ТЕМА 5 (4 год). РОЗ'ЄДНАННЯ
І З'ЄДНАННЯ ТКАНИН, СПИНЕННЯ КРОВОТЕЧІ
Тема розрахована на два лабораторних заняття. На першому відпрацьовується техніка накладання і знімання хірургічного шва на трупному матеріалі. На другому занятті з використанням живих об'єктів (собак) на прикладах шкірних пластичних операцій студенти здійснюють роз'єднання тканин, спинення кровотечі і з'єднання тканин за допомогою хірургічного шва. По суті, друге заняття — підсумкове, крім елементів дерматопластики основане на використанні знань майже з усіх розділів загальної частини курсу оперативної хірургії.
55
Заняття 1. Відпрацювання техніки накладання і знімання хірургічних швів на трупному матеріалі
Мета і завдання: ознайомити студентів із загальними інструментами для накладання і знімання хірургічного шва; навчити зав'язувати морський і хірургічний вузли; відпрацювати методику переривчастих (вузлового, петлеподібного, з валиками) і безперервних (кушнірського, матрацного) швів, а також їх знімання.
Оснащення: 1) консервовані препарати кінцівок коня або великої рогатої худоби — 4; 2) комплект № 5 (б, в) — по 2; 3) відрізки мотузяного шнура по 25—ЗО см—15; 4) відрізки лабораторної трубки (40см) — 4.
Методика проведення. Студенти ознайомлюються з різними голкотримачами (Троянова, Матьє, Гега-ра), хірургічними голками, їх характеристиками (рис. 27). Викладач відмічає, що за позначками на упаковках різних хірургічних голок визначають їх шифр і розміри. Шифр голки позначає: ступінь зігнутості голки у восьми частках кола, форму вістря — трикутну (В) або круглу (А), тип вушка — розрізний (1) або нерозрізний (2). Наприклад, шифр ЗВ1 означає, що голка із ступенем зігнутості 3/8, з вістрям тригранної форми і розрізним вушком, шифр 4А1 — ступінь зігнутості 4/8, вістря круглої форми, розрізне вушко.
Розмір голки визначають за діаметром заготовки в десятих частках міліметра, її довжиною в міліметрах. Наприклад, 1,4X70 означає, що діаметр заготовки — 1,4 мм, а її довжина — 70 мм.
Студентам показують, як користуватися інструментами— затискати голку губками голкотримача і вводити нитки в голку. Використовуючи відрізки мотузяного шнура, студентам показують техніку зав'язування вузлів за методикою М. В. Садовського (рис. 28).
Зав'язування морського вузла. Шнур досередини заводять за який-небудь упор (ніжка перевернутого стільця, палець студента та ін.) і натягують його кінці, захопивши великим і середнім пальцями обох рук. Вказівні пальці, якими в'яжуть вузол, повинні бути вільними. Передають кінці шнура з однієї руки в ін-
56
 Рис. 27. Інструменти і матеріали для накладання швів: а — голки хірургічні; 6 — голкотримачі: 1— Гегара; 2 — Матье; 3 — Троя-нова; в — техніка введення нитки в голку. шу так, щоб частина шнура, яка знаходиться в лівій руці, була зверху. 1-й поверх вузла. Обидва вказівних пальці вводять у петлю, яка утворилась над перехрестям шнура. Шнур весь час повинен бути натягнутим. Лівим вказівним пальцем підчіплюють кінець шнура, який утримується цією ж рукою (лівою), виводять із петлі і затягують перший поверх вузла. 2-й поверх вузла. Щоб отримати морський вузол, другий поверх зав'язують правим вказівним пальцем. Для цього шнур, який знаходиться в правій 57
DVKH "
руці, за допомогою вказівного пальця цієї ж руки переносять за межі лівої половини шнура до утворення вісімки. У ближню до себе петлю вісімки вводять обидва вказівних пальці, дещо розтягують петлю і діють пальцем правої руки, підчіплюючи шнур, який знаходиться в цій же руці. При затягуванні вузла для розкручування петлі руки взаємно перехрещують.
Зав'язування хірургічного вузла методично май
же не відрізняється від зав'язування морського. Од-
-нак при виконанні першого поверху вузла маніпуля-
цію лівим вказівним пальцем повторюють, двічі об-
виваючи шнур. Це попереджує його розпускання при *
підвищеному натягненні тканин (рис. 28). І
Підгрупу студентів ділять на чотири бригади. У процесі накладання хірургічних швів студенти асистують один одному, забезпечуючи своєчасну подачу голкотримача з голкою і ниткою.
Найчастіше шви накладають з півночі на південь (до себе), крім ситуаційного переривчастого шва. При накладанні останнього першим стібком з'єднують краї рани в середній її частині, далі так само накладають стібки на кожну половину рани, а потім — на ділянки, які залишилися. Використовують шовкову нитку № 6 або 8 і хірургічні голки ЗВ1-1, 2X60, ЗВ1-1, 5X85, 4В1-1, 4X75. На препараті вистригають волосяний покрив і роблять розріз шкіри до 10 см завдовжки.
Вузловий шов накладають окремими стібками, використовуючи відрізки нитки до 20 см завдовжки. Хірургічну голку затискують серединою губок голкотримача в межах її сплющеної частини так, щоб до вушка, зверненого вправо, залишалась приблизно третина голки. Для введення нитки голкотримач беруть у праву руку, притискуючи його до долоні мізинцем і безіменним пальцем. Нитку утримують вільними пальцями правої руки, а її кінець лівою рукою проводять під голкою, перекидають через губки голкотримача і напинають через проріз у пружиняче вушко голки, протягуючи на 1/3 її довжини. Кінець нитки в процесі накладання шва вкладають у долоню разом з голкотримачем.
Вказівний палець розміщують на губках голкотримача або випуклій частині голки. В ліву руку беруть хірургічний пінцет і захоплюють ним правий край
58
Рис. 28. Техніка зав'язування вузлів:
а — за М. В. Садовським: / — зта-пи утворення першої петлі; // — етапи утворення другої петлі: б — хірургічного і морського.
шкірної рани. Вістря голки прикладають перпендикулярно до шкіри, відступивши від краю рани на 0,75—1,0 см. Різкими рухами обох рук назустріч одна одній намагаються проколоти шкіру наскрізь одним рухом. Кінець голки підводять від підшкірної клітковини під лівий край рани. Фіксуючи пінцетом шкіру, проколюють її з середини назовні. Виведене вістря голки відразу захоплюють пінцетом. Знімають
59
a 5
Рис. 29. Переривчасті шви:
а — вузловий; б — петлеподібний; в — шов з валиками.
