Рожко. М. М. Рожко, В. П. Неспрядько ортопедична стоматологія
 Скачать 7.39 Mb.
|
|
БУДОВА ЗУБНИХ ДУГ Зубні ряди являють собою єдине ціле як у морфологічному, так і в функ ціональному відношенні. Єдність зубного ряду забезпечується міжзубними кон тактами, комірковими відростком та частиною і пародонтом. Значну роль у стійкості зубних рядів відіграє характер розташування зубів, спрямування їх коронок і коренів. Міжзубні контактні пункти у фронтальних зубах розташовані поблизу різального краю, а в бокових — поблизу змикальної поверхні. Під ними знаходиться трикутний простір, обернений основою до ко міркового відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який, таким чином, є захищеним від ушкодження їжею. Міжзубні контакти, забезпечуючи морфологічну одиницю зубних рядів, надають їм під час жуван ня характер органа. Тиск, який припадає на будь-який зуб, поширюється не тільки по його коренях на коміркові відросток та частину, але й по міжзубних контактах на сусідні зуби. З віком контактні пункти стираються і замість них утворюються контактні площадки. Стирання контактних пунктів є доказом фізіологічної рухомості зубів, яка здійснюється у трьох взаємноперпендику- лярних напрямках: вертикальному, поперечному і сагітальному. Стирання кон тактних пунктів не порушує неперервності зубної дуги. Пояснюється цей факт медіальним зсувом зубів, унаслідок чого відбувається укорочення зубного ряду, яке досягає 1 см. Єдність зубного ряду забезпечується також пародонтом і комірковими відростком та частиною. Важливе значення для зв'язку між окремими зубами є міжзубні зв'язки маргінального пародонта. Вони йдуть від цементу одного зуба до цементу другого над верхівкою міжзубної перегородки у вигляді міцного пучка сполучнотканинних волокон. Завдяки цій зв'язці зсув одного зуба меді ально або дистально спричиняє зсув зубів, що стоять поруч. Нижні зуби, крім того, одержують додаткову стійкість за рахунок щічної випуклості зубної дуги, нахилу і форми коронок зубів. Слід зазначити, що язи кові поверхні нижніх зубів вужчі, ніж присінкові (лицеві), і тому контактні поверхні коронок не паралельні, а зближуються (конвергують) у напрямку до 52 язика. Ця особливість форми зубів не пов'язана з випуклістю зубних дуг, оскільки верхні зуби мають паралельні контактні поверхні. У першого верх нього моляра ці поверхні інколи навіть конвергують у зворотному, щічному, на прямку. Зуби нижньої щелепи нахилені ко ронками досередини, а коренями — до- зовні. Випуклість зубної дуги, форма і положення зубів нижньої щелепи нада ють таким чином стійкість нижньому зубному ряду. Коронки нижніх молярів, крім того, нахилені вперед, а корені — назад. Таке положення перешкоджає зсуву зубного ряду. Нахил зубів верхньої щелепи менш сприятливий для стійкості: зуби верх ньої щелепи нахилені коронками до- зовні, а коренями — досередини. Сили, які виникають під час жування, діють го ризонтально; вони здатні лише посили ти нахил зуба, який у міру його відхи лення дозовні все більше втрачає підтримку сусідніх. Ця особливість роз ташування зубів робить верхній зубний ряд менш стійким (порівняно з нижнім) і компенсується більшою кількістю ко ренів у верхніх жувальних зубах. Як було вже зазначено, верхній зуб ний ряд за формою нагадує напівеліпс, а нижній — параболу. Форма зубних дуг, розташування у них зубів і характер їх нахилу є індивідуальними особливостя ми. Тому поряд з типовою і найпошире нішою формою зубних дуг спостері гається відхилення у той чи інший бік (мал. ІЗ). В ортопедичній стоматології прий нято розрізняти крім зубної коміркову і базальну (апікальну) дуги (мал. 14). Під комірковою дугою розуміють лінію, проведену по гребеню комірково- 53 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату го відростка або частини. Базальна дуга проходить по верхівках коренів і часто називається апікальним базисом. Оскільки на верхній щелепі коронки нахи лені дозовні, а корені досередини, її зубна дуга ширша від коміркової, а остан ня ширша від базальної. Базальна дуга, таким чином, є місцем, де зосереджуєть ся жувальний тиск і беруть свій початок контрфорси. На нижній щелепі, навпаки, внаслідок нахилу коронок зубів досередини, а коренів — дозовні зубна дуга вужча від коміркової, а остання вужча від базаль ної. З цієї причини у разі повної втрати зубів нижня щелепа під час її набли ження до верхньої виступає вперед, створюючи враження прогенії (стареча прогенія). ОКЛЮЗІЙНІ КРИВІ Поверхня, яка проходить через жувальні площадки і різальні краї зубів, називається змикальною поверхнею, або оклюзійною. У ділянці бічних зубів верхньої щелепи змикальна поверхня має викривлення, спрямоване своєю ви пуклістю донизу, яке отримало назву сагітальної оклюзійної кривої. Оклю- зійна крива чітко виявляється після прорізування усіх постійних зубів. Вона починається на дистальній контактній поверхні першого премоляра і закін чується на дистальному щічному горбку зуба мудрості. Практично її вста новлюють на рівні перехрестя нижніх і щічних горбків з верхніми. Крім сагі тальної оклюзійної кривої розрізняють трансверзальну криву. Вона прохо дить через жувальні поверхні молярів з правого і лівого боків у поперечному напрямку (мал. 15). Мал. 15. Сагітальні (а) та трансверзальні (б) оклюзійні криві 54 ПРИКУС. ВИДИ ПРИКУСУ Прикус — це взаємовідношення між зубними рядами в стані центральної оклюзії. Центральною оклюзією, як відомо, називається таке змикання зубних рядів, у разі якого зуби мають максимальну кількість контактних точок, а суг лобові головки нижньої щелепи розташовуються за допомогою диска в основі скату суглобових горбків. Прикуси поділяються за функціональною ознакою на 2 групи: фізіологічні та патологічні. До фізіологічних відносять прикуси, які забезпечують повноці нну функцію незалежно від різних морфологічних особливостей, до патологіч них — прикуси з порушенням функції. Фізіологічні прикуси. До фізіологічних прикусів відносять ортогнатич- ний, прямий, фізіологічну прогнатію і фізіологічну опістогнатію. Ортогнатичний прикус. Ортогнатія характеризується морфологічними ознаками, з яких одні стосуються всієї зубної дуги, другі — тільки до фронталь них зубів, а треті — тільки до жувальних (мал. 16). Ознаки, що стосуються всієї зубної дуги: 1. Верхня зубна дуга має еліпсоподібну форму, нижня — форму параболи. 2. На верхній щелепі зубна дуга більша від коміркової, а коміркова — більша від базальної. На нижній щелепі спостерігаються зворотні взаємовідношення: зубна дуга менша від коміркової, а остання — від базальної. Таким чином, верхня зубна дуга більша від нижньої, а верхня коміркова дуга менша від нижньої. Це пояснює той факт, що за наявності зубів в ортогнатичному прикусі верхній зубний ряд пере криває нижній, а в разі втрати всіх зубів і навіть за незначної атрофії коміркових відростків спостерігається зворотнє співвідношення коміркових дуг. 3. Кожен із зубів змикається звичайно з двома антагоністами, із яких один називається головним, а другий — додатковим (Алтухов), за винятком верхніх зубів мудрості і нижніх центральних різців, які мають по одному антагоністу. Кожен верхній зуб змикається з однойменним (головним) і розміщеним поза ду нижн ім зубом; кожен нижній зуб зми кається з однойменним (головним) і розміщеним попереду верхнім зубом. 4. Зуби кожного зубного ряду, при лягаючи один до одного, взаємно торка ються контактними точками, розташо ваними на апроксимальних поверхнях. 