Конспект з дисципліни Охорона праці
 Скачать 0.5 Mb.
|
|
Пожежна сигналізація Системи пожежної сигналізації призначені для виявлення початкової стадії пожежі, передачі тривожних повідомлень про місце і час його виникнення і, при необхідності, введення в дію автоматичних систем пожежогасіння і димовидалення. Системи пожежної сигналізації бувають ручні і автоматичні. Ручні включає людина натисканням кнопки, забезпечуючи розмикання (замикання) лінії тривожної сигналізації. Автоматичні спрацьовують від дії проявів початкової стадії пожежі: температури, диму, випромінювання, полум’я. Основою автоматичної системи є пожежні сповіщувачі (оповісники). На об’єктах підвищеної небезпеки, до яких належить ГНС, у відділеннях встановлені датчики загазованості і температури, імпульси від яких подаються на спрацювання світлозвукової сигналізації. Крім того аварійна система забезпечує відключення ел.живлення на підстанції при зупинці припливних вентиляторів, заборону пуску ел.двигунів при непрацюючій припливній вентиляції, відключення насосів при відсутності заповнення їх СВГ, відключення компресорів при порушенні подачі мастила, збільшенні тиску мастила. На об’єктах, де встановлені модульні установки для опалення приміщень, в якості технологічних засобів виявлення пожеж приймаються теплові сповіщувачі типу ИП 105.4.70 і ручні – ИПР «Алай 2-01». Автоматична установка пожежної сигналізації передбачена для:
Категорії приміщень по вибухопожежонебезпеці Відповідно до НАПБ Б.03.002 – 2007 всі виробничі приміщення, будівлі та споруди розподіляються по категоріях вибухопожежонебезпеки залежно від характеристики речовин і матеріалів, які знаходяться в приміщенні, та їх кількості. Категорія А (вибухопожежонебезпечна) – горючі гази (ГГ), легкозаймисті рідини (ЛЗР) з t спалаху < 280С в такій кількості, що можуть утворювати вибухопожежонебезпечні газопароповітряні суміші, у випадку загорання котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні > 5кПа. Речовини і матеріали, які здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, в такій кількості, що надлишковий тиск вибуху в приміщенні > 5кПа. Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) – горючий пил, волокна, (ЛЗР) t спалаху > 280С, горючі рідни (ГР) в такій кількості, що можуть утворювати вибухопожежонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, у випадку загорання котрих розвивається надлишковий тиск вибуху в приміщенні > 5кПа. Категорія В (пожежонебезпечна) – горючі гази (ГГ), легкозаймисті, горючі та важкогорючі рідини, а також речовини і матеріали, котрі можуть при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним вибухати і горіти або лише горіти; горючий пил і волокна, тверді горючі і важкогорючі речовини і матеріали при умові, що приміщення, в яких вони знаходяться (є в наявності), не належать до категорії А, Б і питоме пожежне навантаження для твердих і рідких легкозаймистих важкогорючих і горючих речовин на окремих ділянках площею > 10м2 кожна > 180 МДж/м2. Категорія Г – негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор і полум’я; горючі гази (ГГ), рідини і тверді речовини, які спалюються або утилізуються в якості палива. Категорія Д - речовини і матеріали, котрі вказані вище для категорій приміщень А, Б, В (крім ГГ) в такій кількості, що їхнє питоме пожежне навантаження для твердих і рідких горючих речовин на окремих ділянках площею <10м2 кожна не перевищує 180 МДж/м2, а також негорючі речовини та/або матеріали в холодному стані, при умові, що приміщення, в яких в наявності вищевказані речовини і матеріали, не належать до категорій А, Б і В. Класифікація вибухо - та пожежонебезпечних приміщень (зон) Горючістю називається здатність речовин або матеріалів до горіння. За горючістю речовини і матеріали поділяються на групи: негорючі – речовини і матеріали, не здатні до горіння в повітрі; важкогорючі - речовини і матеріали, здатні загоратися в повітрі від джерела загорання, але не здатні самостійно горіти після видалення джерела горіння; горючі - речовини і матеріали, здатні самозайматися, а також загоратися від джерела займання і самостійно горіти після його видалення. З групи горючих речовин і матеріалів виділяють легкозаймисті речовини і матеріали. Легкозаймистими називаються горючі речовини і матеріали, здатні займатися від короткочасної (до 30 сек.) дії джерела загорання з низькою енергією (полум’я сірника, іскра, тліюча цигарка і т.