Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
 Скачать 14.51 Mb.
|
|
Збудник метагонімозу (Nanophyetes salmincoia) 3.4. Медична гельмінтологія Поступово ознаки ураження кишківника стиха- ють, але можливі рецидиви. Загальна тривалість захворювання близько одного року. Діагностика. Клінічна: ґрунтується на епіде- міологічному анамнезі, виражених проявах уражен- ня кишківника. Лабораторна: виявлення яєць метагонімусів у випорожненнях хворого. Лікування. Застосовують антипаразитарні пре- парати. Профілактика. Особиста не вживати в їжу погано термічно оброблену або погано просолену рибу. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітар- но просвітня робота. 3.4.2.8 Збудник нанофієтозу (Nanophyetus salmincola) Nanophyetus saimincola збудник нанофієтозу. Географічне поширення: Північна Америка, Далекий Схід. Морфологія. Статевозріла особина (рис. і. 73) розміром 1,1 χ 0,8 мм, жовтувато сірого кольору, майже округлої форми, з кутикулою, озброєною шпичками. Стравохід відсутній. Глотка переходить в кишківник, гілки якого доходять до передньої тре- тини сім'яників. Подовжено овальні великі сім'яни- ки розташовуються симетрично в задній половині тіла. Чисельні дрібні жовтівники розкидані по всьо Рис. 3.73 Збудник нанофієтозу (Nanophyetus saitnincola), статевозріла особи на. Рис. 3.74 Збудник нанофієтозу, яйце. му тілу, починаючи від глотки. Яєчник розташова- ний у правій половині тіла, попереду від сім'яників, між черевним присоском і петлями кишок. Стате- вий отвір відкривається позаду черевного присоска. Яйця (рис. 3.74) розміром 0,07 х 0,04 мм, овальні, світло коричневого кольору з золотавим відтінком; у середині є одна зародкова клітина, оточена великими жовтівниковими клітинами. Життєвий цикл Остаточний хазяїн людина, собаки, кішки, норки і борсуки. Проміжний хазяїн: черевоногі молюски. Додатковий хазяїн: прісноводні риби (кета, кунджа, амурський сиг, таймень, ленок і амурсь кий харіус). Інвазійна стадія метацеркарії. Яйця нанофієтусів розвиваються до інвазійної стадії у воді за кімнатної температури впродовж 5 місяців. Після проморожування їх у воді розвиток прискорюється. Розвинений мірацидій енергійно ру- хається всередині яйця, а потім вилуплюється і пла- ває у воді. Мірацидій активно проникає у тіло мо- люска, в якому розвиваються материнські й дочірні редії, а потім церкарії. Вони проникають здебіль- шого в печінку молюсків, а також в інші органи, крім голови і мускулястої ноги. Церкарії, що вийшли з молюсків уводу, покриті тонкою прозорою кутикулою з дрібними шипиками. Церкарії досить швидко проникають у тіло риби через шкіру будь якої ділян- ки; спочатку вони осідають на плавцях, а потім про- суваються між їх променями в напрямку шкіри і про- никають у шкіру тіла риби переднім кінцем, підтя 499 Розділ 3. Біогєоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому гуючи задній. У тканинах риби церкарії втрачають хвіст і інцистуються впродовж 1 2 год. Метацер карії у мальків локалізуються переважно в м'язах тіла, очей і серця, тоді яку статевозрілих риб їх більше знаходять у нирках і в м'язах плавців, мен- ше у зябрах, на стінках кишківника і в оточуючій їх жировій тканині. Патогенна дія: пошкоджують слизову оболон- ку тонкої кишки. Клініка. Клінічні прояви спостерігаються тільки при інтенсивній інвазії не менше 500 особин у кишківни ку однієї людини. Хворі скаржаться на біль у ділянці живота, частіше проноси, рідше запори, а також не- приємні відчуття в епігастральній ділянці натще. Діагностика. Клінічна: ґрунтується на епідемі- ологічному анамнезі, проявах ураження кишківника. Лабораторна: виявлення яєць нанофієтусів у фекаліях. Лікування. Застосовують антипаразитарні пре- парати. Профілактика, не вживати в їжу погано термічно оброблену або погано просолену рибу. