Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
 Скачать 14.51 Mb.
|
|
482 3.3. Медична протозоологія в) Plasmodium falciparum збудник тропічної малярії; г) Plasmodium ovale збудник малярії типу три- денної; д) Plasmodium knowlesi збудник одноденної малярії мавп. 8. У жінки народилася мертва дитина з вадами розвитку. Яке протозойне захворювання могло спричинити заги- бель плоду а) амебіаз; б) балантидіаз; в) трихомоноз г) токсоплазмоз д) лейшманіоз. 9. Робітниця свиноферми звернулася до лікаря зі скарга- мина біль у животі, часті випорожнення з домішкою сли- зу і крові, знижений апетит, втрату ваги. Які протозойні захворювання можуть викликати ці симптоми? а) амебіаз; б) балантидіаз; в) трихомоноз г) токсоплазмоз д) лейшманіоз. 10. Відомо, що деякі найпростіші можуть проникати від ва лтної жінки через плаценту до майбутньої дитини. Збудни- ки якого захворювання можуть передаватися таким чином а) трихомонозу б) амебіазу; в) лямбліозу; г) токсоплазмозу д) лейшманіозу. 11. У фекаліях хворого з хронічним колітом (запалення товстої кишки) виявлено чотириядерні кулеподібні цисти діаметром 10 мкм. Цисти якого найпростішого виявлено? а) кишкової амеби; б) лямблії; в) ротової амеби; г) дизентерійної амеби; д) балантидія. 12. Хворій під час пологів перелили кров донора. Через два піжні у реципієнтки виникли періодичні напади лихоман ш. Лікар запідозрив малярію. Яке лабораторне досліджен- ня необхідно провести для підтвердження діагнозу? а) серологічне; б) посів крові на поживне середовище; в) лейкоцитарної формули; д) товстої краплі крові; г) пунктату лімфатичних вузлів. 13. Балантидіаз вважають професійним захворюванням. Це пояснюється тим, що основним джерелом зараження людини на цю хворобу є а) кішки; б) собаки в) гризуни; г) велика рогата худоба д) свині. 14. У гастроентерологічне відділення обласної лікарні поступила дитина з підозрою на лямбліоз. У фекаліях цист лямблій не виявлено. Який більш точний метод лабора- торної діагностики потрібно застосувати? а) мікроскопію пунктату печінки; б) мікроскопію мазка крові; в) мікроскопію дуоденального вмісту; г) внутрішньошкірну алергічну пробу д) серологічне дослідження. 15. Чоловік 42 років звернувся до лікаря зі скаргами на слабкість ум язах, виснаження, сонливість, зниження ро- зумової діяльності. З'ясовано, що пять років тому він пе- ребував у тривалому відрядженні до Ефіопії. Який прото зооноз можна запідозрити? а) токсоплазмоз б) амебіаз; в) вісцеральний лейшманіоз; г) трипаносомоз; д) малярію. 16. До лікаря звернувся хворий з тяжкими розладами діяльності кишківника. У рідких фекаліях разом зі слизом виявлено кров. Клінічно діагностовано бактеріальну ди- зентерію, що не дістало лабораторного підтвердження. Яка протозойна хвороба найбільш ймовірна? а) вісцеральний лейшманіоз; б) трихомоноз в) лямбліоз; г) токсоплазмоз д) амебіаз. 17. У хворого на малярію в період підвищення температу- ри (жару) взято кров для проведення лабораторного до- слідження. Яка стадія еритроцитарної шизогонії збудника цієї хвороби переважатиме в мазку крові?: а) мерозоїти; б) шизонти; в) кільця; г) амебоподібні трофозоїти; д) морули. 483 Медична гельмінтологія вивчає паратитів людини, що належать до типів Плоскі та Круглі черви. Паразитичних червів називають гельмін- тами, захворювання гельмінтозами. Гельмінти дуже поширені на Землі. Понад 270 видів гельмінтів викликають захворювання людей у всіх частинах світу. Залишаються масо- вими в Україні такі гельмінтози, як ентеробіоз 725,83 на 100000, аскаридоз 158,03 на 100000, трихоцефальоз 3 5,44 на 100000 населення. Епі- демічного характеру за останні 5 років набув гіменолепідоз через припинення вітчизняного виробництва ефективного препарату фенасал для дегельмінтизації хворих і контактних в осе- редках захворювання. Зареєстровано 370 ви- падків ехінококозу. Захворюваність на трема- тодози з 1995 року зросла на 20 % (406 випадків). Уроках виявлено 175 нових випадків теніаринхозу, 146. стронгілоїдозу, 74 ехіно- кокозу, 21 дифілоботріозу, 20 щурячого гіме нолепідозу, 19 теніозу. Для багатьох із зазна- чених хвороб характерна різна частота специ- фічних клінічних проявів від безсимптомно го (субклінічного) перебігу до тяжких форм, які закінчуються смертю. Вони ускладнюють у інвазованих супутні захворювання, виклика- ють хронічні алергодерматози. Тривалість гельмінтозу часто залежить від тривалості життя паразита і становить декіль Медична гельмінтологія 3 . 