д.). До ЛЗР належать рідини з температурою спалаху < 610С в закритій посудині або 660С у відкритій посудині. Дані про горючість застосовують при визначенні категорій приміщень по вибухонебезпеці. Вибухонебезпечна зона – приміщення або обмежений простір в приміщенні або зовнішній установці, в якій є або можуть утворюватись вибухонебезпечні суміші. Пожежна зона – простір, всередині і зовні приміщень, в межах якого постійно або періодично використовують горючі речовини і в якому вони можуть знаходитись при нормальному технологічному процесі або при його порушеннях. Вибухонебезпечною вважається зона в приміщенні в межах до 50м по горизонталі і вертикалі від технологічного апарату, з якого можливе виділення горючих газів. Якщо об’єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об’єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки. Вибухонебезпечна зона класу О – утворення вибухонебезпечного середовища можливе лише в межах корпуса технологічного обладнання. Вибухонебезпечна зона кл. 1- простір, в якому вибухонебезпечне середовище може утворюватись при нормальній роботі (тут і далі нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно своїм розрахунковим параметрам). (Киснева рампа, склади ГММ, ЛЗР, склади фарб, лакофарбові приміщення). Вибухонебезпечна зона кл.2 – простір, в якому вибухонебезпечне середовище при нормальних умовах експлуатації відсутнє, а якщо виникає, то зрідка і продовжується недовго. В цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної ємності) не повинні розглядатися під час проектування електроустановок. Частоту виникнення, тривалість вибухонебезпечного газо – пароповітряного середовища визначають Правилами і нормами відповідних галузей промисловостей (склади аміаку і т. д.) Вибухонебезпечна зона кл.20 – простір, в якому в період нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у виді хмарини присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям і (або) простір, де можуть утворюватись пилові шари непередбачуваної або надмірної товщини. Зазвичай, це може бути всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий період. Вибухонебезпечна зона кл.21 – простір, в якому при нормальній експлуатації можлива поява пилу у формі хмарини в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Вибухонебезпечна зона кл.22 – простір, в якому вибухонебезпечний пил може з’явитися зрідка і тривати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть бути і утворювати вибухонебезпечні суміші у випадку аварії. Ця зона може включати простір поблизу обладнання, котре утримує пил, який може звільнитися шляхом витоку і формувати пилові утворення (склад солі АГ). Класи пожежонебезпечних зон згідно з «ПУЕ» Пожежонебезпечна зона – простір в приміщенні або за його межами, в якому постійно або періодично зберігаються (використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні, в такій кількості, що вимагаються спеціальні заходи в конструкції електрообладнання при його монтажі та експлуатації. Зона класу П – 1- простір в приміщенні, в якому знаходиться горюча рідина з t спалаху > +61 0С. (Приміщення,де застосовується капролактам, масла, замаслювач, триетиленгліколь – t спалаху + 154 0С). Зона класу П – 11 – простір в приміщенні, в якому накопичується і виділяється горючий пил або волокна. (Приміщення де застосовується кришталевий капролактам, пиловіддільні станції, станкове відділення столярної ділянки РБЦ, пилорама). Зона класу П – 11А - простір в приміщенні, в якому знаходяться тверді горючі речовини і матеріали. (Приміщення, де застосовується крихта, горючі волокна, деревина). Зона класу П – 111 - простір за межами приміщення, в якому знаходиться горюча рідина з t спалаху > + 61 0С або тверді горючі речовини . (Котельня ВОТ хіміко – прядильного цеху, відкриті склади дров, вугілля, брикету). Вогнестійкість будівельних конструкцій – це властивість конструкцій зберігати утримуючу і огороджуючи здатність в умовах пожежі. Є 5 ступенів вогнестійкості будівель і споруд, які характеризуються межами вогнестійкості основних будівельних конструкцій і межами розповсюдження вогню по цих конструкціях. Межа вогнестійкості будівельних конструкцій і елементів визначається проміжком часу в годинах або хвилинах від початку випробування до виникнення наскрізних тріщин, через які проникають продукти згорання або полум’я; або втрата утримуючої