Практикум по оперативной хирургии (укр.). Практикум по оперативной хирургии (укр. Магда І. І. та ін

• Название: Магда І. І. та ін
• Анкор: Практикум по оперативной хирургии (укр.).doc
• Дата: 02.05.2017
• Размер: 1.67 Mb.
• Имя файла: Практикум по оперативной хирургии (укр.).doc
• Тип: Документы; #6441
• Категория: Биология. Ветеринария. Сельское хозяйство
• страница: 9 из 12

ТЕМА 16 (2 год, одне заняття). ІН'ЄКЦІЇ І ВЛИВАННЯ (ІНФУЗІЇ) ВЕЛИКИМ ТВАРИНАМ

Мета і завдання: навчити студентів кваліфікова­ного володіння шприцами з приєднаною голкою і ме­тодично правильного здійснення різних видів ін'єкцій і вливання великій рогатій худобі і коневі.

Оснащення: 1) живі об'єкти (велика рогата худо­ба — 12 гол.; коні — 8 гол.); 2) комплект № 1 (а, б) — 4; 3) комплект № 3—4; 4) комплект № 5 (а) — 4; 5) інфузійна система (апарат Боброва, шприц Жа-не) — 4; 6) засоби премедикації (ромпун, рометар, літична суміш); 7) фізрозчин — 4 л; 8) гумовий джгут — 4; 9) флакон (200 мл) з пробкою і голкою 1-33 для новокаїну — 12.

Методика проведення. Формують чотири бригади студентів, призначають старшого і відповідальних за надане оснащення. Викладач погоджує з керівницт­вом цеху виділення груп тварин для використання в навчальній практиці.

Студенти відпрацьовують способи фіксації вели­ких тварин при їх вилові, доставці в навчальне примі­щення і підготовці до заняття. Двом студентам кожної з бригад доручають транквілізувати всіх доставлених тварин. Залежно від виду тварин готують операційне поле в різних ділянках тіла. Кожна бригада студентів забезпечує стерильність інструментів, хірурги готу­ють руки до операції.

Планується черговість відпрацювання окремих ви­дів ін'єкцій, починаючи з найпростіших у технічному виконанні. Окремо студентів навчають правил пункції яремної вени з наступним внутрішньовенним введен­ням стерильного фізіологічного розчину за допомогою інфузійної системи.

Методику ін'єкцій і вливань див. у темі 3.

ТЕМА 17 (4 год, два заняття). БЛОКАДА НЕРВІВ ГОЛОВИ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ. ДЕКОРНУАЩЯ ДОРОСЛИХ ТВАРИН. РИНОПЛАСТИКА

Мета і завдання: закріпити знання студентів, набу­ті на аудиторних заняттях, у ході самостійного здій­снення хірургічних операцій.

65 137

Оснащення: 1) живі об'єкти (велика рогата худо­ба) — 12 гол.; 2) комплект № 1 (б) —4; 3) комплект №3—4; 4) комплект №4 (а) —4; 5) комплект №5 (а, б, в, г) —4; 6) пінцети-язикотримачі— 16; 7) гу­мовий джгут (лабораторна трубка) (60—70 см) — 12; 8) листова і дротяна пилка — по 4; 9) флакон (200 мл) з пробкою і голкою 1-33 (20198) для новокаїну — 12.

Примітка. В комплекті № 4 (а) слід збільши­ти кількість 3 % розчину новокаїну до 1200 мл, в комп­лекті № 5 (а) — кількість шприців (20 мл) до 12, ін'єк­ційних голок № 1690 з гумовими шлангами — до 12 шт.

Методика проведення аналогічна до попередньої теми.

План заняття: 1. Блокада очного нерва за Капус-тіним. 2. Блокада лобового і підблокового нервів. 3. Блокада нерва рога. 4. Ампутація рога з накладан­ням пов'язки. 5. Двостороння блокада нижньощелепних нервів. 6. Двостороння блокада підорбітальних нер­вів. 7. Ринопластика.

Після блокади нижньощелепних нервів кожен сту­дент повинен переконатися в її ефективності за ступе­нем розслаблення жуйних м'язів. Після цього дослі­джують ротову порожнину, вводять руку у верхню час­тину стравоходу.

Оскільки ринопластика навчальна, то після блока­ди підорбітальних нервів на тваринах здійснюють штучний розрив верхівки носа розрізом носогубного-дзеркальця і перетинчастої частини носової перего­родки.

Методику передбачених операцій див. у темі 7.

ТЕМА 18 (2 год). РУМЕНОЦЕНТЕЗ. ПАРАЛЮМБАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ. РУМЕНОТОМІЯ

Мета і завдання: навчити студентів техніки проко­лу черевної стінки і рубця за допомогою троакара для видалення газів, а також розрізу рубця для звільнен­ня від вмісту і як доступу до сітки при лікуванні трав­матичного ретикуліту.

Оснащення: 1) живі об'єкти (корови) — 12 гол.; 2) комплект № 1 (б) — 4; 3) комплект № 3 — 4; 4) комплект № 4 (а) — 4; 5) комплект № 5 (а, б, в, г) — 4; 6) гумова пластина з пристосуванням для фіксації рубця —4; 7) фіксатор рубця П. П. Герцена; 8) фік-

138

сатор рубця К. А. Петракова; 9) троакар для великих тварин — 8—9; 10) розчин етакридину лактату 1 : 1000 або фурациліну 1 : 3000 — 6л; 11) відро емальоване — 4; 12) флакони (200 мл з пробкою і голкою 1-33 для (новокаїну) — 12; шланг гумовий 2 м завдовжки (ді­аметром 5 см) — 4.

Примітка. В комплекті № 4 (а) збільшити кі­лькість 3 % розчину новокаїну до 600 мл в кожному, в комплекті № 5 (:в) додати 6 прямих круглих голок (АІ-1060).

Методика проведення. Підготовка і організація за­няття описані в темі 16.

Руменоцентез

Студенти ознайомлюються з інструментом, який використовується для проколу черевної стінки і руб­ця,— троакаром, який складається із загостреного сти­лета з рукояткою, гільзи з щитком і захисного ков­пачка.

Студент-хірург знімає ковпачок і прикладає віст­ря стилета з надітою гільзою до шкіри центра лівої голодної ямки. Додатковим орієнтиром визначення місця проколу є середина лінії, що з'єднує нижній контур маклака з останнім ребром.

Фіксуючи троакар на шкірі лівою рукою, студент ударяє по рукоятці інструмента долонею правої ру­ки, щоб одночасно проколоти черевну стінку і рубець. Вістря троакара спрямовує на протилежний ліктьовий суглоб, занурює його до упору в щиток гільзи. При­тримуючи гільзу, витягує стилет. Виділення газу з рубця визначають за своєрідним шумом. Перед витя­гуванням гільзи в її просвіт вводять стилет і разом з ним витягують інструмент, натискуючи в цей момент на черевну стінку в місцях проколу.

Паралюмбальна анестезія — див. тему 4. З навча­льною метою паралюмбальну анестезію студенти ви­конують на кожній тварині з обох боків здухвини. Взаємним опитуванням уточнюють назву нервів, які необхідно блокувати, промацують орієнтири (вільні кінці поперечнореберних відростків І, II і IV попе­рекових хребців), використовувані при блокаді.

