Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
 Скачать 14.51 Mb.
|
|
Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Систему природних осередків формує взаємо- дія популяцій паразита і хазяїна, внаслідок якої відбу- вається відбір масова загибель хазяїв, заражених паразитами. Відомі спустошливі епідемії в минуло- му, які призводили до зменшення чисельності насе- лення та тимчасової депопуляції значних територій. І в наші дні більше половини території Африки ви- ключено з сільськогосподарського використання через поширення паразитарних хвороб: малярії, шис тосомозів, онхоцеркозу і трипаносомозу. Паразитарні й інфекційні хвороби залишаються основною причиною смерті на земній кулі. Серед 51 млн людей, що вмирають щорічно у світі, 16,4 млн, або кожний третій, вмирають від інфек- ційних і паразитарних хвороб. За оцінкою Все- світнього банку, з чотирьох основних причин збитків три це певні інфекційні і паразитарні хво- роби. Кишкові гельмінтози переважно виникають у дітей 5 14 років. Антропогенні впливи призвели до створення но- вих біотопів паразитів та інтродукції нових пато генів і переносників. За цих умов різко зросла за- хворюваність на дифілоботріоз навколо водосховищ на Волзі, епідемії малярії в Індії та Турції внаслі- док масивного зрошення, епідемія малярії в Бра- зилії після завезення африканського переносника Anopheles gambiae. Зважаючи на рукотворну еволюцію епідеміології паразитарних хвороб ВООЗ розробила програму всебічного вивчення сучасних їх закономірностей, зокрема "техногенних осередків хвороб". За матеріалами ВООЗ, до 84 % деяких форм злоякісних пухлин етіологічно зумовлені живими збудниками: вірусами, паразитами або бактеріями. Майже 1,5 млн. (15 %) нових випадків раку можна запобігти шляхом профілактики інфекційних і пара- зитарних хвороб, які провокують розвиток пухлин. Так, у Таїланді Opistorchis felineus входить до 1 ої групи канцерогенів людини. Зазнали змін епідемічні прояви вісцерального лейшманіозу з поширенням ВІЛ інфекції у країнах Середземномор'я. Внаслідок контакту людини з природними осеред- ками відбувається перехід збудника (паразита) від ензоотичної циркуляції до паразитування у людини. Звідси випливає необхідність посилення всебічно- го вивчення паразитарних хвороб, науково обґрун- тованої системи профілактики. • методи профілактики паразитар- них захворювань: біологічні, іму- нологічні, е коло г і ч н і , суспільні Численність видів збудників паразитарних хво- роб, різноманітність шляхів і факторів їх передачі вимагають удосконалення нагляду за місцевими природно кліматичними та соціально побутовими умовами життя і діяльності людей. Основи профілактики паразитарних захворювань передбачають визначення: поширення паразитарних хвороб серед людей і тварин; обсіменіння збудниками паразитів різних компонентів довкілля, продуктів хар- чування; шляхів і факторів передачі інвазії; інтенсив- них і екстенсивних показників у залежності від сезону року тривалості реального й очікуваного зараження; оцінку отриманих доз збудників; оцінку популяції насе- лення, яка може зазнати ризику зараження. Ідентифікація збудника паразитарних хвороб та місця існування, визначення його загрози для людини, одна із складових розробки заходів запобігання паразитозів. Обстеження прилеглої території виявлення інвазійних яєць аскарид кішок, та собаку ґрунті на території дитячих дошкільних закладів складає реальну загрозу зараження. Основними напрямками захисту від паразитар- них хвороб є паразитологічний нагляд, санітарно гігієнічні заходи, ветеринарно санітарний нагляд. санітарно просвітницька робота. Серед методів профілактики визначають: • Біологічні найбільш