5. Висота зубних коронок поступо во зменшується від центральних різців до молярів (виняток складають ікла). 6. Верхні зуби нахилені коронками Мал. 16. Ортогнатичний прикус дозовні, а коренями — досередини, 55 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату нижні зуби, навпаки, нахилені коронками у бік язика, а коренями — дозовні. Ознаки, що стосується змикання фронтальних зубів: 1. Верхні фронтальні зуби перекривають, подібно до ножиць, нижні зуби приблизно на одну третину коронки (1,5-3 мм). 2. Середні лінії між верхніми і нижніми центральними різцями знаходять ся в одній сагітальній площині. Ознаки, що стосуються змикання жувальних зубів, можуть бути двоякого роду: а) у разі змикання у щічно-піднебінному напрямку; б) у разі змикання у передньозадньому напрямку. Ознаки, які стосуються змикання зубів у щічно-піднебінному напрямку: 1. Щічні горбки верхніх зубів розташован і дозовні від однойменних горбків нижніх зубів, а щічні горбки нижніх зубів — досередини від однойменних горбків верхніх зубів, тому верхні піднебінні горбки потрапляють у змикальні щілини нижніх зубів, а нижні щічні - у змикальні щілини верхніх зубів. 2. Язикові горбки нижніх зубів розташовані досередини від піднебінних горбків верхніх зубів. 3. Зовнішні (щічні) і внутрішні горбки, як верхніх, так і нижніх жувальних зубів, з обох боків щелеп розташовані на різних рівнях. Фронтальний розріз щелеп через жувальні зуби, який іде справа наліво або в зворотному напрямку, являє собою поперечну криву, випуклу на верхніх зубах і ввігнуту на нижніх. Ознаки, які стосуються змикання жувальних зубів у передньо-задньому на прямку: 1. Передній щічний горбок першого верхнього моляра розташований на щічному боці першого нижнього моляра в поперечній борозні між щічними горбками, а задній щічний горбок верхнього першого моляра розташовується між дистально-щічним горбком першого нижнього моляра і медіально-щічним горбком другого нижнього моляра. 2. Жувальні поверхні нижніх зубів, починаючи від премолярів і закінчую чи останнім моляром, створюють сагітальні ввігнуті криві поверхні. Жувальні поверхні верхніх зубів створюють сагітальну криву, але не ввігнуту, а випуклу, яка повторює форму нижньої увігнутої кривої Таке взаємовідношення між зубними рядами має пояснення: 1. Верхні центральні різці ширші від нижніх центральних різців і артику люють з двома нижніми різцями, тому верхні зуби зміщені дистально по відно шенню до зубів нижнього ряду і кожен зуб має два антагоністи. Верхній зуб мудрості вужчий від нижнього зуба мудрості, тому дистальне зміщення верхніх зубів по відношенню до однойменних нижніх вирівнюється у ділянці зубів мудрості, і задні поверхні верхнього і нижнього зубів мудрості знаходяться в одній фронтальній площині. Змикання одного зуба з двома антагоністами дуже важливо: навіть у разі втрати одного антагоніста другий захищає зуб на проти лежній щелепі від зміщення. З цієї точки зору фронтальні зуби розташовані точніше, ніж бічні. 2. Зуби одного ряду, що ростуть поруч, торкаються один одного своїми 56 апроксимальними поверхнями. Ділянки, що знаходяться у ділянці дотику зубів, називаються контактними точками. Це взаємне розташування зубів має вели ке значення як для їх стійкості, так і для функції. По-перше, воно захищає зуби від зсувів у передньо-задньому напрямку, зменшуючи амплітуду фізіологічної рухомості їх підчас дії горизонтальних компонентів жувального тиску, що важ ливо з точки зору стійкості зубів. По-друге, контактні точки на апроксималь- них поверхнях зубів зумовлюють проходження їжі у напрямку до ясенного со сочка і цим захищають його від травми і від застрягання харчових часточок. Зрештою, якщо б зуби не мали контактів, то зубний ряд являв би собою просту суму і кожен зуб діяв би автономно, тобто самостійно, ізольовано від інших зубів. Завдяки бічним контактам не тільки один зуб сполучається з іншим, але і ввесь зубний ряд із числа зубів, що діють самостійно, перетворюється у систе му тісно пов'язаних елементів зубної дуги. Завдяки фізіологічній рухомості зубів і контактам, з одного боку, робота кожного зуба залежить від роботи інших елементів зубо-щелепної системи, а з іншого — функція кожного зуба відобра жається на роботі всієї гілки. 