Через 10—15 хв перевіряють результати визна­ченням зони нечутливості м'якої черевної стінки вко­люванням шкіри голкою з наступним її проколом і визначенням втрати чутливості м'язів.

6* 139

Руменотомія (розріз рубця)

Після знеболювання м'якої черевної стінки в ді­лянці лівої голодної ямки і асептизації шкіри студен­ти кожної бригади оперують відразу на трьох коро­вах, виконуючи руменотомію за способом А. К. Петра-кова, П. П. Герцена та Харківського ветеринарного інституту.

" РУМЕНОТОМІЯ ЗА СПОСОБОМ

ХАРКІВСЬКОГО ВЕТЕРИНАРНОГО ІНСТИТУТУ

Оперативний доступ. Здійснюють лівосторонню па-ракостальну лапаротомію. Шкірний розріз до 18 см завдовжки хірург робить паралельно до останнього ребра, відступивши від нього на ширину двох пальців і на долоню нижче від поперечнореберних відростків. У тому ж напрямку хірург розтинає поверхневу фас­цію, жовту черевну фасцію, зовнішній косий черевний м'яз (каудовентральний напрямок м'язових пучків) і внутрішній косий черевний м'яз (краніовентральний напрямок м'язових пучків). Асистент спиняє кровоте­чу тампонуванням або торзуванням судин. Поперечний черевний м'яз разом з поперечною черевною фасцією і очеревиною (щільно прилягають одна до одної) хі­рург розтинає одночасно, роблячи невеликий наскріз­ний розріз у верхньому куті рани. В цей момент від­чутний шум повітря, яке входить у черевну порож­нину.

В утворену рану хірург вводить вказівний і серед­ній пальці лівої руки і під їх контролем продовжує остаточне розкриття черевної порожнини.

Найвідповідальнішим моментом, який визначає ре­зультат операції, є ізоляція черевної порожнини від розрізаної частини рубця. Ізоляцією запобігають про­никненню в черевну порожнину вмісту рубця. Для цього використовують гумову пластину (40X40 см) з діагональним отвором у центрі (9—18 см) і метале­вими петлями по кутках. Хірург прикладає цю плас­тину до черевної стінки так, щоб розріз тканин черев­ної стінки виявився в межах отвору гумової пласти­ни. Асистент закріплює прикладену гумову пластину до тулуба тварини за допомогою двох гумових трубок до 2 м завдовжки з металевими гачками на кінцях (гачок вводить у металеву петлю в кутку пластини).

140

Трубки вкорочують зав'язуванням посередині вузла або затискуванням надлишку гемопінцетом.

Хірург вводить руку в черевну порожнину, дослі­джує парієтальну стінку рубця на наявність спайок.

Оперативний прийом. Захопивши в складку стінку дорсокаудального мішка рубця, хірург витягує її на­зовні, доручаючи асистенту фіксувати її у верхньому і нижньому кінцях за допомогою гачків до гумової пластини. Розтин фіксованої складки починають з верхньої частини. Зробивши розріз, щоб можна було ввести два пальці, хірург перекладає верхній гачок, захопивши стінку рубця з боку слизової оболонки. У міру продовження розрізу асистент підхоплює розрі­зану частину стінки рубця одним кінцем гачка, роз­кладає її на гумовій пластині і закріплює до останньо­го другим кінцем гачка. Закріплюють рубець рівно­мірно з правого і лівого боку від рани. Так діють до повного розтинання витягнутої в складку стінки руб­ця. Орієнтовно необхідно 8—10 гачків.

Для остаточної ізоляції черевної стінки від розсі­ченої частини рубця між його розкладеною частиною і гумовою пластиною роблять підкладку із стерильного бинта, складеного в чотири шари (рис. 65, а).

Рис. 65. Руменотомія:

а — фіксація рубця способом Хар ківського ветінституту; б, в — на кладання швів на рубець; г — фію сатори рубця: ; — К. А. Петрако ва; 2 — П. П. Герцена.

141

Чергуючись з асистентом, хірург видаляє приблиз­но на 2/3 вміст рубця. Рідку частину видаляють за допомогою сифона, використовуючи двометровий шланг діаметром близько 5 см. Введеною правою ру­кою почергово досліджують усі ділянки порожнини рубця, а потім через рубцево-сітковий отвір проника­ють у сітку. Ретельно досліджують пальцями кожну комірку, особливо на дні і краніальній частині сітки, де можуть знаходитись вільнолежачі і вкорінені мета­леві сторонні предмети, їх видаляють. Досліджують сітково-книжковий отвір, розміщений справа у верхній частині сітки. Через нього у книжку вводять два па­льці, досліджуючи листочки книжки та її вміст. Таким чином обстежують внутрішню топографію порожнин передшлунків. Пальпуючи передню частину сітки, крізь неї можна легко відчути діафрагму, роботу серця.

Заключний етап. Гумову пластинку і фіксовану до неї вивернуту стінку рубця ретельно очищають тампо­нами, просоченими розчином фурациліну (1:3000) або етакридину лактату (1:1000). Асистент знімає верхній гачок і перетинає ножицями марлеву проклад­ку, її кінці відводить у боки пінцетом.

Хірург приступає до накладання на рубець пер­шого безперервного шва за Шміденом із кетгуту № 6. Перший стібок накладається за межами верхнього кута рани. Асистент, підтримуючи нитку, протягує її крізь тканини і зав'язує вузол. Один із помічників коротким кінцем нитки за допомогою гемопінцета фік­сує складку рубця, яку зашивають у межах рани че­ревної стінки. Шов накладають прямою круглою гол­кою, постійно вколюючи її з боку слизової оболонки рубця і утримуючи рукою (без голкотримача). По­мічник протягує нитку крізь тканини і постійно затя­гує шви. На стінці рубця утворюється своєрідна кон­фігурація шва «ялинкою». Закінчують його вузлом також за межами ранн. У міру накладання шва зні­мають гачки-кішки і відгортають марлеву прокладку до повного її видалення.

Другий поверх — безперервний шов за Ламбером. Асистент міняє голку і заправляє її такою ж ниткою із кетгуту. Шити починають за межами попереднього шва, перед цим відрізавши короткий кінець нитки вже накладеного шва «ялинкою». При цьому проколюють тільки серозний і м'язовий шари рубця, роблячи укол і викол з кожного боку.

При затягуванні шва асистент загортає перший поверх шва, забезпечуючи контакт і подальше склею­вання фібрином серозних оболонок. Для полегшення загортання всередину серозних оболонок хірург за­хоплює стінку рубця над попереднім швом великим і середнім пальцями лівої руки, а вказівним занурює перший поверх шва. Закінчується шов вузлом за ме­жами рани (рис. 65, б, в).

Асистент видаляє згустки крові, які залишилися, зрізує залишки ниток шва, присипає поверхню шва антибіотиками, заглиблює рубець в черевну порожни­ну, знімає гумову пластину.

Рану черевної стінки закривають двоповерховим швом. На внутрішню частину стінки накладають куш­нірський кетгутовий шов, а на останню частину — вуз­ловий шов із шовку №8—10. Перший поверх, як і попередні безперервні, виконується за допомогою асистента.