4 . 1 . Біологічні особливості життєвих циклів гельмінтів. Геогельмінти, біогельмінти, контактні гельмінти (К. І. Скрябін) 3 . 4 . 2 . Тип Плоскі черви (Plathelminthes). Характеристика, класифікація, медичне значення 3 . 4 . 2 . 1 . Клас Сисуни (Trematoda). Характеристика класу 3 . 4 . 2 . 2 . Сисун печінковий, або фасціола (Fasciola hepatica) 3 . 4 . 2 . 3 . Сисун котячий, або сибірський (Opisthorhis felineus) 3 . 4 . 2 . 4 . Сисун ланцетоподібний (Dicrocoelium Іаn ceatum) 3 . 4 . 2 . 5 . Сисун (клонорх) китайський (Clonorchis sinensis) 3 . 4 . 2 . 6 . Сисун легеневий (Paragonimus ringeri, або P. vestermani) 3 . 4 . 2 . 7 . Збудник метагонімозу (Metagonimus yoko gawai) 3 . 4 . 2 . 8 . Збудник нанофієтозу (Nanophyetes sal mincola) 3 . 4 . 2 . 9 . Шистосоми (Schistosoma haematobium, Sch. mansoni, Sch. japonicum) 3.4.2.10. Клас Стрічкові черви (Cestoidea). Характеристика класу 3 . 4 . 2 . 1 1 . Ціп'як неозброєний, або бичачий (Taeniar hynchus saginatus) 484 3.4.2.12. Ціп'як озброєний, або свинячий (Taenia solium) 3.4.2.13. Ціп'як карликовий (Hymenolepis nana) 3 . 4 . 2 . 1 4 . Ехінокок (Echinococcus granulosus) 3.4.2.15. Альвеокок (Alveococcus multilocularis). 3.4.2.16. Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum). 3.4.3. Тип Круглі черви (Nemathelminthes), Клас Власне круглі черви (Nematoda). Характеристика, медичне значення. 3 . 4 . 3 . 1 . Аскарида людська (Ascaris lumbricoides). 3.4.3.2. Волосоголовець людський (Trichocephalus trichiurus). 3.4.3.3. Гострик (Enterobius vermicularis). 3.4.3.4. Анкілостома (Ancylostoma duodenale). 3.4.3.5. Некатор (Necator americanus). 3.4.3.6. Вугриця кишкова (Strongyloides stercoralis). 3.4.3.7. Трихінела (Trichinella spiralis). 3.4.3.8. Ришта (Dracunculus medinensis). 3.4.3.9. Філярії. 3.4.3.10. Личинки аскарид тварин збудники шкірної та вісцеральної форм larva migrans. 3 . 4 . 3 . 1 1 . Поширення гельмінтозів на території Ук оаїни, 3.4.3.12. Вчення К. І. Скрябіна про дегельмінтиза- цію і девастацію; тотальна і парціальна девастація; зезультати боротьби з гельмінтозами в Україні. ка тижнів (при ентеробіозі) чи навіть декілька десятків років (при шистосомозах). Тяжкість захворювання визначається кількістю пара- зитів, що потрапили до організму, та індиві- дуальною чутливістю. Гельмінти паразитують в усіх органах люди- ни, оскільки шляхи і способи інвазії різноманітні: аліментарний (з їжею, водою, інокулятивний (зі слиною кровосисного переносника), перкутан ний (активне проникнення крізь покриви тіла). Впродовж еволюції вони набули пристосувань до паразитичного способу життя (дуже розви- нена статева система, особливі покриви, іноді ознаки загальної дегенерації, тобто спрощення будови), а також до існування в певних органах хазяїна. Для того, щоб до них дійти, гельмінти здійснюють міграцію по кровоносних судинах чи через тканини і можуть потрапити до інших органів. У такому разі говорять про атипову, або ектопічну, або спотворену, локалізацію. Тяжче перебігають захворювання, що спричи- няються неспецифічними для людини, але спе- цифічними для тварин паразитами, якщо вони випадково потрапляють у людський організм. Гельмінти є стрес агентами і призводять до формування в організмі хазяїна імунної відповіді. При гельмінтозах імунітет має спе- цифічні особливості, відмінні від вірусних і бак- теріальних інфекцій та протозойних інвазій, що визначається такими чинниками: 1. Гельмінти можуть не розмножуватися в організмі хазяїна, але, проходячи складний цикл розвитку від яйця до дорослої особини, значно змінюють свій антигенний склад. 