3. Запобігає руху зубного ряду назад і його розхитуванню, на думку Катца, той факт, що нижні моляри нахилені коронками медіально, а коренями — дис тально; зуби, що розміщені позаду, ніби підпирають зуби, що розміщені спереду. 4. Починаючи від різців довжина коронок зменшується у напрямку до жу вальних зубів, особливо в нижньому зубному ряді. Таке розміщення зубів є доброю умовою для функціонування зуба, його жувальна здатність залежить від місця розташування і від довжини коронки: чим далі розташований зуб від середньої лінії, тим вищою повинна бути його функціональна цінність. 5. На верхній щелепі коронки спрямовані дозовні, у бік щоки і губи, а ко рені — досередини. На нижній щелепі коронки спрямовані у бік язика, а корені — дозовні. Завдяки цьому верхня зубна дуга більша від нижньої і верхній зуб ний ряд перекриває нижній. Усі ці анатомічні особливості значною мірою спри яють стійкості нижньої зубної дуги. Нижні фронтальні зуби, як і всі інші, мають тенденцію до руху допереду, але така можливість обмежена внаслідок перекриття нижніх зубів верхніми. Для зубів верхньої щелепи тенденція руху вперед дещо обмежена тим, що верхня щелепа нерухомо сполучена з місцевими кістками. 6. Нижні моляри нахилені коронками досередини, а верхні — дозовні. Це сприяє потраплянню язикових горбків верхніх молярів у змикальні щілини нижніх молярів, а щічних горбків нижніх молярів — у змикальні щілини верхніх молярів. Таким чином зуби утримуються від зсуву в щічно-піднебінному на прямку. Оскільки верхня зубна дуга більша від нижньої, то вона охоплює ниж ню, як описана дуга вписану, і передні зуби діють на харчовий комок як різаль ний пристрій, подібний до ножиць. Ножицеподібна будова зубних дуг ортогнатичного прикусу збільшує, крім того, жувальну поверхню і забезпечує великий розмах для жувальних екскурсій нижньої щелепи. 57 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату Нарешті, перекриття верхньою зубною дугою нижньої запобігає защем ленню щік і язика під час змикання зубів. 7. Нижній зубний ряд сформований, з точки зору стійкості, досконаліше, ніж верхній. Клиноподібна форма коронок, медіо-дистальний нахил молярів, нахил жувальних зубів у бік язика сприяють стійкості його. Крім того, за А.Я.Катцом, зовнішня пластинка компактної речовини нижньощелепної кістки охоплює усю зубну дугу. Зрештою, стійкості бічних ділянок зубної дуги сприяє вигин кортикальної пластинки в ділянці внутрішньої і зовнішньої косих ліній. Верхній зубний ряд сформований, з точки зору стійкості, менш сприятливо. Коронки верхніх зубів нахилені дозовні, тому під час жувальних рухів, спря мованих на верхній щелепі дозовні, зубний ряд може набути ще більш віялопо дібної форми. Від цього захищають верхній зубний ряд чотири чинники: 1) на явність системи контрфорсів у ділянці ікол і жувальних зубів; 2) піднебінні відростки, які з'єднують бічні ділянки в поперечному напрямку; 3) велика ела стичність присінкової стінки коміркового відростка у ділянці передніх зубів; 4) наявність третього кореня — піднебінного, який є у верхніх молярів. Усі ці особливості надають верхній зубній дузі незаперечну стійкість. Прямий прикус. Іншим варіантом фізіологічного прикусу є прямий. Пря мий прикус відрізняється від ортогнатичного тим, що