У перший поверх шва включають очеревину, попе­речну черевну фасцію, поперечний черевний і внутріш­ній косий черевний м'язи. Після завершення шва по­верхню присипають антибіотиком. На шкіру, поверхне­ву дволистову фасцію і зовнішній косий черевний м'яз накладають вузловий шов, одночасно проколюючи всі вищезгадані шари. Шов накладають за ситуаційним принципом — спочатку в середній частині рани, а потім на решті ділянок рани. Вкорочують кінці ниток. Міс­ця уколу і виколу голки на шкірі обробляють 5 % спиртовим розчином йоду. Прооперовану тварину від­правляють за вказівкою завідуючого цехом на відпо­відну базу або на забій.

РУМЕНОТОМІЯ ЗА СПОСОБОМ К. А. ПЕТРАКОВА

Відрізняється лише особливостями фіксації витяг­нутої з черевної порожнини складки рубця та ізоляції від черевної порожнини його розрізаної частини. Спе­ціальний чотиришарнірний фіксатор рубця (рис. 65, г) складається з чотирьох скріплених шарніром ла-пок-стулок, які можуть переміщуватися в одній пло­щині; на них з внутрішнього (поверхневого до твари­ни) боку є чотири зігнуті пластинчасті лапки для фіксації приладу в рані черевної стінки, а з зовнішньо­го — закріплено сім гачків для фіксації розрізаної

143

стінки рубця. На повернутих один до одного краях стулок закріплено гумові накладки, якими притиска­ють складку рубця.

Після лапаротомії за описаним вище способом хі­рург прикладає до рани черевної стінки фіксатор з по­передньо наближеними стулками так, щоб його зігну­ті лапки увійшли в просвіт рани. Асистент відразу ж до упору розсуває стулки, розширюючи рану і оголю­ючи рубець, і закріплює їх нерухомо гвинтами. Через просвіт розведеного приладу хірург вводить руку, за­хоплює в складку стінку рубця, витягує назовні і ут­римує її обома руками, поки асистент знову не зведе одну до одної стулки, затиснувши між гумовими на­кладками складку рубця.

Розріз рубця хірург починає з нижньої частини складки і в міру його збільшення фіксує краї рани рубця гачками. Після цього асистент повторно макси­мально розводить стулки приладу з фіксованою части­ною рубця і остаточно закріплює її в нерухомому стані гвинтами. На цьому закінчується фіксація розрі­заної стінки частини рубця і його ізоляція від черев­ної порожнини.

Надалі хірург і його помічник діють за планом ра­ніше описаного способу руменотомії.

Перед заключним етапом асистент знову зводить стулки фіксатора, наближуючи один до одного краї рани рубця, попередньо асептизовані розчином фура-циліну або етакридину лактату. Рану рубця і черев­ної стінки закривають аналогічно до попереднього спо­собу.

РУМЕНОТОМІЯ ЗА СПОСОБОМ П. П. ГЕРЦЕНА

Відрізняється технікою оперативного доступу і своє­рідною фіксацією розрізаної частини рубця.

Шкіру, підшкірну клітковину і поверхневу фасцію

3 підшкірним м'язом хірург починає розтинати від нижньої межі лівої голодної ямки, відступивши від ре­берної дуги на 5—8 см, і веде розріз вертикально вниз на 17—18 см. Для вільного доступу до м'язових ша­рів, які розшаровують за ходом волокон тупим спосо­бом, відшаровує шкіру по всьому колу розрізу на 3—

4 см.

Перед роз'єднанням м'язів на рівні середини рани

144

хірург обережно розтинає скальпелем жовту черевну фасцію в напрямку волокон зовнішнього косого м'я­за (каудовентрально). Держаком скальпеля він пер­форує м'яз, вводить в отвір пальці правої і лівої рук і при деякому зусиллі роз'єднує м'яз на протязі 13— 14 см. Внутрішній косий м'яз роз'єднує аналогічно в краніовентральному напрямку, а поперечний черевний разом з поперечною фасцією — по лінії шкірного роз­різу.

Ще до розрізу очеревини асистент прикладає до рани спеціальний фіксатор рубця ФР-1М — профільо­ваний еліпс з отвором у центрі (рис. 65, д),утримуючи його за дві ручки. У цей час хірург вводить у шкірну рану одвороти ранорозширювача ФР-1М. Повертан­ням верхнього і нижнього натяжних гвинтів остаточ­но закріплює фіксатор рубця на тулуб тварини. Після цього завершує лапаротомію розсіканням очеревини по лінії розрізу шкіри.

Для розрізу рубця студент витягує складку його каудодорсального сліпого мішка, яку фіксує зверху вниз гачками, закріпленими на фіксаторі за допомо­гою гумових кілець. З обох боків складки укладають зволожені фізрозчином марлево-ватні тампони (10Х ХЗО см). Рубець розтинають з нижнього кінця склад­ки. У міру збільшення розрізу стінку рубця захоплю­ють з боку слизової оболонки рештою послідовно роз­міщених гачків, розкладаючи її над підкладкою із там­понів.

Наступний хід операції аналогічний до попередніх способів. Закривання рани черевної стінки починають з очеревини кушнірським швом із кетгуту. Роз'єднані м'язи в кожному разі з'єднують двома-трьома стібка-ми вузлового шва також із кетгуту. Шкірну рану за­кривають вузловими швами. Деталізацію кожного ' етапу див. при описі першого способу.

Наприкінці заняття викладач підводить підсумки, відмічає можливі ускладнення, запобігання їм і спо­соби лікування, наводить статистику ефективності.

145

Тема 19 (4 год, два заняття).
ЕПШЛЕВРАЛЬНА БЛОКАДА ГРУДНИХ
СЕРЕДИННИХ НЕРВІВ І ПОГРАНИЧНИХ
СИМПАТИЧНИХ СТОВБУРІВ. ЕПІПЛЕВРАЛЬНА
БЛОКАДА ЧЕРЕВНИХ НЕРВІВ І ПОГРАНИЧНИХ
СИМПАТИЧНИХ СТОВБУРІВ. АОРТОПУНКЦІЯ. »
БЛОКАДА НЕРВІВ ВИМ'Я ДЛЯ ЙОГО ЗНЕБОЛЮВАННЯ.
ЗАКРИВАННЯ РАН ДІЙОК ВИМ'Я

Мета і завдання: навчити студентів техніки блокади грудних нервів, які іннервують нутрощі, і симпатичних пограничних стовбурів у телят; техніки блокади че­ревних нервів і симпатичних пограничних стовбурів у корів; техніки пункції черевної аорти; техніки знебо­лювання вим'я у корів за допомогою блокади зовніш­нього сім'яного нерва; методики закривання прони­каючих ран дійок вим'я у корів.

Оснащення: 1) живі об'єкти (молодняк великої ро­гатої худоби до 1 року—12 гол.; корови—12 гол.); 2) комплект № 1 (б) — 8; 3) комплект № 3 — 4; 4) комплект №4 (а) —4; 5) комплект №5 (а, б, в) — 4; 6) голка № 20198 — 24; 7) відрізок велокамери (0,5 м) для виготовлення гумових кілець; 8) шприц Жане з гумовим шлангом і канюлею для приєднання голки — 4.