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно просвітня робота. Шистосоми Шистосоми (кров'яні сисуни) це група тропіч- них гельмінтів, які є збудниками шистосомозів. Основні види шистосом, що паразитують у людини: • Shistosoma haematobium збудник сечоста- тевого шистосомозу. • Shistosoma mansoni збудник кишкового шистосомозу. • Shistosoma japonicum збудник японського шистосомозу. Географічне поширення: S. haematobium поширена в 52 х країнах Африки й Азії (Західна Індія, Ангола, Нігерія, Судан, Єги- пет, Сирія, Ліван, Ірак, Саудівська Аравія та ін.) S. Mansoni зустрічається в 53 х країнах Еква- торіальної і Південно Східної Африки, у західній півкулі (Бразилія, Суринам, Венесуела, деякі Ка- рибські острови). 3 . 4 . 2 . 9 Рис. 3.75 Сисун кров'яний, статевозріла особина (самка та самець). S. japonicum виявлена в Китаї, Індонезії і на Філіпінах. Морфологічні особливості. Роздільностатеві трематоди (рис. 3.75). Самець має широке тіло довжиною 10 15 мм. Краї тіла за черевним присо ком загорнені усередину, утворюють гінекофорний канал, в якому знаходиться довга (близько 20 мм) тонка самка. Яйця шистосом великі, не мають кришечки, наявна шпичка. У S. haematobium шпичка роз ташована термінально, розмір яйця 150 х 62 мкм рис. 3.76); яйце S. mansoni містить шпичку на бічній поверхні, розмір яйця 140 х 61 мкм рис. 3.77); яйце S. japonicum округле, шпичка невелика розташована латерально, розмір яйця 85 х 60 мкм (рис. 3.78). Рис. 3.76 Яйце Shistosoma haematobium. 500 3.4. Медична гельмінтологія Рис. 3.77 Яйце Shistosoma mansoni. Життєвий цикл (рис. 3.79): шистосоми біо- гельмінти. Остаточний хазяїн людина, для S. japonicum велика і мала рогата худоба, коні, свині, собаки, кішки, гризуни. Проміжний хазяїн прісноводні молюски Bulinus, Planorbis, Oncomelania та ін. Локалізація в тілі остаточного хазяїна: S.haema tobium у венах малого таза, зокрема сечового міхура, S.mansoni у венах брижі кишківника і ге- мороїдальних венах S. japonicum у верхніх венах брижі кишківника і ворітній вені. Сечостатевий і кишковий шистосомози ант ропонози, хоча шистосоми виявляють також у мавп і гризунів. Японський шистосомоз природно осе- редкове захворювання з широким колом хазяїнів. Для відкладання яєць самка залишає самця і відкладає яйця в дрібних венулах близько до просвіту кишківника або сечового міхура. Всередині яйця зна- ходиться мірацидій, він продукує ферменти, що до- помагають яйцю вийти у просвіт сечового міхура або кишківника. З сечею або фекаліями (залежно від виду шстосом) яйця потрапляють уводу, де мірацидій вивільняється і проникає в тіло проміжного хазяїна. У тілі молюска розвивається материнська і дочірня спороцисти, в яких утворюється велика кількість церкаріїв, всі однієї статі. На світлі церкарії залиша- ють тіло молюска, активно плавають і проникають у тіло остаточного хазяїна при купанні, пранні білизни, роботі на зрошувальних полях. Інвазійна стадія церкарій. Церкарії перетво- рюються в личинки (шистосомули), що мігрують по лімфатичних і кровоносних судинах до місця своєї локалізації. Патогенна дія: токсично алергічна дія паразита на ранній стадії хвороби; розвиток запального процесу, а згодом розростання сполучної