Рожко. М. М. Рожко, В. П. Неспрядько ортопедична стоматологія
 Скачать 7.39 Mb.
|
|
ПЕРІОДОНТ, ПАРОДОНТ. БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ Періодонт - зв'язка, що утримує корінь зуба в зубній комірці. Його волок на у вигляді товстих колагенових пучків одним кінцем вплітаються у цемент, другим — у комірковий відросток, створюючи кілька груп. Між пучками воло кон є проміжки, заповнені пухкою волокнистою сполучною (інтерстиціальною) тканиною, що містить в собі судини і нервові волокна. Тут же розташовуються епітеліальні залишки (острівки Маляссе) - задишки гертвігівської епітеліаль ної кореневої піхви та епітелію зубної пластинки (див. мал. 12). Функції періодонта 1) опорна (утримувальна та амортизаційна) — утримування зуба у зубній 68 комірці, розподілення жувального навантаження на волокна основної речови ни і рідини, пов'язаної з ними; 2) участь у прорізуванні зубів; 3) пропріоцептивна — завдяки наявності численних сенсорних нервових закінчень механорецептори, які сприймають навантаження, сприяють регуляції жувальних сил; 4) трофічна — забезпечує живлення і життєздатність цементу, частково (через додаткові канали) — пульпи зуба; 5) гомеостатична — регуляція проліферативної і функціональної актив ності клітин, процесів поповнення колагену, резорбції і репарації цементу, пе ребудови коміркової частини — усіх механізмів, пов'язаних з безперервними структурно-функціональними змінами зуба та апарату, що його утримує в умо вах росту і виконання жувальної функції; 6) репаративна — бере участь у відновних процесах шляхом утворення це менту як у разі перелому кореня зуба, так і під час резорбції його поверхневих шарів; володіє великим потенціалом власного відновлення після ушкодження; завдяки особливостям репаративних процесів у періодонті анкілозування ко реня зуба не відбувається; 7) захисна — забезпечується макрофагами і лейкоцитами. Будова періодонта. Волокна періодонта натягнуті в дуже вузькій щілині, обмеженій коренем зуба і комірковими відростком та частиною, яка називаєть ся періодонтальним простором. Ширина цього простору складає в середньому 0,2-0,3 мм і неоднакова в різних його відділах (мінімальна в середній третині кореня). Вона скорочується під час бездіяльності зуба і наростає за умови над мірних оклюзійних навантажень. Об'єм періодонтального простору дорівнює ЗО-100 мм 3 для однокореневих зубів і 60-150 мм :( — для багатокореневих. 62% цього об'єму займають коллагенові пучки, 38% — пухка волокниста сполучна (інтерстиціальна) тканина (див. мал. 12). Структурними компонентами періодонта є його клітини і міжклітинна речовина, яка утворена волокнами і основною аморфною речовиною. Підтримувальний апарат зуба (пародонт) включає: цемент, періодонт, стінку зубної комірки і ясна. Він виконує низку функцій: 1) опорну та амортизаційну, утримуючи зуб у комірці, розподіляючи жу вальне навантаження і регулюючи тиск під час жування; 2) бар'єрну, формуючи бар'єр, перешкоджаючи проникненню мікроор ганізмів і побічних речовин у ділянку кореня; 3) трофічну, забезпечуючи живлення цементу; 4) рефлекторну, завдяки наявності в періодонті великої кількості чутли вих нервових закінчень. 69 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату СЛИЗОВА ОБОЛОНКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У РАЗІ ОРТОПЕДИЧНОГО ЛІКУВАННЯ Будова слизової оболонки ротової порожнини різна в окремих ділянках, що зумовлено різними функціями, які вона виконує. Зупинимося на будові тільки тих ділянок слизової оболонки ротової порожнини, які мають безпосереднє відношення до ортопедичних конст рукцій зубних протезів. Розрізняють такі ділянки слизової оболонки рото вої порожнини: 1. Жувальна слизова оболонка вистилає тверде піднебіння і ясна, бере участь переважно в механічній обробці їжі. Вона вкрита епітелієм, який не ро говіє і щільно прилягає, міцно прикріплена до кістки, що розташована нижче, практично нерухома, має високу механічну міцність і низьку проникність. 2. Покривна слизова оболонка ротової порожнини включає слизову обо лонку щік, губ, дна ротової порожнини, коміркових відростка та частини, пере дньої (оральної) поверхні м'якого піднебіння і нижньої (вентральної) поверхні язика. Вона вкрита епітелієм, який не роговіє, рухома й еластична, прикріпле на переважно до м'язів, частково — до кісток; розтягується і, порівняно з інши ми ділянками слизової оболонки ротової порожнини, найбільш проникна для різних речовин. 