Рожко. М. М. Рожко, В. П. Неспрядько ортопедична стоматологія
 Скачать 7.39 Mb.
|
|
Глибокий прикус характеризується значним перекриттям фронтальними зубами верхньої щелепи фронтальних зубів нижньої за відсутності різально- горбкового контакту. Різальні краї нижніх зубів можуть торкатися шийки верхніх зубів. Інколи контакт відсутній і зуби торкаються ясен, ушкоджуючи їх. Бічні різці змикаються, як заумови ортогнатичного прикусу (мал. 21). Слід розрізняти глибокий прикус і глибоке перекриття. За наявності гли бокого перекриття верхні фронтальні зуби перекривають нижні більше ніж на 1/3 висоти своїх коронок, однак різально- горбковий контакт зберігається. У разі глибокого прикусу він звичайно відсутній. Глибоке перекриття є анатомі чним варіантом ортогнатичного прикусу. Глибокий прикус, навпаки, належить до аномалій. Відкритий прикус. За такого виду прикусу відсутнє змикання фронталь- Мал. 21. Глибокий прикус 60 Мал. 22. Відкритий прикус них зубів, а інколи і премо- лярів, у контакт вступають лише моляри. Одночасно є глибокі функціональні по рушення. Відсутність кон тактів між фронтальними зубами примушує хворого відкушувати їжу премоля- рами або молярами. Ско рочення корисної жуваль ної поверхні (оклюзійне поле) утруднює і розжову вання їжі. У розтиранні їжі значну участь бере язик, який збільшується у роз мірах. Мова хворого пору шена, як і його зовнішній вигляд (мал. 22). Перехресний при кус. Під перехресним прикусом розуміють таке співвідношення зубних рядів, за якого щічні гор бки нижніх бічних жу вальних зубів розташо вані дозовні від одноймен них верхніх. Фронтальні зуби змикаються правиль но. Цей прикус виникає унаслідок звуження верхньої зубної дуги та може бути однобічним і двобіч ним (мал. 23). Мал. 23. Перехресний прикус 61 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату АРТИКУЛЯЦІЯ ТА ОКЛЮЗІЯ Визначення понять "артикуляція" та "оклюзія" зумовлює багато супереч ливих поглядів і дискусій серед стоматологів-ортопедів протягом багатьох де сятиліть. Термін "артикуляція" запозичено з нормальної анатомії, де він озна чає «суглоб, з'єднання». Щодо трактування цих понять, то одні визначають оклюзію як змикання, а артикуляцію — як з'єднання і вважають ці поняття ідентичними. Інші визнача ють артикуляцію як взаємовідношення зубних рядів під час рухів нижньої щеле пи, а оклюзію — як співвідношення зубних рядів у стані спокою. Повне і правильне визначення артикуляції дає А.Я. Катц (1931). Під по няттям «артикуляція» він розуміє різні положення та переміщення нижньої щелепи по відношенню до верхньої, які здійснюються за допомогою жуваль них м'язів та під контролем ЦНС. Оклюзія — це змикання зубних рядів у цілому або окремих груп зубів про тягом більшого або меншого відрізку часу. Таким чином, оклюзію можна роз глядати як окремий випадок артикуляції, один із її моментів. Умовно вважають, що динамічний стан нижньої щелепи характеризується переміщенням її у просторі, а статичний — змиканням зубних рядів у стані пе редньої, двох бічних і центральної оклюзії. На практиці доцільно визначати артикуляцію як ланку різних варіантів оклюзії, що змінюють одна одну. Отже, можна зробити висновок, що артику ляція є узагальнювальним поняттям, а будь-яка оклюзія — частковим. ВИДИ ОКЛЮЗІЇ Розрізняють три види оклюзії: передню, бічну і центральну. Передньою оклюзією називають змикання зубних рядів під час висування уперед нижньої щелепи, бічною оклюзією — змикання зубних рядів під час зміщення нижньої щелепи убік. Щодо центральної оклюзії, то різні автори визначають її по-різно му. Одні характеризують з точки зору положення суглобової головки в сугло бовій ямці і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, за якого суглобова головка знаходиться у суглобовій ямці і прилягає до задньої поверхні суглобового горбка біля його основи. Інші виходять із стану жуваль них м'язів і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, за якого спостерігається найбільше скорочення власне жувальних м'язів і передніх пучків скроневих м'язів. Так, Д.