тканини і деформація стінок сечового міхура та кишківнику на пізніх стадіях хвороби внаслідок постійного трав- мування стінок органа. Клініка. Прояв хвороби залежить від тривалості і ступеня інвазії, реактивності організму. Інкубацій- ний період складає 4 6 тижнів. У розвитку хвороби виділяють декілька стадій. Стадія проникнення. На шкірі в місці проник- нення церкаріїв виникає відчуття печії, свербіж, по- червоніння, висипка, що зберігається 1 2 дні. Мігра- ція шистосомул може супроводжуватися підвищен- ням температури, кашлем, болем у грудях. Три- валість цієї стадії 2 3 тижні. Стадія дозрівання. Шистосоми досягають місця локалізації. Характерна лихоманка з ознобом, біль у суглобах і головний біль, нудота, блювота, пронос, можливе збільшення селезінки. Тривалість цієї стадії 8 Ю тижнів. У ці періоди симптоми шистосомозу однакові, незалежно від виду збудника. На пізніших стадіях хвороби клініка залежить від локалізації паразита. Стадія розвиненої інвазії відповідає паразиту- ванню статевозрілих шистосом та інтенсивному відкладанню яєць. При сечостатевому шистосомозі спостерігаються болі і тяжкість у промежині та над- лобковій ділянці. При кишковому й японському ши • . . . Рис. 3.78 Яйце Shistosoma japonicum. 501 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис. 3.79 Життєвий цикл сисуна кровяного 1 остаточний хазяїн; 2 яйце з мірацидієм; 3 мірацидій; 4 проміжний хазяїн (а молюск з родині' Bulmidae, б молюск з родини Planorbidae); 5 спороциста; 6 материнська редія; 7 дочірня редія; 8 церкарій. стосомозах характерні біль у животі, чергування запору і проносів, у випорожненнях домішки крові і слизу. У цей період можливе гематогенне занесен- ня яєць у центральну нервову систему. Стадія роз- виненої інвазії продовжується 3 7 років. Стадія пізньої інвазії й ускладнень. Виділення яєць зменшується або припиняється, переважають симпто- ми, пов'язані з прогресуючим фіброзом тканин. Діагностика. Клінічна: ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу і відповідних симптомах хвороби. Лабораторна: овоскопія осаду сечі (S. haema- tobium) або фекалій (S. mansoni, S. japonicum). При дослідженні на сечостатевий шистосомоз дослід- жують денну порцію сечі, давши пацієнту випити 250 мл води за 30 хв. до дослідження; внутрішньо шкірна алергічна проба. В ендемічних районах серологічні методи мало- ефективні, тому що практично все населення має визначений рівень антитіл. Інструментальні методи доцільні на пізніх ста- діях хвороби, коли інтенсивність виділення яєць не 3.4. Медична гельмінтологія велика. Застосовують цистоскопію і ректоромано скопію, рентгенівське дослідження (кальциновані яйця шистосом добре помітні у стінках органів). Лікування. Застосовують протиглистяні препа рати (празиквантел). Профілактика. Особиста не купатися в зара- жених водоймах. Громадська: виявлення і лікуван на хворих, охорона водойм від фекального забруд- нення, знищення молюсків. 3.4.2.10 Клас Стьожкові (Cestoidea) характеристика класу Цестоди (клас Cestoidea, підклас Cestoda), або стьожкові черви відносяться до типу Плоскі черви Цестоди мають стрічкоподіб- не сегментоване тіло довжиною від 2,5 5 мм дом. Тіло складається із голівки (сколекса, шийки і членистої стробіли, окремі сегменти (членики) якої називаються проглотидами (рис. 3.80). На голівці є органи фіксації: присоски, присмоктувальні щіли- ни (ботрії), може бути хоботок з віночком гачків. За сколексом знаходиться коротка несегментована шийка частина росту, від