Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
 Скачать 14.51 Mb.
|
|
РОЗДІЛ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому організму, порушенням регулювальних систем ха- зяїна, зокрема його нейрогуморальної системи. Дія паразитів на організм хазяїна залежить від інтенсивності інвазії. Інтенсивність інвазії це ступінь зараженості паразитом, яка оцінюється числом паразитів в організмі хазяїна. Екстенсивність інвазії характеризує поши- реність паразитів і оцінюється відсотком заражено- го населення. Паразити характеризуються певною патогенні- стю і вірулентністю. Патогенність хвороботворність, здатність паразита викликати захворювання у хазяїна. Вірулентність властивості паразита, які ви- значають характер і силу його патогенності. 3.2.5 Вплив хазяїна на паразита 3.2. Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини і загальні ускладнення після загибелі личинок філярій у лімфатичних вузлах і в очах, а також ци стицерків свинячого ціп'яка в головному мозку. Доки паразити живі, такі реакції взагалі не прояв- ляються. Тому здебільшого система "паразит ха зяїн" тривалий час залишається у рівновазі. Різні фактори генетичної і негенетичної природи зумовлюють різну сприйнятливість організму хазяї- надо паразита. До негенетичних чинників відносять вік, характер харчування, гормональний статус, супутні за- хворювання тощо. Наприклад, у дітей з порушеним білковим харчуванням тяжче перебігають амебіаз, стронгілоїдоз і пневмоцистоз, а тропічна малярія, навпаки, легше. На фоні злоякісних пухлин тов стої кишки і жіночої статевої системи тяжче пере- бігає амебіаз і трихомоноз. Важливе значення у сприйнятливості людини до паразитарних захворювань має її генетична консти- туція. Наприклад, люди з групою крові II (А) більш сприйнятливі до лямбліозу. Люди, в генотипі яких є гєн серпоподібноклітинної анемії, практично не сприйнятливі до малярії, тощо. сприяє розселенню паразита (часто далеко за межі ареалу його початкового існування). Цисти, яйця й інкапсульовані личинки можуть також розноситися вітром, водою і тваринами механічними перенос- никами. Так відбувається поширення ареалів пара- зитів, що не мають активних розселюючих стадій у циклі розвитку. Багатьом паразитам властиві вільноживучі ру- хомі стадії, що сприяють розселенню. Крім цього, вони виконують функції пошуку нових хазяїв. Рухо- мий спосіб життя проміжних хазяїв підвищує ймовірність контактів з кінцевим хазяїном. Пере- міщення кінцевих хазяїв, в яких живуть статевозрілі паразити, забезпечує ефективне розсіювання цист, яєць і личинок паразитів по території ареалу. Шляхи проникнення паразита в організм людини: • аліментарний, коли збудник заноситься з їжею, як, наприклад, личинки сисунів; • водний, коли зараження відбувається при питті або випадковому заковтуванні води, в якій можуть бути паразити (наприклад, з водою проковтуються циклопи проміжні хазяї мікрофілярій ришти); • контактно побутовий, зіткнення поверхні тіла з безпосереднім джерелом інвазії (зараження коростяним свербуном відбувається при потисканні рук хворої на коросту людини або користуванні її речами, на яких є кліщі); • статевий таким шляхом передається піхвова трихомонада; • трансплацентарний (конгенітальний), коли паразит проникає з організму зараженої вагіт- ної жінки в організм плода через плаценту (таким шляхом можливе зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм); • гемотрансфузійний при випадковому пе- реливанні зараженої крові. Способи зараження паразитами • інокулятивний (від лат inoculatio щеплен- ня), коли переносник під час живлення кров'ю ха- зяїна вносить збудника інвазії в ранку разом із своєю слиною (малярійний комар • перкутанний (від лат percussio нанесен- ня ударів), коли збудник активно проникає крізь шкіру (наприклад, церкарії кров'яних сисунів або філярієподібні личинки кривоголовки); • контамінативний (від лат kontaminatio