А. Ентін (1925) вважає, що звичне змикання щелеп (центральна оклюзія) супроводжується одночасним і рівномірним ско роченням жувальних і скроневих м'язів з обох боків. Треті визначають цент ральну оклюзію, виходячи з характеру взаємовідношення зубних рядів під час їх змикання. Наїхню думку, центральна оклюзія характеризується множинни ми контактами зубних рядів (Б.Н. Бинін, 1947). 62 Існує також визначення центральної оклюзії як початкового і кінцевого моменту артикуляції (М. Мюллер). Це визначення стане зрозумілим, якщо зга дати, що Гізі в акті жування розрізняє 4 фази: перша фаза витікає із централь ної оклюзії, а четверта закінчується переходом нижніх зубних рядів у вихідне положення, тобто в центральну оклюзію. Однак названі ознаки не можуть бути використані у клініці ортопедичної стоматології для визначення центратьної оклюзії, оскільки вимагають склад них методів дослідження. Наприклад, для визначення положення суглобової головки в суглобовій ямці необхідна рентгенографія, для визначення множин ного змикання необхідно виготовити гіпсові моделі зубних рядів тощо. Найдо ступнішим і практично цінним способом визначення центральної оклюзії за наявності великої кількості пар зубів-антагоністів є використання ознак, які ми можемо бачити неозброєним оком. Тому пропонується визначати централь ну оклюзію у разі ортогнатичного прикусу як змикання зубів, які характеризу ються принаймні такими чотирма ознаками: 1. Кожний верхній або нижній зуб змикається з двома антагоністами: верхній — з нижніми зубами (однойменними і тими, що позаду), нижній — з верхніми зубами (однойменним і тими, що попереду). Винятком є верхні зуби мудрості і нижні центральні різці, які мають тільки по одному антагоністу. 2. Присередні лінії між верхніми і нижніми центральними зубами є про довженням одна одної і розташовані в одній сагітальній площині. 3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні майже на 1/3 довжини ко ронки зуба (1,5-3 мм). 4. Верхній перший моляр, змикаючись з двома нижніми молярами, пере криває приблизно 2/3 першого моляра і 1/3 другого. Щічно-медіальний гор бок верхнього першого моляра потрапляє у змикальну щілину між щічними горбками нижнього першого моляра. САГІТАЛЬНІ ТАТРАНСВЕРЗАЛЬНІ ОКЛЮЗІЙНІ КРИВІ Оклюзійною поверхнею змикання називається поверхня, яка проходить че рез жувальні і різальні краї зубів. Ф.Шпеє (1890) уперше описав сагітальну ок- люзійну криву нижньої щелепи в ділянці жувальних зубів, на зубній дузі. За Шпеє, вона проявляється тим, що умовна лінія, проведена через жувальні по верхні нижніх зубів, починається від дистальної контактної поверхні першого премоляра і закінчується на дистальному щічному горбку зуба мудрості. Найглибшим місцем у цій кривій є жувальна поверхня першого нижнього моляра. Верхній зубний ряд у ділянці корінних зубів також являє собою сагі тальну криву, але не ввігнуту, а випуклу, яка повторює нижню ввігнуту криву. Практично її встановлюють на рівні перекриття щічних горбків нижніх зубів верхніми (мал. 24). Трансверзальною оклюзійною кривою називається поверхня, яка прохо дить через жувальні поверхні молярів з правого і лівого боку в поперечному 63 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату Man. 24. Оклюзійна сагітальна крива за Man. 25. Трансверзальна оклюзійна Шпеє