Міністерство охорони здоровя україни ду Український інститут стратегічних досліджень моз україни Харківський національний медичний університет моз україни
 Скачать 0.76 Mb.
|
|
Динаміка деяких показників медичної допомоги при невідкладних захворюваннях черевної порожнини, Дніпропетровська область 2012-2013рр.
Об’єднання коштів на обласному рівні дозволило збільшити рівень гарантій та справедливість видатків при наданні спеціалізованої (вторинної) медичної допомоги. Видатки на медикаменти та харчування були приведені до єдиних нормативів і збільшені в середньому більше, ніж у 2 рази та диференційовані за профілем ліжок: фінансування одного ліжко/дня було збільшено з 1,5 до 3 грн. в ЗОЗ на різних територіях до 60 грн. в реанімаційних, 25 грн. в хірургічних, 18 грн. в пологових; 5-7 грн. - терапевтичних відділеннях, 50 грн. в відділеннях патології новонароджених незалежно від територіальної приналежності закладу; видатки на харчування були збільшені у всіх закладах від 1 грн. до 7 грн. Проблеми Реформи вторинної допомоги це складна ресурсоємна задача, вирішення якої потребує як значних інвестицій, так і розробки складних управлінських рішень, напрацювання великого обсягу нових методичних та нормативних документів, навчання та перенавчання персоналу, що без пріоритезації такої діяльності може всю роботу звести нанівець без отримання очікуваних результатів. Шляхи вирішення Відмовитися на сучасному етапі реформ від існуючого змістовного наповнення поняття госпітальний округ, яке передбачає реорганізацію всієї мережі закладів вторинної допомоги, і зосередитися в першу на закладах, що надають інтенсивну допомогу, забезпечивши приведення у відповідність функціям їх кадрові та матеріально-технічні ресурси. Створення реальних лікарень інтенсивного лікування призведе до зміни функцій і реорганізація закладів інших типів буде відбуватися поступово природнім шляхом. 3.5. Аналіз невиконаних законодавчо визначених напрямків реформи охорони здоров’я в пілотних регіонах За період проведення пілотного відпрацювання реформи охорони здоров’я в Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях та місті Києві частина визначених на законодавчому рівні заходів не було виконаною. Дані про невиконані заплановані заходи реформи наведено в табл.3.13. Аналіз наведених в табл.3.13 даних щодо невиконаних законодавчо визначених заходів реформи охорони здоров’я в пілотних регіонах вказує на наступні загальні основні причини.
Таблиця 3.13 Невиконані законодавчо визначені заходи реформи охорони здоров’я в пілотних регіонах, 2012-2014 рр
3.6. Загальні тенденції реформування системи охорони здоров’я в 2015 році Результати проведення реформи в пілотних регіонах були проаналізовані, обговорювалися в науковому колі сумісно з організаторами охорони здоров’я всіх рівнів управління де були розроблені рекомендації на подальші кроки для продовження реформи. Додаток Б-1. Було рекомендовано на законодавчому рівні продовжити термін дії Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» та відпрацювати невирішені та складні питання. Однак на рівні ВР України, АП України, КМУ України та МОЗ України ітоги пілотного відпрацювання реформи охорони здоров’я не були підведені із за результатами не прийнято управлінських рішень. В 2015 році закон щодо продовження терміну дії Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» прийнято не було. МОЗ України за участі експертної групи була розроблена «Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015 – 2020 років». Експертна група складаася із 12 експертів: Аїн Авіксу (Естонія), Тетяна Думенко (Україна), Антоніо Дюран (Іспанія), Роман Фіщук (Україна), Андрій Гук (Україна), Александр Квіташвілі (Грузія), Володимир Курпіта (Україна), Олег Петренко (Україна), Микола Проданчук (Україна), Тихомир Стрітцреп (Хорватія), Ігор Яковенко (Україна), Роберт Єйтс (Велика Британія). Як було зазначено у вступному слові до неї Міністра охорони здоров’я України Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 роки є складовою Національного плану дій з реформування, котрий був проголошений Указом Президента України від 12 січня 2015 року №5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020» та урядом України (Програма діяльності Кабінету Міністрів України, схвалена постановою Верховної ради України від 11 грудня 2014 року № 26-VIII). Розроблена стратегія не була затверджена. Також не було розроблено план заходів з її реалізації. Тому система охорони здоров’я розвивалася базуючись на нормативних-актах попередніх років з акцентом на розвиток ПМСД. Висновки за розділом В пілотних регіонах відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» від 7 липня 2011 року № 3612 – VI проводилося відпрацювання реформи охорони здоров’я країни. Основними напрямками реформи охорони здоров’я було впровадження сучасних механізмів фінансування системи: та структурна перебудова системи з пріоритетним розвитком ПМСД на засадах ЗЛП-СМ та формування госпітальних округів із створенням лікарень інтенсивного лікування. В пілотних регіонах за час проведення експерименту було здійснено концентрацію бюджетних коштів для надання ПМСД на районних рівнях, юридичне розмежування первинної та вторинної медичної допомоги. В Дніпропетровській області здійснено об’єднання ресурсів для надання ВМД, ТМД та ЕМД на обласному рівні. Застосовано елементи програмно-цільового методу у бюджетному процесі на рівні місцевих бюджетів у частині видатків на охорону здоров’я за відповідними видами медичної допомоги, що дало змогу підвищити рівень фінансування ПМСД та ЕМД. На первинному рівні надання медичної допомоги впроваджено економічні мотиваційні механізми до ефективної і в першу чергу профілактичної роботи ЛЗП-СЛ. Також проводилася робота із запровадження фінансування ЗОЗ за скороченою економічною класифікацією та впровадження механізму фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я за видами медичної допомоги на підставі договорів на медичне обслуговування. Що стосується пріоритетного розвитку ПМСД, то в усіх регіонах було створено Центри ПМСД, проводилася робота з введення та укомплектування штатних посад ЛЗП-СЛ, та укомплектування амбулаторій медичним обладнанням та автотранспортом. Вказані показники за пілотними регіонами