Примітка. В комплекті № 4 слід збільшити кі­лькість 0,5 % розчину новокаїну до 1500 мл, в комп­лекті №5 — кількість шприців (20 мл) до 4, голок № 1690 з гумовими шлангами — до 4; додати 4 ме­талевих молочних катетери і 12 самофіксуючих пла­стмасових молочних катетерів.

Методика проведення. Формують 4 бригади студен­тів, закріплюють за ними відповідне оснащення. Сту­денти готують тварин до операції.

План заняття.

1. Епіплевральна блокада грудних нервів, які ін­нервують нутрощі, і симпатичних пограничних стов­бурів.

2. Епіплевральна блокада черевних нервів і симпа­тичних пограничних стовбурів.

3. Пункція черевної аорти.

4. Знеболювання вим'я блокадою зовнішнього сі­м'яного нерва.

5. Розріз дійкової цистерни з метою імітації про­никаючої рани дійки вим'я.

146

6. Закривання проникаючих ран дійок вим'я за до­помогою двоповерхових швів за Політісом і Гетце.

Приступаючи до відпрацювання техніки епіплев-ральних блокад, обґрунтовують патогенетичну дію но­вокаїну з лікувальною і профілактичною метою при блокаді нервів, які іннервують органи грудної порож­нини (захворювання органів грудної порожнини), або черевних нервів (захворювання органів черевної по­рожнини) спільно з блокадою симпатичного погра-ничного стовбура.

Викладач роз'яснює зміст терміна «блокада» як засобу патогенетичної терапії за допомогою низьких концентрацій (0,25—0,5 %) розчину новокаїну на від­міну від блокади нервів внаслідок місцевого знебо­лювання, особливо провідникової анестезії із застосу­ванням більш високих концентрацій розчину ново­каїну.

Блокада нервів, які іннервують

органи грудної порожнини,

і симпатичних пограничних стовбурів

Використовують молодняк великої рогатої худоби (телят до року). Двоє студентів оперують теля — один блокує нерви справа, а другий — зліва.

Блокаду нервів, які іннервують органи грудної по­рожнини, легше виконувати на тварині в лежачому по­ложенні, зафіксованій на боці. Кінець голки підводять до тіла хребця через тканини IV міжребер'я (його проксимальний відділ). При природному положенні грудної кінціївки точка уколу прикрита триголовим м'язом плеча і лопаткою. Щоб забезпечити вільний, доступ для здійснення ін'єкції, один із студентів мак­симально відводить уперед грудну кінцівку, що ле­жить зверху, намагаючись завести її на шию теляти. При цьому лопатка переводиться в поздовжнє щодо до осі тварини положення, а триголовий м'яз плеча зміщується вперед. Точку уколу голки знаходять у IV міжребер'ї безпосередньо біля краю лопатки. Тут видаляють волос і асептизують шкіру.

Студент, який виконує блокаду, перпендикулярно до шкіри ставить голку № 1690, орієнтуючись на пе­редній край V ребра. Проколовши шкіру, просуває її до упору в тіло хребця, зберігаючи перпендикулярне положення до шкіри. При правильному положенні

147

голки через неї не всмоктується повітря в плевраль­ну порожнину і не виділяються краплі крові. Якщо до голки прикласти наповнений шприц і ввести 2 мл 0,5 % розчину новокаїну, то після його відокремлення при епіплевральному положенні кінчика голки із ка­нюлі будуть виділятись краплини розчину синхронно до дихання. Після цього студент ін'єктує Необхідну кількість 0,5% розчину новокаїну (близько 20 мл). Піднімають теля на ноги і повторно фіксують на про­тилежному боці, готуючи його до аналогічної блокади нервів, які іннервують органи грудної порожнини з другого боку.

Блокада черевних нервів і симпатичних пограничних стовбурів

Студенти відпрацьовують методику блокади на ко­ровах, зафіксованих на короткій прив'язі або у фікса­ційному станку. За кожною бригадою закріплюють по три тварини і доручають одному із студентів їх транк-вілізувати.

Студенти навчаються визначати точку уколу голки. Для цього вказівним пальцем руки проводять зверху вниз в останньому міжребер'ї до відчуття чітко вира­женого жолоба між здухвинно-реберним і найдовшим м'язом спини. В цьому місці_ з обох боків тварини го­тують операційне поле.

Використовують голку № 20198 або 1-33 після по­переднього спилювання її кінця для видалення бічного отвору. Студент, який виконує новокаїнову блокаду, попередньо інфільтрує 0,5 % розчином новокаїну тка­нини в останньому міжребер'ї для безболісного про­сування відносно товстої голки. Голку № 20198 сту­дент прикладає до шкіри в згаданому жолобі спере­ду останнього ребра. Різким поштовхом проколює шкіру, надаючи їй нахилу ЗО—35° щодо горизонталь­ної площини, і просуває голку вглиб до відчуття кіст­кового упору (тіло хребця). Приєднує до голки 20-мілі-літровий шприц, наповнений 0,5 % розчином ново­каїну, і, зміщуючи голку, повільно занурює її вглиб при одночасному натискуванні на поршень до відчут­тя вільної ін'єкції. Від'єднує шприц і контролює пра­вильність положення голки, звертаючи увагу на її ка-нюлю. Якщо кінець голки знаходиться епіплеврально, з її канюлі синхронно до дихання виділяються крапли-

148

ни введеного розчину і немає характерного звуку всмоктування повітря у плевральну порожнину. При неправильному положенні голки її дещо витягують і маніпуляцію повторюють.

За допомогою шприца Жане з гумовим шлангом і канюлею для з'єднання з голкою студент вводить не­обхідну кількість 0,5 % розчину новокаїну. Загальну кількість розчину визначають із розрахунку 0,5 мл на 1 кг маси тіла тварини. Половину цієї кількості перший студент вводить з одного боку, а другий — з протилеж­ного боку, відпрацьовуючи аналогічну методику бло­кади черевних нервів^

Викладач пояснює і демонструє на живому об'єкті можливу помилку при виконанні лівосторонньої бло­кади — пункцію черевної аорти. Підкреслює, що в да­ному випадку аортопункція є самостійним методом те­рапії шляхом впливу лікарськими речовинами через артеріальне русло на органи черевної і тазової порож­нин, вим'я, тазові кінцівки. Студенти відпрацьовують техніку пункції аорти (див. тему 9).

Блокада зовнішнього сім'яного нерва

Студенти готують операційне поле з обох боків по­переку між поперечнореберними відростками III і IV поперекових хребців, відступивши на ширину долоні від остистих відростків. Тут також удається промаца­ти жолобок між клубово-реберним і найдовшими м'я­зами спини.

У визначеному заглибленні студент прикладає до шкіри голку, яка використовується для аортопункції (або № 15150), і різким поштовхом її проколює. Гол­ці надає нахилу 55—60°С щодо серединної площини і просуває її до тіла хребця. Необхідно пам'ятати, що кінець голки повинен знаходитись поблизу вентраль­ного гребеня хребця. Щоб уточнити правильність по­ложення голки, студент змінює її нахил, поки втра­тить відчуття упору в тіло хребця, після чого повертає її знову до хребця.