голкотримач і переносять його на виведену частину| голки, затиснувши її між губками.
Знятий пінцет продовжують тримати в лівій руці,! притиснувши до долоні мізинцем і безіменним паль-| цем. Вільними пальцями лівої руки міцно утримують; кінець нитки. Голкотримачем витягують голку із тка-ij нин, одночасно звільняючи її від нитки, і віддають | голкотримач асистентові для заправлення. Правою] рукою, що звільнилася, захоплюють витягнутий із] тканини кінець нитки, рівномірно натягуючи її обома руками. При цьому нитка виявляється вже перехрещеною і підготовленою до зав'язування. 'В'яжуть ву-1 зол. Передавши в праву руку пінцет, виправляють | зведені стібком краї рани до рівномірного зіставлення, попередньо змістивши вузол до точки уколу. Знову передають пінцет у ліву руку, отримують від асистента заправлений голкотримач і приступають до накладання наступного стібка, відступивши від попереднього на 1 —1,5 см (рис. 29, а).
Кожен студент повинен повністю накласти вузловий шов, укоротити довгі кінці ниток до 1 см і зняти всі стібки. Для цього слід трохи підняти пінцетом вузол, ножицями пересікти під ним нитку і за вузол витягти із тканини.
Петлеподібний шов також переривчастий, але виконують його нитками, в 1,5—2 рази довшими, ніж у вузловому шві. Заправлення голкотримача, просування голки з ниткою через тканини здійснюють так само, як і в попередньому випадку. Однак після ви-колу голки її не звільняють від нитки, а роблять повторний укол у зворотному напрямку, відступивши
60
від попереднього виколу на 1 — 1,5 см. Таким чином, з лівого боку утворюється петля, а з правого — два вільних кінці нитки, які натягують і зав'язують хірургічним вузлом (рис. 29,6).Залежно від обставин іноді спочатку проводять голку, як і при вузловому шві, звільнивши її від нитки, а потім повторно заправляють голку кінцем нитки, який залишився з правого боку рани, і повторно проводять її через краї рани справа наліво, відступивши по ходу рани на 1 —1,5 см. У цьому випадку петля утворюється з правого боку рани, а вузол зав'язують з лівого боку. Знімають стібки шва, трохи піднявши вузол і пересікаючи під ним обидві нитки. Залишену частину стібка витягують із тканин, захоплюючи пінцетом за петлю.
Шов з валиками має ту особливість, що складену вдвоє нитку проводять в одному прокольному каналі. В петлю нитки з одного боку рани і між кінцями нитки з другого боку рани вкладають гумові валики, нарізані з лабораторної трубки, і зав'язують вузол (рис. 29, е). Для накладання цього шва застосовують спеціальну голку Герлаха з рукояткою і непрорізним вушком біля вістря голки. Введену у вушко нитку протягують настільки, щоб обидва кінці були однаковими. Фіксують шкіру пінцетом, проводять голку з ниткою через обидва краї рани і захоплюють пінцетом нитку біля вушка. Голку витягують у зворотному напрямку і діють далі так, як при накладанні петлеподібного шва. <
Якщо голки Герлаха немає, то використовують звичайну шкірну хірургічну голку. Введену у вушко нитку протягують до утворення однакових кінців і шиють, як при накладанні вузлового шва. Після витягування голки з лівого боку рани голку звільняють від нитки повторним проведенням її через пружиняче вушко. Знімають шов пересіканням ниток під валиком.
Викладач обґрунтовує призначення останніх двох швів при оперуванні в ділянках тіла з підвищеним натягненням тканин.
Безперервні шви виконують однією довгою ниткою. Більшість із них переважно заглиблені, тому використовують шовний матеріал, який добре розсмоктується. При накладанні шва хірургу потрібен асистент, який би постійно натягував нитку.
.1 61
Рис. 31. Спрямування послаблюючих розрізів при шкірній пла| етиці для закривання дефектів: а — овального; б, в — трикутних.
підлеглих тканин. Перший стібок вузлового шва на-кладають для зближення вершин відпрепарованш клаптів, другий стібок — у центрі рани, яка утворила-ся послаблюючими розрізами, наступні стібки — на решту країв рани (рис. 31, б).
Трикутний дефект другим способом закривають так, щоб змістити шкірні клаптики для утворення Z-подібної рани. Для цього способу дерматопластики додатково викроюють такий самий трикутний дефект, звернений своєю вершиною і з'єднаний з такою попе-р^Днього дефекту. З обох боків відпрепаровують шкірні клаптики. Голкою з ниткою проколюють кут правого шкірного клаптика, а пінцетом захоплюють кут лівого. Зміщуючи ці клаптики, як показано стрілками на рисунку, накладають перші два стібки, які формують Z-подібну рану. Всі ділянки рани, що утворилися, закривають вузловим швом.
ТЕМА 6 (2 год, одне заняття). ДЕСМУРГІЯ (УЧЕННЯ ПРО ПОВ'ЯЗКИ)
Мета і завдання: ознайомити студентів з основними видами перев'язного матеріалу, властивостями, а також з найбільш поширеними формами застосування; навчити студентів накладання бинтових (циркулярна, спіральна, повзуча, хрестоподібна, пов'язка на копито, хвіст, ріг), каркасних, клейових та гіпсових (зразок іммобілізуючих) пов'язок.
64
Оснащення: 1) живі об'єкти (кінь— 1 гол., велика рогата худоба— 1 гол.); 2) бікс з перев'язним матеріалом (вата гігроскопічна, марля — 4 м2, бинти марлеві широкі — 4—6; зразки алігніну); 3) трубка гумова лабораторна — 4 м; 4) відрізки алюмінієвого (мідного) дроту (40см) — 16; 5) гіпс в емальованих тазках— 4; 6) нагіпсовані бинти заводського виробництва— 8; 7) тазки (2 л) —4; 8) ножиці для зняття гіпсових пов'язок — 4; 9) сухі препарати кінцівок коня, включаючи зап'ястковий і заплесновий суглоби — по 4; 10) комплект засобів транквілізації тварин і стерильних інструментів для їх застосування (на вибір викладача); 11) мішковина (тонкий брезент) 50Х 50 см — 4; 12) шпагат (2 м) —4; 13) ватно-марлеві ковдрочки 40X40 см — 4; 14) ножиці прямі — 4.
Методика проведення. Заняття проводять окремо в двох підгрупах студентів, розділивши кожну з них на чотири бригади. За підгрупами закріплюють оснащення.
