психологія травмуючих ситуацій. Психологія-травмуючих-ситуацій. Кафедра теорії та методики практичної психології
 Скачать 0.56 Mb.
|
|
Державний заклад «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені К. Д. УШИНСЬКОГО» кафедра теорії та методики практичної психології„ЗАТВЕРДЖУЮ” Перший проректор з навчальної та науково-педагогічної роботи ______________О. А. Копусь „28” серпня 2015 р. Робоча програма навчальної дисципліни Срецкурс «Психологія травмуючих ситуацій» Спеціальність: 8.03010201 «Психологія» Факультет психологічної освіти Одеса – 2015 рік Робоча програма Спецкурсу «Психологія травмуючих ситуацій» для студентів за спеціальністю 8.03010201 «Психологія». – Одеса: ПНПУ, 2015 рік. – 45 с. Розробник: Вдовіченко Оксана Володимирівна, доцент кафедри теорії та методики практичної психології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського», кандидат психологічних наук, доцент. Робоча програма затверджена на засіданні кафедри теорії та методики практичної психології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», протокол № 1 від «27» серпня 2015 року. Завідувач кафедри теорії та методики практичної психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського __________ О.Я.Чебикін «27» серпня 2015 року Схвалено науково-методичною радою Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського, протокол № 1 від «27» серпня 2015 року, Голова __________ О.А.Копусь Вчений секретар науково-методичної ____________ Т.Ю. Осипова комісії «27» серпня 2015 року © Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», 2015 рік 1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної та індивідуальної роботи становить: - для денної форми навчання – 40%: 60% - для заочної форми навчання – 2. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Мета курсу – полягає у забезпеченні професійної компетентності практичних психологів у сфері психології травмуючих ситуацій, а також одержання студентами поглиблених знань, умінь і навичок в галузі психологічних аспектів травмуючих ситуацій відповідно до сучасних наукових уявлень. Придбання таких знань і навичок становить важливу умову для кваліфікованого рішення фахівцем-психологом широкого спектра завдань у різних травмуючих ситуаціях, надання психологічної допомоги потерпілим. Також сформувати у студентів систему спеціальних знань у галузі психології травмуючих ситуацій, зі змістом дослідницької та практичної діяльності травма-психологів у відповідності до Закону України «Про вищу освіту» (від 17.01.2002 р. № 2984-14), Етичного кодексу практичного психолога, лист МОН «Про планування діяльності, ведення документації практичних психологів» (від 27.08.2000 р. № 1/9-352), вимог Конституції України, а саме стаття 3 вказує на те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Прийнятий Верховною Радою України 24 червня 2004 року Закон України «Про правові засади цивільного захисту», а також ряд інших законодавчих актів конкретизують вказане положення Конституції та покладають головний обов'язок цивільного захисту населення та територій в умовах надзвичайної ситуації на МНС України. Серед основних завдань цивільного захисту вищезазначений Закон у ст. 5 вказує на обов'язок захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим. Ст. 13 Закону конкретизує це положення, вказуючи на необхідність запобігання або зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасного надання ефективної психологічної допомоги. З метою виконання вимог Закону, 23 листопада 2004 року Наказом МНС України № 187 була затверджена Концепція психологічного забезпечення службової діяльності працівників Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій (далі - Концепція). Концепція ставила на меті поетапне створення у системі МНС України служби психологічного забезпечення, на яку б покладалися завдання із психологічного забезпечення діяльності підрозділів МНС України та психологічного захисту населення в умовах надзвичайної ситуації. Щодо визначення проблеми в діяльності служби психологічного забезпечення органів та підрозділів МНС України та шляхи їх мінімізації були вирішені з прийняттям розроблених за участю фахівців науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології низки нормативно-правових документів, серед яких наказ МНС від 27.02.2008 р. № 148 «Про створення позаштатних мобільних груп екстреної психологічної допомоги МНС»; вказівка МНС України від 03.04.2008 р. № 02-4337/74 «Про організацію роботи позаштатної мобільної групи екстреної психологічної допомогиМНС», якою було затверджене «Положення щодо організації роботи позаштатної мобільної групи екстреної психологічної допомоги особовому складу підрозділів МНС і постраждалому внаслідок надзвичайної ситуації населенню» та низка інших документів, зокрема накази ГУ МНС України в областях щодо організації роботи позаштатних мобільних груп екстреної психологічної допомоги МНС. Наведемо ряд положень, які стосуються безпосередньо організації роботи мобільної групи з надання екстреної психологічної допомоги населенню, постраждалому внаслідок надзвичайних ситуацій. Отже, на момент виїзду позаштатної мобільної групи екстреної психологічної допомоги МНС України, поза межами населених пунктів в районі ліквідації НС розгортається «Пункт екстреної психологічної допомоги». Головною метою психологічної допомоги, що надається психологами, є збереження психічного та фізичного здоров'я постраждалого населення та персоналу аварійно-рятувальних підрозділів, задіяних в ліквідації наслідків НС. Для забезпечення цих функцій, згідно вимог наказу МНС від 27.02.2008 р. № 148 «Про створення позаштатних мобільних груп екстреної психологічної допомоги МНС», кожна група повинна бути укомплектована валізою психолога. Наприкінці ХХ сторіччя відбулася величезна кількість нещасть і катастроф, світ буквально захльостує епідемія терористичних актів. Поняття екстремальних, кризових, травмуючих і надзвичайних ситуацій ще не одержали вичерпного визначення. Представляється, що недостатньо розглядати їх лише з погляду об'єктивних особливостей, не беручи до уваги психологічні складові, такі як, наприклад, сприйняття, розуміння, реагування й поведінка людей у таких ситуаціях. Людина так чи інакше психологічно залучена в екстремальну ситуацію: як її ініціатор, або як жертва, або як очевидець. Травмуючи ситуації дістають у сучасних соціально-політичних умовах найбільше поширення. Всі частіше діти й дорослі попадають в умови техногенних катастроф, стихійних лих, піддаються насильству, стають заручниками. Тому інтерес до психології травмуючих ситуацій у сучасному світі неухильно зростає, як серед політиків, соціологів, філософів, так і серед практичних психологів. Психологія травмуючих ситуацій становить до теперішнього часу один з найважливіших розділів прикладної психології, що містить у собі як діагностику психічних станів людини, яка переживає або пережила травмуючи обставини, так і напрямки, методи, техніки, прийоми психологічної допомоги: психологічної корекції, консультування й психотерапії. Курс навчальної дисципліни “Психологія травмуючих ситуацій” передбачає теоретичний та практичний напрями. У сучасному світі чимдалі нагальною стає проблема подання психологічної допомоги у травмуючих ситуаціях: під час криз, катастроф, у випадках терористичних атак, стихійних і інших лих, яких може зазнати людина. Отже, сьогоденна проблема щодо психологічної допомоги у травмуючи ситуаціях є актуальною для багатьох клієнтів. Це потребує ґрунтовної підготовки фахівців – практичних психологів, які володіють методами подання допомоги у кризових та катастрофічних ситуаціях. У змісті лекційного курсу особлива увага приділяється основним завдання, що стоять перед психологічною наукою щодо проблем консультування у травматичних і посттравматичних ситуаціях, а також визначення принципів застосування різних методик та технік, що допомагають надати допомогу клієнтам, які зазнали психологічної травми. Таким чином, мета лекційних занять – розкрити теоретичні аспекти, що дозволяють зрозуміти специфіку та особливості психічного функціонування травмуючих ситуацій. На практичних заняттях викладається додатковий матеріал, що дозволяє цікавіше та ефективніше зрозуміти курс “Психологія травмуючих ситуацій”; ці заняття спрямовані на точне, системне та доступне засвоєння теоретичних знань студентом; у ході практичних занять студент має можливість дискутувати з питань, що обговорюються. Мета навчальних практичних занять – визначити та вміти використовувати конкретні способи подолання травматичного стресу, конкретні форми поведінки, що дозволяють справитися із ситуацією, що травмує тощо. В курсі “Психологія травмуючих ситуацій” передбачені завдання для самостійної роботи студентів, мета якої обговорити розвиток і становлення науки політичної психології; визначити особливості та основні принципи даної дисципліни, що склалися на