2. Гельмінти, на відміну від інших паразитів людини, великі за розмірами, а нематоди, крім того, мають щільну кутикулу. Для їх ураження ефективною стає клітинна форма боротьби з боку хазяїна. 3. Гельмінти конгломерат антигенів, у відповідь на який виділяється велика кількість антитіл. 4. На початкових етапах гельмінтної інвазії спрацьовують неспецифічні механізми захисту, що захищає організм хазяїна, але це може сприя- ти проникненню личинок у його тканини. 4 8 5 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому 3 . 4 . 1 Життєві цикли гельмінтів • геогельмінти • біогельмінти • контактні гельмінти (К. І. Скрябін) Для гельмінтів характерною є зміна хазяїна в циклі розвитку, що забезпечує розмноження, розсе- лення і поширення паразитів. Ще в 1937 p. K. І. Скрябін і P. C. Шульц поді- лили всіх паразитичних червів на дві групи за характером їх життєвого циклу геогельмінти і біо- гельмінти й відповідно виділили дві епідеміо- логічні групи гельмінтозів геогельмінтози і біо гельмінтози. До геогельмінтів належать види (значна час- тина нематод, що розвиваються без участі про- міжного хазяїна. їхні яйця або личинки досягають інвазійної стадії у зовнішньому середовищі й потрап- ляють до організму остаточного хазяїна переваж- но через рот внаслідок випадкового проковтуван- ня з їжею або водою, занесення брудними руками перорально. Личинки деяких видів (анкілостомід, стронгілоїдів) активно проникають через шкірні покриви людини при контакті з грунтом. До біогельмінтів належать види (сисуни, стьож- кові, частина власне круглих червів), життєві цикли яких обов'язково пов'язані зі зміною хазяїна про- міжного й остаточного. У тілі проміжного розвива- ються личинкові форми, а перетворення інвазійних личинок на дорослу форму відбувається в тілі остаточного хазяїна, куди вони потрапляють різними шляхами. У деяких видів для завершення розвитку личинок необхідна участь другого проміжного ха- зяїна (додаткового). Є. С. Шульман у 1952 р. запропонував, крім біо- та геогельмінтозів, виділити додаткову групу кон- тактних гельмінтозів, до якої включив дві інвазії ентеробіоз і гіменолепідоз. Особливості їхньої епідеміології не дозволяють віднести їх ні до біо , ні до геогельмінтозів. Таким чином, залежно від механізму передачі інвазій гельмінтози людини поділяють натри гру- пи геогельмінтози, біогельмінтози і контактні гельмінтози. Геогельмінтози інвазії, збудники яких розви- ваються прямим шляхом (без участі проміжного ха- зяїна) і передаються людині через елементи довкіл- ля (ґрунт, овочі, ягоди тощо), забруднені інвазійни- ми яйцями або личинками (рис. 3.54). Біогельмінтози інвазії, збудники яких розви- ваються за участю проміжних хазяїнів і передають- ся людині через тканини їх тіла (рис. 3.55). Контактні гельмінтози інвазії, збудники яких розвиваються у безпосередній близькості до люди- ни й передаються через руки хворого або через предмети, що її оточують (рис. 3.56). Роль академіка К. L· Скрябіна в розвитку гельмінтології. З ім'ям К. І. Скрябіна (1879 1972) пов'язаний розвиток гельмінтологічної науки. Він заснував перший у світі Інститут гельмінтології. якому ще за життя вченого було присуджено його ім'я; перші кафедри паразитології, Лабораторію гельмінтології Академії наук колишнього СРСР. яка стала теоретичним центром загальної гель- мінтології. Рис. 3.54 Передача геогельмінтозів. 