Викладач ознайомлює студентів з перев'язним матеріалом, його фізичними властивостями, призначенням пов'язок.
З наявного перев'язного матеріалу студенти виготовляють основні його форми.
{Виготовлення ватних та марлево-ватних тампонів (див. тему 2).
Виготовлення марлевих серветок. З марлі або широких марлевих бинтів студенти нарізають прямими ножицями прямокутні шматки 10X15 см, краї яких загортають усередину, щоб запобігти потраплянню в рану ниток. Виготовлені серветки по 10 шт. запаковують у папір і передають для наступної стерилізації.
65
Рис. 32. Форми застосування перев'язного матеріалу: а — серветка; б — лонгет; в — праща; г — Косинка; д — бинт.
З 5
Рис. ЗО. Безперервні шви: й — кушнґ'рський; б — матрацний. Кушнірський шов. Нитку ЗО—40 см завдовжк вводять у вушко голки (див. вище) і протягують її До 10 см. Довгий кінець нитки притримує помічник. Перший стібок накладають у куті рани. Асистент протягує нитку через тканини і зав'язує вузол. Далі після кожного стібка асистент утримує нитку натягнутою, одночасно підтримуючи лівою рукою довгу частину нитки. Закінчують шов вузлом (рис. ЗО, а). Перед накладанням останнього стібка короткий кінець нитки протягують через вушко голки, щоб він став довшим за інший. Після завершення останнього стібка одинарний кінець нитки зв'язують подвійним морським або хірургічним вузлом. Матрацний шов починають стібком, аналогічним До кушнірського. Потім, відступивши по ходу рани на 1—1,5 см, проводять голку з ниткою в тканинах поперек рани, але в зворотному напрямку (зліва направо). Третім стібком ведуть нитку справа наліво, настільки ж відступивши від попереднього, і так само До повного закривання рани. Закінчують шити вузлом, як і кушнірський шов (рис. ЗО, б). Заняття 2. ДорматопластикаМета і завдання: навчити студентів техніки розсікання тканин, спинення кровотечі і закривання шкірних дефектів різної форми зміщенням шкіри і накладанням вузлового шва. Оснащення: 1) живі об'єкти: собаки — 2; 2) комплект № 2 (в) — 2; 3) комплект № 3 — 2; 4) комплект № 4 (г) — 2; 5) комплект № 5 (а, б, в, г) — 2. 62
Методика проведення. Студентам доручають вирізати ділянку шкіри для утворення дефектів різної форми — одного овального і двох трикутних, які закривають пластинкою на ніжці із застосуванням послаблюючих розрізів.
Підгрупу студентів ділять на дві бригади. Проводять знеболювання собак потенційним кетаміновим наркозом, фіксують на столі в боковому положенні. Операційне поле (15X20 см) готують на боковій грудній стінці, ізолюють від оточуючих ділянок тіла стерильним простиралом.
Викладач призначає з числа студентів хірургів і асистентів, які в процесі операції міняються ролями.
Починають з виконання і закривання овального дефекту 3X5 см. Студент-хірург великим і вказівним пальцями лівої руки обмежує рухливість шкіри. Приклавши до шкіри черевце скальпеля і натискуючи на нього вказівним пальцем із силою, яка дозволяє одно-моментно розсікти шкіру на всю глибину, роблять два півмісячних розрізи, звернених один до одного і з'єднаних кінцями.
Кровотечу асистент спиняє тампонацією — прикладає до кровоточивої поверхні ватномарлевий тампон, який при помірному натиску тримає протягом кількох секунд.
З обох боків овального дефекту, відступивши від нього на 1,5 см, роблять по одному півмісячному розрізу шкіри уздовж дефекту. Шкіру між дефектом і послаблюючими розрізами відпрепаровують скальпелем. Шкірний дефект закривають вузловим швом. Рани, які утворилися від послаблюючих розрізів, також закривають одним-двома стібками (рис. 31, а).
У дидактичному відношенні цікавим є закривання трикутного дефекту шкіри, який також усувають після послаблюючих розрізів двома принципово відмінними способами. При першому способі застосовують такі послаблюючі розрізи, щоб можна було змістити шкірні клаптики для утворення Т-подібної рани (рис. 31,6).
Зважаючи на неоднакову рухливість шкіри в різних ділянках тіла і можливість її натягнення, вибирають найбільш прийнятну сторону трикутного дефекту для її подовження розрізами шкіри в обидва боки. Шкірні клапті, які утворилися, відпрепаровують від
63
Виготовлення пращі. Обидва кінці лонгета (час- тина марлевої стрічки прямокутної форми) розрізають на 3—4 смужки, якими його фіксують при накладанні на тіло тварини.
Виготовлення косинки. Студенти вирізають з марлі трикутник з основою 180 см і висотою 65 см. Розглядають наявні в біксах бинти (скочені у валик довгі стрічки марлі), визначають головку (скочену частину), вільний кінець, спинку (зовнішню поверхню) та черевце (внутрішню поверхню) бинта (рис. 32).
Методика накладання бинтових пов'язок
При накладанні бинтових пов'язок студент тримає головку бинта в правій руці, його кінець — у лівій, а спинку звертає до місця, яке бинтує. Техніку накладання бинтових пов'язок спочатку відпрацьовують на сухих препаратах кінцівок коня, а потім — на живих об'єктах.
Циркулярна пов'язка. Вільний кінець бинта лівою рукою прикладають до тіла спинкою, поступово розмотуючи його, обводять навколо кінцівки проти годинникової стрілки, роблячи перший оборот (тур). Один із кутів вільного кінця бинта загинають на перший тур і закріплюють його наступним туром. Надалі кожний наступний тур повинен повністю покривати попередній. Таким чином, ширина всієї циркулярної пов'язки не перевищує ширини бинта.
Після завершення бинтування його залишок відрізують з таким розрахунком, щоб залишився кінець 15—20 см завдовжки, яким фіксують пов'язку. Для цього кінець бинта розрізають посередині вздовж на півтори довжини туру. Обидва кінці зав'язують одинарним вузлом, протягуючи його до цілої частини бинта. Обидві смужки бинта обводять навколо пов'язки назустріч одна одній і зав'язують морським вузлом. Вузол повинен розміщуватися на протилежному боці відносно «місця травми». Зайві кінці смужок відрізують (рис. 33, а).
Циркулярною пов'язкою починають також усі інші бинтові пов'язки.
