Пішак_Медична біологія_2004. Лауреат и но белівсь ко ї прем І ї мечников І
 Скачать 14.51 Mb.
|
Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис. 3.83Життєвий цикл ціп'яка неозброєного: 1 остаточний хазяїн; 2 рухливі членики 3 яйце 4 проміжний хазяїн; 5 фіна; 6 розвиток цистицерка; 7 фінозне мясо. округлий, 1 2 мм у діаметрі, має 4 присоски і хоботок з подвійним віночком гачків (рис. 3.84). На ско лексі розміщені залози, секрет яких полегшує при- кріплення до слизової оболонки кишківника хазяїна Особливість гермафродитних члеників трило- патевий яєчник (дві основні частки й одна дрібна додаткова частка). Зрілі членики прямокутної форми, розміром 12 15 х 6 7 мм, довжина членика перевищує ширину (2:1). Містить розгалужену матку, що має вигляд стовбура, від якого з кожного боку відходять 7 12 пар 3 . 4 . 2 . 1 2 Ціп'як озброєний, або свинячий (Taenia solium) Озброєний (свинячий) ціп'як (Taenia solium) збудник теніозу. Географічне поширення: повсюдно. Частота захворювання більша в Південній і Східній Африці, Південній і Центральній Америці, на території СНД. Морфологія. Статевозріла особина близько 2 3 м довжиною, має до 1000 члеників. Сколекс 506 3.4. Медична гельмінтологія бічних гілок (рис. 3.84). Матка закритого типу (поз- бавлена вивідного отвору), кожний членик містить 30000 50000 яєць. Яйця (рис. 3.85) за будовою подібні до яєць не- озброєного ціп'яка. Фіна типу цистицерк {Cysticercus cellulosae) має вигляд прозорого пухирця розміром з рисову зерни- ну (17 20 χ 7 10 мм, молочно білого кольору. За- повнена рідиною з високим вмістом альбуміну і со Рис. 3.84 Ціп'як озброєний (Taenia solium), статевозріла особина: а сколекс б зрілий членик. лей. Всередину пухирця завернутий сколекс, що просвічує у вигляді білої крапки. Життєвий цикл (рис. 3.86): озброєний ціп'як біогельмінт. Остаточний хазяїн тільки людина. Локалізація статевозрілої особини: тонка кишка. Проміжний хазяїн домашні і дикі свині, рідше собаки, кішки, мавпи. Проміжним хазяїном може також бути людина, у якої розвивається цистицеркоз. З фекаліями хворого в зовнішнє середовище па- сивно виділяються 5 6 зрілих члеників, що відірва- лися від стробіли. Свині заражаються, поідаючи фекалії хворого або зараженого яйцями ціп'яка. У травному тракті про- міжного хазяїна онкосфери вивільняються і за допо- могою гачків проникають у кровоносні судини кишко- вої стінки. З кров'ю вони заносяться в міжм'язову сполучну тканину, де через 2 2,5 міс. формуються ци стиперки. В організмі свині цистицерки зберігаються живими дох років, а пізніше гинуть і звапнюються. Людина заражається теніозом, з'ївши погано термічно оброблену фінозну свинину. Інвазійна стадія цистицерк. У кишківнику під дією травних ферментів сколекс вивертається, при- кріплюється до його стінки і починається ріст стро- біли. Через 2,5 3 міс. після зараження паразит дося- гає статевої зрілості. Тривалість життя до 25 років. Теніоз може ускладнюватися цистицеркозом, при якому людина є проміжним хазяїном свинячого ціп'я- ка. Інвазійна стадія в такому випадку яйце. По- трапляє в організм людини при випадковому заков- туванні яєць із брудних рук, із зараженою водою і їжею або при потраплянні зрілих члеників у шлунок Рис. 3.85 Ціп'як озброєний, яйце. 507 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис 3.86 Життєвий цикл ціп'яка озброєного: 1 остаточний хазяїн; 2 нерухливі членики 3 яйце 4 проміжний хазяїн; 5 онкосфера; 6 фіна (цистицерк); 7 фінозне мясо 8 головний мозок, уражений