486 3.4. Медична гельмінтологія Рис 3.55 Передача біогельмінтозів. К. І. Скрябін і його учні розробили методи діаг- ностики і профілактики гельмінтозів, вивчили їх клініку і терапію. За участі вченого і з його ініціативи було проведено понад 350 спеціалізованих гельмінтологічних експедицій. Він особисто відкрив і описав близько 200 нових видів гельмінтів, опублікував понад 700 наукових праць. Широко відомі його праці "Тре- матоди тварин і людини", "Основи нематодології", "Основи цестодології" та ін. К. І. Скрябіним сформульовані принципи бороть- би з гельмінтозами дегельмінтизація і девастація. Дегельмінтизація комплекс заходів, спрямо- ваний на лікування того чи іншого гельмінтозу, а також очищення довкілля від інвазійного матеріалу ι яєць, личинок. Дегельмінтизацію можна застосовувати щодо людини, домашніх тварин, води, ґрунту, овочів і Ьруктів, приміщень, предметів побуту, білизни тощо. Девастація заключний етап боротьби з гель- мінтозами тварин і людини, метою якого є знищен- ня гельмінтів як зоологічних видів. Тип Плоскі черви (Plathelminthes) характеристика • класифікація • медичне значення Тип налічує близько 7300 видів. Серед них є вільноживучі, які живуть у морських та прісних водах, і паразитичні форми. Представникам типу властиві такі риси: • зародок розвивається з трьох зародкових листків: екто , енто і мезодерми; • білатеральна симетрія тіла; • тіло овальне, листкоподібне, видовжене або стріч- коподібне, стиснене у спинно черевному напрямку; • наявність шкірно м'язового мішка; • відсутність порожнини тіла, простір між органами заповнений пухкою сполучною тканиною паренхімою; Рис 3.56 "ередача контактних гельмінтозів. 487 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому • відсутність кровоносної системи и органів ди- хання; у вільноживучих форм газообмін здійснюється крізь поверхню тіла, у паразитів дихання анаеробне завдяки розщепленню, головним чином, глікогену; • наявність таких систем органів, як м'язова, травна, видільна, нервова, статева; гермафродитизм, за деякими винятками. Тип Плоскі черви поділяють натри класи: Сису- ни, Стьожкові і Війчасті (вільноживучі). Клас Сисуни (Trematoda) характеристика класу Трематоди (Trematoda), або сисуни, належать до типу Плоскі черви (Plathelminthes), мають плос- ке непочленоване тіло листкоподібної або поздовж- ньо овальної форми, на якому знаходяться органи прикріплення два мускулисті присоски. Ротовий присосок оточує ротовий отвір, черевний знаходить- ся на черевному боці тіла. Тіло покрите шкірно м'язовим мішком. Кутикула, покрита епітелієм, часто має шпички. М'язові волокна розташовані утри шари: зовнішній кільце- вий, середній діагональний, внутрішній поздовжній. У бічних ділянках тіла знаходяться дорсовентральні волокна. Між органами розміщена губчаста парен- хіма, що виконує опорну і трофічну функції. Травна система складається з передньої і серед- ньої кишок, диференційованих нам язову глотку, короткий стравохід і кишківник. Останній має два пар- них стовбури, гіллястих або простих, що закінчують- ся сліпо. Кровоносна і дихальна системи відсутні. Видільна система протонефридіального типу. Представлена численними термінальними клітина- ми зірчастої форми. У них є канальці з пучком війок (миготливе полум'я). Продукти метаболізму над- ходять з паренхіми у просвіт канальця термінальної клітини, а звідти за допомогою руху війок просува- ються в один або два екскреторних канали, що відкриваються назовні видільною порою. Нервова система складається із двох нервових вузлів, розташованих біля глотки і з'єднаних у нав кологлоткове кільце. Від них відходять три пари не- рвових стовбурів, з'єднаних перетинками (гангліо нарно драбинчастий тип нервової системи). Статева система складна. Більшість трематод гермафродити. Чоловічий статевий апарат включає два сім'яники овальної, лопатеподібної або гіллястої фор- ми, парні сім'япроводи, сім'явипорскувальний канал, що закінчується копулятивним органом цирусом. Цирус розташовується у статевій (цирусній) сумці. Жіноча статева система складається з яєчників з яйцепроводами, парних жовтівників, тільця Мелі- са, лаурерового каналу, сім'яприймача. Всі ці струк- тури сполучаються з порожниною оотипу. У моло- дих трематод сперматозоїди проникають у порож- нину оотипу і сім'яприймач крізь матку. Запліднен- ня відбувається в oomuni. Жовточні клітини і речо- вина для формування яйця надходять в оотип із жов- тівників і тільця Меліса. Через лауреровий канал ви- діляється надлишок сім'я і жовтівникових клітин. Із оотипу яйце потрапляє в