початку ХХ ст.; розглянути політико-психологічну концепцію масових політичних настроїв та їх функціонування в політичних процесах, а також ознайомити студентів з основним завданям політичного консультування тощо. Предметом курсу є психологічні механізми та методи надання психологічної допомоги у травмуючих ситуаціях: під час криз, катастроф, у випадках терористичних атак, стихійних та інших лих, яких може зазнати людина. Новизна запропонованої програми полягає в уточненні місця психології травмуючи ситуацій та її предметної області. Значна увага приділяється виявленню психологічного аналізу й класифікації різноманітних психічних феноменів, що виникають у жертв екстремальних подій. Завдання запропонованої програми – сформувати у психологів-практиків вмінь і навичок застосування засобів психотерапії, психокорекції та методів психологічного консультування для психологічного супроводу травмуючи ситуацій. Слід відзначити особливу роль щодо ознайомлення студентами нормативно-правової бази організації та діяльності травма-психолога в Україні. Найважливішим завданням курсу є навчання навичкам самостійної побудови програм психологічної допомоги людині в травмуючий ситуації життєвого шляху та ґрунтовна підготовка фахівців – практичних психологів, які володіють методами допомоги у травмуючих ситуаціях. У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен: - знати: завдання, що стоять перед психологічною наукою щодо проблем консультування у травматичних і посттравматичних ситуаціях; нормативно-правову базу організації та діяльності травма-психолога; історію виникнення та розвитку наукового напряму “психологія травмуючих ситуацій”; принципи та етичні норми фахівця-психолога при роботі в травмуючих ситуаціях; поняття психологічної кризи та катастрофічної ситуації, її вплив на психологічний стан людини; конструктивне і деструктивне вирішення проблем кризових станів; визначення стресу та адаптації; ознаки синдрому посттравматичного стресу; визначення поняття “травмуюча ситуація”; особливості психології травми; поняття про кризи та катастрофи у житті людини; основні підходи до класифікації травмуючих ситуацій; особливості психології горя та загальні його симптоми; фази горя; допомога при подоланні горя, патологічне горе; сутність психології насильства: сексуальне насильство, його наслідки, фізичне і психологічне насильство; особливості груп зустрічей, психодрами, груп психоаналізу, гештальтгруп, груп сімейної терапії, груп арттерапії, груп тілесної і танцювальної терапії; застосування груп казкотерапії у травмуючих ситуаціях; сутність позитивної психотерапії Н.Пезешкіана; основні аспекти позитивної психотерапії: позитивний підхід, змістовий аналіз конфлікту, п’ять сходів процесу лікування; особливості урахування етнічних особливостей у позитивній психотерапії; техніки та проблема внутрішньої структури переживання; класифікації процесів переживання;визначення життя і діяльності в концепції О.М.Леонтьєва; ознаки життєвої кризи: поняття, концепції та прояви; визначення життєвої кризи за Т.М.Титаренко; етапи психологічної допомоги; порядок надання соціально-психологічних послуг громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації; особливості роботи з картами соціально-психологічної допомоги клієнтам та індивідуально-психологічні карти клієнта. - уміти: розглядати особливості прояву травмуючих ситуацій; враховувати гендерні особливості при травмуючих ситуаціях; володіти навичками корекції особистості в період після травмуючої ситуації; визначати особливості техніки управління страхом; розкрити сучасні психотехніки саморегуляції; характеризувати симптоми, причини, механізми виникнення та фази розвитку ПТСР; формулювати характерні риси та види кризи; уточнити роль суїциду як наслідок соматичного захворювання або кризового стану, а також психосоматичні розлади як можливі наслідки стресів; розуміти поняття про невротичні стани й психози; аналізувати особливості «Чиказької сімки» за Ф.