3. Спеціалізована слизова оболонка, що покриває дорсальну поверхню язи ка. Вона вистелена епітелієм, що роговіє шляхом орто- і паракератозу, та епі телієм, який не роговіє. Характеризується наявністю особливих сосочків і сма кових рецепторів, прикріплена до м'язової тканини, розташованої нижче, по мірно рухома і механічно міцна. Для клініки ортопедичної стоматології важливим є поділ слизової оболон ки ротової порожнини на рухому і нерухому. Рухома слизова оболонка покри ває щоки, губи і дно ротової порожнини. У своїй будові вона має пухкий підсли зовий шар, який включає в себе жировий шар, багато судин, значну кількість еластичних волокон, а тому є досить рухома і легко збирається у складки. Нерухома або малорухома слизова покриває коміркові відросток та части ну і тверде піднебіння. У ділянці піднебінного шва безпосередньо прикріплюєть ся до окістя без підслизового шару. Рухома слизова оболонка рухається у двох напрямках — вертикальному і горизонтальному. Малорухома зміщується тільки у вертикальному напрямку. Місце переходу нерухомої слизової оболонки в рухому отримало назву нейт ральної зони. Особливості слизової оболонки верхньої та нижньої щелеп необхідно вра ховувати під час ортопедичного лікування. Так, на верхній щелепі у присінку ротової порожнини, по середній лінії між центральними різцями розміщена вуз дечка верхньої губи (frenulum labiisuperioris). Вуздечка закінчується на слизовій оболонці коміркового відростка звичайно на 5-8 мм вище від ясенного краю. 70 Необхідно сказати про бічну складку (plica gingivobuccalis) в ділянці верхньої щелепи. Вона відмежовує передню частину присінка ротової порож нини від бічної частини. Розрізняють ще крило-щелепну складку (plica pterygomandibularis), яка йде від гачка крилоподібного відростка до гребінця щічного м'яза на нижній щелепі. У присінку ротової порожнини розташоване невелике підвищення округлої форми — слинний сосочок, розміщений на сли зовій оболонці щоки на рівні другого моляра. На цьому підвищенні є отвір ви хідної протоки привушної слинної залози. Із внутрішнього боку на верхній щелепі необхідно звертати увагу на стан різцевого сосочка (papilla incisiva), роз міщеного по середній лінії піднебіння позаду від центральних різців. Важливе функціональне значення має вираженість у передній третині твер дого піднебіння поперечних піднебінних складок (rugae palatinae). На нижній щелепі звертають увагу на такі анатомічні особливості: в присінку ротової по рожнини є вуздечка нижньої губи (frenulum labii inferioris) і складки в ділянці премолярів (plica dingivobuccalis). У власне ротовій порожнині є ще вуздечка язика (frenulum linguae), яка фіксує язик і обмежує певною мірою його рухи. ЖУВАЛЬНІ РЕФЛЕКСИ Виконання складних функцій зубо-щелепною системою було б неможли вим без наявності у її тканинах великої кількості нервових волокон і чутливих нервових закінчень. Періодонт з його багаточисленними нервовими закінченнями водночас із слизовою оболонкою ротової порожнини та жувальними м'язами являють со бою рефлексогенне поле, подразнення якого може бути причиною як внутріш ньо-, так і позасистемних рефлексів. До числа останніх можно віднести реф лекси на жувальні м'язи, що регулюють їх скорочення. За наявності їжі у ротовій порожнині відбувається подразнення рецепторів, які розміщені у її слизовій оболонці. Подразнення сприймають температурні, смакові, тактильні рецептори. Дальші імпульси від рецепторів по II та III гілках трійчастого нерва надходять у довгастий мозок, де розташовані чутливі ядра. Від цих ядер починається II нейрон чутливої частини трійчастого нерва, який спрямовується до таламуса (зорового горба). Від таламуса починається III ней рон, який іде до чутливої зони кори великого мозку, звідки еферентні імпульси також по гілках трійчастого нерва надходять до жувальних м'язів. У жуваль них м'язах є нервові пристрої (м'язове відчуття), які регулюють рухи нижньої щелепи залежно від сили скорочення м'язів. Уся ця рефлекторна діяльність підпорядкована кірковим впливам. Функція жувальних м'язів і нервова рецепція проявляються залежно від розміщення окремих груп зубів у зубній дузі. З цієї точки зору є смисл виділи ти в зубо-щелепній системі функціональні ланки у ділянці фронтальних та бічних зубів (мал. 27). До жувальної ланки входять такі одиниці, або частини: 71 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату — опорна частина (періодонт); — моторна частина (м'язи); — нервово-регуляторна частина; — відповідні зони васкуляризації та іннервації, які забезпечують живлен ня органів і тканин жувальної ланки та обмінні процеси в них. У нормі у жувальній ланці проходить координована взаємодія між опор ною (періодонт), моторною (м'язи) та нервово-регуляторною частинами. У зла годженості функцій окремих частин жувальної ланки важливу роль відіграє нервова рецепція жувальних м'язів, періодонта та слизової оболонки ротової порожнини. Із рефлексів, які виникають у ділянці зубо-щелепної системи у процесі жу вання, можно виділити такі: періодонто-м'язовий, гінгіво-м'язовий, міостатич- ний та взаємопоєднані. Періодонго-м'язовий рефлекс проявляється під час жування природни ми зубами, за такої умови сила скорочень жувальних м'язів регулюється чут ливістю рецепторів періодонта. Гінгіво-м'язовий рефлекс виникає після втрати зубів, коли сила скоро чень жувальних м'язів регулюється центрами слизової оболонки ясен та комі ркових відростка і частини (мал. 28). Man. 27. Схема функціональної жуваль- Man. 28. Схематичне зображення жу- ної ланки: / — опорна частина (періо- вальноїланкизрегуляцієюфункціїчерез донт); 2 — моторна частина (м'язи); періодонто-м'язовий рефлекс з верх- 3 — нервово-регуляторна частина; ньої щелепи (/), через гінгіво-м'язовий 4 — система судин та трофічної іннервації рефлекс з нижньої щелепи (//) 72 Міостатичні рефлекси проявляються за наявності функціональних станів, пов'язаних з розтягненням жувальних м'язів. Початок міостатичному рефлек су дають імпульси, що виникають у рецепторах, безпосередньо розміщених у жувальних м'язах та їх сухожилках. Ці рецептори подразнюються під час роз тягнення м'язів, унаслідок чого останні скорочуються. Чим більше опущена нижня щелепа, тим більше розтягуються м'язи. У відповідь на розтягнення м'язів настає їх рефлекторне скорочення. Водночас із перерахованими рефлексами під час жування їжі відбувається координована діяльність окремих груп м'язів, які пов'язані із взаємним поєднан ням рефлексів. Відповідно до визначених рухів нижньої щелепи група м'язів- синергістів перебуває у фазі скорочення, а група м'язів-антагоністів — у фазі розслаблення. Особливе значення для клініки ортопедичної стоматології мають знання, пов'язані з поєднаними рефлексами, коли мова йде про розмикання (підвищен ня) прикусу. Рефлекси на розмикання прикусу проявляються під час довго тривалого опускання нижньої щелепи на відстань більше ніж 4-6 мм від верх ньої. Такий статичний стан опущеної нижньої щелепи, що перевищує її вихід ний стан за умови фізіологічного стану спокою, призводить до появи тонічних рефлексів, які виникають у різних рецепторних полях жувальної системи. Під час формування рефлексів на розмикання прикусу головними є міостатичні рефлекси. Залежно від опори, яка вибрана для розмикання прикусу, — при родні зуби, слизова оболонка коміркових відростка та частини, твердого підне біння — проявляється відповідне поєднання рефлексів. САГІТАЛЬНІ, ВЕРТИКАЛЬНІ ТА ТРАНСВЕРЗАЛЬНІ РУХИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ І М'ЯЗИ, ЩО ЇХ ЗДІЙСНЮЮТЬ Вертикальні рухи відповідають відкриванню та закриванню рота і здійсню ються завдяки почерговому розслабленню і скороченню м'язів, які опускають та піднімають нижню щелепу. Опускання нижньої щелепи здійснюється під час активного скорочення щелепно-під'язикового, підборідно-під'язикового, двочеревцевого м'язів за умови фіксації під'язикової кістки м'язами, що знахо дяться нижче від неї. Під час закривання рота піднімання нижньої щелепи здійснюється за рахунок скорочення скроневого, жувального і присереднього крилоподібного м'язів за умови поступового розслаблення м'язів, що опуска ють нижню щелепу. Під час відкривання рота одночасно з обертанням нижньої щелепи навколо осі, що проходить через головки нижньої щелепи у поперечному на прямку, останні ковзають по скату суглобового горбка вниз і вперед. Під час максимального відкривання рота головки нижньої щелепи розташовуються на передньому краї суглобового горбка, у такому разі в різних відділах суглоба 73 Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату спостерігаються різні рухи. У верхньому відділі відбувається ковзання сугло бового диска разом з головкою нижньої щелепи вниз і вперед, а в нижньому головка обертається у заглибині нижньої поверхні диска, який для неї є рухо мою суглобовою ямкою. Зубні ряди під час