різальні краї верхніх зубів не перекривають, а потрапляють прямо, подібно до щипців, на різальні краї нижніх зубів. У ділянці бічних зубів взаємовідношення між зубами таке ж, як і в ортогнатичному прикусі. У результаті за наявності прямого прикусу інколи відбувається більш швидке стирання зубів, ніж у разі ортогнатичного. За такої умови поверхні зубів відполіровані, останні вирізняються резистентністю до карієсу, стійко утримуються у комірках і уражаються парадонтозом чи паро- донтитом не частіше, ніж за інших форм фізіологічного прикусу (мал. 17). Фізіологічна опістогнатія і фізіологічна прогнатія характеризуються тим самим взаємовідношенням зубних рядів, що й за ортогнатичного прикусу. Різни ця лише у напрямку коміркових відростків та частин і фронтальних зубів. У разі опістогнатичного прикусу фронтальні зуби разом з комірковим відрост ком та частиною спрямовані дозаду, у разі прогнатичного — допереду. Харак тер змикання зубних рядів у стані цент ральної оклюзії за умови цих різновидів прикусу такий, як і в разі ортогнатії, тому вони також повноцінні у функціо нальному відношенні (мал. 18). Патологічні прикуси. До патоло гічних прикусів належать прогнатія, прогенія, глибокий, відкритий, пере хресний прикуси. Для патологічних прикусів характерне порушення як взаємовідношення зубних рядів, так і Мал. 17. Прямий прикус функції жування, мовлення та зовніш- 58 нього вигляду хворого. Прогнатія характери зується висунутим поло женням верхньої щелепи. Унаслідок дистального зсу ву нижньої щелепи чи вису вання верхньої щелепи впе ред спостерігається пору шення змикання як пе редніх, так і бічних зубів (мал. 19). За умови нормальних співвідношень щелеп фрон тальні зуби верхньої щеле пи перекривають нижні з наявністю різально-горбко- вого контакту. Зуби верх ньої щелепи у разі прогнати висунуті вперед, між ними і нижніми зубами є щілина. Часто нижні зуби торка ються слизової оболонки, ушкоджуючи її під час зми- Мал. 18. Фізіологічна прогнатія (а), фізіологіч-- катіня Щелеп. У такому разі на опістогнатія (б) говорять про травмівний прикус. За наявності про гнати порушення спів відношень у ділянці корін них зубів призводить до того, що передньощічний горбок першого верхнього моляра потрапляє на од нойменні горбки нижнього моляра, а інколи у змикаль- ну щілину між премоляром і передньощічним горбком першого нижнього моляра. Мал. 19. Прогнатія у разі різко вираженої про- гнатіїзуби верхньої щелепи дуже виступають вперед, висуваючи верхню губу, з-під якої видно різальні краї зубів. Нижня губа, навпаки, потрапляє під верхні фронтальні зуби. Усе це в цілому відображається на зовнішньому вигляді і од ночасно порушує функцію жування та мовлення. Прогенія. У разі прогенічного співвідношення зубних рядів спостерігається 59 Функціональна анатомія та фізіологія жувальною апарату Мал. 20. Прогенія висування нижньої щелепи вперед, унаслідок чого нижні передні зуби пере кривають однойменні верхні. Якщо нижня щеле па висунута незначно, між передніми зубами збері гається контакт. їжа у разі подібних взаємовідношень щелеп відкушується пере дніми зубами. За наявності значного зміщення нижньої щелепи вперед між зубами утворюється щілина, відку шування їжі різцями стає неможливим і переносить ся на бічні зуби (мал. 20). Оскільки є медіальний зсув нижньої щелепи, то передній щічний горбок верхнього першого моляра вступає у контакт із заднім щічним горбком одноймен ного нижнього моляра або потрапляє у змикальну щілину між першим і дру гим молярами. Нижня зуб на дуга у разі прогенії часто ширша, ніж верхня, від чого щічні горбки жувальних зубів розміщуються до- зовні від однойменних верхніх. Зовнішній вигляд хворого різко змінений, у нього порушені мова і жування. |