Александером; формулювати ознаки, що дозволяють психологу припустити наявність психосоматичного захворювання в клієнта; пояснити особливості стресу, основні його стадії, розвиток уявлень про стрес у психології; визначати характерні ознаки стресової напруги (фізичні, емоційні, поведінкові); використовувати спеціалізовані методи й методики, діагностичні критерії ПТСР по DSM-ΙV; пояснити специфіку структурованого інтерв'ю, його стадії; визначати особливості картки обстеження потерпілого; формулювати принципи боротьби зі стресом; використовувати методи самодопомоги й професійний психологічної допомоги в стресовій ситуації (виклик позитивних емоцій, музикотерапія, лібропсихотерапія, аутогенне тренування, фізичне релаксація й ін.); визначати специфіку психологічної допомоги фахівцям, які беруть участь у ліквідації екстремальних ситуацій, і мимовільним потерпілим; організовувати психологічну допомогу залежно від віку потерпілого; характеризувати життєві події, що викликають стресові розлади (втрата близької людини, розлучення, хвороба, втрата роботи, насильство, загроза життю, втрата житла); пояснити специфіку стресових станів в осіб, які втратили роботу та особливості посттравматичних станів, пов'язаних із хворобою; визначити фази горя; застосовувати методів арт-терапії, гештальттерапії, тілесно-орієнтованій терапії й НЛП при роботі з посттравматичними стресовими розладами в дітей і дорослих; пояснити особливості використання методу десенсибілізації й переробки рухами очей Ф.Шапіро (ДПРО), його стадії, візуально-кінестетичної дисоціації Р.Бендлера й Дж.Гріндера (ВКД). Ключові поняття курсу Адаптація – це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, не дивлячись на змінність умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку та продовження роду. Саме механізм адаптації, отриманий в результаті тривалої еволюції, забезпечує можливість існування організму в умовах середи, що постійно змінюється. Завдяки процесу адаптації досягається збереження гомеостазу при взаємодії організму з зовнішнім світом. Оскільки організм та середа знаходяться не в статистичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюються постійно, а відповідно, також постійно має відбуватися процес адаптації. Вищенаведене відноситься у рівному ступеню й до тварин, й до людини. Однак істотною відмінністю людини є те, що рішучу роль в процесі підтримки адекватних відносин в системі «індивідуум-середа», в ході якого можуть змінюватись всі параметри системи відіграє психічна адаптація, яку можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості й оточуючого середовища в ході здійснення властивої людині діяльності. Цей процес дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби та реалізовувати пов’язані з ними значущі цілі, забезпечуючи у той же час відповідність максимальної діяльності людини, її поведінки, вимогам середи. Дебрифінг - метод роботи із груповою психічною травмою. Це форма кризової інтервенції, особливо організована й чітко структурована робота в групах з людьми, які спільно пережили катастрофу або трагічну подію. Мета дебрифінгу – знизити вагомість психологічних наслідків після пережитого стресу. Загальна мета групового обговорення – мінімізація психологічних страждань. Той, хто керує дебрифінгом, повинен ясно уявляти собі, що він не «консультант» і вуж, звичайно, не груповий терапевт у традиційному змісті. Це також і не «лікування». Психологічний дебрифін – це особливим образом організоване обговорення, що може проводитися як психологом, так і спеціально навченим персоналом – членом команди швидкого реагування – лікарем або офіцером. Катастрофа – відповідно до вивчення кризових процесів має подвійний зміст: з одного боку, воно характеризує масштаби кризи, а з іншого – містить елемент непередбаченості розвитку процесів, що досліджуються. Традиційно поняття асоціювалося з дією стихійних сил природи: ураганами, повенями, землетрусами тощо. Потім поняття розповсюдилось на аварії техніки, соціальні катаклізми. Психологічна наука розрізняє чотири ключових поняття, якими можна описати критичні ситуації. Це поняття стресу, фрустрації, конфлікту і кризи. Стрес (від англ. stress — напруга) — неспецифічна реакція організму на ситуацію, що вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, що відповідає адаптації. Природа стресових реакцій виявляється в тім, що життя без стресу немислиме, а «повна воля від стресу,— як пише Г.Селье, — означає смерть». Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна з них буває критичною. Критичні стани викликає дистрес, що зазнається як горе, нещастя, виснаження сил і супроводжується порушенням адаптації, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості. Фрустрація (від лат. frustratio — обман, марне чекання, розлад) визначається як стан, викликаний двома моментами. Наявністю сильної мотивації досягти мети (задовольнити потребу) і перешкоди, що заважає цьому досягненню. Перешкодами на шляху до досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціально-культурного (норми, правила, заборони). З погляду порушень у сфері поведінки фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки), або ж як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (утрата терпіння і надії). Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) як критична психологічна ситуація припускає наявність у людини досить складного внутрішнього світу й актуалізацію цієї складності вимогами життя. І якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні причини або ж внутрішні, не підмети, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, вони не представляють безумовного «табу» і завжди сплетені з умовами проблемної задачі. У випадку конфлікту саме свідомість повинна порівняти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. Криза(від греч. krisis — рішення, поворотний пункт) характеризує стан, породжений проблемою, що встала перед індивідом, від якої він не може піти і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смерть близької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, різка зміна соціального статусу і т.п.). Поняття «криза» (від греч. Krіsіs – рішення, поворотний пункт, результат) – переломний момент, важкий перехідний стан, загострення, небезпечний нестійкий стан. У науці розглядаються кризи медичного, аграрного, біржового, валютного, грошово-кредитного, фінансові, надвиробництва, колоніальної системи. У китайській мові поняття криза визначається як «повний небезпеки шанс», як можливість росту людської особистості, які індивід знаходить, проходячи через стан психічної кризи й випробовуючи різні опори. Таким чином, кризу ми сприймаємо як свого роду попередження: слідує щось зробити, поки не відбулося щось гірше. Ми виходимо з того, що кризова ситуація містить небезпеку. Отже, її слід уникати, усувати, запобігати, а до того ж і приховувати. Розрізняють два типи кризових ситуацій у залежності від того, яку можливість вони залишають для людини в реалізації наступного життя. Криза першого типу являє собою серйозне потрясіння, що зберігає визначений шанс виходу на колишній рівень життя. Ситуація другого типу — власне криза — безповоротно перекреслює наявні життєві задуми, залишаючи у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості і її сенсу життя. Таким чином, кризові ситуації вимагають від людини внутрішньої роботи. Різного роду стресові реакції часто виявляються у виді граничної активації внутрішніх ресурсів особистості, що відстоює свої колишні можливості реалізації життєвих задумів. Більш важкі ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих домагань і одночасної реконструкції свого «Я». Метафорировання – за допомогою спеціально підібраних історій людина (дитина) занурюється у світ образів і символів, і знаходить щось символічне значення, яке інтегрує внутрішні ресурси, позитивно визначає його «Я» як у внутрішньому, так і в навколишньому світі. Метафорировання чудово працює з дітьми, які відкидають себе і реальність на підставі факту травми, мають негативну модель світу. Надзвичайна ситуація – більш загальне поняття, яке припускає крім загальної оцінки негативної обстановки, що склалася, залучення різних ресурсів для її ліквідації, які цією обстановкою не зачеплені. Екстремальна ситуація є як би складовою частиною надзвичайної ситуації. Надзвичайні ситуації можна розділити на два великі класи – конфліктні і безконфліктні. Кожний з цих класів може бути катастрофічним і некатастрофічним. Конфліктні НС пов'язані з соціально-економічними і політичними процесами в суспільстві, що приводять до воєн, революцій, тероризму і т.д., тобто між різними соціальними групами виникає конфлікт. Безконфліктні НС пов'язані з дією сил природи, космосу, виробничою і невиробничою діяльністю людини. Подія (на думку В.І.Слободчикова та Є.І.