здатності конструкцій і вузлів. Будівельні конструкції з нормованою межею вогнестійкості, що перешкоджає розповсюдженню вогню з однієї частини будівлі або споруди в іншу, називаються протипожежними перешкодами. Конструктивні характеристики будівель в залежності від ступеню їх вогнестійкості І ступінь – будівлі з утримуючими і огороджуючими конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону або залізобетону з застосуванням листових і плитових негорючих матеріалів; ІІ – будівлі з утримуючими і огороджуючими конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону або залізобетону з застосуванням листових і плитових негорючих матеріалів. В покриттях будівель допускається застосовувати незахищені сталеві конструкції; ІІІ – будівлі з утримуючими і огороджуючими конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону або залізобетону. Для перекриття допускається використовувати дерев’яні конструкції, захищені штукатуркою або важкогорючими листовими, а також плитовими матеріалами. До елементів покриття не ставляться вимоги по межах вогнестійкості і межах розповсюдження вогню; при цьому елементи покриття з деревини піддаються вогнезахисній обробці; ІІІа – будівлі переважно з каркасною конструкцією сталевих незахищених конструкцій. Огороджуючі конструкції – з сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з важкогорючим утеплювачем. ІІІб – будівлі переважно одноповерхові з каркасною конструкцією. Елементи каркасу з суцільної деревини, підданій вогнезахисній обробці. Огороджуючі конструкції – з панелей з застосуванням деревини. IV – будівлі з утримуючими і огороджуючими конструкціями з суцільної деревини та інших горючих або важкогорючих матеріалів, захищених від дії вогню і високих температур штукатуркою або іншими листовими або плитовими матеріалами. До елементів покриття не ставляться вимоги по межах вогнестійкості і межах розповсюдження вогню; при цьому елементи покриття з деревини піддаються вогнезахисній обробці. IVа – будівлі переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркасу – з сталевих незахищених конструкцій. Огороджуючі конструкції – з сталевих профільних листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем; V – будівлі, до утримуючих і огороджуючи конструкцій в яких не ставляться вимоги по межах вогнестійкості і межах розповсюдження вогню. Для захисту конструкцій з деревини, полімерів та інших горючих матеріалів застосовують вогнезахисні суміші (фарби, обмазки і пропитки). Для забезпечення вибухобезпеки виробництв передбачаються заходи: запобіжні і легкоскидні конструкції (ЛСК), сигналізація про накопичення газів і парів, виключення джерела загорання, вентиляція та інші. Відповідно вимог нормативних документів, в зовнішніх огорожах будівель і приміщень категорій А і Б передбачаються легкоскидні конструкції. Розрахункове навантаження ЛСК покриття повинно бути не більше 70кг/м2 (при умові очищення від снігу ділянок ЛСК). Вибухозахист електрообладнання Джерела загорання в умовах виробництва дуже різноманітні. З метою попередження появи джерел загорання у вибухонебезпечних об’єктах застосовують спеціальні види електрообладнання. Все ел.обладнання, відповідно ПУЭ, поділяється на вибухозахищене для пожежонебезпечних установок і нормального виконання. У вибухонебезпечних зонах дозволяється застосовувати тільки вибухозахищене ел.обладнання, яке поділяється за рівнями і видами вибухозахисту, категоріями, групами і температурними класами. Передбачено такі рівні вибухозахисту ел.обладнання: знак 2- підвищеної надійності проти вибуху; знак 1- вибухобезпечне; знак 0-особливо вибухобезпечне. Види вибухозахисту: d – вибухонепроникна оболонка; i- іскробезпечний електроланцюг; о- масляне заповнення оболонки; р- заповнення або продування оболонки під тиском захисним газом; q – кварцеве заповнення оболонки; s- спеціальний вид вибухозахисту; е – захист виду «е». Категорія суміші І – рудниковий метан (БЭМЗ>1мм). Категорія суміші ІІ - промислові гази і пари . Групи і підгрупи суміші – ІІА ( БЭМЗ >0,9мм); ІІ В ( БЭМЗ 0,5÷0,9мм ; Групи і підгрупи суміші -ІІ С (БЭМЗ до 0,5мм ). Температурні класи по межах температур °С : Т1-Т6 ; Т1-450°С; Т2- 300°С; Т3 -200°С; Т4-135°С; Т5-100°С;Т6-85°С. В маркування вибухозахищеного ел .обладнання входять знаки: рівня вибухозахисту(2,1,0); знак Ех, який вказує на відповідність ел.обладнання стандартом;виду вибухозахисту ( d,p,i,q,o,s,e) і групи або підгрупи ел.обладнання ( ІІ ,ІІА ,ІІВ ,ІІС); температурного класу ( Т1,Т2…Т6). Наприклад :