матку. Трематоди біогельмінти, проходять складний цикл розвитку з декількома личинковими стадіями і зміною хазяїв (трематодний тип розвитку). Переходи від одного хазяїна до іншого відокремлені пері- одами вільного життя. У зовнішнє середовище з організму остаточного хазяїна виділяються яйця. Відмінна риса яєць трематодного типу кришечка на одному із полюсів. Із яйця у воді вивільняється личинка мірацидій, що нагадує війчастих червів Мірацидій активно плаває за допомогою війок, має світлочутливе вічко й апікальну залозу для проник- нення в тіло проміжного хазяїна молюска визна- ченого виду. У тілі молюска відбувається утворен- ня мішкоподібної спороцисти, усередині якої внаслідок партеногенезу розвивається велика кількість редій (1 2 покоління), а згодом церкаріїв Церкарії активно залишають тіло хазяїна, плаваюта у воді за допомогою м'язового хвоста. Утих видів, які розвиваються з одним проміжним хазяїном, цер карії є інвазійними для остаточного хазяїна. Вони інцистуються у воді або на листках водяних рос- лин, утворюють інвазійні для остаточного хазяїна адолескарії. Під час розвитку з двома проміжни- ми хазяями церкарії проникають у тіло іншого про- міжного хазяїна (риби, ракоподібні тощо), де пере- творюються в метацеркарії. Остаточний хазяїн заражається, з'ївши другого проміжного хазяїна, за- раженого метацеркаріями. 488 3.4. Медична гельмінтологія Сисун печінковий, або фасціола (Fasciola hepa tica), збудник фасціольозу. Географічне поширення: повсюдне. Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.57) листкоподібна, довжиною 20 30 мм, шириною 8 12 мм. На передньому кінці тіла знаходиться невеликий конічний виступ довжиною 4—5 мм. Черевний присосок більший, ніж ротовий. Сім'яники дуже роз- галужені, знаходяться всередині тіла. Жовтівники розташовані з боків тіла. Матка звивиста, розміще- на в передній частині тіла. Позаду і збоку серед- ньої лінії знаходиться гіллястий яєчник. Яйця (рис. 3.58) великі, овальної форми (130 150 X 70 90 мкм, мають кришечку. Життєвий цикл (рис. 3.59): фасціола біо гельмінт. Остаточний хазяїн велика і мала рогата худоба, зрідка людина. Проміжний хазяїн молюск ставковик малий (Galba truncatula). Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутріш ньопечінкові жовчні протоки. Живиться жовчю, сли- зом, клітинними залишками. В організмі людини може жити впродовж 9 13 років. Яйця виділяються у зовнішнє середовище з фе- каліями. У воді з них виходять мірацидії, які активно проникають у тіло проміжного хазяїна молюска Рис. 3.57 Сисун печінковий (Fasciola hepatica), статевозріла особина. Рис. 3.58 Сисун печінковий, яйце. ставковика малого, де проходять стадії спороцис- ти, редій, церкарій. Церкарії залишають тіло молюс- ка, активно плавають за допомогою хвоста, згодом відкидають хвіст і інцистуються у воді або на во- дяних рослинах, утворюючи адолескарії. Інвазійна стадія для остаточного хазяїна адо- лескарії, які зберігають інвазійність 2 3 роки. Лю- дина і тварини заражаються під час пиття води з заражених водойм або при поїданні водяних рослин з прикріпленими адолескаріями. Шлунковий сік роз- чиняє оболонку адолескарія, крізь стінку кишківни ка личинки проникають у черевну порожнину, зго- дом крізь капсулу печінки у внутрішньопечінкові протоки і жовчний міхур. Можливий і гематогенний шлях міграції системою ворітної вени. Статевої зрілості досягає через 3 4 міс, після чого починаєть- ся виділення яєць. Патогенна дія: паразит викликає токсично алергічні реакції; механічне ушкодження жовч- них ходів та тканини печінки; призводить до роз- витку механічної жовтяниці внаслідок закупорю- вання жовчних шляхів; тривале паразитування фасціол може сприяти розвитку цирозу або раку печінки. Клініка. Інкубаційний період близько 15 днів. Хвороба перебігає у 2 фази: • гостра фаза для якої характерні неспе- цифічні симптоми хвороби: болі в суглобах, лихоманка, висипання на шкірі; непостійні болі в жи- воті, особливо після прийому їжі, діарея або запор 489 |