Ісаєва) є сплетення й взаємозв'язок двох і більше життів, їхня внутрішня єдність при зовнішньої унікальна, внутрішньо суперечлива, жива спільність двох людей. У термінах «подія» й «криза» виділяють наступні істотні ознаки: небезпечний перехідний стан (у терміну «криза») і подія випадку, сумісність за часом (у терміну «подія»). Отже, стан спільної за часом небезпеки – сутність змісту поняття «кризова подія». Переживання у формі психічних станів, у яких злиті емоційні, вольові й інтелектуальні компоненти, відбивають події й обставини життя в їхньому відношенні до самого суб'єкта. Пережите зберігається в пам'яті особистості й служить матеріалом для осмислення в процесі вироблення життєвих планів і цілей, життєвої філософії, що визначають поведінку людини. Персеверація – циклічне повторення або настирливе відтворення, часто всупереч свідомому наміру, якої-небудь дії, думки або переживання. Психічна травма – порушення психіки в результаті інтенсивної зовнішньої дії. Психологічна криза – стан невпинності та страху в суспільстві, внаслідок цього зниження рівня раціональності суспільної свідомості. Це стан, за якого неможливе подальше функціонування особистості в межах попередньої моделі поведінки, навіть якщо вона цілком влаштовувала дану людину. Психологічна травма – реактивне психічне утворення (реакція на значущі для даної людини події), що викликають тривалі емоційні переживання та мають тривалий психічний вплив. Самогубство (суїцид) - це усвідомлене позбавлення себе життя. Скорбота – це процес переживання стану втрати, смерті близьких людей. Процес скорботи описано як феномен, що складається із трьох стадій: перша стадія містить у собі шок і відмова вірити в те, що кохана людина вмерла, супроводжується плачем і найсильнішим дистресом; друга стадія характеризується хворобливою тугою за померлим і думками про нього; третя стадія характеризується зменшенням суму й поверненням до нормальної діяльності. Стрес – неспецифічна реакція організму на вимоги, та розгляд його як загального адаптаційного синдрому. Відомий канадський фізіолог Ганс Сел'є, засновник західного вчення про стреси та нервові розлади, визначив наступні стадії розвитку стресу: - безпосередня реакція на вплив (стадія тривоги); - максимально ефективна адаптація (стадія резистентності); - порушення адаптаційного процесу ( стадія виснажування). Одним з факторів стресу є емоційна напруга, яка фізіологічно проявляється у змінах ендокринної системи людини. Наприклад, при експериментальних дослідженнях в клініках хворих було встановлено, що люди, які постійно знаходяться в нервовій напрузі, важче переносять вірусні інфекції. В таких випадках необхідна допомога кваліфікованого психолога. Г.Сел'є виокремив два види стресу – еустрес (поєднується з бажаним ефектом) – активуються психічні процеси, емоції носять станичний характер) та дистрес (завжди неприємний, що пов'язаний зі шкідливим стресом). Основні риси психічного стресу: стрес – стан організму, його виникнення передбачає взаємодію між організмом та середою; стрес – більш напружений стан, ніж звичайний мотиваційний; він вимагає для свого виникнення сприйняття загрози; явище стресу має місце тоді, коли нормальна адаптивна реакція недостатня. Також Г.Сел'є висунув цікаву гіпотезу про те, що старіння — підсумок всіх стресів, яким піддавався організм в перебігу свого життя. Воно відповідає “фазі виснаження” загального адаптаційного синдрому, який в деякому розумінні є прискореною версією нормального старіння. Будь-який стрес, особливо викликаний безплідними зусиллями, залишає після себе необоротні хімічні зміни; їх накопичення обумовлює ознаки старіння в тканинах. Особливо тяжкі наслідки викликає поразка мозкових і нервових клітин. Але успішна діяльність, якою б вона не була, залишає менше наслідків старіння, отже, як говорить науковець, Ви можете довго і щасливо жити, якщо виберете відповідну для себе роботу і вдало справляєтеся з нею. Суїцидальна поведінка - поняття більше широке й крім суїциду містить у собі суїцидальні замаху, спроби й прояви. На відміну від болю тривога – це сигнал небезпеки, що ще не реалізована. Прогнозування цієї ситуації носить ймовірний характер, а в кінцевому підсумку залежить від особливостей індивіду. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких змін психічного стану та поведінки, обумовлених психічним стресом. Тривога визначається як: - відчуття невизначеної загрози; - почуття дифузної опаски чи тривожного очікування; - невизначене занепокоєння, являє собою найбільш сильно діючий механізм психічного стресу. Професор Березін визначив тривожний ряд, що являє істотний елемент процесу психічної адаптації: - почуття внутрішньої напруги – не має чітко вираженого відтінку загрози, слугує лише сигналом її наближення, створюючи тяжкий душевний дискомфорт; - гіперестезичні реакції – тривога збільшується, раніше нейтральні стимули набувають негативного окрасу, підвищується подразливість; - власне тривога – центральний елемент