цистицеркозом. під час блювоти. Онкосфери, що звільнилися під дією ферментів, проникають у кров і розносяться по тілу, потрапляють в очі, головний мозок, серце- вий м'яз, де через 2 А міс. перетворюються в цис тицерки (рис. 3.87). Патогенна дія: подібна до теніаринхозу. Клініка. Здебільшого хвороба перебігає безсимп томно, проявляється тільки виділенням члеників з фекаліями. В інших випадках пацієнтів турбує го- ловний біль, слабкість, зниження або підвищення апетиту, голодні болі в животі, нудота, блювота, про- нос, що змінюється запором. Дуже рідко спостері- гається механічна кишкова непрохідність. Клінічні прояви цистицеркозу дуже різноманітні і залежать від локалізації цистицерків. Цистицеркоз м'язів і підшкірної клітковини зазвичай проходить непоміченим. Цистицеркоз мозку може виявляти- ся: епілептичними нападами, підвищенням внутрі- шньочерепного тиску та ін. Цистицеркоз очей при- зводить до зниження гостроти зору, а в тяжких ви- падках до сліпоти та атрофії ока. Цистицеркоз сер ця проявляється порушенням серцевого ритму. 508 3.4. Медична гельмінтологія Рис. 3.87 Цистицерки: а в оці; б мозок, який містить велику кількість цисти церків. Діагностика. Клінічна: виділення члеників з фекаліями. Лабораторна: гельмінтоскопія фекалій. Вид паразита визначають за кількістю відгалужень матки (7 12); при зруйнуванні члеників можливе ви- явлення яєць гельмінта (овоскопія). Овоскопія не дозволяє розрізнити озброєного і неозброєного ціп'яків, тому при використанні цього методу діагностики ставиться узагальнений діаг- ноз теніїдоз. Діагностика цистицеркозу важка внаслідок різно- манітної клінічної картини. Допомагають рентгено- графія черепа, УЗД, комп'ютерна томографія, оф- тальмоскопія та ін. Специфічна лабораторна діаг- ностика серологічні реакції. Лікування. За два три дні до початку лікування рекомендують дієту з обмеженням жирів і грубої клітковини, очисні клізми з метою максимального спорожнювання просвіту кишки. Використовують протиглистяні препарати обережно, щоб не викли Карликовий ціп'як (Hymenolepis nana) збуд- ник гіменолепідозу. Географічне поширення: повсюдно. Морфологія. Статевозріла особина білого ко- льору, довжиною 10 45 мм, складається із 100 300 члеників (рис. 3.88). Сколекс має чотири присоски та втяжний хоботок з одним віночком із 20 30 гачків. Гермафродитні членики мають три кулястих сім'яники, розташованих в один ряд. Яєчник витяг- нутий у довжину, дволопатевий, за ним розміщений непарний жовтівник. Зрілі членики широкі і короткі (0,22 х 0,5 1,0 мм, мають мішкоподібну матку, в якій від 100 до 200 яєць. Яйця (рис. 3.89) округлі або овальні (50 х х 40 мкм, прозорі, з тонкою двоконтурною оболон- кою. У центральній частині яйця знаходиться без- барвна округла онкосфера. Вона має свою власну оболонку і три пари гачків, розташованих паралель- но або під невеликим кутом один до одного. Між оболонками яйця й онкосфери помітні довгі нитко- подібні придатки філаменти, що відходять по шість від кожного полюса онкосфери. Фіна цистицеркоїд. Рис. 3.88 Ціп'як карликовий (Hymenolepis nana), статевозріла особина. 