Коліти Менінгіт Ревматизм Захворювання сполучної тканини, Пієлонефрит Цистит Лейкози Агранулоцитоз Лімфогранулематоз Гемолітичні анемії Ендокардит Міокардит Сепсис Алергічна гіпертермія Нецукровий діабет Тривала лихоманка Токсоплазмоз Епштейна-Барр вірусна інфекція Цитомегаловірусна інфекція Хвороба Кавасакі Ієрсиніоз Черевний тиф Малярія Лейшманіоз Бруцельоз Туляремія Рикетсіози Хвороба котячої подряпини Хламідіози Сифіліс Глистні інвазії Зворотний тиф Туберкульоз Сепсис Септичний ендокардит Міокардит Хронічний холецистит Панкреатит Тонзиліт Виразковий коліт Захворювання сполучної тканини Лейкози Лімфогранулематоз Вечірня, рухова гіпертермія, Постінфекційна гіпертермія Посттравматична гіпертермія при обшир- них гематомах Тиреотоксикоз Нейроциркуляторна дистонія Психотравми у родині Істерія Гіпоталамічна недостатність Арахноїдит Періодична хвороба Важкі авітамінози С, групи В Лихоманка в період статевого дозрівання, частіше зустрічається у дівчаток АЛФАВІТНИЙ ПОКАЗЧИК НОЗОЛОГІЙ 12 Інфекційні захворювання у дітей в амбулаторній практиці лікаря 13 Бартонельоз (хвороба котячої подряпини) затягнутися до місяця і більше. Слабкість та інші ознаки інтоксикації тривають в середньому 1–2 тижні. Частіше уражаються ліктьові, пахвові, шийні лімфатичні вузли. У деяких хво- рих розвивається генералізована лімфаденопатія. Розміри збільшених лімфа- тичних вузлів частіше знаходяться в межах від 3 до 5 см, хоча у деяких хворих вони досягають 8–10 см, болючі при пальпації, не зпаяні з оточуючими тканина- ми. У половини хворих уражені лімфатичні вузли нагноюються з утворенням густого жовтувато-зеленуватого гною, при посіві якого на звичайні поживні середовища бактеріальної мікрофлори виділити не вдається. Тривалість адено- патії – від 2 тижнів до 1 року (в середньому, близько 3 місяців). Може відзначати- ся збільшення печінки й селезінки, яке зберігається близько 2 тижнів. У деяких хворих з’являється висип (дрібноплямовий, папульозний або за типом вузлува- тої еритеми), який через 1–2 тижні зникає. На типову клінічну форму припадає близько 90% всіх випадків захворювань. У разі тривалого перебігу захворювання у хворих може спостерігатися втрата маси тіла. Нерідко захворювання набуває хвилеподібного перебігу. Очні форми хвороби спостерігаються в тому випадку, коли місцем інокуляції збудника служить слизова оболонка очей, при попаданні на кон’юнктиву інфіко- ваної слини кішки. За своїми проявами ці форми нагадують окулоглан-дулярний синдром Паріно (кон’юнктивіт Паріно). Вражається, як правило, одне око. Кон’юнктива різко гіперемована, набрякла, на цьому тлі з’являється один або кілька вузликів, які можуть виразкуватися. Значно збільшується лімфатичний вузол, розташований перед мочкою вуха, досягаючи розмірів 5 см і більше. Лімфатичний вузол часто нагноюється, тривалість лімфаденопатії досягає 3–4 місяців. Після нагноєння і утворення свищів залишаються рубцеві зміни шкіри. Іноді збільшуються не тільки привушні, але і підщелепні лімфатичні вузли. Для гострого періоду хвороби характерна виражена лихоманка та ознаки загальної інтоксикації. Запальні зміни кон’юнктиви зберігаються протягом 1–2 тижнів, а загальна тривалість очногландулярної форми хвороби котячої подряпини коливається від 1 до 28 тижнів. До числа інших очних проявів ХКП відносяться: нейроретиніт, неврит зорово- го нерва і папіліт. Для нейроретиніта характерне одностороннє гостре порушен- ня гостроти зору, що розвивається на тлі помірно виражених явищ інтоксикації. При огляді очного дна можуть виявлятися геморагії, множинні дискретні пошкодження, ватоподібні утворення, набряк, ексудація соска зорового нерва (симптом «макулярної зірки»). Зміни нервової системи відзначаються у 1–3% хворих. Вони проявляються у вигляді енцефалопатії, менінгіту, радикуліту, поліневриту, мієліту з параплегією. Неврологічні симптоми супроводжуються лихоманкою. З’являються вони через 1–6 тижнів після появи лімфаденопатії. При неврологічному дослідженні виявля- ють дифузні та вогнищеві