Конспект з дисципліни Охорона праці
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
Заходи безпеки при елекровимірюваннях на діючих газопроводах При проведенні вимірювань потенціалів в колодязях кришки колодязів, люків, а також коверів відкривають тільки спеціальним гачком, при цьому кришку не можна підтримувати руками. Під неї необхідно підкладати дерев’яний брусок. Після зняття кришки колодязя газоаналізатором необхідно перевірити концентрацію в колодязі газу. При наявності газу спускатися в колодязь для проведення електровимірювальних робіт категорично забороняється. Електровимірювальні роботи в колодязях газопроводів проводяться бригадою в складі не менше 3 чол. Електромонтер з корозійного захисту спускається в колодязь тільки з одягнутим рятувальним поясом і прикріпленим до наплічних ременів мотузком. Другий кінець мотузка повинен тримати спостерігач, який перебуває на поверхні. При проведенні електровимірювань в колодязях забороняється користуватись відкритим вогнем. Для освітлення в них необхідно користуватися світильником у вибухозахищеному виконанні. При експлуатації і ремонті дренажних і катодних установок слід пам’ятати, що напруга вище 12В небезпечна для життя. З метою безпеки забороняється проводити очищення шаф від пилу, бруду, снігу і т.д., перевіряти руками контакти, очищувати контактні реле, торкатись руками електросхеми СКЗ без відключення їх від електроживлення. При включенні установок СКЗ в роботу через випрямовувач спочатку включають установку, а потім випрямовувач. Відключення проводиться в зворотному напрямку: спочатку відключають випрямовувач, а потім СКЗ. Категорично заборонено проводити на включеній установці заміну запобіжників, торкатися частин випрямовувача, які перебувають під напругою. При проведенні електровимірювань на контрольних пунктах, розміщених на проїзній частині вулиць, один з працівників повинен поставити біля місця проведення робіт попереджувальні знаки і вести спостереження за рухом транспорту. При тривалих вимірюваннях та інтенсивному руху транспорту вимірювальні прилади слід встановлювати збоку дороги в безпечній зоні. Захист об’єктів від розрядів статичного електроструму Статичний ел.струм утворюється при терті двох діелектриків або діелектрика з металом. При цьому на їх поверхні накопичуються ел.заряди. При значному накопиченні ел.зарядів виникають ел.розряди, які супроводжуються іскрами. У вибухонебезпечних приміщеннях вони можуть призвести до вибухів та пожеж. Заряди статичного ел.струму виникають при транспортуванні СВГ і природного газів по трубопроводах, гумових шлангах, наповненні СВГ – цистерн і зливанні з них і т.д. Основні методи попередження розрядів статичного ел.струму: влаштування заземлення, зменшення швидкості руху газів по трубопроводах, іонізація середовища. Необхідно заземлювати всі резервуари, трубопроводи, металеві конструкції машин та апаратів і т.д., призначених для зберігання горючих газів. Трубопроводи, обладнання повинні являти собою безперервний ел.ланцюг, приєднаний до заземлюючих пристроїв. Резервуари V>50м3 повинні бути заземлені не менше ніж в двох місцях. Автоцистерни перед заповненням (зливом) СВГ необхідно приєднувати до заземлення. Автоцистерни для зняття статичної електрики під час руху повинні мати постійне заземлення металевим ланцюжком з мідним наконечником, який торкається дорожнього покриття. Гумотканинні рукави для зливо – наливних операцій також повинні бути обвиті мідним дротом або тросиком і з’єднуватись з корпусом цистерни Так як розрядні струми при статичній електризації невеликі, допускається встановлення заземлюючих пристроїв опором не більше 10 Ом. Блискавкозахист будівель і споруд Згідно вимог дод. А.п.2ДСТУБ.В.2.5 – 38: 2008 «Улаштування блискавкозахисту будівель та споруд»:
Будівлі і споруди, що мають І і ІІ категорії блискавко захисту, повинні бути захищені від прямих ударів блискавки, вторинних її проявів і занесення високого потенціалу через наземні (надземні) і підземні металеві комунікації. Будівлі і споруди ІІІ категорії блискавкозахисту повинні бути захищені від прямих ударів блискавки і занесення високого потенціалу через наземні (надземні) металеві комунікації. Зовнішні установки ІІ категорії блискавкозахисту повинні бути захищені від прямих ударів і вторинних проявів блискавки . Основні терміни
Загалом, блискавковідвід складається з опори; блискавкоприймача, який безпосередньо приймає удар блискавки; струмовідводу, по якому струм блискавки передається в землю; заземлювача, який забезпечує розтікання струму блискавки в землі.