Приєднавши шприц (20 мл), наповнений 3 % роз­чином новокаїну, починає ін'єкцію, обережно відтягує голку до відчуття більш легкої ін'єкції — сполучнотка­нинний простір між великим і малим поперековим м'я­зами, де проходить зовнішній сім'яний нерв. У цей мо­мент повільно вводить необхідну кількість 3 % розчи-



Рис. 66. Закривання проникаючої рани дійки вим'я:

а — блокада зовнішнього сім'яного нерва; б —• схематичне зображення швів; в — самофіксуючий молочний катетер.

ну новокаїну (7—8 мл на 100 кг маси тіла тварини) (рис. 66, а).

Через 10—15 хв студенти перевіряють результати знеболювання відповідної половини вим'я і дійок по­колюванням шкіри ін'єкційною голкою. Знеболена дій­ка тепліша на дотик порівняно з іншою. Аналогічну маніпуляцію для блокади протилежного нерва здійс­нює другий студент, відпрацьовуючи її методику. Ви­кладач пояснює і демонструє можливу помилку при

150

правосторонній блокаді: якщо провести голку під ті­лом хребця, можна пунктувати аорту.

Розріз дійкової цистерни як оперативний доступ до слизової оболонки дійки на занятті здійснюють з ме- тою імітації проникаючої рани стінки дійки для по-

дальшого відпрацювання техніки її закривання спеці- альними швами.

Один із студентів обробляє знеболену дійку 0,5 % розчином аміаку і асептизує шкіру спиртом йодованим

(1 : 1000). Основу дійки перетискують кількома пово­ротами гумового кільця, вирізаного із велокамери або гумової трубки штучної вагіни для барана. Цим запо­бігають кровотечі при розсіканні тканин.

Хірург присідає збоку від тварини навпроти знебо­леної половини вим'я, вводить через канал дійки ме­талевий молочний катетер і навколо нього напружує бокову поверхню стінки дійки. Орієнтуючись на кате­тер, розтинає вздовж усі шари стінки дійки на протязі 2—3 см, не торкаючись сфінктера. Через зроблену про­никаючу рану досліджує слизову оболонку дійкової ци­стерни.

Закривання проникаючої рани дійки. Студенти від­працьовують техніку накладання спеціальних швів, найбільш ефективними і технічно нескладними серед яких визнані шви за Політісом і Гетце. На різних дій­ках студенти навчаються техніки накладання кожного з них.

Обидва шви двоповерхові і накладаються однією ниткою так, щоб першим (глибоким) поверхом з'єдна­ти внутрішні краї рани в межах слизової оболонки, а другим (поверхневим) — шкірні краї рани. Послідов­ність накладання шва див. на рис. 66, б.

Після закривання проникаючих ран дійок студенти навчаються техніки застосування самофіксуючого пла­стмасового молочного катетера (рис. 66, в).

Катетер виготовляють з поліетиленової трубки, яку засто­совують для ампул кулькових авторучок. Один з її кінців на­глухо запаюють і надають йому загостреної форми. Відступив­ши 2—3 мм, з боків бритвою роблять 4 поздовжніх розрізи трубки 13—15 мм завдовжки. Чотирьом смугькам стінки труб­ки, які утворилися, надають випуклої напівкруглої форми піді­гріванням на полум'ї спиртівки і подальшим охолодженням у воді. В нерозтягнутому вигляді напівкруглі грані зберігають свою форму, утворюючи кулясте розширення, яке служить фік­сатором катетера в порожнині дійкової цистерни. Для запобі­гання втягуванню катетера всередину порожнини дійки протилеж­ний кінець трубки на відстані 2 см від розширення розбортову-

151

ють для утворення канюлі. Залежно від місцезнаходження травми дійки катетер може бути виготовлений з одним фіксу­ючим пристосуванням або двома на відстані 5 мм одне від од­ного.

Через дійковий канал катетер вводять при розтягнутому фік­саторі, для чого використовують мандрен голки Боброва. Його вводять у просвіт трубки катетера до упору в кінець. Вве­дений мандрен, крім того, надає міцності розтягнутому катетеру і полегшу? його введення через дійковий канал. Витягують ка­тетер також з розтягнутим за допомогою мандрена фіксатором.

Стерилізувати такі катетери кип'ятінням не можна, оскільки кулястий фіксатор втрачає свою форму. Для антисептичної об­робки катетерів використовують йодований спирт (1 : 1000), в якому катетери і зберігають.

Т Е М А 20 (4 год, два заняття).

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ СТАТЕВОГО ЧЛЕНА

У БИКА І КОНЯ. УРЕТРОТОМІЯ

І УРЕТРОСТОМІЯ. КАСТРАЦІЯ ЖЕРЕБЦІВ

У СТОЯЧОМУ І ЛЕЖАЧОМУ ПОЛОЖЕННЯХ

Мета і завдання: навчити студентів техніки кастра­ції жеребців відкритим способом при фіксації в стоя­чому і лежачому положеннях; техніки знеболювання статевого члена у бика і коня; методики виконання уретротомії і уретростомії.

Оснащення: 1) живі об'єкти (некастровані бики 1,5—2 років, здані на забій після відгодівлі,— 12 гол., жеребці — 8 гол.); 2) комплект № 1 (а) — 8, (б) — 12; 3) комплект № 2 (а) — 4; 4) комплект № 3 — 4; 5) ко­мплект № 4 (а) — 4; 6) комплект № 5 (а, б, в, г) — 4; 7) комплект голок: № 2070 (Боброва) і № 12120 —по 12; 8) щипці Занда — 8; 9) сечостатевий катетер для коня — 4; 10) літотриптор — 4; 11) гумовий джгут (лабораторна трубка) 40—50 см завдовжки — 4; 12) емульсія синтоміцину — 400 мл.

Примітка. В комплекті № 4 (а) слід збільши­ти кількість 3 % розчину новокаїну до 500 мл, 2 % розчину новокаїну — до 1500 мл.

Методика проведення. Формують 4 бригади сту­дентів, закріплюють за кожною передбачене оснащен­ня. У зв'язку з різноплановістю тем заняття рекомен­дується така його послідовність. Спочатку відпрацьо­вують техніку внутрішньотазової анестезії статевого члена бика. В кожній бригаді використовують не мен­ше 3 биків, щоб у кожного студента була можливість закріпити техніку виконання операції.

152

Заняття продовжують виконанням знеболювання статевого члена коня. В кожній бригаді знеболювання здійснюють на двох жеребцях. Потім на одному з них демонструють уретротомію і уретростомію, після чого каструють у стоячому положенні. Другого жеребця валять російським способом для кастрації в лежачо­му положенні. В обох випадках кастрацію проводять відкритим способом.

Биків транквілізують рометаром із розрахунку 0,5 мм на 100 кг маси тіла внутрішньом'язовим вве­денням препарату. Жеребцям рометар вводять внут­рішньовенне з розрахунку 3—5 мл на 100 кг маси тіла.

Провідникова анестезія статевого члена у бика

Студенти фіксують тварин у станках або на корот­кій прив'язі. Один із студентів транквілізує тварин. У всіх тварин готують поле операції в ділянці сідни-чо-прямокишкової ямки з обох боків кореня хвоста.