зіткнення), коли збудник пасивно проникає в організм 445 шляхи розселення і проникнення паразитів в організм хазяїна спец и ф і ч н і ст ь паразит і в Екологічна паразитологія це наука, яка вивчає біологію розвитку, шляхи поширення паразитів у при- роді, ареали та умови їх існування. Розселення паразитів може здійснюватися на різних стадіях їх життєвого циклу. Розселення у часі, зазвичай, відбувається на стадіях спокою: розвиток призупиняється до того часу, поки не виникають сприятливі умови. У найпростіших це цисти, а в гельмінтів, зазвичай, яйця та інколи інкапсульовані шчинки. Такі стадії дуже стійкі до змін навколиш- нього середовища. Наприклад, яйця аскариди мо- жуть зберігати життєздатність до 7 років, а цисти дизентерійної амеби до 7 міс. При попаданні на такій стадії до хазяїна переміщення останнього 3 . 2 . 6 Поняття про екологічну паразитолог і ю Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому хазяїна (наприклад, збудники поворотного тифу мо- жуть потрапити в організм людини при розчавленні зараженої воші і попаданні її вмісту в ранку. Механізми передачі паразита • фекально оральний паразит на певній стадії свого розвитку виводиться з фекаліями ха- зяїна назовні, а його інвазійна стадія заноситься в організм хазяїна через рот немитими руками, за- брудненою їжею (наприклад, механізм зараження цистами дизентерійної амеби); • трансмісійний паразит передається через кровосисного переносника (наприклад, механізм пе- редачі людині малярійного плазмодія комаром роду Anopheles). Характерною особливістю паразитизму є відповідність певного виду паразита до конкретного хазяїна. Така відповідність називається специ- фічністю паразита. Специфічність паразита може бути різною: від конкретного підвиду до форм, що зустрічаються в десятках різних видів хазяїв. Прикладом специфіч- них паразитів людини є малярійний плазмодій, го- стрик дитячий та деякі інші. Джерелом інвазії таких паразитів завжди є людина. Такі специфічні па- разити людини викликають захворювання, що на- зиваються антропонозними. Багато інших паразитів, що зустрічаються у лю- дини, можуть уражати також і людиноподібних мавп. Такими є, наприклад, воші, вухерерія Банкрофта та деякі інші. Джерелом інвазії здебільшого є також людина. Багато паразитів мають меншу специфічність, частіше зустрічаються у домашніх і диких тварин, але можуть уражати також і людину. До таких па- разитів відносять печінкового сисуна, стьожаків, вольфартову муху та багато інших. Джерелом за- раження людини в такому випадку є, зазвичай, тва- рини. Захворювання, що викликаються цими паразитами, називають зоонозними. Водного й того ж виду паразитів специфічність може різнитися на стадіях життєвого циклу. У дея- ких видів специфічність більш виражена на личин- кових стадіях, а статевозрілі організми живуть у великих кількостях у кінцевих хазяїв. Це, наприк- лад, сисуни, личинки яких адаптовані до певних видів молюсків, а дорослі форми можуть паразиту- вати у різних видів ссавців. Зміна специфічності паразитів до хазяїв впро- довж життєвого циклу забезпечує їм широку еко- логічну пластичність, що дозволяє виживати в мінливих умовах і відкриває подальші еволюційні перспективи. • остаточні, проміжні, додаткові, ре зервуарні, облігатні, факультативні хазяїни паразитів д же ре л о і н ваз і ї , фактор и пере- дачі з будни к і в за хвор ю ван ь спец и ф і ч н і і меха н і ч н і перенос- ник избу дни к і в за хвор ю ван ь аут о і н ваз і ї таре і н ваз і ї Для більшості паразитів характерними є складні цикли розвитку, пов'язані зі зміною хазяїна. Залежно від своєї ролі в життєвому циклі паразита хазяїн буває: • остаточним, або дефінітивним (від лат. defenitivus остаточний, визначений), де паразит досягає статевої зрілості і розмножується стате- вим шляхом • проміжним, де відбувається розвиток личинок, безстатеве чи партеногенетичне розмноження паразита • додатковим (якщо