ряду. Проявляється відчуттям невизначеної загрози. Характерна ознака: неможливість визнати характер загрози, передбачити час її виникнення. Часто відбувається неадекватна логічна переробка, в результаті якої із-за нестачі фактів робиться неправильний висновок; - страх – тривога, конкретизована на певному об’єкті. Хоча об’єкти з якими пов’язується тривога можуть й не бути її причиною, у суб’єкта створюється враження про те, що тривогу можна усунути певними діями; - відчуття невідворотності майбутньої катастрофи – наростання інтенсивності тривожних розладів приводить суб’єкта до уявлення про неможливості відвернути майбутньої події. Тривожно-боязка подія – дезорганізація викликана тривогою досягає максимуму, та можливість цілеспрямованої діяльності зникає. При пароксизмальному наростанні тривоги всі вказані явища можна спостерігати на протязі одного пароксизму, а в інших випадках їх зміна відбувається поступово. Для вивчення тривоги набиралася група волонтерів, у яких викликали стрес експериментально, ґрунтуючись на ефекті плацебо. Тривожна реакція мала місце у переважної більшості досліджуваних, що наочно демонструє ефективність психічної адаптації у випробовуваних при низькому (I) і високому (II) рівні тривоги в зрілому (а) і юнацькому (б) віці. Таким чином, молодь більш адаптивна і менш схильна до дії зовнішньої тривоги, чим люди старшого покоління. З цього слід зробити висновок про те, що чим гнучкіше збудована нервово-психічна система людини, чим він молодше і має свідомість, вільну від забобонів, тим легше відбувається процес адаптації і менш хворобливо переносяться стресові ситуації. Посилення тривоги приводить до підвищення інтенсивності дії двох взаємозв'язаних адаптаційних механізмів, які приведені нижче: - аллопсихічний механізм – діє, коли відбувається модифікація поведінкової активності. Спосіб дії: зміна ситуації або відхід з неї; - інтрапсихічний механізм – забезпечує редукцію тривоги завдяки переорієнтації особи. Існує декілька типів захисту, які використовуються інтрапсихічним механізмом психічної адаптації: 1) перешкода усвідомленню чинників, що викликають тривогу; 2) фіксація тривоги на певних стимулах; 3) зниження рівня спонуки, тобто знецінення початкових потреб; 4) концептуалізація. Синдром посттравматичного стресу (СПТС) – особливий комплекс психологічних проблем. Проте, цей термін не зовсім коректний (В.Качалов), оскільки слово синдром припускає хворобливі відхилення, про те як особливості поведінки, продиктовані посттравматичним стресом, не завжди можна розглядати як хвороба. З цієї причини не будемо вживати першу букву, і говорити не про синдром, а про саме явище посттравматичного стресу. Така зміна термінології зовсім не припускає, що посттравматичний стрес ніяк не відбивається на здоров'ї: якраз навпаки. Ми тільки тому відхиляємося від прийнятої серед медиків термінології, що хочемо привернути увагу до особи людини, яка пережила важке потрясіння, а не просто до хворобливих симптомів. Людина пережила травмуючу подію, тобто випробувала щось жахливе, що не часто трапляється з людьми. Отже, кажучи про посттравматичний стрес, ми маємо на увазі, що людина пережила одне або декілька травмуючих подій, які глибоко торкнулися його психіки. Якщо травма була порівняно невеликою, то підвищена тривожність і інші симптоми стресу поступово пройдуть протягом декількох годинників, днів або тижнів. Якщо ж травма була сильною або травмуючі події повторювалися багато разів, хвороблива реакція може зберегтися на багато років. Коли у людини немає можливості розрядити внутрішню напругу, його тіло і психіка знаходять спосіб якось пристосуватися до цієї напруги. У цьому, в принципі, і полягає механізм посттравматичного стресу. Його симптоми – які в комплексі виглядають як психічне відхилення – насправді не що інше, як глибоко укорінені способи поведінки, пов'язані з екстремальними подіями у минулому. При ПТС спостерігаються наступні клінічні симптоми. 1. Невмотивована пильність. Людина пильно стежить за всім, що відбувається навколо, немов йому постійно загрожує небезпека. 2. Вибухова реакція. При щонайменшій несподіванці людина робить стрімкі рухи (кидається на землю при звуці низько пролітаючого вертольота, різко обертається і приймає бойову позу, коли хтось наближається до нього із-за спини). 