крива Уїлсона напрямку. Вивчаючи розміщення жувальних зубів, можна визначити, що щічні горбки з обох боків нижньої щелепи розміщені на вищому рівні порівняно з язиковими. Отже, поперечна лінія, проведена по жувальних поверхнях корін них зубів нижньої щелепи, яка проходить справа наліво або у зворотному на прямку, являє собою увігнуту трансверзальну криву (мал. 25). МЕХАНІЗМ ЖУВАННЯ ТА КОВТАННЯ І М'ЯЗИ, ЩО ЇХ ЗДІЙСНЮЮТЬ Механізм жування являє собою сукупність механічних процесів, які при зводять до подрібнення, розмелювання їжі у ротовій порожнині. Акт жування складається з відкушування, подрібнення і розчавлювання їжі. Механічна об робка їжі у ротовій порожнині здійснюється за допомогою зубів, які разом із нижньою щелепою виконують складний цикл рухів. Відкушування, подрібнення та розчавлювання їжі відбувається за допо могою груп м'язів. Зокрема, опускання нижньої щелепи відбувається завдяки скороченню щелепно-під'язикового, підборідно-під'язикового та двочеревце- вого м'язів за умови фіксації під'язикової кістки м'язами, які розташовані ниж че від неї. Під час закривання рота піднімання нижньої щелепи здійснюється скороченням скроневого, жувального та присереднього крилоподібного м'язів за умови поступового розслаблення м'язів, які опускають нижню щелепу. Рух нижньої щелепи вперед здійснюється скороченням бічних крилоподібних м'язів. Бічні рухи нижньої щелепи виникають у результаті скорочення присе реднього крилоподібного м'яза з одного боку. В дійсності рухи нижньої щеле пи дуже складні, оскільки являють собою комбінацію різних рухів. Під час по дрібнення їжі нижня щелепа здійснює цикл рухів. Гізі представив циклічність рухів нижньої щелепи у вигляді схеми (мал. 26). Початковим моментом руху є положення центрального співвідношення щелеп. Потім безперервно по черзі йдуть одна за одною чотири фази. У першій фазі щелепа опускається і рухається уперед. У другій фазі проходить зміщен ня щелепи вбік. У третій фазі зуби змикаються на робочому боці однойменни- 64 Man. 26. Схематичне зображення рухів нижньої щелепи за Пзі: а — положення цент ральної оклюзії; б — нижня щелепа опущена та переміщена вбік; в —бічна оклюзія; г— положення центральної оклюзії ми горбками, а на протилежному — різнойменними. У четвертій фазі зуби по вертаються у положення центрального співвідношення щелеп, і жувальний цикл повторюється знову. Після закінчення жування щелепа повертається у поло ження фізіологічного спокою. Акт ковтання відбувається так: ротова порожнина закривається круговим м'язом рота, щелепи стискаються жувальними м'язами і нижня щелепа стає не рухомою точкою по відношенню до під'язикової кістки. Починають діяти м'язи дна ротової порожнини, в тому числі і м'язи, які опускають нижню щелепу, які підтягують під'язикову кістку і тим самим — спинку язика. Корінь язика в ре зультаті скорочення шило-язикового, піднебінно-язикового і, певною мірою, шило-під'язикового м'язів також придавлюється до твердого піднебіння, і хар човий комок потрапляє у зів. Зворотному руху комка перешкоджають піднебінні дужки, які притягнуті одна до одної. Потраплянню їжі в носову порожнину пе решкоджає те, що в результаті підняття і натягу м'якого піднебіння закриваєть ся сполучення з носовою частиною глотки. Одночасно з цим скорочується верхній м'яз — звужувач глотки, утворений у такому разі валик Пассавана приєднується до піднятого м'якого піднебіння і замикає носоглотковий простір. Гортань закривається за допомогою іншого механізму. Піднімачі під'язико вої кістки скорочуються і піднімають язик та гортань. Язик, у свою чергу, вна слідок скорочення шило-язикового м'яза відтягується дозаду, придавлює над гортанник біля входу в гортань і вхід в гортань закривається. Таким чином, ко мок, проходячи над надгортанником і гортанню, може потрапити тільки до зад ньої частини глотки. Задня звужена частина глотки розширюється завдяки ско роченню шило-ковтального м'яза, і харчовий комок проходить у глотку і стра вохід. Дихання у такому разі припиняється, оскільки під час ковтання носова і ротова порожнини та гортань закриті. 