зміни. Можливий короткочасний розлад свідомості. Описані випадки коматозного стану. Таким чином, ураження нервової системи розвиваються на тлі класичних клінічних проявів хвороби котячої подряпини (при важкому перебігу цього захворювання). Вони можуть розглядатися і усклад- неннями цього захворювання. Можуть спостерігатися й інші ускладнення: тромбоцитопенічна пурпура, пер- винна атипова пневмонія, абсцес селезінки, міокардит. Іноді при ХКП можливе ураження печінки і селезінки, для яких характерні: тривала хвилеподібна лихоманка, збільшення розмірів печінки та селезінки, підвищення в сироватці крові рівнів амінотрансфераз, з визначенням при УЗД і комп’ютерній томографії множинних дифузних гіполуногенних дефектів. Досить часто у таких хворих відмічається генералізована лімфаденопатія. На частку ХКП припадає до 5% випадків лихоманки неясної генези. У таких пацієнтів підвищена ШОЕ, однак лімфаденопатія спостерігається менш ніж у половині випадків. У осіб з імунодефіцитами захворювання приймає генералізований характер. Для ВІЛ-інфікованих характерний поступовий початок, підвищена стомлю- ваність, загальне нездужання, зменшення маси тіла, рецидивуюча лихоманка, головні болі; локальні ураження спостерігають рідко. Можливі неврологічні про- яви: порушення пізнавальних функцій, поведінки. Їх можна помилково прийняти за психічні розлади, викликані ВІЛ. У пацієнтів зі СНІдом типові дисеміновані шкірні ураження, що нагадують саркому Капоші; відзначають ураження кісток і різних органів. Для пацієнтів з порушеннями імунного статусу характерний розвиток бактеріального ангіоматозу і пеліозу, що супроводжуються надмірною проліферацією капілярної мережі. Інфікування B.henselae стимулює ендотеліаль- ну вазопроліферацію, що призводить до формування великих хворобливих пух- лин шкіри, сполучної тканини, кісток, кісткового мозку, дихальних шляхів або шлунково-кишкового тракту, лімфатичних вузлів і мозку. При вираженому імуно- дефіциті в печінці і селезінці можуть формуватися великі геморагічні кісти. Раптове виникнення болі в області спини може свідчити про розвиток осте- омієліту хребців, викликаного B. henselae. Діагностика Клінічні критерії типової форми ХКП: – наявність в анамнезі травматичних ушкоджень шкіри, викликаних кішками; – розвиток папули через 3–5 днів після котячих подряпин, яка в подальшому може перетворюватися в пустули; – наявність первинного афекту і поява регіонарного лімфаденіту (частіше через 2 тижні) при відсутності реакції інших лімфатичних вузлів; – у 1/3 хворих можливе тривале підвищення температури тіла. Параклінічні критерії: – імуноферментний аналіз – одноразове виявлення антитіл IgM до B. henselae, високих титрів IgG або чотириразове наростання їх протягом 2–4 тижнів; – виявлення нуклеїнової кислоти, збудника з біоптату лімфатичного вузла, за допомогою ПЛР. Однак зазначені методи сьогодні малодоступні в клінічній практиці. Основою діагнозу є клінічна картина захворювання. Лікування Хвороба котячої подряпини у імунокомпетентних осіб схильна до самовиду- жання; при відсутності терапії одужання настає через 1–3 місяці. Типові, легкі, неускладнені випадки ХКП можуть лікуватися в амбулаторних умовах. Антибактеріальні препарати призначаються при середньотяжких і тяжких формах захворювання. Єдиним антибактеріальним препаратом, клінічна ефективність якого була встановлена, є азитроміцин, курс лікування яким становить 5 днів. Доза препарату – 10 мг/кг у перший день і 5 мг/кг – з 2 по 5 день. Альтернативними препаратами можуть бути еритроміцин, доксициклін, рифампіцин, ципрофлоксацин, триметоприм/сульфаметоксазол. У разі виявлення флуктуації в ураженому лімфатичному вузлі потрібно хірур- гічне лікування з пункцією і аспірацією гною, що прискорює подальший процес склерозування і рубцювання тканини лімфатичного вузла й впливає в кінцевому підсумку на одужання пацієнта. Розкривати або дренувати абсцес не рекомен- дується, бо можливе утворення нориць (свищів), які не загоюються протягом 6–12 місяців. |