Спіральна пов'язка, її починають 2—3 турами циркулярної пов'язки в дистальній частині місця бинтування і ведуть по спіралі вгору, покриваючи наполовину або на третину попередній тур. У місцях, де бинт
66
Рис. 33. Бинтові пов'язки:
а — циркулярна; б — спіральна; в — повзуча; г — хрестоподібна.
не прилягає щільно, роблять перегин і бинтують далі. Закінчують спіральну пов'язку, як і циркулярну, вузлом (рис. 33,6).
Повзуча (змієподібна) пов'язка. Починається циркулярною, а далі нагадує спіральну, однак наступні тури бинта відступають від попередніх приблизно на ширину бинта. Цю пов'язку застосовують для швидкої фіксації підкладкового матеріалу. Препарат кінцівки в ділянці п'ястка обгортають тонким шаром вати, а потім накладають повзучу пов'язку, яку також закінчують вузлом (рис. 33, в).
Хрестоподібну (восьмиподібну) пов'язку демонструють на путовому, зап'ястковому чи заплесновому суглобі.
Починають 2—3 циркулярними турами нижче від суглоба. Потім бинт ведуть проти годинникової стрілки косо вгору вище від суглоба і знову фіксують циркулярним туром. Далі бинт спрямовують косо вниз навхрест до попереднього, роблячи циркулярний тур під суглобом. Таким чином повторюють до повного закривання потрібної поверхні (рис. 33, г).
Пов'язка на копито. Залишивши вільний кінчик бинта 20 см завдовжки навпроти годинникової стрілки, накладають 2—3 тури циркулярної пов'язки на вінчик. Щоб перевести пов'язку на копито, спочатку обводять бинт навколо залишеного вільного кінця, який міцно утримує один із студентів. Перший тур на копито ведуть через середину підошви копита, поклав-
3* 67
ши на неї шматок вати, огинають зачеп І переходять на рогову стінку, доводячи бинт до залишеного вільного кінця. Знову обводять навколо нього і продовжують другий тур. При цьому бинт спрямовують або на підошву копита, або знову на рогову стінку, весь час дотримуючись діагонального розташування турів. Так продовжують до повного закриття підошви і стінки копита. Після останнього туру бинт зв'язують з раніше залишеним вільним кінцем, навколо якого фіксувалися тури. Це перша частина пов'язки на копито.
Зверху бинтової пов'язки накладають захисну пов'язку з мішковини або брезенту. Шматок останньої розміщують одним краєм на дорсальній поверхні пута і копита так, щоб за його межі виступала приблизно половина або третина шматка тканини. Обмотують кінцівку, весь час розправляючи складки. Частину, яка виступає за межі копита, згортають у вигляді подушечки так, щоб вона розмістилась на підошві.
Захисну пов'язку закріплюють своєрідним зав'язуванням шпагату. Двометрову шпагатину складають удвічі і вузлами роблять одну за одною дві петлі. Довжина розтягнутих петель повинна дорівнювати ширині підошви копита.
Першу (вільну) петлю розміщують проти зачіпної частини копита, щоб друга петля і кінці шпагату пройшли по підошві копита до пута. Проти пальмарної поверхні пута роблять один вузол кінцями шпагату і обводять їх поверх захисної пов'язки назустріч один одному на дорсальну поверхню кінцівки, де знову роблять вузол, помірно затягуючи шпагат. Вільні кінці шпагату проводять по дорсальній поверхні кінцівки в напрямку петлі, яка знаходиться на зачепі, пропускають їх у цю петлю і останню розтягують шпагатом у різні боки. Кожен з кінців обводять у натягнутому стані через підошовний край рогової стінки, щоб провести їх кожен з свого боку через другу петлю шпагату, яка знаходиться навпроти підошви копита, її розтягують шпагатом у різні боки, а кінці шпагату знову ведуть на дорсальний бік кінцівки, щоб пропустити під частинами шпагату, що розтягують зачіпну петлю. Закінчують фіксацію захисної пов'язки зав'язуванням кінців шпагату в ділянці пута (рис. 34).
Пов'язка на ріг. її починають з вершини рога циркулярною пов'язкою, ведуть до основи рога турами спіральної пов'язки, а потім продовжують восьмипо-
68
Рис. 34. Пов'язка на копито коня. дібною пов'язкою навколо основи обох рогів. Кінці бинта зав'язують навколо основи здорового рога.
Рис. 35. Пов'язка на хвіст коня.
Пов'язка на хвіст коня. Починають 2—3 турами циркулярної пов'язки на ріпиці хвоста. Далі продовжують у напрямку кінчика хвоста за принципом спіральної пов'язки, але кожен з турів фіксують жмутком волосся хвоста. Для цього після закінчення циркулярної пов'язки жмуток волосся дорсальної поверхні хвоста повертають догори і накладають на циркулярну пов'язку. Роблять перший тур спіральної пов'язки, покриваючи ним наполовину попередню разом із вкладеним волоссям. Перед другим туром спіральної пов'язки прибинтований жмуток волосся загинають униз, притискуючи його другим туром бинта. Потім підготовлюють новий жмуток волосся і т. д. Після закінчення бинтування хвоста вільне волосся скручують у поздовжньому напрямку і складають, двічі перегинаючи над кінчиком хвоста. Залишками бинта його остаточно фіксують. Пов'язку закінчують відведенням забинтованого хвоста на один з боків і прив'язуванням залишку бинта до шиї коня (рис. 35). Каркасні пов'язкиСтуденти навчаються виготовляти і накладати ці пов'язки на передпліччя і скакальний суглоб. Каркасна пов'язка на передпліччя. Спочатку сту- 69
Рис. 36. Каркасні пов'язки:
й — на передпліччя; б — на скакальний суглоб.
денти готують каркас. Нарізують по 4 відрізки лабораторної гумової трубки 25 см завдовжки. В них протягують шматки алюмінієвого дроту і обидва кінці за межами трубки скручують у вигляді кілець. Через ці кільця всіх чотирьох каркасів протягують дві гумові трубки по 40 см — одну через кільця верхніх кінців каркасів, другу — через кільця протилежних (нижніх) кінців каркасів.
Щоб накласти пов'язку на передпліччя, його огортають ватно-марлевою ковдрочкою і прикладають до неї виготовлений каркас так, щоб гумові трубки з дротом рівномірно розміщувались навколо передпліччя вздовж нього. Нижню гумову трубку, обведену навколо ковдрочки, зав'язують над зап'ястковим суглобом, а верхню — навколо верхнього краю ковдрочки. Якщо поздовжні каркаси виявляються трошки довшими, їх згинають і притискують до ковдрочки. Зверху накладають спіральну пов'язку (рис. 36, а).