мають відмінності. Пілотне відпрацювання реформування ВМД відповідно до визначених законодавчо відходів проводилося тільки в Дніпропетровській області, що дало свої позитивні результатів в плані підвищення доступності, якості та результативності медичної допомоги. В цілому за законодавчо визначений термін проведення експерименту значну частину визначених заходів реформи апробувати не вдалося. Основними причинами такої ситуації є наступне. Недостатній рівень обгрунтованості законодавчо визначених напрямків реформи охорони здоров’я в пілотних регіонах як в заходах так і в термінах їх проведення. При підготовці законодавчих актів проводиться їх аналіз на відповідність Європейському законодавству, але не проводиться аналіз можливих наслідків (і в першу чергу негативних) в результаті їх прийняття, можливих перепон та ризиків на шляху їх втілення в життя. Не обраховуються реальні терміни необхідні для їх виконання. Недостатній рівень готовності населення, регіональної та місцевої влади і системи охорони здоров’я до проведення реформи при відсутності комплексної стратегії інформаційної політики та системи комунікацій в охороні здоров’я. Низький рівень залучення науковців до розробки підзаконних актів. Список особистих друкованих робіт за матеріалами розділу [221, 225, 230, 241]. Розділ 4 ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ В 2011 році на законодавчому рівні було запроваджено проведення комплексної реформи системи охорони здоров’я України. На початку проведення реформи її пілотне відпрацюванню було запропоновано в Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях та м. Києві з наступним впровадженням результатів в систему охорони здоров’я країни. Проведення пілотного відпрацювання реформи системи охорони здоров’я країни забезпечувалося низкою законодавчих актів. 4.1. Характеристика Законів України з реформування системи охорони здоров’я України в 2012-2014 роках Законодавчим підґрунтям ходу реформування галузі охорони здоров’я були прийняті в 2011 р. Закони України «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров’я України» і «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Законодавчим підґрунтям реформування екстреної медичної допомоги стало прийняття у 2012 р. Закону України «Про екстрену медичну допомогу». ЗаконУкраїни «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров’я України» від7 липня 2011 року№ 3611 – VI. Даний Закон України розроблено з метою вдосконалення правової бази у сфері охорони здоров’я та створення ефективної системи організації надання медичної допомоги населенню для забезпечення конституційного права громадян на охорону здоров’я і медичну допомогу. Законом розширено термінологічний словник, зокрема, наведено визначення понять «здоров’я», «заклад охорони здоров’я», «медична допомога», «медичне обслуговування», «пацієнт», визначено систему стандартів у сфері охорони здоров’я. Крім того, законом встановлено наступне:
Даним законом встановлено чіткий поділ медичної допомоги за видами (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована)). Новим є введення на законодавчому рівні поняття паліативної допомоги. Законом передбачається створення госпітальних округів. Окремі його положення спрямовані на поліпшення умов оплати праці медичних працівників, зокрема, шляхом встановлення доплат, надбавок за обсяг і якість виконаної роботи . Таким чином прийняття даного Закону України забезпечіло систематизацію правового регулювання у сфері охорони здоров’я, сприяє поліпшенню організації надання медичної допомоги, створенню умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, створює передумови для запровадження багатоканального фінансування галузі охорони здоров’я та проведення реформування системи охорони здоров’я. Закон України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» від 7 липня 2011 року № 3612 – VI, яким визначено структурно-організаційні та фінансово-економічні перетворення, що мали бути реалізовані у пілотних регіонах до 2014 року. Метою реалізації пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров’я стало відпрацювання нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, що спрямовані на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення і є необхідними для розвитку системи охорони здоров’я України. Реалізація пілотного проекту передбачала:
Закон України «Про екстрену медичну допомогу» Законом визначено шляхи реформування екстреної медичної допомоги. Основною метою раціоналізації та подальшого розвитку екстреної медичної допомоги є забезпечення не тільки доступності, але й своєчасності ШМД населенню. Закон всупив в дію з 01.01.2013 р. З метою його практичної реалізації прийнято 9 постанов та одне розпорядження Уряду, затверджено 4 комплексні накази МОЗ України. Як першочергові для ефективного проведення реформи були підготовленні та скеровані до Верховної Ради України проекти законів “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, “Про особливості діяльності закладів охорони здоров’я”, “Про забезпечення прав пацієнтів”, “Про лікарське самоврядування”, оскільки вони визначатимуть подальший розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я і основи її діяльності не тільки на даному етапі, а і процесі створення якісно нової національної системи охорони здоров’я. В подальшому актуальним є розробка та прийняття, після всебічного громадського обговорення, Медичного кодексу України. Актуальність і важливість створення кодифікованого акту пояснюється багатьма обставинами, а саме:
Багато розвинених країн (Австрія, США, Франція, Італія, Іспанія тощо) у своєму національному законодавстві про охорону здоровя мають так звані медичні, або лікарські, кодекси, норми яких регулюють відносини між медичними працівниками та пацієнтами, а також їх родинами, професійні відносини медиків між собою, з адміністрацією ЗОЗ і державними органами. У такому кодексі слід регламентувати права людини на здоров'я і охорону здоровя, зокрема на отримання медичної допомоги. Розробка такого документу потребує глибокого та всебічного наукового обґрунтування при між секторальній взаємодії всіх зацікавлених сторін як на центральному так і регіональному та місцевому рівні. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||