проміжних більше, ніж один • резервуарним, що не є обов'язковим, але може накопичувати личинки паразита в інвазійно- му стані й сприяти передаванню до остаточного хазяїна. Так, хижі риби можуть накопичувати в собі личинки стьожака широкого плероцеркоїдів, по їдаючи іншу, заражену ними рибу, яка є проміжним хазяїном цього гельмінта. Від хижих риб може за- ражатися остаточний хазяїн, включаючи людину У резервуарному хазяїні ніякого розвитку паразита не відбувається; • облігатним без якого цикл розвитку паразита неможливий; • факультативним який є не обов'язковим у циклі розвитку паразита. Джерелом інвазії називають організм, який ви- діляє в навколишнє середовище паразитів на різних 446 3 . 2 . 7 Життєві цикли паразит і в 3.2. Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини стадіях їхнього розвитку, якими можуть заразитися інші організми. Зміна хазяїна сприяє розмноженню, розселенню і поширенню паразитів. Якщо передачу збудника від одного хазяїна до іншого здійснює переносник (кровосисні членистоногі кліщі, комахи), захворювання зветься трансмісійним. Пе- реносників поділяють на специфічних та механічних. Специфічні переносники це ті членистоногі, в організмі яких паразит проходить певні стадії розвит- ку, тому їх ще звуть біологічними (малярійний комар специфічний переносник малярійного плазмодія). Механічні переносники членистоногі, в організмі яких не відбувається розвитку паразита. Так, у кишківнику хатньої мухи, на її лапках, волосках можуть знаходитися збудники інфекційних за- хворювань, цисти найпростіших, яйця гельмінтів. Деякі з переносників можуть відігравати роль при- родних резервуарів. Так, блоха може зберігати в своє- му організмі збудника чуми від 27 діб (при темпера- турі 37 С) до 358 діб (при температурі 0 5 С. Аутоінвазія це повторне самозараження ха- зяїна паразитом, який уже паразитує в організмі. Наприклад, при ентеробіозі недотримання дітьми правил особистої гігієни може спричинити повтор- не самозараження гостриком. Це сприяє тривало му перебігу хвороби. Реінвазія це коли людина повторно заражаєть- ся тим же паразитом, але після видужання. інші організми, які населяють хазяїна. Це середо- вище першого порядку. Але паразити пов'язані та- кож з зовнішнім середовищем, яке оточує хазяїна (середовище другого порядку) і діє на паразитів опо- середковано, через тіло хазяїна. Сукупність усіх паразитів, які одночасно живуть в організмі людини або тварини, Є. Н. Павловськии назвав паразитоценозом Оскільки в будь якому організмі одночасно поряд з паразитами є й інші сим- біонти, то сукупність їх разом з організмом хазяїна називають симбіоценозом (ОП. Маркевич). Компонентами симбіоценозу є віруси, рикетсії, спірохети, бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти, членистоногі тощо. Всередині симбіоценозу між окремими компонентами й організмом хазяїна встановлюються складні взаємовідносини. Останні між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпе- чують нормальне існування організму хазяїна. У нормі в тілі людини і тварин кількість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов'язаний синтез ряду білків ферментів, вітамінів, яких не може самостійно синтезувати макроорганізм. Тільки у присутності па- разитичних симбіонтів формується імунітет, утворю- ються імунокомпетентні клітини. Взаємовідносини між організмом хазяїна й усім комплексом симбіоценозу є також джерелом пато- логічного процесу (хвороби) в організмі хазяїна. Дуже показові у цьому досліди з зараженням морсь- ких свинок культурою найпростіших збудників аме- біазу. Коли заражали свинок, які штучно позбавля- лися кишкових бактерій, то хвороба не виникала, в той час як тварини з "нормальною" мікрофлорою захворювали натяжку форму амебіазу. Розвиток патогенних грибів у тілі людини стри- мується симбіотичними бактеріями коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створюються сприятливі