509 кати нудоту і блювоту, що може призвести до уск- ладнення цистицеркозу. Профілактика. Особиста дотримання правил особистої гігієни, ретельна термічна обробка сви- нини. Громадська: контроль свинини на ринках і бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення навколишнього середовища, санітар- но просвітня робота. Ціп'як карликовий (Hymenolepis nana) Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис. 3.89 Ціп'як карликовий, яйце. Життєвий цикл (рис. 3.90) людина є остаточ- ним і проміжним хазяїном карликового ціп'яка. Локалізація в тілі остаточного хазяїна: тонка кишка. Інвазійна стадія яйце. Зараження відбуваєть- ся при заковтуванні яєць із брудних рук. У тонкій кишці онкосфери вивільняються, проникають усе- редину ворсинок тонкої кишки і перетворюються в фіну. Через 4—6 діб цистицеркоїди руйнують ворсинки ціп'яки, що виходять, прикріплюються до стінки кишки і за 2 3 тижні досягають статевої зрілості. Весь життєвий цикл карликового ціп'яка триває близько місяця. Із зрілих яєць онкосфери можуть виходити у просвіт кишківника, починаючи новий цикл розвит- ку (аутоінвазія). При недотриманні правил особис- тої гігієни можливе повторне зараження хазяїна (аутореінвазія). Внаслідок цих процесів кількість па- разитів у хазяїна може досягати декількох сотень. Остаточним хазяїном паразита і джерелом інвазії для людини можуть бути пацюки і миші, а проміжним хазяїном борошняний хрущак і його личинки. Патогенна діяі ураження слизової оболонки внаслідок дії ферментів онкосфер і механічне зруй- нування ворсинок кишківника цистицеркоїдами; по- рушення процесів травлення і всмоктування в тонкій кишці, розвиток дисбактеріозу. Клініка. Хворіють в основному діти. При неве- ликій кількості паразитів хвороба проходить безсимп томно. При інтенсивній інвазії характерні зниження апетиту, нудота, непостійні випорожнення. Можуть бути болі в животі, алергічні висипки. Діагностика. Клінічна: поєднання непостійної діареї і токсично алергічних явищ. Лабораторна: овоскопія свіжовиділених фекалій, тому що яйця ціп'яка швидко руйнуються і деформуються в зов- нішньому середовищі. Дослідження повторюють тричі з інтервалом 5 7 днів внаслідок непостійного виділення яєць при невеликому ступені інвазії. Лікування. Застосовують протиглистяні препарати. Профілактика. Особиста дотримання правил особистої гігієни. Громадська: профілактичне об- стеження дітей у дитячих садках і школярів молод- ших класів, працівників дитячих садків і харчових підприємств. При виявленні хворих обстежують всіх членів родини. Виконання вимог санітарного режиму в дитячих установах, боротьба з гризунами, санітарно про- світня робота. 510 Ехінокок (Echinococcus granulosus) збудник ехінококозу. Географічне поширення: повсюдно. Особливе розповсюджений в районах, де займаються вівчар- ством (Греція, Іспанія, Італія, Україна, Молдова. Росія, Сирія, Південна Африка та ін.) Морфологія. Статевозріла особина довжи- ною 0,25 0,5 см, складається з 3 4 члеників (1 2 юних членики, 1 гермафродитний, 1 зрілий) (рис. 3.91). Сколекс грушоподібної форми, має 4 присоски і хоботок із 36 40 гачками. Гермафродитний членик містить 32 40 сім'я- ників, жовтівник розташований позаду яєчника. Зрілий членик розміром 2 х 0,6 мм, містить мішкоподібну матку закритого типу з непостійною кількістю бічних відгалужень, в якій знаходиться 500 800 яєць. Яйця морфологічно схожі на яйця інших теніїд, розміром 31—40 мкм. Фіна ехінококовий міхур, оточений товстою стінкою, заповнений токсичною рідиною. Внутріш 3 . 4 . 2 . 