Конструктивно блискавковідводи поділяються на види: Стрижневі – з вертикальним розміщенням блискавкоприймача; Тросові (протяжні) – з горизонтальним розміщенням блискавкоприймача, закріпленого на двох заземлених опорах; Сітки – багатократні горизонтальні блискавкоприймачі, які перетинаються під прямим кутом і вкладаються на будівлю;
землю провідників, які призначені до відводу в землю струмів блискавки. Заземлювачі поділяються на природні і штучні.
конструкції будівель і споруд.
Стрижневі блискавковідводи, опори тросових блискавковідводів в підземній частині заземлюють. Конструкція заземлювачів повинна бути виконана так,щоб опір розтіканню струму не перевищував 10 Ом. Для зниження небезпеки крокових напруг заземлювачі розміщують на глибині ≥ 1м і виконують у вигляді складної розгалуженої конструкції. Для попередження вторинних проявів блискавки всі трубопроводи повинні становити безперервний ланцюг, який приєднується до заземлюючих пристроїв з опором розтікання струму не менше 10 Ом. Розділ 5. Пожежна безпека Основні терміни Природні і СВГ при недотриманні певних вимог безпеки загораються, що стає причиною пожеж і вибухів, які призводять до аварій. Спалахом називається швидке згорання горючої суміші при піднесенні до неї джерела загорання. Найнижча температура горючої речовини, при якій над поверхнею її утворюються пари і гази, здатні спалахувати в повітрі від джерела загорання, називається температурою спалаху. Займання – це виникнення горіння під дією джерела загорання, яке супроводжується появою полум’я. Температура горючої речовини, при якій після загорання від джерела загорання виникає стійке горіння, називається температурою загорання. Самозаймання – займання без джерела загорання, яке супроводжується появою полум’я. Здатність деяких речовин, які називаються пірофорними (промаслене ганчір’я, торф, вугілля, сажа та інші), до самозаймання за рахунок теплових, хімічних, або мікробіологічних процесів, характеризують їхню здатність самозайматись при нагріванні до порівняно невисоких температур. Температура самозаймання – це найнижча температура, при якій виникає самозаймання речовини. Горіння – це швидко протікаючий процес хімічного окислення горючої речовини, який супроводжується виділенням великої кількості тепла і світла. Окислювачем, як правило, є кисень. Для виникнення і розвитку процесу горіння необхідно: горюча речовина, яка здатна самостійно горіти після видалення джерела загорання, кисень, джерело загорання (гаряче або розжарене тіло, а також ел.розряд, які володіють запасом енергії і температура яких достатня для виникнення горіння інших речовин). Якщо одна з цих умов відсутня, горіння не буде. Вибух – це хімічне перетворення, яке супроводжується виділенням речовин, які мають високу температуру і тиск. Тиск в момент вибуху газових сумішей досягає 10ктс/см2 , t – 1500-20000С, а швидкість розповсюдження вибухової хвилі досягає декількох сотень метрів/секунду. Основна причина аварій в газовому господарстві – порушення вимог правил, норм та інструкцій при проектуванні, конструюванні, будівництві, монтажі, експлуатації і ремонті обладнання і трубопроводів. В СПГГ до основних причин пожеж необхідно віднести порушення герметичності встановленого обладнання і газопроводів, використання джерел відкритого вогню для ліквідації закупорень і гідратних пробок на газопроводах і перевірки герметичності діючих систем. При загоранні пролитих горючих рідин можливе порушення герметичності обладнання і трубопроводів, які перебувають в зоні пожежі, що призводить до збільшення масштабів аварії. Нерідко випадки пожеж виникають із-за порушення протипожежних вимог при проведенні газонебезпечних, газо – і електрозварних