Пов'язка на скакальний суглоб. Каркас готують у вигляді кільця з гумової лабораторної трубки діаметром 10 см (кінці трубки зв'язують міцною ниткою). До кільця прив'язують чотири шпагатний або шматки марлевого бинта по 35—40 см завдовжки.
Спочатку суглоб огортають ковдрочкою, до якої прикладають гумове кільце з передньої або задньої поверхні суглоба. Помірно розтягуючи кільце мотузками, його фіксують зав'язуванням останніх вище і нижче від суглоба (ркс. 36,6).
70 '
Клейові пов'язки
Студентів ознайомлюють із видами придатних клеїв, їх складом та правилами виготовлення. На занятті бажано мати вже готовий і підігрітий цинк-желати-новий клей. У ділянці грудей двох тварин викладач намічає крейдою невелику зону, яку студенти повинні закрити клейовою пов'язкою.
Рис. 37. Клейова пов'язка.
Спочатку готують по дві на-півпращі — лонгети, у яких розрізані на три смужки тільки одні кінці. Обидві напівправді прикладають з боків наміченого місця безпосередньо до волосся шкіри таким чином, щоб розрізані кінці були звернені один до одного. Притиснуті до шкіри нерозрізані кінці один із студентів змазує зверху клеєм за допомогою шпателя. Дають клею застигнути, перевіряють міцність утримання приклеєної марлі. Між приклеєними напівпращами вкладають відповідних розмірів ватно-марлевий тампон, який фіксують зав'язуванням протилежних смужок приклеєної пов'язки (рис. 37). Знімають пов'язку зістриганням. Гіпсові пов'язкиВикладач ознайомлює студентів з призначенням іммобілізуючих пов'язок, їх видами та основними правилами накладання, властивостями гіпсу. Готують на-гіпсовані марлеві бинти вручну по 3—4 шт. на бригаду. В емальований тазок з гіпсом кладуть марлевий бинт і на його розгорнутий кінець рукою втирають гіпс, щоб уся поверхня марлі, що має вигляд сітки, була заповнена порошком. Надмірна кількість гіпсу небажана, бо нагіпсований таким чином бинт не просочиться водою. Нагіпсовану частину бинта пухко скачують і продовжують гіпсування наступної частини. Нагіпсовують половину стандартного бинта, відрізують і продовжують нагіпсовування другої половини бинта. 71
Зручні в користуванні гіпсові бинти заводського виробництва.
Студенти виконують безпідкладкову гіпсову пов'язку, щоб забезпечити нерухомість п'ястка. Пов'язка повинна захоплювати, крім п'ястка, зап'ястковий і путовий суглоби.
Незважаючи на те що пов'язка безпідкладкова, у верхньому і нижньому кінцях майбутньої пов'язки, тобто над зап'ястковим суглобом і вище від вінчика, накладають помірної товщини шар вати до 10 см завширшки. Після цього починають накладати гіпсову пов'язку.
Нагіпсований бинт занурюють у таз з теплою водою, де тримають його до припинення виходження пухирців повітря. Витягують і злегка віджимають лишки води і відразу ж бинтують кінцівку знизу вгору за типом спіральної пов'язки. Починають турами цирку-
Рис. 38. Гіпсова пов'язка:
а — готування нагіпсованого бинта; б — закінчена гіпсова пов'язка; ножиці і пилка для зняття гіпсової пов'язки.
72
лярної пов'язки, залишивши 4—5 см нижнього краю ватної підкладки, яку слідом загортають і знову прихоплюють бинтом. Утворюється ватний валик, який запобігає травмуванню м'яких тканин затверділим гіпсом. Такий же валик утворюють і вище від зап'ясткового суглоба.
Оскільки пов'язку виконують з навчальною метою, обмежуються 3—4 шарами. Під час накладання пов'язку постійно моделюють, потираючи її з усіх боків долонями з гіпсовою кашею, тобто згладжують усі нерівності. Хімічним олівцем пишуть дату накладання.
Знімають гіпсову пов'язку спеціальними ножицями або за допомогою пилки (рис. 38).
При підведенні підсумків заняття викладач повідомляє, що для підвищення міцності гіпсової пов'язки між її шарами прокладають шини.
, СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА
• Лабораторні (аудиторні) заняття на кафедрі
'•і ТЕМ А 7 (4год). ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ ГОЛОВИ
Включає 2 двогодинних заняття. На першому занятті відпрацьовують методику блокади нервів у ділянці голови і трепанацію стінок синусів (додаткових порожнин) носа на трупному матеріалі коня і великої рогатої худоби.
Друге заняття проводять на живих об'єктах, на яких студенти здійснюють трепанацію в ділянці одного із синусів коня або великої рогатої худоби, а також ампутацію рога на дорослій великій рогатій худобі. На цьому ж об'єкті виконують навчальну ринопластику.
'Заняття 1. Блокада гілок трійчастого нерва. Трепанація на трупному матеріалі
Мета і завдання: навчити студентів виконувати провідникову анестезію в ділянці голови, а також трепанацію стінок параназальних синусів; засвоїти топографію основних орієнтирів на голові, які будуть використані в процесі операцій.
73
Оснащення: 1) трупний матеріал ділянки голови коня — 2; 2) трупний матеріал ділянки голови великої рогатої худоби — 2; 3) комплект № 5 (а, б, в) на вибір викладача—2; 4) трепан ручний (коловоротний) — 4; 5) тампонниця з ватними тампонами, просоченими антисептиком (винний спирт, йодований спирт 1 : 10000 та ін.) —2.
Методика проведення. Формують 4 бригади студентів, забезпечують їх робочими місцями, препаратами та інструментами. Відпрацювання техніки знеболювання починають з провідникової анестезії за допомогою блокади головних стовбурів трійчастого нерва у місці їх виходу в клинопіднебінній ямці, а потім їх периферичних гілок. Під час здійснення блокади визначають точки уколу голки, їх напрямок при просуванні в тканинах і глибину уколу. Оскільки заняття проводять на трупному матеріалі, то для ін'єкції використовують воду або будь-який антисептичний розчин. При описі методики блокади нерва на живому об'єкті зазначають необхідну кількість 3 % розчину новокаїну. Студенти видаляють волосяний покрив у місцях блокади нервів і наступних трепанацій.