1 4 Ехінокок (Echinococcus granulosus) 3.4. Медична гельмінтологія Рис 3.90 Ціп'як карликовий, життєвий цикл 1 людина остаточний та проміжний хазяїн; 2 яйце З цистицеркоїд; 4 життєвий цикл карликового ціп'яка в кишках людини без виходу в зовнішнє середовище (а доросла особина; б онкосфера; в фіна). ня паренхіматозна оболонка зародкова, утворює випинання (вивідні камери) зі сколексами і дочірні міхури. Зрілі вивідні камери розриваються, сколек си осідають на дно, утворють разом із дрібними дочірніми міхурами ехінококовий (гідатидний) "пісок" (рис. 3.92). Зовні від зародкової оболонки знаходиться тов ста пошарована кутикулярна оболонка, а потім зов- нішня фіброзна, сформована організмом хазяїна. Ехі- нококовий міхур зберігає здатність до росту впро- довж усього життя хазяїна. Життєвий цикл (рис. 3.93): остаточний ха зяїн собаки, вовки, шакали, лисиці, у яких стате- возріла стадія паразита відбувається в тонкій кишці. Проміжний хазяїн травоїдні ссавці, людина. Зрілі членики ехінокока відриваються від стро- біли, виповзають із ануса собаки і рухаються по її шерсті, розсіюючи яйця. Яйця ехінокока виділяються так само з фекаліями собаки. Зберігають інвазій ність впродовж 10 місяців. Інвазійна стадія для людини яйце. Людина заражається, проковтуючи яйця ехінокока із забруд- неною їжею і водою або із брудних рук при контакті з хворим собакою. Травоїдні тварини заковтують яйця з травою, забрудненою фекаліями собак. Онкосфери вивільняються в тонкій кишкці, прони- кають у стінку кишки і з течією крові розносяться по організму. Локалізація в тілі проміжного хазяїна.· печінка і легені (75 %), м'язи, трубчасті кістки, головний 511 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис. 3.91 Ехінокок (Echinococcus granulosus), статевозріла особина. мозок та інші органи, де утворюються ехінококові міхурі. Міхурі ростуть повільно, досягають до кінця першого року діаметра 5 см. Людина є біологічним тупиком у життєвому циклі ехінокока. Собаки й інші остаточні хазяї заражаються ехі- нококозом, поїдаючи нутрощі травоїдних тварин з ехінококовими міхурами. Рис. 3.92 Ехінокок, фіна: а сколекс б гачки (позначено стрілками). Патогенна дія: здавлювання тканин зростаю- чим ехінококовим міхуром призводить до порушен- ня функції ураженого органа і дистрофічних змін: токсично алергічна дія при всмоктуванні у кров рідини ехінококового міхура. Клініка. Залежить від локалізації міхура, його розмірів та імунологічної реактивності хворого. Здебільшого хвороба перебігає безсимптомно і виявляється випадково. При клінічно вираженому перебігу хвороби переважають симптоми здавлю- вання і розвитку об'ємного процесу відповідного органа в поєднанні з алергічними проявами. При ураженні печінки можливі тяжкість і біль у правому підребер'ї, збільшення селезінки. На пізній стадії хвороби здавлення жовчних проток або ниж- ньої порожнистої вени, розрив ехінококового міхура, що виникає раптово або внаслідок травми, нагноєн- ня міхура. Діагностика. Клінічна: епідеміологічний анамнез, поєднання локального ураження органа й ознак алергії, дані інструментального дослідження рент- генографія, УЗД, комп'ютерна томографія, радіо- ізотопне сканування та ін. Лабораторна: серологічні реакції; шкірно алергічна проба (реакція Кацоні) на даний час ви- користовується рідко внаслідок появи групи більш чутливих і точних серологічних реакцій; виявлен- ня сколексів і гачків у харкотинні і дуоденальному вмісті при прориві міхура у просвіт бронхів або жов- човивідні шляхи можлива діагностична пункції ехінококового міхура і мікроскопія його вмісту, од- нак цей метод не має широкого застосування внас- лідок небезпеки обсіменіння дочірніми міхурами під час процедури. Лікування. Хірургічне видалення міхура разом з оболонками. Пошкодження стінки міхура під час операції може призвести до анафілактичного шоку й обсіменіння дочірніми міхурами. На ранній стадії хвороби можливе медикамен- тозне лікування. Профілактика. Особиста дотримання правил особистої гігієни, миття овочів, кип'ятіння води, профілактична дегельмінтизація домашніх собак двічі на рік. Громадська: знищення уражених ехінококозом внутрішніх органів, забиття хворих тварин, знищен ня бродячих собак, санітарно просвітня робота. 