- теж, вибухонепроникна оболонка та іскробезпечний ел. ланцюг, підгрупа ІІВ , температурний клас Т5
Найбільш розповсюдженим видом вибухозахисту ел.обладнання є вибухонепроникна оболонка обладнання. В конструкції такого обладнання передбачено гасіння полум’я у вузьких щілинах між фланцями та іншими частинами обладнання. Розділ 6. Основи безпеки технологічних процесів під час спорудження та експлуатації обладнання і систем газопостачання Загальні положення «ПБСГУ» «ПБСГУ» встановлюють вимоги до проектування, будівництва і експлуатації систем газопостачання, які використовують як паливо природні гази (газових і газонафтових родовищ), з надлишковим тиском не більше 1,2МПа ( 12кгс/см2), СВГ з надмірним тиском не більше 1, 6МПа (16кгс/см2). Вимоги «ПБСГУ» поширюються на проектування і будівництво нових, розширення, реконструкцію та капітальний ремонт і експлуатацію діючих систем і об’єктів газопостачання. Вимоги «ПБСГУ» не поширюються на виконання підприємствами з подачею газу Р>1,2МПа (12кгс/см2), а також при використанні та експлуатації штучних газів, біогазу, газу дегазації, газоповітряних сумішей на їх основі та інших горючих газів. «ПБСГУ» поширюються на підприємства, установи, організації (далі підпр-ва) незалежно від форми власності, відомчої належності та видів їхньої діяльності, в т.ч. на: 1. Газопроводи, споруди систем газопостачання населених пунктів (включаючи міжселищні), підвідні газопроводи до підприємств, ТЕС, котельні, автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій природного газу (АГНКС). 2. Газопроводи і газове обладнання житлових і громадських будинків, промислових, сільськогосподарських підпр-ств, котелень, підпр-ств житлово–комунального і побутового обслуговування та ТЕС. 3. ГРП, ГРУ, КБРТ, установки для отримання газоповітряних сумішей. 4. ГНС, ГНП, проміжні склади балонів (ПСБ). 5. Стаціонарні автомобільні АЗГС і пункти АГЗП (заправки), резервуарні, групові та індивідуальні ГБУ, випарні та змішувальні установки СВГ. «ПБСГУ» не поширюється на:
Вимоги до посадових осіб і обслуговуючого персоналу Керівники підприємств і їх структурних підрозділів, які виконують роботи з проектування, будівництва, налагодження і експлуатації систем газопостачання і газового обладнання, димовідвідних пристроїв, вентиляційних систем і каналів; спеціалісти, які відповідають за безпечну експлуатацію газового обладнання підприємств; спеціалісти, які ведуть спец.нагляд; викладачі, зайняті навчанням учнів правилам користування газом, а також підготовкою кадрів; експерти, голови і члени постійно діючих екзаменаційних комісій з перевірки знань «ПБСГУ» повинні пройти необхідну підготовку і перевірку знань «ПБСГУ», а також відповідних розділів будівельних норм і правил та інших нормативних документів в обсязі виконуваної ними роботи у відповідності з «Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці» (далі – Типове положення), затвердженим наказом Державного комітету з нагляду за ОП 26.01.2005 р. №15. До зварювання сталевих газопроводів допускаються зварники, атестовані відповідно до «Правил атестації зварників». Працівники, зайняті будівництвом, налагоджуванням і експлуатацією газопроводів, газоспоживаючих установок і приладів, а також влаштуванням і експлуатацією вентканалів і димовідвідних пристроїв, перед призначенням на самостійну роботу повинні пройти навчання з безпечних методів і прийомів виконання робіт в газовому господарстві і здати екзамен у відповідності з «Типовим положенням». До виконання газонебезпечних робіт допускаються спеціалісти і працівники, які пройшли навчання і здали екзамен на знання «ПБСГУ», технології проведення газонебезпечних робіт, вміють користуватися ЗІЗ та надати першу медичну допомогу потерпілим. Працівник перед допуском до самостійного виконання газонебезпечних робіт повинен (після перевірки знань) пройти стажування на робочому місці під наглядом досвідченого працівника протягом не менше перших 10 робочих змін. Кожний працівник перед допуском до роботи повинен пройти інструктаж з ОП на робочому місці (під особистий розпис) і отримати інструкції з безпечних методів робіт. Позачергова перевірка знань «ПБСГУ» працівників проводиться:
Особи, винні в порушенні «ПБСГУ», несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. |