Блокада гілок трійчастого нерва
Блокада очного нерва. У коня точку уколу знаходять біля зовнішнього кута ока, відтягнувши комісури повік. Голка № 10120 або 1290 повинна пройти через кон'юнктиву, обминувши очне яблуко в парабульбар-ній клітковині. Студентам нагадують, що безболісності кон'юнктиви при проколі досягають інстиляцією на неї 5—10% розчину новокаїну. Проколовши кон'юнктиву, голку просувають у напрямку на протилежний щелепний суглоб на глибину до упору в кістку (місцезнаходження очної щілини). Ін'єктують 10—15 мл розчину.
У великої рогатої худоби точку уколу визначають у передньонижньому куті вискової (скроневої) ямки. Інстилювати новокаїн у кон'юнктиву для знеболювання не потрібно, бо її не проколюють. Після проколу шкіри голку просувають до упору в кістку медіовен-трально під кутом 30—45° до середньої площини (ділянка колового отвору ока). Ін'єктують 20 мл розчину (рис. 39).
74
Рис. 39. Блокади нервів голови:
а — блокада очного нерва; / — у коня; 2 — у великої рогатої худоби; б — блокада нервів у коня: 3 — лобового; 4 — підблокового; в — блокада нерва рога: 5 — визначення місця уколу голки; 6 — положення голки при блокаді нерва.
Блокада лобового нерва. У коня нерв виходить із періорбіти через надочноямковий отвір, який промацують на кістковій орбіті в середній частині виличного відростка лобової кістки. Проколюють шкіру (голка № 0860) до упору в кістку і намагаються проникнути кінчиком голки в отвір. Ін'єктують 5 мл розчину. У великої рогатої худоби проколюють тканини основи верхньої повіки на середині верхнього краю орбіти. Просунувши голку № 1290 до кістки, ін'єктують
75
10 мл розчину. Звертають увагу студентів, що у великої рогатої худоби, як і у коня, є надочноямковий жолоб з кількома отворами, але через них виходять тільки судини, а лобовий нерв обгинає край орбіти.
Блокада підблокового нерва. У коня голкою № 0860 проколюють основу верхньої повіки на 1 см вище від внутрішнього кута ока, орієнтуючись на ледь відчутну через тканини кісткову вирізку в слізній кістці. Глибина уколу — 2 см. Ін'єктують 5 мл розчину.
У великої рогатої худоби також проколюють товщу верхньої повіки на 2 см вище від внутрішньої ко-місури повік, спрямовуючи голку до кістки на глибину 2—3 см. Ін'єктують таку ж кількість розчину, як і коню.
Блокада нерва рога. На середині зовнішнього лобного гребеня (між основою рога і заднім кутом ока) уколюють голку № 0860, просуваючи її під гребінь на глибину 2 см. Ін'єктують 10—15 мл розчину (рис. 39, а, б).
Рис. 40. Блокада верхньощелепного нерва (а) і його гілки — підочного нерва (б) у коня.
Блокада верхньощелепного нерва, її виконують тільки у коня. Голку № 10120 вколюють перпендикулярно до шкіри на перетині двох взаємно перпендикулярних ліній — лицьової (від переднього кінця виличного гребеня до щелепного суглоба) і орбітальної, проведеної по задньому краю орбіти, її просувають до упору в кістку і ін'єктують 20 мл розчину (рис. 40, а). Викладач нагадує про можливе пошкодження судин під шкірою (v. transversa facieii) і в глибині (v. re/-
76
lexa). В обох випадках, якщо з голки витікає кров, її зміщують. Щоб запобігти проколу v. reflexa, після проколу шкіри приєднують шприц і, легко посуваючи голку, вводять розчин новокаїну.
Блокада підочноямкового нерва. У коня голку № 0860 вколюють на середині лінії, проведеної від носощелепного кута до орального кінця виличного гребеня, намагаючись попасти в добре відчутний підочно-ямковий отвір, розміщений трохи вище від лінії. При цьому зміщують м'яз, що покриває цей отвір,— підіймач верхньої губи. В отвір ін'єктують 10 мл розчину. Для знеболювання зубів верхньої щелепи розчин вводять після проникнення голкою через цей отвір у підочноямковий канал (рис. 40,6).
У великої рогатої худоби підочний отвір відшукують, поставивши середній палець руки через щоку на перший премоляр верхньої щелепи. Водночас вказівним пальцем тієї ж руки на 1,5—2 см вище промацують цей отвір. Для блокади підочноямкового нерва створюють депо розчину новокаїну безпосередньо перед отвором. Вводять по ЗО—40 мл 3 % розчину новокаїну з кожного боку (при знеболюванні носогубного дзеркала).
Блокада нижньощелепного нерва найбільш ефек- тивна у великої рогатої худоби. Точка введення голки на 1 см нижче від середини лінії, проведеної від нижнього контура основи вушної раковини до заднього кута ока. Додатковим орієнтиром служить вилична дуга, безпосередньо під якою роблять укол. Спочатку вводять спрямовуючу голку (голку Боброва) до щелепної вирізки, при проходженні через яку ін'єктують 5 мл розчину. Просувають голку на всю глибину в напрямку на протилежну вушну раковину і в її просвіт вводять ін'єкційну (довшу і товщу) голку № 0890 до упору в кістку. Дещо відтягнувши голку і поршень шприца, не допускають попадання в судину. Повільно .ін'єктують ЗО—40 мл розчину. Оскільки цю анестезію застосовують для розслаблення жувальних м'язів, її
Гроблять з двох боків (рис. 41, а, б).
Блокаду підборідного нерва 'здійснюють у одно-
йменний отвір на рівні комісури губ на тілі нижньо-
щелепної кістки. Проколюють шкіру, спрямовують голку в отвір і ін'єктують 10 мл розчину. При двосто-
ронній блокаді стають нечутливими нижня губа і під-
'боріддя (рис. 41, в).
77
Рис. 41. Блокада нервів у великої рогатої худоби:
а, б — нижньощелепного; в — підборідного.
Звертають увагу студентів на необхідність блокади кількох нервів при операціях у ділянках суміжної іннервації.
Трепанація стінок синусів (додаткових порожнин)
Студенти повинні засвоїти топографію синусів у ділянці голови визначенням на препаратах черепів і на трупному матеріалі їх меж, місць трепанації і відпрацюванням технічних способів виконання операції. На препаратах коня вивчають лобно-раковинний і верхньощелепний синуси, на препаратах великої рогатої худоби — лобовий і верхньощелепний синуси.