512 3.4. Медична гельмінтологія Рис. 3.93 Життєвий цикл ехінокока: / остаточний хазяїн (а ехінокок у кишках остаточного хазяїна); 2 рухливий членик 3 яйце 4 онкосфера; 5 фрагмент ехінококового міхура; 6 проміжні хазяї; 7 ехінококові міхурі в органах проміжних хазяїв, Яйця морфологічно не відрізняються від яєць ехінокока, але більш стійкі до холоду. Фіна альвеококовий міхур є конгломератом дрібних пухирців розміром 3 5 мм, заповнених жов- то коричневою желеподібною масою з невеликою кількістю сколексів. Характерні центральна зона некрозу, екзогенний ріст із зруйнуванням навколишніх тканин і метастазування. Життєвий цикл (рис. 3.95): альвеокок біо гельмінт. Альвеококоз типове природно осередкове захворювання. Остаточні хазяї вовки, лисиці, песці, у яких альвеокок знаходиться в кишківнику. 3.4.2.15 Альвеокок (Alveococcus multilocularis) Альвеокок (Alveococcus multilocularis) збуд ник альвеококозу. Географічне поширення: Україна, Сибір, Аляска, Північ Канади, Південь Франції і Німеччини, північний Казахстан, Північний В'єтнам та ін. Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.94) нагадує ехінокока, відрізняється більш дрібними розмірами (1,2 3,7 мм, кількістю гачків на сколексі кулястою формою матки. 513 Розділ 3. Біогеоценотичний рівень організації життя та місце людини в ньому Рис. 3.94 Альвеокок (Alveococcus multilocularis), статевозріла особина. Проміжні хазяї гризуни, рідко травоїдні тва- рини, людина. Яйця альвеокока виділяються в зовнішнє середо- вище з фекаліями хворих хижаків. Гризуни заража- ються, з'ївши корм, забруднений яйцями альвеокока. Інвазійна для людини стадія яйце. Людина заражається через брудні руки при обробці шкір тварин або при вживанні в їжу немитих лісових яги. Локалізація в тілі проміжного хазяїна і розвиток паразита в тілі людини аналогічні розвитку ехіноко- ка. Найчастіше первинно уражається печінка, зго- дом міхурі утворюються й в інших органах (легені, нирки, селезінка, головний мозок та ін.) Рис. 3.95 Життєвий цикл альвеокока: 1 остаточні хазяї; 2 зрілий членик 3 яйце 4 проміжні хазяї; 5 печінка проміжното хазяїна. 514 3.4. Медична гельмінтологія Людина біологічна кінцева ланка в життєвому циклі альвеокока. Хижаки заражаються, поїдаючи гризунів. Патогенна дія: токсично алергічна; зруйнування тканиниураженого органа множинні ураження внутрішніх органів внаслідок відриву дочірніх пухирців і поширення їх з течією крові по організму (метастазовані). Клініка. Альвеококоз клінічно нагадує картину злоякісних новоутворень відповідної локалізації. Альвеококоз печінки перебігає повільно. Характерні збільшення печінки, селезінки, жовтяниця. Діагностика. Клінічна: та ж, що при ехіноко- козі. Лабораторна: біопсія ураженого органа і мікроскопія отриманих зразків; серологічні реакції. Лікування. Хірургічне. Міхур доводиться вида- ляти разом з частиною ураженого органа, тому що він не має вираженої капсули. У неоперабельних випадках медикаментозне лікування впродовж 3 х років альбендазолом. Профілактика. Особиста миття ягід, кипя- тіння води. Громадська: дотримання правил особистої гігієни, санітарно просвітня робота. 3 . 4 . 2 . 1 6 |