якої відбруньковуються членики. Стробіла складається із різної кількості члеників (від 3 до 4000). Проглотиди, що розта- шовані безпосередньо за шийкою, називаються юни- ми і мають тільки чоловічу статеву систему. Середину тіла складають гермафродитні членики, а кінець стробіли складається із зрілих члеників, що містять заповнену яйцями матку. Покриви тіла утворюють шкірно м'язовий мішок. Зовнішній його шар кутикула має мікро ворсинки для збільшення всмоктувальної поверхні, тому що поглинання поживних речовин відбу- вається всією поверхнею тіла. Такий спосіб жив Рис. 3.80 Цестоди (І сколекси; II гермафродитні членики III зрілі членики IV поперечний зріз сколексу стьожака широкого а стьожак широкий (Diphyllobothrium latum); б ціп'як озброєний (Taenia solium); в ціп'як неозброєний (Taeniarhynchus saginatus); г ціп'як карликовий (Hymenolepis nana)): 1 ботріі; 2 зона росту 3 цирусна сумка 4 піхва; 5 матка 6 жовтівники; 7 яєчник; 8 оотип; 9 вивідний отвір матки 10 тільце Меліса; 11 сім'яники; 12 віночок гачків; 13 присоски 14 зона росту 15 сім'яники; 16 матка 17 яєчник; 18 тільце Меліса; 19 оотип; 20 жовтівники; 21 матка, заповнена яйцями; 22 піхва; 23 сім'явивідна протока. 503 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому лення визначив локалізацію статевозрілих особин тільки в тонкій кишці хазяїна. Кутикула також виділяє антипротеолітичні ферменти, що захища- ють гельмінта від перетравлювання. Під кутикулою знаходяться шари кільцевої і поздовжньої мускулатури. Простір між органами заповнений паренхімою. Травна, кровоносна, дихальна системи відсутні. Видільна система протонефридіального типу, нерво- ва система гангліонарно драбинчастого типу. Цестоди гермафродити. Чоловіча статева система представлена сім'яниками, сім'явиносними протоками, що зливаються в загальний сім'япровід і закінчуються копулятивним органом цирусом. Жіноча статева система складається із яєчника, яйцепровода, жовтівників, тільця Меліса, піхви, ооти пу, матки. Цирус і піхва відкриваються у статеву клоаку, звідти чоловічі статеві клітини потрапляють в оотип, де відбувається запліднення. Можливе пе- рехресне запліднення між двома особинами або різними проглотидами одного гельмінта. Цестоди є біогельмінтами. Статевозрілі особи- ни живуть у тонкій кишці тварин і людини. Розви- ток відбувається зі зміною хазяїнів і двома личин- ковими стадіями. Усередині яйця утворюється он косфера шестигачковий зародок, що вивільняєть- ся в тілі проміжного хазяїна. Там із онкосфери роз- вивається друга личинкова стадія фіна (ларво циста, інвазійна для остаточного хазяїна. Розріз- няють кілька типів фін: • циспшцерк невеликий заповнений рідиною міхурець розміром з горошину, всередину якого за- вернутий один сколекс • цистицеркоїд двостінний міхурець із за- вернутим всередину сколексом і хвостоподібним придатком • ценур міхур, всередину якого завернуто декілька сколексів; • ехінококовий міхур міхур, що досягає великих розмірів, всередині якого знаходиться токсична рідина, безліч сколексів, дочірні і внучаті міхурці; • альвеококовий міхур конгломерат дрібних міхурів з колоїдним вмістом, всередині яких невелика кількість сколексів; • плероцеркоїд червоподібна личинка з при смоктувальними щілинами (ботріями) на передньо- му кінці. • Неозброєний (бичачий) ціп'як (Taeniarhynchus saginatus) збудник теніаринхозу. Географічне поширення: зустрічається по- всюдно. Частота захворювання переважає в Цент Рис. 3.81 Ціп'як неозброєний (Taeniarhynchus saginatus): a сколекс б зрілий членик. 