65 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату ФУНКЦІОНАЛЬНО ОРІЄНТОВАНІ ГРУПИ ЗУБІВ Зуби людини можна поділити за формою, функцією, місцерозташуванням і кількістю коренів на кілька груп. За формою зуби поділяють на лопатоподібні (різці), конусоподібні (ікла), циліндричні (премоляри), кубічні (моляри). За функцією: на різальні зуби, зуби, які рвуть, зуби, які відкушують, жу вальні зуби. За місцерозташуванням: на фронтальні, кутові, бічні. За кількістю коренів: на однокореневі, двокореневі, три- або багато- кореневі. Клінічна формула постійних та молочних зубів дає змогу коротко і чітко визначити статус жувального апарату. Постійні зуби позначаються арабськи ми цифрами, молочні — римськими: 8 7 6 5 4 3 2 1 8 7 6 5 4 3 2 1 1 2 3 4 5 6 7 8 1 2 3 4 5 6 7 8 V VI III II І V VI III II І І II III IV V І II III IV V Анатомічні особливості будови коронок зубів дозволяють за низкою ознак визначити належність їх до верхньої або нижньої щелепи людини, а також до правого або лівого боку. Ознака кореня: відхилення поздовжньої осі кореня від середньої лінії ко ронки для різців таікол — убік, премолярів і молярів — дистально; іншими сло вами, верхівки коренів фронтальної групи зубів відхилені від середньої лінії латерально, жувальної групи — дистально. Ознаки кута коронки: кут, утворений різальним краєм і ближчою поверх нею, гостріший, ніж кут,утворений різальним краєм і дальшою поверхнею зуба. Така ж закономірність спостерігається для зубів жувальної групи — гостріші кути утворені у місці контакту жувальної поверхні з ближчою. Ознаки кривизни коронки: найбільш випукла частина присінкової поверхні коронок зубів зміщена до ближчої поверхні їх або присінкова поверхня перехо дить у ближчу більш круто, ніж у дальшу. Медіальний край коронки розвине ний краще, ніж дистальний. Ознака контактної (апроксимальної) поверхні: контактна поверхня корон ки завжди ширша порівняно з апроксимально-дистальною (латеральною). 66 РОТОВА ПОРОЖНИНА ЯК РЕЗОНАТОР ВИМОВЛЯННЯ СЛІВ. РОЛЬ ЗУБІВ ТА ЯЗИКА У ПРОЦЕСІ ЧІТКОГО ВИМОВЛЯННЯ Під час спокійного дихання голосові складки в'ялі й утворюють широку щілину для вільного проходження повітря. У разі відновлення звуку вони на пружуються, наближаються одна до одної і голосова щілина звужується. По вітря проходить через цю щілину важко і коливає голосові зв'язки, які, в свою чергу, коливають повітря і породжують звук, що називається голосом. Звукові хвилі потрапляють у відділ, який розташований вище від гортані, — у надставну трубку, тобто у порожнину глотки, носа і рота. Проходячи через рот, голосова хвиля коливається залежно від різних скорочень піднебінних, язи кових, губних і жувальних м'язів. Завдяки діяльності цих м'язів змінюється положення язика, об'сяг та форма ротової щілини, положення, форма губ і щік. Відбувається взаємне змикання губ, губ із зубами, язика із зубами та язика з твердим піднебінням, замикання носоглоткового простору піднебінною завіс кою, повне та неповне відокремлення носової порожнини від ротової (шляхом змикання піднебінної завіски з коренем язика). У роті утворюються різно манітні канали та щілини, в яких переривається вільний рух повітряної (голо сової) хвилі, і в результаті виникають звуки. Звуки бувають мовними та не- мовними. Мовні, в