3. Притупленість емоцій. Буває, що людина повністю або частково втратила здібність до емоційних проявів. Їй важко встановлювати близькі і дружні зв'язки з тими, що оточують, йому недоступні радість, любов, творчий підйом, грайливість і спонтанність. Багато пацієнтів скаржаться, що з часу тих, що уразили їх важких подій їм стало набагато важче переживати ці почуття. Техніка ГДД (окорухових десенсибілізація, Шапіро, 1989) дозволяє десенсибілізувати пам'ять в короткий період часу, змінити ставлення до події і знизити інтенсивність спогадів про нього. Техніка заснована на теорії І.П.Павлова про психотерапевтичному ефекті й на теорії неврозів, як дисбаланс процесів збудження і гальмування. Вплив травматичної події збудливо за своєю природі і викликає дисбаланс елементів. Ритмічні білатеральний руху очей моделюють фазу швидких рухів очей під час сну (REM-фаза), що призводить до природної десенсибілізації пам'яті. ГД інгібує фазу збудження, з якою пов'язані симптоми тривоги, що приводить до відновлення неврологічних балансів. Техніка ВКД (візуально-кінестетичні дисоціації) дозволяє якісно змінити сприйняття відображеної травмуючої ситуації. Техніка базується на роботі з візуальними, аудіальними та кінестетичними складовими системи сприйняття людини, а також на методі реімпринтингу Р. Ділтса. Інтенсивність кінестетичної складової визначає особливості травмуючих переживань. За допомогою зміни модальності систем сприйняття ВКД дозволяє зняти негативний «заряд» подій минулого, змінити внутрішні стереотипи. Травмуючою називають подію, що виходить за межі нормального людського досвіду. Травмуюча подія зазвичай включає загрозу життю самій людині або його близьким, а також присутність при чиїйсь смерті або серйозному пораненні, особливо якщо це відбувається раптово або супроводжується особливою жорстокістю. Людина, яка пережила травмуючу подію, але відреагувала його, як би залишається у минулому. Травмуюча подія притягає до себе людину і не відпускає її. З цієї причини достатньо велика вірогідність для таких людей повторення травматичної ситуації в майбутньому. Вони прагнуть пережити травмуючу подію знову, щоб відреагувати його. Приклад: ветерани війни в Афганістані їдуть воювати в «гарячі крапки». Травмуюча ситуація протікає під впливом чинників біологічного, психологічного і соціального характеру, які діють до, в час і після травмуючої події, і реалізується за допомогою психофізіологічних і психологічних механізмів. Слово екстремальний (від лати. Extremum – крайній) означає крайній, такий, що виходить за рамки звичайного по трудності, складності. У широкому сенсі надзвичайну ситуацію можна визначити як сукупність негативних чинників, що склалися до даного моменту, створюють певну обстановку, в якій відбувається істотне відхилення від нормального процесу. Екстремальні ситуації - ситуації, які небезпечні для життя, здоров’я і благополуччя значних груп населення, обумовлені стихійними лихами, катастрофами, аваріями, застосуванням противником у випадку війни різних видів зброї, і викликають реакції організму і особистості, які знаходяться на межі патологічних порушень. При екстремальних ситуаціях психічна травма (подія, що виходить за рамки звичайного досвіду і є важким стресом для будь-якої людини) може бути особистою і загальною (війна, катастрофа); бути викликаною природними силами або нещасним випадком. Між екстремальною і надзвичайною ситуацією існує відмінність. Як правило, екстремальна ситуація має відношення до людини або групи людей, яка вимагає для виживання мобілізації значної кількості індивідуальних ресурсів. Під екстремальною ситуацією В.І.Лебедєв пропонує розуміти зміну умов середовища навколо людини, що відбувається протягом короткого періоду часу, і що приводить її до персонального порогу адаптованості. Адже саме досягнення персонального порогу адаптованості ставить людину на грань, де створюється небезпека її життю й здоров'ю. Під нормальним розуміється таке протікання процесу або явища, до якого населення і виробництво пристосувалися шляхом тривалої еволюції, досвіду, розвитку, відхилення від якого сприймається як негативне. Екстремальні умови – це такі умови, в яких виникає загроза життю людини, його здоров'ю або майну від зовнішніх об'єктів із-за незапланованої (неочікуваного) зміни їх стану, що приводить до появи і дії чинників, що дезадаптують. 3. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Модуль І. Методологія та зміст травмуючих ситуацій Змістовий модуль 1. Психічна травма та травмуючи ситуація | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||