умови для патогенних грибів, тому впровадження у медичну практику антибіотиків призвело до почаст- ішання захворювань, які викликаються паразитични- ми грибами, зокрема роду Candida (кандидомікоз). Численні факти переконують у тому, що захво- рювання, які викликаються паразитами, розвива- ються внаслідок різноманітних відносин між мак- роорганізмом і комплексом усього симбіоценозу. Встановлено, що люди, які страждають на гельмін- този (тобто уражені паразитичними червами гель- мінтами), тяжче хворіють на туберкульоз, черев 447 • організм як середовище прожи- вання паразитів • паразитоценологія • людина як основний компонент симбіоценозу На відміну від інших організмів, основою зовні- шнього середовища паразитів є живий організм, а не нежива природа (вода, ґрунт, повітря). Вчення про організм як середовище існування найбільш повно розроблене Є. Н. Павловським. Середови- щем щодо паразита будуть як органи хазяїна, так і 3.2.8 Людина в паразитарній системі Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя • поняття про обл і га т нот ран см і сійні і факультативно трансмісійні хвороби • визначення природного осередку (вогнища) та його головних еле- мент і в : з будни к за хвор ю ванн я , резервуар з будни ка, переносник збудника вид и при родни хо сере д к і в , синантроп н і осе редки ан троп оно з и і з о оно з и Трансмісійними називаються захворювання, збудники яких передаються переносниками (напри- клад, збудник малярії малярійний плазмодій пе- редається людині малярійним комаром Anopheles) рис. 3.194 на стор. 574). Трансмісійні хвороби, збудники яких передаються лише специфічними пе- реносниками, звуться облігатно трансмісійними (малярія). Якщо збудники передаються не лише через переносників, але й іншими шляхами, то хворо- би мають назву факультативно трансмісійних. Наприклад, збудники туляремії, можуть проникати в організм людини як через переносників (кліщі, двокрилі), так і через заражену воду чи їжу, а також при знятті шкурки з хворого гризуна. Для цілої низки трансмісійних хвороб властиве те, що джерела захворювання (вогнища, або осе- редки) існують у природі без участі людини. По- трапивши до них, людина може захворіти. Такі осе- редки звуться природними, а відповідні хвороби 448 та місце ЛЮДИНИ в ньому природно осередковими. Компонентами природного осередку обов'язково є збудник, специфічніш переносник збудника і тварини резервуари збудни- ка (живителі). Якщо збудники циркулюють лише серед диких тварин, осередок зветься первинним. Потрапивши в такий осередок, людина зазнає нападу голодних заражених переносників і стає інва зованою. Повертаючись до свого житла, де є спе- цифічні переносники і тварини живителі, людина (чи свійська тварина) може дати початок так званому антропургічному осередку. Крім свійських тварин, птахів, існування таких осередків можуть підтри- мувати щей синантропні гризуни. Якщо заражена людина потрапляє в райони, де збудника немає, але є придатні для нього кліматичні умови, тварини живителі, специфічні переносники, то може виникати вторинний природний осередок. Переносники у природі активні лише в теплий період року, тому природно осередкові хвороби ма- ють сезонний характер Природний осередок пе- ребуває у так званому валентному стані, тобто збе- рігається здатність заразитися людині або тварині. Антропонози це хвороби, збудники яких вра- жають тільки людину. Біологічним хазяїном і дже- релом збудників цих хвороб є людина. Зоонози це хвороби, збудники яких вражають організм тварини і людини. При цьому джерелом збудників хвороби є свійські й дикі тварини. ний тиф, деякі хвороби нервової системи і багато інших. Це обов'язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь якої хвороби необхідно ліку- вати пацієнта і від супутніх хвороб, які викликають- ся паразитичними організмами. При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу (з усіма його біотичними й абіотичними факторами. Щодо лю- дини, то окрім перерахованих чинників певну роль відіграють і соціальні умови. 