оптимальні, оскільки спря- мовані на розведення природних ворогів збудників паразитарних хвороб. Наприклад, риба гамбузія знищує личинок і лялечок малярійного комара пе- реносника збудника малярії. Запровадження телер гонів і феромонів передбачає порушення рівноваги розмноження переносників. • Імунологічні, знаходяться на стадії розробки. Запроваджуються щеплення проти лейшманіозу, роз- робляється вакцина проти малярії тощо. Виявлення іму- нологічними методами (РІФ, ПЛР та ін.) алергійної схильності людей до тих чи інших видів паразитів спря- мовано на запобігання розвитку патологічних станів. 450 3 . 2 . 1 2 Основи проф і лак тики за хвор ю ван ь уме д и ч - ній паразитолог і ї 3.2. Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини • значення на сучасному етапі у зв'язку із зростаючою міграцій- ною активністю людей Сучасні тенденції паразитарних захворювань характеризуються збільшенням загальної інвазова ності. Так, в Україні щорічно виявляють близько 4.5 млн паразитарних хвороб (М. П. Гребняк і співавт, 2002). У сучасній Росії на паразитози хворіє понад 20 млн. осіб. Хоча справжня захворюваність ними вища від реєстрованої утри рази, зокрема на енте робіоз, опісторхоз, гіменолепідоз, дифілоботріоз та ехінококоз. Ризик для здоров'я, зумовлений як три валим безпосереднім впливом паразита на функці- ональні системи організму, так і опосередковано, сприяє виникненню ін отих патологічних станів. Чинниками, що значною мірою сприяють висо- кому рівню поширення паразитарних хвороб, є стан зовнішнього середовища і несприятливі соціально економічні умови. Серед причин, що призвели до зростання інтенсивності паразитозів, погіршення санітарної очистки населених пунктів, видалення та знезаражування нечистот. Така ситуація усклад • В. О. Догель Д. К. Заболотний Є. Н. Павловський К. І. Скрябін ОП. Маркевич В. Я. Данилевський та ін. Великий внесок у розвиток медичної паразито- логії зроблено українськими вченими. Так, В. ЯДа- нилевський (1852 1939) вперше показав, що крово- паразити (трипаносоми, гемогрегарини), які пара- зитують в еритроцитах, поширені серед різних хре- бетних тварин. Його праці стали доказом того, що відкриті А. Лавераном паразити в еритроцитах лю- дини, є збудниками малярії, а комарі їх переносни- ками. Він вперше довів, що розвиток збудників ма- лярії відбувається не лише в еритроцитах, але й в інших клітинах. Це відкриття започаткувало вив- чення екзоеритроцитарного циклу розвитку збуд- ників малярії. Було остаточно розв'язано проблему етіології малярії і досягнуто успіхів в її лікуванні й профілактиці. Д. К. Заболотний (1866 1929) був організатором першої у світі кафедри епідеміології в Одесі, довів природну осередковість чуми (рис. 3.18). Він з'я- сував, що носіями збудника чуми і джерелом за • Екологічні передбачають всебічне вивчен- ня й обгрунтування антропогенного впливу на ото- чуючу природу безпідставне і необгрунтоване ство- рення водосховищ, спорудження зрошувальних систем, осушування боліт тощо порушують природну рівновагу, сприяють поширенню переносників та про- міжних хазяїв. Ці методи передбачають запобіган- ня антропогенного забруднення прісноводних водойм. • Соціальні спрямовані на дотримання правил особистої та громадської гігієни: санітарна очистка населених пунктів, видалення та знезаражу- вання нечистот. Запобігання повсюдної неконтро льованої реалізації тваринницької продукції без на- лежної експертизи, відповідних умов та ін. Отже, моніторинг паразитарних хвороб, заходи щодо охорони навколишньго середовища і здоров'я населення мають бути покладені в основу профілак- тики захворювань у медичній паразитології. 