Студенти вчаться визначати ділянку оперативного втручання — так звану сідничо-прямокишкову ямку, обмежену латеральне контуром заднього (вільного) краю крижово-сідничої зв'язки, а медіально — коре­нем хвоста. Ця ямка більш рельєфно контурує, якщо хвіст у межах його кореня відвести на протилежний бік тварини. Точку уколу голки студенти визначають у сідничо-прямокишковій ямці безпосередньо біля се­редини контура вільного краю крижово-сідничної зв'я­зки.

Попередньо для цієї блокади підбирають спеціаль­но передбачені голки: одну більш міцну і коротку типу Боброва (№ 2070) — спрямовуючу — та іншу більш довгу і тонку (№ 12120), яка вільно входить у просвіт каналу першою.

Відповідно до методики знеболювання статевого члена у бика необхідно з боку обох сідничо-прямо-кишкових ямок блокувати: соромітні нерви — основне джерело чутливої іннервації статевого члена і прямо-кишкові нерви (середній і каудальний), які йдуть у ретрактор статевого члена. Необхідно пам'ятати, що позитивного ефекту знеболювання досягають тільки при спільній блокаді згаданих нервів. Якщо допущено помилки при блокаді прямокишкових нервів, то не настає розслаблення ретракторів статевого члена, не розпрямляється сигмоподібний згин статевого члена і

153

останній не випадає із препуція. При неправильній блокаді соромітних нервів статевий член, який випав із препуція, не знеболюється.

Правильність блокади соромітного нерва з кожно­го боку можна визначити опусканням сім'яників (у м'язово-еластичну оболонку мошонки від удового не­рва відходить мошонкова гілка) і знеболюванням шкі­ри промежини (від соромітного нерва відходить гілка в промежину).

Методика анестезії. Починають з блокади сороміт­ного нерва одного боку. Прикладають кінець спрямо­вуючої голки у згаданій точці шкіри сідничо-прямо-кишкової ямки і коротким ударом долоні по канюлі голки проколюють шкіру. Ін'єктують кілька міліліт­рів розчину новокаїну. Кінчиком голки уточнюють міс­цезнаходження зв'язки. Постійно орієнтуючись на неї, просувають голку в тазову порожнину на всю глиби­ну краніовентрально в напрямку до ліктьового суглоба того ж боку. Після цього в просвіт каналу спрямо­вуючої голки вводять ін'єкційну голку. Необхідно точ­но визначити глибину її введення в тазову порожни­ну. Орієнтиром служить довжина заднього краю кри­жово-сідничної зв'язки. На цю глибину вводять голку. В цьому положенні голок ін'єктують ЗО—40 мл 2 % розчину новокаїну.

Для блокади прямокишкових нервів необхідно ви­тягти ін'єкційну голку, а спрямовуючу відтягнути під шкіру. З цієї ж точки спрямовуючій голці надають горизонтального напрямку і знову її вводять у тазову порожнину. Через її просвіт також вводять ін'єкційну голку, просуваючи її на всю глибину. Для блокади прямокишкових нервів необхідно ін'єктувати 20— ЗО мл розчину новокаїну (рис. 67, а).Через 5—10 хв студенти перевіряють ефективність своїх дій: а) звер­тають увагу на ступінь опускання сім'яників; б) по­колюванням голкою перевіряють зникнення чутливос­ті шкіри в ділянці промежини; в) пальпацією ззаду шийки мошонки переконуються в розправленні сигмо­подібного згину статевого члена.

Якщо статевий член самостійно не випав із препу­ція, його намагаються витягнути. Однією рукою при­тримують препуцій, а другою захоплюють статевий член через тканини ближче до мошонки, виштовхують його назовні. Верхівку статевого члена, яка з'явилась із препуціального отвору, один із студентів захоплює

154



Рис. 67. Провідникова анестезія статевого члена:

а — у бика: І, 2 — положення голок відносно нервів (3 — соромітного; 4 — середнього; 5 — каудального гемороїдального); б — у коня; в — етапи блокади нервів.

рукою з тампоном і повністю витягує його вільну час­тину. Студенти досліджують статевий член, звертаю­чи увагу на можливу наявність патологічних змін (фі-бропапіломатоз, переметуюча вуздечка тощо), пере­віряють втрату чутливості поколюванням голкою.

Провідникова анестезія статевого члена у коня

На відміну від бика статевий член у коня знеболю­ють одномоментною ін'єкцією анестезуючого розчину, що зумовлюється анатомо-топографічними особливо­стями органа у даного виду тварин.

Коня студенти фіксують у станку за допомогою пу­тових ременів з мотузкою так, щоб обмежити рух та­зових кінцівок назад (див. тему 1). Студенти вчаться визначати точку уколу голки. Один із студентів від­водить хвіст убік, а другий промацує нижче від ануса

155

крізь тканини промежини сідничну дугу І тяж-уретру, який обгинає її в серединній площині. Між уретрою і кісткою проходять правий і лівий соромітні нерви, які переходять на дорсальну поверхню статевого члена як дорсальні удові нерви.

У згаданій ділянці студенти ретельно готують опе­раційне поле (поблизу ануса). Використовують голку № 1690, бажано з гумовим шлангом і канюлею для приєднання до шприца. Перед уколюванням голки студент лівою рукою, промацуючи сідничну дугу, злег­ка зміщує разом з тканинами промежини уретру влі­во, щоб не травмувати її голкою. Правою рукою вко­лює голку дещо справа від середини площини, спря­мовуючи її ззаду наперед і справа наліво, щоб кінець голки вперся всередину сідничної дуги, обминаючи уретру. Для блокади обох соромітних нервів достат­ньо ввести 20 мл 3 % розчину новокаїну. Результати анестезії студенти перевіряють через 5—7 хв і спосте­рігають випадання статевого члена із препуція, визна­чають втрату чутливості вільної частини статевого члена аж до препуціального кільця (поколюванням голкою) (рис. 67, б).

Уретротомія

Крім знеболювання статевого члена для введення в уретру катетера студенти повинні знеболити також промежину, тканини якої підлягають розсіканню при оперативному доступі до уретри.

Провідникова анестезія промежини. В ділянці пе-ріанальної ямки після асептизації шкіри студентам не­обхідно блокувати з кожного боку ануса поверхневу (підшкірну) і глибоку (підфасціальну) гілки нервів промежини. Для цього голку № Ю60 необхідно спо­чатку ввести підшкірно в точці, яка визначається на ширину пальця вище від сідничної дуги, і на таку ж ширину збоку від ануса. Ін'єктують 5 мл 3 % розчину новокаїну, блокуючи поверхневу гілку. Для блокади глибокої гілки, не витягуючи голки, занурюють її в тканини ще на 0,5 см і повторно ін'єктують стільки ж З % розчину новокаїну. Аналогічно діють і з іншого боку ануса, блокуючи обидві гілки протилежного нер­ва промежини. Через 5 хв поколюванням голкою в місці, яке намічається для розсікання тканин, студен­ти переконуються у відсутності чутливості (рис. 68).

156











Рис. 68. Провіднико- Рис. 69. Уретротомія у коня (а):
ва анестезія промежи­ни у коня.

; — ретрактор статевого члена; 2 — бульбо-печеристий м'яз; 3 — печеристе тіло уретри; 4 — уретра; б — літотриптор.

Після випадіння знеболеного статевого члена із препуція один із студентів вводить в уретру, а далі в сечовий міхур катетер для орієнтації при оператив­ному доступі до уретри. Катетер добре промацуєть­ся через тканини промежини нижче від сідничної Дуги.