3.2.9 Трансмісійні та природно осе редко в і за хвор ю ванн я роль Є. Н. Павловського у роз- робці вчення про природну осе редковість трансмісійних захво- рювань • біологічні принципи боротьби з трансмісійними і природно осе- редковими захворюваннями Євгену Никаноровичу Павловському (рис. 3.17) належить провідна роль у створенні екологічного на- пряму в медичній паразитології, який вивчав різно- манітні взаємини паразитів з навколишнім сере- довищем. Є. Н. Павловський наголосив на особли 3.2.10 Вчення про природну осередковість транс- місійних захворювань 3.2. Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини Рис. 3.17 Євген Никанорович Павловський ( 1 8 8 4 1 9 6 5 ) . востях середовища існування паразитів. Фактори зовнішнього середовища, у тому числі й соціально- го, впливають на паразита через організм хазяїна. Це означає, що можливість зараження людини за- лежить від умов її життя і праці, а перебіг хвороби від лікування, харчування, догляду тощо. Є. Н. Павловський створив вчення про трансмі сійні хвороби та їх природну осередковість. Прикладами таких хвороб є весняно літній і тайговий енцефаліти, збудник яких вірус. Природним резервуаром вірусу є дикі тварини білка, заєць, їжак, бурундук, які мають певний ареал існування. Іксо дові кліщі, що паразитують на цих тваринах, пере- дають вірус від тварини до тварини. Тому збудники існують у природі довгий час незалежно від людини. Вчення про природну осередковість транс- місійних захворювань визнано у всьому світі й прий нято Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Методи боротьби з природно осередковими за- --орюваннями є досить складними через те, що зде більшого в циркуляцію збудника залучена велика кількість хазяїв і переносників, тому руйнування цілих біогеоценотичних комплексів, які виникли в результаті еволюції, екологічно недоцільне, шкідли ве і технічно неможливе. Лише в тих випадках, коли осередки є невеликими і добре вивченими, можли- • включення до програми заходів ВООЗ щодо боротьби з парази- тарними захворюваннями Вчення Є. Н. Павловського про природну осе редковість трансмісійних хвороб дозволило встано- вити шляхи циркуляції паразитів і збудників у при- роді. Згідно з цим вченням, у природніх умовах фор- муються осередки, в яких ті чи інші види паразитів безперешкодно циркулюють серед диких тварин. Якщо людина або домашня тварина попадає в та- кий осередок, то зазнає інвазійного впливу. Коли інвазовані в природних осередках повер- таються до звичних умов, за наявності відповід- них переносників і проміжних хазяїв можуть ви- никати досить стійкі антропургічні осередки. Ос- танні підтримуються домашніми тваринами (кіш- ки, собаки, птиця), синантропними гризунами та іншими тваринами. Шляхи циркуляції паразитів у таких осередках зазнають ускладнення за участі переносників і проміжних хазяїв збудники передаються від тварин до тварин, від тварин до людини, від людини до людини. Так виникають вторинні осередки, відбувається розширення ареалу паразитів. Таке явище набуло особливого зна- чення за умов міграційних процесів, які властиві людству в ХХ ХХІ ст. 449 ве комплексне перетворення таких біогеоценозів у напрямку, який виключає циркуляцію збудника. Так, рекультивація пустельних ландшафтів і створення на їх місці садівничих господарств призводить до різкого зниження кількості гризунів і москітів, що віддзеркалюється зниженням захворюваності насе- лення на лейшманіоз. У більшості випадків, профілактика і боротьба з природно осередковими захворюваннями повинна бути направлена на індивідуальний захист лю- дини (попередження укусів кровосисних членистоногих, термічна обробка харчових продуктів тощо) відповідно до шляхів циркуляції у природі певних збудників. Система природних осередків на сучасному етапі |