3.2.13 Медична паразитологія в Україні нюється скиданням знезаражених стічних воду прісні водойми. Останнім часом різко зросли надмірні міграційні процеси населення як в межах України, так і в далекому зарубіжжі. У медичній паразитології особливого значення набула зміна вірулентності і патогенності цілого ряду паразитів збудників малярії, шистосомозу, онхо церкозу та ін. Це є причиною того, що паразитарні хвороби останнім часом мають хронічний перебіг, викликають вторинний імунодефіцит, спричиняють затримку фізичного і психічного здоров'я дітей і зни- ження працездатності дорослих. Паразитарні хвороби залишаються найбільш ма- совими причинами захворюваності і смертності на- селення. 3 . 2 . 1 4 Видатні вчені паразитологи Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис 3.18 Данило Кирилович Заболотний (1867 1929). раження людини є дикі гризуни (ховрахи, байбаки тарбагани). Л. К. Коровицький (1890 1976) присвятив свої праці клініці й лікуванню таких паразитарних хво- роб, як малярія, токсоплазмоз. Найбільшу школу паразитологів в Україні створив ОП. Маркевич (1905 1999). Він був професором Київського державного університету ім. Τ. Γ. Шев- ченка. Займався ветеринарною паразитологією, ви- вчав паразитологічну ситуацію в різних природних зонах України. Він був одним із фундаторів нового спрямування гідропаразитології, вперше заклав її теоретичні основи. Окремі праці ОП. Маркевича присвячені вив- ченню гельмінтозів людини в Україні, джерелом яких є риба, боротьбі з інвазіями людини й сільсько- господарських тварин, завданням та перспективам розвитку паразитологічної науки і практики. Ним зроблено оригінальні теоретичні узагальнення щодо походження й еволюції паразитизму, походження й шляхи формування паразитофауни людини і свійсь- ких тварин. ОП. Маркевич працював у сфері організації і планування паразитологічних досліджень в Україні. Він підготував сотні спеціалістів зоологів та пара- зитологів, виховав численні наукові кадри. З 1945 року було створене Українське товари- ство паразитологів. Зусиллями українських маляріо логів і медичних ентомологів в Україні було ліквідо- вано малярію як масове захворювання. Проведено дослідження балантидіазу (В. В. Богданович, трихомонозу та інших протозойних захворювань люди- ни (І. К. Падченко). Паразитологи провели велику роботу щодо з'ясування паразитологічної ситуації в Україні, зональних і ландшафтних особливостей фауни паразитів, переносників збудників транс- місійних хвороб, проміжних і резервуарних хазяїв. Впроваджено систему комплексних протипарази тарних заходів у тваринництві. Організатором найбільшої у світі школи гель- мінтологів був російський вчений Κ; І. Скрябін (1878 1972). Він відкрив і описав понад 200 нових видів гельмінтів, розробив заходи боротьби з гель- мінтозами, методи їх діагностики, терапії і профі- лактики (рис. 3.19). Російський вчений Є. Н. Павловський (1884 1965) розробив вчення про трансмісійні хвороби та їх природну осередковість. Під його керівництвом проводилися вагомі за своїм значенням досліджен- ня з біології кліщів та їх ролі в передачі трансмісійних захворювань. ВО. Догель (1882 1955) створив екологічну паразитологію, яка вивчає залежність паразитофа- уни від біологічних циклів і специфіки фізіології ха- зяїв, факторів навколишнього середовища. Ним створено найбільшу школу паразитологів. Рис. 3.19 Костянтин Іванович Скрябін ( 1 8 7 8 1 9 7 2 ) . 3.2. Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини Питання для самоконтролю та обговорення 1. Які форми співжиття існують між організмами? 2. В чому полягає специфічність середовища існу- вання паразитів? 3. Що собою являє еволюційна динаміка системи ларазит хазяїн? 