Лобно-раковинний синус утворений внаслідок злиття істинно лобового синуса з аборальним (синусним) відділом дорсальної носової раковини, його межі: задня, що з'єднує щелепні суглоби, передня, проведена через середини лицьових гребенів (лицьовий гребінь — це частина виличного гребеня між його ораль-ним кінцем і переднім краєм орбіти); бокова, що йде
'78
від задньої по зовнішньому лобовому гребеню, основі виличного відростка лобової кістки, по медіальній межі орбіти до внутрішнього кута ока, а далі — по проекції слізно-носового каналу (від внутрішнього кута ока до носощелепного кута). Медіальна межа розділяє праву і ліву половини синуса. Оскільки між ораль-ними відділами синуса знаходяться елементи носової порожнини, то медіальну межу проводять від задньої межі спочатку по серединній площині голови до рівня передніх країв орбіт, а далі до передньої межі, відступивши в боки по 2—2,5 см.
Трепанують лобно-раковинний синус у межах як лобового, так і раковинного відділу. Місце трепанації лобового відділу визначають на середині кожної половини лінії, проведеної через надочноямкові отвори, раковинного відділу — на ширину пальця або-ральніше від передньої межі і трьох пальців у бік від середньої лінії.
Верхньощелепний синус коня розділений суцільною перегородкою на оральний і аборальний відділи. Верхньою межею синуса є згадана вище проекція слізно-носового каналу. Нижню межу визначають по виличному гребеню, враховуючи її мінливість залежно від віку тварини. Задня межа лежить у площині, проведеній через середину кісткової орбіти, а передня — по рівню підочноямкового отвору.
Для трепанації аборального відділу синуса відступають на ширину пальця вперед від орбіти і на стільки ж вище від виличного гребеня. Місце трепанації орального відділу вимірюють на ширину пальця вище від виличного гребеня і на стільки ж назад від передньої межі.
Лобовий синус великої рогатої худоби лежить у таких межах: задня — по міжроговому гребеню; передня — по лінії, що з'єднує передні краї орбіт; бокова — по зовнішньому гребеню, основі виличного відростка лобової кістки і медіальному краю орбіти.
Трепанують синус на середині кожної половини лінії, проведеної через надочноямкові отвори, дещо вище або нижче від цих точок, а також поблизу основи рогів (рис. 42).
Верхньощелепний синус великої рогатої худоби суцільний, лежить у межах: задня — по лінії, проведеній через середину кісткової орбіти; передня — по під-очноямковому отвору; верхня — по лінії, проведеній
79
Рис.. 42. Трепанація стінок синусів:
місця трепанації лобно-раковинного і верхньощелепного синусів у коня (а); лобового синуса у великої рогатої худоби (б); трепани і фрези до них (в).
від внутрішнього кута ока до першого премоляра верхньої щелепи; нижня — по щічному горбу паралельно до спинки носа.
Трепанують синус, відступивши на ширину пальця вище і стільки ж назад від щічного горба.
Користуючись препаратами черепа з розкритими з одного боку синусами, студенти орієнтуються в їх топографії і знаходять з'єднання синусів одного з одним та іншими порожнинами.
Методика трепанації стінок синусів на трупному матеріалі. Визначивши місце трепанації і видаливши волосяний покрив, студенти визначають джерело іннервації, імітують блокаду відповідних нервів. Роз-
80
тинають шкіру кутовим розрізом, вершина якого спрямована назально. Відпрепаровують шкірний клаптик і в тому ж напрямку розтинають окістя, яке відокремлюють від кістки плоским распатором або держаком скальпеля. В центрі трикутного оголення кістки вістрям скальпеля роблять невеличке заглиблення, в яке прикладають піраміду трепана і випилюють кістковий диск поворотом трепана в обидва боки. Після трепанації клаптики окістя і шкіри прикладають на попереднє місце і з'єднують з оточуючими тканинами п'ятьма стібками вузлового шва: перший стібок — у ріжку рани і по два — на розрізах.
Заняття 2. Операції в ділянці голови
на живих об'єктах: трепанація стінок синусів,
ампутація рога, ринопластика
Мета і завдання: закріпити знання із знеболюван-' ня ділянки голови і трепанації параназальних синусів, набуті на попередньому занятті, стосовно живих об'єктів; навчити студентів методики ампутації рога і ринопластики у великої рогатої худоби.
Оснащення: 1) живі об'єкти (коні — 2 гол., корови— 2 гол.); 2) комплект №1 (а, б) —2; 3) комплект № 3 — 2; 4) комплект № 4 (а) — 2; 5) комплект № 5 (а, б, в, г) — 2; 6) пилка дугова (листова) — 2; 7) распатор плоский — 2; 8) гумова трубка для джгута— 2; 9) емульсія сульфаніламідна — 100,0; 10) порошок стрептоциду — 50,0; 11) носове втихомирю-вальне кільце — 2.
Методика проведення. Для виконання першої частини заняття (трепанації) найбільш зручним об'єктом є кінь, оскільки йому можна зробити 8—10 трепанацій: лобно-раковинного синуса — 4, верхньощелепного синуса — 4, спинки носа — 2. При багаторазовому використанні тварини для виконання операцій необхідно в першу чергу проводити трепанацію або-ральних відділів синусів.
Другу частину заняття (ампутацію рога) виконують на дорослій великій рогатій худобі, залишаючи куксу 4—5 см завдовжки для накладання пов'язки. При цьому бажано розкрити порожнину рогового відростка лобової кістки, що з'єднується з лобовим синусом. У процесі операції звертають увагу на своєрідність гемостазу за допомогою джгута на основу
81
рога, перетискання судин пальцями, задовбування суг дин у кістці. Відпрацьовується техніка бинтової в'язки на ріг.
При ринопластиці студенти відпрацьовують мето дику знеболювання ділянки носогубного дзеркала фоні транквілізації тварини, профілактику кровотечіуч вставлення носового втихомирювального кільця і накладання петлеподібних швів.
Трепанація раковипного відділу лобно-раковинного синуса
Призначають студентів для фіксації тварин, асеп-тизаторів, асистентів та хірургів. Коня фіксують у станку. Для премедикації доручають студенту здійснити внутрішньовенне введення ксилазину (ромпуну чи рометару) в дозі 3—5 мл на 100 кг маси тіла або ' внутрішньом'язове (внутрішньовенне) введення лі-тичної суміші.
Визначають зону іннервації нервів, які слід блокувати при даній операції,— лобового і підблокового. Студентам доручають здійснити їх блокаду. Ефективність знеболювання перевіряють через 5—10 хв проколюванням шкіри операційного поля і легким подряпуванням кінчиком голки окістя.