свою чергу, діляться на голосні і приголосні. Під час утворення різних звуків форма резонаторних порожнин змінюється. Так, під час вимови звуків А, О, У утворюються звуження між коренем язика та піднебінною завіскою; під час вимови звуків Е, /звуження утворюється між підня тими доверху язиком і твердим піднебінням. Приголосні звуки виникають унасл ідок тертя повітря у надставній трубці і в перериванні повітряної хвилі. Приголосні звуки діляться на вибухові і проривні. Перші утворюються в результаті накопичення повітря перед ротовою перепоною (змичкою) і про ходження цієї перешкоди шляхом вибуху; до них належать звуки dim; біп; гік. До проривних належать інші приголосні. Проривні звуки виникають унаслі док проходження сильного струменя повітря через звужений отвір, який ство рює перепону для вільного його руху. М'яке піднебіння має велике значення для мовної функції. Для ясного ви мовляння усіх звуків, крім М і Н, необхідне закриття носової частини глотки, що досягається підняттям піднебінної завіски. Для вимовляння звуків М і Я, навпаки, необхідне вільне проходження струменя повітря через ніс, для чого ротова порожнина повинна бути закритою шляхом опускання і просування до задніх відділів язика піднебінної завіски. У разі вад м'якого піднебіння і пато логічних змін тканин носової частини глотки порушується звуковимовляння і з'являється гугнявість. Розрізняютьдві форми гугнявості — відкриту і закриту (rhinolalia aperta, rhinolalia clansa). 67 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату У тому разі, коли у носовій частині глотки є розростання аденоїдної тка нини, поліпи, скривлення перегородки та інші патологічні зміни, утруднене про ходження повітря через носову порожнину, хворий страждає на закриту гуг нявість. За нормального стану тканин носової порожнини, але у разі патологі чних змін піднебінної завіски, наприклад, за наявності вад м'якого піднебіння, повітря проникає у носову порожнину під час вимовляння усіх звуків і всі зву ки набувають носового відтінку. Ця гугнявість називається відкритою. Відкрита гугнявість особливо проявляється під час вимовлення звуків Б і Я, які звучать як М. Річ у тому, що з точ ки зору артикуляції Б і Я вимовляються як М, оскільки Б і Я є проривний і губний звук. Відрізняються вони тільки тим, що під час вимовляння звуку М повітря проходить через ніс вільно, а під час вимовляння Б і Я носова порожнина повинна бути роз'єднаною з глоткою. У разі відкритої гугнявості вхід у носову порожнину завжди відкритий і ме ханізм утворення звуків Б і Я такий же, як і М, тому Б і Я вимовляються як М. Таким чином, м'яке піднебіння відіграє велику роль в утворенні звуків, його повноцінна рухомість, анатомічна цілісність і досконалий розвиток м'язо вого апарату зумовлені швидкою зміною форми надставної трубки і регуля цією повітряної хвилі, що сприяє чіткому і зрозумілому вимовлянню звуків. Залежно від того, які саме органи беруть участь в утворенні тієї чи іншої приголосної, Грот ділить їх на губні, зубні, піднебінні, гортанні та язикові звуки. Звуки Р і Л він відносить до язикових. Для вимов и Р язик притис кується на верхній щелепі до ясен і тремтить, у результаті чого утворюється заглиблення, по якому проходить повітря. Для вимовляння звука Л язик, як і під час вимови Д і Т, торкається верхньої губи, і повітряна хвиля проходить по обидва боки від язика — між язиком і щоками. Звуки М і Я називаються носовими, але з точки зору тих органів мови, які беруть участь в їх утворенні, звук М повинен бути віднесений до губних, а Я — до зубних. Деякі автори вважають, що звук С утворюється шляхом змиканням зубів, аЗ — змиканням язика з твердим піднебінням. |