4. Що собою являє чергування поколінь і феномен зміни хазяїна? 5. Що таке облігатні, факультативні, постійні, тимча- сові, моно та евриксенні, ендо та ектопаразити? 6. Хто такі основні (остаточні), проміжні, додаткові хазяїни? 7. Які переносники мають назву механічних, біологі- чних (специфічних)? 8. Які хвороби мають назву інвазійних, інфекційних, трансмісійних? 9. Що таке природно вогнищеві (природно осеред- кові) хвороби? 10. Які основні елементи природного вогнища (осе редка 11. Хто є автором вчення про природну вогнищевість трансмісійних хвороб? Контрольно навчальні завдання 1. Паразитизм форма співжиття організмів різних видів, коли а) один організм використовує інший як місце про- живання і джерело живлення і завдає хазяїну певної шкоди; б) один партнер використовує іншого тільки як житло; в) один партнер використовує організм іншого як житло і джерело живлення, але не завдає шкоди хазяїну; г) взаємно корисна форма співжиття організмів різних видів; д) один партнер використовує іншого тільки як джерело живлення. 2. Який хазяїн зветься основним або дефінітивним? а) в якому паразит існує у личинковій стадії і розви- вається безстатевим шляхом δ) який використовується паразитом як джерело живлення і місце мешкання; в) в якому паразит зберігає життєздатність, збільшує свою чисельність, але перехід до наступ- ної стадії розвитку не відбувається; г) в якому паразит існує у статевозрілій формі; д) в якому паразит існує у статевозрілій формі і розмно- жується статевим шляхом. 3. Хто такі біогельмінти? а) ті, які локалізуються у внутрішніх органах, тка- нинах, клітинах хазяїна; б) ті, які живуть у людини; в) ті, що проходять життєві цикли зі зміною хазяї- на; г) ті, що живуть у грунті; д) ті, що розвиваються без проміжного хазяїна. 4. Які захворювання називаються факультативно транс- місійними? а) інфекційні та інвазійні захворювання, збудники яких передаються через кровосисних перенос- ників; б) передаються від одного хазяїна до іншого тільки через переносника; в) передаються як через переносника, так і іншими шляхами г) ті, що поширюються без переносників; д) передача збудників захворювання здійснюється харчовим і контактним шляхами. 5. Які захворювання називаються природно осередко- вими? а) збудники захворювань циркулюють серед диких тварин на певній території без участі людини; б) збудники захворювань людини циркулюють серед диких тварин; в) захворювання, збудники яких поширені в певній місцевості; г) захворювання, яке викликається одночасно різни- ми збудниками; д) збудники захворювань людини циркулюють тільки серед людей. 6. Як називається властивість паразита шкідливо вплива- тина хазяїна і викликати його захворювання? а) паразитизм б) патогенність; в) інвазивність; г) муталізм; д) хижацтво. 7. Якими пристосуваннями супроводжувався перехід до паразитичного способу життя? а) появою кровоносної системи; б) збільшенням місткості травної системи за раху- нок сліпих виростів кишкової трубки в) розвитком видільної системи; г) наявністю органів дихання; д) підвищенням рухливості. 453 Найпростіших виділяють у самостійне підцарство, яке складається з семи типів і на- лічує понад 65 000 видів. Це еукаріотичні орга- нізми, яким належить виняткова роль веко- номіці природи. Вони поширені по всій по- верхні нашої планети і живуть в різних середо- вищах: у товщі морської води і на дні, у прісних водоймах і на суші. Особливого значення набувають парази- тичні види як збудники тяжких захворювань людини, тварин і рослин. Вони становлять до 25 % всіх найпростіших. Паразитами людини є понад 50 видів, які належать дох класів. Пара- зитичні найпростіші не тільки живуть в організмі людини і живляться за її рахунок, але у своїй