робіт, недотриманні правил експлуатації електроустановок. Пожежі на об’єктах газового господарства розвиваються по такій схемі: Аварія - витік газу - утворення хмарини вибухонебезпечної суміші - загорання її від стороннього джерела полум’я - горіння газу - нагрівання і руйнування технологічного обладнання під дією полум’я. Основним завданням в боротьбі з пожежами газів є локалізація пожежі, яка здійснюється методом обмеження тривалості витоку і об’єму витікаючого газу, а також шляхом теплового захисту технологічного обладнання. Для гасіння пожеж у вибухонебезпечних приміщеннях необхідно передбачати стаціонарні системи порошкового гасіння. Пожежний захист резервуарів рекомендується здійснювати шляхом охолодження їх стінок водою, яка подається від стаціонарних установок дренчерного типу методом зрошування водою стінок резервуару. В зв’язку з тим, що кущові бази і ГНС належать до об’єктів підвищеної небезпеки, необхідно: - в балононаповнювальному і насосно-компресорному відділеннях необхідно влаштовувати автоматичні аварійні системи, які забезпечують включення аварійної сигналізації, відключення електроживлення на підстанції при зупинці припливних вентиляторів; - заборона пуску ел.двигунів при непрацюючій припливній вентиляції; - відключення насосів при відсутності заповнення їх СВГ, перегріванні кожуха статора і зниженні тиску на всмоктуючому патрубку; - відключення компресорів при порушенні подачі мастила, збільшенні тиску мастила і тиску нагнітання. Імпульс на спрацювання сигналізації подається від сигналізаторів концентрації СВК – ЗМ1. Для обмеження витоків газу при розривах трубопроводів, пробиванні фланцевих з’єднань і зірванні заглушок необхідно встановлювати автоматичні відсічні пристрої. Для ліквідації можливих пожеж кожний об’єкт повинен бути забезпечений необхідними засобами пожежогасіння. Кожний працівник повинен не тільки сам суворо дотримуватись правил пожежної безпеки, визначених на об’єкті, а й слідкувати за тим, щоб усі ці правила виконували інші працівники. Засоби і методи пожежогасіння Умови, необхідні для припинення горіння Для ліквідації горіння необхідне виконання хоча б однієї з таких умов:
Всі існуючі вогнегасні засоби виявляють, як правило, комбіновану дію на процес горіння речовин. Наприклад, вода може охолоджувати та ізолювати джерело горіння; пінні засоби діють як ізолюючі і охолоджуючі; порошки можуть гальмувати горіння і створювати умови вогнеперешкоди при утворенні стійкої порошкової хмарини. Але для будь - якого вогнегасного засобу характерна одна домінуюча властивість. Наприклад, вода виявляє переважно охолоджуючу дію на полум’я; піни - ізолюючу;порошкові суміші – як інгібітори, гальмуючи реакцію горіння. Всі методи пожежогасіння поділяються на поверхневе гасіння, яке полягає в подачі вогнегасних речовин безпосередньо на вогнище горіння, і об’ємне гасіння, яке полягає в створенні в районі пожежі середовища, яке не підтримує горіння. Пожежна техніка залежно від методу пожежогасіння поділяється на первинні засоби – вогнегасники і пожежні крани, які розміщені в будівлях; пересувні – різноманітні пожежні автомобілі, а також стаціонарні – спеціальні установки з запасом вогнегасних речовин, які приводяться в дію автоматично або вручну, лафетні стволи та інші. Характеристика вогнегасних речовин Вода – найдешевша і поширена вогнегасна речовина. Вона має найбільшу теплоємність і придатна для гасіння більшості горючих речовин. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів і як пара. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає в змочувані поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом – тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.
Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500м2 і невеликих загорань на відкритих установках. Водяні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають поверхнево – активні речовини: піноутворювач ПО – 1, сульфаноли НП – 16, сульфанати, змочувач ДП. При пожежогасінні на підприємствах хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної промисловості найбільш широко застосовується хімічна піна, яку використовують для гасіння твердих речовин, рідин, що не вступають у взаємодію з водою, і в першу чергу – для гасіння нафтопродуктів. Вогнегасна здатність піни обумовлена перш за все її ізолюючою дією, тобто здатністю перешкоджати проходженню в зону полум’я горючих парів (бензину). Разом з тим, особливо при гасінні твердих матеріалів, суттєве значення має охолоджуюча дія піни. Піна має більш високу зволожуючу здатність, ніж вода. Хімічна піна утворюється при взаємодії розчинів кислот і лугів в присутності піноутворюючої речовини. Діоксид вуглецю (вуглекислота) використовується для гасіння пожеж, всіх видів загорання, в тому числі обладнання, яке перебуває під напругою. Стиснена рідка вуглекислота при виході через патрубок розширюється і за рахунок цього її температура знижується до – 700С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об’єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря. Вогнегасні порошки являють собою подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають утворенню грудок. Порошки характеризуються найвищою вогнегасною здатністю. Крім того, вони виявляють універсальну дію, забезпечуючи гасіння навіть таких матеріалів, які неможливо погасити водою та іншими засобами. Порошки діють як інгібітори – сповільнювачі реакції. Вогнегасники Вогнегасники хімічні пінні (ВХП) призначені для гасіння загорань твердих речовин і рідин, крім тих, що знаходяться під напругою. Будова: металевий корпус циліндричної форми, всередині якого міститься поліетиленовий кислотний стакан. Простір між корпусом і стаканом заповнений розчином лугів з добавкою піноутворювача. В верхній частині корпуса: клапан, який прикриває кислотний стакан; пружина; шток; кришка; горловина; сприск; рукоятка перекидна; держак (ручка). Для проведення в дію ВХП необхідно повернути перекидну рукоятку на 1800 і, прочистивши сприск, перекинути корпус вверх дном, збовтати і, взявшись за держак і поклавши на згин ліктя, спрямувати струмінь на джерело горіння. ВХП випускають 3 видів:ВХП–10;ВП–М; ВП-9ММ. Повітряно-пінні вогнегасники в якості заряду вміщують 6% водний розчин піноутворювача ПО-1. Розчин з корпуса вогнегасника виштовхується вуглекислотою, яка знаходиться в спеціальному балоні, в насадку, де розчин змішується з повітрям і утворюється повітряно-механічна піна. Призначені для гасіння твердих речовин і матеріалів і рідин. Промисловість випускає ручні повітряно-пінні вогнегасники типу ВПП -5; ВПП -10 і стаціонарні ВПП -100 і ВППУ – 250. Для приведення в дію вогнегасника зривають пломбу і натискують на пусковий важіль. Голка проколює мембрану балона, і газ по сифонній трубці надходить в корпус. Складові частини вогнегасника: корпус, сифонна трубка, балон з вуглекислотою, мембрана, держак, прокладка, кришка, горловина, важіль, рукоятка, шток,захисний ковпак, відцентровий розбризкував, розтруб, пакет сіток і башмак. Вогнегасники вуглекислотні (ВВ) Будова: балон ємністю 2 (5л) заповнений вуглекислотою; сифонна трубка; запірний вентиль; розтруб; держак. Для приведення в дію взяти вогнегасник за держак, спрямувати розтруб на вогнище горіння і відкрити вентиль, взявшись за розтруб в рукавицях. В теперішній час випускаються ВВ, де замість вентиля стоїть сифонний пристрій, для приведення в дію якого необхідно витягнути запобіжне кільце і стиснути ручки сифонного пристрою. У ВВ – 8 додатково є шланг до розтруба. Корпус ВВ піддають гідровипробуванню не рідше 1 разу на 5 років на зарядних станціях. Заряджені вогнегасники пломбують. ВВ – 80 – 2 балонна установка на візку. Порошкові вогнегасники використовують тоді, коли застосування іншого типу не ефективно або може викликати небажані наслідки (подальший розвиток пожежі, вибух і т.д.). Вогнегасні порошки застосовують у вогнегасниках типу ВП–1 «Момент», ВП – 2А, ВП – 10А, ВП -100, ВП -250, СИ-120, автомобілях порошкового гасіння, а також в установках стаціонарних порошкового пожежогасіння. ВПС -10 – для гасіння лужних металів (Na, K), деревини, пластмаси і т.д. Рроб = 2 кгс/см 2. Маса зарядженого вогнегасника 18кг. |