Орієнтуючись на катетер, хірург розтинає шкіру на 6—7 см строго по серединній лінії, починаючи розріз безпосередньо під сідничною дугою. В тому ж напрямі розтинає підлеглі шари: фасцію промежини, ретрак­тор статевого члена, бульбопечеристий м'яз, печеристе тіло уретри та її слизову оболонку. Оголює введений в уретру катетер. Його обережно витягує помічник, звільняючи вхід у сечовий міхур через розсічену час­тину уретри.

Викладач демонструє техніку введення в сечовий міхур спеціального інструмента для дроблення і ви­тягування каменів сечового міхура — літотриптор (рис. 69).

На цьому етапі навчальна уретротомія завершу­ється. Викладач пояснює студентам заключний етап операції — накладання вузлового шва на рану уретри (1-й поверх) і шкіру з фасцією (2-й поверх). На цій же тварині виконують наступну після уретротомії опе­рацію — утворення фістули уретри.

157

Уретростомія

Рис. 70. Уретро стомія у коня.

Утворення штучної фістули сечостатевого канал£ здійснюють після розтину уретри підшиванням її слиї зової оболонки до країв шкірної рани промежини* Крутозігнутою голкою (4ВІ-1, 2Х 60), заправленою шовковою ниткою № 6 і фіксованою голкотримачем, хі­рург проколює стінку уретри спо­чатку в верхній частині рани, підши­ваючи її до відповідного місця рани шкіри, а потім у нижній частині ра­ни. Третім і четвертим стібками під­шиває стінку розтятої уретри в середній частині рани — справа і злі­ва. Надалі стібки накладає на від­стані 0,75—1 см один від одного. Розшиту уретру покриває емульсією синтоміцину або іншою дезинфікую-чою маззю (рис. 70).

Викладач пояснює студентам го-ловні показання для виконання уре-тростомії — непрохідність кінцевої частини уретри або перед глухою ампутацією статевого члена.

Кастрація жеребця, фіксованого в стоячому положенні

Цей спосіб кастрації жеребця можливий на транк-вілізованій тварині. Оскільки дія рометару, введено— го перед уретротомією, закінчилась, транквілізацію тварини повторюють.

Жеребця фіксують у станку із застосуванням за­крутки на верхню губу. Одному із студентів доруча­ють фіксацію лівої тазової кінцівки. Він накидає пу­товий ремінь з кільцем і мотузкою (близько 2 м), яку обводить один раз навколо відповідного стовпа фік­саційного станка, і натягує її до підведення кінцівки до стовпа. Така «рухома» фіксація тазової кінцівки дозволяє в необхідний момент відпустити кінцівку, по­слабивши натягування мотузки. Асистент готує опе­раційне поле в ділянці мошонки і на її шийку накла­дає еластичний джгут (лабораторна гумова трубка).

Студент-анестезіолог виконує інтратестикулярну анестезію. Для цього в паренхіму кожного сім'яника

І58

він ін'єктує по 10 мл 3 % розчину новокаїну, поперед­ньо вколовши голку № 1690 з гумовим шлангом в най-випуклішу частину напруженої стінки мошонки. Кі­нець голки бажано спрямовувати в бік сім'яного ка­натика. Додатково 3 % розчин новокаїну ін'єктують підшкірно по лінії наміченого розрізу.

Хірург стає обличчям до мошонки, напівприсівши біля лівої здухвини. Лівою рукою він захоплює спо­чатку протилежний від себе сім'яник, обхопивши ший­ку мошонки спереду назад і напружуючи її на сім'я­нику. В праву руку бере скальпель таким чином, щоб великий палець знаходився на спинці клинка. Розріз тканин робить спереду назад, веде його від головчас­тої частини сім'яника до хвоста придатка. При цьому хірург намагається одним розрізом розтяти мошонку і спільну піхвову оболонку. Оголений сім'яник захоп­лює лівою рукою, а правою, змінивши скальпель на пінцет, відтягує вбік розтяту спільну піхвову оболон­ку, затиснуту пінцетом біля піхвової (перехідної) зв'я­зки. Помічник перетинає ножицями згадану зв'язку якомога ближче до спільної піхвової оболонки. Остан­ню хірург, не знімаючи пінцета, відтісняє в порожнину розрізаної мошонки в напрямку до зовнішнього пахо­вого кільця, розриваючи при цьому мезорхіум, а далі мезофунікулюм. Сім'яник залишають висіти на сім'я­ному канатику. Після цього аналогічну маніпуляцію виконують з лівим сім'яником, який знаходиться бли­жче до хірурга.

Хірург схрещує обидва сім'яних канатики. Утри­муючи їх правою рукою, максимально відтісняє до жи­вота мошонку розведеними пальцями лівої руки. На



Рис. 71. Етапи кастрації жеребця, фіксованого в стоячому по­ложенні.

159

найтоншу частину оголених канатиків (10 см вище від| сім'яників) помічник накладає губки щипців Зайда, повертаючи гвинт, що скріплює їх, до підлоги. Після максимального стискання рукояток щипців сім'яні ка­натики відтинають ножицями біля щипців. Змащують куксу спиртовим розчином йоду. З шийки мошонки знімають джгут, а потім щипці. В обидві порожнини мошонки вводять синтоміцинову емульсію (рис. 71).

Кастрація жеребця, фіксованого в лежачому положенні

Другого жеребця студенти фіксують у лівому бо­ковому положенні (див. тему 1). Функції студентів при повалі тварини розподіляють таким чином, щоб вільний кінець накинутого на тварину повального ре­меня тягнули 2—3 чоловіки, а фіксацію голови коня після повалу виконували двоє інших (див. тему 1).

Один із студентів готує операційне поле в ділянці мошонки, двоє інших у цей час накладають бинтову пов'язку на хвіст.

Хірург займає положення позаду від крупа жереб­ця, робить інтратестикулярну анестезію і приступає до розсікання мошонки, розправленої і напруженої над нижнім (лівим) сім'яником. Розрізає мошонку на всю довжину сім'яника, намагаючись одним розрізом розсікти всі її шари і спільну піхвову оболонку. Ого­лений сім'яник захоплює лівою рукою, а правою роз­правляє і фіксує пінцетом перехідну зв'язку, яку потім помічник перетинає ножицями. Розриваючи мезорхі-ум і мезофунікулюм, хірург відтісняє розтяту спільну

піхвову оболонку у зя­ючу рану мошонки. Від­пустивши цей сім'яник, у такій же послідовно­сті оголюють верхній (правий) сім'яник.

Оголені і відокрем­
лені від спільної піхво­
вої оболонки обидва сі­
м'яники обводять один
навколо одного (пере-
Рис. 72. Кастрація жеребця, плітають). Натягуючи
фіксованого у лежачому поло- правою рукою обидва
женні. сім'яники, хірург лівою

рукою відтісняє до черевної стінки розтяту мошонку, звільняючи для накладання щипців Занда найтон-шу частину сім'яних канатиків. Щипці накладає помічник, відступивши від сім'яників на 7—9 см. Сім'яні канатики або відкручують (торзування), або відтинають ножицями (рис. 72). Після змащуван­ня кукси йодом відразу ж знімають щипці, видаляють із мошонки згустки крові, а в її порожнину вводять емульсію синтоміцину. На цьому кастрацію завершу­ють. Студенти знімають повал і піднімають тварину. Протягом 10—15 хв спостерігають за тваринами. Ви­кладач підводить підсумки заняття; відмічає можливі ускладнення, які виникають відразу після кастрації (кровотеча, випадання нутрощів), пояснює причини виникнення, способи попередження, усунення.