опускання нижньої щелепи розмикаються, а під час за кривання рота, навпаки, змикаються. Відстань між верхнім і нижнім зубними рядами у дорослої людини під час максимального розмикання у середньому дорівнює 4,4 см. Неповне опускання нижньої щелепи (шепіт, тиха мова, пиття) може здійснюватися по типу шарнірного руху. У такому разі головки оберта ються у диску навколо власної осі, яка проходить у фронтальній площині. Під час відкривання рота кожен зуб нижньої щелепи опускається вниз і, зміщуючись назад, описує концентричну криву із спільним центром у сугло бовій головці. Оскільки нижня щелепа під час відкривання рота опускається донизу і зміщується дозаду, криві у просторі будуть зміщуватись, одночасно буде зміщуватись і вісь обертання головки нижньої щелепи. Якщо розділити шлях, який пройшла головка нижньої щелепи відносно скату суглобового гор бка (суглобовий шлях) на окремих відрізках, то кожному відрізку буде відпо відати своя крива. Таким чином, весь шлях, пройдений будь-якою точкою, роз ташованою, наприклад, на підборідному виступі, опише не правильну криву, а ламану лінію, що складатиметься з багатьох кривих. Гізі визначив центр обертання нижньої щелепи під час її вертикальних рухів. У різні фази її руху центр обертання відповідно зміщується. Сагітальні рухи нижньої щелепи. Рухи нижньої щелепи вперед здійсню ються двобічним скороченням бічних крилоподібних м'язів, фіксованих з од ного боку в ямках крилоподібних відростків, з іншого — на передній поверхні головки нижньої щелепи суглобовим диском. Рух нижньої щелепи вперед може бути розділено на дві фази. У першій фазі диск разом з головкою нижньої ще лепи ковзає по поверхні суглобового горбка. У другій фазі до ковзання головки приєднується шарнірний рух її навколо власної поперечної осі. Зазначені рухи відбуваються одночасно справа і зліва. Відстань, яку може пройти головка вперед і вниз по суглобовому горбку, дорівнює 0,75-1 см. Під час жування ця відстань складає 2-3 см. Відстань, яку проходить головка нижньої щелепи під час руху нижньої щелепи вперед, має назву сагітально го суглобового шляху (мал. 29). Він характеризується виділеним кутом — кутом сагітального суглобового шля ху. Цей кут утворюється шляхом пе ретинання лінії, що лежить на продов женні сагітального суглобового шля- ху, з оклюзійною (протетичною) пло- Мал. 29. Сагітальний суглобовий шлях щиною. Під останньою розуміється 74 Мал. ЗО. Сагітальний різцевий шлях площина, яка проходить через різальні краї перших різців нижньої щелепи і дистально-щічні горбки зубів муд рості, за їх відсутності — через подібні горбки інших молярів. Кут суглобово го сагітального шляху, за даними Гізі, в середньому становить 33°. Насправді розміри цього кута індивідуальні, ос- кільки він визначається нахилом і сту пенем розвитку суглобового горбка. Крім того, відбуваються його вікові зміни. Під час руху нижньої щелепи за наявності ортогнатичного прикусу фронтальні зуби можуть вийти вперед тільки за умови, що вони звільняються від перекриття їх верхніми зубами. Цей рух супроводжується ковзанням нижніх різців по піднебінній поверхні до моменту доторкування різальних країв (передня ок- люзія). Шлях, який здійснюється нижніми різцями під час висування нижньої щелепи вперед, називається сагітальним різцевим шляхом. У разі перетинання лінії сагітального різцевого шляху з оклюзійною площиною утворюється кут, який називається кутом сагітального різцевого шляху. Величина його індиві дуальна і залежить від характеру перекриття. За Гізі, він дорівнює в середньо му 40-50° (мал. ЗО). Трьохпунктний контакт за Бонвілем. За наявності передньої оклюзії мож ливі контакти зубів у трьох точках; одна з них розташована на передніх зубах, а дві — на задніх горбках третіх молярів. Уперше це було описано Бонвілем (1865) і отримало назву трьохпунктного контакту Бонвіля (мал. 31). Трансверзальні рухи нижньої щелепи. Бічні рухи нижньої щелепи вини кають у результаті скорочення крилоподібного м'яза з одного боку. Під час руху щелепи вліво скорочується правий бічний крилоподібний м'яз. У такому разі головка з одного боку обертається навколо своєї осі, яка йде майже вертикаль но вниз через гілку нижньої щелепи. Одночасно головка з другого боку ра зом з диском ковзає по поверхні суг лобового горбка. Якщо нижня щеле па рухається, наприклад, управо, то з лівого боку головка її рухається вниз і вперед, а з правого обертається на вколо вертикальної осі. |