Розтинають шкіру до окістя у вигляді кута, зверненого вершиною вниз (назально). Величина розрізу повинна відповідати діаметру циліндричної пилки трепана або фрези. Захопивши пінцетом шкірно-фас-ціальний шар за кут клаптика, що утворився після розрізу тканин, його препарують до основи і фіксують гемопінцетом або прошивною лігатурою.
Оголене при цьому окістя розтинають скальпелем до кістки в напрямку шкірних розрізів і плоским рас-патором (держаком скальпеля) також відшаровують від кістки до основи шкірного клаптя. Здійснюють трепанацію кістки, як на попередньому занятті. У процесі операції помічник прибирає тампоном ошурки кістки і кров. Коли випилювання диска наближається до кінця, в центральний отвір від піраміди трепана вводять спеціальний гвинт (трифон) і від'єднують диск.
Забравши залишки ошурок, нашаровують на місце дефекту відпрепароване окістя, прикладають шкір-но-фасціальний клаптик і пришивають його до країв
82
шкірного дефекту п'ятьма стібками. В клінічних випадках, коли необхідно тривале дренування порожнини синуса, шкірно-фасціальний клапоть і окістя відтинають. Дефект кістки надалі виповнюється щільною фіброзною тканиною.
Ампутація рога
Для транквілізації великої рогатої худоби найбільш ефективним є ксилазин, який вводять внутріш-ньом'язово в дозі 0,25—0,5 мл на 100 кг маси тіла тварини. З цією метою може бути використана також літична суміш у дозі, яку застосовують для коней. Поле операції готують у середній частині зовнішнього лобового гребеня (блокада рогового нерва), навколо основи рога, обробляють також увесь роговий чохол.
Ріг знеболюють блокадою рогового нерва. Через 5—10 хв перевіряють відсутність чутливості проколюванням м'яких тканин основи рога. Профілактують кровотечу — гумовий джгут (лабораторну трубку 50 см завдовжки) спочатку обводять навколо основи рога, який ампутують, а потім у вигляді вісімки закріплюють на протилежному розі.
Ріг ампутують хірургічними пилками — дисковою, дуговою або дротяною. Після ампутації необхідно зняти джгут, щоб він не перешкоджав накладанню бинтової пов'язки. При цьому не можна уникнути кровотечі із пошкоджених судин кукси. Тимчасового спинення кровотечі і визначення кровоточивих судин досягають стискуванням пальцями руки нервово-судинного жмутка безпосередньо під зовнішнім лобним гребенем у скроневій (висковій) ямці. Кінцеве спинення кровотечі здійснюють задовбуванням скальпелем судин у кістці. До місця кровотечі прикладають вістря скальпеля і поворотами по його осі в різні боки руйнують гаверсові канали разом із судинною стінкою, прискорюючи тромбоутворення.
Куксу рога закривають спеціальною бинтовою восьмиподібною пов'язкою, попередньо покривши місце розпилювання ватно-марлевою подушечкою з сульфаніламідною емульсією. Якщо пов'язка просочується кров'ю, між її турами в процесі бинтування вкладають ватні прошарки. Пов'язку не знімають протягом двох днів.
83
Аналізують можливі післяопераційні ускладнеь ня — наприклад фронтит, його причини, діагностик лікування і профілактику.
Ринопластика навчальна
Через часту відсутність клінічного матеріалу цю операцію з навчальною метою проводять на клінічно здорових коровах і телятах. Особливе значення має транквілізація тварин, тому що в клінічних умовах мають справу з досить агресивними і небезпечними племінними бугаями. Ефективним засобом транквілн зації є внутрішньом'язова ін'єкція ксилазину (0,5 млі на 100 кг). Його можна замінити літичною сумішшю, яку доцільно вводити внутрішньовенне (з розрахун-ку по аміназину 0,5 мг/кг або 2 мл 2,5 % розчину на 100 кг маси тіла).
Голову тварини слід ретельно зафіксувати на роз-тяжку за роги. При цьому не бажано сильно підніма-ти голову тварини для запобігання затіканню крові у верхні дихальні шляхи та її аспірації. Фіксують тва-рин у міцних станках, хоч при достатній транквіліза- ції можна робити операцію, зафіксувавши їх за голову біля стовпа або дерева. Ретельно готують опера-ційне поле для блокади підочноямкових нервів і в ділянці носогубного дзеркала.
Знеболювання здійснюють двосторонньою блокадою підочноямкових нервів. Крім того, для більш pe-тельного знеболювання з першої точки уколу ново-каїном роблять підшкірний валик угору і вниз. Появу; знеболювання перевіряють проколюванням шкіри в різних місцях носогубного дзеркала. При недостатньому знеболюванні повторюють блокаду відповідного нерва.
Розрив верхівки носа утихомирювальним кільцем моделюють розрізом між ніздрями тканин носогубного дзеркала і носової перегородки.
Операція дуже кривава, тому велику увагу приділяють гемостазу. Профілактику кровотечі можна здійснити двома шляхами: 1) накладанням з двох боків ран (дефекту) язикотримачів на крила носа і верхню губу; 2) спеціальним накладанням гумового джгута, який середньою частиною вводять у ротову: порожнину бика на беззубий край і двічі обводять через стінку носа. Спочатку його зав'язують на спин-
Рис. 43. Ринопластика:
а — вирізання змозолілої тканини; б — вигляд після завершення операції.
ці носа, а потім кінцями фіксують за роги. Для імітації вшивання носового втихомирювального кільця поблизу хрящової частини носової перегородки у формі півмісяця вирізають зверху і знизу тканини по товщині кільця і приступають до накладання швів.
Удвоє складений відрізок бинта петлею фіксують до кільця, останнє вводять у рану і щільно притискають до хряща носової перегородки, прив'язуючи в натягнуті кінці бинта до рогів.
Для накладання швів використовують товстий кетгут (№ 6—8), складений удвоє. На носогубне дзеркало накладають три стібки петлеподібного шва — перший у центрі, а наступні — з боків попереднього. Перед зав'язуванням першого стібка ранові поверхні припудрюють порошком антибіотика. Вузли зав'язують у 3—4 поверхи, розміщуючи зверху рани (рис. 43).
Слід зосередити увагу студентів на відмінності проведення цієї операції в клінічних умовах. У навчальному процесі упущено одну з найважливіших деталей — вирізання рани розірваного носогубного дзеркала. Всю ранову поверхню або змозолілу тканину помірно вирізують до появи крові. Після закінчення операції дають рекомендації обслуговуючому персоналу щодо годівлі тварин і догляду за ними (не давати борошнистого корму, напувати з відра, а не з автопоїлки тощо).
85
|
Скачать 1.67 Mb.