Т Е М А 21 (2 год, одне заняття). ЕКЗАРТИКУЛЯЩЯ ТРЕТЬОЇ ФАЛАНГИ І АМПУТАЦІЯ ПАЛЬЦЯ У ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ. ТЕРМОКАУТЕРИЗАЦІЯ

Мета і завдання: перша частина заняття гіередба-чає навчання студентів техніки здійснення двох різних способів ампутації одного з пальців великої рогатої худоби і, по суті, є повторенням аудиторних занять, які проводились на трупному матеріалі. Закріплюють набуті знання відпрацюванням техніки проведення згаданих операцій на живих об'єктах. Компенсуються упущення окремих етапів операцій, які не могли бути повністю представлені на заняттях з трупним матері­алом.

Друга частина заняття передбачає ознайомлення студентів з металевими припікачами і засвоєння тех­ніки термокаутеризації дистального відділу кінцівок коня. Попередньо вони навчаються техніки знеболю­вання дистального відділу грудної і тазової кінцівок коня блокадою відповідних нервів.

Оснащення: 1) живі об'єкти (велика рогата худо­ба — 8 гол., коні — 4 гол.); 2) комплект № 1 (а) — 4; 3) комплект № 2 (б) — 4; 4) комплект № 3 — 4; 5) ко­мплект № 4 (а) — 4; 6) комплект № 5 (а, б, в, г) — 4; 7) джгут гумовий — 8; 8) емульсія синтоміцину — 200 мл; 9) пилка хірургічна (листова або дугова) —8; 10) припікачі залізні для припікання точкового (крап­кового) — 4, смужкового — 4; 11) паяльна лампа — 4.

161

Примітка. В комплекті № 4 (а) слід збільші кількість 3 % розчину новокаїну до 400 мл.

Методика проведення. Формують 4 бригади c дентів, розподіляють оснащення.

Ампутацію пальця і екзартикуляцію фаланги в кожній бригаді здійснюють одночасно на двох твари-нах за участю 3—4 студентів. Один із студентів транк-вілізуе тварин ксилазином (ромпуном, рометаром) із розрахунку 0,5 мл на 100 кг маси тіла тварини.

Виготовляють імпровізований операційний стіл з підручних матеріалів для фіксації тварини в лежачо­му положенні. При його відсутності здійснюють повал тварин і фіксують їх у боковому лежачому положен­ні на підлозі. Палець кінцівки, на якому планується операція, повинен бути повернений назовні (до хі­рурга). Кінцівку, яку оперують, фіксують «на роз­тяжку», а інші три фіксують нерухомо, зв'язавши разом.

Спочатку рекомендується виконувати більш просту операцію — екзартикуляцію третьої фаланги, тобто ампутацію по копитному суглобу. Після її завершен­ня на другій кінцівці цієї ж тварини ампутують па­лець по рівню путової кістки.

Спільними етапами обох операцій є: 1) фіксація тварини в боковому положенні з урахуванням верх­нього положення пальця, який оперують; 2) профілак­тика кровотечі тугим накладанням гумового джгута в ділянці п'ястка; 3) знеболювання дистального від­ділу кінцівок провідниковою анестезією (3 % розчин новокаїну) за Регнері; 4) асептизація обох ратичок незалежно від того, на якому пальці роблять опера­цію. Дальший хід кожної операції має свої особливо­сті. Послідовність хірургічного втручання див. у темі 11, заняття 2.

Ранову поверхню перед накладанням пов'язки піс­
ля екзартикуляції і перед пришиванням раніше від-,
препарованого клаптика після ампутації пальця по
рівню путової кістки щедро припудрюють порошком
стрептоциду. •

Накладену пов'язку необхідно просочити зовні бе- резовим дьогтем. Через 3—5 хв після знімання джгута його накладають повторно на 15—20 хв для досягнен- ня швидкого гематозу.

Термокаутеризацію зручніше здійснювати на кін­цівках коня. Одночасно студенти засвоюють технік

162

знеболювання дистального відділу кінцівок за допомо­гою блокади серединного, ліктьового нервів і шкірної гілки шкірно-м'язового нерва грудної кінцівки, велико­гомілкового, гілок малогомілкового, плантарного шкір­ного нерва гомілки і прихованого нерва тазової кін­цівки.

Викладач нагадує основні показання для застосу­вання припікання: 1) при асептичних хронічних про-ліферативних процесах з метою переведення їх в асеп­тичні гострі ексудативні (осифікуючий періостит, хро­нічний тендиніт); 2) для спинення кровотечі; 3) для руйнування новоутворень або патологічних (фунгоз-них) грануляцій та ін.

Коня фіксують у стоячому положенні. Один із сту­дентів його транквілізує внутрішньовенною ін'єкцією ксилазину (ромпуну, рометару) з розрахунку 3 мл на 100 кг маси тіла. Двом іншим студентам доручають підготувати операційне поле в місцях уколу голки для блокади згаданих нервів грудної і тазової кінцівок, а також для припікання в ділянці вінчика і пута груд­ної кінцівки з дорсальної, латеральної і медіальної поверхонь і на тазовій кінцівці вздовж плантарних жолобів (навпроти бокової поверхні сухожилків зги­начів пальців).

Кожен із студентів повинен виконати знеболюван­ня кінцівок. Техніку блокади нервів див. у темі 11 (за­няття 1).

Студенти ознайомлюються з залізними припікача-ми, які являють собою стержень з дерев'яною ручкою і наконечником. Останній для смугастих припікань виготовляють у вигляді сокири, а для точкових — у вигляді конуса.

Починають з точкових припікань. Один із студен­тів нагріває термокаутери на паяльній лампі. Нагрі­тий до вишнево-червоного кольору (700—800 *С) на­конечник термокаутера прикладають на мить без натиску у ділянці вінчика і пута грудної кінцівки пер­пендикулярно до шкіри. Роблять кілька рядів точко­вих припікань на відстані 1,5—2 см одне від одного, а надалі — в шаховому порядку.

Наступний студент повторює маніпуляцію припі­кання, прикладаючи вістря розжареного наконечника термокаутера почергово до вже зроблених точок. Те ж саме виконують інші практиканти, доводячи припікан­ня до першого ступеня (8—10 прикладань термокауте-

163

pa до одного і того ж місця). Звертають увагу на колір припеченої точки і характер випоту серозної рідини.

Смугасті припікання відпрацьовують на тазовій кінцівці коня в ділянці плесна на боковій поверхні су-хожиль згиначів пальця, його виконують за такою ж методикою, як і точкові, але припікачем із «жиропо­дібним наконечником, проводячи смужки паралельно одна до одної на відстані не менш як 1,2—2 см.

Наприкінці заняття підводять підсумки, оцінюють засвоєння матеріалу і рівень практичних умінь кож­ного із студентів.

ДОДАТКОВІ ТЕМИ