більшості є патогенними. Багато з них викли- кають паразитарні хвороби, які отримали назву протозойних хвороб, або протозоонозів. Біль- шість протозойних паразитів людини належить до дуже давніх груп і, очевидно, перейшли до людини від її прямих предків (Ю. И. Полянс кий, 1982). В організм людини продовжують проникати все нові паразити за рахунок вільно живучих форм. Великий вплив нарозвиток протозоології маци дослідження вітчизняних учених АС. Цень ковського, В. Я. Данилевського, 1.1. Мечнико ва, ВТ. Шевякова та ін. Медична протозоологія 3 . 3 . 1 . Підцарство Найпростіші (Protozoa). Характеристика, класифікація, медичне значення 3.3.2. Тип Саркоджгутикові (Sarcomastigophora). Клас Справжні амеби (Lobosea) 3 . 3 . 2 . 1 . Амеба дизентерійна (Entamoeba histolytica: 3 . 3 . 2 . 2 . Амеба кишкова (Е. соїі) 3 . 3 . 2 . 3 . Амеба ротова (Е. gingivalis) 3.3.3. Тип Саркоджгутикові (Sarcomastigophora). Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophora) 3 . 3 . 3 . 1 . Трипаносоми (Trypanosoma brucei gam biense, T. brucei rhodesiense, Τ. cruzi) 3 . 3 . 3 . 2 . Лейшманії (Leishmanica tropica minor. L. tropica major, L. tropica mexicana, L. brasiliensis. L. donovani, L. infantum) 3 . 3 . 3 . 3 . Трихомонади (Trichomonas vaginalis T. hominis) 3.3.3.4. Лямблія (Lamblia intestinalis) 3 . 3 . 4 . Тип Апікомплексні (Apicomplexa). Клас Споровики. Токсоплазма (Toxoplasma gondii) 3 . 3 . 4 . 2 . Малярійний плазмодій (Plasmodium vivax PI. falciparum, PI. malariae, PI. ovale) 3.3.5. Тип Війконосні (Ciliophora). Клас Клітинноро (Rimostomatea) 3 . 3 . 5 . 1 . Балантидій (Balantidium coli) 454 3.3. Медична протозоологія 3.3.1 Підцарство Найпростіші (Protozoa) паразити, мають апікальний комплекс органел для проникнення у клітину хазяїна; Ціліофори (СШор hora) мають війки. характеристика • класифікація • медичне значення Найпростіші (Protozoa) одноклітинні тваринні організми, налічують понад 65 000 видів, багато з яких паразити. Будова: тіло найпростіших складається із цито- плазми, ядра і клітинної мембрани (тонка пелікула, що зберігає властивості живої цитоплазми, і щільна кутикула цитоплазма диференційована на зернис- ту рідку ендоплазму і більш вязку склоподібну ек- топлазму; в ній знаходяться органели загального і спеціального призначення. Органели загального при- значення забезпечують життєдіяльність організму і притаманні будь якій клітині. Органелами спеціаль- ного призначення є скоротливі вакуолі, що беруть участь в осморегуляції і виділенні рідких продуктів обміну речовин, травні вакуолі, органели руху: псев доподії, джгутики, війки. Між джгутиком і тілом найпростіших може знаходитися виріст цитоплаз- ми ундулююча мембрана, що є додатковою орга нелою руху; кількість ядер може бути від одного до декількох (однакові чи різні за формою і функцією). Живлення: гетеротрофне, поглинання їжі шляхом фагоцитозу і піноцитозу або осмотично; міксот рофом є евглена зелена, яка на світлі живиться ауто трофно, як рослина, а в темряві гетеротрофно. Розмноження: безстатеве (поздовжній та по- перечний поділ, множинний поділ) і статеве (коню- гація, копуляція). У зовнішньому середовищі більшість найпрос- тіших утворюють цисти, що забезпечує їх тривале перебування в несприятливих умовах. Класифікація: базується на наявності певних органел руху й особливостях життєвого циклу. За новою зоологічною класифікацією (1980)? Най- простіші (Protozoa) є підцарством, в якому виділя- ють типи: Саркомастігофори (Sarcomastigophora) мають джгутики або псевдоподії, об'єднують у підтипи Мастігофори (Mastigophora) (мають один або більше джгутиків) і Саркодові (Sarcodina) (ма- ють псевдоніжки); Апікомплекси (Apicomplexa) |