504 3.4.2.11 Ціп'як неозброєний, або бичачий (Taenia- rhynchus saginatus) 3.4. Медична гельмінтологія Рис 3.82 Ціп'як неозброєний, яйце. ральній Європі, на території колишнього Радянсько- го Союзу, на півночі Африки, Південній Америці. Морфологія. Статевозріла особина близько 5 6 метрів довжиною (може досягати довжини 12 20 м, складається із 1000 2000 члеників (рис. 3.81). Сколекс округлий, 1 2 мм діаметром, має 4 пігмен товані присоски. Шийка коротка і тонка. Гермафродитний членик має дволопатевий яєчник. Зрілі членики прямокутної форми, розміром 20 30 х 12 мм, довжина членика перевищує ширину (3:1 4:1). Матка закритого типу, розгалужена у ви гяді стовбура, від якого з кожного боку відходять 17 35 бічних відгалужень, містить до 150000 яєць. Кінцеві членики здатні до активного руху. Яйця (рис. 3.82) округлої форми, мають заро- док онкосферу з трьома парами гачків. Онкос фера оточена двоконтурною радіально посмугова- ною товстою оболонкою жовтаво коричневого ко- льору (ембріофор). Зовнішня оболонка яйця тонка, безбарвна, у яєць, що виділилися, дуже швидко руйнується. Фіна типу цистицерк (Cysticercus bovi), відрізняється від фіни свинячого ціп'яка меншими розмірами (7,5 10 X 4 6 мм) і має вигляд просяного зернятка. Життєвий цикл (рис. 3.83): неозброєний ціп'як біогельмінт. Остаточний хазяїн людина. Локалізація в тілі остаточного хазяїна тонка кишка. Проміжний хазяїн велика рогата худоба. У зовнішнє середовище членики виділяються з фекаліями хворого або активно виповзають через задній прохід. Велика рогата худоба заражається, поїдаючи забруднену яйцями траву. У травному тракті проміжного хазяїна онкосфери вивільняють- ся, проникають у кровоносні судини і з течією крові потрапляють у міжм'язову сполучну тканину ске- летних м'язів, серцевий м'яз, язик. Через 7 місяців після зараження фіни є інвазійними для людини і зберігають інвазійність дох років. Людина заражається, з'ївши погано термічно оброблену фінозну яловичину. Інвазійна стадія цистицерк. У кишківнику сколекс паразита вивертається, прикріплюється до стінки кишківника і починається ріст стробіли. Через три місяці ціп'як досягає статевої зрілості. Три- валість життя близько 10 років. Розвиток фін в організмі людини неможливий. Патогенна дія: внаслідок виділення паразитом антипротеолітичних ферментів порушується трав- лення й всмоктування; призводить до схуднення; механічне ураження слизової оболонки кишківни- ка органами фіксації. Клініка. Інкубаційний період від 8 до 10 тижнів. Іноді єдиною скаргою хворих є виділення члеників ціп'яка під час дефекації. Однак (особливо в дітей та осіб, ослаблених іншими захворюваннями) мо- жуть бути нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, роздратованість, холецистит, панкреатит. Діагностика. Клінічна: виділення члеників з фекаліями і виявлення їх. Лабораторна: гельмін тоскопія фекалій, вид паразита визначають за кількістю відгалужень матки (від 17 до 35); овоско пія зішкрібка з періанальних складок або виявлення яєць за допомогою методу "липкої стрічки". Вияв- лення тільки яєць не дозволяє розрізнити озброєно- го і неозброєного ціп'яків. Лікування. Застосовують протиглистяні препа- рати (празиквантел). Профілактика. Особиста дотримання правил особистої гігієни, ретельна термічна обробка яло- вичини. Громадська: контроль яловичини на ринках і бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення навколишнього середовища, санітар- но просвітня робота. 505 |